ПОСТАНОВА

Іменем України

31 жовтня 2019 року

Київ

справа №2а-2680/12/2670

адміністративне провадження №К/9901/3226/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

за участю секретаря судового засідання Лопушенко О.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Пінчука Б.В.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Кузьменка В.А. від 24 березня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Чаку Є.В., суддів Файдюка В.В., Старової Н.Е. від 17 грудня 2014 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві, за участю прокуратури Святошинського району м. Києва про скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2012 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, Інспекція), в якому просив: 1) скасувати податкові повідомлення-рішення від 03 листопада 2011 року: №0005441740, яким за порушення підпункту «а» пункту 19.1 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року №889-IV (далі - Закон №889-IV) ФОП збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 755972,13 грн.; №0005451740, яким за порушення пунктів 2.2, 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637 (далі - Положення про ведення касових операцій), застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції у загальному розмірі 40317446,90 грн.; 2) скасувати висновки, викладені в акті перевірки.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято Інспекцією безпідставно, оскільки отримання позивачем у періоді, що перевірявся, виручки у розмірі 8563489,38 грн., яка, за твердженням відповідача, не була оприбуткована ФОП та з якої не сплачено податок з доходів фізичних осіб, документально не підтверджується, а згідно первинних документів за 2010 рік розмір фактично отриманої виручки складає лише 217367,58 грн.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Востаннє постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року, позов задоволено частково; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Інспекції від 03 листопада 2011 року №0005441740 та №0005451740; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи такі рішення, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами обставин отримання ФОП у періоді з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2010 року виручки у розмірі 8563489,38 грн. й судом таких не встановлено у ході розгляду справи, а тому наведені у акті перевірки висновки Інспекції про перевищення позивачем виручки у розмірі 500 тис.грн., дозволеної Указом Президента України від 03 липня 1998 року №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва» (далі - Указ №727/98) для застосування спрощеної системи оподаткування, про необхідність переходу на загальну систему оподаткування та подання декларації про суми одержаного доходу, про заниження оподатковуваного валового доходу, а також про неоприбуткування готівкових коштів є безпідставними. Як наслідок, за висновком судів, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Водночас суди вважали необґрунтованими позовні вимоги про скасування висновків, викладених в акті перевірки, з тих підстав, що останні не породжують обов`язкових юридичних наслідків та не є рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій просив скасувати судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

В своїй касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій та прийняття ними рішення за неправильного застосування норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, посилаючись на обставини, викладені у акті перевірки ФОП. Додатково зазначив, що взаємозалік вимог між позивачем та ТОВ «Ріалпром» не відповідає вимогам законодавства, а тому вважається, що розрахунки проведені в грошовій формі і позивач отримав від ТОВ «Ріалпром» за відвантажену продукцію готівкові грошові кошти, а також посилається на задекларовані ФОП в податкових деклараціях з податку на додану вартість за серпень-грудень 2010 року показники обсягів поставки.

По суті, як вбачається із змісту касаційної скарги, Інспекція не погоджується із рішеннями судів першої та апеляційної інстанції лише в частині задоволених позовних вимог.

Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - обґрунтованими та законними.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Судом здійснено заміну відповідача у справі - Державну податкову інспекцію у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві її правонаступником - Головним управлінням ДФС у м. Києві.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав свою касаційну скаргу, просив її задовольнити; позивач та його представник заперечили проти задоволення касаційної скарги, посилаючись на її необґрунтованість.

В судове засідання прокуратура, належним чином повідомлена про місце та час розгляду справи, свого представника не направила.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією проведено документальну позапланову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ФОП за період з 01 жовтня 2008 року по 30 червня 2011 року, за результатами якої складено акт від 20 липня 2011 року №1820/17-40/ НОМЕР_1 .

Перевіркою встановлено порушення позивачем наступних вимог:

- частини четвертої статті 1, частини восьмої статті 4 Указу №727/98, а саме дохід від посередництва у торгівлі товарами широкого асортименту (спортивні товари та інвентар), зарахований у звіті за 2010 рік на суму 217 390,00 грн., не відповідає фактично отриманій позивачем виручці від посередництва у спеціалізованій торгівлі товарами широкого асортименту (спортивні товари та інвентар);

- статті 1 Указу №727/98, а саме ФОП, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2010 року, отримав виручку 8563489,38 грн. (з податком на додану вартість), в тому числі виручку, яка надійшла платнику податків згідно відомостей центральної бази даних державного реєстру фізичних осіб Державної податкової адміністрації України про суми виплачених доходів в розмірі 1861719,54 грн. та згідно договору від 01 серпня 2010 року №19 в розмірі 6701770,80 грн., що перевищує обсяг виручки, який встановлений спеціальним законодавством, на 8063489,38 грн.;

- статті 5 Указу №727/98, а саме позивач отримав виручку за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2010 року, яка перевищує 500 тис.грн., заява на право застосування загальної системи оподаткування на 2011 рік до ДПІ у Святошинському районі м. Києва подавалась 13 грудня 2010 року за №7710;

- пункту 4 статті 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» та підпункту «а» пункту 19.1 статті 19 Закону №889-IV, а саме позивач не подав декларації про доходи за 4 квартал 2010 року та 1, 2 квартали 2011 року, не задекларував дохід за 4 квартал 2010 року у розмірі 8063489,38 грн. та дохід за 1, 2 квартали 2011 року у розмірі 483575,00 грн.;

- статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», яке полягає у заниженні оподатковуваного валового доходу на суму 5402362,11 грн., у тому числі за 4 квартал 2010 року - 5039680,86 грн. та за 2011 рік - 362681,25 грн., що призвело до заниження зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 810354,32 грн.;

- пунктів 2.2, 2.6 Положення про ведення касових операцій, а саме позивач не оприбуткував готівкові кошти в розмірі 8063489,38 грн.

Такий висновок контролюючого органу обґрунтований тим, що задекларовані позивачем, який перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, за 2010 рік доходи не відповідають фактично отриманим, а саме у звіті суб`єкта малого підприємництва-фізичної особи-платника єдиного податку за 2010 рік позивачем задекларовано дохід у розмірі 217390,00 грн., однак за даними роздруківки відомостей центральної бази даних державного реєстру фізичних осіб Державної податкової адміністрації України про суми виплачених доходів за 3 квартал 2010 року ФОП отримав дохід від підприємств в розмірі 1861719,54 грн., за період з 01 серпня 2010 року по 31 грудня 2010 року позивач отримав від ТОВ «Ріалпром» дохід у розмірі 6701770,80 грн. за договором про надання послуг від 01 серпня 2010 року №19.

На підставі акту перевірки Інспекцією прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд дійшов наступного висновку.

Згідно зі статтею 1 Указу №727/98 (положення якого були чинними на момент спірних правовідносин) спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб`єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Тобто застосовується касовий метод обчислення виручки, при якому враховуються всі надходження коштів, отримані на розрахунковий рахунок або (та) в касу суб`єкта малого підприємництва.

Зміст наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що до обсягу виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) необхідно включати суми всіх коштів, що надійшли на розрахунковий рахунок або (та) в касу платника єдиного податку фізичної особи у звітному податковому періоді.

У справі, яка розглядається, суди виходили з того, що відповідачем на вимогу суду не надано належних доказів на підтвердження отримання позивачем у 2010 році виручки у розмірі 8563489,38 грн. на розрахунковий рахунок або в касу за операціями з реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), зокрема платіжних доручень, виписок банку, прибуткових ордерів тощо.

Натомість, дослідивши наявні у справі докази, судами встановлено, що у період з 01 жовтня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 01 квітня 2009 року по 30 червня 2011 року позивач перебував на спрощеній системі оподаткування та сплачував єдиний податок.

У періоді І - IV квартали 2010 року в звітах суб`єкта малого підприємництва-фізичної особи-платника єдиного податку обсяг виручки ФОП від реалізації товарів (робіт, послуг) наростаючим підсумком з початку терміну дії свідоцтва про сплату єдиного податку в календарному році становить 217380,00 грн.

Досліджуючи обставини отримання позивачем виручки у 2010 році, судами встановлено, що між ФОП (виконавець) та ТОВ «Ріалпром» (замовник) укладено договір про надання послуг від 01 серпня 2010 року №19, за умовами якого виконавець зобов`язується за завданням замовника надати послуги з передпродажної підготовки товарів спортивного призначення, пакування товарів без залучення найманої сили та посередницькі послуги з оптового продажу товарів спортивного призначення. Згідно додаткової угоди від 03 серпня 2010 року до вказаного договору вартість послуг визначається сторонами по факту їх надання та фіксується в документах по наданих послугах - накладних на відвантаження товарів та актах прийому-передачі послуг.

За актом прийому-передачі товару від 01 грудня 2010 року та актом прийому-повернення товару від 10 грудня 2010 року виконавець прийняв від замовника та згодом повернув замовнику товар (спортивні товари в асортименті) згідно відповідних видаткових накладних.

Відповідно до акта прийому-передачі наданих послуг від 27 грудня 2010 року позивач надав ТОВ «Ріалпром» обумовлені договором послуги на загальну суму 414242,65 грн.

За поставлені послуги ФОП за перевірений період отримав від ТОВ «Ріалпром» на розрахунковий рахунок суму у розмірі 160000,00 грн., що підтверджується відповідною випискою банку за 29 грудня 2010 року.

Інших доказів, які б підтверджували отримання позивачем за перевірений період виручки за операціями з реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), матеріали справи не містять.

Касаційний суд погоджується з судами попередніх інстанцій, що наявна у справі копія роздруківки (т. 3 а.с. 147) за відсутності у ній ідентифікуючих ознак та підпису уповноваженої особи, які б вказували, що інформація, зазначена у роздруківці, є відомостями з центральної бази даних державного реєстру фізичних осіб Державної податкової адміністрації України про суми виплачених доходів ФОП не може вважатися належним та допустимим доказом при розгляді цієї справи в розумінні статті 70 КАС України (в редакції, чинній на момент розгляду справи). Крім того, з наданої роздруківки неможливо встановити, які суми доходів нараховано або виплачено позивачу за перевірений період.

Обґрунтовано визнали суди й неприйнятними посилання відповідача на дані податкових декларацій позивача з податку на додану вартість за серпень-грудень 2010 року, у яких ФОП задекларував обсяги поставки з операцій на митній території України, що оподатковуються за ставкою 20%, на рівні 1370543,00 грн., 1791383,00 грн., 208110,00 грн., 2659663,00 грн. та 672073,00 грн. відповідно, адже декларування позивачем в податковій звітності зобов`язань з податку на додану вартість не є доказом зарахування коштів на його банківський рахунок або в касу, оскільки виникнення зобов`язань з податку на додану вартість пов`язується також із моментом відвантаження товарів чи оформленням документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг).

Фактично, як встановлено судами, вказані показники податкових декларацій з податку на додану вартість заповнені помилково, адже право власності на товар за договором про надання послуг №19 від 01 серпня 2010 року та додатковою угодою №1 до даного договору не перейшло від ТОВ «РІАЛПРОМ» до ФОП; товар передавався тимчасово, виключно для проведення робіт, передбачених угодою, укладеною між ФОП (виконавець) та ТОВ «Ріалпром» (замовник), а саме для проведення передпродажної підготовки товарів спортивного призначення, пакування товарів без залучання найманої сили, посередницьких послуг з оптового продажу товарів спортивного призначення.

За наведеного суди виходили із того, що відповідачем - суб`єктом владних повноважень, на якого положеннями частини 2 статті 71 КАС України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій) покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, якщо він заперечує проти адміністративного позову, не доведено належними та допустимими доказами обставин отримання ФОП у періоді з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2010 року виручки у розмірі 8563489,38 грн., а судами таких обставин не встановлено у ході розгляду справи.

Відповідно до пункту 6 статті 33 Закону України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 року №679-XIV визначення порядку ведення касових операцій для банків, інших фінансових установ, підприємств і організацій віднесено до повноважень НБУ.

За змістом пункту 1.2 глави 1 Положення про ведення касових операцій (положення якого були чинними на момент виникнення спірних відносин) під оприбуткуванням готівки розуміється проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, книзі обліку розрахункових операцій.

Згідно з пунктом 7.15 глави 7 Положення про ведення касових операцій уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно та в повній сумі оприбутковуватися. Порядок оприбуткування готівки в касах, у тому числі і під час розрахунків із застосуванням РРО (розрахункової книги (далі - РК)), визначено в пункті 2.6 цього Положення.

Відповідно до пункту 2.6 глави 2 згаданого Положення уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у КОРО на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК). Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

Абзацом третім статті 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12 червня 1995 року №436/95 установлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб`єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються НБУ, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, зокрема за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п`ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Зваживши викладені вище обставини щодо відсутності доказів одержання ФОП готівкових коштів від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у розмірі 8063489,38 грн., суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для збільшення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб та застосування штрафних санкцій за неоприбуткування у касі готівки.

Доводи ж касаційної скарги наведеного не спростовують і зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що згідно положень статті 341 КАС України виходить за межі повноважень касаційного суду.

За правилами частини першої статті 341 КАС України (в редакції, чинній на момент прийняття даної постанови) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи відсутність підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень або ж порушення процесуальних норм, підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Щодо позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, то в цій частині рішення судів, враховуючи положення частини першої статті 341 КАС України, касаційним судом не переглядаються.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду