ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2019 року

Львів

№ 857/7446/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Довгополова О.М., Ільчишин Н.В.

за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області,

на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 травня 2019 року (суддя - Грицюк П.П., час ухвалення - 10:54 год., місце ухвалення - м.Івано-Франківськ, дата складання повного тексту - 07.06.2019 року),

в адміністративній справі №0904/2216/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області,

про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

У листопаді 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ГУ Національної поліції в Івано-Франківській області, в якому просив: 1) визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 16.10.2018 року №1915 в частині звільнення позивача зі служби в Національній поліції України; 2) визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 17.10.2018 року №244 о/с в частині звільнення позивача зі служби в поліції за п.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» за підпунктом 6 (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби); 3) поновити позивача на посаді інспектора-криміналіста слідчого відділу Івано-Франківського відділу поліції ГУ Національної поліції в Івано-Франківській області; 4) стягнути з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу; 5) постанову в частині поновлення позивача на посаді інспектора-криміналіста слідчого відділу Івано-Франківського відділу поліції ГУ Національної поліції в Івано-Франківській області та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, звернути до негайного виконання; 6) стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн..

Відповідач позову не визнав, в суді першої інстанції подав відзив, просив у задоволенні позовних вимог відмовити за безпідставністю.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 травня 2019 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ Національної поліції в Івано-Франківській області від 16.10.2018 року №1915 в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в Національній поліції. Визнано протиправним та скасовано наказ по особовому складу ГУ Національної поліції в Івано-Франківській області від 17.10.2018 року №428 о/с щодо звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції. Поновлено ОСОБА_1 з 18.10.2018 року на посаді інспектора-криміналіста слідчого відділу Івано-Франківського відділу поліції ГУ Національної поліції в Івано-Франківській області. Стягнено з ГУ Національної поліції в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18.10.2018 року по 29.05.2019 року в сумі 70815,48 грн., з утриманням з цієї суми податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 з 18.10.2018 року на посаді інспектора-криміналіста слідчого відділу Івано-Франківського відділу поліції ГУ Національної поліції в Івано-Франківській області та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 9594,36 грн. з утриманням з цієї суми податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Стягнено за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн..

З цим рішенням суду першої інстанції від 29.05.2019 року не погодився відповідач ГУ Національної поліції в Івано-Франківській області та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржене рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт ГУ Національної поліції в Івано-Франківській області зазначає, що призначенню службового розслідування дисциплінарною комісією стосовно позивача, передував факт складання протоколу про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та відмова позивача від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння. Внаслідок службового розслідування було підтверджено факт порушення ОСОБА_1 службової дисципліни, а саме відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння та порушення п.2.5 ПДР України. Звертає увагу апелянт на те, що судом першої інстанції не було досліджено доводи відповідача про те, що постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 06.02.2019 року не спростовано факти вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, оскільки провадження у справі було закрито на підставі ст.247 п.7 КУпАП за строком давності, відповідно суд першої інстанції помилково застосував ч.6 ст.78 КАС України. Крім цього, судом першої інстанції не надано правову оцінку дорученням МВС України, Національної поліції та ГУ в області, доручень ГУНП від 17.02.2017р. №325/108/05/12-2017, від 27.06.2018р. №2091/108/01/12-2018 щодо зміцнення службової дисципліни та законності в органах та підрозділах ГУНП, які доведено до особового складу та попереджено, що в разі керування транспортними засобами в стані алкогольного сп`яніння, до винуватців терміново буде прийматися безальтернативне рішення - звільнення з органів НП України. Також звертає увагу апелянт на те, що підставою для звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції стали обставини порушення ним службової дисципліни, при цьому відповідачем не досліджувалось питання наявності чи відсутності вчинення ним адміністративного правопорушення. Крім цього, зазначає апелянт, що в судовому засіданні при встановленні обставин справи було підтверджено факт керування транспортним засобом саме ОСОБА_1 .. Також вважає апелянт, що відповідачем згідно Дисциплінарного статуту Національної поліції України належним чином забезпечено право позивача на захист та надання ним пояснень, а позиція суду першої інстанції з цього питання є необґрунтованою, помилковою та упередженою. Звертає увагу апелянт також на те, що позивачем не долучено платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, яке б свідчило про проведення платежу за надані послуги на правову допомогу у розмірі 5000 грн..

За результатами апеляційного розгляду апелянт ГУ Національної поліції в Івано-Франківській області просить скасувати оскаржене рішення суду від 29.05.2019 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач ОСОБА_1 подав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи та їх представників, які з`явились в засідання суду апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з врахуванням наступного.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 у період з 01.09.2012 р. по 06.11.2015 р. проходив службу в органах внутрішніх справ, а з 07.11.2015 р. по 17.10.2018 р. - в Національній поліції (а.с. 42).

Наказом ГУ Національної поліції в Івано-Франківській області від 16.10.2018 року №1915 «Про притягнення до відповідальності працівника Івано-Франківського ВП», за порушення вимог Закону України «Про Національну поліцію України», ст. ст. 1, 2 та 3 Закону України від 15.03.2018р. «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України», а також у порушення вимог наказу МВС України від 07.09.2017р. №757 «Про затвердження Порядку використання і зберігання транспортних засобів Національної поліції», що виразилось у керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, керуючись вимогами статті 13 Закону України від 15.03.2018р. «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України», інспектора криміналіста слідчого відділу Івано-Франківського ВП ГУ НП в Івано-Франківській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 звільнено із служби в поліції (а.с. 96-97, 101-102).

На підставі наведеного вище Наказу №1915 від 16.10.2018 року, винесено Наказ ГУ Національної поліції в Івано-Франківській області від 17.10.2018 року №428 о/с «По особовому складу», яким згідно з пунктом 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції за підпунктом 6 (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , інспектора-криміналіста слідчого відділу Івано-Франківського ВП ГУНП в Івано-Франківській області, з 17 жовтня 2018 року, з виплатою компенсації за 24 доби невикористаної чергової відпустки за фактично відпрацьований час у 2018 році (а.с. 41, 98, 100).

З матеріалів справи видно, що підставою для винесення наказу ГУ Національної поліції в Івано-Франківській області від 16.10.2018 року №1915, стали результати службового розслідування за порушення службової дисципліни працівником Івано-Франківського ВП ГУНП в Івано-Франківській області ОСОБА_1 , проведеного згідно наказу ГУНП в Івано-Франківській області від 15.10.2018 р. №1903 (а.с. 103, 112).

Результати службового розслідування викладено у Висновку від 16.10.2018 р., у якому комісія, зокрема, зазначила, що відомості, які стали підставою для проведення службового розслідування слід вважати такими, що підтвердилися. За порушення вимог Закону України «Про Національну поліцію України», ст.ст. 1, 2, 3 Закону України «Про Дисциплінарний статут національної поліції України», Закону України «Про дорожній рух», Правил дорожнього руху України та Правил етичної поведінки поліцейських, затв. наказом МВС України від 09.11.2016 р. №1179, що виразилось у відмові від освідування на стан алкогольного та наркотичного сп`яніння та керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, керуючись вимогами ст.13 Закону України «Про дисциплінарний статут Національної поліції України», інспектора криміналіста слідчого відділу Івано-Франківського ВП ГУНП в Івано-Франківській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , звільнити зі служби в поліції (а.с. 103-106).

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, з врахуванням наступного.

Відповідно до ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відносини щодо звільнення з публічної служби, зокрема зі служби в поліції, врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Нормами спеціального законодавства є, зокрема, Закон України «Про національну поліцію», який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Так, відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Згідно із вимогами частин 1, 4 статті 18 вказаного Закону, поліцейський зобов`язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини; 4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров`я; 5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків; 6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді. Додаткові обов`язки, пов`язані з проходженням поліцейським служби в поліції, можуть бути покладені на нього виключно законом.

Відповідно до ст.19 Закону України «Про національну поліцію», у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Згідно ст. 77 вказаного Закону, поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: 1) у зв`язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення; 11) у зв`язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави. Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.

Крім цього, судом першої інстанції вірно зазначено, що Правилами етичної поведінки працівників апарату Міністерства внутрішніх справ України, територіальних органів, закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління МВС, затв. Наказом МВС України від 28.04.2016 року №326, визначено для працівників МВС принципи етики, якими є, зокрема, гідна поведінка: повага до гідності інших осіб; ввічливість та дотримання високої культури спілкування; доброзичливість і запобігання виникненню конфліктів у стосунках з громадянами; недопущення, у тому числі поза роботою, дій і вчинків, які можуть зашкодити роботі чи негативно вплинути на репутацію працівників МВС.

Відповідно до ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затв. Законом України №2337-VІІІ, службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.

Службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України «Про Національну поліцію», зобов`язує поліцейського: бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов`язки; поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень; безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону; вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов`язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника; утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини; знати і виконувати заходи безпеки під час несення служби, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку; підтримувати рівень своєї підготовки (кваліфікації), необхідний для виконання службових повноважень; берегти службове майно, забезпечувати належний стан зброї та спеціальних засобів; поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень; дотримуватися правил носіння однострою та знаків розрізнення; сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції; під час несення служби поліцейському заборонено перебувати у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп`яніння (ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту).

Статтею 12 Дисциплінарного статуту визначено, що дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

За порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. За вчинення адміністративних правопорушень поліцейські несуть дисциплінарну відповідальність відповідно до цього Статуту, крім випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення (ч. 1, 2 ст.11 Дисциплінарного статуту).

Відповідно до статті 13 Дисциплінарного статуту, дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків. Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони. До поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: зауваження; догана; сувора догана; попередження про неповну службову відповідність; пониження у спеціальному званні на один ступінь; звільнення з посади; звільнення із служби в поліції.

Згідно вимог ст.14 Дисциплінарного статуту, службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків. Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення. Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.

Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України встановлюється Міністерством внутрішніх справ України (ч.10 ст.14 Дисциплінарного статуту).

Судом першої інстанції також вірно враховано, що Наказом Міністерства внутрішніх справ України №230 від 12.03.2013 р. затверджено Інструкцію про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України (далі - Інструкція).

Згідно п.1.1 Інструкції (в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), службове розслідування - комплекс заходів, які здійснюються у межах компетенції з метою уточнення причин і умов подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, ступеня вини особи (осіб), якою (якими) вчинено дисциплінарний проступок, а також з`ясування інших обставин.

Підставами для проведення службового розслідування є порушення особами РНС службової дисципліни, у тому числі скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами РНС діянь, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, інші події, пов`язані із загибеллю (смертю) осіб РНС чи їх травмуванням (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб РНС і можуть викликати суспільний резонанс (п.2.1. Розділу ІІ Інструкції).

Службове розслідування проводиться посадовою особою, якій воно доручено, чи декількома особами у складі комісії, одна з яких за необхідності призначається головою цієї комісії (п 3.2. Розділу ІІІ Інструкції).

Проведення службового розслідування доручається працівникам підрозділів внутрішньої безпеки, інспекції з особового складу підрозділів кадрового забезпечення, а якщо такі підрозділи не передбачені штатним розписом, уповноважені на те начальники доручають проведення службових розслідувань найбільш досвідченим працівникам, здатним усебічно вивчити обставини, що стали підставою для призначення службового розслідування, та зробити об`єктивні висновки (п. 3.3 Розділу ІІІ Інструкції).

Підсумковим документом службового розслідування є висновок службового розслідування, який складається зі вступної, описової та резолютивної частин (п.8.1 Розділу VIII Інструкції).

Матеріалами справи підтверджується, що Наказ №1915 від 16.10.2018 року винесено за результатами проведеного службового розслідування і відповідного висновку службового розслідування від 16.10.2018 року.

Це службове розслідування проведено за фактом порушення службової дисципліни працівником слідчого відділу Івано-Франківського ВП ГУНП в Івано-Франківській області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_1..

Так, з матеріалів справи видно, що 13.10.2018 року до чергової частини УПП в Івано-Франківській області надійшла інформація від громадян м.Бурштин Галицького району Івано-Франківської області про те, що у м. Бурштин автомобіль марки Форд-Фюжен на Американській реєстрації, н.з. НОМЕР_1 їздить по населеному пункті із перевищенням швидкості руху, і який направився у м. Івано-Франківськ. 13.10.2018 року одним із екіпажів УПП в Івано-Франківській області по вул. Галицькій у м. Івано-Франківську був помічений автомобіль марки Форд-Фюжен на Американській реєстрації, н.з. НОМЕР_1 , якому правоохоронці світловими проблисковими маячками червоно-синього кольору вказали на зупинку транспортного засобу. Однак, водій зазначеного вище автомобіля зігнорував вимогу про зупинку та направився на виїзд із міста Івано-Франківська у напрямку м. Калуш. На Калуській трасі неподалік міста Івано-Франківська, під час паркування, автомобіль марки Форд-Фюжен на Американській реєстрації н.з. НОМЕР_1 , зупинився. У розмові з водієм було установлено його особу, а саме - інспектор криміналіст слідчого відділу Івано-Франківського ВП ГУНП в Івано-Франківській області старший лейтенант поліції ОСОБА_1..

У розмові в працівників УПП виникла підозра у перебуванні водія у стані алкогольного сп`яніння, що передувало запах алкоголю із ротової порожнини ОСОБА_1 , почервоніння яблука ока та нечітке висловлювання. На прохання пройти алкотест на місці за допомогою вимірювального пристрою «Драгер» та проїхати до медичного закладу з метою проходження освідування на факт вживання алкогольних напоїв, водій ОСОБА_1 категорично відмовився.

В подальшому, відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.130 КУпАП.

У Висновку службового розслідування від 16.10.2018 року комісія, зокрема, зазначила, що за порушення вимог Закону України «Про Національну поліцію України», ст.ст. 1, 2, 3 Закону України «Про Дисциплінарний статут національної поліції України», Закону України «Про дорожній рух», Правил дорожнього руху України та Правил етичної поведінки поліцейських, затв. наказом МВС України від 09.11.2016 р. №1179, що виразилось у відмові від освідування на стан алкогольного та наркотичного сп`яніння та керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, керуючись вимогами ст.13 Закону України «Про дисциплінарний статут Національної поліції України», інспектора криміналіста слідчого відділу Івано-Франківського ВП ГУНП в Івано-Франківській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , звільнити зі служби в поліції.

Судом першої інстанції вірно встановлено та враховано, що 03.01.2019 року Галицьким районним судом розглянуто матеріали УПП в Івано-Франківській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , за результатами якого винесено рішення, яким ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та обрано йому адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі шестисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян (10200 грн.) з позбавленням права керувати транспортними засобами на один рік (а.с. 123-126).

06.02.2019 року Івано-Франківським апеляційним судом розглянуто справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Галицького районного суду від 03.01.2019 року. В результаті розгляду даної апеляційної скарги винесено рішення, яким апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову судді Галицького районного суду від 03.01.2019 року скасовано, провадження у справі закрито на підставі п.7 ст.247 КУпАП, за строком давності (а.с. 127-129).

Однак, згідно спірного наказу ГУ Національної поліції в Івано-Франківській області від 16.10.2018 року №1915, лейтенанта поліції ОСОБА_1 , звільнено зі служби в поліції за порушення вимог Закону України «Про Національну поліцію України», ст.ст. 1, 2, 3 Закону України «Про Дисциплінарний статут національної поліції України», а також у порушення вимог наказу МВС України від 07.09.2017 року №757 «Про затвердження Порядку використання і зберігання транспортних засобів Національної поліції», що виразилось у керуванні транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння.

Згідно ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Колегія суддів звертає увагу на те, що станом на час винесення спірного Наказу №1915 від 16.10.2018 року про звільнення позивача ОСОБА_1 зі служби в поліції за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, не було належних доказів того, що позивач 13.10.2018 року керував транспортним засобом в у стані алкогольного сп`яніння.

У подальшому, постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 06.02.2019 р. було скасовано постанову судді Галицького районного суду від 03.01.2019 року, провадження у справі закрито на підставі пункту 7 статті 247 КУпАП, за строком давності, а тому немає рішення суду яке вступило у законну силу щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності передбаченої ч.1 ст.130 КУпАП.

Крім цього, зі змісту наведених судових рішень та матеріалів справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності видно, що його дії кваліфіковано за п.2.5 ПДР - відмова пройти огляд на стан сп`яніння, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.

Також, у Висновку службового розслідування від 16.10.2018 року комісія, зокрема, зазначила, що порушення інспектором криміналістом слідчого відділу Івано-Франківського ВП ГУНП в Івано-Франківській області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_1. вимог Закону України «Про Національну поліцію України», ст.ст. 1, 2, 3 Закону України «Про Дисциплінарний статут національної поліції України», Закону України «Про дорожній рух», Правил дорожнього руху України та Правил етичної поведінки поліцейських, затв. наказом МВС України від 09.11.2016 р. №1179 виразилось у відмові від освідування на стан алкогольного та наркотичного сп`яніння.

Однак, наведених обставин справи та Висновку службового розслідування відповідач не врахував та у спірному наказі ГУ Національної поліції в Івано-Франківській області від 16.10.2018 року №1915 безпідставно покликається на керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння (пункт 2.9«а» ПДР), як на підставу звільнення ОСОБА_1 зі займаної посади. При цьому, в підстави звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції не покладено порушення ним службової дисципліни, як це було рекомендовано Висновком службового розслідування від 16.10.2018 року.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що наказ ГУНП в Івано-Франківській області від 16.10.2018р. №1915 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника Івано-Франківського ВП» підлягає скасуванню, і як наслідок, оскільки наказ Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області від 17.10.2018р. №428 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в Національній поліції України за п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» було прийнято в зв`язку із реалізацією попереднього, то позовні вимоги підлягають задоволенню.

Крім цього, колегія суддів зазначає, що наказ ГУ Національної поліції в Івано-Франківській області від 17.10.2018р. №428 о/с «По особовому складу», всупереч приписам ч.4 ст.22 Дисциплінарного статуту, винесено в період перебування позивача на лікарняному (в період тимчасової непрацездатності), що підтверджується довідкою про тимчасову непрацездатність №41 від 16.10.2018 року (а.с. 43).

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доводами апеляційної скарги не спростовано висновків суду першої інстанції щодо неправомірності спірних наказів.

Судом першої інстанції також вірно зазначено та враховано, що у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Таким чином, вимога позивача про поновлення його на посаді, з якої він був незаконно звільнений, також підлягає задоволенню.

Крім цього, судом першої інстанції також вірно враховано, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Суд першої інстанції вірно розрахував суму заробітку за час вимушеного прогулу, при цьому керуючись вимогами Порядку розрахунку заробітної плати за час вимушеного прогулу визначений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року «Про затвердження Порядку розрахунку середньої заробітної плати».

Також, судом першої інстанції було вірно взято до уваги вимоги статей 162, 164, 168, пункт 16-1 Підрозділ 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України, статей 1, 4, 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо обов`язків відповідача при виплаті втраченого заробітку, здійснити з вказаного доходу ОСОБА_1 як податкового агента - утримання податку на доходи фізичних осіб, військового збору, та як страхувальника - утримання єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відтак, з урахуванням середньоденної суми заробітної плати позивача у розмірі, яка відображена у довідці №491 від 21.05.2019 року, а також кількості робочих днів з 18 жовтня 2018 року по день постановлення судового рішення 29 травня 2019 року, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, з Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 належить до стягнення середній заробіток за час вимушеного прогулу в загальній сумі 70815,48 гривень.

Вирішуючи питання наявність підстав для відшкодування позивачу за рахунок відповідача витрат на професійну правову допомогу, суд першої інстанції врахував вимоги ст.132, ст.134 КАС України та вірно зазначив, що на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об`ємів робіт, їх кількості та видів. Окрім того, витрати на правову допомогу відшкодовуються лише в тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася в справі тими особами, які одержали за це плату, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам. Самі лише докази укладення угоди про надання правової допомоги й її оплати не можуть бути підставою для відшкодування цих витрат.

Зокрема, судом першої інстанції встановлено та враховано, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивач надав: договір та ордер про надання правової допомоги (а.с. 48, 50), свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю (а.с. 51), квитанцію про оплату відповідної суми від 16.11.2018 року (а.с. 49), акт розрахунку суми розміру витрат на правничу допомогу на суму 5000 грн. (а.с. 136) та витяг із книги обліку доходів і витрат суб`єкта підприємницької діяльності (а.с. 170-173).

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують обгрунтованих висновків суду першої інстанції про те, що позивачем підтверджено витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн., а тому відповідні витрати слід стягнути з Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області на користь позивача.

Крім цього, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи відповідача, наведені в позовній заяві, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Колегія суддів зазначає, що право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що доводи апелянта не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції і тому апеляційні вимоги є безпідставними.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об`єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 243 ч.3, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області - залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 травня 2019 року в адміністративній справі №0904/2216/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її прийняття (проголошення), а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий:

В. В. Гуляк

Судді:

О. М. Довгополов

Н. В. Ільчишин

Повний текст постанови складено 01.11.2019 року