ПОСТАНОВА

Іменем України

31 жовтня 2019 року

Київ

справа №808/1407/16

адміністративне провадження №К/9901/11032/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Кашпур О.В.,

суддів - Радишевської О.Р., Уханенка С.А.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу №808/1407/16

за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області, третя особа - Всеукраїнська професійна спілка працівників органів Державної фіскальної служби в особі Запорізької обласної організації про зобов`язання вчинити певні дії та стягнення коштів, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 20 липня 2016 року (прийняту в складі головуючого судді Стрельнікової Н.В.) та на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року (прийняту в складі колегії суддів: головуючого Іванова С.М., суддів Головко О.В., Суховарова А.В.)

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

1. У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила:

- зобов`язати Державну податкову інспекцію у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області видати наказ (розпорядження) про звільнення ОСОБА_1 з 05 квітня 2016 року у зв`язку із порушенням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю (частина перша статті 39 Кодексу законів про працю України);

- заповнити відповідно належним чином та видати ОСОБА_1 трудову книжку разом із засвідченою належним чином копією наказу про звільнення;

- стягнути з відповідача належну їй за остаточним розрахунком заборгованість за березень-квітень 2016 року в сумі 6097 грн 72 коп, компенсацію за невикористану відпустку в сумі 12888 грн, компенсацію за роботу в вихідні дні в розмірі 3938 грн, вихідну допомогу в розмірі 16098 грн, а всього - 44875 грн 32 коп.

2. На обґрунтування позовних вимог позивачка посилалася на те, що працювала з 27 червня 2003 року в Державній податковій інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби України у Запорізькій області на різних посадах. Протягом 2013-2014 років наказами та розпорядженнями керівника її неодноразово залучали до роботи у вихідні дні. Стверджує, що на її письмову заяву з проханням компенсувати відпрацьовані вихідні дні наданням 12 днів відпочинку, їй було відмовлено. Таку відмову позивачка вважає порушенням статті 72 Кодексу законів про працю України, у зв`язку з чим вона звернулась до відповідача із заявою про звільнення на підставі частини першої статті 39 Кодексу законів про працю України, якою передбачено розірвання трудового договору на вимогу працівника в разі порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю. Однак відповідач в порушення вимог статей 39, 47, 116 Кодексу законів про працю України наказ про звільнення позивачки не видав, остаточний розрахунок у день звільнення не провів, трудову книжку позивачу не видав, чим порушив права позивача.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

3. Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 20 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідачем не було допущено порушень статті 72 Кодексу законів про працю України, накази про скасування надання додаткових днів відпочинку та звільнення за інших підстав позивачкою не оскаржувались, а тому підстави для звільнення у зв`язку з порушенням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю (частина перша статті 39 Кодексу законів про працю України) відсутні.

ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги

4. Не погоджуючись із постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 20 липня 2016 року та ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу.

5. Позивачка у касаційній скарзі просить скасувати зазначені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивачка звернулася за захистом своїх прав до суду саме у зв`язку із невиконанням відповідачем її законної вимоги про дострокове розірвання трудового договору. Відповідач уважаючи, що правові підстави для дострокового розірвання строкового трудового договору відсутні, відмовив їй у задоволенні заяви про дострокове розірвання строкового трудового договору та згодом припинив із позивачкою відносини публічної служби з підстав, передбачених пунктом 2 статті 36 Кодексу законів про працю України у зв`язку із закінченням строку. Отже, цей спір виник між сторонами про дострокове розірвання трудового договору, який суди попередніх інстанцій не розглянули. Наказ відповідача від 11 квітня 2016 року №22-О про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України не стосується питання дострокового розірвання строкового трудового договору, а отже суди повинні були лише оцінити вказаний наказ як письмовий доказ по справі.

IV. Позиція інших учасників справи

6. Запорізька Державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби України у Запорізькій області подала до суду відзиву на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Відповідач зазначає, що порушення на які посилається позивачка відсутні. Вказує, що відповідачем на підставі заяв позивачки від 09 березня 2016 року та від 11 березня 2016 року наказами №52-В від 09 березня 2016 року та №55-В від 11 березня 2016 року були надані дні відпочинку. В подальшому пунктом 2 наказу №52-В (про надання днів відпочинку) було скасовано у зв`язку з тим, що позивачка звернулась із заявою про проходження стажування на новій посаді. Наказом Державної податкової інспекції у Жовтневому районі №14-О від 18 березня 2016 року на підставі заяви ОСОБА_1 її було призначено на посаду головного державного ревізора-інспектора відділу адміністрування ПДВ управління податків і зборів з юридичних осіб по строковому договору до фактичного виходу працівника ( ОСОБА_2 ), яка перебувала у відпустці по догляду за дитиною. У зв`язку з тим, що 01 квітня 2016 року до Державної податкової інспекції звернулась ОСОБА_2 із заявою, якою повідомила про своє бажання достроково перервати відпустку та приступити до роботи з 12 квітня 2016 року, наказом №22-О від 11 квітня 2016 року позивачку звільнено відповідно до пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України (із закінченням строку трудового договору).

V. Рух справи у суді касаційної інстанції

7. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 20 липня 2016 року та на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року.

8. 29 січня 2018 року вказана касаційна скарга надійшла до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.

9. За результатом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано 24 червня 2019 року для розгляду колегії суддів у складі: Кашпур О.В. (головуючому судді), Радишевській О.Р., Уханенку С.А на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду Н.Богданюк від 24 червня 2019 року №812/0/78-19.

10. Ухвалою Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 28 серпня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 прийнято до провадження.

11. Ухвалою Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 29 жовтня 2019 року цю справу призначено до розгляду в попередньому судовому засіданні на 31 жовтня 2019 року.

VI. Стислий виклад обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій

12. Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 працювала з 01 липня 2003 року в Державній податковій інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя на різних посадах.

13. В матеріалах справи містяться накази та розпорядження керівника Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя, якими позивачка залучалася до роботи (чергування) у вихідні дні.

14. 09 березня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача із письмовою заявою, в якій просила компенсувати їй роботу у вихідні дні: 18 серпня 2012 року згідно з наказом №683 від 23 липня 2012 року; 02 березня 2013 року згідно з наказом №131 від 20 лютого 2013 року; 13 квітня 2013 року згідно з наказом №232 від 26 березня 2013 року; 20 квітня 2013 року згідно з наказом №232 від 26 березня 2013 року; 06 травня 2013 року згідно з наказом №394 від 29 травня 2012 року; 06 квітня 2013 року згідно з наказом №394 від 29 травня 2012 року; 23 листопада 2013 року згідно з розпорядженням №43-р від 22 листопада 2013 року; 07 березня 2015 року згідно з наказом №37 від 23 лютого 2015 року; 30 травня 2015 року згідно з наказом №131 від 20 квітня 2015 року; 18 липня 2015 року згідно з наказом №236 від 17 червня 2015 року; 13 грудня 2015 року згідно з наказом №460 від 19 листопада 2015 року; 02 травня 2015 року згідно з розпорядженням №34-р від 29 квітня 2013 року, наданням інших днів відпочинку з 11 березня 2016 року по 12 березня 2016 року; з 14 березня 2016 року по 18 березня 2016 року; з 21 березня 2016 року по 25 березня 2016 року.

15. 09 березня 2016 року Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області було прийнято наказ №52-в, пунктом 2 якого було надано дні відпочинку головному державному інспектору спеціалісту з питань комунікацій, а саме з 11 березня 2016 року по 12 березня 2016 року, з 14 березня 2016 року по 18 березня 2016 року, з 21 березня 2016 року по 23 березня 2016 року.

16. В подальшому наказом Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області від 10 березня 2016 року №53-в було скасовано пункт 2 наказ №52-в від 09 березня 2016 року у зв`язку з проходженням стажування головного державного інспектора спеціаліста з питань комунікацій ОСОБА_1 на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу адміністрування ПДВ управління податків і зборів з юридичних осіб з 11 березня 2016 року.

17. Наказом Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області від 18 березня 2016 року №14-о ОСОБА_1 з 18 березня 2016 року призначено на посаду головного державного ревізора-інспектора відділу адміністрування ПДВ управління податків і зборів з юридичних осіб на період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 6-річного віку головного державного ревізора-інспектора цього відділу ОСОБА_2 до її фактичного виходу на роботу.

18. 01 квітня 2016 року ОСОБА_2 подала заяву про переривання її відпустки та вихід на роботу з 12 квітня 2016 року.

19. 04 квітня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача із письмовою заявою про розірвання трудового договору з 05 квітня 2016 року на підставі частини третьої статті 38 Кодексу законів про працю України у зв`язку з порушенням, на думку позивачки, законодавства про працю, а саме: не надання їй додаткових днів відпочинку за її роботу у вихідні дні.

20. Листом відповідача від 05 квітня 2016 року №2802/14/08-26-04-033 позивачку було повідомлено про те, що її заява не підлягає задоволенню, оскільки на той час позивачку було призначено на посаду по строковому договору, розірвання якого не передбачено статтею 38 Кодексу законів про працю України, та повідомлено про необхідність надання письмових пояснень, які саме норми законодавства про працю було порушено.

21. 05 квітня 2016 року ОСОБА_1 також подала заяву, в якій зазначала, що у доповнення до її заяви від 04 березня 2016 року у зв`язку з тим, що укладений нею договір є строковим, просить звільнити її з тих же підстав за частиною першою статті 39 Кодексу законів про працю України.

22. Проте листом відповідача №2807/8/08-26-04-033 від 05 квітня 2016 року позивача було повідомлено про відсутність правових підстав для звільнення її з 05 квітня 2016 року.

23. Наказом Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області від 11 квітня 2016 року №22-О ОСОБА_1 головного державного ревізора-інспектора відділу адміністрування ПДВ управління податків і зборів з юридичних осіб було звільнено з 11 квітня 2016 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору.

VIІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

24. Конституція України від 28 червня1996 року №254к/96-ВР

Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

25. Кодекс адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017 року)

Частина друга статті 2. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Частина третя статті 2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

26. Кодекс законів про працю України, введено в дію з 1 червня 1972 року Законом Української РСР від 10 грудня 1971 року №322-VIII (у редакцій, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)

Пункт 2 частини першої статті 36. Підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Частина перша статті 39. Строковий трудовий договір (пункти 2 і 3 статті 23) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених частиною першою статті 38 цього Кодексу.

Частина перша статті 71. Робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації і лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і в частині другій цієї статті.

Частина третя статті 71. Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Стаття 72. Робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.

Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 цього Кодексу.

VІІІ.ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

27. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

28. Аналізуючи наведені положення законодавства та обставини справи, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог.

29. Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що спосіб компенсації у вихідний день (надання іншого вихідного дня чи підвищеної оплати) визначається за згодою сторін трудового договору, і в наказі про залучення працівників до роботи у вихідний день роботодавець може конкретно зазначити, у який саме спосіб працівникові буде компенсуватися робота у вихідний день. При цьому, у разі, коли у наказі не зазначено дату, коли саме буде надано день відпочинку, зазначена обставина не надає працівникові права самовільно визначати інший день відпочинку, оскільки вирішення такого питання відповідно до вимог статті 72 Кодексу законів про працю України можливе лише за згодою сторін.

30. Як правильно встановлено судами першої та апеляційної інстанцій та вбачається з матеріалів справи, накази відповідача про організацію чергування відповідальних осіб Державної податкової інспекції містять спосіб, яким в подальшому буде компенсуватися робота у вихідний день, а саме наданням іншого дня відпочинку. Зазначені накази позивачем не оскаржувались, а тому підстави для звільнення позивача у зв`язку з порушенням власником або уповноваженим органом законодавства про працю відсутні.

31. Враховуючи наведені обставини колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність порушень Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області законодавства про працю відносно ОСОБА_1 .

У зв`язку з цим у відповідача не було правових підстав для задоволення заяви позивачки щодо її звільнення з посади з 05 квітня 2016 року на підставі частини першої статті 39 Кодексу законів про працю України.

Посилання касатора на те, що судами не розглянуто цей спір по суті, є безпідставним та спростовується наведеними обставинами.

32. Відмовивши в задоволенні позову в цій частині, суд першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, правильно не задовольнив і позовні вимоги в частині компенсації за не використану відпустку, розрахунку при звільненні, належним чином заповнення та видачі трудової книжки і наказу про звільнення, оскільки останнє спростовується актом перевірки Головного управління Держпраці у Запорізькій області від 25 травня 2016 року №08-01-079/0362 щодо відсутності порушень трудового законодавства (а.с. 91-99) та поясненнями позивачки, наданими в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, яка пояснила, що належні їй виплати були перераховані на зарплатну картку. Крім того, з пояснень позивачки вбачається, що вона перебуває на обліку в центрі зайнятості населення та отримує допомогу по безробіттю, що було б не можливо без належно оформленої та поданої трудової книжки (постанова Кабінету Міністрів України від 20 березня 2013 року №198).

33. Щодо виплати вихідної допомоги відповідно до приписів статті 44 Кодексу законів про працю України, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що така допомоги не виплачується при звільненні за пунктом 2 статті 36 Кодексу законів про працю України, як і за змістом статті 72 зазначеного Кодексу, не компенсується при звільненні робота у вихідні дні в подвійному розмірі без відповідного наказу з боку роботодавця щодо відповідної компенсації, тому як спосіб компенсації визначається за згодою сторін і остання не є безумовною виплатою при припиненні трудового договору.

34. Згідно зі статтею 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

35. З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

IХ. Судові витрати

36. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 20 липня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року в справі №808/1407/16 залишити без змін.

3. Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий : О. В. Кашпур

Судді: О. Р. Радишевська

С.А. Уханенко