ПОСТАНОВА

Іменем України

16 жовтня 2019 року м. Кропивницький

справа № 404/10645/14

провадження № 22-ц/4809/1267/19

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Дьомич Л. М., Кіселика С. А.,

секретар судового засідання Кравченко Я. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача – ОСОБА_2 ,

відповідач - Акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

третя особа - Національний банк України,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 травня 2019 року у складі головуючого-судді Павелко І. Л.

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.

22.12.2014 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі АТ «УкрСиббанк»), третя особа - Національний банк України, з урахуванням збільшення позовних вимог (а.с.75-78 т.1), про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту № 11363832000 від 24.06.2008 року, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 ; визнання недійсним іпотечного договору від 24.06.2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1896, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 ; зупинити ПАТ «Укрсиббанк» нарахування пені, відсотків, штрафних санкцій за договором про надання споживчого кредиту № 11363832000 від 24.06.2008 року, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 з моменту останньої оплати квитанціями; виключення з реєстру обтяжень та заборон відчуження запису про обтяження та заборону відчуження нерухомого майна за іпотечним договором від 24.06.2008 року, а саме: трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 ); зобов`язання ОСОБА_1 повернути ПАТ «Укрсиббанк» у натурі все що він отримав на виконання угод за договором по наданню споживчого кредиту № 11363832000 від 24.06.2008 року, укладеного між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 та іпотечним договором від 24.06.2008року, зареєстрованого в реєстрі за № 1896; зобов`язання ПАТ «Укрсиббанк» повернути ОСОБА_1 у натурі все, що він отримав на виконання угод за договором по наданню споживчого кредиту № 11363832000 від 24.06.2008 року, укладеного між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 та іпотечним договором від 24.06.2008року, зареєстрованого в реєстрі за № 1896.

Позовні вимоги мотивовано тим, що банк не мав ліцензії на видачі кредиту в іноземній валюті фізичній особі , позивач не був ознайомлений з умовами кредитного договору не отримав усю необхідну інформацію стосовно кредиту орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуг з оформлення договору про надання кредиту.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 травня 2019 від 22.10.2015 року залучено в якості третьої особи Національний Банк України (а.с.59 т.2).

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про недобросовісність банківської установи при укладенні кредитного договору, невідповідності змісту правочину цивільному законодавству, які потягнули б за собою визнання кредитного договору недійсним. Позивач отримав усю необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про кредит, вартість всіх супутніх послуг, що забезпечило можливість його свідомого і правильного вибору.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Позивач подав апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування судового рішення і ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

Зазначив, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

Посилається на те, що судом в мотивувальній частині рішення не зазначено про фактичні обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, не зазначені надані позивачем докази, а також про мотиви їх відхилення, лише зазначається про наявність висновку експерта, але відсутні мотиви його не застосування, не надано оцінку кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Проте, взято до уваги сумнівні документи, без дослідження їх оригіналів, що не відповідають вимогам ЦПК України.

Вважає, що відповідач не довів ті обставини на які посилався в своїх запереченнях та не надав до суду належного, допустимого, достовірного, достатнього доказу, щодо правомірності дій під час укладання договору з позивачем.

Зокрема, не враховано, що відповідно до етапі 1 п. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 1993р. № 15-93 (в редакції яка була чинною на дату видачі кредиту позивачу 24.03.2006р.) "уповноважений банк" - будь-який комерційний банк, офіційно зареєстрований на території України, що має ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, а також здійснює валютний контроль за операціями своїх клієнтів.

У державі Україна існує лише одна державна установа, яка здійснює видачу та відкликання будь-яких банківських ліцензії, у тому числі на здійснення валютних операцій - це Національний банк України, що діє на підставі Закону України «Про національний банк України».

Позивач вважає, що АКІБ «Укрсиббанк» не мав відповідних повноважень на здійснення валютних операцій та не був уповноваженим банком на здійснення валютних операцій на видачу кредиту в іноземній валюті резидентам України фізичним особам для використання на території України.

просить звернути увагу, що висновку судово-економічної експертизи від 24.07.2017 року № 2288 встановлено реальну відсоткову ставку і зазначено про не відповідність вимогам законодавства використання відповідачем рахунків для руху коштів для погашення процентів по кредиту, тіла кредиту та інших умов кредитного договору.

Експертом встановлено, що документально обґрунтовано сукупну вартість кредиту у вигляді реальної відсоткової ставки за договором про надання кредиту у вигляді реальної відсоткової ставки за договором № 11363832000 від 24.06.2008 року, складає 17,79% та є вищою від визначених договором процентів за користування кредитом та реальної процентної ставки - абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладання договору споживчого кредиту є вищим від абсолютного значення подорожчання кредиту

Враховуючи висновки експерта, позивач вважає, що відповідачем не були дотримані вимоги ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»,а саме: не було надано в письмовій формі всіх можливих схем погашення кредиту, що призвело до порушення прав позивача, як споживача фінансових послуг, та відповідно обману щодо реальної відсоткової ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту.

Приведені експертні висновки підтверджують, що під час укладення кредитного договору відповідач приховав від позивача повну та об`єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, вказав у договорі занижені значення показників суттєвих умов договору, чим ввів позивача в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної вартості кредиту, яку позивач сплатив би відповідачу, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості.

Вважає умови кредитного договору 11363832000 від 24.06.2008 року несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача.

Також зазначає, що якби був ознайомлений з повною інформацією про кредитні умови, то ніколи не погодився на укладення оспорюваного кредитного договору.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

АТ «УкрСиббанк» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому ставиться питання про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін, зазначено, що рішення суду є законним й обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги безпідставними (а.с.78-91 т. 6).

Іншими учасниками справи відзив на апеляційну скаргу не подано.

Третя особа в судове засідання не з`явилась, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялась відповідно до вимог ст.ст. 128-131 ЦПК України.

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Заслухавши пояснення представника позивача адвоката Москаленка Ю. В., який підтримав доводи апеляційної скарги, представника відповідача за довіреністю Бессонову Н. П., яка заперечила проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.

24 червня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого згідно п.1.1 Статуту є Акціонерне товариство «УкрСиббанк» (а.с.23 зв. ст. т.1), та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту №11363832000, відповідно до умов якого надаються кредитні кошти в іноземній валюті в сумі 40000,00 доларів США, що еквівалентно на день укладання договору 193 988 грн за офіційним курсом НБУ,зі сплатою відсотків, та встановленим графіком платежів (а.с.7-10,27-37,40 т.1).

24 червня 2008 року між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору про надання споживчого кредиту №11363832000 від 24 червня 2008 року (а.с.41-47 т.1).

Підписавши власноруч вказані договори відповідач погодився з усіма його умовами, правилами, відсотковою ставкою та графіком погашення платежів.

Відповідно до п.1.2.2. кредитного договору, позичальник зобов`язаний повернути кредит в повному обсязі не пізніше 23 червня 2023 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту відповідно до умов договору та/або відповідної угоди сторін.

Відповідно до п.1.5 кредитного договору банк надає позичальнику кредит шляхом зарахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника №26201149985301.

В Розділі 9 кредитного договору вказана інформація про банк: код за ЄДРПОУ, рахунки, місцезнаходження банку, адреса для листування.

Відповідно до п.7.13 договору, сторони домовились вважати, що позичальник своїм підписом засвідчує факт та згоду з умовами цього договору, підтверджує свої права та _ обов`язки за цим договором і погоджується з ними, підтверджує свою здатність виконувати умови договору та що всі умови даного договору йому цілком зрозумілі і позичальник вважає: справедливими по відношенню до нього, а також що перед укладанням цього договору отримав банку інформаційний лист (щодо сукупної вартості кредиту) згідно вимог законодавства України зокрема Закону України «Про захист прав споживачів».

На підставі заяви позичальника на видачу готівки № 56 від 24 червня 2008 року банк надав, а позичальник отримав кредитні кошти в сумі 40000 доларів США (а.с.48 т.1), що підтверджується меморіальним валютним ордером № 0001469512/06 від 24 червня 2008 року (а.с.49 т.1).

Таким чином, банк виконав свої зобов`язання з надання кредитних коштів в іноземній валюті в сумі 40 000 доларів США відповідно до умов договору.

В забезпечення виконання фінансових зобов`язань по договору про надання споживчого кредиту №11363832000 від 24 червня 2008 року між відповідачем та позивачем було укладено іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку нерухоме майно – квартиру АДРЕСА_2 (а.с.81-83 т.1).

Також встановлено, що у зв`язку із невиконанням ОСОБА_1 взятих на себе фінансових зобов`язань по вказаним договорам утворилася заборгованість у розмірі 409630,20 грн, та відповідно до надісланих позивачу повідомлень-вимог від 08.04.2015 року банк вимагав погашення простроченої заборгованості (а.с.189-197, 184-186 т.1).

Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК).

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно із статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення – невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Після укладення договору між сторонами виникають зобов`язальні правовідносини.

За положеннями статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного кредитного договору, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо).

У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

Статтями 15, 23 Закону України «Про захист прав споживачів» не передбачено такої підстави для визнання кредитного договору недійсним, як надання/ненадання суб`єктом господарювання інформації споживачеві послуг про орієнтовну сукупну вартість кредиту, вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, тощо. У таких випадках споживач може наділятися правом на розірвання договору, правом на відшкодування завданих йому збитків.

У разі встановлення, що позичальнику не була надана повна та достовірна інформація про умови кредитування і сукупну вартість кредиту та визнання недійсними окремих умов про встановлення несправедливих платежів та комісій: за дії, які банк вчиняє на власну користь; які не є послугою в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», при відсутності достатніх даних для визнання решти умов і договору в цілому несправедливими, відсутності достатніх даних щодо нечесної підприємницької практики чи введення позивача в оману, відсутні правові підстави для визнання кредитного договору недійсним у цілому.

Разом з тим, у справі, що переглядається, судом, на підставі належної оцінки наявних в матеріалах справи доказів встановлено, що в кредитному договорі та іпотечному договорі, які підписав ОСОБА_1 , зазначено необхідні дані про умови кредитування, позичальник детально ознайомлений з умовами кредитування, сукупною вартістю кредиту, можливими наслідками невиконання, чи неналежного виконання його умов, іншою інформацією, необхідною для можливості спрогнозувати свої дії при отримані кредиту та необхідності його повернення, з умовами щодо передання в іпотеку квартири для забезпечення виконання своїх зобов`язань за кредитним договором.

Так, під час укладення оспорюваних договорів сторони в порядку статті 638 ЦК України узгодили всі істотні умови цього правочину та погодилися з ними.

Позичальник погодився на отримання кредиту та був ознайомлений з умовами, що запропоновані банком. Сторони застережень до договору не висловлювали, підписи позичальника в договорі свідчать про його згоду на укладення договору саме на тих умовах, які в ньому зазначені, що спростовує доводи про ненадання йому інформації, як споживачу послуг, про умови кредитування і сукупну вартість кредиту. Банк надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки, у договорі, додатковій угоді та додатках до договору споживчого кредиту міститься повна інформація стосовно умов кредитування. Отримавши кредит, ОСОБА_1 виконував його умови.

Своїми підписами на кожній сторінці договору, додатків до нього, позичальник фактично підтверджував своє ознайомлення з умовами кредитування, зокрема і з умовами взаєморозрахунків.

Отже, матеріали справи та встановлені судом обставини не дають підстав вважати, що дії банку при укладанні оспорюваних кредитного договору та іпотечного договору суперечили волевиявленню позивача, а також про наявність у таких діях умислу з боку банку, який був спрямований на введення споживача в оману, в тому числі використання банком нечесної підприємницької практики.

Матеріали справи не містять доказів на спростування презумпції правомірності правочину у цілому, зокрема не спростовано, що під час укладення кредитного договору ОСОБА_1 діяв свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодився з його умовами, визначивши при цьому характер правочину і всі його істотні умови.

Суд у своєму рішення правильно зазначив, що твердження позивача про те, що в кредитному договорі відсутня істотна умова - не зазначено рахунок, на зараховуються кредитні кошти; відповідачем не надано інформації про особу кредитодавця та про вартість послуги, відповідач не мав наміру виконувати кредитний договір, який не був спрямований на реальне настання правових наслідків шляхом надання позивачу кредиту іноземній валютою, не відповідають дійсності та спростовуються доказами - договором про надання споживчого кредиту №11363832000 від 24 червня 2008 року, заявою позичальника на видачу готівки № 56 від 24 червня 2008 року, меморіальним валютним ордером №0001469512/06 від 24 червня 2008 року.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільству, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Частинами 2 та 3 статті 533 ЦК України передбачено, що в разі якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент іноземної валюти, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 653 ЦК України якщо договір змінюється або розривається в судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішення суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

За загальним правилом розірвання договору припиняє його дію на майбутнє, але не скасовує сам факт укладення та дії договору включно до моменту його розірвання, а також залишає в дії окремі його умови щодо зобов`язань сторін, спеціально передбачених для застосування на випадок порушення зобов`язань і після розірвання договору, з огляду на характер цього договору, за яким кредитор повністю виконав умови договору до його розірвання.

Відповідно до ч. 2 ст. 1056 ЦК України позичальник має право відмовитись від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитора до встановленого договором строку його надання.

Відповідно до п. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» №3161 споживач має право протягом 14 календарних днів відкликати свою згоду на укладання договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин.

Щодо тверджень позивача про несправедливі умови кредитного договору, статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 08 червня 2016 року у справі № 6-330це16, визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів».

Аналізуючи норму статті 18 цього Закону, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони, по-перше, порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 ЦК може бути визнаний судом недійсним у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, то вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. За змістом вказаної статті саме позивач повинен довести наявність умислу з боку відповідача, істотність обставин, щодо яких його введено в оману, і сам факт обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Розпорядившись своїми правами на власний розсуд, отримавши інформацію про умови кредитування, графік погашення кредиту, підписавши договори ОСОБА_1 не навів доводів, та не надав на підтвердження цього доказів існування будь-якої з зазначених вище обставин, зокрема, що при підписанні кредитного договору № 11363832000 було порушено принцип добросовісності, що умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін та завдають йому шкоди, як споживачеві, в чому полягав обман.

Позивач не скористався своїм правом, визначеним ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», та протягом чотирнадцяти календарних днів не відкликав свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин, відповідно, погодився зі усіма його умовами, про що також свідчить часткове виконання договору. Крім того, позичальником тривалий час виконувались умови кредитних договорів сплачувались відсотки та обов`язкові платежі по кредиту.

З метою повного і об`єктивного з`ясування обставин справи, належної перевірки доводів позивача та заперечень відповідача щодо реальної відсоткової ставки за кредитним договором та правильності кінцевої суми сукупної вартості кредиту ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11.12.2015 року у справі призначено судово-економічну експертизу (а.с.12 т.4), за результатами проведення якої згідно висновку експерта від 27.10.2016 року №№1960 від 27.10.2016 року (а.с.207-221 т.4) за даними п.1.3.1. договору про надання споживчого кредиту №11363832000 від 24.06.2008р. (Т.4 а.с.48-51) процентна ставка за користування кредитом становить 14,35%. Відповідно додатку №2 «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту» від 24.06.2008р. (Т.1 а.с.42-47) до договору №11363832000 від 24.06.2008р., реальна процентна ставка складає 17,07%, абсолютне значення подорожчання кредиту становить 48537,20 дол. США. За результатами експертизи, в межах наявних матеріалів встановлено (докладно див. дослідну частину та Додаток 1 експертизи):

- реальна процентна ставка на момент укладення договору про надання

споживчого кредиту №11363832000 від 24.06.2008року, складає 17,79% та є та є вищою від визначених договором процентів за користування кредитом та реальної процентної ставки - абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладання споживчого кредиту №11363832000 від 24.06.2008року складає вищим від абсолютного значення подорожчання кредиту, наведеного договору судово-економічна експертиза за цивільною справою №404/10645/14-ц15.

За результатами експертизи в межах наявних матеріалів, щомісячні платежі (вт.ч. заборгованість за кредитом, проценти за користування кредитом, комісії, страхових та інших платежів), згідно умов на момент укладання договору про надання споживчого кредиту №11363832000 від 24.06.2008р. складають: від 227,32дол.СШАдо997,53дол.США (докладно див. кол.2 Додатку 1 експертизи ).

Згідно наявних матеріалів, оформлення банком інформації про умови

кредитування та сукупну вартість кредиту (у вигляді реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту), під час укладення договору про надання споживчого кредиту №11363832000 від 24.06.2008 року в повній мірі не узгоджується з «Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» (затверджених Постановою правління НБУ№168 від1 0.05.2007р.) та Закону України «Про захист прав споживачів». Додаток№2 «Графік платежів ,визначення сукупної вартості кредиту»(т.1а.с.42-47) до договору №11363832000 від 24.06.2008 року не містить загальні суми щомісячних платежів за кожним платіжним періодом. Крім того, додаток №2 до договору №11363832000 від 24.06.2008року не відображає усіх витрат, пов`язаних з укладенням договору (в т.ч. не відображає комісію 2,00% від суми кредиту у розмірі 3879,76 грн.).

Постанова Правління Національного банку України №168 від 10.05.2007 року «Про затвердження правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» (зареєстрована в Міністерстві юстиції України за № 541/13808 від 25.05.2007року), не передбачає визначення методів нарахування процентів.

За результатами дослідження, арифметичним перерахунком встановлено, що для нарахування процентів у додатку №2 до договору №11363832000 від 24.06.2008 року, використаний банком метод («факт/360») узгоджується з методом, визначеним у додатку №1 («Положення про облікову політику АКІБ «УкрСиббанк») до наказу №1236 від 29.12.2007 року.

Крім того ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11.12.2015 року у справі призначено судово-економічну експертизу (а.с.51 т.5), за результатами проведення якої згідно висновку експерта від 19.06.2017 року №132/06/2017 встановлено: загальна сума коштів ОСОБА_1 , що сплачені на користь AT «УКРСИББАНК» за договором про надання споживчого кредиту № 11363832000 від 24.06.2008 року, з урахуванням сплати тіла кредиту, відсотків, комісій та інших платежів, станом на 01.01.2016 року складає 48 388,32 дол. США та 3879,76 грн (а.с.69-76 т.5).

Згідно з випискою про рух коштів по кредитному договору № 11363832000, за весь час дії кредитного договору, позичальником на користь банку сплачено 48 392,99 доларів США та 3 879,76 грн., які зараховані позикодавцем в наступному порядку: 3 879,76 грн. - комісія за кредитним договором, відповідно до тарифів розрахунково-касового обслуговування; 23 134,94 дол. США - кошти направлені на погашення основного боргу; 25 258,05 дол. США - кошти, направлені на погашення відсотків за користування кредитом.

Отже, сума, визначена експертом відрізняється від суми, що врахована банком на 4,67 доларів США. При цьому, експертом зазначено, що дослідження проведено в межах наявних матеріалів.

ОСОБА_1 на погоджених ним умовах отримав споживчий кредит і протягом майже 6 років з дня його укладення не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору, не відмовлявся від виконання умов кредитного та іпотеченого договорів, не інформував банк про неможливість виконання своїх зобов`язань за кредитним договором та частково виконував його умови.

Кошти, сплачені позичальником в рахунок повернення кредиту та за користування кредитними коштами, зараховані банком відповідно до умов кредитного договору та вимог чинного законодавства, що підтверджено висновком експертиза від 19.06.2017 року №132/06/2017.

Безпідставними є твердження позивача й про те, що відповідач не є уповноваженим банком на здійснення валютних операцій, оскільки наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що АКІБ «УкрСиббанк» має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської генеральної ліцензії, інших ліцензій та дозволу шляхом надання банківських послуг, в тому числі на право здійснювати валютні операції згідно з додатком (а.с.11,50-58 т.1). До банківських послуг належать: 1) залучення у вкладників (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб; відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах; 3) розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (кредитні операції банк здійснює діяльність, надає банківські та інші фінансові послуги в національній валюті, за наявності відповідної ліцензії (дозволу) Національного банку України - в іноземній валюті.

Стаття 99 Конституції України не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Вказана стаття Конституції України визначає правовий статус грошової одиниці України, але не встановлює сферу її обігу будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць і ємних держав.

Відповідно до ст. 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно законодавства України гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений органами спеціального законодавства України. Іноземна валюта може використовуватись у випадках і в порядку, встановленому законом.

24 грудня 2001 року Національним банком України видано АКІБ «УкрСиббанк» банківську ліцензію №75 на право здійснювати банківські операції (а.с.50,53-56 т.1), в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та письмовий віл № 75-2 від 19 листопада 2002 року на право здійснювати операції з валютними цінностями (а.с.51-52 т.1).

Статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», визначають операції із розміщення, залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

За приписами статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківський дат - це будь-яке зобов`язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-зобов`язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення у, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов`язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. При цьому ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» установлено, що кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Згідно із ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 1993р. № 15-93 - операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Таким чином, законодавство України чітко визначає правомочність банків на підставі відповідних ліцензій здійснювати операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик в іноземній валюті (кредитні операції), які включають у себе як власне надання кредитів, так і отримання процентів та інших платежів за кредитом в іноземній валюті, а також залучення депозитів в іноземній валюті з виплатою процентів в іноземній валюті.

Спеціальне законодавство України у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли надавати кредити в іноземній валюті або регламентували таке кредитування в іноземній валюті.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв`язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Виходячи з положень ст.5 Декрету КМУ, можна зробити висновок, що генеральні ліцензії вдаються Національним банком України лише певному колу суб`єктів: банкам, фінансовими установам а оператору поштового зв`язку на здійснення ними валютних операцій на постійній основі.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Перелік валютних операцій, для здійснення яких необхідна індивідуальна ліцензія НБУ, наданий у частині 4 статті 5 Декрету КМУ .

Відповідно до п. «в» ч. 4, ст. 5 Декрету КМУ індивідуальні ліцензії видаються на операції надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межи

На час виникнення спірних правовідносин законодавством України не встановлено терміни і суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Ця обставина з огляду на характер норми не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов`язані з наданням резидентами (банками та іншими установами) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам.

За відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

Національним банком України прийнято Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, яке затверджено постановою Правління НБУ від 17 травня 2001 року № 275.

Відповідно до п. 5.3 Положення, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Відповідно до п. 2.3 зазначеного Положення за умови отримання письмового дозволу національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Таким чином, банк має право на постійній основі здійснювати діяльність з надання коштів в іноземній валюті на підставі отриманої від Національного банку України банківської ліцензії та генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій без отримання індивідуальної ліцензії.

Надання кредиту в іноземній валюті не є підставою для визнання кредитного договору чи окремих умов кредитного договору щодо кредитування та виконання позичальником платіжних зобов`язань за кредитним договором недійсним, оскільки Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» не містить такої заборони.

Оскільки, чинним законодавством України не встановлені будь-які обмеження чи вимоги щодо сум та термінів кредитування в іноземній валюті, які надаються або залучаються резидентами України, банк не має зобов`язань щодо отримання індивідуальних ліцензій Національного банку України для надання кредитів в іноземній валюті резидентам.

Про це зазначалось Національним банком України, який у листах від 29.05.2001року №28-313/2178 та від 07.12.2009року № 13- 210/7871 – 22612 (а.с.61 т.1), з посиланням на норми Декрету кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» визначив, що здійснення резидентами операцій по отриманню та наданню кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії Національного банку країни.

У зв`язку з наявністю у банка відповідної генеральної ліцензії (а.с.11 т.1), здійснення ним кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Національний банк України неодноразово висловлював свою правову позицію щодо правомірності укладання кредитних договорів в іноземній валюті уповноваженими банками на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з ними цінностями, що викладена в листах від 07.12.2009р. №13-210/7871-22612, від Ю10 №18-311/5472, від 26.07.2011р. №18-312/4526-8807 (а.с.59-65 т.1).

В суді першої інстанції AT «УкрСиббанк» подало заяву про застосування строків позовної давності, посилаючись на те, що відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересів.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю три роки. Відповідно до ст. 261 ЦК України, перебіг строку позовної давності починається від де коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Протягом 6 років позичальник виконував обов`язки за кредитним договором, сплачував кредит та відсотки відповідно до умов договору, з позовом про захист порушеного права звернувся лише 22.12.2014 року, з пропуском встановленого законом трирічного строку звернення до суду, поважних причин пропуску позовної давності позивач не навів.

Проте, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів з підстав недоведеності та безпідставності, а не через сплив позовної давності, а також обгрунтовано відмовив у задоволення похідних вимог щодо виключення запису з реєстру обтяжень та зобов`язанння сторін повернути отримане по договорам.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Виходячи з вищевикладеного, судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Наведені в апеляційній скарзі доводи, які зводяться до переоцінки доказів у справі, що знайшли свою належну оцінку у мотивувальній частині оскарженого судового рішення, та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, колегією суддів відхиляються, оскільки судом першої інстанції правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення – без змін із підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з урахуванням того, що ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», судові витрати компенсуються за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий С. М. Єгорова

Судді Л. М. Дьомич

С. А. Кіселик