ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 755/19068/15-ц

провадження № 61-34341св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», подану його представником Бригинець Анютою Анатоліївною , на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 4 лютого 2016 року, ухвалене у складі судді Бартащук Л. П., та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 листопада 2016 року, постановлену колегією у складі суддів: Желепи О. В., Кравець В. А., Рубан С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», яке відповідно до зареєстрованої 14 червня 2018 року нової редакції Статуту змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), про визнання дій неправомірними та стягнення коштів.

В обґрунтування позову зазначила, що є клієнтом АТ КБ «Приватбанк» і держателем платіжної карти № НОМЕР_1 , розрахунково-касове обслуговування операцій за якою здійснює відповідач.

23 грудня 2014 року працівниками АТ КБ «Приватбанк» без її відома та розпорядження списано з цієї карти на невідомі рахунки грошові кошти у розмірі 210 000 гривень, про що вона дізналася 24 грудня 2014 року із СМС-повідомлень.

У цей же день вона звернулась до відділення банку із заявою-претензією, у якій зазначила про несанкціоноване списання грошових коштів у розмірі 210 000 гривень, заперечувала проти цих транзакцій і просила повернути їй кошти. Одночасно нею подано заяву про вчинення кримінального правопорушення до Дніпровського районного відділу Головного управління МВС України у м. Києві, яку внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014100040017945.

Позивач зазначає, що згідно з випискою за її рахунком грошові кошти списані на оплату товарів через мережу Інтернет, однак вона жодного разу не оплачувала своєю картою придбання товарів у мережі Інтернет та взагалі ніколи не користувалася послугою щодо замовлення товарів через мережу Інтернет. Більш того, за платіжною картою встановлено ліміт на розрахунки готівкою у мережі Інтернет у розмірі 0 гривень.

У подальшому вона неодноразово зверталася до АТ КБ «Приватбанк» з вимогами про повернення безпідставно списаних коштів, проте жодної відповіді не отримала і повернення коштів не відбулося.

За таких обставин ОСОБА_1 просила визнати неправомірними операції щодо списання коштів, здійсненні 23 грудня 2014 року за належною їй платіжною картою № НОМЕР_1 , та стягнути з АТ КБ «Приватбанк» списані грошові кошти в сумі 210 000 гривень, передбачену Умовами і правилами надання банківських послуг пеню у розмірі 6 069 гривень, а також три проценти річних у розмірі 4 988 гривень та інфляційні втрати у розмірі 88 893 гривень.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 4 лютого 2016 року позов задоволено.

Стягнено з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 309 950 і 3 588,13 гривень судового збору.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з доведеності безпідставного списання грошових коштів з рахунку ОСОБА_1 та невиконання банком обов`язку щодо їх повернення після встановлення неправомірного характеру цих транзакцій. Оскільки після звернення до відповідача з вимогою про повернення коштів у АТ КБ «Приватбанк» виникло грошове зобов`язання перед позивачем, яке своєчасно не виконане, суд дійшов висновку про стягнення з банка визначеної Умовами і правилами надання банківських послуг пені та передбачених статтею 625 ЦК України трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 15 листопада 2016 року апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» відхилено, заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 4 лютого 2016 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У липні 2017 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просило заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 4 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 листопада 2016 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням процесуального права.

Заявник зазначає, що банк не несе відповідальності за транзакції, які здійснені із правильним введенням особою, яка їх ініціює, динамічного паролю в електронну систему. Усі операції із використанням платіжної карти № НОМЕР_1 відбулися із ідентифікацією у системі 3-D Secure шляхом введення коду підтвердження, відправленого на прив`язаний до карти номер телефону, тому заявник вважає недоведеним твердження позивача про необізнаність щодо здійснених операцій. Вказує, що суди допустили неповноту судового розгляду, оскільки не витребували у Публічного акціонерного товариства «Київстар» повну виписку щодо вхідних і вихідних СМС-повідомлень, які надходили на належний ОСОБА_1 телефонний номер.

На думку заявника, вина банка у безпідставному списаннігрошових коштів з рахунку ОСОБА_1 відсутня, тому немає правових підстав для покладення на АТ КБ «Приватбанк» відповідальності у виді стягнення пені.

Також послався на те, що на час проведення оспорюваних операцій у позивача на картковому рахунку не обліковувались грошові кошти у сумі 210 000 гривень.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі і зупинено виконання заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 4 лютого 2016 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку.

Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У 2018 році справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного суду від 30 вересня 2019 року справу призначено до розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами встановлено, що АТ КБ «Приватбанк» оформив та видав ОСОБА_1 платіжну карту № НОМЕР_1 (Gold) і здійснював розрахунково-касове обслуговування операцій за нею. Ліміт на розрахунки у мережі Інтернет за цією картою встановлений у розмірі 0 гривень.

З виписки за картковим рахунком № НОМЕР_1 за період з 23 грудня 2014 року по 29 грудня 2014 року суди встановили, що 23 грудня 2014 року з платіжної карти списані грошові кошти у розмірі 210 000 гривень як оплата за купівлю товарів у мережі Інтернет. Відповідні СМС-повідомлення про списання коштів надійшли ОСОБА_1 на мобільний телефон наступного дня.

24 грудня 2014 року позивач звернулась до відділення АТ КБ «Приватбанк» із заявою-претензією за № 20141224PBFICB00000001732 про несанкціоноване списання з карткового рахунку грошових коштів у сумі 210 000 гривень, вказавши про свою незгоду з цими транзакціями, та просила повернути їй кошти.

У той же день ОСОБА_1 подала заяву про вчинення кримінального правопорушення до Дніпровського районного відділу ГУ МВС України в м. Києві; відомості про подію внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014100040017945.

У подальшому ОСОБА_1 неодноразово зверталася до АТ КБ «Приватбанк» з заявами про надання інформації щодо незаконного списання грошових коштів з її рахунку, проте відповіді не отримала.

Станом на час розгляду справи грошові кошти ОСОБА_1 не повернені.

Обставин, які б свідчили про те, що позивач своїми діями або бездіяльністю сприяла втраті чи незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера та іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, судами не встановлено.

У судовому засіданні у ході розгляду справи у суді апеляційної інстанцій представник АТ КБ «Приватбанк» визнала, що грошові кошти з карткового рахунку № НОМЕР_1 списані у зв`язку з шахрайськими діями невідомих осіб.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Стаття 1073 ЦК України визначає, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.

Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» держатель спеціального платіжного засобу зобов`язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.

Згідно з пунктом 2 розділу 6 Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 5 листопада 2014 року № 705 (далі - Положення), емітент зобов`язаний не розкривати іншим особам, крім користувача, ПІН або іншу інформацію, яка дає змогу виконувати платіжні операції з використанням електронного платіжного засобу.

Відповідно до пункту 3 розділу 6 Положення банк зобов`язаний у спосіб, передбачений договором, повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу. Банк у разі невиконання обов`язку з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу несе ризик збитків від здійснення таких операцій.

Згідно з пунктом 5 розділу 6 Положення користувач зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які ним не виконувалися.

Пунктами 7, 8 розділу 6 Положення визначено, що емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.

Відповідно до пункту 9 розділу 6 Положення користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН у або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Банк зобов`язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача, що стосуються використання електронного платіжного засобу або незавершеного переказу, ініційованого з його допомогою, надати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти в письмовій формі про результати розгляду заяви (повідомлення) у строк, установлений договором, але не більше строку, передбаченого Законом України «Про звернення громадян» (пункт 10 розділу 6 Положення).

Судами попередніх інстанцій з поданих сторонами доказів встановлено, що ОСОБА_1 платіжну карту не втрачала, ПІН та іншу інформацію, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, не розголошувала і про несанкіоновані операції невідкладно проінформувала банк. Натомість АТ КБ «Приватбанк», незважаючи на встановлений за картою ліміт на розрахунки в мережі Інтернет у сумі 0 гривень, провів списання коштів з рахунку ОСОБА_1 і після її повідомлення про неправомірність цих операцій не відновив залишок коштів на рахунку.

Встановивши такі обставини та врахувавши відсутність доказів того, що позивач своїми діями або бездіяльністю сприяла втраті чи незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера та іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно застосував до спірних правовідносин статті 1066, 1073 ЦК України, норми Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» і Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням та дійшов обґрунтованого висновку про обов`язок банка відновити залишок коштів на рахунку ОСОБА_1 з моменту повідомлення нею про здійснення несанкціонованих операцій.

Відповідно до статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

При укладенні договору банківського обслуговування ОСОБА_1 і АТ КБ «Приватбанк» погодили, що у разі безпідставного або помилкового перерахування грошей з рахунку клієнта банк зобов`язується перерахувати (повернути) клієнту списану суму коштів і сплатити йому пеню у розмірі 0,01% від суми перерахування за кожний день, починаючи від дня помилкового перерахування до дня повернення суми перерахування.

Статтю 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки після отримання 24 грудня 2014 року від ОСОБА_1 повідомлення про несанкціоноване списання грошових коштів за платіжною картою № НОМЕР_1 АТ КБ «Приватбанк» не виконав свого обв`язку щодо відновлення залишку коштів на її рахунку і на час розгляду справи жодних дій, спрямованих на поновлення прав позивача, не вчинив, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача пені, трьох процентів річних і інфляційних втрат, правильність нарахування яких АТ КБ «Приватбанк» не спростувало.

Доводи заявника про те, що банк не несе відповідальності за транзакції, які здійснені із правильним введенням особою, яка їх ініціює, динамічного паролю в електронну систему, касаційний суд відхиляє, оскільки відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що операції із платіжною картою позивача відбулися шляхом введення коду підтвердження, отриманого нею на телефонний номер. Грошові кошти з рахунку ОСОБА_1 списані у зв`язку з шахрайськими діями невідомих осіб, що визнав представник банка під час розгляду справи в апеляційному суді, тому доводи заявника про те, що спірні операції здійснені шляхом належної ідентифікації карти і її держателя у платіжній системі є безпідставними.

Твердження заявника про те, що суди допустили неповноту судового розгляду, оскільки не витребували у Публічного акціонерного товариства «Київстар» повну виписку щодо вхідних і вихідних СМС-повідомлень, які надходили на належний ОСОБА_1 телефонний номер, касаційний суд відхиляє.

Згідно із закріпленим у статті 10 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, принципом змагальності кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналогічне положення містить стаття 60 ЦПК України у тій же редакції Кодексу.

АТ КБ «Приватбанк», будучи обізнаним про наявність цієї справи у провадженні суду, клопотання про витребування від Публічного акціонерного товариства «Київстар» інформації щодо вхідних і вихідних СМС-повідомлень, які надходили на належний ОСОБА_1 телефонний номер, не заявляло ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанцій.

Оскільки обов`язок із доказування та подання доказів покладається на сторін і суд не вправі самостійно витребовувати будь-які докази, твердження заявника про допущені судами порушення цивільного процесуального законодавства у зв`язку з невитребуванням виписки за телефонним номером ОСОБА_1 безпідставні.

Доводи заявника про те, що вина банка у списанні грошових коштів з рахунку ОСОБА_1 відсутня, тому немає правових підстав для стягнення з нього пені, не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог у цій частині, так як Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» покладає на банк відповідальність у виді пені у разі невиконання ним обов`язку переказати на рахунок неналежного платника, з рахунку якого здійснено неналежний переказ, відповідної суми грошей за рахунок власних коштів (стаття 37 Закону).

Твердження заявника про те, що на час проведення оспорюваних операцій у позивача на картковому рахунку не обліковувались грошові кошти у сумі 210 000 гривень, касаційний суд відхиляє, оскільки суди попередніх інстанцій з виписки за картковим рахунком ОСОБА_1 встановили, що станом на 23 грудня 2014 року залишок коштів на її рахунку становив 210 999,97 гривень і відповідачем цю обставину не спростовано.

Фактично доводи касаційної скарги у цій частині зводяться до переоцінки доказів і встановлення на їх підставі нових обставин, що відповідно до статті 400 ЦПК України не відноситься до повноважень касаційного суду під час касаційного перегляду справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Щодо поновлення виконання судового рішення

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, касаційний суд відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України поновлює виконання заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 4 лютого 2016 року.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», подану його представником Бригинець Анютою Анатоліївною , залишити без задоволення.

Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 4 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 листопада 2016 року залишити без змін.

Поновити виконання заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 4 лютого 2016 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В. О. Кузнєцов В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов