ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 жовтня 2019 року
Львів
№ 857/8816/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді Большакової О.О.,
суддів Багрія В.М., Пліша М.А.,
з участю секретаря судового засідання Ратушної М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Дрогобицької районної державної адміністрації Львівської області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року (суддя першої інстанції Карп`як О.О., м. Львів, повний текст рішення складено 26.07.2019),
В С Т А Н О В И В:
21.06.2019 ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Дрогобицької районної державної адміністрації Львівської області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, та просила: визнати протиправними дії щодо скасування пільг ОСОБА_1 як педагогічному пенсіонеру, які раніше працювали педагогічними працівниками в сільських населених пунктах і проживають у них, на безоплатне користування житлом з опаленням і освітленням у межах встановлених норм з 01.01.2019; зобов`язати поновити пільги ОСОБА_1 як педагогічному пенсіонеру, які раніше працювали педагогічними працівниками в сільських населених пунктах і проживають у них, на безоплатне користування житлом з опаленням і освітленням у межах встановлених норм з 01.01.2019, без обмежень норм споживання та без урахування середньомісячного сукупного доходу сім`ї, виконавши для цього всі необхідні дії в межах його повноважень та здійснивши відшкодування витрат, з дати призупинення 01.01.2019 і довічно.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року у задоволені позову відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до частини 3 статті 57 Закону України «Про освіту» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що педагогічним працівникам, які працюють у сільській місцевості і селищах міського типу, а також пенсіонерам, які раніше працювали педагогічними працівниками в таких населених пунктах і проживають у них, держава відповідно до законодавства забезпечує безоплатне користування житлом з опаленням і освітленням у межах встановлених норм. Зазначені пільги надаються за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 №389 затверджено «Порядок надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї», який набрав чинності з 01.07.2015 (далі - Порядок №389).
Суд першої інстанції вказав, що згідно розрахунку соціальна пільга на 2019 рік становить 2690 грн, а середньомісячний сукупний дохід сім`ї позивача в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців складає 2889,13 грн, що є більшим ніж податкова соціальна пільга на 199,13 грн, відтак позивач не має права на пільгу, як сільський педагог на пенсії.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції неправильно трактував дію закону в часі, верховенство норм Конституції України та законів України. Скаржник звертає увагу, що судом першої інстанції не надано правової оцінки позицій позивача, які висловлені ним у позовній заяві. Скаржник зазначає, що оскільки їй були встановлені відповідно до Закону України «Про освіту» пільги, якими позивач користувався до 01.01.2019, відтак у відповідача були відсутні правові підстави обмежувати норму пільги, чи відміняти її у зв`язку з внесенням змін до чинного законодавства, так як позивачу дані пільги були встановлені довічно. Також, скаржниця зауважила, що Конституційний Суд України вже визнав у 2008 році внесені до статті 57 Закону України «Про освіту» зміни щодо обмеження права на безоплатне користування працівниками освіти у сільській місцевості неконституційними.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято рішення із дотриманням норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
У судовому засіданні позивач підтримала апеляційну скаргу з підстав, що в ній викладені. Зауважила, що на момент виходу нею на пенсію були відсутні законодавчі обмеження щодо отримання пільг в залежності від отриманого доходу.
Представник відповідача у судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду справи.
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, дійшов переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, ОСОБА_1 працювала на посаді вчителя математики Сторонянської СЗШ 1-ІІ ст. з 30.08.1973 по 02.09.2014 (згідно трудової книжки) та вийшла на пенсію 01.08.2005 і продовжувала трудову діяльність до 02.09.2014 у Сторонянській СЗШ І-ІІ ступенів (а.с. 19).
Згідно довідки Сторонянської СЗШ 1-ІІ ст., відділу освіти Дрогобицької районної державної адміністрації від 14.06.2019 № 7, ОСОБА_1 проживала весь час трудової діяльності по АДРЕСА_1 і там проживає по даний час (а.с. 19).
Як видно із матеріалів справи, та сторонами не заперечується, позивач з 15.08.1972 по 01.01.2019 користувалася пільгами у відповідності до статті 57 Закону України «Про освіту».
12.06.2019 позивач звернулась до Управління праці та соціального захисту населення Дрогобицької районної державної адміністрації Львівської області (далі - Управління) із заявою, в якій просила повернути пільги, як сільському педагогу на пенсії.
Листом від 14.06.2019 №05-632 Управління повідомило позивача, що право на пільги з 01.01.2019 протягом року набуває пільговик, якщо середньомісячний дохід за попередні шість місяців не перевищує розміру податкової соціальної пільги, а саме 2690 гривень. У листі зазначено, що у позивача дохід перевищує розмір податкової соціальної пільги, а тому вона не має права на пільгу, як сільський педагог на пенсії, також позивачу рекомендовано звернутись за призначенням житлової субсидії (а.с. 16).
Вважаючи дії Управління протиправними, ОСОБА_1 звернулась із позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 57 Закону України «Про освіту» (далі - Закон №2145-VIII) педагогічним працівникам, які працюють у сільській місцевості і селищах міського типу, а також пенсіонерам, які раніше працювали педагогічними працівниками в таких населених пунктах і проживають у них, держава відповідно до законодавства забезпечує безоплатне користування житлом з опаленням і освітленням у межах встановлених норм. Зазначені пільги надаються за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Механізм реалізації права на отримання пільг з оплати послуг за користування житлом (квартирна плата, плата за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), управління багатоквартирним будинком, комунальних послуг (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення, тепло- та електропостачання, природний газ (в тому числі послуги з транспортування, розподілу та постачання, централізоване опалення, вивезення побутових відходів), паливом, скрапленим газом, телефоном, послуг із встановлення квартирних телефонів (далі - пільги) залежно від середньомісячного сукупного доходу сім`ї осіб, які мають право на пільги згідно із законодавчими актами, а також підтвердження права на інші види пільг, які надаються з урахуванням доходу (безоплатне одержання ліків, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів, виробів медичного призначення, зубопротезування тощо) відповідно до законодавства урегульовано згідно «Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї» що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 №389, який набрав чинності з 01.07.2015 (далі - Порядок №389).
Відповідно до пункту 2 Порядку №389 його дія поширюється, зокрема, на осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою згідно із Законом України «Про освіту» (пенсіонери, які раніше працювали педагогічними працівниками у сільській місцевості та селищах міського типу і проживають у них).
Згідно пункту 3 Порядку №389 пільги, зазначені у пункті 1 цього Порядку, надаються за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів за умови, що середньомісячний сукупний дохід сім`ї пільговика в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.
Пунктом 5 Порядку №389 зазначено, що до сукупного доходу сім`ї пільговика включаються нараховані: 1) пенсія; 2) заробітна плата; 3) грошове забезпечення; 4) стипендія; 5) соціальна допомога (крім частини допомоги при народженні дитини, виплата якої здійснюється одноразово, частини допомоги при усиновленні дитини, виплата якої здійснюється одноразово, допомоги на поховання, одноразової допомоги, яка надається відповідно до законодавства або за рішеннями органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємств, організацій незалежно від форми власності); 6) доходи від підприємницької діяльності; 7) допомога по безробіттю та інші виплати, що здійснюються фондами соціального страхування.
Відповідно до пункту 12 Порядку №389 у разі коли середньомісячний дохід сім`ї пільговика в розрахунку на одну особу перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, структурний підрозділ з питань соціального захисту населення письмово інформує пільговиків про те, що вони не мають права на отримання пільг і можуть звернутися за житловою субсидією.
Згідно підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 Податкового кодексу України податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та винагороди), якщо його розмір не перевищує суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 01 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2019 року становить 1921 гривня.
Згідно матеріалів справи, відповідачем проведено розрахунок податкової соціальної пільги на 2019 рік, яка становить 2690 грн, із розрахунку (1921х1,4 =2689,4 грн, внаслідок округлення до найближчих 10 гривень = 2690 грн).
Судом першої інстанції, із матеріалів справи, правильно встановлено, що позивач протягом липня - грудня 2018 року отримувала пенсію з липня по листопад в сумі 2886,79 грн, а в грудні в сумі 2900,83 грн (а.с. 43).
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки станом на 01.01.2019 сукупний дохід позивача за період з липня по грудень 2018 року складав 2889,13 грн (що сторонами не заперечується), отже перевищив розмір соціальної податкової пільги, встановленої на 2019 рік (2690 грн), а тому підстав для надання позивачу пільги, як сільському педагогу на пенсії, у 2019 році не було відповідно до частини 3 статті 57 Закону №2145-VIII.
Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що будь-яких протиправних дій відповідач не вчиняв, а діяв згідно вимог законодавства.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до абзацу 2 пункту 12 Порядку №389 у разі зменшення доходу сім`ї пільговик має право звернутися до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення для визначення права на отримання пільг з місяця звернення. В свою чергу, пунктом 11 Порядку №389 передбачено, що підприємства надають у встановленому порядку протягом дванадцяти місяців пільги пільговикам, зазначеним у списках, а після закінчення дванадцяти місяців структурний підрозділ з питань соціального захисту населення визначає право пільговика на отримання пільг на наступний період відповідно до цього Порядку.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованою та такою, що суперечить порядку призначення пільгових виплат, вимогу позивача щодо зобов`язання відповідача поновити пільги, як педагогічному пенсіонеру, з дати призупинення виплат 01.01.2019 і довічно.
Враховуючи встановленні обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла переконання про законність рішення суду першої інстанції.
Доводи апелянта про порушення відповідачем гарантій, які вона мала при виході на пенсію, суд відхиляє з таких підстав.
Частиною 4 статті 57 Закону України «Про освіту» від 23.05.1991, № 1060-XII (в редакції, чинній на момент виходу позивача на пенсію у 2005 році), було встановлено, що педагогічним працівникам, які працюють у сільській місцевості і селищах міського типу, а також пенсіонерам, які раніше працювали педагогічними працівниками в цих населених пунктах і проживають у них, держава відповідно до чинного законодавства забезпечує безплатне користування житлом з опаленням і освітленням у межах встановлених норм.
Отже, законодавець встановив, що працівники освіти користуються вказаною пільгою відповідно до чинного законодавства і в межах встановлених норм.
Статтею 42 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» було встановлено, що пільги, компенсації і гарантії, на які згідно із законами України мають право окремі категорії працівників бюджетних установ, військовослужбовці та особи рядового і начальницького складу, щодо, зокрема, знижки плати за користування житлом (квартирної плати), паливом, телефоном та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична та теплова енергія), надаються у разі, якщо зазначені працівники мають право на податкову соціальну пільгу. Розмір наданих пільг у грошовому еквіваленті разом з грошовими доходами зазначених працівників не повинен перевищувати величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.
Тобто цією нормою були встановлені умови надання пільг на відповідний бюджетний рік окремим категоріям працівників бюджетних установ і зазначені положення закону не скасовані та не визнані неконституційними.
Таким чином на момент виходу позивача на пенсію законодавчо також були встановленні обмеження надання пільг в залежності від отриманого особою доходу.
Отже, безпідставними є доводи апелянта про позбавлення її гарантій, які вона мала на момент виходу на пенсію.
Доводи апелянта щодо незаконності внесених змін до пункту 1 частини 3 статті 57 Закону України «Про освіту» у зв`язку визнанням неконституційними норм Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», суд відхиляє, адже Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 було визнано таким, що не відповідають Конституції тільки норми зазначеного Закону. При цьому підставою стало те, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися інші закони.
Після визнання неконституційними цих норм, Законом України від 27.03.2014 № 1166-VII до частини 3 статті 57 Закону України «Про освіту» також були внесені зміни і друге речення абзацу першого частини четвертої статті 57 Закону України «Про освіту» викладено у такій редакції: «Пільги на безплатне користування житлом з опаленням та освітленням надаються працівникам за умови, якщо розмір їх середньомісячного сукупного доходу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України».
У подальшому Законом України від 28.12.2014 № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» друге речення абзацу першого частини четвертої статті 57 було викладено у такій редакції: «Пільги на безплатне користування житлом з опаленням та освітленням, передбачені абзацом першим цього пункту, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України».
Отже, на момент виникнення спірних правовідносин діяла саме ця редакція Закону і його норми неконституційними не визнавалися.
Отже, відповідач, як суб`єкт владних повноважень був зобов`язаний діяти згідно цього законодавчого акту.
У Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність) зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов`язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано й у практиці Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Сорінг проти Сполученого Королівства» («Soering v. United Kingdom») Суд зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов`язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини.
У Рішенні Великода проти України від 3 червня 2014 року Європейський суд з прав людини вказав, що стаття 1 Першого протоколу не гарантує як таке право на будь-які соціальні виплати у певному розмірі (див., наприклад, ухвалу від 15 березня 2001 року у справі «Амола проти Фінляндії» (Aunola v. Finland), заява № 30517/96). «Вимога» може становити «майно» у розумінні статті 1 Першого протоколу, лише якщо достатньою мірою встановлено, що вона підлягає виконанню (див. рішення від 9 грудня 1994 року у справі «Stran Greek Refineries» та Стратіс Андреадіс проти Греції» (Stran Greek Refineries and Stratis Andreadis v. Greece), п. 59, Series A № 301 B). Отже, зменшення або припинення достатньою мірою встановлених пільг може становити втручання у мирне володіння майном (див. рішення від 19 червня 2012 року у справі «Хонякіна проти Грузії» (Khoniakina v. Georgia), заява № 17767/08, п. 72). З огляду на те, що до відповідного законодавства було внесено зміни та доповнення, не можна вважати, що надання заявниці права на пільгу у певному розмірі було встановлено достатньою мірою. Більше того, навіть припускаючи, що зміни та доповнення до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» становили втручання у право заявниці на мирне володіння майном у розумінні статті 1 Першого протоколу, Суд нагадує, що перша та найважливіша вимога цього положення полягає у тому, що будь-яке втручання з боку державних органів влади у мирне володіння майном має бути законним та має переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання має також бути обґрунтовано пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має зберігатися «справедливий баланс» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде накладений особистий та надмірний тягар (див. серед багатьох інших джерел рішення у справі «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ECHR 2000). У цій справі немає доказів того, що відповідні зміни до Закону України про державний бюджет України не були внесені відповідно до законної процедури, а за відсутності будь-яких доказів того, що вони не були доступними та передбачуваними, Суд доходить висновку, що вони відповідали вимозі щодо законності за статтею 1 Першого протоколу. Суд також не може дійти висновку, що передавши Кабінету Міністрів України право на встановлення розміру соціальних пільг, Парламент України діяв у порушення якихось положень Конвенції. Суд також зазначив, що зменшення пенсії заявниці очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою, Суд не вважає, що таке зменшення було непропорційним переслідуваній легітимній меті або що воно поклало надмірний тягар на заявницю (див. ухвалу щодо прийнятності від 8 жовтня 2013 року у справі «Да Консесау Матеуш та Сантуш Жануаріо проти Португалії» (Da Conceiзгo Mateus and Santos Januario v. Portugal), заяви № 62235/12 та № 57725/12).
Отже, оскільки законодавець у встановленому порядку вніс зміни до нормативного акту, яким регламентовано надання позивачу як вчителю, що перебуває на пенсії, пільг і ці зміни не були визнані неконституційними, відповідач діяв на підставі чинного законодавства.
Тому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про непорушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача і відсутність підстав для задоволення позову.
Також, апеляційний суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Зі змісту рішення Львівського окружного адміністративного суду зрозуміло мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, а тому оскаржуване судове рішення є обґрунтованим і підстав для його скасування немає.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, при цьому судом були повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.
Враховуючи, що апеляційний суд залишає без змін рішення суду першої інстанції, то в силу вимог частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,
П О С Т А Н О В И В:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року у справі № 1.380.2019.003071 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя
О. О. Большакова
судді
В. М. Багрій
М. А. Пліш
Повний текст постанови складено 28 жовтня 2019 року.
