ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

^{_____________________________________________________________________________________________}

^{П О С Т А Н О В А}

^{ІМЕНЕМ УКРАЇНИ}

28 жовтня 2019 року

м. Одеса

Справа № 915/247/19

Південно -західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Будішевської Л.О., Поліщук Л.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Роздолля"

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.07.2019, прийняте суддею Олейняш Е.М., м. Миколаїв, повний текст складено 12.07.2019,

у справі №915/247/19

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Роздолля"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Придніпровське"

про стягнення 68 917,70 грн

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2019 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Роздолля" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Придніпровське", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача 68917,70 грн заборгованості за зберігання насіння соняшнику за договором складського зберігання і надання послуг по прийомці, сушці, очистці та відпуску зернових культур №7 від 27.08.2015.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором складського зберігання і надання послуг по прийомці, сушці, очистці та відпуску зернових культур №7 від 27.08.2015.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 11.03.2019 відкрито провадження у справі №915/247/19.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 02.07.2019 у справі №915/247/19 (суддя Олейняш Е.М.) у задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення мотивоване недоведеністю позивачем фактів передачі йому на зберігання зерна від Товариства з обмеженою відповідальністю "Придніпровське" та виникнення у останнього обов`язку з оплати послуг за договором складського зберігання і надання послуг по прийомці, сушці, очистці та відпуску зернових культур №7 від 27.08.2015.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Роздолля" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.07.2019 у справі №915/247/19 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що місцевий господарський суд під час ухвалення рішення безпідставно не прийняв наявну у матеріалах справи незасвідчену ксерокопію складської квитанції №34 від 28.08.2015 в якості достовірного доказу передачі відповідачем позивачу на зберігання зерна, оскільки неможливість засвідчення Товариством з обмеженою відповідальністю "Роздолля" копії даного письмового доказу в порядку статті 91 Господарського процесуального кодексу України була зумовлена відсутністю у останнього на час подання позову та розгляду даної справи оригіналу вказаної складської квитанції. Апелянт також зазначає про помилковість висновку суду першої інстанції щодо недоведеності виникнення у Товариства з обмеженою відповідальністю "Придніпровське" обов`язку з оплати послуг за договором складського зберігання і надання послуг по прийомці, сушці, очистці та відпуску зернових культур №7 від 27.08.2015 у зв`язку з тим, що під час дії договору та майже рік після закінчення строку його дії позивачем не направлялись на адресу відповідача акти приймання-передачі наданих послуг і рахунки на оплату, оскільки, за твердженням скаржника, настання строку оплати послуг умовами вищезазначеного договору пов`язане саме з моментом виставлення позивачем відповідних рахунків, а не з датою їх направлення відповідачу. Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю "Роздолля" звертає увагу суду апеляційної інстанції на допущені місцевим господарським судом під час розгляду даної справи порушення норм процесуального права, а саме: на те, що суд першої інстанції, не зважаючи на наявність сумнівів щодо відповідності поданої позивачем копії складської квитанції №34 від 28.08.2015 її оригіналу та володіючи інформацією про вилучення цього оригіналу Снігурівським РВ УМВС України в Миколаївській області, не витребував зазначений доказ у вказаного правоохоронного органу, а також на те, що в оскаржуваному рішенні Господарським судом Миколаївської області не надано мотивованої оцінки кожному аргументу позивача та поданому ним доказу.

Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно із частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною десятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України).

Станом на 01.01.2019 прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 1921 грн (стаття 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2019 рік").

Враховуючи викладене та з огляду на ціну позову у даній справі (68917,70 грн), перегляд оскаржуваного рішення за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Роздолля" ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.08.2019 у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Будішевської Л.О., Поліщук Л.В. вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Придніпровське" своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалося, відзив на апеляційну скаргу не надало, що згідно з частиною третьою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Враховуючи наведені вище положення процесуального закону, документи, додані скаржником до апеляційної скарги, а саме: засвідчена копія складської квитанції на зерно №34 від 28.08.2015, копія акту про виявлення документів у конверті б/н від 08.08.2019 та копія конверту із вкладенням складської квитанції №34 від 28.08.2015, до уваги колегією суддів не беруться, оскільки в силу частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. При цьому колегія суддів апеляційної інстанції враховує, що скаржником взагалі не порушується питання щодо можливості приєднання до матеріалів справи доказів, поданих ним разом з апеляційною скаргою.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у визначеному складі суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Миколаївської області норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 27.08.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Роздолля" ("Зерновий склад") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Придніпровське" ("Поклажодавець") укладено договір складського зберігання і надання послуг по прийомці, сушці, очистці та відпуску зернових культур №7 (далі - договір №7 від 27.08.2015), відповідно до пункту 1.1 якого Поклажодавець передає, а Зерновий склад приймає на зберігання зернові, олійні та зернобобові сільськогосподарські культури врожаю 2015 року (далі - зерно), а також забезпечує, за необхідності, очищення та сушку зерна.

Згідно з пунктом 1.2 договору №7 від 27.08.2015 місце зберігання - Миколаївська обл., Снігурівський район, с. Галаганівка, вул. Паровозна, 5.

За умовами пункту 1.5 договору №7 від 27.08.2015 зерно передається на зберігання протягом строку цього договору з умовою зберігання "до вимоги" або до закінчення строку дії договору, але не довше, ніж до граничного строку зберігання згідно з діючим ГОСТ або ДСТУ на дану культуру. Строк зберігання зерна обчислюється календарними днями. Моментом передачі зерна на зберігання вважається момент його фактичного відвантаження на Зерновий склад, що підтверджується підписом вагаря після зазначення ваги брутто і тари в накладній, або у випадку переоформлення зерна з одного власника на іншого з моменту виписки складського документа на нового власника.

Право власності на зерно до Зернового складу не переходить (пункт 1.7 договору №7 від 27.08.2015).

В силу пункту 2.4 договору №7 від 27.08.2015 приймання зерна здійснюється за наявності товарно-супровідних документів на зерно.

Пунктом 2.7 договору №7 від 27.08.2015 передбачено, що підставами для видачі та відвантаження зерна, яке здано на зберігання, є складські документи та акт-розрахунок об`єму зерна. Наказ на відвантаження зерна оформлюється бухгалтерією Зернового складу після надання Поклажодавцем письмової заяви на відвантаження зерна та оригіналу складського документа. Оформлення документів на відвантаження зерна здійснюється в присутності представника Поклажодавця, уповноваженого довіреністю. Наявність оригіналу паспорту у представника Поклажодавця обов`язкова.

У пункті 2.9 договору №7 від 27.08.2015 сторони узгодили, що переоформлення або відвантаження зерна проводиться після повної оплати власником зерна послуг Зернового складу.

Згідно з пунктом 3.1 договору №7 від 27.08.2015 Зерновий склад зобов`язується по мірі надходження зерна від Поклажодавця відповідно до пункту 2.2.1 цього договору забезпечити його своєчасне приймання та, за технологічної необхідності, здійснити очистку і сушку зерна та в подальшому протягом всього строку зберігання зерна проводити всі необхідні технологічні роботи під час зберігання зерна з метою недопущення погіршення його якості. Вказані роботи здійснюються без попередньої згоди Поклажодавця.

Зерновий склад видає Поклажодавцю складські документи на зерно не пізніше наступного робочого дня після приймання на зберігання. Складська квитанція видається уповноваженому представнику Поклажодавця під розписку (пункт 3.2 договору №7 від 27.08.2015).

За умовами пункту 3.3 договору №7 від 27.08.2015 Зерновий склад зобов`язується в узгоджених обсягах, в обумовлені строки та на умовах, встановлених цим договором, після оплати Поклажодавцем послуг, пов`язаних зі зберіганням зерна, здійснити передачу зерна Поклажодавцю із завантаженням в наданий автомобільний або залізничний транспорт.

Відповідно до пунктів 3.5, 3.8, 39 договору №7 від 27.08.2015 Зерновий склад зобов`язується, зокрема, створити необхідні умови та забезпечити належне зберігання зерна, його схоронність, що виключає втрату, нестачу та псування зерна, протягом всього строку зберігання, видати зерно за першою вимогою Поклажодавця, а також не користуватися зерном, яке передано на зберігання, у своїх цілях та інтересах.

В силу пункту 3.11 договору №7 від 27.08.2015 по закінченню строку договору залишки зерна, які виникли станом на 01.07.2016, підлягають фумігації за рахунок Поклажодавця або Поклажодавець сам проводить роботи з фумігації за наявності допусків до фумігаційних робіт.

Пунктом 4.2 договору №7 від 27.08.2015 визначено, що Поклажодавець зобов`язується своєчасно та у повному обсязі сплачувати по тарифам, встановленим даним договором, витрати Зернового складу з приймання, зберігання та відвантаження зерна, а у випадку, передбаченому пунктом 2.2.1 цього договору - вартість послуги з очистки та сушки, якщо вони надавались.

Поклажодавець зобов`язується визнавати в подальшому зазначені в пункті 5.1 договору зміни договірних тарифів на надані послуги як в сторону їх зменшення, так і збільшення, якщо вони зумовлені незалежними від сторін договору причинами, як-то зміна вартості енергоносіїв, норм амортизаційних відрахувань і т.д. за умови повідомлення Зерновим складом Поклажодавця за 10 днів до таких змін (пункт 4.8 договору №7 від 27.08.2015).

Згідно з пунктом 4.12 договору №7 від 27.08.2015 Поклажодавець зобов`язується отримати складські документи на зерно на наступний день після прийняття його на зберігання.

У пункті 5.1 договору №7 від 27.08.2015 сторони узгодили, що вартість послуг Зернового складу вказана в Додатку №1, який є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до пункту 5.2 договору №7 від 27.08.2015 оплата послуг, наданих Зерновим складом з приймання, очистки, сушки, зберігання, відпуску та переоформлення зерна, а також інших послуг, які можуть бути надані Зерновим складом відповідно до додаткової угоди, здійснюється Поклажодавцем грошовими коштами шляхом перерахування їх на рахунок Зернового складу не пізніше 2 (двох) банківських днів з дати виставлення рахунку. Додатково Поклажодавець відшкодовує Зерновому складу витрати, пов`язані з подання залізничних вагонів при завантаженні та розвантаженні.

За умовами пункту 5.5 договору №7 від 27.08.2015 після виконання вимог пункту 5.2 цього договору Зерновий склад, виходячи з обсягу наданих послуг, складає акт приймання-передачі наданих послуг та направляє його у 2-х примірниках Поклажодавцю (або видає під розписку представнику) для підписання. Поклажодавець не пізніше, ніж через 3 (три) дні після отримання акту, у випадку згоди з наданими послугами, повертає Зерновому складу 1-й примірник підписаного ним акту приймання-передачі наданих послуг.

В силу пункту 5.6 договору №7 від 27.08.2015 переоформлення, відвантаження та відпуск зерна здійснюються лише після повної оплати послуг, наданих Зерновим складом за цим договором, згідно з виставленим рахунком.

Пунктами 5.7, 5.9 договору №7 від 27.08.2015 передбачено, що Зерновий склад залишає за собою право змінювати розрахунки та тарифи на свої послуги у разі зміни цін і тарифів на енергетичні, паливні, матеріальні та інші ресурси. В такому випадку Зерновий склад попереджає Поклажодавця про відповідні зміни не пізніше, ніж за 10 днів до збільшення тарифів. Якщо Поклажодавець не погоджується зі зміненими тарифами, він має право відмовитися від послуг Зернового складу, письмово повідомивши про це впродовж 5-ти робочих днів з моменту отримання повідомлення про зміну Зерновим складом тарифів.

У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть майнову відповідальність відповідно до чинного законодавства України (пункт 6.1 договору №7 від 27.08.2015).

Згідно з пунктом 9.2 договору №7 від 27.08.2015 всі додатки, зміни та доповнення до цього договору дійсні та є його невід`ємними частинами лише в тому випадку, якщо вони вчинені в письмовій формі та підписані уповноваженими представниками обох сторін.

Відповідно до пункту 9.8 договору №7 від 27.08.2015 у випадку якщо партія зерна зберігається після закінчення строку договору (30.06.2016), проводиться його фумігація. Роботи по фумігації проводяться організацією, яка має відповідний дозвіл. Оплата робіт покладається на Поклажодавця.

В силу пункту 10.1 договору №7 від 27.08.2015 цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до 30.06.2016 року, а в частині розрахунків - до їх повного виконання.

27.08.2015 сторонами підписано доповнення №4 до договору №7 від 27.08.2015, в якому передбачено, що наказ на відвантаження зерна оформлюється бухгалтерією Зернового складу після надання Поклажодавцем письмової заяви на відвантаження зерна, погодженої з начальником Снігурівського РВ УМВС України в Миколаївській області (виконуючим обов`язки) та оригінального складського документа.

Позивачем також було підготовлено інші доповнення до договору №7 від 27.08.2015 щодо продовження строку дії останнього та підвищення тарифів на послуги зберігання, а саме: доповнення №5 від 01.07.2016, доповнення №6 від 01.07.2016, доповнення №7 від 01.07.2017, доповнення №8 від 01.07.2017, доповнення №9 від 01.07.2018 та доповнення №10 від 01.07.2018. Жодне з вищезазначених доповнень до договору №7 від 27.08.2015 відповідачем не підписане.

З копії витягу з журналу реєстрації вихідної кореспонденції Товариства з обмеженою відповідальністю "Роздолля" та копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №5730301725597 вбачається, що 12.09.2019 позивачем засобами поштового зв`язку було направлено відповідачу доповнення №5 від 01.07.2016 та доповнення №6 від 01.07.2016 до договору №7 від 27.08.2015. Доказів направлення Товариству з обмеженою відповідальністю "Придніпровське" інших доповнень до зазначеного договору матеріали справи не містять.

Відповідно до незасвідченої належним чином копії складської квитанції на зерно №34 від 28.08.2015 року (серії АХ №302196) на підставі договору №7 від 27.08.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "Роздолля" прийняло на зберігання від Товариства з обмеженою відповідальністю "Придніпровське" 15100 кг зерна соняшника 2015 року врожаю, при цьому Зерновий склад зобов`язався зберігати зерно в строк до 30.06.2016.

В адресованому позивачу дорученні №1 від 28.08.2015 Снігурівський РВ УМВС України в Миколаївській області у зв`язку з розслідуванням кримінального провадження №12015150310000630 від 25.08.2018 за фактом вчинення кримінального правопорушення, кваліфікованого за частиною другою статті 186 Кримінального кодексу України, просив надати документи на зберігання насіння соняшника в складських приміщеннях згідно з договором №7 від 27.08.2015 та №8 від 28.08.2015.

За актом прийому-передачі б/н та б/д Товариство з обмеженою відповідальністю "Роздолля" передало лейтенанту міліції Танковському Д.П. 2 комплекта складських квитанцій серії АХ№302196.

На виконання договору №7 від 27.08.2015 Товариством з обмеженою відповідальністю "Роздолля" було підготовлено та підписано низку актів здачі-приймання виконаних робіт, а саме: №1038 від 31.08.2015, №1061 від 30.09.2015, №1068 від 31.10.2015, №1071 від 30.11.2015, №1076 від 31.12.2015, №1082 від 31.01.2016, №1086 від 29.02.2016, №1090 від 31.03.2016, №1092 від 30.04.2016, №1098 від 31.05.2016, №1101 від 30.06.2016, №1105 від 31.07.2016, №1001112 від 31.08.2016, №1115 від 30.09.2016, №1001122 від 31.10.2016, №1001127 від 30.11.2016, №1001133 від 31.12.2016, №1001135 від 31.01.2017, №1001137 від 28.02.2017, №1001141 від 31.03.2017, №1001145 від 30.04.2017, №1001146 від 31.05.2017, №1001151 від 30.06.2017, №50 від 31.07.2017, №1001153 від 06.07.2017, №71 від 31.08.2017, №82 від 30.09.2017, №85 від 31.10.2017, №87 від 30.11.2017, №91 від 31.12.2017, №3 від 31.01.2018, №10 від 28.02.2018, №17 від 31.03.2018, №24 від 30.04.2018, №29 від 31.05.2018, №37 від 30.06.2018, №39 від 30.06.2018, №46 від 31.07.2018, №47/1 від 31.08.2018, №56 від 30.09.2018, №61 від 31.10.2018, №66 від 30.11.2018, №71 від 31.12.2018 та №3 від 31.01.2019. Зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "Придніпровське" вказані акти не підписано.

На підставі зазначених актів здачі-приймання виконаних робіт позивачем були сформовані наступні рахунки: №1188 від 31.08.2015 на суму 774,71 грн, №1210 від 30.09.2015 на суму 1021,97 грн, №1216 від 31.10.2015 на суму 982,12 грн, №1219 від 30.11.2015 на суму 950,44 грн, №1224 від 31.12.2015 на суму 918,74 грн, №1228 від 31.01.2016 на суму 918,74 грн, №1231 від 29.02.2016 на суму 859,48 грн, №1234 від 31.03.2016 на суму 918,74 грн, №1236 від 30.04.2016 на суму 889,12 грн, №1241 від 31.05.2016 на суму 918,74 грн, №1244 від 30.06.2016 на суму 889,12 грн, №1248 від 31.07.2016 на суму 918,74 грн, №1255 від 31.08.2016 на суму 1837,50 грн, №1258 від 30.09.2016 на суму 1778,22 грн, №1001264 від 31.10.2016 на суму 1837,50 грн, №1001270 від 30.11.2016 на суму 1778,22 грн, №1001275 від 31.12.2016 на суму 1837,50 грн, №1001277 від 31.01.2017 на суму 1837,50 грн, №1001279 від 28.02.2017 на суму 1659,67 грн, №1001283 від 31.03.2017 на суму 1837,50 грн, №1001287 від 30.04.2017 на суму 1778,22 грн, №1001288 від 31.05.2017 на суму 1837,50 грн, №1001293 від 30.06.2017 на суму 1778,22 грн, №5 від 31.07.2017 на суму 1777,44 грн, №1001296 від 06.07.2017 на суму 1234,75 грн, №20 від 31.07.2017 на суму 1777,44 грн, №26 від 30.09.2017 на суму 1777,44 грн, №29 від 31.10.2017 на суму 1777,44 грн, №31 від 30.11.2017 на суму 1777,44 грн, №35 від 31.12.2017 на суму 1777,44 грн, №4 від 31.01.2018 на суму 1777,44 грн, №10 від 28.02.2018 на суму 1658,94 грн, №18 від 31.03.2018 на суму 1836,68 грн, №26 від 30.04.2018 на суму 1777,44 грн, №31 від 31.05.2018 на суму 1836,68 грн, №38 від 30.06.2018 на суму 1777,44 грн, №40 від 30.06.2018 на суму 1364,58 грн, №47 від 31.07.2018 на суму 2052,52 грн, №62 від 31.08.2018 на суму 2052,52 грн, №63 від 30.09.2018 на суму 1986,31 грн, №67 від 31.10.2018 на суму 2051,43 грн, №71 від 30.11.2018 на суму 1985,26 грн, №75 ВІД 31.12.2018 на суму 2051,43 грн та №3 від 31.01.2019 на суму 2051,43 грн.

З наявних у матеріалах справи копій витягів з журналу реєстрації вихідної кореспонденції Товариства з обмеженою відповідальністю "Роздолля" та копій бланків передачі листів підприємства працівнику пошти вбачається, що акти здачі-приймання виконаних робіт та рахунки за період з січня місяця 2016 року по квітень місяць 2017 року були направлені позивачем відповідачу на адресу: Кіровоградська обл., смт. Петрове, вул. Степова, 1А, а акти здачі-приймання виконаних робіт і рахунки за періоди з травня місяця 2017 року по липень місяць 2017 року та з вересня місяця 2017 року по січень місяць 2019 року - на іншу адресу, а саме: 57378, Миколаївська обл., Снігурівський район, с. Новотимофіїівка. Доказів направлення позивачем відповідачу актів здачі-приймання виконаних робіт та рахунків за період з серпня місяця 2015 року по грудень місяць 2015 року матеріали справи не містять.

12.10.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Роздолля" звернулося до відповідача з претензією №121, в якій вимагало у десятиденний термін з дня отримання цієї претензії погасити існуючу заборгованість, що виникла у останнього за договором №7 від 27.08.2015. До вказаної претензії позивачем було додано акт звіряння розрахунків №106 від 31.10.2016 (за період з 27.08.2015 по 31.10.2016) та акт звіряння взаємних розрахунків б/н від 30.09.2018 (за період з листопада місяця 2016 року по вересень місяць 2018 року).

На підтвердження направлення відповідачу претензії №121 від 12.10.2018 позивачем до суду подано копію фіскального чеку б/н від 12.10.2018.

Згідно з довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю "Роздолля" №107 від 10.06.2019 станом на 10.06.2019 оплата тарифів та витрат позивача, понесених ним на підставі договору №7 від 27.08.2015, Товариством з обмеженою відповідальністю "Придніпровське" не проведена (ані у повному обсязі, ані частково).

Предметом спору у даній справі є вимога про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором №7 від 27.08.2015 у розмірі 68917,70 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції послався на недоведеність позивачем фактів передачі йому на зберігання зерна від Товариства з обмеженою відповідальністю "Придніпровське" та виникнення у останнього обов`язку з оплати послуг за договором №7 від 27.08.2015.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтею 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №7 від 27.08.2015 є договором складського зберігання.

Товарним складом є організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов`язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності (частина перша статті 956 Цивільного кодексу України).

За умовами частин першої, третьої статті 957 Цивільного кодексу України за договором складського зберігання товарний склад зобов`язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.

Частиною першою статті 961 Цивільного кодексу України передбачено, що товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво.

Правовідносини щодо зберігання зерна регулюються нормами Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні".

В силу частин першої, другої статті 24 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" (в редакції, чинній на момент укладення договору №7 від 27.08.2015; далі - Закон України "Про зерно та ринок зерна в Україні") зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах.

Відповідно до частин другої, третьої статті 26 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" за договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов`язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб`єктом ринку зерна. Договір складського зберігання зерна укладається в письмовій формі, що підтверджується видачею власнику зерна складського документа.

Згідно з частинами першою, другою статті 37 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" зерновий склад на підтвердження прийняття зерна видає один із таких документів: подвійне складське свідоцтво; просте складське свідоцтво; складську квитанцію. Складський документ на зерно виписується після передачі зерна на зберігання не пізніше наступного робочого дня.

Якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію (частина перша статті 43 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні").

За умовами пункту 1 Порядку випуску бланків складських документів на зерно, їх передачі та продажу зерновим складам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №510 від 11.04.2003, підставою для видачі складських документів на зерно є прийняття зерна зерновим складом на зберігання.

Як зазначалося вище, зерновий склад видає Поклажодавцю складські документи на зерно не пізніше наступного робочого дня після приймання на зберігання. Складська квитанція видається уповноваженому представнику Поклажодавця під розписку (пункт 3.2 договору №7 від 27.08.2015).

У пункті 4.12 договору №7 від 27.08.2015 сторони визначили, що Поклажодавець зобов`язується отримати складські документи на зерно на наступний день після прийняття його на зберігання.

Отже, беручи до уваги наведені норми права та узгоджені сторонами умови договору №7 від 27.08.2015, суд апеляційної інстанції зауважує, що належним підтвердженням факту передачі позивачу для зберігання на складі зерна на підставі вказаного договору є складський документ встановленої форми - складська квитанція.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" від 17.06.2011 суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом", проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша статті 77 Господарського процесуального кодексу України).

За умовами частин першої, другої, четвертої, п`ятої статті 91 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Згідно з приписами частин першої, другої статті 210 Господарського процесуального кодексу України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

У розумінні наведених положень процесуального законодавства рішення з господарського спору може ґрунтуватися лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.

Саме така правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 02.04.2019 у справі №911/737/18.

Відповідно до частини шостої статті 91 Господарського процесуального кодексу України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження факту передачі позивачу відповідачем для зберігання на складі зерна на підставі договору №7 від 27.08.2015 до суду першої інстанції було подано копію складської квитанції на зерно №34 від 28.08.2015 року (серії АХ №302196).

Колегія суддів зауважує, що зазначена копія складської квитанції на зерно №34 від 28.08.2015 року (серії АХ №302196) належним чином не засвідчена та не містить вказівки щодо відповідності даної копії оригіналу цього документа.

При цьому у редакції позову, доданій до заяви про усунення недоліків позовної заяви №30 від 05.03.2019 (вх.№3493/19 від 05.03.2019), позивачем зазначено про те, що у Товариства з обмеженою відповідальністю "Роздолля" наявні оригінали всіх документів, поданих в копіях разом з позовом, крім складської квитанції №34 від 28.08.2015, місцезнаходження якої останньому не відоме.

Водночас під час розгляду даної справи у суді першої інстанції позивачем було подано копію доручення Снігурівського РВ УМВС України в Миколаївській області №1 від 28.08.2015 та копію акту прийому-передачі б/н та б/д.

В адресованому позивачу дорученні №1 від 28.08.2015 Снігурівський РВ УМВС України в Миколаївській області у зв`язку з розслідуванням кримінального провадження №12015150310000630 від 25.08.2018 за фактом вчинення кримінального правопорушення, кваліфікованого за частиною другою статті 186 Кримінального кодексу України, просив надати документи на зберігання насіння соняшника в складських приміщеннях згідно з договором №7 від 27.08.2015 та №8 від 28.08.2015.

Зі змісту акту прийому-передачі б/н та б/д вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Роздолля" передало лейтенанту міліції Танковському Д.П. 2 комплекта складських квитанції серії АХ№302196.

За таких обставин, позивач, достеменно знаючи про місцезнаходження оригіналу складської квитанції на зерно №34 від 28.08.2015 року (серії АХ №302196), не вчинив жодних дій для надання цього оригіналу для огляду до місцевого господарського суду. При цьому, враховуючи існування кримінального провадження №12015150310000630 від 25.08.2018, відкритого за фактом вчинення кримінального правопорушення, кваліфікованого за частиною другою статті 186 Кримінального кодексу України, з огляду на відсутність у матеріалах справи протоколу виїмки документів, проведеної на підставі ухвали слідчого судді, колегія суддів зазначає про обґрунтованість наявності у суду першої інстанції розумних сумнівів щодо відповідності поданої позивачем незасвідченої у встановленому законом порядку копії вищевказаної складської квитанції її оригіналу, що зумовило неприйняття цієї копії в якості належного, допустимого та достовірного доказу на підтвердження факту передачі позивачу зерна на зберігання на підставі договору №7 від 27.08.2015.

Крім того, Південно-західним апеляційним господарським судом враховується наступне.

З метою проведення моніторингу ринку зерна і забезпечення його стабільного функціонування, надання юридичним та фізичним особам інформації про прийняте на зберігання зерно та про видані складські документи наказом Міністерства аграрної політики України №374 від 11.08.2005 було затверджено Порядок ведення основного реєстру складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання, і реєстру зернового складу (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 1.2 Порядку основний реєстр складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання (далі - Реєстр), - електронна база даних, що формується на основі реєстрів, які ведуться на зернових складах, що містить відомості про зерно (заставне зерно), прийняте зерновими складами на зберігання у визначеному обсязі й до визначеного строку, та про видані ними складські документи на зерно та про держателів таких документів.

Адміністратором Реєстру, який здійснює створення Реєстру, забезпечує його функціонування, технічне, технологічне та програмне забезпечення, а також ведення останнього є Державне підприємство "Держреєстри України".

У пункті 1.3 Положення про обіг складських документів на зерно, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України №198 від 27.06.2003 (далі - Положення), визначено, що бланки складських документів на зерно є бланками документів суворої звітності. Їх виготовлення, отримання, доставка, облік, зберігання, видача, списання проводяться згідно з чинним законодавством.

Відповідно до пункту 1.5 Положення облік надходження, використання бланків складських документів здійснюються Державним підприємством "Держреєстри України" в електронному вигляді в Реєстрі складських документів на зерно. Другі примірники виданих зерновим складом складських документів на зерно та невикористані бланки складських документів на зерно зберігаються на зерновому складі. Внесення до Реєстру складських документів на зерно інформації про використання бланків складських документів здійснюється відповідно до вимог та порядку, які визначаються Кабінетом Міністрів України у відповідності до положень статті 45 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні".

Згідно з пунктом 1.19 Положення після заповнення реквізитів складського документа на зерно, реєстрації його у Реєстрі складських документів на зерно з присвоєнням порядкового номера, один примірник оригіналу заповненого бланка складського документа передається поклажодавцеві або вповноваженій ним особі, а другий залишається на складі.

Підпунктом 2.5.4 пункту 2.5 Положення визначено, що зерновий склад щоденно надсилає державному підприємству "Держреєстри України" дані в електронному вигляді в порядку, визначеному Міністерством аграрної політики України, відомості про видані та погашені зерновим складом протягом попереднього робочого дня складські документи на зерно.

В силу пунктів 3.2, 3.3 Порядку держатель складських документів (уповноважена ним особа) має право на отримання витягу про наявність та відсутність запису в Реєстрі про складські документи та зерно, шляхом подання запиту до реєстратора, який видав складські документи. Інші фізичні або юридичні особи можуть отримати витяг з Реєстру виключно шляхом подання запиту адміністратору Реєстру.

За умовами пункту 3.7 Порядку витяг з Реєстру, який надається адміністратором Реєстру будь-якій фізичній або юридичній особі на підставі її запиту, містить таке: відомості про особу - отримувача витягу; дату внесення запису до Реєстру; поточний номер запису у Реєстрі; вид складського документа; серію, номер бланка складського документа; найменування та місцезнаходження зернового складу, що прийняв зерно на зберігання і видав складський документ; відомості про особу - держателя складського документа; найменування та залікову вагу зерна, прийнятого на зберігання за даним складським документом; відомості про наявність або відсутність обтяження на зерно; строк зберігання зерна, якщо такий строк встановлюється, або вказівку, що зерно прийняте на зберігання до запитання, у межах дії сертифіката на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, виданого зерновому складу.

Таким чином, колегія суддів зауважує, що з метою підтвердження факту передачі позивачу для зберігання на складі зерна на підставі договору №7 від 27.08.2015 та надання суду можливості перевірити відомості, зазначені у наявній в матеріалах даної справи незасвідченій належним чином копії складської квитанції на зерно №34 від 28.08.2015 року (серії АХ №302196), Товариство з обмеженою відповідальністю "Роздолля" мало можливість надати до суду витяг з реєстру складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання, оскільки висвітлена у такому витягу інформація, враховуючи визначений законом порядок ведення Реєстру, повинна повністю відповідати змісту складської квитанції, між тим зазначений доказ у матеріалах справи відсутній та позивачем до суду першої інстанції не подано.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про недоведеність позивачем належними доказами факту передачі йому на зберігання на складі зерна на підставі договору №7 від 27.08.2015 та, як наслідок, про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Посилання апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке полягало у тому, що місцевий господарський суд, не зважаючи на наявність сумнівів щодо відповідності поданої позивачем копії складської квитанції №34 від 28.08.2015 її оригіналу та володіючи інформацією про вилучення цього оригіналу Снігурівським РВ УМВС України в Миколаївській області, не витребував зазначений доказ у вказаного правоохоронного органу колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки згідно з приписами статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, при цьому збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду. В силу частини четвертої статті 74 Господарського процесуального кодексу України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

При цьому, апеляційний господарський суд зауважує, що, з огляду на принципи диспозитивності та змагальності у господарському процесі, з метою надання суду можливості перевірити відомості, зазначені у наявній в матеріалах даної справи незасвідченій належним чином копії складської квитанції на зерно №34 від 28.08.2015 року (серії АХ №302196), позивач мав надану процесуальним законом можливість звернутися до місцевого господарського суду з клопотанням про витребування оригіналу відповідного доказу, проте зазначеною можливістю Товариство з обмеженою відповідальністю "Роздолля" не скористалося, про що свідчить відсутність у матеріалах справи відповідного клопотання, при цьому судом апеляційної інстанції враховуються положення частини четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

В силу частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.

За умовами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до частин першої, третьої статті 28 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються договором складського зберігання зерна. Якщо поклажодавець після закінчення строку дії договору складського зберігання зерна не забрав зерно назад, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час його зберігання.

Згідно з частиною першою статті 30 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору складського зберігання зерна (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зерновому складу, якщо інше не передбачено договором складського зберігання зерна.

Пунктом 4.2 договору №7 від 27.08.2015 визначено, що Поклажодавець зобов`язується своєчасно та у повному обсязі сплачувати по тарифам, встановленим даним договором, витрати Зернового складу з приймання, зберігання та відвантаження зерна, а у випадку, передбаченому пунктом 2.2.1 цього договору - вартість послуги з очистки та сушки, якщо вони надавались.

У пункті 5.1 договору №7 від 27.08.2015 сторони узгодили, що вартість послуг Зернового складу вказана в Додатку №1, який є невід`ємною частиною цього договору.

В силу пункту 5.2 договору №7 від 27.08.2015 оплата послуг, наданих Зерновим складом з приймання, очистки, сушки, зберігання, відпуску та переоформлення зерна, а також інших послуг, які можуть бути надані Зерновим складом відповідно до додаткової угоди, здійснюється Поклажодавцем грошовими коштами шляхом перерахування їх на рахунок Зернового складу не пізніше 2 (двох) банківських днів з дати виставлення рахунку.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання договору №7 від 27.08.2015 Товариством з обмеженою відповідальністю "Роздолля" було підготовлено та підписано низку актів здачі-приймання виконаних робіт, а саме: №1038 від 31.08.2015, №1061 від 30.09.2015, №1068 від 31.10.2015, №1071 від 30.11.2015, №1076 від 31.12.2015, №1082 від 31.01.2016, №1086 від 29.02.2016, №1090 від 31.03.2016, №1092 від 30.04.2016, №1098 від 31.05.2016, №1101 від 30.06.2016, №1105 від 31.07.2016, №1001112 від 31.08.2016, №1115 від 30.09.2016, №1001122 від 31.10.2016, №1001127 від 30.11.2016, №1001133 від 31.12.2016, №1001135 від 31.01.2017, №1001137 від 28.02.2017, №1001141 від 31.03.2017, №1001145 від 30.04.2017, №1001146 від 31.05.2017, №1001151 від 30.06.2017, №50 від 31.07.2017, №1001153 від 06.07.2017, №71 від 31.08.2017, №82 від 30.09.2017, №85 від 31.10.2017, №87 від 30.11.2017, №91 від 31.12.2017, №3 від 31.01.2018, №10 від 28.02.2018, №17 від 31.03.2018, №24 від 30.04.2018, №29 від 31.05.2018, №37 від 30.06.2018, №39 від 30.06.2018, №46 від 31.07.2018, №47/1 від 31.08.2018, №56 від 30.09.2018, №61 від 31.10.2018, №66 від 30.11.2018, №71 від 31.12.2018 та №3 від 31.01.2019. Зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "Придніпровське" вказані акти не підписано.

На підставі зазначених актів здачі-приймання виконаних робіт позивачем були сформовані наступні рахунки: №1188 від 31.08.2015 на суму 774,71 грн, №1210 від 30.09.2015 на суму 1021,97 грн, №1216 від 31.10.2015 на суму 982,12 грн, №1219 від 30.11.2015 на суму 950,44 грн, №1224 від 31.12.2015 на суму 918,74 грн, №1228 від 31.01.2016 на суму 918,74 грн, №1231 від 29.02.2016 на суму 859,48 грн, №1234 від 31.03.2016 на суму 918,74 грн, №1236 від 30.04.2016 на суму 889,12 грн, №1241 від 31.05.2016 на суму 918,74 грн, №1244 від 30.06.2016 на суму 889,12 грн, №1248 від 31.07.2016 на суму 918,74 грн, №1255 від 31.08.2016 на суму 1837,50 грн, №1258 від 30.09.2016 на суму 1778,22 грн, №1001264 від 31.10.2016 на суму 1837,50 грн, №1001270 від 30.11.2016 на суму 1778,22 грн, №1001275 від 31.12.2016 на суму 1837,50 грн, №1001277 від 31.01.2017 на суму 1837,50 грн, №1001279 від 28.02.2017 на суму 1659,67 грн, №1001283 від 31.03.2017 на суму 1837,50 грн, №1001287 від 30.04.2017 на суму 1778,22 грн, №1001288 від 31.05.2017 на суму 1837,50 грн, №1001293 від 30.06.2017 на суму 1778,22 грн, №5 від 31.07.2017 на суму 1777,44 грн, №1001296 від 06.07.2017 на суму 1234,75 грн, №20 від 31.07.2017 на суму 1777,44 грн, №26 від 30.09.2017 на суму 1777,44 грн, №29 від 31.10.2017 на суму 1777,44 грн, №31 від 30.11.2017 на суму 1777,44 грн, №35 від 31.12.2017 на суму 1777,44 грн, №4 від 31.01.2018 на суму 1777,44 грн, №10 від 28.02.2018 на суму 1658,94 грн, №18 від 31.03.2018 на суму 1836,68 грн, №26 від 30.04.2018 на суму 1777,44 грн, №31 від 31.05.2018 на суму 1836,68 грн, №38 від 30.06.2018 на суму 1777,44 грн, №40 від 30.06.2018 на суму 1364,58 грн, №47 від 31.07.2018 на суму 2052,52 грн, №62 від 31.08.2018 на суму 2052,52 грн, №63 від 30.09.2018 на суму 1986,31 грн, №67 від 31.10.2018 на суму 2051,43 грн, №71 від 30.11.2018 на суму 1985,26 грн, №75 ВІД 31.12.2018 на суму 2051,43 грн та №3 від 31.01.2019 на суму 2051,43 грн.

Згідно з довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю "Роздолля" №107 від 10.06.2019 станом на 10.06.2019 оплата тарифів та витрат позивача, понесених ним на підставі договору №7 від 27.08.2015, Товариством з обмеженою відповідальністю "Придніпровське" не проведена (ані у повному обсязі, ані частково).

З наявних у матеріалах справи копій витягів з журналу реєстрації вихідної кореспонденції Товариства з обмеженою відповідальністю "Роздолля" та копій бланків передачі листів підприємства працівнику пошти вбачається, що акти здачі-приймання виконаних робіт та рахунки за період з січня місяця 2016 року по квітень місяць 2017 року були направлені позивачем відповідачу на адресу: Кіровоградська обл., смт. Петрове, вул. Степова, 1А, а акти здачі-приймання виконаних робіт і рахунки за періоди з травня місяця 2017 року по липень місяць 2017 року та з вересня місяця 2017 року по січень місяць 2019 року - на іншу адресу, а саме: 57378, Миколаївська обл., Снігурівський район, с. Новотимофіїівка. Доказів направлення позивачем відповідачу актів здачі-приймання виконаних робіт та рахунків за період з серпня місяця 2015 року по грудень місяць 2015 року матеріали справи не містять.

За таких обставин, враховуючи те, що позивачем здійснено відправку рахунків Товариству з обмеженою відповідальністю "Придніпровське" не за належними адресами, тобто не за тією, яка вказана самим відповідачем у договорі №7 від 27.08.2015, а саме: Миколаївська обл., Снігурівський район, с. Новотимофіїівка, вул. Інгулецька, 1, а також не за тією, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (57378, Миколаївська обл., Снігурівський район, с. Новотимофіїівка, вул. Молодіжна, 44), колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про недоведеність Товариством з обмеженою відповідальністю "Роздолля" факту виникнення у відповідача обов`язку з оплати наданих на підставі договору №7 від 27.08.2015 послуг, який умовами вказаного договору пов`язується саме з моментом отримання останнім відповідних рахунків.

Доводи скаржника про те, що настання строку оплати послуг умовами вищезазначеного договору пов`язане саме з моментом виставлення позивачем відповідних рахунків, а не з датою їх направлення відповідачу та отримання останнім, судом апеляційної інстанції оцінюються критично, оскільки датою виставлення рахунку є не дата його формування (складання), а дата отримання останнього відповідачем, тобто ознайомлення Товариством з обмеженою відповідальністю "Придніпровське" з його змістом.

При цьому направлення позивачем відповідачу за належною адресою претензії №121 від 12.10.2018 з вимогою сплатити вартість послуг за договором №7 від 27.08.2015, до якої додано акти звіряння взаємних розрахунків, не може підмінити собою узгоджений сторонами в договорі обов`язок позивача направляти Товариству з обмеженою відповідальністю "Придніпровське" відповідні рахунки.

Стосовно доводів апелянта про те, що в оскаржуваному рішенні Господарським судом Миколаївської області не надано мотивованої оцінки кожному аргументу позивача та поданому ним доказу, Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає наступне.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії" Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні Господарського суду Миколаївської області від 02.07.2019 у справі №915/247/19, а також питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України".

Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у вказаній справі зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Колегія суддів зауважує, що, зазначаючи в апеляційній скарзі про те, що місцевий господарський суд не надав оцінки аргументам позивача, що призвело до неправильного вирішення справи, скаржник не наводить аргументів щодо того які конкретно доводи апеляційної скарги не було розглянуто судом першої інстанції, а також не вказує, яким чином детальна відповідь на той чи інший довід мала б значення, з урахуванням обставин справи, для правильного розгляду його позовної заяви.

Виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, з огляду недоведеність Товариством з обмеженою відповідальністю "Роздолля " факту передачі йому відповідачем на зберігання зерна, а також факту належного вчинення позивачем дій, з якими узгоджені сторонами умови договору №7 від 27.08.2015 пов`язують момент виникнення у Товариства з обмеженою відповідальністю "Придніпровське" обов`язку з оплати послуг за вищевказаним договором, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову у даній справі.

Відповідно до приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Миколаївської області норм права при ухваленні рішення від 02.07.2019 не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Роздолля" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.07.2019 у справі №915/247/19 - без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Роздолля".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України, у випадках, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 28.10.2019.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя Л.О. Будішевська

Суддя Л.В. Поліщук