Постанова

Іменем України

24 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 522/13368/18-ц

провадження № 61-14533св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., ЧервинськоїМ. Є.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Одеський державний аграрний університет,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2018 року у складі суддіБондар В. Я. та постанову Одеського апеляційного суду від 18 червня 2019року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., ПогорєловоїС. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Одеського державного аграрного університету (далі ОДАУ, Університет) про визнання наказу про звільнення недійсним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 травня 2014 року визнано недійсним наказ ОДАУ від 30 серпня 2013 року № 70-ВК про його звільнення та поновлено його на роботі, стягнуто з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 21393,00 грн.

02 червня 2014 року позивач прибув до відділу кадрів ОДАУ з копією рішення суду про поновлення його на роботі, 03 червня 2014 року написав заяву, якою зобов`язався надати на вимогу відділу кадрів в триденний строк документи, необхідні для оформлення його на роботу, а саме: трудову книжку та військовий квиток. 05 червня 2014року після звільнення з попереднього місця роботи він надав трудову книжку, яку відмовилися прийняти без військового квитка.

06 червня 2014 року позивач прибув до Овідіопольського районного військового комісаріату, того ж дня надав військовий квиток до Університету. Відділ кадрів не прийняв трудову книжку, зазначаючи, що подано апеляційну скаргу на рішення суду, тому поки питання не вирішено, позивача не буде поновлено на роботі.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 30 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 листопада 2014 року, рішення суду першої інстанції скасовано, стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки, в іншій частині позову відмовлено.

Позивач дізнався про наказ про його поновлення на роботі та про наказ, яким скасовано попередній наказ, лише 06 липня 2018 року, тому просив поновити строк звернення до суду. Таким чином, позивач вважав, що його введено в оману щодо його поновлення на роботі та що його не буде поновлено на роботі у зв`язку з апеляційним оскарженням. Скасування наказу про поновлення ОСОБА_1 на роботі є незаконним, оскільки Кодексом законів про працю України (далі КЗпП України) не передбачено відмови у поновленні на роботі у зв`язку з ненаданням трудової книжки та військового квитка.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив скасувати наказ ОДАУ від06червня 2014 року № 50-ВК, поновити його на посаді асистента кафедри внутрішніх хвороб тварин та клінічної діагностики, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 серпня 2013 року до дня ухвалення рішення суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2018 року узадоволенні позову ОСОБА_1 про визнання наказу про звільнення недійсним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з відсутності необхідності застосовувати наслідки пропущення позовної давності, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 по суті є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 18 червня 2019 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2018 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування наказу від 06 червня 2014 року № 50-ВК скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову в частині вимог про скасування наказу від 06 червня 2014року № 50-ВК. У іншій частині рішення залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про скасування наказу від 06 червня 2014 року № 50-ВК та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 в цій частині, апеляційний суд дійшов висновку, що зі змісту запису у наданій копії трудової книжки, оригінал якої оглянутий судом апеляційної інстанції, відомо, що після звільнення з посади аспіранта кафедри ОДАУ 31 серпня 2013 року ОСОБА_1 перебував на обліку в Одеському міському центрі зайнятості з 24 грудня 2013 року до 26 березня 2014року, після чого 27 березня 2014 року працевлаштувався до Управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області, у якому працював 02місяці 08днів, після чого звільнений згідно з наказом від 05 червня 2014 року № 23. Запис у трудовій книжці про звільнення позивача з роботи в Управлінні Державної пенітенціарної служби України в Одеській області здійснений заступником начальника по роботі з особовим складом ОСОБА_2 .

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважав, що висновок суду першої інстанції про те, що 05 червня 2014 року ОСОБА_1 призначений на посаду заступника начальника по роботі з особовим складом в Управлінні Державної пенітенціарної служби України в Одеській області не відповідає дійсним обставинам, не заснований на доказах, які додані до матеріалів справи, і є помилковим.

Позивач без поважних причин пропустив передбачений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду за захистом свого порушеного права, тому відсутні підстави для його поновлення.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у липні 2019 року, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що його не було належним чином ознайомлено з наказом від 06 червня 2014 року № 50-ВК, відповідач не надсилав та не вручав йому наказ, чим порушив положення частини другої статті 47 КЗпП України.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У вересні 2019 рокудо Верховного Суду надійшов відзив ОДАУ на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому заявник просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Мотивуючи відзив, заявник зазначив, щосуди дійшли правильного висновку про відмову у позові ОСОБА_1 , оскільки він без поважних причин пропустив передбачений статтею 233 КЗпП України строк на звернення до суду за захистом свого порушеного права, тому відсутні підстави для його поновлення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу

№ 522/13368/18-ц з Приморського районного суду м. Одеси.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судами встановлено, що наказом від 01 лютого 2012 року № 8-ВК ОСОБА_1 прийнято до ОДАУ на посаду асистента кафедри внутрішніх хвороб тварин та кліндіагностики за строковим трудовим договором.

31 серпня 2013 року наказом від 30 серпня 2013 року № 70-ВК ОСОБА_1 звільнено з посади у зв`язку із закінченням строку дії контракту.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 травня 2014 року усправі № 522/30945/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ОДАУ та до ректора ОСОБА_3 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди задоволено, визнано наказ ОДАУ від30серпня 2013 року № 70-ВК недійсним; стягнуто зОДАУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу урозмірі21393,00грн.

Наказом ОДАУ від 02 червня 2014 року № 46-ВК ОСОБА_1 поновлено на посаді асистента кафедри внутрішніх хвороб тварин кліндіагностики з 31 серпня 2013 року згідно з рішенням суду.

03 червня 2014 року ОСОБА_1 надав пояснювальну записку, за змістом якої зобов`язався у триденний строк надати до відділу кадрів ОДАУ трудову книжку та тимчасове військове посвідчення.

Актом від 03 червня 2014 року ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 підтвердили, що начальник відділу кадрів повідомила ОСОБА_1 щодо необхідності надання трудової книжки та військового квитка та попередила, що у разі неподання цих документів протягом 3 днів наказ про поновлення на роботі буде скасовано.

Наказом від 06 червня 2014 року № 50-ВК наказ від 02 червня 2014 року № 46-ВК про поновлення в порядку виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 травня 2014 року у справі №522/30945/13-ц ОСОБА_1 на посаді асистента кафедри внутрішніх хвороб тварин кліндіагностики з 31 серпня 2013 року скасовано у зв`язку з ненаданням трудової книжки та військових документів.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 30 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 05 листопада 2014 року, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 травня 2014 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОДАУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки у розмірі 7959,00 грн, у іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено.

Також судами встановлено, що після звільнення з посади аспіранта кафедри ОДАУ 31 серпня 2013 року, ОСОБА_1 перебував на обліку в Одеському міському центрі зайнятості з 24 грудня 2013 року до 26березня 2014 року, після чого 27 березня 2014 року працевлаштувався до Управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області, у якому працював 02 місяці

08 днів, після чого звільнений згідно з наказом від 05 червня 2014 року № 23. Запис у трудовій книжці про звільнення позивача з роботи в Управлінні Державної пенітенціарної служби України в Одеській області здійснений заступником начальника по роботі з особовим складом ОСОБА_2 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.

Згідно із положеннями частини другої статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 24 КЗпП України при укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи (зокрема військовий квиток).

Стаття 24 КЗпП України, що вимагає від особи, яка працевлаштовується, надати роботодавцю трудову книжку, а в даному випадку для військовозобов`язаної особи ще й військово-обліковий документ, не встановлює конкретних строків для подання таких документів у разі поновлення особи на роботі за рішенням суду. Оскільки поновлена за рішенням суду на роботі особа до поновлення була працевлаштована на іншій роботі, роботодавець мав це врахувати і встановити поновленому працівнику для подання необхідних документів (трудова книжка, військово-обліковий документ) достатній і розумний строк, чого зроблено не було. Також не було з`ясовано й поважності причини ненадання документів у встановлений строк.

Отже, слід погодитись з висновками апеляційного суду про те, що звільнення працівника шляхом скасування наказу про поновлення на роботі в порядку виконання нескасованого на той час відповідного рішення суду з підстав ненадання таким працівником у визначений роботодавцем строк документів, необхідних для працевлаштування, без з`ясування поважності причин такого ненадання, не ґрунтується на нормах КЗпП України.

Також апеляційний суд, скасовуючи частково рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування наказу

від 06 червня 2014 року № 50-ВК правильно вказав, що висновок суду першої інстанції про призначення ОСОБА_1 з 05 червня 2014 року на посаду заступника начальника по роботі з особовим складом в Управлінні Державної пенітенціарної служби України в Одеській області не відповідає дійсним обставинам справи, не ґрунтується на доказах, зібраних у справі, і є помилковим.

Ураховуючи, що заявлені ОСОБА_1 вимоги про скасування наказу

від 06 червня 2014року № 50-ВК є обґрунтованими, суд апеляційної інстанції правильно скасував рішення суду першої інстанції в цій частині й ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні таких вимог у зв`язку з пропуском строку, оскільки позивач звернувся до суду з позовом про скасування наказу від06червня 2014року № 50-ВК лише у липні 2018 року.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Початок перебігу строку звернення до суду законодавець пов`язує одним з моментів: або з дня, коли особа дізналась про порушення своїх прав, або ж, якщо особа не знала, але з певної дати повинна була про це дізнатись, перебіг строку обчислюється саме з моменту, коли особа повинна була дізнатись про відповідне порушення її прав.

Передбачений статтею 233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Як роз`яснено у пункті четвертому постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами) встановлені статтями 228, 223 КЗпП України строки

звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У

кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини

пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він

поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Передбачений ст.233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки

звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про пропуск позивачем передбаченого статтею 233 КЗпП України строку на звернення до суду за захистом свого порушеного права без поважних причин, тому підстави для його поновлення відсутні.

Разом з тим, враховуючи, що рішенням апеляційного суду Одеської області від 30 липня 2014року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 05 листопада 2014 року, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 травня 2014 року скасовано та ухвалено нове, яким стягнуто з ОДАУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки у розмірі

7959,00 грн, в іншій частині позову ОСОБА_1 , в тому числі й про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, відмовлено, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що підстави для поновлення ОСОБА_1 на роботі, а також для задоволення похідних позовних вимог про стягнення заборгованості за час вимушеного прогулу відсутні.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів щодо встановлення обставин справи та тлумачення норм матеріального й процесуального права на свій розсуд, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційного суду, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від09грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛвід 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін, оскільки таке судове рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те, що судом касаційної інстанції рішення не змінюється та не ухвалюється нове рішення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 18 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийС. Ю. Бурлаков Судді:В. М. Коротун М. Є. Червинська