ПОСТАНОВА

Іменем України

24 жовтня 2019 року

Київ

справа №2а-0770/4083/11

адміністративне провадження №К/9901/9011/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргуФізичної особи-підприємця ОСОБА_1на постановуЗакарпатського окружного адміністративного суду від 25.12.2012 (суддя - Я.М. Калинич)на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2015 (колегія суддів: О.І. Довга, А.М. Ліщинський, І.І. Запотічний) у справі №2а-0770/4083/11за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1доДержазвної податкової інспекції у Тячівському районі Закарпатської областіпроскасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції у Тячівському районі Закарпатської області (далі - ДПІ) в якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просить: визнати незаконними дії відповідача, які виражені в умисному неврахуванні документально підтверджених витрат і не виключенні цих витрат із валового доходу, та в такий спосіб штучному збільшенні сукупного чистого доходу; зобов`язати відповідача здійснити перерахунок чистого доходу з врахуванням всіх витрат не як суб`єкта господарської діяльності, а як фізичної особи та встановити суму прибуткового податку з доходів фізичної особи; визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №123/0001731732/5335 від 09.09.2011, яким позивачу донараховано суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 686717,50 грн., №122/0001721732/5336 від 09.09.2011, яким позивачу донараховано суму грошового зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 651301,00, №125/0001771732/5344 від 09.09.2011, яким позивачу донараховано штрафну (фінансову) санкцію в сумі 6440,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що акт перевірки від 19.08.2011 не містить доказів порушення Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», Закону України «Про податок на додану вартість» та інших податкових законів, а мітить тільки припущення (недоведені висновки), Акт не є носієм доказової інформації, а тому не може слугувати підставою для донарахування податкових зобов`язань та застосування штрафних санкцій. Крім того, як стверджує позивач, відповідач не включив до валових витрат позивача грошові кошти, витрачені ним на придбання будівельних матеріалів у нерезидентів на суму 1998091,00 грн., а отже, з огляду на від`ємну різницю між валовими доходами та витратами, пов`язаними з реалізацією позивачем будівельних матеріалів, об`єкт оподаткування податком з доходів фізичних осіб у позивача відсутній.

При цьому в поданій до суду першої інстанції заяві про збільшення позовних вимог (том. 1, а.с.39-41) позивач вказується, що товари на митну територію ним ввозились як фізичною особою і ним як фізичною особою були придбані за кордоном, розмитнення таких товарів було здійснено ним як фізичною особою, що свідчить про те, що ним не було перевищено ліміту, визначеного для ФОП, як-то виявив відповідач в акті. Також, позивач вважає, що відповідач протиправно не виключив із валового доходу фактурну вартість придбаного позивачем товару, митних платежів за його розмитнення на митній території України, а також вартість доставки такого товару до місця реалізації.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.12.2012, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2015 у задоволені позову відмолено, з підстав відсутності допущених порушень відповідачем під час винесення стосовно позивача спірних податкових повідомлень-рішень.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, та відмовити в задоволені позову. Вказується на те, що ним як ФОП не придбавались товари за кордоном та не реалізовувались такі на митний території України. Власне, всі товари були придбані та реалізовані ним кінцевому споживачу ним як фізичною особою, - громадянином, з чого були сплачені відповідні податки, а саме податок з доходів фізичних осіб у розмірі - 840 тис. грн. Позивач також вказує, що суди не надали правого значення тій обставині, що відповідач не надав жодного доказу, який би ствердив про те, що ФОП ОСОБА_1 , реалізовував придбані ним товари із-за кордону на митній території України. Всі доводи відповідача, на яких побудові судові рішення є ніщо іншим як припущення, так як не підкріплені будь-якими належними первинними документами. Відсутність первинної документації під час проведення податкової перевірки засвідчується висновком проведеної в рамкам розгляду кримінальної справи бухгалтерської експертизи. До того, ж позивач доводить суду, що висновком даної експертизи спростовані висновки проведеної податкової перевірки, а тому суди попередніх інстанцій не маючи відповідних знань не були позбавлені можливості провести подібну експертизу в рамках адміністративної справи.

Відзиву від відповідача на вказану касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходило, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи й правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами встановлено, що Фізична особа-приватний підприємець ОСОБА_1 зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності Тячівською райдержадміністрацією 16.11.2001, з 28.11.2001 перебуває на обліку в ДПІ у Тячівському районі.

Позивач у періоді з 01.01.2008 по 31.12.2010 здійснював діяльність на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності на підставі Свідоцтва про сплату єдиного податку (з видом діяльності «діяльність автомобільного вантажного транспорту»).

В серпні 2011 року ДПІ у Тячівському районі на підставі пп.78.1.2 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України (далі - ПК України) проведено виїзну позапланову документальну перевірку фінансово-господарської діяльності суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року. За наслідками перевірки складено Акт перевірки від 19.08.2011 року № 2667/17-0120/2746514514.

За результатами документальної перевірки фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 встановлені порушення та донараховано:

1) ст.1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 року № 727/98 зі змінами та доповненнями, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 перевищив граничний рівень обсягу виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) 500 тис. грн. у ІІ-му кварталі 2008 року (наростаючим підсумком з початку року) на 404472 грн.;

2) пп. 4.2.8 п. 4.2 ст.4, пп. 8.1.3 п.8.1 ст.8, абз. «а`п.19.1 ст.19 «Про податок з доходів фізичних осіб», ст.13, 14 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92р. № 13/92 «Про прибутковий податок з громадян»-перевіркою донараховано податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності в загальній сумі 651301 грн., в тому числі за 2008 рік на суму 290773 грн., за 2009 рік на суму 239029 грн. та за 2010 рік на суму 121499 грн.;

3) пп. 7.3.1 п. 7.3 ст.7 Закону України від 03.04.1998 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(із змінами та доповненнями) - перевіркою донараховано податку на додану вартість на загальну суму 549374 грн.

4) пп. 8.1.1 п.8.1 ст.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»-перевіркою донараховано податок з доходів фізичних осіб із одноразових виплат грошових коштів в сумі 879,9 грн.

5) пп. 267.1.1 п.267.1 ст.267 ПК України від 02.12.2010 року №2755-VI (із змінами і доповненнями) - перевіркою застосовано фінансові санкції в загальній сумі 6440 грн.

6) п.1, ст.3 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (із змінами і доповненнями) - перевіркою застосовано фінансові санкції в загальній сумі 1 грн.

Висновки відповідача мотивовані тим, що позивач облік доходів та витрат за період 2008-2010 років вів не належним чином, а саме, не в повному обсязі обліковано всі отримані доходи (не обліковано доходи від торгово-посередницької діяльності), чим порушено абз. «а`п.19.1 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.03 р. № 889-ІV (із змінами та доповненнями).

Відповідно до бази даних «Митниця» позивач протягом 2008-2010 років імпортував для подальшої реалізації будівельні матеріали на загальну суму 1998091 грн., що не відображав в податковому обліку та не включав до податкової звітності.

В ході проведення перевірки направлено запит до Закарпатської торгово-промислової палати «про надання інформації» щодо ринкових цін на будівельні матеріали з метою визначення валового доходу позивача.

Відповідачем проведено аналіз задекларованих даних по отриманому обсягу виручки за 2008, 2009 та 2010 роки на підставі наданих первинних документів, оцінки елементу податкової бази по інформації з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів по ф. № 1-ДФ за 2008, 2009 та 2010 рр., а також по доходах отриманих позивачем за надані послуги по перевезенню вантажів та по реалізації будівельних матеріалів відповідно до бази даних «Митниця» та закупівельних цін на будівельні матеріали відповідно до цінової оцінки Закарпатської торгово-промислової палати та встановлено обсяги валового доходу позивача за відповідні періоди, який склав: за 2008 рік - 2135158 грн., за 2009 рік - 1660730 грн., за 2010 рік - 839501 грн.

Із вказаного податковий орган прийшов до висновку, що позивач на порушення статті 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 №727/98 із змінами та доповненнями, перевищив граничний рівень обсягу виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) 500 тис. грн. у ІІ кварталі 2008 року (наростаючим підсумком з початку року) на 404472,0 грн. У зв`язку з цим, на виконання статті 5 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 року №727/98 позивач повинен був з 01 липня 2008 року перейти на загальну систему оподаткування.

Крім цього, на думку відповідача, позивачем порушено пп. 4.2.8 п. 4.2 ст.4, пп. 8.1.3 п.8.1 ст.8, абз. «а`п.19.1 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 №889-IV, ст.13, 14 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 13/92 «Про прибутковий податок з громадян» внаслідок чого, перевіркою донараховано податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності в загальній сумі 651301 грн; за 2008 рік на суму 290773 грн. (1938488*15), за 2009 рік на суму 239029 грн. (1593526*15), 121499 грн. (809996*15).

При цьому податковий орган виходив з того, що протягом 2008 року, 2009 року та 2010 року позивач здійснював придбання товарно-матеріальних цінностей у юридичних осіб на митній території України та здійснював імпорт будівельних матеріалів. На підставі наданих первинних документів (книги нарахування заробітної плати найманим працівникам, банківських виписок, тощо) обсяг понесених витрат, безпосередньо пов`язаних з одержанням доходу у 2008 році, позивачем складає 3270 грн., які приймаються до валових витрат підприємця.

За результатами перевірки, на підставі наданих первинних документів, відповідачем було встановлено, що обсяг понесених витрат, безпосередньо пов`язаних з одержанням доходу позивача за 2009 рік складає 67204 грн. та за 2010 рік - 29505 грн.

У результаті перевірки ДПІ у Тячівському районі прийнято податкове повідомлення-рішення №122/0001721732/5336 від 09.09.2011, яким позивачу донараховано суму грошового зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 651301 грн.

Відповідачем також встановлено, що позивач через перевищення граничного обсягу виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) на 500 тис. грн. позбувся права здійснювати свою діяльність на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності з 01 липня 2008 року. Тому позивач, здійснюючи торгівельну діяльність імпортованими будівельними матеріалами, повинен був зареєструватися платником податку на додану вартість та сплачувати його за ставкою 25%. В зв`язку з зазначеним, відповідачем донараховано податку на додану вартість на загальну суму 657073 грн. та винесено повідомлення-рішення №123/0001731732/5335 від 09.09.2011 року, яким донараховано податку на додану вартість на загальну суму 549374,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 137343,5 грн., оскільки позивачем не відображено показники у рядку 1 Деклараціії з ПДВ на загальну суму 549374,00 грн., по порушеннях викладених у розділі 2.2 «Податок з доходів фізичних осіб» акту перевірки № 2667/17-0120/2746514514 від 19.08.2011 року.

Крім того, за наслідками проведеної перевірки винесено податкове повідомлення-рішення від 09.09.2011 року №125/0001771732/5344 про застосування фінансові санкції в загальній сумі 6440 грн. за порушення позивачем пп.267.1.1 п.267.1 ст. 267 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, оскільки позивач здійснював реалізацію будівельних матеріалів за готівкові кошти на суму 3520524 грн. без придбання торгового патенту за січень, травень-грудень 2008 року, лютий-травень 2009 року, липень 2009 року, вересень-жовтень 2009 року, лютий-березень 2010 року, червень 2010 року, вересень-грудень 2010 року.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду, який визначився із їх законністю на підставі висновків наведених вище в даній постанові.

Разом з тим, касаційний суд вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій про законність зазначеного рішення передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а відтак таке судове рішення не є такими, що відповідає вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 КАС України.

Суди, керуючись загальними приписами Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 №727/98, Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 №889-IV, ст.13, 14 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 13/92 «Про прибутковий податок з громадян» зазначили про перевищення позивачем ліміту в 500 тис. грн. по господарським операціям із придбання ним різного будівельного матеріалу як на митній території України так і за її межами, що була ним реалізована на митній території в роздріб кінцевим покупцям. Друга із названих подій, а саме реалізація такого товару, судами оцінювалась із зазначенням ПК України та Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР.

Відповідно до статті 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва» (тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) спрощена система оподаткування обліку та звітності поширюється на фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб`єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг) (абзац 5 цієї статті).

Статтею 5 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва» передбачено, що у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

Частиною першою статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» (тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що згідно з цим розділом Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об`єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов`язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

Підпунктами «а», «в» пункту 19.1 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платники податку зобов`язані, вести облік доходів і витрат у обсягах, достатніх для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі коли такий платник податку зобов`язаний цим Законом подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податковий кредит. Подавати декларацію за встановленою формою у визначені строки у випадках, коли згідно з нормами цього Закону таке подання є обов`язковим; на вимогу податкового органу та у межах його компетенції, визначеної законодавством, пред`являти документи і відомості, пов`язані з виникненням доходу або права на отримання податкового кредиту, обчисленням і сплатою податку, та підтверджувати необхідними документами достовірність відомостей, зазначених у декларації з цього податку.

Відповідно до підпункту 2.3.1 статті 2 Закону України «Про податок на додану вартість» особа підлягає обов`язковій реєстрації як платник податку у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп`ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов`язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Згідно пункту 9.3 статті 9 цього ж Закону особи, які підпадають під визначення пункту 2.3 статті 2 цього Закону, зобов`язані зареєструватися як платник податку у податковому органі за їх місцезнаходженням (місцем проживання).

Таким чином, у разі перевищення граничного розміру виручки у платника єдиного податку виникає не тільки обов`язок перейти у наступному податковому періоді на загальну систему оподаткування, а й обов`язок оподаткувати суму такого перевищення (500000 грн.) за ставкою податком з доходів фізичних осіб і дотримуватись вимог, регламентованих Законом України «Про податок на додану вартість», зокрема, щодо реєстрації платником податку на додану вартість. У разі перебування суб`єкта господарювання на загальній системі оподаткування, такий обов`язок виникає при сукупному перевищенні суми 300000 гривень від здійснення операцій (без урахування податку на додану вартість).

Сукупність названих положень податкового законодавства визначає загальні правила, якими мали керуватись фізичні особи підприємці станом на 2008-2010 роки, які знаходились на єдиній системі оподаткування за умови перевищення ними ліміту виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік в сумі 500 тис. грн.

Разом з тим, Верховний Суд зауважує, що відповідними та належними доказами для правильного вирішення даної справи є необхідність встановлення дійсного походження, а відтак документального підтвердження такої виручки саме позивачем, що кореспондується із приписами положень ПК України, в розрізі визначення бази для оподаткування доходів та витрат суб`єктів приватного права, що здійснюють підприємницьку діяльність.

Утім, вимоги частин четвертої та п`ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях), які кореспондують правилам частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017), зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

В порушення наведених процесуальних приписів у ході вирішення даного спору судами не досліджено, які саме будівельні матеріали та в кого придбавались позивачем на митній території України та і за її межами (не досліджені договори, специфікації товару, податкові та видаткові накладі, товаро-транспорті накладі, розрахункові накладі, податкова звітність позивача, та інші документи бухгалтерського та податкового обліку). Поза увагою судів залишились доводи позивача, які він зазначав під час проведення відповідачем перевірки так і під час розгляду даної справи про те, що він лише придбавав такі товари за дорученням інших осіб, за їх кошт, тобто виконував лише експедиційній послуги, що знову ж не було оцінено судом. Хоча за його доводами в касаційній скарзі дохід від реалізації таких товарів третім, невстановленим судовим розглядом, особам ним декларувався як фізичною особою, у зв`язку із чим сплачений до бюджету податок з доходів фізичних осіб в розмірі 860 тис. грн. Власне вказані обставини можуть свідчити, про те, що позивач здійснюючи свою господарську діяльність, та не маючи на меті допустити порушення ліміту в 500 тис. грн. відокремлював послуги по транспортуванню відповідного товару із закордону та його продажу на території України, що в першому випадку декларував як господарську діяльність, які здійснює ФОП, а в другому випадку як фізична особа.

Такі висновки погоджуються з висновком проведеної в рамкам розгляду кримінальної справи бухгалтерської експертизи, де поряд із вказаним зауважено про те, що відповідачем проведена податкова перевірки без належних документів бухгалтерського та податкового обліку, які є обов`язковими для відповідного виду господарських операцій здійснених позивачем за 2008-2010 років.

Натомість суди в порушення принципу рівності сторін адміністративного процесу надавали правого значення лише доводам відповідача, який в силу вимог КАС України в редакції як до 15.12.2017 так і після названої дати зобов`язаний надати належні докази правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень. В матеріалах даної справи наявні вантажно-митні декларації, міжнародні специфікації придбання будівельного товару за кордоном, документи про сплату митних платежів за розмитнення такого товару фізичною особою ОСОБА_1 .

Крім того, не досліджено питання суб`єктного складу податкових правовідносин; обсяг та зміст первинних та бухгалтерських документів, що супроводжували операції з придбання та продажу позивачем та/або ОСОБА_1 товару та факту сплати саме фізичною особою ОСОБА_1 податку з доходу фізичних осіб, отриманого за результатами його продажу кінцевому споживачу; стадії розгляду кримінальної справи та її результат, якщо такий є в межах якої проводилась бухгалтерська експертиза, примірник висновку якої долучено до матеріалів касаційного провадження.

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд, аналізуючи зміст судових рішень, які є предметом касаційного перегляду приходить до висновку, що вини мають бути скасовані, а справа направленню на новий судовий розгляд, з огляду на не виконання судами попередніх інстанцій завдань адміністративного судочинства України.

Згідно з частинами першої, другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 11 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Відповідно до частин першої та другої статті 69 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Частиною четвертою статті 71 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов`язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Враховуючи положення наведених норм, Верховний Суд вважає, що судами попередніх інстанцій, в порушення принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, не витребувано ані у відповідача, ані у позивача доказів, які можуть підтвердити або спростувати обставини, які слугували підставами для прийняття спірного рішення.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Підсумовуючи наведене Суд приходить до висновку, що суди допустили порушення норм процесуального права, не встановили фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.12.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2015 скасувати, справу направити на новий розгляд до Закарпатського окружного адміністративного суду.

3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П. Юрченко

І.А. Васильєва

С.С. Пасічник

Судді Верховного Суду