ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 жовтня 2019 року № 826/17353/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Патратій О.В., за участі секретаря судового засідання Алчієвої І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства юстиції України

третя особа Державна архівна служба України

про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України

від 27 червня 2018 року № 2059/5, зобов`язання вчинити дії

за участю представників сторін:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Адам Ю.В.

третя особа: Рошет А.І.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України (далі - Відповідач) в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України № 2059/5 від 27.06.2018р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 липня 2018 року за № 792/32244, «Про внесення змін до наказу Міністерства юстиції України від 19 листопада 2013 року № 2438/5» повністю;

- визнати нормативно-правовий акт наказ Міністерства юстиції України № 2059/5 від 27.06.2018р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 липня 2018 року за № 792/32244, «Про внесення змін до наказу Міністерства юстиції України від 19 листопада 2013 року № 2438/5» протиправним та таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили;

- зобов`язати Міністерство юстиції України невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання протиправним та нечинним наказу Міністерства юстиції України № 2059/5 від 27.06.2018р., зареєстрований в Міністерстві юстиції України 06 липня 2018 року за № 792/32244, «Про внесення змін до наказу Міністерства юстиції України від 19 листопада 2013 року № 2438/5» у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2018 року

відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що спірний наказ відповідачем прийнято з порушенням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», а саме без передбаченого цим законом погодження регуляторного акта з уповноваженим органом, а також порушено організацію і проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, що передбачено Порядком проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 2010 року № 996.

Також позивач зазначав, що зазначений наказ не відповідає пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України щодо визначення прав і свобод людини і громадянина, гарантій цих прав і свобод; основних обов`язків громадянина виключно законами України, та пункту 5 частини першої статті 20 Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» щодо права користувачів виготовляти, у тому числі за допомогою власних технічних засобів, або отримувати від архівних установ копії документів Національного архівного фонду, що належать державі та територіальним громадам. Внаслідок чого, на думку позивача, було незаконно обмежено гарантоване статтею 34 Конституції України право на збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог заперечив, зазначивши, що Міністерство юстиції України діяло у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.12.2018р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Державну архівну службу України.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, третя особа у своїх письмових поясненнях вказала на необґрунтованість та безпідставність позовних вимог, що ґрунтуються на суб`єктивному трактування позивачем вимог чинного законодавства.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.03.2019р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

18.06.2019р. в судовому засіданні, за клопотанням позивача, було допитано в якості свідка ОСОБА_5 , яка також виклала свої пояснення письмово.

03.10.2019р. в судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві та поданих поясненнях

Представники відповідача та третьої особи проти позову заперечили.

Заслухавши учасників справи, дослідивши обставини справи та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення учасників справи, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина друга статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Міністерства юстиції України від

19 листопада 2013 року № 2438/5 (із змінами), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21 листопада 2013 року за № 1983/24515, затверджено Порядок користування документами Національного архівного фонду, що належать державі, територіальним громадам (далі - Порядок).

Цим Порядком встановлено основні вимоги щодо оформлення осіб для роботи в читальних залах (секторах користування документами) архівів, організації доступу до документів Національного архівного фонду загального користування, що належать державі або територіальним громадам, видавання цих документів у тимчасове користування, роботи з цими документами та їх копіювання, а також визначає права та обов`язки користувачів.

З метою уточнення обов`язків користувачів документами Національного архівного фонду в читальних залах архівів, порядку копіювання документів на замовлення користувачів, Мін`юстом було прийнято спірний наказ від 27 червня 2018 року № 2059/5 «Про внесення змін до наказу Міністерства юстиції України від 19 листопада 2013 року

№ 2438/5» (далі - Наказ № 2059/5), зареєстрований в Міністерстві юстиції України

06 липня 2018 року за № 792/32244.

Для залучення громадян до участі в управлінні державними справами, надання можливості для їх вільного доступу до інформації про діяльність органів виконавчої влади, а також забезпечення гласності, відкритості та прозорості діяльності зазначених органів, що визначено Порядком проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 2010 року № 996, 29 грудня 2017 року Міністерством юстиції України на офіційному веб-сайті оприлюднено проект наказу № 2059/5.

Позивач вважає його таким, що прийнятий із порушенням норм чинного законодавства та таким, що обмежує права і свободи громадян. Зокрема, за твердженням позивача, було порушено його право на збирання інформації під час користування документами Національного архівного фонду.

Так, протягом серпня-жовтня 2018 року Центральним державним історичним архівом м. Києва та Державним архівом Київської області позивачу було відмовлено у копіюванні документів технічними засобами користувача, у зв`язку з тим, що розмір формату замовлених документів більше А4.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Організацію, повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади України визначено Законом України «Про центральні органи виконавчої влади» № 3166-VI від 17.03.2011р. (далі - Закон № 3166-VI).

Частиною першою статті 1 вказаного Закону № 3166-VI визначено, що систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України та інші центральні органи виконавчої влади.

Водночас, за приписами частини другої статті 2 Закону № 3166-VI, міністерства забезпечують формування та реалізують державну політику в одній чи декількох сферах, інші центральні органи виконавчої влади виконують окремі функції з реалізації державної політики.

Організація, повноваження і порядок діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України (частина друга статті 3 Закону № 3166-VI).

Поряд з цим, положення про міністерства, інші центральні органи виконавчої влади затверджує Кабінет Міністрів України (частина третя статті 3 Закону № 3166-VI).

Статтею 6 Закону № 3166-VI передбачено, що міністерство є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох визначених Кабінетом Міністрів України сферах, проведення якої покладено на Кабінет Міністрів України Конституцією та законами України.

Основним із завдань міністерства як органу, що забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох сферах, є забезпечення нормативно-правового регулювання (стаття 7 Закону № 3166-VI).

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228 затверджено Положення про Міністерство юстиції України (далі - Положення № 228).

Згідно з пунктом 1 Положення № 228, Міністерство юстиції України (Мін`юст) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

У своїй діяльності Мін`юст керується Конституцією та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства (пункт 3 Положення № 228).

Підпунктом 2 пункту 3 Положення № 228 передбачено, що одним із основних завдань Мін`юсту є забезпечення формування державної політики у сфері архівної справи і діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації.

У розрізі приписів пункту 10 Положення № 228 у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, Мін`юст видає накази, здійснює організацію і контроль за їх виконанням.

Нормативно-правові акти Мін`юсту підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.

Накази Мін`юсту, видані у межах повноважень, передбачених законом, обов`язкові для виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими державними адміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами.

Міністр юстиції спрямовує і координує здійснення іншими центральними органами виконавчої влади заходів з питань, що належать до компетенції Мін`юсту.

Спрямовує та координує діяльність Укрдержархіву, у тому числі, забезпечуючи формування державної політики у сфері архівної справи і діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації та контролює її реалізацію Укрдержархівом (пункт 12 Положення № 228).

Відносини, пов`язані із формуванням, обліком, зберіганням і використанням Національного архівного фонду, та інші основні питання архівної справи регулюються Законом України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» № 3814-XII від 24.12.1993р. (далі - Закон № 3814-XII).

Статтею 2 Закону № 3814-XII передбачено, що законодавство України про Національний архівний фонд та архівні установи базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до нього.

Порядок користування документами Національного архівного фонду, що належать державі, територіальним громадам, визначається Міністерством юстиції України з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» (частина перша статті 19 Закону).

Натомість згідно з Законом України «Про центральні органи виконавчої влади», центральні органи виконавчої влади утворюються для виконання окремих функцій з реалізації державної політики як служби, агентства, інспекції.

Діяльність таких центральних органів виконавчої влади спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів згідно із законодавством (стаття 16 Закону № 3166-VI).

Основними завданнями центральних органів виконавчої влади є: 1) надання адміністративних послуг; 2) здійснення державного нагляду (контролю); 3) управління об`єктами державної власності; 4) внесення пропозицій щодо забезпечення формування державної політики на розгляд міністрів, які спрямовують та координують їх діяльність; 5) здійснення інших завдань, визначених законами України (стаття 17 Закону № 3166-VI).

Повноваження міністра у відносинах з центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується через міністра.

Кабінет Міністрів України спрямовує та координує діяльність центральних органів виконавчої влади через міністра у порядку, визначеному цим Законом та актами Кабінету Міністрів України.

Міністр, зокрема, забезпечує формування державної політики у відповідній сфері та контролює її реалізацію центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується ним (стаття 18 Закону № 3166-VI).

Центральний орган виконавчої влади у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України та наказів міністерств видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання (стаття 23 Закону № 3166-VI).

Таким центральним органом виконавчої влади є Державна архівна служба України (Укрдержархів), діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції і яка реалізує державну політику у сфері архівної справи, діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації.

Згідно з Положенням про Державну архівну служба України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 870, основними завданнями Укрдержархіву є: 1) реалізація державної політики у сфері архівної справи, діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації; 2) внесення на розгляд Міністра юстиції пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері архівної справи, діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації; 3) організація проведення науково-дослідних робіт у сфері архівної справи, документознавства, археографії, формування та зберігання страхового фонду документації.

Укрдержархів відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, розробляє та подає Міністру юстиції для затвердження порядок користування документами Національного архівного фонду, що є власністю держави та територіальних громад, здійснює контроль за додержанням такого порядку, надає рекомендації щодо порядку користування документами Національного архівного фонду, які зберігаються в інших місцях (підпункт 36 пункту 4 Положення про Державну архівну службу України).

Відповідно до пункту 9 Положення про Державну архівну служба України, Укрдержархів у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, наказів міністерств видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує і контролює їх виконання.

Слід зазначити, що основні вимоги до організації і проведення органами виконавчої влади консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики (далі - консультації з громадськістю) визначено Порядком проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 2010 року № 996.

Відповідно до пункту 5 Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, консультації з громадськістю організовує і проводить орган виконавчої влади, який є головним розробником проекту нормативно-правового акта або готує пропозиції щодо реалізації державної політики у відповідній сфері державного і суспільного життя.

Інформація, пов`язана з організацією та проведенням консультацій з громадськістю, оприлюднюється у спеціально створеній рубриці «Консультації з громадськістю» офіційного веб-сайту органу виконавчої влади.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку про те, що Міністерство юстиції України, як єдиний орган, що забезпечує формування державної політики у сфері архівної справи і діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації та забезпечує нормативно-правове регулювання у цій сфері. Зокрема, Міністерство юстиції України наділене законом повноваженнями щодо визначення порядку користування документами Національного архівного фонду, що є власністю держави та територіальних громад.

Зі свого боку, Укрдержархів є органом, що координується через Міністра юстиції та спрямований на реалізацію, сформованої Міністерством юстиції України, державної політики у сфері архівної справи, діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації. Водночас, Укрдержархів наділений повноваженнями щодо внесення на розгляд Міністра юстиції пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері архівної справи, діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації, що полягає, зокрема, у розробленні порядку користування документами Національного архівного фонду, що є власністю держави та територіальних громад та поданні його для затвердження Міністру юстиції.

Стосовно твердження позивача щодо відсутності повноважень у відповідача на оприлюднення на своєму веб-сайті проекту Наказу № 2059/5 для проведення консультацій з громадськістю, посилаючись на те, що Положенням про Державну архівну службу України розробником порядку користування документами Національного архівного фонду, що є власністю держави та територіальних громад, визначено Укрдержархів, суд звертає увагу, що ототожнення Укрдержархіва з головним розробником проекту нормативно-правового акта є помилковим, оскільки визначення цього порядку є виключним повноваженням Міністерства юстиції України та набуття Порядком статусу нормативно-правового акта відбувається шляхом затвердження Міністром юстиції.

Слід зазначити, що внесення змін до нормативно-правового акта здійснюється самим суб`єктом нормотворення шляхом прийняття нормативно-правового акта того самого виду й однакової юридичної сили.

А тому, оприлюднення проекту Наказу № 2059/9 на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України є цілком логічним та не протирічить вимогам Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики.

У зв`язку з цим, посилання позивача, що оприлюднення проекту Наказу № 2059/5 на веб-сайті Міністерства юстиції України нібито призвело до позбавлення зацікавлених осіб законного права ознайомитись з проектом Наказу № 2059/5 та надати свої пропозиції, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи.

Такі твердження також суперечать змісту позовної заяви та відповіді на відзив на позовну заяву, в яких позивач зазначив, що Укрдержархів двічі проводив громадські обговорення проекту порядку користування документами Національного архівного фонду, що належать державі, територіальним громадам, про що був оприлюднений відповідний звіт на офіційному веб-сайті Укрдержархіву.

З приводу доводів позивача відносно того, що спірний наказ містить норми регуляторного характеру, однак був прийнятий відповідачем без проходження відповідних процедур, передбачених Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», суд зазначає наступне.

Так, абзацом другим пункту 10 Положення про Міністерство юстиції України, передбачено, що накази Мін`юсту, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, видаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» № 1160-IV від 11.09.2003р. (далі - Закон № 1160-IV), яким визначено правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності.

Відповідно до статті 1 цього Закону № 1160-IV, державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності - напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб`єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Регуляторним актом є прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання.

Проекти регуляторних актів, які розробляються центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади, територіальними органами центральних органів виконавчої влади, підлягають погодженню із уповноваженим органом.

Суд звертає увагу, що головними цілями прийняття цього Закону були: досягнення ефективності, стабільності, передбачуваності та збалансованості нормативно-правової бази, що регулює господарську діяльність в Україні та забезпечення прозорості у діях влади та її відповідальності за результати прийнятих рішень, які викладені у пояснювальній записці до проекту Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 14 листопада 2002 року.

Впровадження цього закону передбачало неможливість прийняття швидких та одноосібних, а отже, невиважених рішень, керування економікою в режимі ручного управління, приховану зміну правил гри на користь окремих суб`єктів ринку. І як наслідок - застосування всіма органами влади сучасних методів управління та прийняття рішень, зростання довіри до держави, детінізація економіки, удосконалення діючої та розроблюваної нормативно-правової бази, формування серед посадових осіб державних органів та органів місцевого самоврядування прошарку людей, які здатні розробляти та приймати ринково-орієнтовані рішення.

Зі свого боку, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб`єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.

Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб`єктами господарювання та суб`єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб`єкта господарювання, та відносини суб`єкта господарювання з його структурними підрозділами (стаття 3 Господарського кодексу України).

Тобто, суд звертає увагу на те, що обов`язковим учасником відносин, що регулюються регуляторним актом, є суб`єкт господарювання.

Крім того, відповідно до Методики проведення аналізу впливу регуляторного акта, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2004 року № 308, вимогою до процесу проведення аналізу регуляторного акта, зокрема, є визначення проблеми, яку передбачається розв`язати шляхом державного регулювання; обґрунтування неможливості її розв`язання за допомогою ринкових механізмів або чинних регуляторних актів; суб`єкти, на яких проблема справляє негативний вплив (пункти 3-4).

Натомість, метою затверджених Наказом № 2059/5 змін до Порядку є забезпечення збереженості архівних документів та створення належних умов для користування ними та унеможливлення погіршення фізичного стану документів Національного архівного фонду, встановлено вимоги щодо застосування користувачами власних технічних засобів та щодо копіювання деяких категорій справ та документів. Наказ № 2059/5 не містить норм управлінського впливу держави на провадження господарської діяльності в умовах ринкової економіки.

У зв`язку з викладеним, суд дійшов висновку, що спірний Наказ № 2059/5 не є регуляторним актом у розумінні Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», а тому не потребував погодження в порядку, передбаченому цим законом.

Щодо невідповідності спірного наказу нормативно-правовим актам вищої юридичної сили суд наголошує наступне.

Спірним Наказом Міністерства юстиції України від 27 червня 2018 року N 2059/5 затверджено Зміни до Порядку користування документами Національного архівного фонду України, що належать державі, територіальним громадам, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 19 листопада 2013 року N 2438/5, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 21 листопада 2013 року за N 1983/24515 (далі- Порядок N 2438/5).

В свою чергу, Порядок N 2438/5 прийнятий відповідно до статті 19 Закону України "Про Національний архівний фонд та архівні установи" та встановлює основні вимоги щодо оформлення осіб для роботи в читальних залах (секторах користування документами) архівів, організації доступу до документів НАФ загального користування, що належать державі або територіальним громадам, видавання цих документів у тимчасове користування, роботи з цими документами та їх копіювання, а також визначає права та обов`язки користувачів.

Як наголошується у пояснювальній записці до проекту Наказу № 2059/5 про внесення змін до Порядку N 2438/5, запропоновані зміни спрямовані на забезпечення збереженості архівних документів та створення належних умов для користування ними. З метою унеможливлення погіршення фізичного стану документів НАФ встановлено вимоги щодо застосування користувачами власних технічних засобів та щодо копіювання деяких категорій справ та документів.

Зокрема, пунктом 6 Змін до Порядку користування документами Національного архівного фонду України, що належать державі, територіальним громадам, затверджених спірним Наказом (далі- Зміни до Порядку N 2438/5) викладено у новій редакції Розділ V Порядку N 2438/5, який визначає порядок копіювання документів на замовлення користувача.

Так, абзацом 5 пункту 6 Розділу V Порядку N 2438/5 у новій редакції встановлено, що забороняється копіювати власними технічними засобами документи великих форматів (більше А4) та справи з товщиною корінця понад 4 см (крім справ, що містять архівну інформацію репресивних органів), а також берестяні грамоти, документи на пергаменті, рукописи, стародруки, документи із згасаючим чи слабоконтрастним текстом, документи, виконані аквареллю, гуашшю, олівцем, вугіллям, залізогаловим чорнилом, а також архівні фонди (нефондові комплекси), колекції у повному обсязі.

Пунктом 7 Розділу V Порядку N 2438/5 у новій редакції передбачено, що не підлягають копіюванню документи НАФ, фізичний стан яких є незадовільним, або якщо копіювання може спричинити погіршення їх фізичного стану, а також інформація, що міститься в автоматизованих інформаційно-пошукових системах, базах даних архіву, облікових та довідкових документах архіву (неопублікованих описах, каталогах, картотеках).

Позивач вважає внесені зміни протиправними, такими що суперечать Конституції України та Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи», які мають вищу юридичну силу, ніж підзаконний акт.

На підтвердження своєї позиції позивач, окрім іншого, надав суду низку відмов державних архівних установ у наданні дозволу на копіювання документів (у вигляді резолюцій на замовленнях від 29.08.2018 року, 13.09.2018 року, 26.09.2018 року, 01.10.2018 року та 03.10.2018), з посиланням на спірні пункти Порядку користування документами Національного архівного фонду, що належать державі, територіальним громадам, у редакції Наказу № 2059/5 (а.с. 55-60).

Також позивач навів судові рішення, якими відповідні відмови визнано такими, що протиправно обмежують права позивача, визначені статтею 34 Конституції України та статтею 20 Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» та зобов`язано архівні установи забезпечити реалізацію права ОСОБА_1 щодо самостійного виготовлення копій документів Національного архівного фонду України власними технічними засобами без обмеження за форматом, розміром або іншими ознаками згідно із замовленнями та відновити право на отримання копій архівних документів шляхом надання цифрових копій з фонду користування на електронний носій. Зокрема, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17.04.2019 у справі № 761/40087/18, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27.03.2019 у справі № 761/42728/18, постанову Київського апеляційного суду від 01.07.2019 року у справі 760/30290/18.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно ч.1 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Правові відносини у даній сфері врегульовано Конституцією України, законами України «Про Національний архівний фонд та архівні установи», «Про інформацію», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення протидії незаконному обігу архівних документів», «Про доступ до публічної інформації», «Про захист персональних даних», «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 р. № 870 «Про затвердження Положення про Державну архівну службу України, постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 1998 р. № 639 «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися архівними установами, що утримуються за рахунок бюджетних коштів».

Відповідно до ч. 2 ст. 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Таке конституційне та законодавче регулювання права особи вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію узгоджується із Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року, яким визначено, що кожна людина має право на вільне вираження свого погляду; це право включає свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір (пункт 2 статті 19).

Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 34 Конституції України здійснення прав на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Таке конституційне обмеження прав особи збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію узгоджується з положеннями пункту 2 статті 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, в яких зазначено, що при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.

А згідно ч.1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина.

Таким чином, Конституцією України визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких законами України може передбачатися обмеження прав особи на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації, оскільки реалізація цих прав не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб, про що вказано у рішенні Конституційного Суду України від 20.01.2012 р. N 2-рп/2012.

На думку суду, однією з гарантій реалізації конституційних прав на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації є законодавче закріплення права кожного на доступ до документів Національного архівного фонду, передбачене Законом України «Про Національний архівний фонд та архівні установи».

Так, згідно частин 4, 5 статті 15 Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» № 3814-XII від 24.12.1993р. (далі також - Закон № 3814-XII) громадяни України мають право користуватися документами Національного архівного фонду або їх копіями на підставі особистої заяви і документа, що посвідчує особу.

Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами доступу до документів Національного архівного фонду, а також мають такі самі обов`язки, як і громадяни України.

Пунктом 5 частини 1 статті 20 Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» визначено, що користувачі документами Національного архівного фонду, які належать державі, територіальним громадам, мають право, серед іншого, виготовляти, у тому числі за допомогою технічних засобів, або отримувати від архівних установ копії документів і витяги з них, якщо це не загрожує стану документів та не порушує авторські та суміжні права, а також вимагати, щоб ці копії або витяги були засвідчені архівною установою.

Тобто, з аналізу вказаних норм вбачається, що виготовляти, у тому числі за допомогою власних технічних засобів, та отримувати від архівних установ копії документів є передбаченим законом правом громадян, яке може бути обмежено виключно у передбачених законом випадках.

В силу наведених норм, копії документів Національного архівного фонду можуть бути виготовлені технічними засобами користувача за умови, що копіювання не завдає шкоди документам Національного архівного фонду і не заважає іншим користувачам, а також не порушує авторських та суміжних прав.

Згідно із ч.1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у справі «Кеннеді проти Угорщини» (№ 31475/05) Європейський суд визнав, що доступ до документальних першоджерел з метою проведення законних історичних досліджень є важливим елементом здійснення права на свободу вираження поглядів, що гарантується статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Одним із принципів тлумачення Конвенції є принцип ефективності гарантованих прав, їх практичність.

З матеріалів справи не вбачається і відповідачем не доведено факту наявності передбачених законом обмежень доступу до усіх без винятку документів великих форматів (більше А4) та справ з товщиною корінця понад 4 см, а також берестяних грамот, документів на пергаменті, рукописів, стародруків, документів із згасаючим чи слабоконтрастним текстом, документів, виконаних аквареллю, гуашшю, олівцем, вугіллям, залізогаловим чорнилом, а також архівних фондів (нефондових комплексів), колекції у повному обсязі.

При цьому, доказів того, що виготовлення копій вказаних документів шляхом їх фотографування безконтактними мобільними копіювальними технічними засобами користувачами НАФ загрожуватиме стану документів, відповідачем суду надано не було, як не було надано ним доказів проведення відповідних досліджень у даній сфері чи існування відповідних державних стандартів чи нормативів.

Тим більше, нормами Порядку у спірній редакції не заборонено надання оригіналів вказаних документів користувачам у читальному залі архівної установи, тобто фізичний контакт з такими документами не виключається.

Крім того, суд звертає увагу, що норми спірного Наказу, як виключення, не забороняють копіювати власними технічними засобами документів великих форматів (більше А4) та справ з товщиною корінця понад 4 см, якщо такі документи містять архівну інформацію репресивних органів. Таке виключення викликає сумнів у тому, що фотографування власними технічними засобами користувачів документів великих форматів може загрожувати їх фізичному стану в принципі.

З приводу доводів відповідача стосовно прискорення процесу руйнації матеріальної основи документа внаслідок безконтрольного, без будь-яких обмежень копіювання документів НАФ суд зазначає, що Порядок № 2438/5 містить достатньо норм, спрямованих на запобігання вказаним діям.

Так, пунктом 5 розділу 2 Порядку № 2438/5 передбачено, що справи та документи, на які в архівах існують фонди користування, видаються до читальних залів архівів лише в копіях.

Згідно п. 6, 7 розділу 5 Порядку № 2438/5 копіювання документів НАФ технічними засобами користувача здійснюється у читальному залі у спеціально відведеному для цього місці, обладнаному столом, або за наявності в окремій кімнаті у присутності працівника архіву. Копіювання технічними засобами користувачів здійснюється безконтактними мобільними копіювальними технічними засобами без штативів, зйомних об`єктивів, освітлювального обладнання, спалаху, звукових сигналів.

Не дозволяються використання контактних технічних засобів (ручного, планшетного, протяжного сканерів, копірів тощо), фіксуючих та притискних засобів, підручних засобів та докладання фізичних зусиль.

Не підлягають копіюванню документи НАФ, фізичний стан яких є незадовільним, або якщо копіювання може спричинити погіршення їх фізичного стану.

Вказані норми, на думку суду, достатньою мірою забезпечують збереження архівних документів та запобігають пошкодженню документів НАФ під час їх копіювання власними технічними засобами користувачів.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що абзац 5 підпункту 6 пункту 6 Змін до Порядку користування документами Національного архівного фонду України, що належать державі, територіальним громадам, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 27 червня 2018 року N 2059/5, яким включено до Порядку № 2438/5 абзац 5 пункту 6 Розділу V (Забороняється копіювати власними технічними засобами документи великих форматів (більше А4) та справи з товщиною корінця понад 4 см (крім справ, що містять архівну інформацію репресивних органів), а також берестяні грамоти, документи на пергаменті, рукописи, стародруки, документи із згасаючим чи слабоконтрастним текстом, документи, виконані аквареллю, гуашшю, олівцем, вугіллям, залізогаловим чорнилом, а також архівні фонди (нефондові комплекси), колекції у повному обсязі.) суперечать положенням ч. 2 ст. 34 Конституції України, яка гарантує особі право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір, та п. 5 ст. 20 Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи», згідно якого право особи на виготовлення, у тому числі за допомогою власних технічних засобів, копій документів і витягів з них, може бути обмежене лише випадками, коли таке виготовлення загрожуватиме стану документів та порушуватиме авторські та суміжні права.

З аналогічних підстав суд вважає таким, що частково не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, пункт 7 розділу V Порядку № 2438/5 у редакції спірного наказу.

Так згідно даного пункту не підлягають копіюванню документи НАФ, фізичний стан яких є незадовільним, або якщо копіювання може спричинити погіршення їх фізичного стану, а також інформація, що міститься в автоматизованих інформаційно-пошукових системах, базах даних архіву, облікових та довідкових документах архіву (неопублікованих описах, каталогах, картотеках).

Тобто, окрім заборони копіювання документів НАФ, які перебувають у незадовільному фізичному стані, спірний Наказ забороняє також копіювання інформації, що міститься в автоматизованих інформаційно-пошукових системах, базах даних архіву, облікових та довідкових документах архіву (неопублікованих описах, каталогах, картотеках).

Як зазначалось вище, в силу пункту 5 частини 1 статті 20 Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» виготовлення та отримання копій документів є передбаченим законом правом громадян, яке може бути обмежено виключно у передбачених законом випадках.

Пунктом 4 статті 20 Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» визначено, що користувачі мають право користуватися довідковим апаратом до документів, а за згодою архівних установ - і обліковими документами.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про Національний архівний фонд та архівні установи" від 24.12.1993 р. №3814-XII архівний документ - документ незалежно від його виду, виду матеріального носія інформації, місця, часу створення і місця зберігання та форми власності на нього, що припинив виконувати функції, для яких був створений, але зберігається або підлягає зберіганню з огляду на значущість для особи, суспільства чи держави або цінність для власника також як об`єкт рухомого майна.

Документ Національного архівного фонду - архівний документ, культурна цінність якого визнана відповідною експертизою та який підлягає державному обліку і зберіганню.

Довідковий апарат - довідники у будь-якій формі (путівники, описи, каталоги, покажчики, бази даних, номенклатури справ тощо), призначені для пошуку архівних документів або відомостей, що містяться в них

Згідно Правил роботи архівних установ України, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 08.04.2013 N 656/5, каталогізацію проводять в архіві як самостійний вид роботи (цільова каталогізація) або ж під час виконання інших видів робіт, пов`язаних із виявленням та описуванням документів.

Ведення каталогу в архіві передбачає: створення науково-методичних посібників про порядок ведення каталогу, індексування архівної інформації, систематизацію каталожних описань за індексами та рубриками, удосконалення каталогів, ведення обліку форм каталогізації і використання інформації, що міститься в каталогах, для традиційного варіанта - розміщення карток у каталозі, складання роздільників, оформлення каталожних шухляд.

За необхідності архів може проводити удосконалення каталогу шляхом уточнення його структури (схем класифікації його підрозділів), перевіряння змісту і оформлення каталогу, усунення виявлених недоліків.

Суд зазначає, що Закон України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» № 3814-XII не містить заборон чи будь-яких обмежень щодо копіювання автоматизованих інформаційно-пошукових систем, баз даних архіву, облікових та довідкових документів архіву, за умови, що їх видача користувачам для ознайомлення не обмежується чинними нормативно-правовими актами.

Наведені вище норми Закону не передбачають будь-яких особливостей щодо обсягу доступних для копіювання документів у порівнянні з обсягом доступних для ознайомлення документів.

В силу норм Закону підставою для відмови у копіюванні документів є або їх незадовільний стан або якщо копіювання наявними копіювальними засобами може спричинити погіршення стану документів.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що підпункт 7 пункту 6 Змін до Порядку користування документами Національного архівного фонду України, що належать державі, територіальним громадам, затверджених спірним Наказом, яким включено до Порядку № 2438/5 пункту 7 Розділу V (Не підлягають копіюванню документи НАФ, фізичний стан яких є незадовільним, або якщо копіювання може спричинити погіршення їх фізичного стану, а також інформація, що міститься в автоматизованих інформаційно-пошукових системах, базах даних архіву, облікових та довідкових документах архіву (неопублікованих описах, каталогах, картотеках) суперечить конституційним положенням щодо права особи вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію в частині заборони копіювати інформацію, що міститься в автоматизованих інформаційно-пошукових системах, базах даних архіву, облікових та довідкових документах архіву (неопублікованих описах, каталогах, картотеках).

При цьому, у Законі України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» не визначено чіткого переліку технічних засобів, за допомогою яких можуть виготовлятися копії документів.

Слід зауважити, що відповідно до Методичних рекомендацій Українського науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства, схвалених 17 липня 2012 року, основними способами копіювання документів в архівах є: фотографічне (мікрофільмування), електрографічне (ксерокопіювання) та оцифрування (сканування).

Так, оцифровування (оцифрування) документів відбувається за допомогою різних видів сканерів або цифрової фотокамери. Спеціальна програма оптичного розпізнавання знаків коду перетворює оцифрований документ на текст, який можна редагувати за допомогою відповідного програмного забезпечення.

Для оцифровування архівних документів слід застосовувати сканери або комплекси високоякісного сканування, що сканують з мінімальним механічним впливом на оригінал і мають в якості джерела світла лампи без ультрафіолетового та інфрачервоного випромінювання, які практично не впливають на документи.

Залежно від способу оцифрування в архівних установах можна використовувати таке обладнання:

- планетарні сканери, що застосовуються для сканування справ або окремих документів, які легко пошкоджуються. Перевагою цих сканерів є можливість безконтактного сканування. До недоліків слід віднести залежність від зовнішнього освітлення, нестабільність якості отримуваних цифрових копій та низьку роздільну здатність;

- книжкові сканери архівного призначення, з колискою, що дозволяє сканувати зшиті документи без розгортання їх на 180°, з джерелами світла, у спектрі яких відсутнє ультрафіолетове та інфрачервоне випромінювання, та з повністю закритою робочою зоною під час сканування. Такі сканери дають роздільну здатність 600 dpi незалежно від розміру оригіналу, швидкий інтерфейс до комп`ютера та високу продуктивність;

- книжкові сканери на основі цифрових фотоапаратів рекомендуються для оцифрування з наступною реставрацією цифрової копії документів зі згасаючими текстами за умови використання у їх складі високоякісних цифрових дзеркальних фотоапаратів;

- професійні слайд-сканери для оцифрування фотоплівок та слайдів з мінімальною роздільною здатністю не меншою за 4000 dpi та оптичною щільністю не меншою за 3,3D;

- планшетні або плівкові сканери для оцифровування фотодокументів з оптичною щільністю D>=3, роздільною здатністю - не менше 2400 dpi.

Для сканування негативів, слайдів використовують шаблони, які постачаються разом зі сканером. Для сканування позитивів використовують тільки планшетний сканер без шаблонів та адаптер для прозорих матеріалів.

Аналізуючи вищенаведене суд приходить до висновку, що копії документів Національного архівного фонду також можуть бути виготовлені за допомогою технічних засобів користувача, за умови, що копіювання не загрожує стану документів, не порушує авторських та суміжних прав, не заважає іншим користувачам.

Отже, у разі виготовлення копій за допомогою технічних засобів користувача, архівна установа повинна вимагати дотримання встановлених вимог щодо КРТ та технологій копіювання.

Натомість, у Порядку (абз. 3 п.6 Розділу V Порядку № 2438/5 у редакції Наказу № 2059/5) наведено вичерпний перелік копіювальних технічних засобів, а саме: телефони, фотоапарати, планшетні комп`ютери та не передбачено використання для виготовлення копій документів інших технічних засобів, зокрема, безконтактних сканерів, що на думку суду, звужує права користувачів, визначені статтею 20 Закону.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що абзац 3 підпункту 6 пункту 6 Змін до Порядку користування документами Національного архівного фонду України, що належать державі, територіальним громадам, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 27 червня 2018 року N 2059/5, яким включено до Порядку № 2438/5 абз. 3 п. 6 Розділу V (Копіювання технічними засобами користувачів здійснюється безконтактними мобільними копіювальними технічними засобами (телефони, фотоапарати, планшетні комп`ютери) без штативів, зйомних об`єктивів, освітлювального обладнання, спалаху, звукових сигналів) суперечить ч.2 ст. 34, ч.1 ст. 92 Конституції України та ст. 20 Закону України "Про Національний архівний фонд та архівні установи" в частині визначення «(телефони, фотоапарати, планшетні комп`ютери)».

Щодо посилання позивача на звуження прав користувачів можливістю повторної видачі оригіналу документів лише через 3 місяці, то суд зазначає наступне.

Відповідно до абзацу 4 підпункту 3 пункту 3 Змін до Порядку користування документами Національного архівного фонду України, що належать державі, територіальним громадам, затверджених Наказом Міністерства юстиції України № 2059/5 від 27.05.2018р., абзац 3 пункт 3 Порядку № 2438/5 викладено у такій редакції: "Оригінали документів видаються користувачу повторно через три місяці після повернення їх до архівосховища."

Як зазначалось вище, в силу ст. 34, ст. 92 Конституції України обмеження права особи на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації можливе лише з підстав, визначених законом.

Пунктом 1 статті 20 Закону України "Про Національний архівний фонд та архівні установи" передбачено право користувачів документами Національного архівного фонду користуватися в читальному залі архівної установи копіями документів з фондів користування, а у разі їх відсутності - оригіналами, якщо доступ до них не обмежено на підставах, визначених законом, а також відповідно до закону користуватися документами обмеженого доступу.

Отже, підстави обмеження доступу до оригіналів документів Національного архівного фонду можуть визначатися лише законом.

В свою чергу, підстави обмеження доступу до документів Національного архівного фонду визначаються статтями 16, 17 Закону України "Про Національний архівний фонд та архівні установи" № 3814-XII.

Так, відповідно ст. 16 Закону № 3814-XII архівні установи мають право обмежити доступ до документів Національного архівного фонду, що належать державі, територіальним громадам, на строк до одного року в зв`язку з їх науково-технічним опрацюванням, перевіркою наявності та стану або реставрацією. У разі проведення великого обсягу зазначених робіт строк обмеження може бути продовжений з дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архівної справи і діловодства, але не більше ніж на один рік.

Архівні установи мають право відмовити в доступі до документів Національного архівного фонду, що належать державі, територіальним громадам, неповнолітнім, особам, визнаним судом недієздатними, та особам, які грубо порушували порядок користування архівними документами.

Доступ до документів Національного архівного фонду, що містять державну таємницю або іншу інформацію з обмеженим доступом, може бути обмежено виключно відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Доступ до документів Національного архівного фонду, що містять конфіденційну інформацію про особу, а також створюють загрозу для життя чи недоторканності житла громадян, обмежується на 75 років від часу створення цих документів, якщо інше не передбачено законом. Раніше зазначеного строку доступ здійснюється з дозволу громадянина, права та законні інтереси якого можуть бути порушені, а в разі його смерті - з дозволу спадкоємців, а також у разі, коли така інформація є суспільно необхідною або обмеження доступу до неї заборонено законом.

Особливості доступу до архівної інформації репресивних органів визначаються Законом України "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років".

У разі передачі за договором до державних архівних установ, архівних відділів міських рад документів Національного архівного фонду, що не належали державі, територіальним громадам, умови подальшого користування ними визначаються з колишніми власниками зазначеним договором. Зазначений порядок може бути встановлено також у випадках передачі документів на зберігання без зміни права власності на них.

А згідно з ст. 17 Закону № 3814-XII архівні підрозділи об`єднань громадян, релігійних організацій, а також підприємств, установ та організацій, заснованих на приватній формі власності, архівні установи, засновані фізичними особами, мають право обмежити доступ до документів Національного архівного фонду з метою забезпечення збереженості документів і захисту прав та законних інтересів власників документів або інших осіб. Обмеження встановлюються на вимогу власника документів або інших заінтересованих осіб з письмовим повідомленням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архівної справи і діловодства.

У випадках, передбачених законом, обмеження, зазначені у частинах четвертій і п`ятій статті 16 цього Закону та частині першій цієї статті, не поширюються на працівників органів доходів і зборів, державних архівних установ, суду, правоохоронних та органів державного фінансового контролю, які виконують службові завдання. Законом можуть бути передбачені інші випадки, коли зазначені обмеження не застосовуються.

Як вбачається з Порівняльної таблиці до проекту наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Змін до Порядку користування документами Національного архівного фонду України, що належать державі, територіальним громадам, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 19 листопада 2013 року N 2438/5» первісна редакція абзацу 4 підпункту 3 пункту 3 Змін до Порядку була сформульована наступним чином «Оригінали документів, створених до 19 століття, видаються користувачу повторно через 3 місяці» (Том І, а.с. 150). Тобто первісна редакція спірного Наказу передбачала обмеження доступу до оригіналів документів, створених до 19 століття, що, очевидно, пояснювалось необхідністю збереження їх стану.

У той же час, кінцева редакція спірного Наказу передбачає встановлення трьох місячного інтервалу для повторної видачі усіх без винятку оригіналів документів.

Отже, внесені абзацом 4 підпункту 3 пункту 3 Наказу № 2059/5 зміни, в частині можливості повторної видачі оригіналу документів лише через 3 місяці, містять обмеження, які не передбачені статтями 16, 17 Закону № 3814-XII.

Таким чином, суд приходить до висновку, що абзац 4 підпункту 3 пункту 3 Наказу № 2059/5, яким включено до Порядку № 2438/5 абзац 3 пункту 3 розділу II (Оригінали документів видаються користувачу повторно через три місяці після повернення їх до архівосховища) суперечить положенням Закону № 3814-XII та Конституції України, а отже позов в цій частині є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

У той же час посилання позивача на протиправне, на його думку, виключення оскаржуваним Наказом № 2059/5 від 27.06.2018р. тексту у кінці у п. 1 розділу І Порядку № 2485/5 «видають архівні довідки, копії документів та іншим шляхом задовольняють запити фізичних і юридичних осіб; повідомляють про документи, у яких містяться відомості, що можуть бути використані органами державної влади і органами місцевого самоврядування та іншими заінтересованими сторонами; публікують, експонують та в іншій формі популяризують архівні документи; виконують інші функції, спрямовані на ефективне використання відомостей, що містяться в документах НАФ» не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду.

Судом встановлено, що п.1 Розділу І Порядку № 2485/5, до внесення змін згідно наказу № 2059/5 від 27.06.2018р., передбачав, що державні архівні установи, архівні відділи міських рад (далі - архіви) надають документи Національного архівного фонду (далі - НАФ), що належать державі, територіальним громадам, для користування; створюють для цього необхідний загальнодоступний довідковий апарат; відповідно до наявних технічних можливостей забезпечують умови для віддаленого доступу до довідкового апарату і документів НАФ; видають архівні довідки, копії документів та іншим шляхом задовольняють запити фізичних і юридичних осіб; повідомляють про документи, у яких містяться відомості, що можуть бути використані органами державної влади і органами місцевого самоврядування та іншими заінтересованими сторонами; публікують, експонують та в іншій формі популяризують архівні документи; виконують інші функції, спрямовані на ефективне використання відомостей, що містяться в документах НАФ.

Натомість, після внесення змін оскаржуваним Наказом № 2059/5 від 27.06.2018р., пункт 1 Порядку № 2485/5 був викладений в наступній редакції: державні архівні установи, архівні відділи міських рад (далі - архіви) надають документи Національного архівного фонду (далі - НАФ), що належать державі, територіальним громадам, для користування; створюють для цього необхідний загальнодоступний довідковий апарат; відповідно до наявних технічних можливостей забезпечують умови для віддаленого доступу до довідкового апарату і документів НАФ.

У той же час, стаття 18 Закону України "Про Національний архівний фонд та архівні установи" № 3814-XII від 24.12.1993р. (далі - Закон № 3814-XII) передбачає, що архівні установи у порядку, визначеному законодавством, надають документи Національного архівного фонду для користування фізичним та юридичним особам, створюють для цього відповідний довідковий апарат; видають архівні довідки, копії документів та іншим шляхом задовольняють запити фізичних і юридичних осіб; повідомляють про документи, в яких містяться відомості, що можуть бути використані державними органами і органами місцевого самоврядування та іншими заінтересованими сторонами; публікують, експонують та в іншій формі популяризують архівні документи, а також виконують інші функції, спрямовані на ефективне використання відомостей, що містяться в документах Національного архівного фонду.

Проте суд зазначає, що виключення цієї норми з пункту 1 розділу І Порядку не означає відсутність таких обов`язків в архівних установ, оскільки вони закріплені безпосередньо у Законі № 3814-XII, яким у своїй діяльності керується Державна архівна служба України та архівні установи.

Державна архівна служба України (Укрдержархів) у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства (Положення про Державну архівну службу України, затверджене постановою КМУ від 21.10.2015 № 870).

Також, слід зазначити, що відповідно до ст. 1 Закону № 3814-XII архівна довідка - документ архівної установи, оформлений відповідно до законодавства, що містить інформацію про предмет запиту на підставі архівних документів із зазначенням їх пошукових даних.

Зі свого боку, у підпункті 2 пункту 13 розділу ІІ Порядку передбачені права користувачів, зокрема, отримувати від архівів довідки про відомості, що містяться в документах, доступ до яких не обмежено на підставах, визначених законом (передбачено підпунктом 2 частини першої статті 20 Закону України «Про національний архівний фонд та архівні установи»).

Щодо видачі копії документів у Порядку присвячений розділ V «Організація копіювання документів на замовлення користувача».

Отже, посилання позивача щодо відсутності можливості у користувачів отримати архівні довідки та копії архівних документів, не відповідають дійсності.

Доводи позивача про наявність правової колізії, яка, на його думку, полягає в тому, що зазначені норми передбачені статтею 18 Закону України «Про національний архівний фонд та архівні установи», але відсутні у Порядку, суд до уваги не приймає.

Колізія норм права - це неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, а також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання.

Тобто правова колізія передбачає наявність розбіжності або суперечності між нормативно-правовими актами, що регулюють одні й ті ж або суміжні правовідносини, а також між компетенцією органів влади.

Однак, у даному випадку відсутність дублювання норми Закону № 3814-XII у Порядку № 2485/5 не є колізією чи протиріччям.

Стосовно посилання позивача на протиправне виключення з п. 1 розділу ІІ Порядку № 2485/5 слів «а за необхідності й згоди керівництва архіву - облікові документи (справи фондів, реєстри описів фондів)».

Так, позивач вважає, що доступ до облікових документів та довідкового апарату державних архівів повинен здійснюватися відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», як на запит, так і у приміщенні архівних установ та публікуватися у мережі інтернет.

Згідно з частиною п`ятою статті 22 Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи», доступ до інформації, якою володіють архівні установи та яка не міститься в архівних документах, здійснюється відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011р. №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону №2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про Національний архівний фонд та архівні установи" №3814-XII архівний документ - документ незалежно від його виду, виду матеріального носія інформації, місця, часу створення і місця зберігання та форми власності на нього, що припинив виконувати функції, для яких був створений, але зберігається або підлягає зберіганню з огляду на значущість для особи, суспільства чи держави або цінність для власника також як об`єкт рухомого майна.

Згідно з ч. 5 ст. 22 Закону №3814-XII доступ до інформації, якою володіють архівні установи та яка не міститься в архівних документах, здійснюється відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Згідно зі ст. 16 Закону №3814-XII доступ до документів Національного архівного фонду, що містять державну таємницю або іншу інформацію з обмеженим доступом, може бути обмежено виключно відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації".

З урахуванням вказаних положень законодавства архівні установи України є розпорядниками публічної інформації, яка не міститься в архівних документах, а інформація, що міститься в архівних документах, не є публічною в розумінні ст. 1 Закону №2939-VI.

Як зазначено у Висновку Інституту держави і права ім. В . М. Корецького НАН України щодо поширення дії Закону України «Про доступ до публічної інформації» на інформацію в довідковому апараті державних архівних установ, який розміщений на веб-порталі Державної архівної служби України за посиланням - https://www.archives.gov.ua/News/vusnovok.pdf, згідно статті 1 Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» від 24 грудня 1993 року № 3814-XII (надалі за текстом - «Закон № 3814-XII») довідковий апарат - довідники у будь-якій формі (путівники, описи, каталоги, покажчики, бази даних, номенклатури справ тощо), призначені для пошуку архівних документів або відомостей, що містяться в них. Отже, на доступ до інформації, що містяться в довідковому апараті державних архівних установ, не поширюється порядок, передбачений Законом України «Про доступ до публічної інформації». Порядок доступу до цієї інформації визначається Законом України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» та прийнятими відповідно до нього підзаконними нормативно-правовими актами.

Суд наголошує, що положеннями Порядку № 2485/5 не обмежується право користувачів на ознайомлення з довідковим апаратом (путівниками, описами, каталогами, оглядами, покажчиками, картотеками тощо).

Положеннями п.4 ч.1 ст. 20 Закону № 3814-XII забезпечується право користувачів користуватися довідковим апаратом до документів, а за згодою архівних установ - і обліковими документами.

Відповідне право передбачене також пунктом 1.5 Розділу IV Правил роботи архівних установ України, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 08.04.2013 N 656/5, де вказано, що за обґрунтованої потреби та за рішенням керівника архіву облікові документи (справи фондів, реєстри описів фондів) надають для ознайомлення користувачам.

Тож, відсутність відповідних норм у Порядку № 2485/5 не може бути перешкодою у реалізації законних прав користувачів НАФ.

Отже позовні вимоги в цій частині є також необґрунтованими.

Стосовно посилання позивача на необґрунтоване додання у тексті пункту 3 розділу ІІ Порядку № 2485/5 тексту: «та до 20 справ в електронній формі. Кількість справ, документів, друкованих видань, копій фонду користування, що одночасно перебувають у користувача, не може перевищувати 20 одиниць зберігання». На думку позивача, відповідно до підпункту 15 пункту 2 постанови КМУ від 14.03.2018 № 175, надання у користування в читальному залі архівних документів та мікрофотокопій понад встановлені обсяги і строки є платною послугою, а тому вважає, що Порядок не відповідає вимогам постанови.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до статті 35 Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» архівні установи можуть надавати за плату послуги з використання фізичними та юридичними особами відомостей, що містяться в архівних документах. Архівні установи можуть виконувати на платній основі роботи, пов`язані з науково-технічним опрацюванням і забезпеченням збереженості архівних документів, що є власністю держави, територіальних громад, фізичних і юридичних осіб, провадити іншу не заборонену законом діяльність з архівної справи і діловодства. Роботи виконуються на договірних засадах з оплатою відповідно до цін і тарифів, затверджених згідно із законодавством.

Згідно з пунктом 5 розділу І Порядку № 2485/5, платні послуги користувачам надаються згідно з Переліком платних послуг, які можуть надаватися архівними установами, що утримуються за рахунок бюджетних коштів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 1998 року № 639 (зі змінами).

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 1998 р. N 639 відповідно до статті 35 Закону України "Про Національний архівний фонд та архівні установи" затверджено Перелік платних послуг, які можуть надаватися архівними установами, що утримуються за рахунок бюджетних коштів, серед яких є надання у користування в читальному залі документів та мікрофотокопій понад встановлені обсяги і строки.

Відповідно до пункту 4 розділу ІІ Порядку № 2485/5 передбачено, що збільшення обсягів щоденного видавання документів НАФ користувачеві понад встановлені норми, продовження строку користування документами та зберігання їх у читальному залі до початку ознайомлення з ними користувача визначаються в кожному конкретному випадку керівництвом архіву як платна послуга.

Отже, платні послуги за користуванні понад встановлені норми передбачені Порядком № 2485/5.

До того ж, кількісне обмеження документів НАФ, що одночасно можуть перебувати у користувача, а також можливість щоденного видавання документів НАФ користувачеві понад встановлені норми як платна послуга передбачалось нормами Порядку № 2485/5 і до внесення змін спірним Наказом.

На думку суду, вказані положенням не перешкоджають реалізації законних прав користувачів документами Національного архівного фонду, тому доводи позивача у даній частині є також необґрунтованими.

Щодо посилання позивача на те, що відповідно до абзаців 4 та 5 пункту 12 розділу ІІ доступ до документів Національного архівного фонду може бути обмежений до 2-х років у разі проведення певних дій, на невизначений (необмежений) термін перебування документів НАФ у незадовільному стан, що на думку позивача порушує фундаментальні права людини щодо отримання інформації, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про національний архівний фонд та архівні установи» архівні установи мають право обмежити доступ до документів Національного архівного фонду, що належать державі, територіальним громадам, на строк до одного року в зв`язку з їх науково-технічним опрацюванням, перевіркою наявності та стану або реставрацією. У разі проведення великого обсягу зазначених робіт строк обмеження може бути продовжений з дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архівної справи і діловодства, але не більше ніж на один рік.

Цій статті Закону № 3814-XII відповідає абзац 4 пункту 12 розділу ІІ Порядку, а саме: проведення науково-технічного опрацювання, ремонту, реставрації, оправлення, консерваційно-профілактичного оброблення, створення страхового фонду та фонду користування, перевіряння наявності документів, тематичне опрацювання фондів. Строк такого обмеження не може перевищувати одного року з дня замовлення. У разі проведення великого обсягу зазначених робіт строк обмеження може бути продовжений з дозволу Державної архівної служби України, але не більше ніж на один рік.

Отже пункту 12 розділу ІІ Порядку не містить положень про обмеження 2-х річним строком взагалі.

Стосовно посилання позивача на підпункт 4 пункту 13 розділу ІІ Порядку, який передбачає, що користувачі документів НАФ мають право отримувати у працівників архіву консультації відповідно до теми дослідження про зміст документів та довідковий апарат до них, місцезнаходження, зокрема щодо документів, які зберігаються в інших архівах. Позивач вважає, що згідно з Законом України «Про захист персональних даних» архівні установи не вповноважені обробляти персональні дані користувачів щодо теми їхніх досліджень.

З цього приводу суд зазначає, що даний пункт не визначає ніяких обов`язків оброблення персональних даних, а надає право користувача отримувати у працівників архіву консультації про зміст документів та довідкового апарату до них.

Окрім того, відповідно до статті 2 Закону України «Про захист персональних даних», персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Отже оскільки тема дослідження не містить відомостей про фізичну особу, тому не є персональними даними особи.

Стосовно посилання позивача на пункт 14 розділу ІІ Порядку, відповідно до якого користувачі документів НАФ зобов`язані інформувати працівників архіву про зміну своїх персональних даних, а також про неможливість відвідувати читальний зал упродовж строку, на який видано справи, документи, з метою продовження строку їх перебування в читальному залі. Як зазначає позивач, попередня редакція була: «вчасно інформувати працівників архіву в разі зміни анкетних даних під час роботи в архіві чи користування документами НАФ поза архівом». Таким чином, на думку позивача, Наказом № 2059/5 тепер передбачено, що користувач зобов`язаний інформувати архівну установу про зміну усіх відомостей про себе, а не лише анкетних даних, тобто також про зміну сімейного та майнового стану, персональних уподобань, місця роботи та проведення відпусток, зроблених протягом дня покупок тощо.

З цього приводу суд зазначає, що і в попередній редакції Порядку, зокрема Додатку № 4 до Порядку заява користувача була такої ж редакції.

А саме, користувачі заповнюють відомості щодо: країни громадянина, ПІБ, місце проживання, документу, що посвідчує особу або підтверджує повноваження, рік народження, місце роботи, посада, освіта, науковий ступінь, вчене звання, мету роботи, тему роботи, телефону, адреси електронної пошти. У заяві передбачено надання згоди на обробку персональних даних згідно з Законом України «Про захист персональних даних».

Відповідно до статті 15 Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» громадяни України мають право користуватися документами Національного архівного фонду або їх копіями на підставі особистої заяви і документа, що посвідчує особу. Особи, які користуються документами Національного архівного фонду за службовим завданням, подають документ, що підтверджує їх повноваження. Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами доступу до документів Національного архівного фонду, а також мають такі самі обов`язки, як і громадяни України.

Отже зауваження позивача щодо необхідності надання в силу внесених змін до Порядку № 2485/5 інформації про зміну сімейного та майнового стану, персональних уподобань, проведення відпусток, зроблених протягом дня покупок тощо, на думку суду є безпідставними.

Щодо посилання позивача на протиправність підпункту 4 пункту 14 розділу ІІ Порядку, який забороняє заносити до архіву сторонні архівні документи (їх копії) та видання. На думку позивача, ця норма є абсурдною та її неможливо виконати на практиці. Заборона заносити копії архівних документів, що зберігаються у пам`яті технічних засобів (мобільний телефон, планшет, ноутбук, тощо) є прямим порушенням фундаментальних прав людини та законодавства.

Проте, суд зазначає, що у цьому пункті маються на увазі документи у паперовому вигляді, що жодним чином не суперечить нормам Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи», згідно якого користувачі документами Національного архівного фонду зобов`язані дотримуватися встановленого відповідно до законодавства порядку користування документами, своєчасно виконувати законні вимоги працівників архівної установи (п.1 ст. 21).

Стосовно посилання позивача на протиправність підпункту 12 пункту 14 розділу ІІ Порядку, який встановлює обов`язок: «підтверджувати родинні зв`язки з особами, щодо яких проводиться пошук персональних даних, за умови згоди суб`єкта персональних даних та з метою підтвердження своїх законних прав та інтересів надавати засвідчені нотаріально доручення від замовників генеалогічних досліджень». Позивач вважає, що згідно з Законом України «Про захист персональних даних», архівні установи не вповноважені обробляти персональні дані користувачів щодо того чи вони проводять дослідження у власних інтересах чи на основі доручення будь-яких замовників, крім випадків, коли суб`єкт персональних даних висловив добровільну та інформовану згоду щодо обробки таких персональних даних. Таким чином, на думку позивача, надання засвідчених нотаріально доручень від замовників генеалогічних досліджень може бути лише добровільною дією, і у жодному разі не обов`язком дослідників.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до норм вказаного пункту, ця інформація надається за умови згоди суб`єкта персональних даних, тобто виконання такого обов`язку залежить від згоди замовника дослідження генеалогічних досліджень.

Окрім того, частина четверта статті 16 Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» передбачає, що доступ до документів Національного архівного фонду, що містять конфіденційну інформацію про особу, а також створюють загрозу для життя чи недоторканності житла громадян, обмежується на 75 років від часу створення цих документів, якщо інше не передбачено законом. Раніше зазначеного строку доступ здійснюється з дозволу громадянина, права та законні інтереси якого можуть бути порушені, а в разі його смерті - з дозволу спадкоємців, а також у разі, коли така інформація є суспільно необхідною або обмеження доступу до неї заборонено законом.

Отже, вимоги в цій частині є також необґрунтованими.

Щодо посилання позивача на протиправність підпункту 13 пункту 14 розділу ІІ Порядку, який передбачає, що користувачі документів НАФ зобов`язані не використовувати з комерційною метою відомості, що містяться в документах НАФ, без укладання відповідного договору з архівом. Позивач вважає, що це суперечить Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи», оскільки не містить обмежень щодо використання інформації з комерційною метою, а містить лише обов`язок інформувати про це.

Проте, в абзаці п`ятому статті 21 Закону встановлено, що користувачі зобов`язані завчасно інформувати власника документів або уповноважену ним архівну установу про наміри використання відомостей, що містяться в архівних документах, з комерційною метою, тобто інформувати про наміри використання, а не як вважає позивач, інформувати про використання відомостей з комерційною метою, як про дію, яка вже відбулась.

Також слід зазначити, що підпунктом 13 пункту 14 розділу ІІ Порядку встановлено умовне зобов`язання щодо невикористання таких відомостей, а саме: без укладання відповідного договору з архівом.

Посилання позивача на вилучення оскаржуваним Наказом № 2059/5 другого абзацу підпункту 5 пункту 14 розділу ІІ Порядку щодо заборони вимагати здійснення прямої чи опосередкованої оплати для самостійного виготовлення користувачем копій документів, не знайшло свого підтвердження, оскільки відповідно до абзацу другого пункту 6 розділ V Порядку визначено, що самостійне виготовлення користувачем копій документів Національного архівного фонду є безоплатним.

Решта доводів позивача стосовно протиправності Порядку № 2438/5 у редакції змін, внесених згідно оскаржуваного наказу, також не знайшла свого підтвердження в ході судового розгляду.

Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Усі інші доводи та міркування позивача взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

За викладених обставин, суд знаходить підстави для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 77, 139, 241-246, 250, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати абзац 4 підпункту 3 пункту 3, абзац 3 підпункту 6 пункту 6 в частині "(телефони, фотоапарати, планшетні комп`ютери)", абзац 5 підпункту 6 пункту 6 та підпункт 7 пункту 6 в частині: "а також інформація, що міститься в автоматизованих інформаційно-пошукових системах, базах даних архіву, облікових та довідкових документах архіву (неопублікованих описах, каталогах, картотеках) Змін до Порядку користування документами Національного архівного фонду України, що належать державі, територіальним громадам, затверджених Наказом Міністерства юстиції України № 2059/5 від 27.05.2018р.

3. У задоволені решти позовних вимог відмовити.

4. Зобов`язати Міністерство юстиції України невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданні, в якому було офіційно оприлюднено Зміни до Порядку користування документами Національного архівного фонду України, що належать державі, територіальним громадам, затверджені Наказом Міністерства юстиції України № 2059/5 від 27.05.2018р., після набрання рішенням законної сили.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 ) судові витрати за сплату судового збору в загальному розмірі 352,40 грн. (триста п`ятдесят дві) гривні 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького 13; код ЄДРПОУ 00015622) .

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя О.В. Патратій

Дата складання повного тексту рішення - 24 жовтня 2019 року