-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 Вн. № <Внутрішній Номер справи >
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
23 листопада 2009 року10:55 № 3/461
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Блажівської Н.Є., суддів Арсірія Р. О. та Келеберди В. І., при секретарі судового засідання Миколаєнко І. О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
За позовом ОСОБА_1
до Міністерства праці та соціальної політики України,
Кабінету Міністрів України
про визнання протиправними нормативно-правових актів та бездіяльності
У судовому засіданні 23 листопада 2009 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину Постанови.
О Б С Т А В И Н И С П Р А В И
ОСОБА_1 (надалі також «Позивач») звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства праці та соціальної політики України (надалі також «Відповідач 1»), Кабінету Міністрів України (надалі також «Відповідач 2») та з урахуванням уточнених позовних вимог просив про визнання нечинним Порядку, долученого до постанови № 674 від 2 грудня 1992 року «Про визначення громадян, які відносяться до постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи», постанову № 1391 від 15 листопада 1996 року «Про перелік видів робіт за межами зони відчуження, пов`язаних з ліквідацією наслідків аварії ЧАЕС», Порядок видачі посвідчень постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджених постановою № 51 від 20 січня 1997 року, Положення долученого до Наказу № 166/129 від 30 травня 1997 року про систему експертизи по встановленню причинного зв`язку хвороби, інвалідності з дією іонізуючого випромінення, яке суперечить положенням ст. 4, 23, 49, 269, 270, 273, 280-285, 293, 302, 1163, 1164, 1167, 1168, 1173, 1187, 1195 ЦКУ, ст. 13 Конвенції СНД «Про правову допомогу», від 22 січня 1993 року, чинному закону України «Про охорону навколишнього природного середовища`від 25 червня 1991 року, ст. 4 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення`від 24 лютого 1994 року; зобов`язання Відповідача виконати не вчинену дію при прийнятті Порядку до Постанови № 674 від 2 грудня 1992 року щодо встановлення статусу, соціального захисту постраждалих внаслідок ядерних випробувань щодо громадян, які проживали, навчались, працювали, несли військову службу в зоні підвищеного радіаційного ризику м. Семипалатинська та прилеглих до ядерного полігону районах; визнання протиправності рішень, дії та бездіяльності Відповідача; стягнення з Відповідача коштів на відшкодування шкоди в розмірі 1000000 гривень.
Позовні вимоги мотивовані тим, що положення оскаржуваних підзаконних нормативно-правових актів не відповідають, на думку Позивача, актам вищої юридичної сили, а саме Цивільному кодексу України, Конвенції СНД «Про правову допомогу`від 22 січня 1993 року, Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища`та Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».
В судовому засіданні Позивачем було зазначено про те, що при прийнятті оскаржуваних підзаконних нормативно-правових актів, Відповідачами не було вжито всіх необхідних дій, спрямованих на забезпечення відшкодування шкоди постраждалим громадянам, які навчались, проживали, працювали, несли військову службу в зоні підвищеного радіаційного ризику Семипалатинського ядерного полігону, що спричинило відчуження, на думку Позивача, особистих немайнових прав його особисто та інших осіб, які входять до відповідної категорії.
Відсутність статусу постраждалого, медичного, соціального захисту внаслідок відчуження особистих немайнових прав, як вказав Позивач, створюють загрозу життю, здоров`ю, жорсткі нелюдські умови у постраждалого Позивача з дозою опромінення 35 бер.
Відповідач 1 Міністерство праці та соціальної політики України, явку уповноваженого представника до суду не забезпечило та подало заяву про розгляд справи без його участі та письмові пояснення по справі.
В письмових поясненнях по справі Відповідач 2 посилається на пропущення Позивачем строку звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів та наполягає на відмові в задоволенні позову з цієї підстави.
Міністерство праці та соціальної політки України також посилається на те, що найприйнятнішим способом вирішення питання соціального захисту відповідної категорії постраждалих громадян є укладення відповідних міждержавних угод між Україною і Російською Федерацією та Республікою Казахстан (на території яких проводилися ядерні випробування) щодо розповсюдження чинності відповідних нормативних актів цих країн на громадян України, оскільки на сьогоднішній день такі угоди відсутні. Мінпраці неодноразово зверталося з ініціативою щодо вирішення порушеного питання до Міністерства закордонних справ України, проте відповіді так і не отримало.
Представник Відповідача 2 в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність.
В обґрунтування заперечень на позов представником Відповідача 2 було зазначено про те, що оскільки Позивач не має статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи та відповідного посвідчення, тому дія Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у тому числі і по медичному обслуговуванню, на Позивач не поширюються.
Представник Відповідача 2 в судовому засіданні також покликався на подання Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи на розгляд Верховної Ради України законопроекту «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема, внесено пропозиції про включення до статті 14 даного закону визначення статусу громадян, які відповідно працювали чи проживали на території з великими півнями радіаційного забруднення тощо.
Представник Відповідача 2 також посилався на пропуск Позивачем строку звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів та наполягав на відмові в задоволенні позову з цієї підстави.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали та заслухавши пояснення Позивача та його представника, представника Відповідача 2, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В С Т А Н О В И В
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом в порядку статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до вимог частини 2 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
В обґрунтування підтвердження того, що ОСОБА_1 є суб`єктом правовідносин, в яких застосовуються оскаржувані акти, Суду надано посвідчення Позивача Серія НОМЕР_1 від 30 жовтня 2000 року, посвідчення Серія НОМЕР_2 від 19 червня 1996 року, Довідку Семипалатинської міської адміністрації від 19 червня 1996 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 2 грудня 1992 року № 674 затверджено Порядок віднесення громадян із числа тих, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї або постраждали за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, до відповідних категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (надалі також «Порядок»).
Відповідно до пункту 1 Порядку Цей Порядок визначає умови віднесення громадян із числа тих, які брали участь у ліквідації ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, а також громадян, які постраждали від радіаційного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і поховання радіоактивних речовин, що сталися не з вини потерпілих, до 1, 2 або 3 категорій, встановлених статтею 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 1996 року № 1391 «Про затвердження переліків видів робіт і місць за межами зони відчуження, де за урядовими завданнями у 1986 1987 роках виконувались роботи в особливо шкідливих умовах (за радіаційним фактором),пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи`затверджено переліки видів робіт і місць за межами зони відчуження, де за урядовими завданнями у 1986 1987 роках виконувались роботи в особливо шкідливих умовах (за радіаційним фактором), пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року № 51 «Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи`затверджено порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до пункту 1 вищевказаного Порядку, він регулює правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Пунктом 10 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи визначено, що видача посвідчень провадиться: народним депутатам України, відповідальним працівникам Секретаріату Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищого арбітражного суду України, Прокуратури України, Кабінету Міністрів України, а також керівникам центральних органів виконавчої влади, Фонду державного майна України, Антимонопольного комітету України, головам обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, працівникам підприємств і організацій, розташованих у зоні відчуження, - Мінпраці; іншим потерпілим і учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також дружині (чоловіку) або опікуну дітей померлого громадянина, смерть якого пов`язана з Чорнобильською катастрофою Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання. Посвідчення видаються: учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС на підставі одного з таких документів: а) посвідчення про відрядження в зону відчуження; б) військового квитка і довідки командира військової частини або архіву про участь у ліквідації наслідків аварії у зоні відчуження; в) довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження (із зазначенням кількості днів і населеного пункту); інвалідам із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілим від Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, - на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності відповідної групи, пов`язаної з наслідками Чорнобильської катастрофи; хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - на підставі висновку експертної медичної ради і акта форми N Н-1; потерпілим від Чорнобильської катастрофи з числа евакуйованих у 1986 році із зони відчуження (в тому числі особам, які на момент евакуації перебували у стані внутрішньоутробного розвитку, після досягнення ними повноліття) і особам, які постійно проживали в зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення (розпорядження Ради Міністрів УРСР від 28 червня 1989 р. № 224), - на підставі довідки, виданої Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями (додатки N 3 або N 4); особам, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 р. прожили у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток N 5); особам, які постійно проживають або працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток N 6); особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток N 7); особам, які працювали з моменту аварії до 1 липня 1986 р. не менше 14 календарних днів або не менше трьох місяців протягом 1986 1987 років за межами зони відчуження на роботах з особливо шкідливими умовами праці (за радіаційним фактором), пов`язаними з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, що виконувалися за урядовими завданнями, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток N 1); дітям, потерпілим від Чорнобильської катастрофи, - на підставі довідки встановленого зразка (додатки N 3 10); громадянам інших держав та особам без громадянства, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у разі переїзду на постійне місце проживання в Україну відповідно до законодавства; громадянам інших держав та особам без громадянства, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у разі переїзду на постійне місце проживання в Україну - відповідно до законодавства; дружині (чоловіку) померлого громадянина, смерть якого пов`язана з Чорнобильською катастрофою, а також опікуну дітей померлого на підставі документів про підтвердження статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи або на підставі відповідного посвідчення, а також експертного висновку щодо причинного зв`язку смерті з наслідками Чорнобильської катастрофи. Рішення про видачу або відмову у видачі посвідчення приймається у місячний термін з дня надходження необхідних документів до органу, що видає посвідчення.
Наказом Міністерства охорони здоров`я і Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 30 травня 1997 року№ 166/129 затверджено Положення про систему експертизи по встановленню причинного зв`язку хвороб, інвалідності і смерті з дією іонізуючого випромінення та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
Представник Відповідача 2 в судовому засіданні та Відповідач 1 в письмових поясненнях по справі наполягали на застосуванні судом наслідків пропущення Позивачем строку звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів, оскільки оскаржувані підзаконні нормативно-правові акти було прийнято та офіційно оприлюднено у відповідних роках, відтак, саме з вказаного часу Позивач став суб`єктом спірних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Відповідно до частини 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Строк звернення до адміністративного суду це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Після закінчення цього часу особа не втрачає права звернутися із адміністративним позовом, але у задоволенні цього позову може бути відмовлено на тій підставі, що пропущено строк звернення.
Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій.
Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Суд звертає увагу на те, що Постанова Кабінету Міністрів України від 2 грудня 1992 року № 674 «Про порядок віднесення деяких категорій громадян до відповідних категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи`було офіційно опубліковано в Зібранні постанов Уряду України, 1992, № 12, ст. 292.
Постанову Кабінету Міністрів України від 15 листопада 1996 року № 1391 «Про затвердження переліків видів робіт і місць за межами зони відчуження, де за урядовими завданнями у 1986 1987 роках виконувались роботи в особливо шкідливих умовах (за радіаційним фактором),пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи`офіційно опубліковано у виданні «Урядовий кур`єр», 1996, 11, 26 листопада 19996 № 222.
Офіційне опублікування Постанови Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року № 51 «Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи`здійснено в газеті «Урядовий кур`єр», 1997, 02, 6 лютого 1997 року № 21-22 та в «Офіційному віснику України»1997, число 5, №с. 71.
Наказ Міністерства охорони здоров`я і Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 30 травня 1997 року№ 166/129 «Про удосконалення системи експертизи по встановленню причинного зв`язку хвороб, інвалідності і смерті з дією іонізуючого випромінення та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС», яким затверджено Положення про систему експертизи по встановленню причинного зв`язку хвороб, інвалідності і смерті з дією іонізуючого випромінення та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС офіційно опубліковано в газеті «Офіційний вісник України», 1997, число 44 (15 листопада 1997), №с. 46.
Відповідно до статті 102 Кодексу адміністративного судочинства України, пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі.
Поважними за змістом даної статті визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Однак, у даному випадку, Позивачем та його представником не зазначено про обставини, що можуть бути визнані судом поважними для пропущення строку звернення до суду, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відтак, Суд звертає увагу на те, що Позивачем не надано обґрунтованих пояснень стосовно причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, а також не надано належних доказів на підтвердження поважності причини пропуску строку звернення до суду.
Суд також звертає увагу на те, що оскаржувані нормативно-правові акти у визначеному чинним законодавством України порядку було опубліковано в офіційних виданнях України, тому з часу офіційного опублікування вони стали загальновідомими.
Кодекс адміністративного судочинства України, яким встановлено річний строк на звернення до адміністративного суду, набрав чинності 1 вересня 2005 року.
До 1 вересня 2005 року провадження по справах, що виникають з адміністративно-правових відносин регулювалася в порядку Цивільного процесуального кодексу України від 18 липня 1963 року.
Разом з тим, Суд звертає увагу на те, що, як підтверджується матеріалами справи, Позивач ще з 1994 року був обізнаний із положеннями оскаржуваних нормативно-правових актів, адже звертався до різних органів державної влади із заявами про надання йому пільг, які відповідно до законодавства України надані особам, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи (про що свідчить, зокрема, Лист Міністерства України у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС № 137/13 від 18 січня 1994 року, Лист Міністерства України у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС № 937/13 від 25 квітня 1995 року, Лист Управління соціального захисту населення № 238/27 від 21 січня 1997 року, Лист Міністерства охорони здоров`я України № 7.15/145 від 4 серпня 1998 року, Лист Управління з надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення № 09047/405 від 21 вересня 1999 року, Лист Міністерства України у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС № 03-1078/151 від 13 березня 2000 року, Лист Головного управління виховної роботи Міністерства оборони України № 145/1/2976 від 29 липня 2003 року, Лист Центральної міжвідомчої експертної комісії по встановленню причинного зв`язку хвороб, що привели до інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС № 1240 від 12 вересня 2003 року, Лист Міністерства України у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС № 06-15273/263 від 30 грудня 2003 року, Лист Міністерства охорони здоров`я України №7.05-Д-1/1755 від 11 серпня 2006 року, Лист Міністерства праці та соціальної політики України № 2045/20/132-07 від 4 жовтня 2007 року тощо).
Вивчивши матеріали справи, колегія суддів встановила, що Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із порушенням строку звернення до адміністративного суду, оскільки адміністративний позов подано до Окружного адміністративного суду міста Києва лише 15 липня 2008 року, про що свідчить відповідний реєстраційний напис на першій сторінці позовної заяви.
Стосовно позовної вимоги про зобов`язання Відповідача виконати не вчинену дію при прийнятті Порядку до Постанови № 674 від 2 грудня 1992 року щодо встановлення статусу, соціального захисту постраждалих внаслідок ядерних випробувань щодо громадян, які проживали, навчались, працювали, несли військову службу в зоні підвищеного радіаційного ризику м. Семипалатинська та прилеглих до ядерного полігону районах, Суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Згідно зі статтею 171 КАС України суд може визнати незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України. В той же час, зобов`язання внести конкретні зміни чи доповнення до нормативно-правовго акту суперечить принципу невтручання в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень.
Під дискреційними повноваженнями Суд розуміє сукупність прав та обов`язків, закріплених у встановленому законодавством порядку за даним органом, які він застосовує на власний розсуд.
Наділивши державні органи дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
Право Відповідача 2 на внесення змін до Постанови є дискреційним повноваженням, а тому задоволення позовної вимоги про зобов`язання Відповідача внести конкретні зміни чи доповнення до нормативно-правового акту є формою втручання в дискреційні повноваження державного органу.
Позовну вимогу про визнання протиправності рішень, дій та бездіяльності Відповідачів Суд вважає необґрунтованою, оскільки Позивачем не зазначено конкретного переліку та реквізитів вказаних рішень, а також конкретних дій, які Позивач вважає протиправними та незаконними.
Стосовно позовної вимоги про стягнення з Відповідачів коштів на відшкодування шкоди в розмірі 1000000 грн., Суд вважає за необхідне зазначити про те, що Позивачем не надано обґрунтованих пояснень та доказів на підтвердження того, в чому проявляється завдана Позивачу шкода, як і не надано жодних об`єктивних доказів на обґрунтування заявленого до відшкодування розміру шкоди в 1000000 грн.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, а також враховуючи те, що Позивачем не надавались обґрунтовані докази на підтвердження поважності причини пропуску строку звернення до суду, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 171 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
П О С Т А Н О В И В
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуюча суддя Н. Є. Блажівська
Судді Р. О. Арсірій
В. І. Келеберда
скопійовано
-
скопійовано
-
