Провадження № 22-ц/4808/1177/19

Головуючий у 1 інстанції Ничик Г. І.

Суддя-доповідач Горейко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2019 року м. Івано-Франківськ

Івано -Франківський апеляційний суд у складі:

головуючої Горейко М.Д.,

суддів: Матківського Р.Й., Максюти І.О.,

секретаря Петріва Д.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Серафинецької сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області про визнання права на земельний пай за набувальною давністю, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Городенківського районного суду, ухвалене у складі судді Ничик Г.І. 26 червня 2019 року в м. Городенка,

в с т а н о в и в:

29.03.2019 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Серафинецької сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області про визнання права на земельний пай за набувальною давністю.

В обґрунтування позову зазначила, що вона є племінницею ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_3 був самотньою людиною, на час смерті проживав з її сім`єю, вона проводила його поховання. Після смерті дядька залишився земельний пай розміром 111,21 умовних кадастрових гектари. З метою одержання правовстановлюючого документу на вказаний земельний пай вона звернулася до Городенківської районної державної нотаріальної контори з приводу його успадкування, однак постановою державного нотаріуса від 12.01.2018 року їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті дядька, оскільки згідно положень Цивільного кодексу України в редакції 1963 року, який діяв на час смерті дядька, вона не входить до кола спадкоємців за законом.

Посилаючись на те, що після смерті дядька вона самостійно відкрито та безперервно володіє належним йому паєм, у 2011 році передала його в користування філії ПрАТ «Зернопродукт МХП» «Перспектив», її володіння паєм є безтитульним, оскільки вона не має правовстановлюючих документів на нього, просила визнати за нею право на земельну частку (пай) розміром 111,21 умовних кадастрових гектари у землі, яка перебуває у колективній власності агрофірми «Золотий колос» в с. Серафинці Городенківського району Івано-Франківської області, право на яку підтверджується сертифікатом серії НОМЕР_1 , зареєстрованим 10.11.1995 року на ім`я ОСОБА_2 .

Рішенням Городенківського районного суду від 26 червня 2019 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання за набувальною давністю права на земельний пай розміром 111,21 умовних кадастрових гектари у землі, яка перебуває у колективній власності агрофірми «Золотий колос» в с. Серафинці Городенківського району Івано-Франківської області, право на яку підтверджується сертифікатом серії НОМЕР_2 227179, зареєстрованим 10.11.1995 року на ім`я ОСОБА_2 .

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що доказів набуття позивачкою права на земельну частку (пай) за набувальною давністю судом не здобуто, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Зокрема зазначає, що посилаючись в оскаржуваному рішенні на правову позицію, висловлену Верховним Судом в постанові від 01.08.2018 року у справі №201/12550/16-ц та Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 14.05.2019 року у справі №910/17274/17, згідно з якою набуття особою права власності за набувальною давністю можливе лише за сукупності усіх обставин, визначених ст. 344 ЦК України, суд не вказав якої саме умови з цієї сукупності вона не дотрималася.

Вважає, що обґрунтовуючи свої позовні вимоги вона довела суду сукупність всіх визначених ст. 344 ЦК України обставин для набуття права на земельний пай за набувальною давністю, які не були враховані судом при ухваленні рішення. Зокрема, судом не враховано, що: вона добросовісно заволоділа майном свого дядька і при цьому була впевнена, що на це майно не претендують інші особи; вона не знала про неправомірність заволодіння нею цим майном, оскільки, через необізнаність з нормами права, не могла знати, що будучи рідною племінницею, здійснюючи догляд та поховання дядька, вона не може бути його спадкоємцем; вона заволоділа саме чужим майном; володіючи майном відкрито, вона не приховувала від інших осіб факту давнісного володіння, а поводилась з майном так само, як поводився з ним власник (передала в оренду агроформуванням) і ці її дії вчинялися з відома сільської ради; земельний пай перебував у її фактичному володінні безперервно з дня смерті дядька, а саме з 13.04.1998 року і по даний час.

На думку апелянта, судом не взято до уваги, що фактично земельний пай був виділений в натурі, що підтверджується складеним комісією Серафинецької сільської ради актом обстеження земельної ділянки, відповідно до якого земельна ділянка, виділена згідно сертифікату ОСОБА_2 , знаходиться в урочищі «Під посадкою» та перебуває в обробітку філії ПрАТ «Зернопродукт МХП» «Перспектив». Даний факт також підтверджується довідкою Серафинецької сільської ради від 28.05.2019 року №142, якій суд не дав належної оцінки. Довідкою КП «Меридіан» від 07.05.2019 року підтверджується, що в проекті було передбачено виділення земельних ділянок ОСОБА_4 площею 1,8266 га ріллі та площею 0,1877 га пасовищ в урочищі «Під посадкою» згідно сертифікату серії НОМЕР_3 від 10.11.1995 року.

Апелянт також вказує, що суд при ухваленні оскаржуваного рішення не врахував положення ст. 206 ЦПК України та той факт, що Серафинецька сільська рада, яка є відповідачем у даній справі, визнала позов та подала суду довідку про наявність земельної ділянки для забезпечення в натурі сертифікату ОСОБА_2 . Отже, у разі задоволення позову, нічиї інтереси порушені не були б.

Крім того, апелянт вважає безпідставним посилання суду на статті 1, 3, 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», згідно з якими рішення про виділення земельного паю в натурі приймають відповідні сільські, селищні, міські ради. Вказує, що за виділом земельного паю в натурі можуть звернутися власники земельних часток (паїв) відповідно до виданих їм сертифікатів або спадкоємці власників відповідно до свідоцтва про право на спадщину. Однак, вона не відноситься ні до першої, ні до другої категорії. Спірний земельний пай був виділений ОСОБА_4 як члену СВК «Золотий колос» в процесі розпаювання землі. Після його смерті він став спадковим майном. За інформацією Городенківської районної державної нотаріальної контори спадкова справа після смерті ОСОБА_2 не заводилася, сільська рада до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою не зверталася, а Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» не передбачено автоматичної втрати права особи на земельний пай. Завершити процедуру відведення земельної ділянки ОСОБА_2 в натурі вона не може через відсутність правовстановлюючого документу, отримати який вона теж не може інакше, як за рішенням суду. Користуючись земельною ділянкою 21 рік, вона фактично позбавлена будь-якого позасудового способу захисту своїх прав.

З наведених підстав просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

Серафинецька сільська рада правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.

Сторони в засідання апеляційного суду не з`явились, подали суду письмові заяви про розгляд справи без їх участі.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за відсутності сторін.

Заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 є племінницею ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 8-12).

На час смерті ОСОБА_2 проживав разом із ОСОБА_1 та її сім`єю, вона здійснила його поховання, що підтверджується довідками Серафинецької сільської ради від 18.12.2017 року №323 та №324 (а.с. 19, 20).

За життя ОСОБА_4 , як члену колективного сільськогосподарського підприємства АФ «Золотий колос», був виданий сертифікат на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_3 , зареєстрований 10.11.1995 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № НОМЕР_4 , згідно якого йому належало право на земельну частку (пай) розміром 111,21 умовних кадастрових гектари у землі, яка перебуває у колективній власності АФ «Золотий колос» в с. Серафинці Городенківського району Івано-Франківської області (а.с.13-14).

Отже, після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на належний йому земельний пай.

З метою одержання свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті дядька ОСОБА_1 звернулася в Городенківську районну державну нотаріальну контору, однак постановою в.о. державного нотаріуса Білоконь К.С. про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 12.01.2018 року №39/02-31 позивачу відмовлено у видачі свідоцтва, оскільки Цивільний кодекс України в редакції 1963 року, який діяв на час смерті ОСОБА_2 , містив вичерпний перелік спадкоємців за законом і племінниця спадкодавця до зазначеного переліку не входить (а.с. 16).

В позовній заяві ОСОБА_1 посилається на те, що з часу смерті дядька вона самостійно відкрито та безперервно володіє належним йому паєм, володіння є безтитульним, у зв`язку з чим просила визнати за нею право на вказану земельну частку (пай) за набувальною давністю.

Згідно з абзацами 1, 3 ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

З аналізу наведеної статті слідує, що задоволення судом вимог про визнання за володільцем права власності на нерухоме майно за набувальною давністю можливе лише за наявності необхідних умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, тривалості та безтитульності володіння.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 344 ЦК України набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом, зокрема Земельним кодексом України.

Частиною 1 ст. 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно зі ст. 119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу їм у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.

Зі змісту вказаної статті вбачається, що сама по собі наявність строку набувальної давності не є єдиною та безпосередньою підставою для виникнення у особи права власності або права користування земельною ділянкою. Вона є лише умовою для застосування інших способів встановлення цих прав. Набувальна давність користування земельною ділянкою згідно з вказаною статтею є лише підставою для звернення до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з відповідним клопотанням щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку. При цьому, земельна ділянка, яка вже була передана у власність одній особі на підставі рішення відповідного органу, не може бути передана у власність іншій особі лише в силу права, яке виникло у неї у зв`язку з набувальною давністю.

Судом встановлено, що земельна ділянка не відноситься до земель державної чи комунальної власності, а рахується за фізичною особою, якій вона була передана у приватну власність на підставі відповідного рішення, і яка не завершила процедуру приватизації земельної ділянки, тобто за ОСОБА_2 .

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань юридична особа СВК «Золотий колос» у с. Серафинці Городенківського району Івано-Франківської області припинена, а тому розпорядником земель, які не були передані у приватну власність згідно земельних сертифікатів, є Серафинецька сільська рада.

З урахуванням наведеного, а також того, що позивач не навела інших правових підстав, крім строку набувальної давності, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те, що позивач не надала доказів набуття права на земельну частку (пай) за набувальною давністю.

Доводи апелянта про те, що посилаючись на правову позицію, висловлену Верховним Судом та Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 01.08.2018 року та від 14.05.2019 року, суд не вказав якої саме умови з визначених ст. 344 ЦК України вона не дотрималася, оскільки обґрунтовуючи позовні вимоги вона вказала, що добросовісно заволоділа майном свого дядька, не знала про неправомірність заволодіння нею цим майном, заволоділа саме чужим майном, володіючи майном відкрито, передавала його в оренду агроформуванням і ці її дії вчинялися з відома сільської ради, земельний пай перебував у її фактичному володінні безперервно з дня смерті дядька і по даний час, не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.

З наданої позивачем довідки Серафинецької сільської ради від 28.05.2019 року №142 (а.с. 37) вбачається, що земельна частка (пай) в урочищі «Під посадкою» в с. Серафинці, яка належала ОСОБА_4 , в даний час знаходиться в обробітку філії «Перспектив» ПрАТ «Зернопродукт МХП» з 2011 року. До цього часу ділянка була в оренді в «Оберіг-С».

Жодних доказів про те, що між ОСОБА_1 та вищевказаними юридичними особами укладались договори оренди позивач не надала, чим спростовуються її доводи про те, що вона фактично та безперервно, з дня смерті дядька, тобто з 13.04.1998 року і по даний час, володіє спірним земельним паєм та з відома сільської ради передала його в оренду агроформуванням.

Твердження апелянта, що судом не взято до уваги, що фактично земельний пай був виділений в натурі, що підтверджується актом обстеження земельної ділянки, складеним комісією Серафинецької сільської ради, довідкою Серафинецької сільської ради від 28.05.2019 року №142 та довідкою КП «Меридіан» від 07.05.2019 року, є безпідставними, оскільки акт та довідка Серафинецької сільської ради лише вказують на те, що земельна частка (пай), яка згідно сертифікату серії НОМЕР_2 №227178 належала ОСОБА_4 , знаходиться в урочищі «Під посадкою» та перебуває в обробітку філії «Перспектив» ПрАТ «Зернопродукт МХП», а довідка КП «Меридіан» вказує, що ОСОБА_4 було передбачено виділення земельних ділянок площею 1,8266 га ріллі та площею 0,1877 га пасовищ в урочищі «Під посадкою» згідно сертифікату серії НОМЕР_3 від 10.11.1995 року, однак не свідчить про виділення земельних ділянок в натурі.

Доказів, що межі земельної ділянки, яка є предметом розгляду, були визначені в натурі (на місцевості) матеріали справи не містять.

Не беруться до уваги і посилання апелянта про те, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не врахував положення ст. 206 ЦПК України та той факт, що Серафинецька сільська рада, яка є відповідачем у даній справі, визнала позов та подала суду довідку про наявність земельної ділянки для забезпечення в натурі сертифікату ОСОБА_2 , оскільки визнання відповідачем позову не є безумовною підставою для його задоволення.

Інші доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

З огляду на викладене та з урахуванням положень ст. 375 ЦПК України, суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381- 384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Городенківського районного суду від 26 червня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуюча М.Д. Горейко

Судді: Р.Й. Матківський

І.О. Максюта

Повний текст постанови складено 24 жовтня 2019 року.