ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2019 р.

Справа № 440/2342/19

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.08.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва, вул. Пушкарівська, 9/26, м. АДРЕСА_1 , 36039, по справі № 440/2342/19

за позовом ОСОБА_1

до Полтавської обласної державної адміністрації

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач , ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Полтавської обласної державної адміністрації (далі - відповідач), у якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність щодо не вжиття належних заходів реагування по фактам викладеним у зверненні ОСОБА_1 від 17.06.2019,

- визнати протиправною бездіяльність щодо не перенаправлення за належністю відповідному органу чи посадовій особі, згідно вимог пункту 3 статті 7 Закону України "Про звернення громадян", звернення від 17.06.2019,

- визнати протиправною бездіяльність щодо не надання роз`яснення порядку оскарження прийнятого рішення у відповіді від 25.06.2019 за вих. №Ф-05-12/1553 згідно вимог статті 15 Закону України "Про звернення громадян",

- зобов`язати повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 17.06.2019 та вжити заходів реагування з урахуванням обставин встановлених судом,

- зобов`язати подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02.08.2019 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Полтавської обласної державної адміністрації ( вул. Соборності, 45, м.Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 00022591) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Позивач, не погодившись з даним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.08.2019 року винесене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, при цьому суд не повно з`ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам та обставинам, не застосував практику Європейського суду з прав людини, вимоги Конвенції про права осіб з інвалідністю та Декларації про права інвалідів, а тому ухвала суду не відповідає нормам чинного законодавства, а відтак є необґрунтованим, тому підлягає скасуванню і ухваленні нового судового рішення.

В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не прибули, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином.

Позивач надіслав на адресу суду заяву про розгляд справи без його участі, в якій апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, посилаючись на мотиви та доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Відповідно до ч.2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалось.

Частиною 1 ст. 308 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 17.06.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавської обласної державної адміністрації із зверненням (номер реєстрації Ф-05-12/1553 від 18.06.2019), у якій просив в межах повноважень ініціювати невідкладно складання Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини протоколу про адміністративне правопорушення відносно секретаря Полтавської міської ради Шамоти Олександра Сергійовича, у зв`язку з порушенням п.3 ст.7 Закону України "Про звернення громадян".

Листом від 25.06.2019 року за вих. №Ф-05-12/1553 Полтавська обласна державна адміністрація проінформувала ОСОБА_1 , що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 38 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" громадяни звертаються до місцевих державних адміністрацій у вирішенні питань, що належать до сфери повноважень місцевих державних адміністрацій. Питання, викладені у зверненні ОСОБА_1 не відносяться до повноважень облдержадміністрації, визначних Законом.

Посилаючись на неналежний розгляд та безпідставність щодо не забезпечення належного розгляду Полтавською обласною державною адміністрацією звернення ОСОБА_1 від 17.06.2019 року, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що права позивача не були порушені, а відтак позовні вимоги є необґрунтованими, у зв`язку із чим підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Колегія суддів частково не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Полтавської міської ради щодо не перенаправлення за належністю відповідному органу чи посадовій особі, згідно вимог пункту 3 статті 7 Закону України "Про звернення громадян", звернення від 17.06.2019 року, колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до ч. 2 ст. 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Відповідно до ст. 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Статтею 7 Закону України "Про звернення громадян" визначено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань) (ч. 1 ст. 15 Закону України "Про звернення громадян").

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про звернення громадян", органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень, серед іншого, зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам.

Згідно із ст. 20 Закону України "Про звернення громадян", звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Аналіз вищезазначених норм законодавства вказує, що орган, до якого направлена заява громадянина, зобов`язаний об`єктивно, всебічно і вчасно її розглянути, перевірити викладені в ній факти, прийняти рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечити його виконання, а також повідомити громадянина про наслідки розгляду такої заяви.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.06.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавської обласної державної адміністрації із зверненням (номер реєстрації Ф-05-12/1553 від 18.06.2019), у якій просив в межах повноважень ініціювати невідкладно складання Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини протоколу про адміністративне правопорушення відносно секретаря Полтавської міської ради Шамоти Олександра Сергійовича, у зв`язку з порушенням п.3 ст.7 Закону України "Про звернення громадян".

Листом від 25.06.2019 року за вих. №Ф-05-12/1553 Полтавська обласна державна адміністрація проінформувала ОСОБА_1 , що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 38 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" громадяни звертаються до місцевих державних адміністрацій у вирішенні питань, що належать до сфери повноважень місцевих державних адміністрацій. Питання, викладені у зверненні ОСОБА_1 не відносяться до повноважень облдержадміністрації, визначних Законом.

Згідно із ч. 3 ст. 15 Закону України "Про звернення громадян", відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України "Про звернення громадян", якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

Отже, за загальним правилом звернення громадян підлягають розгляду тим суб`єктом, якому вони адресовані. Водночас, звернення подається органу, до повноважень якого віднесено вирішення порушеного у зверненні питання. Якщо вирішення порушеного у зверненні питання не належить до повноважень відповідного органу, цей орган повинен переслати його за належністю і повідомити про це громадянина, який подав звернення, для чого встановлено п`ятиденний строк.

Вищевказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 03.12.2018 р. по справі № 804/9185/15.

Згідно ст. 15 Закону України "Про уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" актами реагування Уповноваженого щодо порушень положень Конституції України, законів України, міжнародних договорів України стосовно прав і свобод людини і громадянина є конституційне подання Уповноваженого та подання Уповноваженого до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та їх посадових і службових осіб. Подання Уповноваженого - акт, який вноситься Уповноваженим до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадовим і службовим особам для вжиття відповідних заходів у місячний строк щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини і громадянина.

Положенням про Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, затвердженого наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 20 червня 2012 р. № 4/8-12 визначено, що Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі – Секретаріат) є постійно діючим органом, що утворюється Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини (далі – Уповноважений) відповідно до статті 10 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” для забезпечення діяльності Уповноваженого.

У відповідності до п. 6 Положення уповноважені посадові особи Секретаріату відповідно до норм адміністративного законодавства та з передбачених законодавством підстав мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення.

Згідно із ст. 20 Закону України "Про уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" визначено, що втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та їх посадових і службових осіб у діяльність Уповноваженого забороняється.

Відповідно до ст.ст. 16, 17 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує за зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників та розглядає їх відповідно до Закону України "Про звернення громадян", а також за зверненнями народних депутатів України чи за власною ініціативою.

Тобто, якщо відповідач по справі вважав, що питання, які порушені позивачем в його зверненні від 17.06.2019 р. не входять до його повноважень, повинен був в термін не більше п`яти днів перенаправити це звернення за належністю органу до компетенції, якого входить вирішення питань порушених в зверненні, в даному випадку Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України, яке є постійно діючим органом, що утворюється Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, однак відповідачем не було вчинено вказаних дій.

Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що відповідачем дотримано вимоги ст. 7 "Про звернення громадян", оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідно до вимог ч. 3 ст. 7 Закону України "Про звернення громадян" звернення ОСОБА_1 перенаправлено відповідачем вказаному органу за належністю, а також докази того, що заявника було повідомлено про це.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню в частині визнання протиправною бездіяльність Полтавської обласної державної адміністрації щодо не перенаправлення за належністю звернення від 17.06.2019р. до відповідного органу чи посадової особи, згідно вимог п.3 ст.7 Закону України "Про звернення громадян".

Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено протиправну бездіяльність Полтавської обласної державної адміністрації щодо не перенаправлення за належністю звернення від 17.06.2019р. до відповідного органу чи посадової особи, згідно вимог п.3 ст.7 Закону України "Про звернення громадян", суд апеляційної інстанції вважає, що з метою належного захисту прав та інтересів позивача необхідно задовольнити вимоги позивача в частині Зобов`язати Полтавську обласну державну адміністрацію повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 17.06.2019р. та вжити заходи реагування з урахуванням висновків суду.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності протиправною бездіяльність щодо не надання роз`яснення порядку оскарження прийнятого рішення у відповіді від 25.06.2019 за вих. №Ф-05-12/1553 згідно вимог статті 15 Закону України "Про звернення громадян", Колегія суддів зазначає, що позивач скористався правом на звернення до суду, тобто, фактично реалізував своє право на оскарження прийнятого відповідачем рішення. До того ж, захист прав здійснюється у разі їх порушення і звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Також колегія суддів вважає необґрунтованою позовну вимогу ОСОБА_1 про визнання бездіяльність щодо не вжиття належних заходів реагування по фактам викладеним у зверненні ОСОБА_1 від 17.06.2019 і відмовляє в її задоволенні, оскільки з урахуванням того, що під час апеляційного перегляду даної справи встановлено протиправну бездіяльність Полтавської обласної державної адміністрації щодо не перенаправлення за належністю звернення від 17.06.2019р. до відповідного органу чи посадової особи, згідно вимог п.3 ст.7 Закону України "Про звернення громадян", достатнім для виконання цього рішення суду апеляційної інстанції та для належного забезпечення прав позивача є саме задоволення вимог позивача в частині визнання протиправною бездіяльність Полтавської обласної державної адміністрації щодо не перенаправлення за належністю звернення від 17.06.2019р. до відповідного органу чи посадової особи, згідно вимог п.3 ст.7 Закону України "Про звернення громадян" та зобов`язання Полтавську обласну державну адміністрацію повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 17.06.2019р. та вжити заходи реагування з урахуванням висновків суду.

Стосовно вимог позивача про зобов`язання подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 382 КАС України визначено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За приписами частини 8 наведеної статті судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу.

Зазначені норми кореспондуються з положенням частини 6 статті 245 цього Кодексу, згідно з якими у випадках, визначених у частинах третій - п`ятій цієї статті, суд може визначити відповідачу - суб`єкту владних повноважень розумний строк виконання рішення суду.

Колегія суддів зазначає, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі, суд може під час прийняття рішення у справі. Такий контроль здійснюється судом першої інстанції шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту, а в разі неподання такого звіту - шляхом встановлення нового строку для подання звіту та накладення штрафу.

Таким чином, зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення суду, є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинно бути визначено обов`язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої інстанції може під час прийняття рішення у справі.

При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Тобто, зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, що є по суті, встановленням судового контролю за виконанням судового рішення є правом суду, а не його обов`язком, яке реалізується виключено під час прийняття постанови по суті.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду по справі №235/7638/16-а від 31.07.2018 року, яка в силу приписів ч.5 ст.242 враховується судом апеляційної інстанції.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку щодо відсутності підстав для зобов`язання подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, оскільки надана позивачем заява є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому наявні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта.

Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права.

Згідно ст.315 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції може своєю постановою скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Переглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що при її прийнятті судом першої інстанції неповно з`ясовано судом обставин, що мають значення для справи, що привело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям постанови про часткове задоволення позову.

Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.08.2019 року по справі № 440/2342/19 скасувати.

Прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Полтавської обласної державної адміністрації щодо не перенаправлення за належністю звернення від 17.06.2019р. до відповідного органу чи посадової особи, згідно вимог п.3 ст.7 Закону України "Про звернення громадян".

Зобов`язати Полтавську обласну державну адміністрацію повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 17.06.2019р. та вжити заходи реагування з урахуванням висновків суду.

В задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя

(підпис)

О.А. Спаскін

Судді

(підпис) (підпис)

О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич

Повний текст постанови складено 24.10.2019 року