ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

______________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2019 року Справа № 923/697/19

Господарський суд Херсонської області у складі судді Пригузи П.Д., за участі секретаря Литвиненко Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Прокурора-заступника керівника Каховської місцевої прокуратури Херсонської області в інтересах держави в особі головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, код ЄДРПОУ 39766281, вул. Університетська, 136-а, м. Херсон,

до Фермерського господарства "Апполон", код ЄДРПОУ 30686554, вул. Я. Мудрого, 185, смт. Верхній Рогачик Херсонської області,

про повернення земельної ділянки,

за участю прокурора відділу прокуратури Херсонської області Пуляєва І.В. посвідчення № 047841 видане 04.09.2017,

представників сторін: від позивача: не з`явився,

від відповідача: не з`явився,

в с т а н о в и в:

Заступник керівника Каховської місцевої прокуратури Херсонської області 15.08.2019 звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, до Фермерського господарства " Апполон ".

У позові прокурор просить вилучити у Фермерського господарства “ Апполон ” та повернути до земель державної власності Головному управлінню Держгеокадастру у Херсонській області земельну ділянку загальною площею 46,1 га, орієнтовною вартістю 1123477,74 грн., яка знаходиться в адміністративних межах Верхньорогачицької селищної ради Верхньорогачицького району Херсонської області, у зв`язку з припиненням права користування землею.

Ухвалою господарського суду від 19.08.2019 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, призначити перше засідання по справі на 19.09.2019 року.

До суду відповідачем 16.09.2019 подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого, ФГ " Апполон " вважає позовну заяву необґрунтованою (а.с. 47-69).

Від представника ГУ Держгеокадастру у Херсонській області 18.09.2019 до суду надійшли письмові пояснення щодо своєї правової позиції у цій справі, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню. (а.с.82-83).

За результатами судового засідання 19.09.2019 суд постановив: відкласти розгляд справи, витребувати від відповідача відзив по суті спору, а також: відомості (докази) користування земельною ділянкою, зокрема про здійснення виробництва продукції; про зайнятість у господарстві працівників, зокрема членів фермерського господарства; надання звітності про об`єми виробництва до статистичних та податкових органів, зокрема про сплату податків (ЄСВ) тощо; наявності доходів від господарської діяльності та виплати заробітної плати працівникам; планів і перспектив продовження господарської діяльності господарства чи його припинення (ліквідації), зокрема у разі вилучення спірної земельної ділянки.

На виконання ухвали суду відповідачем 15.10.2019 подано до суду доповнення до відзиву (а.с. 105-120).

І. Стислий виклад позиції прокурора:

Позовні вимоги прокурора обґрунтовані таким.

Прокурор стверджує, що ним виявлено порушення вимог земельного законодавства, захист яких не здійснював позивач - ГУ Держгеокадастру у Херсонській області, що обумовлює необхідність захисту інтересів держави.

В судовому засіданні прокурор уточнив, що предметом спору є законність користування відповідачем земельною ділянкою площею 64,1 га, яка знаходиться в адміністративних межах Верхньорогачицької селищної ради Верхньорогачицького району Херсонської області.

Прокурор вказує, що на підставі рішення № 94, від 19.08.1999 ОСОБА_1 надано в постійне користування земельну ділянку, яка знаходиться в адміністративних межах Верхньорогачицької селищної ради Верхньорогачицького району Херсонської області, площею 46,1 га для ведення селянського (фермерського) господарства.

ОСОБА_1 та членами його сім`ї створено Фермерське господарство “Апполон” яке користується земельною ділянкою.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.

Прокурор зазначає, що в даний час головою фермерського господарства є дочка ОСОБА_1 – ОСОБА_2 . Однак, земельна ділянка, яка була надана у постійне користування із земель державної власності померлому ОСОБА_1 , не може використовуватися для подальшого ведення фермерського господарства ОСОБА_2 та повинна бути повернута до державної власності.

Прокурор зазначає, що за час користування земельною ділянкою за життя ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність голові та членам фермерського господарства не розроблявся.

За життя ОСОБА_1 своє право користування земельною ділянкою належним чином не переоформив, тому воно припинилося разом із його смертю і використанню в подальшому після його смерті не підлягає ні його спадкоємцями ні фермерським господарством.

Право користування землею, яке виникло в особи на підставі Державного акту на право постійного користування землею, відповідно до чинного законодавства не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій воно належало.

Разом з тим, спірна земельна ділянка продовжує використовуватись ФГ “Апполон”, яке також не може бути спадкоємцем померлого ОСОБА_1 , отже вважає користування землею незаконним.

У зв`язку із тим, що земельна ділянка площею 46,1 га незаконно використовується ФГ “Апполон”, головою якого на даний час є ОСОБА_2 , це порушує інтереси держави, вказана земельна ділянка, як вказує прокурор, підлягає вилученню та поверненню до державної власності.

Правовими підставами позову є пункти 1-3 ч. 3 ст. 1212 ЦК України. Як вважає прокурор – у відповідача відпали правові підстави користування земельною ділянкою, а тому вона підлягає вилученню із чужого незаконного володіння на користь власника.

У судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити повністю з підстав, зазначених вище.

II. Стислий виклад позиції позивача:

В обґрунтування своєї позиції Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області посилається на таке.

На підставі рішення V сесії 23 скликання Верхньорогачицької районної Ради народних депутатів Верхньорогачицького району Херсонської області від 19 серпня 1999 року ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства була надана у постійне користуватися земельна ділянка площею 46,1 га, розташована на території Верхньорогачицької селищної ради. Державний акт Серії ІІІ-ХС № 009358 зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування 20.08.1999 року за № 290.

Таким чином, законним землекористувачем вказаної земельної ділянки став ОСОБА_1 .

Регулювання даних правовідносин здійснювалось відповідно до Земельного кодексу України 1990 року № 561-XII 9, який передбачав можливість для фізичних осіб бути суб`єктами права постійного користування землею (стаття 7).

Прийнятий 25 жовтня 2001 року Земельний кодекс України (далі - ЗК України), набравши чинності 1 січня 2002 року, обмежив коло суб`єктів права постійного користування землею, виключивши, зокрема фізичних осіб, та пунктом 6 Перехідних положень зобов`язав їх до 1 січня 2008 року переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди.

Втім, Конституційний Суд України Рішенням від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 визнав положення пункту 6 Перехідних положень ЗК України неконституційним.

Таким чином, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

При цьому, між власником спірної земельної ділянки (держава в особі Головного управління) та Фермерським господарством «Апполон» не укладались договори, згідно з якими останнє наділене правом використовувати вищезгадану земельну ділянку.

ОСОБА_1 (одному із засновників ФГ «Апполон») належало право постійного користування спірною земельною ділянкою, однак він помер.

Відповідно до ч.ч. 1-2 статті 92 чинного ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до наведених положень законодавства, до майна (земель) фермерського господарства не входить спірна земельна ділянка, адже право володіння та користування земельною ділянкою фермерським господарством було похідним від права фізичної особи.

Оскільки, відповідно до положення ч. 2 ст. 92 чинного ЗК України до суб`єктів набуття права постійного користування земельною ділянкою із земель держаної та комунальної власності не відносяться фізичні особи, склалась ситуація, коли чинним Земельним кодексом України не врегульовано відносини щодо переходу, припинення, спадкування права постійного користування землею, що перебуває у користуванні фізичних осіб.

Згідно з ч. І0 ст.11 ГПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом і

відсутній звичай ділового обороту, який може бути застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

У даному випадку підлягає застосуванню аналогія закону, адже: 1) ці відносини не

регулюються будь-якими конкретними нормами та потребують цивільно-правового

врегулювання; 2) вирішення спору, що виник, не може бути здійснено виходячи із засад і змісту законодавства; 3) існують правові норми, які регулюють схожі відносини і можуть бути застосовані до цих відносин.

Статтею 141 ЗК України встановлено підстави припинення права користування

земельною ділянкою.

Зокрема, згідно з пунктом «в» частини 1 зазначеної статті підставою припинення права користування земельною ділянкою є припинення діяльності релігійної організацій, державних чи комунальних підприємств, установ, організацій.

Відтак, за аналогією, припинення діяльності підприємства, установи, організації, як і смерть фізичної особи, унеможливлює володіння та використання земельної ділянки останніми, адже такі правомочності щодо земельної ділянки діють лише на період наявності у особи цивільно-правової дієздатності та припиняються у зв`язку з

припиненням (смертю) особи.

Правовими підставами для задоволення позовної заяви позивач визначає також ст.ст. 125, 126 ЗК України, ст. 387, пункти 2, 3 ст. 1212 ЦК України.

У судовому засіданні 19.09.2019 представник ГУ Держгеокадастру у Херсонській області підтримала вимоги з підстав, викладених у письмових поясненнях щодо своєї правової позиції (а.с. 82-83), просила позовні вимоги задовольнити повністю.

ІIІ. Стисла позиція відповідача:

Фермерське господарство "Апполон" проти задоволення позовних вимог заперечує з таких підстав.

Відповідач зазначає, що ОСОБА_3 засноване ФГ "Апполон".

Дане господарство створене на базі земельної ділянки, яка перебуває в користуванні ФГ "Апполон" та яка розташована на території Верхньорогачицької селищної ради Верхньорогачицького району Херсонської області.

Як вказує відповідач, ФГ "Апполон" на вказаних землях провадить господарську діяльність шляхом виробництва зернових культур.

Фермерське господарство є платником податків, заборгованість зі сплати земельного податку за використання господарством вказаних земель, у ФГ “Апполон” відсутня.

Відповідач посилається на те, що він продовжує користуватися земельною ділянкою, відомості щодо припинення та/або скасування державної реєстрації речових прав на земельну ділянку ФГ “Апполон” відсутні.

Члени фермерського господарства працюють у ФГ "Апполон", найманих працівників не мають. Відтак, позбавлення фермерського господарства земельної ділянки призведе до припинення діяльності та втрати доходу сімох членів фермерського господарства.

Відповідач вважає, що позбавлення права користування земельними ділянками шляхом вилучення земель у фермерського господарства без згоди землекористувача є незаконним. Вважає, що питання вилучення земельних ділянок повинно порушуватись у спосіб передбачений законом, зокрема у відповідності до ст. 149 ЗК України.

Правовими підставами для заперечень ФГ “Апполон” є ст. 141 ЗК України, яка не передбачає такої підстави вилучення земельної ділянки як смерть голови фермерського господарства.

У судове засідання представник ФГ “Апполон” не з`явився, справу розглянуто без його участі з урахуванням заперечень викладених у відзиві на позовну заяву (а.с. 105-110).

ІV. Мотивувальна частина рішення:

Заслухавши доводи і заперечення сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми законодавства, що регулюють спірні відносини, суд констатує таке.

4.1. Фактичні обставини надання земельної ділянки, встановлені судом.

Відповідно до приписів ч. 5 ст. 2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство Рішенням V сесії 23 скликання Верхньорогачицької районної Ради народних депутатів Верхньорогачицького району Херсонської області від 19 серпня 1999 року на ім`я ОСОБА_1 як голови фермерського господарства для ведення селянського (фермерського) господарства було видано Державний акт Серії ІІІ-ХС № 009358 на право постійного користуватися земельної ділянки площею 46,1 га, яка розташована на території Верхньорогачицької селищної ради.

Державний акт Серії ІІІ-ХС № 009358 зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування 20.08.1999 року за № 290. (а.с. 19).

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 06.09.2019 № НВ-6506768332019 (а.с. 111) та кадастровим планом земельної ділянки (а.с. 112) підтверджуються вказані відомості, що земельна ділянка площею 46,0996 га кадастровий номер земельної ділянки 6521555100:06:001:1173, є державною власністю, дата реєстрації земельної ділянки 30.08.2019, цільове призначення земельної ділянки 01.02 – для ведення фермерського господарства, категорія земель – землі сільськогосподарського призначення, власником (користувачем) земельної ділянки значиться ОСОБА_1 , з правом постійного користування на підставі рішення органу виконавчої влади Верхньорогачицька районна рада № 94 від 19.08.1999, державний акт від 20.08.1999 ІІІ-ХС 009358.

4.2. Фактичні обставини набуття відповідачем права користування земельною ділянкою, встановлені судом.

Прокурор та позивач відповідно до позовної заяви та наведеної підтримки позову прокурора, визнають, що в період з дня створення юридичної особи ФГ “Апполон” та до дня смерті його засновника ОСОБА_1 користування земельною ділянкою відповідачем ФГ було законним, відповідало чинному законодавству України. Оскільки громадянин ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо запису про смерть (а.с. 28), в подальшому користування земельною ділянкою відповідачем, на думку позивачів, є незаконним.

4.3. Правове обґрунтування прокурором та позивачем вимоги про вилучення (витребування з чужого незаконного володіння) земельної ділянки.

Прокурор та позивач стверджують, що підстава, на якій фермерським господарством було набуте право користування земельною ділянкою, відпала у зв`язку зі смертю гр. ОСОБА_1 , інтереси держави підлягають захисту відповідно до приписів ст.ст. 1212, 1216 та 1225 ЦК України, які не передбачають права спадкування юридичною особою права постійного користування землею після померлою фізичної особи.

На дату звернення прокурора з даним позовом до господарського суду, спірна земельна ділянка фактично використовується ФГ “Апполон”.

4.4. Предметом розгляду у цій справі є вимога прокурора і позивача в інтересах держави про вилучення із незаконного володіння від ФГ “Апполон” та повернення земельної ділянки до земель державної власності – позивачеві.

Предметом доказування у справі є – момент набуття та момент втрати фермерським господарством законних підстав щодо права користування земельною ділянкою, яка надана йому для ведення фермерського господарства. Чи є відповідно до закону факт смерті фізичної особи – члена фермерського господарства, на ім`я якого оформлено право постійного користування земельною ділянкою державної власності, що надавалася для створення і ведення фермерського господарства як юридичної особи правовою підставою для припинення права користування, а також для вилучення земельної ділянки з володіння та користування від фактичного користувача - ФГ “Апполон”.

4.5. Суд зазначає, що у Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття “охоронюваний законом інтерес” як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Перший протокол до Конвенції ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на положення частини 1 статті 9 Конституції України, статті 10 Цивільного кодексу України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” застосовується українськими судами як джерело права.

4.6. Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

Відповідно до ст.ст. 13, 14 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною 1 ст. 373 ЦК України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку. Передача земельної ділянки у постійне користування громадянам чи юридичним особам приватного права не передбачена.

Відповідно до ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ст. 78 Земельного кодексу України, земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності, право власності на землю - це право володіти, користуватися, розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

4.7. Згідно із ст. 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції станом на час створення у липні 1999 року Фермерського господарства “Апполон”), селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.

Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для роботи в цьому господарстві.

Як встановлено судом ФГ “Апполон” є створеним, що відповідає приписам Закону.

Цією ж статтею 2 Закону встановлено (частина 4), що на ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею або приватної власності.

Прокурором та відповідачем не надано доказів того, що ОСОБА_1 видавався Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею або приватної власності.

Судом встановлено, що Державний акт на право постійного користування землею виданий саме на ім`я голови ФГ “Апполон”, у 1999 році.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції 1999 року) визначено, що селянське (фермерське) господарство в системі народногосподарського комплексу є рівноправною формою ведення господарства поряд з державними, колективними, орендними та іншими підприємствами і організаціями, господарськими товариствами.

Втручання в господарську або іншу діяльність селянського (фермерського) господарства з боку державних чи інших органів, а також посадових осіб не допускається.

Згідно статті 4 цього Закону першочергове право на створення селянського (фермерського) господарства надається громадянам, які проживають в сільській місцевості і мають необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві.

Статтею 9 зазначеного Закону, встановлено, що після одержання Державного акта на право постійного користування землею селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що надала у користування земельну ділянку.

Для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства до відповідної Ради народних депутатів подається заява, статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва, список осіб, які виявили бажання створити його тощо.

4.8. Суд наголошує, що відповідно до Закону передбачалося, що лише після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право постійного користування землею та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Відповідно до наведених норм права суд зазначає, що чинним на час створення та реєстрації відповідача законодавством передбачалося, що право користування земельною ділянкою (не Державного акту на землю) отримувало саме Фермерське господарство. Одержання Державного акта на право постійного користування землею відповідно до статті 2 Закону на ім`я голови селянського (фермерського) господарства, вказує на те, що земельна ділянка юридично передається не в користування фізичній особі.

Тобто, фізична особа – голова фермерського господарства не набував статусу учасника земельних відносин як суб`єкт права на землю, оскільки він не отримував у користування земельну ділянку, а на його ім`я попередньо, до державної реєстрації фермерського господарства, виписувався Державний акт на право постійного користування земе5льною ділянкою - відповідно до встановленого Законом алгоритму.

Такий спосіб надання землі в користування носило підготовчий характер у низці передбачених законом дій процедури по створенню фермерського господарства. Земля надавалася з імперативною умовою – у 30-денний термін здійснити реєстрацію фермерського господарства. Закон не передбачав альтернативи як можливості фізичної особи яка отримала земельну ділянку цільовим призначенням - для створення фермерського господарства - його не створювати, не можна було за чинним на той час законодавством господарювати на такій земельній ділянці особисто як фізична особа без створення юридичної особи – фермерського господарства.

Суд зазначає, що Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" є спеціальним законом, який встановлює умови і порядок створення фермерських господарств. Однією з умов утворення фермерського господарства відповідно до цього Закону є попереднє створення матеріальної основи його діяльності – надання земельної ділянки для цієї мети. Земельна ділянка є основним засобом виробництва для фермерського господарства, що створюється. Саме тому законодавець застосував такий правовий інструмент як видача Державного акту на землю на ім`я голови фермерського господарства. Видача державного акта “на ім`я” особи за своїм юридичним змістом є відмінним від способу надання земельної ділянки фізичній особі в користування відповідно до приписів Земельного кодексу України, який по відношенню до Закону «Про селянське (фермерське) господарство» є загальним. Різниця між формулюваннями (у термінології) показує, що відповідно до Закону фізичній особі (на його ім`я) видається Державний акт на право користування земельною ділянкою. А відповідно до статей 7, 23 Земельного кодексу України в редакції 1990 року – фізичній особі надається в користування земельна ділянка, що посвідчується Державним актом. Земельний кодекс не містить такої форми надання земельної ділянки як «на ім`я».

Суд виходить з того, що законодавець через юридичний прийом «на ім`я» голови фермерського господарства передавав земельну ділянку юридичній особі, яка утворювалася завдяки її надання та, в подальшому, набувала статусу майна фермерського господарства, яке має знаходитися у його користуванні постійно на увесь час існування юридичної особи (до її ліквідації при відсутності правонаступників), оскільки така форма користування передбачена Державним актом на землю, який отримано головою фермерського господарства – для фермерського господарства.

4.9. Як землекористувач наданої для його створення земельної ділянки відповідно до ст. 15 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції на липень 1999 року) закріплено, що господарство має право використовувати для потреб господарства загальнопоширені корисні копалини (пісок, глина, гравій, торф тощо), лісові угіддя, водні об`єкти та прісні підземні води, які є на земельній ділянці, а також інші корисні властивості землі відповідно до законодавства України.

У цій нормі йдеться саме про ту земельну ділянку, яка надана фермерському господарству через його голову «на ім`я голови».

4.10. Відповідно до приписів статті 29 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції 1999 року) визначалися підстави для припинення діяльності селянського (фермерського) господарства.

Так, діяльність селянського (фермерського) господарства припиняється у разі:

1) рішення членів селянського (фермерського) господарства про припинення його діяльності;

2) припинення права власності на землю, права користування земельною ділянкою у випадках, передбачених статтями 27 і 28 Земельного кодексу України (561-12 );

3) визнання селянського (фермерського) господарства неплатоспроможним (банкрутом);

4) якщо не залишається жодного члена селянського (фермерського) господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства.

4.11. Відповідно до норм Закону, що наведені вище, земельна ділянка надавалася в користування фермерському господарству до дня його створення через одного із членів сім`ї, які виявили бажання його створити, на якого як на голову фермерського господарства, на ім`я якого видавався акт на землю. Факт отримання головою фермерського господарства Державного акту є процесуальним фактом, який пов`язаний з порядком набуття фермерським господарством права користування земельною ділянкою, що надавалась як процедурна умова для його створення і основа для подальшого його існування.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач у цій справі ФГ “Апполон” на законних підставах у 1999 році отримало у користування земельну ділянку через його голову – ОСОБА_1 на правах постійного користування.

Відповідно до досліджених судом відомостей та встановлених обставин громадянин ОСОБА_1 особисто як фізична особа не був землекористувачем з 1999 року до часу його смерті – до вересня 2017 року. Доказів, які би спростували цю тезу, прокурором та позивачем не надано.

Відповідно до законодавства, що було чинним на час утворення ОСОБА_4 С. Фермерського господарства “Апполон”, а також чинним законодавством на час смерті ОСОБА_1 як і на час звернення прокурора з цим позовом, не передбачено такої підстави для припинення права користування земельною ділянкою для фермерських господарств, при наведених обставинах, як смерть одного із членів фермерського господарства, на ім`я якого відповідною місцевою радою видано Державного акта на право постійного користування землею.

Смерть такої особи не є підставою для вилучення земельної ділянки від землекористувача – фермерського господарства, оскільки чинними нормами Земельного кодексу України встановлено виключні випадки примусового вилучення земельних ділянок, а також припинення права користування земельною ділянкою.

Отже, висновок прокурора та позивача про незаконність користування відповідачем земельною ділянкою для ведення фермерського господарства є помилковим.

4.12. Законом України "Про фермерське господарство", який набрав чинності з 29.07.2003 року, також визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону. Головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа (ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 4 Закону).

Цим Законом України "Про фермерське господарство" в редакції 2003 року (ст. 7) змінено порядок та форма надання земельних ділянок державної власності для ведення фермерського господарства: 1) придбання у власність або 2) отримання в оренду

земельної ділянки.

4.13. Починаючи з 01.01.2002 набув чинності Земельний кодекс України в редакції закону від 25.10.2001 року, згідно якого громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (ч. 1 ст. 116 ЗК України). Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання). Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою (ч. 1 ст. 123 ЗК України).

Пунктом 6 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

4.14. Рішенням Конституційного Суду України у справі № 1-17/2005 (22.09.2005 № 5-рп/2005) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення:

- пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавства, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункту 6 постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18.12.1990 № 563-ХІІ з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою;

- положення пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельною кодексу України та пункту 6 постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України "Про фермерське господарство" та ч. 1 ст. 31 ЗК України, землі фермерського господарства складаються: із земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; із земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; із земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Верховний Суд України у постанові від 26.09.2011 у справі № 6-14цс11 виклав правову позицію, згідно якої, п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 № 449 "Про затвердження форми державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" встановлює, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю, державні акти на право власності на земельну ділянку та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте в установленому законом порядку, не втрачається, а зберігається до його належного переоформлення – і лише за ініціативою громадян або юридичних осіб.

Отже, суд приходить до висновку, що після прийняття Рішення Конституційного Суду України у справі № 1-17/2005 (22.09.2005 № 5-рп/2005), яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України законодавець не прийняв відповідного законодавства, не створив організаційного та фінансового забезпечення щодо переоформлення суб`єктами земельних відносин, зокрема фермерськими господарствами, якими право користування набуте через голову фермерського господарства, свого права користування земельною ділянкою.

Наведені факти підтверджують висновок суду у цій справі, що користування земельною ділянкою Фермерським господарством “Апполон” є правомірним до прийняття Верховною Радою України відповідного законодавства, яким буде визначено форма подальшого користування земельною ділянкою для таких юридичних осіб.

4.15. Щодо посилання прокурора, як на одну з підстав своїх вимог, на те, що за життя ОСОБА_1 та його членами сім`ї не розроблено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність голові та членам ФГ “Апполон” у розмірі середньої земельної частки (паю) по Верхньорогачицькій сільській раді за рахунок земель, наданих у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 отже це право втрачено ними, у зв`язку із смертю голови фермерського господарства, то суд вважає їх безпідставними, виходячи з такого.

Як вже було зазначено судом вище, Рішенням Конституційного Суду України у справі № 1-17/2005 (22.09.2005 № 5-рп/2005) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення: пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавства, організаційного та фінансового забезпечення; пункту 6 постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18.12.1990 № 563-ХІІ з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Приймаючи зазначене рішення, Конституцій Суд України виходив, зокрема, з того, що переоформлення права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, на право власності або право оренди на них за конституційно-правовим смислом має виходити з рівності сторін, автономності їх волі та майнової самостійності і повинно бути спрямоване на реалізацію зазначених принципів щодо місця фермерських господарств в економічній системі держави та цивільно-правових відносинах.

Також Конституційний Суд України вказав, що пункт 6 Перехідних положень ЗК України зобов`язує громадян та юридичних осіб переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на земельні ділянки. При переоформленні права постійного користування у довгострокову оренду її строк визначається "відповідно до закону", що є неконкретним у зв`язку з невизначеністю цього закону, як і відсутності закону, який встановив би порядок переоформлення.

Конституційний Суд України вважає, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 1 січня 2008 року потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини другої статті 14, частини другої статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку.

Неврегульованість питання щодо переважного права постійного землекористувача на придбання земельної ділянки у власність породжує проблеми, пов`язані з вибором способу переоформлення права на землю, відшкодуванням вартості проведених землекористувачем поліпшень за час користування землею тощо.

Виходячи з вищенаведеного, Конституційним Судом України зроблено висновок, що порядок переоформлення права користування земельною ділянкою має бути врегульований у чинному Земельному кодексі України або інших законах шляхом визначення об`єктів, суб`єктів та основних стадій набуття прав на земельні ділянки.

Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний ЗК України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки.

Конституцій суд України виходив з того, що набуття громадянином права власності на земельну ділянку, яка перебуває у його користуванні, в загальному порядку, визначеному статтею 118 ЗК України, не передбачає встановлення обмеження щодо строків набуття цього права. Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" від 2 квітня 2002 року № 449 раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні в разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Отже, суд виходить з того, що: державою з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення у справі № 1-17/2005 (22.09.2005 № 5-рп/2005) не визначений чіткий і зрозумілій громадянам механізм порядку реалізації права на переоформлення земельних ділянок, які надавалися у постійне користування юридичній особі опосередковано через голову фермерського господарства, на інший законний вид землекористування - право власності або право оренди. Зміна або ж оформлення права (його узаконення) підлягали та підлягають заміні лише в разі наявності відповідного законодавства.

4.16. Суд ґрунтує також свій висновок на правових висновках Великої Палати Верховного Суду, викладених у пунктах 32-34 постанови від 16 січня 2019 року у справі № 483/1863/17 (провадження № 14-515 цс 18), відповідно до яких за подібних обставин ВП ВС роз`яснила, що за змістом статей 1, 5, 7, 8 і 12 (чинного) Закону України “Про фермерське господарство” після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Отже, з моменту, коли фізична особа створив фермерське господарство, у правовідносинах користування земельною ділянкою відбулася фактична заміна орендаря, й обов`язки землекористувача земельної ділянки перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації.

З огляду на це Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що спір стосується земельної ділянки, наданої в оренду фермерському господарству, а не фізичній особі.

4.17. Так само в цій справі суд за своїм внутрішнім переконанням висновує, що відповідно до змісту статей 1, 2, 3, 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції 1999 року, чинній на час отримання землі та реєстрації фермерського господарства) та подібних норм права, викладених у статтях 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України “Про фермерське господарство”, після видачі Державного акту на право постійного користування землею на ім`я гр. ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства та проведення після державної реєстрації фермерського господарства обов`язки та права землекористувача цієї земельної ділянки виконував та виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась - ОСОБА_1 .

Отже, з моменту, коли фізична особа гр. ОСОБА_1 створив фермерське господарство, у правовідносинах користування земельною ділянкою відбулася фактична заміна землекористувача, а права та обов`язки землекористувача земельної ділянки перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації.

При цьому суд зазначає, що юридична заміна землекористувача з ОСОБА_1 на Фермерське господарство “Апполон” є неможливою до прийняття законодавцем відповідного законодавства, яке врегулює це питання, що має великий суспільний інтерес для дотримання конституційного принципу верховенства права та вимоги щодо правової визначеності як його елементу.

4.18. Суд зауважує, що законодавцем порівняно з законом, що діяв у 1999 році у законі, що діє в 2019 році не виправлена юридична конструкція щодо набуття права землекористування саме фермерським господарством, і ця проблема має усуватися судовою практикою, яка має відповідати Конституційним принципам та нормам. Недолік законів про фермерські господарства вирішений судовою практикою, зокрема, наведеним рішенням Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 483/1863/17.

Цей правовий висновок Верховного Суду щодо застосування норм права відповідно до приписів статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” є обов`язковим для застосування судом у цій справі.

Застосовуючи цей правовий висновок щодо застосування норм права суд зазначає, що об`єктом правових відносин є матеріальні і нематеріальні блага, задля одержання, передачі або використання яких виникають права і обов`язки учасників правовідносин.

Об`єкти правовідносин конкретні й індивідуальні, вони пов`язані з правами і обов`язками суб`єктів правовідносин, можливістю користуватися і розпоряджатися будь-чим і дають змогу претендувати на певні за характером дії інших осіб.

За наведеним висновком Верховного Суду та на переконання суду, з моменту, коли фізична особа ОСОБА_1 створив і здійснив державну реєстрацію юридичної особи Фермерського господарства “Вісник” як суб`єкта цивільних і земельних правовідносин, що регулюються Законом про фермерське господарство, з реєстрацією якого право землекористування, як основний об`єкт цих правовідносин, набуте саме фермерським господарством.

В правовідносинах суб`єкти права виступають контрагентами в процесі виконання ними вимог норми права і набуття певних прав і обов`язків. Права і обов`язки як землекористувач Фермерське господарство “Апполон” виконувало з 1999 року, і ці відносини не викликають сумнівів у держави як сторони цих відносин. Юридичні факти, від яких залежить виникнення матеріальних прав користування землею - є факт реєстрації юридичної особи - Фермерського господарства “Апполон”.

Юридичний факт смерті голови фермерського господарства для самого фермерського господарства, його цивільних прав і обов`язків як землекористувача, не викликає будь-яких змін, закон не пов`язує з цим фактом таких змін, яких вимагає прокурор та позивач – вилучення земель із користування.

Отже, в цій справі суд приходить до висновку, що інтереси держави, від порушення яких намагається захистити державу прокурор та позивач - відсутні, отже вимоги захисту не потребують.

Суд вважає, що за результатами розгляду цієї справи не захищеними виявляються інтереси відповідача - Фермерського господарства “Апполон”, а не держави.

4.19. Статтею 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються:

1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина;

5) засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв`язку;

6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки;

7) правовий режим власності;

8) правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання.

Згідно статті 3 Конституції людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до приписів статті 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

4.20. Виходячи з наведених приписів Конституції України суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

При цьому, згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів".

Не врегулювавши законодавчо протягом тривалого часу (з 2005 року) механізм порядку реалізації права на переоформлення земельних ділянок, які знаходяться опосередковано але на законних підставах у постійному користуванні фермерського господарства, на право власності або право оренди, держава тим самим порушує принцип “належного урядування”.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 20.10.2011 по справі “Рисовський проти України” підкреслив особливу важливість принципу “належного урядування”. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип “належного урядування”, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

У рішенні "Корецький та інші проти України" (Заява № 40269/02) від 03.04.2008 ЄСПЛ (п. 47) зазначив, що закон має бути доступний для конкретної особи і сформульований з достатньою чіткістю для того, щоб вона могла, якщо це необхідно, за допомогою кваліфікованих радників передбачити в розумних межах, виходячи з обставин справи, ті наслідки, які може спричинити означена дія. Щоб положення національного закону відповідали цим вимогам, він має гарантувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права, гарантовані Конвенцією. У питаннях, які стосуються основоположних прав, надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права, одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією. Відповідно закон має достатньо чітко визначати межі такої дискреції та порядок її реалізації. Ступінь необхідної чіткості національного законодавства - яке безумовно не може передбачити всі можливі випадки - значною мірою залежить від того, яке саме питання розглядається, від сфери, яку це законодавство регулює, та від числа та статусу осіб, яких воно стосується.

Отже, вимога прокурора про вилучення та повернення до земель державної або комунальної власності спірної земельної ділянки не обґрунтована положеннями законодавства України, тобто є незаконною.

4.21. Щодо твердження про припинення права користування земельною ділянкою ФГ "Апполон", у зв`язку із смертю гр. ОСОБА_1 , суд зазначає таке.

Смерть фізичної особи взагалі, і зокрема гр. ОСОБА_1 , виходячи з положень ч.ч. 1, 4 ст. 25 ЦК України, є юридичним фактом, з настанням якого, припиняється право саме померлої фізичної особи, а не створеної ним юридичної особи - ФГ "Апполон".

Хоча за юридичною логікою та фактами, насправді суб`єктивне право як землекористувача у громадянина ОСОБА_1 і не виникало. Надане йому право було обтяжене обов`язковою умовою, передбаченою законом, – для створення юридичної особи у формі фермерського господарства. Тобто, для громадянина оформлення на її ім`я права користування землею породило суб`єктивний обов`язок вчинити інші юридично значущі дії – реєстрацію фермерського господарства, але не право господарювати на цій землі від свого імені самостійно. І, як встановлено судом, процедурно пан ОСОБА_1 цю умову виконав. При такій юридичній конструкції смерть голови фермерського господарства не має ніякого юридичного значення. Юридична особа ФГ "Апполон" утворено не на певний час - до смерті її голови, а відповідно до законодавства діє постійно, так само постійно користуючись наданою господарству землею. До її ліквідації, зокрема, за рішенням засновників.

Отже смерть ОСОБА_1 є юридичним фактом як підстава для обрання нового голови фермерського господарства, але не впливає на права і обов`язки відповідача як юридичної особи. Ця обставина має місце, головою фермерського господарства на цей час є інший член родини ОСОБА_2 .

4.22. Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Пунктом 50 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі “Щокін проти України” (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) визначено, що вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а також передбачено, що позбавлення власності можливе тільки “на умовах, передбачених законом”. Вираз “на умовах, передбачених законом” найперше вимагає, щоб відповідний захід мав певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, зможе передбачити його наслідки для себе (пункт 155 рішення Європейського суду з прав людини від 29.04.2003 у справі “Полторацький проти України”).

Надаючи оцінку цим аргументам прокурора та позивача у світлі наведених норм Конституції та Конвенції, суд виходить з того, що така підстава припинення права користування земельною ділянкою фермерським господарством, як смерть його засновника, якому надано земельну ділянку в постійне користування для створення цього ж фермерського господарства - у законодавстві України відсутня. Вимога прокурора та позивача у цій справі, таким чином, ґрунтується не на нормі закону, а на аналогіях та припущеннях, які на переконання суду не мають розумного пояснення.

В контексті загальної преамбули Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" та Закону України “Про фермерське господарство”, яка визначає, що цей закон спрямований на створення умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України вимога прокурора та позивача про вилучення земельної ділянки від фермерського господарства суперечить призначенню цього Закону.

Проголошення, втілення у позовну заяву та підтримання ідеї, що смерть голови фермерського господарства ставить його фермерське господарство в положення поза законом – не вкладається в конструкцію закону, веде до руйнування конституційних прав та принципів права.

Враховуючи, що земельна ділянка відповідача знаходиться в обробленому стані на ній є незавершене виробництво. Отже, вимога про вилучення земельної ділянки разом з незавершеним виробництвом без компенсації вартості втрат фермерського господарства, – за своїм юридичним змістом є вимогою про конфіскацію майна фермерського господарства, що носить характер санкції за правопорушення. Суд вважає, що така вимога є явно незаконною.

Вимога про вилучення земельної ділянки фермерського господарства при відсутності прямої норми закону, окрім можливості вилучення земельної ділянки для суспільних потреб, виглядає свавільною.

4.23. Надаючи оцінку аргументам прокурора та про те, що право користування землею, яке виникло у гр. ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право постійного користування землею, не входить до складу спадщини, припинилося з його смертю і не може бути передано його дочці ОСОБА_2 , то суд прийшов до висновку, що ці аргументи підлягають відхиленню з таких підстав.

Частиною третьою статті 22 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” встановлено, що місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу, України господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи – підприємці.

Згідно із ст. 19, 274 ЦПК України, у порядку цивільного судочинства розглядаються справи у спорах щодо спадкування.

Предметом розгляду у цій справі № 923/697/19 є вимога прокурора про вилучення з незаконного володіння ФГ “Апполон”, у тому числі з підстав набуття/збереження майна без достатньої правової підстави, та повернення земельної ділянки загальною площею 46,1 га до земель комунальної власності на користь сільської ради.

До предмету розгляду у даній справі відносяться, зокрема питання щодо правомірності користування ФГ “Апполон” земельною ділянкою спочатку державної, а тепер комунальної форми власності та наявності/відсутності правових підстав для її вилучення та передачі земель її власнику у розпорядження.

Питання, пов`язані із спадкуванням спірної земельної ділянки, не є предметом розгляду у справі № 923/697/19 і можуть бути предметом розгляду у порядку цивільного судочинства.

Щодо посилання на підтвердження своїх аргументів прокурора на висновки Верховного Суду викладених у постановах від 05.10.2016 у справі № 6-2329цс16 та від 23.11.2016 у справі № 6-3113цс 15 про те, що право користування землею, яке виникло в особи на підставі Державного акту на право постійного користування землею, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій воно належало, то суд зазначає таке.

Частиною 6 ст. 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” встановлено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Надаючи оцінку посиланням прокурора на висновки щодо застосування норм права, викладені у зазначених постановах Верховного Суду, суд виходить з такого: наведені постанови винесені за результатами розгляду справ у порядку цивільного судочинства стосуються питання належності або неналежності права постійного користування землею до складу спадщини і припинення такого права зі смертю особи, якій воно належить.

Як вже було судом зазначено вище, предметом розгляду цієї справи є, зокрема питання витребування майна (земельної ділянки) з чужого незаконного володіння, а не питання спадкової маси після смерті фізичної особи ОСОБА_1 та чи є спадкоємцем відповідач - ФГ “Апполон”.

Отже, суд вважає, що висновки Верховного Суду викладені у постановах від 05.10.2016 у справі № 6-2329цс16 та від 23.11.2016 у справі № 6-311 Зцс 15, не можуть бути враховані при розгляді цієї справи № 923/697/19.

При вирішенні цього спору суд керується правовими висновками Верховного Суду, що стосуються предмету спору у цій справі і наведені у цьому рішенні.

4.24. Оцінюючи посилання позивача на те, що використання спірної земельної ділянки відповідачем є незаконним, то суд вбачає його безпідставним з огляду на таке.

Мотивуючи вище свої висновки у цій справі суд зазначає, що встановлені при розгляді цієї справи факти не дають суду права зробити такий висновок, про який заявлено у позові прокурором та позивачем – про самовільне зайняття земельної ділянки та незаконність володіння майном відповідачем ФГ “Апполон”.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово вказує, що необхідно враховувати, що саме по собі встановлення наявності фактичного користування ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановчих документів на ділянку, причини відсутності таких документів у особи, що використовує ділянку, наявність в особи права на отримання ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на ділянку тощо.

За встановлених судом у цій справі обставин, суд прийшов до висновку, що відповідач набув право користування земельною ділянкою на законних підставах і користується нею безперервно понад 27 років, а відсутність у нього правовстановчих документів на ділянку є наслідком неврегульованості цього питання спеціальним законодавством, а не результатом вчиненого відповідачем ФГ “Апполон” цивільного (господарського) правопорушення.

4.25. Щодо посилання прокурора на підтвердження своїх позицій на положення ст.ст. 125, 126 ЗК України, ст. 387, пункти 2, 3 ст. 1212 ЦК України, то суд прийшов до висновку про неможливість їх застосування для вирішення спірних правовідносин у цій справі з таких мотивів.

Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 Протоколу до Конвенції “Про захист прав людини і основоположних свобод”, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно “суспільний інтерес”; (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Так, у своєму рішенні "Михайлюк та Петров проти України" (Заява N 11932/02) від 10.12.2009 ЄСПЛ, зокрема зазначив, що вираз "згідно із законом" насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права.

Окрім того, тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних органів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення “суспільного інтересу”, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися “значною свободою (полем) розсуду” з огляду на те, що національні органи влади краще знають потреби власного суспільства і знаходяться в кращому становищі, ніж міжнародний суддя, для оцінки того, що становить “суспільний інтерес”. Це поняття має широке значення, втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу “пропорційності - “справедливої рівноваги (балансу)” між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. “Справедлива рівновага” не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе “індивідуальний і надмірний тягар”.

Як встановлено судом, спірна земельна ділянка використовувалась ФГ “Апполон” весь час з моменту оформлення права на її використання померлим головою фермерського господарства так і до цього часу. У ході розгляду справи не було встановлено, що відповідач неналежно користується земельною ділянкою, або порушував умови декларування право користування земельною ділянкою, що він порушував податкове законодавство та не сплачував податки (плату за землю). Отже, не знайшли свого підтвердження доводи прокурора про загрозу економічним інтересам держави.

Використовуючи спірну земельну ділянку постійно протягом тривалого у 20 років часу, на законних підставах (за відсутності норми закону, яка прямо передбачає таку підставу припинення користування земельною ділянкою фермерським господарством як смерть одного із його засновників, якому надавалася земля для створення фермерського господарства на правах постійного користування), у відповідача існують “правомірні очікування” в розумінні практики ЄСПЛ щодо продовження подальшого користування спірною земельною ділянкою як своїм майном і засобом виробництва та використання її корисних властивостей.

З матеріалів справи вбачається, що за увесь час господарювання фермерське господарство використовує спірну земельну ділянку за цільовим призначенням - для здійснення сільськогосподарської діяльності.

В досліджених судом відносинах не порушено законний інтерес держави, оскільки в діях відповідача відсутнє будь-яке правопорушення.

Суспільний інтерес у відносинах фермерства в Україні і полягає у створенні фермерських господарств для стабільного і сталого розвитку сільського господарства, створення умов для зайнятості сільського населення, організації сімейних фермерських господарств та інші позитивні соціальні та економічні ефекти. Цей інтерес держави у досліджуваних судом відносинах є досягнутим. Задоволення ж цього позову призведе до руйнування того соціально-економічного та правового стану, який склався.

Отже, на переконання суду задоволення позовних вимог у цій справі не відповідає інтересам держави.

Суспільний інтерес не може ґрунтуватися на вимозі, яка не є законною, ставить за мету вилучити земельну ділянку від діючого сімейного фермерського господарства, яке реально господарює, але з незалежних від нього причин не може оформити правовстановлюючий документ. Відсутність документу про право користування та відсутність державної реєстрації такого права у відповідних Державних реєстрах є наслідком неналежного урядування держави, а не порушення закону особою - відповідачем.

4.26. Обґрунтування вимог нормами статті 1212 ЦК України з боку прокурора та позивача є невірним з огляду на таке.

Суд зазначає, що згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (кондикційне зобов`язання).

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Як встановлено судом земельна ділянка набута відповідачем на законних підставах, передбачених Законом України "Про селянське (фермерське) господарство" в 1999 році – для ведення фермерського господарства. Згодом ця правова підстава для відповідача не відпала, відповідач продовжує користуватися земельною ділянкою відповідно до Закону України “Про фермерське господарство”. Земельна ділянка використовується за її цільовим призначенням, земельна ділянка обробляється відповідачем ФГ “Апполон”.

Отже, твердження прокурора та позивача, що до спірних відносин застосовується приписи ст. 1212 ЦК України – є безпідставними. Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор і позивач помилково посилаються на положення ст. 1212 ЦК України і не довели наявність підстав для припинення права користування земельною ділянкою відповідача, передбачених ст. 141 ЗК України.

Про відсутність у законодавстві України такої підстави припинення користування земельною ділянкою фермерським господарством як смерть його засновника, якому належало право постійного користування, суд вже зазначав вище.

4.27. Як було зазначено судом вище, виходячи з положень ст. 1 Протоколу до Конвенції “Про захист прав людини і основоположних свобод”, позбавлення власності можливе, зокрема на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно із ст. 3, 4 ЗК України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин.

Відповідно до ст. 141 ЗК України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

При дослідженні відносин між сторонами зазначених у ст. 141 ЗК України підстав не встановлено.

Статтею 149 ЗК України встановлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

При дослідженні відносин між сторонами зазначених у ст. 141 ЗК України підстав не встановлено.

4.28. Окрім того, оцінюючи таке втручання з боку держави у права відповідача на мирне володіння майном щодо того, чи переслідує воно “суспільний інтерес” і чи є такий захід пропорційним визначеним цілям, суд також наголошує таке.

Земля як об`єкт постійного користування, надана державою громадянам на законних підставах, виконувала і продовжує виконувати важливу соціально-економічну функцію. Вона є основою життєдіяльності і господарювання громадян. Так земельні ділянки, які було надано громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, є матеріальною основою життєдіяльності і господарювання не лише окремих громадян, а певного суспільного прошарку населення України.

Як судом встановлено за результатами розгляду цієї справи, гр. ОСОБА_1 на законних підставах отримано на свої ім`я на праві постійного користування земельну ділянку для створення фермерського господарства та через нього - здійснення сільськогосподарського виробництва. Для досягнення цієї законної мети у 1999 році гр. ОСОБА_1 створено Фермерське господарство “Апполон”, яке протягом 20 років використовує земельну ділянку для вироблення товарної сільськогосподарської продукції, заборгованості зі сплати земельного податку не має. Використання спірної земельної ділянкою ФГ “Вісник” не завдає шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства та держави.

Відповідно до Концепції розвитку фермерських господарств та сільськогосподарської кооперації на 2018-2020 роки, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.09.2017 № 664-р (далі – Концепція), аграрний сектор економіки демонструє позитивну динаміку зростання, формуючи останніми роками близько 14 відсотків валової доданої вартості в країні та близько 40 відсотків валютних надходжень від експорту. Інвестиційна привабливість сільського господарства підтверджується цифрою в 49,5 відсотка зростання обсягів капітальних інвестицій за січень - грудень 2016 року. Вагомість аграрного сектору в національній економіці та його роль у забезпеченні продовольчої безпеки країни вимагає забезпечення стійкості та ефективності його розвитку.

Потенціал сільськогосподарської кооперації в Україні є нереалізованим.

Державою декларується пріоритет державної аграрної політики щодо підтримки фермерських господарств шляхом розвитку сільськогосподарської кооперації з метою підвищення ефективності їх господарської діяльності, формування партій сільськогосподарської продукції належного обсягу та якості, забезпечення технологічного процесу виробництва, просування продукції на ринок, підвищення рівня зайнятості шляхом розвитку трудомістких галузей сільського господарства.

Згідно із Концепції, до основних причин, що стримують розвиток фермерських господарств, зокрема відноситься неможливість набуття у власність земель, які перебувають у користуванні фермерських господарств (зокрема постійному користуванні).

У результаті реалізації Концепції держава планує досягти, зокрема такі цілі: збільшення кількості фермерських господарств, які мають в обробітку на праві власності та користування земельні ділянки загальною площею не більше ніж 100 гектарів, на 10 відсотків; збільшення частки фермерських господарств у виробництві валової продукції сільського господарства до 12 відсотків; збільшення площ багаторічних насаджень у фермерських господарствах на 15 відсотків.

Зазначені вище цілі цілком відповідають інтересам суспільства, загальним інтересам держави, що мають привести до покращення соціально-економічного становища України.

4.29. Відхиляючи доводи прокурора та позивача щодо вилучення земельної ділянки від відповідача суд також враховує Рішення ЄСПЛ у справі “Зеленчук і Цицюра проти України” (Заяви № 846/16 та № 1075/16) від 22 травня 2018 року (остаточне 22.08.2018), у пунктах 97-100 якого наведено загальні принципи та структуру статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Зокрема, Суд нагадав, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту надає право на позбавлення власності лише “на умовах, передбачених законом”, а другий пункт визнає, що держава має право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію “законів”. Більше того, верховенство права - один з основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Принцип законності також передбачає, що чинні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні (див. рішення у справі “Броньовський проти Польщі” [ВП] (Broniowski v. Poland) [GC], заява № 31443/96, пункт 147, ЄСПЛ 2004-V).

Щодо загального інтересу Суд зазначив, що будь-яке втручання у здійснення конвенційного права має переслідувати законну ціль. Аналогічно у справах, пов`язаних з позитивним обов`язком, має існувати законне виправдання бездіяльності держави. Принцип “справедливого балансу”, притаманний статті 1 Першого протоколу до Конвенції, сам по собі передбачає існування загального інтересу суспільства. Крім того, слід нагадати, що різні норми, закріплені у статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не є окремими, тобто не пов`язаними між собою, та що друга і третя норми стосуються лише конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном. Одним із наслідків цього є те, що існування суспільного інтересу, яке вимагається відповідно до другого речення, або загального інтересу, посилання на яке міститься у другому пункті, випливає з принципу, встановленого у першому реченні, а отже втручання у здійснення права на мирне володіння майном у розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу до Конвенції також повинно переслідувати мету у суспільному інтересі (див. рішення у справі “Алішич та інші проти Боснії і Герцеговини, Хорватії, Сербії, Словенії та колишньої Югославської Республіки Македонії” [ВП] (<�…>) [GC], заява № 60642/08, пункт 105, ЄСПЛ 2014).

Суд зазначив, що у зв`язку з тим, що національні органи влади безпосередньо обізнані щодо свого суспільства та його потреб, вони в принципі знаходяться у кращому становищі, ніж міжнародний суддя, для з`ясування того, що є “суспільним інтересом”. Таким чином, відповідно до системи захисту, встановленої Конвенцією, саме національні органи влади мають здійснити первинну оцінку існування проблеми, що є об`єктом суспільного інтересу, який виправдовує заходи, що мають бути вжиті у сфері здійснення майнового права. Оскільки свобода розсуду, якою користується законодавчий орган при здійсненні соціальної та економічної політики, є широкою, Суд поважатиме рішення законодавчого органу щодо того, що є в інтересах суспільства, якщо тільки це рішення явно не мало належного обґрунтування (там само, пункт 106).

4.30. Отже, втручання держави у право користування ФГ “Апполон” шляхом вилучення спірної земельної ділянки та її передача органу місцевого самоврядування не переслідує “суспільний інтерес” і не є пропорційним визначеним цілям.

При цьому, розуміння “інтересів держави” як необхідність вилучення з володіння відповідача ФГ “Апполон” земельної ділянки прокурора та позивача співпадають.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Згідно ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті - наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

За результатами дослідження судом обставин справи, наданих учасниками доказів та положень законодавства України, факт незаконного користування відповідачем ФГ “Апполон” земельною ділянкою та порушення ним інтересів держави, зокрема в особі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області,, не знайшов свого підтвердження, у зв`язку з чим, суд відмовляє у задоволенні позову повністю.

Прокурором не доведено, наявності порушеного інтересу держави у спірних правовідносинах.

V. Розподіл судових витрат:

Судові витрати, сплачені згідно із платіжним дорученням № 1085 від 23.07.2019 у сумі 1921, 00 грн., у відповідності до ст. 129 ГПК України, покласти на прокурора.

Керуючись статтями 238, 240 ГПК України, суд

в и р і ш и в:

1. Відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

2. Судові витрати покласти на прокурора.

Згідно з ч.1, 2 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Херсонської області (підпункт 17.5 пункту 1 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 22.10.2019

Суддя П.Д. Пригуза