ПОСТАНОВА

Іменем України

21 жовтня 2019 року8

Київ

справа №752/9087/16-а

адміністративне провадження №К/9901/13549/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 752/9087/16-а

за позовом ОСОБА_1

до Київського міського центру зайнятості

про скасування наказу та зобов`язання вчинити дії,

за касаційною скаргою Київського міського центру зайнятості

на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2016 року (постановлену у складі головуючого судді Ладиченко С.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року (постановлену у складі колегії: головуючого судді Василенка Я.М., суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.),

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом до Київського міського центру зайнятості, в якому просила:

- скасувати наказ Голосіївського районного центру зайнятості в м. Києві № НТ 160531 від 31 травня 2016 року в частині скорочення ОСОБА_1 виплати допомоги по безробіттю;

- зобов`язати Голосіївський районний центр зайнятості населення в м. Києві здійснити виплату ОСОБА_1 допомоги по безробіттю у визначені законодавством строки.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року, позов задоволено.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, прийшов до висновку, що, оскільки причина пропуску відвідування позивачем установи відповідача поважна та підтверджується документально, а саме відповідною довідкою, то наказ Голосіївського районного центру зайнятості в м. Києві № НТ 160531 від 31 травня 2016 року є необґрунтованим та підлягає скасуванню, а позов задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до суду 23 грудня 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 752/9087/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Суддя-доповідач ухвалою від 18 жовтня 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу № 752/9087/16-а та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 21 жовтня 2019 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів, встановлено, що в квітні 2016 року, в зв`язку із втратою роботи, ОСОБА_1 була взята на облік Голосіївським районним центром зайнятості в м. Києві, який підпорядковується Київському міському центру зайнятості.

25 квітня 2016 року позивачу було надано статус безробітного та допомога по безробіттю призначена відповідно до пунктів 1, 3, 4 статті 22 та пункту 1 статті 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» з 02 травня 2016 року.

З 04 травня 2016 року позивачу було розпочато виплату допомоги по безробіттю, згідно із статтею 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Чергове відвідування спеціаліста відповідача позивачу було призначене на 30 травня 2016 року.

Однак, у визначений день, позивач не могла бути присутньою на відвідуванні в зв`язку із станом здоров`я, що підтверджується медичною довідкою Ходосівської АЗПСМ від 30 травня 2016 року.

Згідно медичної довідки Ходосівської АЗПСМ від 02 червня 2016 року № 7 з 31 травня 2016 року по 02 червня 2016 року вона знаходилась на амбулаторному лікуванні.

02 червня 2016 року позивач з`явилась до відповідача та надала заяву із поясненням, а також докази поважності причин відсутності її на відвідуванні 30 травня 2016 року.

Заяву відповідачем було зареєстровано, однак їй було повідомлено, що за вчинені нею дії (відсутності на відвідуванні 30 травня 2016 року) їй скоротять виплату допомоги по безробіттю.

Наказом Голосіївського районного центру зайнятості в м. Києві № НТ 160531 від 31 травня 2016 року відповідачем було застосовано скорочення виплати допомоги по безробіттю позивачу ОСОБА_1 відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 31 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Позивач, не погоджуючись із зазначеним наказом № НТ 160531 від 31 травня 2016 року, звернулася до суду з даним позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, задоволено позовні вимоги. Відповідач зазначає, що Голосіївський районний центр зайнятості в м. Києві діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки документи, які підтверджують поважні причини пропуску відвідування позивачем Голосіївського районного центру зайнятості в м. Києві до відповідача не подавалися та не могли бути ним оцінені.

Від позивача відзиву або заперечень на касаційну скаргу відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Голосіївського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2016 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Норми матеріального права в цій справі суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 44 Закону України «Про зайнятість населення» зареєстровані безробітні зобов`язані відвідувати територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, в якому він зареєстрований як безробітний у визначений і погоджений з ним час, але не рідше ніж один раз на тридцять календарних днів.

Згідно із підпунктом 1 пункту 4 розділу IV «Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності» (далі - Порядок надання допомоги), затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України № 613 від 15 червня 2015 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 липня 2015 року за № 821/27266, тривалість виплати допомоги по безробіттю скорочується на строк до 90 календарних днів у разі недотримання письмових індивідуальних рекомендацій щодо сприяння працевлаштуванню, а саме: невідвідування безробітним центру зайнятості, в якому він зареєстрований, у визначений і погоджений з ним час; невідвідування роботодавця упродовж 7 календарних днів відповідно до виданого направлення на працевлаштування на підходящу роботу; відмова від проходження професійного навчання у випадках, передбачених частиною другою статті 46 Закону України «Про зайнятість населення»; невиконання без поважних причин обов`язків за договорами про надання соціальних послуг відповідно до Законів України «Про зайнятість населення» та «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», наданими безробітному в письмовій формі (з дня відвідування, під час якого з`ясовано недотримання рекомендацій, що були надані під час попереднього відвідування, або з дня призначеного відвідування особою центру зайнятості, узгодженого з безробітним, яке не відбулось).

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 04 травня 2016 року під час відвідування Голосіївського РЦЗ з позивачем було узгоджено дату та час наступного відвідування, а саме: 30 травня 2016 року о 15.40. Узгодження підтверджується особистим підписом позивача в додатку № 1 до персональної картки безробітного (наявна в матеріалах справи).

Однак, 30 травня 2016 року позивач не з`явилася на чергове відвідування спеціаліста Голосіївського РЦЗ, що стало підставою для винесення наказу НТ № 160531 від 31 травня 2016 року про скорочення з 30 травня 2016 року виплати допомоги по безробіттю.

Відповідно до пункту 28 Постанови КМУ від 20 березня 2013 року № 198 «Про затвердження Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу» (Постанова втратила чинність на підставі Постанови КМУ № 792 від 19 вересня 2018 року, однак була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) зареєстровані безробітні, які з поважної причини не змогли звернутися до центру зайнятості у строк, установлений для відвідування, повинні відвідати центр зайнятості не пізніше, ніж у день, що настає після закінчення дії обставин, що склалися у зв`язку з поважною причиною, за умови підтвердження її наявності відповідними документами.

Згідно підпунктом 2 пункту 4 розділу IV Порядку надання допомоги: «поважними причинами є хвороба громадянина, смерть членів його сім`ї та родичів, догляд за хворою дитиною віком до 14 років, відвідування закладів охорони здоров`я, судових та правоохоронних органів, військових комісаріатів, інших державних установ та інші обставини, які об`єктивно унеможливлюють відвідування центру зайнятості, що підтверджується відповідними документами.

Наказом Міністерства соціальної політики України № 250 від 14 березня 2016 року затверджений «Перелік документів, з яких формується особова справа безробітного, що передається до відомчого архіву на зберігання», відповідно до пункту 13 якого, особова справа безробітного вміщує в тому числі «Документи, що підтверджують поважну причину невідвідування центру зайнятості».

Наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року № 578/5, затверджений «Перелік типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів», де зазначено, що «Персональні справи безробітних» мають строк зберігання 75 років.

Тобто, скасування рішення про скорочення виплати допомоги по безробіттю здійснюється на підставі документів про поважні причини, які долучаються до персональної справи безробітного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач 30 травня 2016 року не могла бути присутньою на відвідуванні у зв`язку із станом здоров`я, що підтверджується медичною довідкою Ходосівської АЗПСМ від 30 травня 2016 року.

Отже, ОСОБА_1 надала відповідачу документи, які підтверджують поважну причину невідвідування центру зайнятості, в узгоджений з нею день.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із судами попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до Київського міського центру зайнятості про скасування наказу та зобов`язання вчинити дії.

Доводи касаційної скарги не містять належних та об`єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки судів першої та апеляційної інстанції, та є аналогічними доводам, викладеним в запереченнях на позовну заяву, так і поданій відповідачем апеляційній скарзі. Проте, таким доводам, з огляду на вищенаведені висновки, судами попередніх інстанцій надано належну оцінку з дотриманням норм матеріального права.

Крім того, як убачається з касаційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі фактично зводяться до необхідності нової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку, суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статі 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно з уже сталою практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість у разі необхідності за належної правової допомоги передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах «Сєрков проти України», заява № 39766/05, пункт 51; «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява № 33014/05, пункт 51, 52; «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява № 77703/01, пункт 115; «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), заява № 18139/91, пункт 37; «Санді Таймс» проти Об`єднаного Королівства» (№ 1) («SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1)»), серія А, № 30, пункти 48-49; «Мелоун протии Об`єднаного Королівства» («Malone v. The United Kingdom»), серія А, № 82, пункт 66); «Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції» («Margareta and Roger Andersson v. Sweden»), серія А, № 226-А, п. 75; «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; «Ювіг проти Франції» (Huvig v. France), серія А № 176-В, пункт 26; «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Київського міського центру зайнятості залишити без задоволення.

Постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді:І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко