П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

___________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2019 р.

м.Одеса

Справа № 400/1505/19

П `ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Коваля М.П.,

суддів – Димерлія О.О.,

– Єщенка О.В.,

за участю: секретар судового засідання – Уштаніт Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одеса апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року, прийняте у складі суду судді Гордієнко Т.О. в місті Миколаїв по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім "Аннона" до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державного казначейства України у Миколаївській області про визнання незаконною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У травні 2019 року Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім "Аннона" звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання незаконною бездіяльність, яка полягає в нездійсненні щодо звернення до відповідного органу Казначейства з поданням про повернення збору на обов`язкове пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1221958,91грн., сплачені ТОВ ТД «Аннона» згідно платіжного доручення №4 від 03.12.2018, зобов`язання звернутись до Головного управління Державної казначейської служби в Миколаївській області з поданням про повернення збору на обов`язкове пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1221958,91 грн., сплачені ТОВ ТД «Аннона» згідно платіжного доручення №4 від 03.12.2018.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім " Аннона " до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо нескладання та неподання до Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області подання про повернення збору на обов`язкове пенсійне страхування з операції купівлі-продажу цілісного майнового комплексу у розмірі 1221958,91 грн. (один мільйон двісті двадцять одна тисяча дев`ятсот п`ятдесят вісім гривень 91 коп.), сплачені ТОВ ТД «АННОНА» згідно платіжного доручення № 4 від 03.12.2018 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області скласти та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області подання про повернення збору на обов`язкове пенсійне страхування з операції купівлі-продажу цілісного майнового комплексу у розмірі 1221958,91 грн. (один мільйон двісті двадцять одна тисяча дев`ятсот п`ятдесят вісім гривень 91 коп.), сплачені Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім "Аннона" (вул. Соборна, 14, оф. 315, м. Миколаїв, 54017, ідентифікаційний код 36384049) згідно платіжного доручення № 4 від 03.12.2018 року.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області звернулось до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог. В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що рішення суду першої інстанції винесено з порушенням норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що відповідно до абз.1 п.9 ст.1 Закону України від 26.06.1997 року № 400/97-ВР «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон 400/97) платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Згідно абз.2 п.9 ст.1 Закону 400/97 нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об`єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України. Відповідно до абз.3 п.9 ст.1 Закону 400/97 нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Згідно п.10 ст.4 Закону 400/97 для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону ставка збору становить 1 відсоток від об`єкта оподаткування, визначеного пунктом 8 статті 2 цього Закону, а саме вартість нерухомого майна зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.

Апелянт зазначає, що відповідно до ст.191 Цивільного кодексу України підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Згідно ч.3 ст.66 Господарського кодексу України цілісний майновий комплекс підприємства визнається нерухомістю і може бути об`єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених цим Кодексом та законами, прийнятими відповідно до нього.

Апелянт також вказує, що в пункті 1.1. Договору зазначено, що цілісний майновий комплекс складається з нерухомого майна, рухомого майна, дебіторської заборгованості. Відповідно до ст. 188 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-ІУ якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ). Правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо інше не встановлено договором. Цілісний майновий комплекс в розумінні ст.188 ЦК України є складною річчю до складу якої, зокрема входять нерухомі речі. Апелянт вважає, що усі складові групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України, до яких відносяться будівлі, споруди, передавальні пристрої входять до складу цілісного майнового комплексу ПАТ «Миколаївський суднобудівний завод «Океан». Таким чином, на підставі зазначених правових норм апелянт вважає, що вартість даного цілісного майнового комплексу, яка зазначена в договорі купівлі-продажу, є об`єктом оподаткування згідно п.8 ст.2 Закону 400/97 та відповідно збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна був сплачений в даному випадку згідно вимог чинного законодавства.

Представник відповідача надав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Доводи відзиву на апеляційну скаргу ґрунтуються на тому, що в своїй апеляційній скарзі апелянт жодними доказами не спростовує обставини справи, викладені в позовній заяві, які підтверджені позицією суду першої інстанції, викладені в рішенні від 23.07.2019 року, а лише цитує норми Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» №400/97-ВР та пункти Порядку сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій №1740 від 03.11.1998 року. Натомість, на думку позивача, судом першої інстанції дана мотивована оцінка як доводам позивача так і запереченням іідповідача.

Позивач наголошує, що ТОВ «АННОНА» за договором купівлі-продажу отримало у власність цілісний майновий комплекс ПАТ «Миколаївський суднобудівний завод «Океан», який складається з нерухомого майна, рухомого майна, дебіторської заборгованості, при цьому в даному договорі відсутня вартість саме нерухомого майна, як того вимагає п.8 ст. 2 Закону №400/97 та п. 15.1 Порядку № 1740. Позивач просить суд звернути увагу, що майно придбане з аукціону ніколи не мало статусу нерухомого майна, при цьому під час продажу майна ПАТ «Миколаївський суднобудівний завод «Океан», як цілісного майнового комплексу в установленому порядку відчужувались всі види майна, призначеного для здійснення підприємницької діяльності боржника, у тому числі приміщення, споруди, обладнання, інвентар, сировина, продукція, права вимоги, права на знаки (позначення), що індивідуалізують боржника, його продукцію, роботи, послуги (фірмове найменування, знаки для товарів і послуг), інші права, які належать боржнику, за винятком прав і обов`язків, які не можуть бути передані іншим особам.

Щодо посилань апелянта на положення Цивільного та Господарського кодексів України позивач зазначає, що у Законі №400/97 чітко визначено, з якого саме нерухомого майна при укладанні договорів купівлі-продажу необхідно сплачувати збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, при цьому цей Закон не містить застережень, що цілісний майновий комплекс є об`єктом оподаткування при укладанні договорів купівлі-продажу. Позивач наполягає, що визначення цілісного майнового комплексу не є тотожнім поняттю нерухомого майна, тому позивач не повинен був сплачувати збір на обов`язкове державне пенсійне страхування при укладанні договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, а сума збору 1221958,91 грн. є помилково сплаченою.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 03 грудня 2018 позивач уклав договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу з Публічним акціонерним товариством «Миколаївський суднобудівний завод «Океан», за умовами якого (п.1.1) передбачено, що продавець зобов`язується передати у власність, а покупець зобов`язується прийняти у власність цілісний майновий комплекс ПАТ «МТЗ «Океан», що складається з нерухомого майна, рухомого майна, дебіторської заборгованості, що перелічено в Додатку № 1 до Договору, який є невід`ємною частиною вказаного договору. Ціна договору складає 122195890,15 грн.

Платіжним дорученням від 03.12.2018 № 4 позивачем було здійснено платіж із призначенням « 1% збору з операцій придбання купівлі-продажу нерухомого майна до ПФУ» в сумі 1221958,91 грн. На зворотному боці платіжного доручення посадовими особами банку зазначено, що держмито зараховано до доходу Державного бюджету України. Цей запис скріплений підписами посадових осіб та печаткою банку.

19.03.2019 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Миколаївській області із заявою про повернення помилково перерахованих коштів в сумі 1221958,91грн., сплачених платіжним дорученням № 4 від 03.12.2018, та просив звернутись ГУ ПФУ з поданням до казначейства про повернення збору на обов`язкове пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1221958,91 грн.

21.03.2019 відповідач надав відповідь, що при здійсненні операцій купівлі-продажу нерухомого майна збір сплачується покупцем в сумі 1% вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна та контроль за сплатою цього збору покладається на нотаріуса, що посвідчує договір купівлі-продажу.

Вважаючи протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо нескладання та неподання до Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області подання про повернення збору на обов`язкове пенсійне страхування з операції купівлі-продажу цілісного майнового комплексу у розмірі 1221958,91 грн., позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що визначення цілісного майнового комплексу не є тотожнім поняттю нерухомого майна, тому позивач не повинен був сплачувати збір на обов`язкове державне пенсійне страхування при укладанні договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, а сума збору 1221958,91 грн. є помилково сплаченою.

Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В обґрунтування апеляційної скарги ГУ ПФУ в Миколаївській області зазначає, що підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю відповідно до 3 ст.191 ЦК України та цілісний майновий комплекс підприємства визнається нерухомістю і може бути об`єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених цим Кодексом та законами, прийнятими відповідно до нього (ч.3 ст.66 ГК України).

Так відповідно до ст. 191 Цивільного кодексу України підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Права на земельну ділянку та інші об`єкти нерухомого майна, які входять до складу єдиного майнового комплексу підприємства, підлягають державній реєстрації в органах, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно. Підприємство або його частина можуть бути об`єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.

Згідно 3 ст.66 Господарського кодексу України, цілісний майновий комплекс підприємства визнається нерухомістю і може бути об`єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених цим Кодексом та законами, прийнятими відповідно до нього.

Відповідно до положень ст.4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», цілісним майновим комплексом є господарський об`єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання.

Згідно вимог ст.33 Закону України « Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» під час продажу майна боржника як цілісного майнового комплексу в установленому порядку відчужуються всі види майна, призначеного для здійснення підприємницької діяльності боржника, у тому числі приміщення, споруди, обладнання, інвентар, сировина, продукція, права вимоги, права на знаки (позначення), що індивідуалізують боржника, його продукцію, роботи, послуги (фірмове найменування, знаки для товарів і послуг), інші права, які належать боржнику, за винятком прав і обов`язків, які не можуть бути передані іншим особам.

Таким чином, з аналізу вищезазначених норм чинного законодавства вбачається, що цілісний майновий комплекс підприємства визнається нерухомістю, і може бути зокрема об`єктом купівлі-продажу. Суд апеляційної інстанції з системного тлумачення вищезазначених норм вбачає, що вони спрямовані на розповсюдження на цілісний майновий комплекс режиму нерухомості з метою забезпечення можливості його відчуження, передачі в оренду та вчинення інших правочинів саме як з єдиним об`єктом нерухомості.

При цьому колегія суддів зазначає, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.

Порядок справляння та використання збору на обов`язкове державне пенсійне страхування передбачений Законом №400/97 .

Відповідно до п. 9 ч.1 Закону №400/97 платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування є: підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Положеннями ст. 1 Закону №400/97 чітко передбачено, що нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об`єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.

Аналогічні положення містяться також у постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій» №1740 від 03.11.1998 року.

Таким чином, враховуючи положення Закону №400/97 та Податкового кодексу України, нерухомим майном для цілей застосування цього закону визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також будівлі, споруди та передавальні пристрої.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач придбав цілісний майновий комплекс під час ліквідації ПАТ «МТЗ «Океан». В договорі купівлі-продажу чітко зазначено, що цілісний майновий комплекс складається з нерухомого майна (а.с.11-15), рухомого майна (а.с. 15-130), квартир та бази відпочику, що знаходяться на балансі підприємства (а.с.130-132), дебіторської заборгованості (а.с. 132-133), але окремо вартість нерухомого майна договором не визначена.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта, що у відповідності до положень ч.1 ст. 181 ЦК України, до нерухомості належать зокрема земельні ділянки, разом з тим як вбачається з аналізу положень ст. 1 Закону №400/97, для цілей застосування цього закону вони нерухомістю не являються, оскільки підпадають під визначення групи 1 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.

Колегія суддів враховує доводи позивача, що майно придбане з аукціону ніколи не мало статусу нерухомого майна, при цьому під час продажу майна ПАТ «Миколаївський суднобудівний завод «Океан», як цілісного майнового комплексу в установленому порядку відчужувались всі види майна, призначеного для здійснення підприємницької діяльності боржника, у тому числі приміщення, споруди, обладнання, інвентар, сировина, продукція, права вимоги, права на знаки (позначення), що індивідуалізують боржника, його продукцію, роботи, послуги (фірмове найменування, знаки для товарів і послуг), інші права, які належать боржнику, за винятком прав і обов`язків, які не можуть бути передані іншим особам.

При цьому адміністративний суд у справах щодо оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності рішення, передбаченим у Кодексі адміністративного судочинства України критеріям, позбавлений встановити правовий статус усієї суми купівлі-продажу в розрізі окремого визначення вартості нерухомого майна.

Європейський суд з прав людини висловив позицію у справі «Щокін проти України» (рішення від 14.10.2010), у якій дійшов висновку, що «…перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.

Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (<�…>), № 26449/95, пункт 54, від 9 листопада 1999 року). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), [ВП], № 33202/96, пункт 109, ЄСПЛ 2000-І).

Відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

При цьому колегія суддів зазначає, що законодавець Законі №400/97 визначив, з якого саме нерухомого майна при укладанні договорів купівлі-продажу необхідно сплачувати збір на обов`язкове державне пенсійне страхування. Цей Закон не містить застережень, що цілісний майновий комплекс є об`єктом оподаткування при укладанні договорів купівлі-продажу та є нерухомістю в розумінні даного Закону.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що для цілей сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування при укладанні договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу цілісний майновий комплекс підприємства не є нерухомістю, а отже збір на обов`язкове державне пенсійне страхування при укладанні договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу ПАТ «МТЗ «Океан» сплаті не підлягав.

Повернення помилково або надміру сплачених сум збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій здійснюється у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України та нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання, щодо повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету. (п.18 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій» N 1740, 03.11.1998).

Повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. (п.5 Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787).

При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу (п. 153 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 року №1740 «Про затвердження порядку сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій»), проте за наявності встановлених судом обставин щодо відсутності підстав для сплати позивачем збору на обов`язкове державне пенсійне страхування при укладанні договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу ПАТ «МТЗ «Океан», сума збору у розмірі 1221958,91 грн. є помилково сплаченою. Таким чином, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, оскільки ГУ ПФУ в Миколаївській області не звернулось з поданням на повернення помилково зарахованого до бюджету збору відповідно до вимог Порядку №787 до відповідних органів Державної казначейської служби України

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, при цьому доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року – залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім "Аннона" до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державного казначейства України у Миколаївській області про визнання незаконною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий суддя: М.П. Коваль

Суддя : О. О. Димерлій

Суддя : О. В. Єщенко