Україна
Донецький окружний адміністративний суд
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 жовтня 2019 р. Справа№200/8860/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Арестової Л.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження (у порядку письмового провадження) в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) до Ясинуватського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місце знаходження: м.р. Гідростоітелів, буд. 12, смт. Очеретине, Ясинуватський район, Донецька області; код ЄДРПОУ: 37544393) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА _1 , позивач, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом Ясинуватського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про:
- визнання незаконним рішення Ясинуватського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 121 від 10 червня 2019 року про відмову ОСОБА_1 у призначені пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов`язання Ясинуватське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області здійснювати призначення пенсії ОСОБА_1 за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з дня звернення до відповідача, а саме з 03 червня 2018 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії, відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”. Рішенням відповідача позивачу не включено до розрахунку стажу період роботи в колгоспі «Рассвет» Ясинуватського району з 01.07.1976 року по 31.12.1976 року та в Веровській восьмирічній школі Добропільського району з 10.08.1987 року по 31.08.1989 року у зв`язку з виправленням в трудовій книжці, що не завірене печаткою. Також, не зараховано період роботи в колгоспі «Рассвет» з 20.03.1990 року по 30.04.1999 року, з 01.08.1999 року по 31.08.1999 рокута з 01.10.1999 року по 29.02.2000 року у зв`язку з невідповідністю печатки на встановлених та фактично відпрацьованих трудоднів.
Позивач вважає дії відповідача щодо не зарахування стажу роботи протиправними та такими, що порушують його конституційні права, а тому позивач звернувся з даним позовом до суду.
Представник відповідача до суду надав відзив проти адміністративного позову. У відзиві відповідач зазначив, що при розгляді наданої трудової книжки неможливо зарахувати періоди роботи позивача у колгосп «Рассвет`Ясинуватського району з 01.07.1976 року по 31.12.1976 року та у Веровській восьмирічній школі Добропільського району з 10.08.1987 року по 31.08.1989 року, оскільки запис про звільнення зроблено з порушенням п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58, відповідно до якої усі записи про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботи або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення – у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
У зв`язку з чим, представник УПФ вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі, за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 10 вересня 2019 року.
10 вересня 2019 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 08 жовтня 2019 року.
Представники сторін до засідання не з`явились, про дату, час та місце проведення засідання повідомлені належним чином.
Представник відповідача 16 вересня 2019 року надав клопотання про розгляд справи без його участі.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З урахуванням вказаних приписів процесуального законодавства, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження 08 жовтня 2019 року.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.
Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 03 червня 2019 року звернувся до управління відповідача для призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.
Рішенням Ясинуватського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 121 від 10.06.2019 року позивачу було відмовлено в призначені пенсії за віком через недостатність страхового стажу.
Позивачу не зараховано для призначення пенсії період роботи в колгоспі «Рассвет» Ясинуватського району з 01.07.1976 року по 31.12.1976 року та в Веровській восьмирічній школі Добропільського району з 10.08.1987 року по 31.08.1989 року у зв`язку з виправленням в трудовій книжці що не завірено печаткою, в порушення інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993 року.
Окрім того, не зараховано період роботи в колгоспі «Рассвет» з 20.03.1990 року по 30.04.1999 року, з 01.08.1999 року по 31.08.1999 року та з 01.10.1999 року по 29.02.2000 рік у зв`язку з невідповідністю печатки на встановлених та фактично відпрацьованих трудоднів.
Відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 - НОМЕР_3 № НОМЕР_4 ОСОБА_1 :
- з 01.07.1976 року по 31.12.1976 року працював в колгоспі «Рассвет»;
- з 10.08.1987 року по 31.08.1989 року в Веровській восьмирічній школі Добропільського районі.
Відповідно до записів трудової книжки колгоспника № 408, ОСОБА_1 працював в колгоспі «Рассвет» з 20.03.1990 року по 29.02.2000 року.
Спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно не зарахування стажу для призначення пенсії позивачу.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.
Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та Законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 N 280 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.
Основними завданнями Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; внесення пропозицій Міністрові соціальної політики щодо забезпечення формування державної політики із зазначених питань; виконання інших завдань, визначених законом.
Відповідно до ст. 58 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
Згідно ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.93 N 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно ч.3 ст.44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Суд не приймає посилання відповідача на те, що запис в трудовій книжці зроблено з порушенням, оскільки працівник не несе відповідальність за невірне оформлення трудової книжки та такі недоліки не повинні перешкоджати працівнику на зарахування його стажу для призначення пенсії, таким чином, період роботи позивача в колгоспі «Рассвет» Ясинуватського району з 01.07.1976 року по 31.12.1976 року та в Веровській восьмирічній школі Добропільського району з 10.08.1987 року по 31.08.1989 року підлягає зарахуванню до стажу позивача при призначенні йому пенсії.
Таким чином, вказані періоди роботи позивача підлягають зарахуванню для призначення йому пенсії.
Щодо зарахування періоду роботи позивача в колгоспі за фактично відпрацьовані трудодні, суд зазначає наступне.
Статтею 56 Закону України №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Також, як вже було зазначено судом, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310, які чинні на час розгляду справи (далі Основні Положення).
Відповідно до п. 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів.
Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника зокрема заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, імя, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (п. 5 Основних Положень).
Згідно із п. 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Згідно із п. 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. N 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до п. 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до вимог п. 13 Основних положень про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310, відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню та видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність у відповідності до статуту та правилами трудового розпорядку колгоспу, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17 провадження № К/9901/1298/17
Матеріалами справи підтверджено, зокрема, трудовою книжкою колгоспника № 408, що ОСОБА_1 встановлено:
за 1990 рік - мінімум трудоднів 260, та фактично відроблено людоднів – 285;
за 1991 рік - мінімум трудоднів 260, та фактично відроблено людоднів – 307;
за 1992 рік - мінімум трудоднів 260, та фактично відроблено людоднів – 277;
за 1993 рік - мінімум трудоднів 260, та фактично відроблено людоднів – 287;
за 1994 рік - мінімум трудоднів 260, та фактично відроблено людоднів – 321;
за 1995 рік - мінімум трудоднів 260, та фактично відроблено людоднів – 245;
за 1996 рік - мінімум трудоднів 260, та фактично відроблено людоднів – 264;
за 1997 рік - мінімум трудоднів 260, та фактично відроблено людоднів – 280;
за 1998 рік - мінімум трудоднів 260, та фактично відроблено людоднів – 190;
за 1999 рік - мінімум трудоднів 240, та фактично відроблено людоднів – 146.
Таким чином, посилання відповідача в рішенні на невідповідність печатки на всановлених та фактично відпрацьованих трудоднях є таким, що не може створювати негативних наслідків для позивача, зокрема, щодо його права на пенсійне забезпечення та суд не приймає вказані доводи.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 12 березня 2019 року по справі № 2а/349/28/16 провадження № К/9901/30494/18.
Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
За правилами частин 1, 5 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в разі якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Крім того, згідно ч. 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, суд прийшов до висновку про зарахування стажу позивача відповідно до записів у трудовій книжці, трудовій книжці колгоспника.
Крім того, суд зазначає наступне.
Відповідно до Положення про управління пенсійного фонду України в районах, містах та районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2, на теріторіальні управління Пенсійного фонду України в районах покладено функції по призначенню (перерахунку) і виплаті пенсії.
У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.
На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об`єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності “небезпідставної заяви” за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).
Отже, “ефективний засіб правого захисту” в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.
Відповідно до п. 7 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Таким чином, суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за доцільне визнати протиправним та скасувати рішення Ясинуватського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 121 від 10 червня 2019 року про відмову ОСОБА_1 у призначені пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та зобов`язати Ясинуватське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03 червня 2018 року про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до стажу позивача періоди: роботи в колгоспі «Рассвет» Ясинуватського району з 01.07.1976 року по 31.12.1976 року; в Веровській восьмирічній школі Добропільського району з 10.08.1987 року по 31.08.1989 року ; в колгоспі «Рассвет» з 20.03.1990 року по 30.04.1999 року, з 01.08.1999 року по 31.08.1999 року та з 01.10.1999 року по 29.02.2000 рік.
Таким чином позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Позивачем сплачено судовий збір в сумі 768,40 грн.
Згідно ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Статтею 4 Закону України “Про судовий збір” передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання фізичною особою - підприємцем до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру встановлюється ставка судового збору – 0,4 розміру прожиткового мінімум для працездатних осіб.
Розмір прожиткового мінімум для працездатних осіб 1762 грн. 00коп.
Таким чином, зважаючи на те, що позивачем сплачено суму судового збору, суд приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з управління відповідача судового збору у розмірі 614,72 грн. на користь позивача пропорційно задоволених позовних вимог, як того вимагає ч.2 ст. 4 Закон України “Про судовий збір”.
Керуючись ст. ст. 139, 244-250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ :
Позовну заяву ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) до Ясинуватського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місце знаходження: м.р. Гідростоітелів, буд. 12, смт. Очеретине, Ясинуватський район, Донецька області; код ЄДРПОУ: 37544393) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Ясинуватського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 121 від 10 червня 2019 року про відмову ОСОБА_1 у призначені пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Зобов`язати Ясинуватське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03 червня 2018 року про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до стажу позивача періоди: роботи в колгоспі «Рассвет» Ясинуватського району з 01.07.1976 року по 31.12.1976 року; в Веровській восьмирічній школі Добропільського району з 10.08.1987 року по 31.08.1989 року ; в колгоспі «Рассвет» з 20.03.1990 року по 30.04.1999 року, з 01.08.1999 року по 31.08.1999 року та з 01.10.1999 року по 29.02.2000 рік.
З задоволені решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Ясинуватського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 614 (шістсот чотирнадцять) гривень 72 копійки.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 18 жовтня 2019 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Л.В. Арестова
