ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.10.2019

м. Дніпро

Справа № 904/2710/19

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мілєвої І.В. за участю секретаря судового засідання Михайлової К.С.

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Торгсервіс Південь", м. Миколаїв

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніка-Сервіс", Дніпропетровська область, м. Дніпро

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінфест", Дніпро

про визнання договору факторингу № 14 від 06.06.2018 недійсним

Представники :

від позивача: не з`явився;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: Ясир С.А., довіреність № б/н від 23.07.2019.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфа-Торгсервіс Південь" звернулося до господарського суду з позовною заявою до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніка-Сервіс", до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінфест", в якій просить суд визнати недійсним договір факторингу № 14 від 06.06.2018, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юніка-Сервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінфест".

Ухвалою суду від 27.06.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання, яке відбудеться 23.07.2019.

23.07.2019 позивач подав до суду клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 23.07.2019 відкладено підготовче засідання на 20.08.2019.

20.08.2019 відповідач-2 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що не відповідають дійсності доводи позивача про неналежність його повідомлення про укладення договору факторингу № 14 від 06.06.2018 через механічну описку в даті укладення договору зазначеній в повідомленні - 07.06.2018, замість дати укладення договору - 06.06.2018. Оскільки вказана описка в повідомленні ніяким чином не впливає на зміст правочину та донесення його умов до позивача через таке повідомлення, слід вважати, що про укладення Договору факторингу № 14 від 06.06.2018 позивач повідомлений належним чином. Не є спроможними доводи позивача про те, що договір факторингу № 14 від 06.06.2018 є удаваним та укладено без мети створення правових наслідків передбачених ним, оскільки суб`єктний склад договору відповідає вимогам ЦК України, а предмет договору відповідає вимогам ст.ст. 1077, 1078 ЦК України. Істотні умови договору факторингу відповідають вимогам, встановленим законом для даного виду договорів. Відтак, через відсутність розбіжностей між волею сторін та зовнішнім виявом договору факторингу, слід дійти висновку про відсутність правових підстав для визнання цього договору удаваним. Посилання ж позивача на відсутність фінансування і оплат з боку фактора на користь клієнта за Договором факторингу також не підлягають врахуванню, оскільки такі обставини не свідчать про удаваність правочину, а можуть бути наслідком неналежного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором факторингу, тоді як ст. 215 ЦК України пов`язує недійсність правочину з недодержанням вимог закону сторонами в момент його вчинення, а не з обставинами подальшого виконання сторонами умов цього правочину. Враховуючи викладене, відповіач-2 просить суд відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою суду від 20.08.2019 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів до 26.09.2019 включно, відкладено підготовче судове засідання на 11.09.2019.

02.09.2019 відповідач-2 подав до суду доповнений відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що посилання позивача на закриття відповідачем ТОВ «Юніка-сервіс» банківських рахунків в контексті доводів щодо ненадання ТОВ «ФК «Фінфест» інформації щодо сплати грошових коштів на користь ТОВ «Юніка-сервіс» - не можна вважати належним доказом, оскільки вказані обставини прямо не пов`язані між собою, а інформація, наведена в ухвалі, не дає можливості встановити обставини, які входять в предмет доказування. Відтак, доводи позивача і в цій частині не є обґрунтованими. Враховуючи викладене, відповідач-2 просить суд відмовити в задоволенні позову.

11.09.2019 позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій просить суд позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою суду від 11.09.2019 відкладено підготовче засідання на 16.09.2019.

16.09.2019 суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу для судового розгляду по суті у судове засідання на 09.10.2019.

02.10.2019 до господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Торгсервіс Південь" надійшло клопотання, в якому позивач просить постановити ухвалу щодо його участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції, забезпечення якої просить доручити Південно-західному апеляційному господарському суду (65119, м. Одеса, пр. Шевченка, 29).

Ухвалою суду від 03.10.2019 у задоволенні клопотання Державного підприємства "Морський торгівельний порт "Южний" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, забезпечення якої доручити Господарському суду Одеської області відмовлено.

08.10.2019 позивач подав до суду клопотання про перенесення дати слухання справи, в якому зазначив, що чергове судове засідання по справі судом призначено на 09.10.2019. У зв`язку із тим, що представник позивача у справі перебуватиме з 09.10.2019 по 19.10.2019 за межами кордонів України і не матиме можливості бути присутнім у судовому засіданні, відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України просить суд, перенести судовий розгляд справи на іншу зручну дату для суду після 19.10.2019 (додано договір на туристичне обслуговування).

Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат (ч. 1 ст. 194 Господарського процесуального кодексу України).

Суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку (ч. 1 ст. 195 Господарського процесуального кодексу України).

Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті (ч. 2 ст. 195 Господарського процесуального кодексу України).

Ухвалою суду від 16.09.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу для судового розгляду по суті.

Отже, відповідно до ч. 2 ст. 195 Господарського процесуального кодексу України суд повинен розглянути дану справу протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті (16.09.2019), тобто у строк до 16.10.2019.

Таким чином, подане позивачем клопотання про перенесення дати слухання справи після 19.10.2019 суперечить вимогам чинного законодавства щодо строку розгляду справи по суті.

Сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника (ч. 1 ст. 56 Господарського процесуального кодексу України).

Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника (ч. 2 ст. 56 Господарського процесуального кодексу України).

Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника (ч. 3 ст. 56 Господарського процесуального кодексу України).

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч. 1 ст. 58 Господарського процесуального кодексу України).

Господарський суд зазначає, що позивач, як юридична особа, не позбавлений права брати участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, або через адвоката.

Враховуючи усе вищевикладене, господарський суд вважає, що клопотання позивача про перенесення дати слухання справи після 19.10.2019 не підлягає задоволенню, зважаючи на необхідність дотримання судом вимог я.2 ст.195 ГПК України, а також право позивача направити для участі у судовому засіданні іншого повноважного представника.

08.10.2019 позивач подав до суду клопотання про обов`язкове залучення директора ТОВ «Юніка-Сервіс» для дачі пояснень з приводу укладених додаткових угод № 2 від 10.09.2019, № 2 від 08.06.2018, № 1 від 10.09.2019, в якому зазначив, що 11.09.2019 під час судового засідання у Господарському суді Дніпропетровської області по справі № 904/2710/19 за позовом ТОВ «Альфа-Торгсервіс Південь» до ТОВ «Фінансова компанія «Фінфест» та ТОВ «Юніка-Сервіс» про визнання недійсним договору факторингу позивачу стало відомо про укладення наступних угод: Додаткова угода № 2 від 08.06.2018 до договору факторингу №1 4 від 06.06.2018; Договір про переведення боргу від 28.10.2018 за кредитним договором № ДК2018-0043 від 19.04.2018; Додаткова угода № 1 до договору про переведення боргу від 28.10.2018 за кредитним договором № ДК2018-0043 від 19.04.2018; Угода про зарахування зустрічних однорідних вимог №1 від 10.09.2019; Договір про відступлення права вимоги № 100919 від 10.09.2019; Угода про зарахування зустрічних однорідних вимог № 2 від 10.09.2019. Для з`ясування обставин з укладання вищезазначених угод, посилаючись на п.3 ч.2 ст.42 ГПК України, просить суд залучити для обов`язкової участі у справі директора ТОВ «Юніка-Сервіс» - Мартинова Артура Бабачевіча.

Учасники справи зобов`язані з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою (п.3 ч. 2 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України).

У справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи. (ч.1 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України).

Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу. (ст. 45 Господарського процесуального кодексу України).

З урахуванням положень ст.41, ст.45 ГПК України учасником справи (відповідачем) є саме ТОВ «Юніка-Сервіс», а не його директор ОСОБА_1 . В свою чергу згідно з ч. 3 ст. 56, ч. 1 ст. 58 ГПК України юридична особа бере участь у справі через свого керівника (в даному випадку щодо ТОВ «Юніка-Сервіс» це директор ОСОБА_1 ) або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника; представником у суді може бути адвокат. Тобто ТОВ «Юніка-Сервіс» має право бере участь у справі через свого керівника -директора Мартинов Артур Бабачевіч,- однак може направити й іншу уповноважену особу.

Статтею 90 ГПК України передбачено опитування учасників справи як свідків.

Учасник справи має право поставити в першій заяві по суті справи або у додатку до неї не більше десяти запитань іншому учаснику справи про обставини, що мають значення для справи. Учасник справи, якому поставлено питання іншим учасником справи, зобов`язаний надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті. На запитання до учасника справи, який є юридичною особою, відповіді надає її керівник або інша посадова особа за його дорученням. (ч.1,2 ст. 90 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідні запитання позивачем не були поставлені; клопотання про поновлення строку (з урахуванням дати отримання угод, на які посилається позивач) для подання такої заяви із запитаннями позивач також до суду не подавав.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд не вбачає підстав для задоволення клопотання позивача про обов`язкове залучення директора ТОВ «Юніка-Сервіс» для дачі пояснень з приводу укладених додаткових угод № 2 від 10.09.2019, № 2 від 08.06.2018, № 1 від 10.09.2019.

09.10.2019 позивач подав до суду клопотання про долучення до матеріалів справи та надання пояснень, в якому позивач звертає увагу на наявність різних підписів на Угоді про зарахування зустрічних однорідних вимог №2 від 10 вересня 2019 року, Угоді про зарахування зустрічних однорідних вимог №1 від 10 вересня 2019 року, Договорі Факторингу №14 від 06.06.2018 року, повідомленні про відступлення права грошової вимоги від 10.09.2019 року б/н, повідомленні про відступлення права грошової вимоги від 06.06.2018 року б/н - всі підписи одного Директора ТОВ «Юніка-Сервіс» різняться між собою. Одразу після отримання від відповідача-2 клопотання про долучення додаткових доказів від 11.09.2019 позивач уклав з ТОВ «Судова незалежна експертиза України» договір № ЕD-2526-7-1409.19 від 03.10.2019 з метою отримання підтвердження щодо невідповідності підписів директора ТОВ «Юніка-Сервіс» та відповідно до заяви від 03.10.2019 просив провести почеркознавче дослідження. У висновку спеціаліста № ED-2526-7-1409.19 від 07.10.2019 зазначено наступне: «В зв`язку з тим, що на дослідження були надані копії досліджуваних підписів, що не дозволило виявити ознаки технічної підробки, крім цього було неможливо за відсутності наявних ознак монтажу елементів об`єктів вважати, що такі відсутні, результати дослідження щодо одного чи різних виконавців підписів носять виключно орієнтуючий характер. 1. Підпис від імені ОСОБА_1 у рядку «Директор____________/Мартинов А.Б/» в Договорі факторингу №14 від « 06» червня 2018 року та підпис від імені ОСОБА_1 в рядку «Директор____________/ ОСОБА_1 /» в Угоді про зарахування зустрічних однорідних вимог № 1 від « 10» вересня 2019 року, ймовірно, виконані різними особами, що неможливо розглядати як висновок, для отримання якого необхідно дослідити оригінали досліджуваних підписів. 2. Підпис від імені ОСОБА_1 у рядку «Директор____________/ ОСОБА_1 /» в Договорі факторингу №14 від « 06» червня 2018 року та підпис від імені ОСОБА_1 в рядку «Директор____________/ ОСОБА_1 /» в Угоді про зарахування зустрічних однорідних вимог № 2 від « 10» вересня 2019 року, ймовірно, виконані різними особами, що неможливо розглядати як висновок, для отримання якого необхідно дослідити оригінали досліджуваних підписів. Позивач зазначає що такий, орієнтуючий висновок зазначено виключно як наслідок відсутності оригіналів досліджуваних документів та малої кількості зразків підпису для порівняння, проте слід звернути увагу на методику дослідження, за якою встановлено повну невідповідність порядку виконання підпису, а саме, направлення рухів, вид з`єднання, форму рухів, направлення рухів, вид з`єднання, відносне розміщення рухів при виконанні підписів. Враховуючи викладене, позивач просить суд:

- врахувати суму грошових витрат у розмірі 13 000 грн. на проведення почеркознавчого дослідження до витрат, пов`язаних з розглядом справи, при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

- не вважати достовірними доказами документи, долучені відповідачем-2 клопотанням про долучення додаткових доказів від 11.09.2019.

Господарський суд зазначає, що предметом розгляду даної справи є визнання недійсним договору факторингу № 14 від 06.06.2018, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юніка-Сервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінфест". Визнання недійсними перелічених в заяві позивача Угод не є предметом розгляду цієї справи.

Враховуючи викладене, господарським судом не приймається до уваги клопотання позивача про долучення до матеріалів справи та надання пояснень, а справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами.

09.10.2019 у судове засідання з`явився представник відповідача-2.

09.10.2019 у судове засідання представник позивача не з`явився, подав до суду клопотання про перенесення справи.

09.10.2019 у судове засідання представник відповідача-1 не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення (ухвали суду), яке отримано відповідачем-1 19.09.2019.

В порядку ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

10.01.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа-Торгсервіс Південь" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юніка-Сервіс" (постачальник) було укладено договір № 10/01-2017 (далі - договір).

Постачальник поставляє і передає у власність покупця, а покупець приймає і оплачує товари, що поставляються (п. 1.1. договору).

Постачальник зобов`язаний поставляти товар за цінами, вказаними а Специфікації (Додаток № 3 «Специфікація»), затвердженої сторонами, відповідно до Додатку № 1. У разі, якщо ціна в накладній перевищує ціну, зазначену в специфікації, постачальник зобов`язаний надати коригування накладної з цінами, які відповідають специфікації (п. 3.1. договору).

Оплата поставленого товару здійснюється на підставі накладних, наданих постачальником в офіс покупця з урахуванням складених актів розбіжностей (п. 3.2. договору).

Оплата за товар здійснюється відповідно до законодавства України протягом терміну платежу, зазначеного в Додатку №1. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з розрахункового рахунку платника. Якщо останній день здійснення покупцем будь-якого платежу за цим договором припадає на вихідний, святковий або неробочий день, то такий платіж може бути зроблений покупцем в перший робочий день після вихідного, святкового або неробочого дня (п. 3.3. договору).

Договір укладено на термін до 31 грудня 2017 (п. 6.1. договору).

Термін дії цього договору автоматично продовжується на додатковий термін в 1 (один) рік, у випадку, якщо жодна зі сторін не заявить у письмовій формі про свій намір змінити або припинити дію договору за 60 (шістдесят) календарних днів до закінчення дії цього договору (п. 6.2. договору).

Права і зобов`язання, які виникають за цим договором не можна передавати третім сторонам без попередньої письмової згоди іншої сторони. У разі порушення умов даного пункту договору покупець має право вимагати компенсації збитків, негайно припинити дію цього договору (п. 6.6. договору).

06.06.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінфест" (фактор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юніка-Сервіс" (клієнт) було укладено договір факторингу № 14 (далі - договір факторингу).

За цим договором клієнт відступає факторові своє право грошової вимоги за Договором № 10/01-2017 від 10.01.2017 (надалі іменується «основний договір») до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Торгсервіс Південь», ідентифікаційний код юридичної особи - 35513295 (надалі іменується «боржник») в розмірі 411 749,00 грн. (надалі іменується "вимога"), а фактор зобов`язується передати грошові кошти у сумі, що відповідає розміру вимоги (надалі іменуються «кошти») в розпорядження клієнта за плату (п. 1.1. договору факторингу).

За цим договором клієнт відступає факторові право грошової вимоги за основним договором, строк платежу за якою настав, а також право вимоги за основним договором, яке виникне в майбутньому. Вимога за цим договором є відступленою клієнтом факторові з моменту набуття чинності цим договором, якщо сторони не домовляться про інше (п. 1.2. договору факторингу).

Фактор підтверджує наявність у нього права за чинним законодавством України укладати та виконувати цей договір. Клієнт відповідає перед фактором за дійсність вимоги та відповідає за невиконання або неналежне виконання вимоги боржником (п. 1.3. договору факторингу).

Детальна інформація про вимогу відображена у документах, що перелічені у п. 3.1.1. - 3.1.4. цього договору (п. 1.5. договору факторингу).

Фактор зобов`язується перерахувати клієнту або іншій особі, що вказана клієнтом, грошові кошти у розмірі, що визначений п. 1.1. договору, не пізніше ніж у шестимісячний термін з моменту підписання цього договору (п. 1.6. договору факторингу).

Клієнт підтверджує, що заборгованість боржника є дійсною і підлягає оплаті. У боржника відсутні підстави для не сплати вимоги. Сторони погодили, що клієнт виступає поручителем і поручається перед фактором за виконання боржником своїх зобов`язань, що випливають з основного договору в повному обсязі. Сторони під невиконанням зобов`язання також розуміють ухилення боржника від отримання або ухилення від надання підтвердження про отримання повідомлення про укладення цього договору. У разі невиконання боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено цим договором (п. 1.7. договору факторингу).

Фактор зобов`язується сплатити клієнтові кошти в передбачені цим договором порядок та строк (п. 2.2.1. договору факторингу).

Клієнт має право вимагати від фактора перерахування коштів відповідно до умов цього договору (п. 2.3.1. договору факторингу).

Клієнт зобов`язується належно виконати свої зобов`язання за цим договором, а разі їх невиконання нести юридичну відповідальність на умовах, що передбачені цим договором та національним законодавством (п. 2.4.1. договору факторингу).

Після набрання чинності цим договором та в триденний термін з моменту підписання цього договору, клієнт зобов`язаний сповістити боржника про укладення цього договору і повідомити, що платіж на користь фактора в розмірі, визначеному з цьому договорі, є належним (п. 3.2. договору факторингу).

Розрахунки боржника з фактором стосовно переданих прав вимоги здійснюються в порядку і формі, встановлених основним договором (п. 3.3. договору факторингу).

За умовами цього договору до фактора переходять всі права клієнта як кредитора в грошових зобов`язаннях, що виникли із основного договору, у тому числі право одержання від боржника сум основного боргу, процентів, неустойки (штрафів, пені) у повному обсязі, з моменту підписання цього договору (п. 3.4. договору факторингу).

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін (п. 5.1. договору факторингу).

Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 5.1 цього договору та закінчується 31.12.2019 (п. 5.2. договору факторингу).

Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п. 5.3. договору факторингу).

07.06.2018 укладено Додаткову угоду № 1 до договору факторингу (а.с. 26-28), в якій сторони дійшли згоди про наступне: клієнт передає фактору права вимоги оплати за товар, що був поставлений боржнику (ТОВ «Альфа-Торгсервіс Південь») за накладною від 04.06.2018 № 7874684 на суму 5 833,54 на підставі договору № 10/01-2017 від 10.01.2017. У зв`язку з переданням права вимоги за додатковою накладною, що вказана у п. 1 цієї Угоди загальна сума вимоги фактора до боржника збільшилася, що потребує внесення змін до п. 1.1. договору факторингу. Сторони погодили внести зміни до п. 1.1. договору факторингу та викласти його у наступній редакції: « 1.1. За цим договором клієнт відступає фактору своє право грошової вимоги за договором № 10/01-2017 від 10.01.2017 (надалі іменується «основний договір») до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Торгсервіс Південь», (надалі іменується «боржник») в розмірі 417 582,54 грн, (надалі іменується «вимога»), а фактор зобов`язується передати грошові кошти у сумі, що відповідає розміру вимоги (надалі іменуються «кошти) в розпорядження клієнта за плату». Також сторони погодили викласти реєстр видаткових накладних, за якими фактору передається право вимоги до боржника в новій редакції.

Відповідно до п.1.1 договору факторингу №14 від 06.06.2018 в редакції Додаткової угоди №2 від 08.06.2018 за цим договором клієнт відступає фактору своє право грошової вимоги за договором № 10/01-2017 від 10.01.2017 (надалі іменується «основний договір») до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Торгсервіс Південь» (надалі іменується «боржник») в розмірі 417 582,54 грн, (надалі іменується «вимога»), а фактор зобов`язується передати грошові кошти у сумі, що відповідає розміру вимоги (надалі іменуються «кошти) в розпорядження клієнта за плату, розмір якої складає 417,42грн.

Позивач зазначає, що отримав повідомлення від 06.06.2018 про відступлення права грошової вимоги (факторинг) (а.с. 29-31) з наступною інформацією - 07.06.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінфест» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юніка-Сервіс» було укладено Договір факторингу №14. Однак, в повідомленні від 06.06.2018 помилково зазначається, що договір факторингу №14 укладено 07.06.2019. 20.08.2018 Ухвалою Господарського суду Миколаївської області по справі № 904/3120/18 відкрито провадження за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінфест» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Торгсервіс Південь» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніка-Сервіс» про стягнення заборгованості у розмірі 417 582,54 грн. З матеріалів справи № 904/3120/18 ТОВ «Альфа-Торгсервіс Південь» вперше отримало змогу ознайомитись з Договором факторингу № 14 та встановити, що Договір факторингу укладено саме 06.06.2018, що суперечить повідомленню в якому зазначено дату укладення Договору факторингу № 14 від 07.06.2018. Таким чином, позивач вважає, що ТОВ «Альфа-Торгсервіс Південь» було неналежним чином повідомлено про укладення Договору факторингу № 14 та про відступлення права вимоги в цілому. Також позивач зазначає, що доказів сплати фактором грошових коштів у розмірі 417 582,54 грн. клієнту за відступлення свого права грошової вимоги не надано. Тобто, договір факторингу є недійсним, оскільки даний правочин не створює правових наслідків, передбачених договором факторингу. Позивач звертає увагу, що має всі підстави вважати, що сплата грошових коштів не відбулась та не може відбутись з огляду на відомості отримані з матеріалів ухвали Господарського суду Дніпропетровської області по справі № 904/2739/18 від 28.05.2019 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнілівер Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніка-Сервіс" про стягнення 24 706 771,29 грн. Даною ухвалою суд зазначає стосовно заходів забезпечення позову наступне: «Заява (про забезпечення позову) обґрунтована тим, що позивач пред`явив ухвалу суду про забезпечення позову від 21.06.2018 до виконання, однак така ухвала не може бути виконана, оскільки відповідач вже закрив зазначені рахунки, що підтверджується листами ПАТ «Банк Восток» за № 04/3045 від 10.07.2018 та ПАТ «МТБ Банк» (попередня назва - ПАТ «Марфін Банк») за № 1259 від 09.07.2018; зазначені рахунки були закриті відповідачем 22.06.2018 та 23.06.2018, тобто одразу після отримання відповідачем позовної заяви та винесення судом ухвали про забезпечення позову у даній справі; дії відповідача по закриттю банківських рахунків свідчать про те, що відповідач продовжує ухилятись від виконання грошових зобов`язань та не має на меті повертати кошти за поставлений товар; крім того, ці дії можуть свідчити про те, що у відповідача наявні кошти або він очікує їх отримання, однак не бажає повертати заборгованість позивачу». Також, позивач зазначає, що ТОВ "Фінансова Компанія "Фінфест" та ТОВ "Юніка-Сервіс", укладаючи оспорюваний договір факторингу, вчинили удаваний правочин для приховання іншого правочину, а саме: договору відступлення права вимоги, з метою уникнення необхідності його погодження із боржником, без дотримання вимог ст. ст. 512, 516 Цивільного кодексу України та без отримання письмової згоди на такі дії від боржника - ТОВ «Альфа-Торгсервіс Південь», що прямо передбачено ч.1 ст. 516 Цивільного кодексу України та п. 6.6. Договору № 10/01-2017 від 10.01.2017, а саме: права та обов`язки за даним договором, які виникають по даному договору заборонено передавати третім сторонам без попереднього письмового погодження іншої сторони. Позивач просить суд визнати недійсним договір факторингу № 14 від 06.06.2018, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юніка-Сервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінфест".

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (ч. 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України).

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 2 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України).

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст. 15 Цивільного кодексу України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України).

За змістом ст. 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Господарський суд зазначає, що при розгляді даної категорії спорів необхідно враховувати загальні приписи ст. ст. 3, 15, 16 ЦК України, оскільки за результатами розгляду спору про визнання недійсним правочину вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Вказане узгоджується із позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, яка відображена у постанові від 03.09.2019 у справі № 917/1258/18.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до приписів ст. 15 Цивільного кодексу України кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Як роз`яснив Конституційний Суд України своїм рішенням від 01.12.2004 №18-рп/2004 (у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

У рішенні Конституційного Суду України дано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес позивача (у даному випадку стосовно визнання недійсним договору факторингу) має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного рішення Конституційного Суду України.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 910/15567/17.

Отже, саме на Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфа-Торгсервіс Південь", як позивача, покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Однак, всупереч наведеному позивач не довів, яким чином внаслідок укладення оскаржуваного договору факторингу було порушено зі сторони відповідачів права позивача.

Підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України).

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором (ч. 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (ч. 2 ст. 1078 Цивільного кодексу України).

Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ст. 1079 Цивільного кодексу України).

За змістом п. 11 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" факторинг є фінансовою послугою.

Фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг").

Поряд з цим, законодавець визначив факторинг, як кредитну операцію, про що зазначено у п.3 ч.1 ст. 49 Закону України "Про банки та банківську діяльність".

Виходячи із системного аналізу зазначених норм матеріального законодавства, договір факторингу, як договір фінансової послуги, спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором.

Однією із відмінних ознак факторингу від інших правочинів, які передбачають відступлення право вимоги, є передача грошових коштів у розпорядження клієнта за плату, тобто взамін права вимоги клієнт отримує від фактора послугу, що полягає в передачі грошових коштів у розпорядження клієнта, з обов`язком клієнта оплатити користування ними.

При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченою в договорі, право вимоги за яким передається.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 909/968/16 від 11.09.2018.

У ст. 350 Господарського кодексу України зазначено, що фактором може бути лише банк.

Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України та національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. (ч.2 ст. 350 Господарського кодексу України).

Разом з тим, у п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг.

У ч. 1, 2 ст. 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

Пунктами 7 та 8 Положення про Державний реєстр фінансових установ (затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 28.08.2003 № 41) встановлено, що документом, що підтверджує статус фінансової установи, є Свідоцтво. Фінансова установа має право надавати фінансові послуги після внесення її до Реєстру та отримання Свідоцтва. Якщо відповідно до нормативно-правових актів для надання певної фінансової послуги необхідно мати ліцензію та/або дозвіл, фінансова установа має право на надання такої послуги лише після отримання відповідної ліцензії та/або дозволу.

Відповідно до Свідоцтва про реєстрацію фінансової установи від 17.01.2017 ФК № 854 (а.с. 134) Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінфест" зареєстровано як фінансову установу відповідно до розпорядження Комісії № 62 від 17.01.2017.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України).

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України).

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України).

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 Цивільного кодексу України).

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами (ст. 234 Цивільного кодексу України).

Як вказано вище, позивач зазначає, що доказів сплати фактором грошових коштів у розмірі 417 582,54 грн. клієнту за відступлення свого права грошової вимоги не надано. Тобто, договір факторингу є недійсним, оскільки даний правочин не створює правових наслідків, передбачених договором факторингу.

Позивач звертає увагу, що має всі підстави вважати, що сплата грошових коштів не відбулась та не може відбутись з огляду на відомості отримані з матеріалів ухвали Господарського суду Дніпропетровської області по справі № 904/2739/18 від 28.05.2019 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнілівер Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніка-Сервіс" про стягнення 24 706 771,29 грн. Даною ухвалою суд зазначає стосовно заходів забезпечення позову наступне: «Заява (про забезпечення позову) обґрунтована тим, що позивач пред`явив ухвалу суду про забезпечення позову від 21.06.2018 до виконання, однак така ухвала не може бути виконана, оскільки відповідач вже закрив зазначені рахунки, що підтверджується листами ПАТ «Банк Восток» за № 04/3045 від 10.07.2018 та ПАТ «МТБ Банк» (попередня назва - ПАТ «Марфін Банк») за № 1259 від 09.07.2018; зазначені рахунки були закриті відповідачем 22.06.2018 та 23.06.2018, тобто одразу після отримання відповідачем позовної заяви та винесення судом ухвали про забезпечення позову у даній справі; дії відповідача по закриттю банківських рахунків свідчать про те, що відповідач продовжує ухилятись від виконання грошових зобов`язань та не має на меті повертати кошти за поставлений товар; крім того, ці дії можуть свідчити про те, що у відповідача наявні кошти або він очікує їх отримання, однак не бажає повертати заборгованість позивачу».

Господарський суд зазначає, що справа № 904/2739/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнілівер Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніка-Сервіс" про стягнення 24 706 771,29 грн. не має жодного відношення до цієї справи, позов у справі № 904/2739/18 має інший предмет та підставу а також інший склад учасників справи.

Таким чином, інформація чи відомості, отримані з матеріалів ухвали Господарського суду Дніпропетровської області по справі № 904/2739/18, не є належними, достатніми та достовірними доказами в розумінні Господарського процесуального кодексу та жодним чином не впливають на результат вирішення даного спору.

Господарський суд вважає за доцільне зазначити, що обґрунтування заяви про забезпечення позову в рамках справи № 904/2739/18 жодним чином не свідчить про несплату фактором грошових коштів у розмірі 417 582,54 грн. клієнту за відступлення свого права грошової вимоги. Закриття рахунків Товариством з обмеженою відповідальністю "Юніка-Сервіс" жодним чином не вказує на підстави, які дають змогу вважати, що сплата грошових коштів не відбулась та не може відбутись.

За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним (п. 2.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення (п. 3.11. Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

У силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (п. 2.10. Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст. 638 Цивільного кодексу України).

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визначені такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо якої на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського Договору сторони зобов`язані у будь – якому разі погодити предмет договору, ціну та строк її дії (ст. 180 Господарського кодексу України).

У розумінні приписів ст. 180 Господарського кодексу України та ст. 638 Цивільного кодексу України спірний договір є укладеним. Сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, погодили предмет, ціну та строк дії договору.

Суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами(ст. 629 Цивільного кодексу України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до 1.6. договору факторингу №14 від 06.06.2018 фактор зобов`язується перерахувати клієнту або іншій особі, ще вказана клієнтом грошові кошти у розмірі що визначений п. 1.1. договору, не пізніше ніж у шестимісячний термін з моменту підписання цього договору.

10.09.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінфест" (сторона 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юніка-Сервіс" (сторона 2) було укладено Угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог № 1 (далі - Угода 1).

За договором факторингу № 14 від 06.06.2018 (з урахуванням Додаткової угоди № 1 від 07.06.2018 та Додаткової угоди № 2 від 08.06.2018) передбачено фінансування стороною 1 на користь сторони 2 за відступлене право вимоги за Договором № 10/01-2017 від 10.01.2017. При цьому сторона 2 є кредитором, а сторона 1 є боржником при виконанні грошового зобов`язання за вказаним договором факторингу № 14 від 06.06.2018 в сумі 417 582,54 грн. (п. 1. Угоди 1).

За договором факторингу № 14 від 06.06.2018 (з урахуванням Додаткової угоди № 1 від 07.06.2018 та Додаткової угоди № 2 від 08.06.2018 ) передбачена оплата стороною 2 на користь сторони 1. При цьому сторона 1 є кредитором, а сторона 2 є боржником при виконанні грошового зобов`язання за вказаним договором в сумі 417,42 грн. (п. 2. Угоди 1).

Сторона-1 і сторона-2, маючи одна до одної зустрічні однорідні вимоги, строк виконання яких настав, дійшли згоди про залік таких зустрічних однорідних вимог, що випливають з вищевказаного договору, у якому сторона-1 і сторона-2 є сторонами (п. 3. Угоди 1).

Керуючись ст. 601 Цивільного кодексу України, сторони дійшли згоди зарахувати зустрічні однорідні вимоги за зобов`язаннями, указаними в п. п. 1 та 2 цієї угоди, у сумі 417,42 грн. (п. 4. Угоди 1).

Ця Угода набирає чинності з моменту її підписання сторонами та її скріплення печатками сторін (п. 6. Угоди 1).

10.09.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінфест" (сторона 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юніка-Сервіс" (сторона 2) було укладено Угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог № 2 (далі - Угода 2).

За договором відступлення права вимоги № 100919 від 10.09.2019 сторона 1 одержала частково право вимоги від сторони 2 за Додатковою угодою №1 до договору про переведення боргу від 28.11.2018 за кредитним договором № дк2018-0043 від 19.04.2018. При цьому сторона 1 є кредитором, а сторона 2 є боржником при виконанні грошового зобов`язання за вказаною Додатковою угодою № 1 до договору про переведення боргу від 28.11.2018 за кредитним договором № дк2018-0043 від 19.04.2018 в сумі 417 165,12 грн. (п. 1. Угоди 2).

За договором факторингу № 14 від 06.06.2018 (з урахуванням Додаткової угоди № 1 від 07.06.2018 та Додаткової угоди № 2 від 08.06.2018 та Угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог № 1 від 10.09.2019) передбачено фінансування стороною 1 на користь сторони 2 за відступлене право вимоги за Договором № 10/01-2017 від 10.01.2017. (п. 2. Угоди 2).

Сторона-1 і сторона-2, маючи одна до одної зустрічні однорідні вимоги, строк виконання яких настав, дійшли згоди про залік таких зустрічних однорідних вимог, що випливають з вищевказаного договору, у якому сторона-1 і сторона-2 є сторонами (п. 3. Угоди 2).

Керуючись ст. 601 Цивільного кодексу України, сторони дійшли згоди зарахувати зустрічні однорідні вимоги за зобов`язаннями, указаними в п. п. 1 та 2 цієї угоди, у сумі 417 165,12 грн. (п. 4. Угоди 2).

Ця угода набирає чинності з моменту її підписання сторонами та її скріплення печатками сторін (п. 6. Угоди 2).

Зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін (ст. 601 Цивільного кодексу України).

Враховуючи викладене, є недоведеними твердження позивача стосовно того, що договір факторингу є недійсним, оскільки не створює правових наслідків, передбачених договором факторингу.

Спірний правочин не суперечить вимогам чинного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особи, які вчиняли згаданий правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі, спірний правочин вчинено у формі, встановленій законом, спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Також, позивач зазначає, що ТОВ "Фінансова Компанія "Фінфест" та ТОВ "Юніка-Сервіс", укладаючи оспорюваний договір факторингу, вчинили удаваний правочин, для приховання іншого правочину, а саме: договору відступлення права вимоги, з метою уникнення необхідності його погодження із боржником без дотримання вимог ст. ст. 512, 516 Цивільного кодексу України та без отримання письмової згоди на такі дії від боржника - ТОВ «Альфа-Торгсервіс Південь», що прямо передбачено ч.1 ст. 516 Цивільного кодексу України та п. 6.6. Договору № 10/01-2017 від 10.01.2017, а саме: права та обов`язки за даним договором, які виникають по даному договору заборонено передавати третім сторонам без попереднього письмового погодження іншої сторони.

Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили (ч. 1 ст. 235 Цивільного кодексу України).

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (ч. 2 ст. 235 Цивільного кодексу України).

Господарський суд зазначає, що жодних належних, достатніх та достовірних доказів на підтвердження своїх доводів позивачем до суду не надано.

Відповідно до статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

У статті 350 Господарського кодексу України факторинг визначений як передання чи зобов`язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони.

У статті 1077 Цивільного кодексу України зазначено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06.02.2014 № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Таким чином, у Цивільному кодексі України, як вбачається зі змісту його статей 512, 1077, проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

З аналізу статей 512-518 Цивільного кодексу України можна зробити такий висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

Разом з тим, із ч.1 ст.1077 Цивільного кодексу України, ст.350 Господарського кодексу України та ч.5 ст.5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вбачається, що суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (ч.2 ст.1079 Цивільного кодексу України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ч.3 ст.1079 Цивільного кодексу України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

Як вже було вище зазначено, відповідно до чинного законодавства фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (ст. 515 Цивільного кодексу України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (ст. 1078 Цивільного кодексу України).

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 909/968/16 від 11.09.2018.

Відповідно до Свідоцтва про реєстрацію фінансової установи від 17.01.2017 ФК № 854 (а.с. 134), Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінфест" зареєстровано як фінансову установу відповідно до розпорядження Комісії № 62 від 17.01.2017. Відповідно до п.1.1 договору факторингу №14 від 06.06.2018 в редакції Додаткової угоди №2 від 08.06.2018 за цим договором клієнт відступає фактору своє право грошової вимоги за договором № 10/01-2017 від 10.01.2017 (надалі іменується «основний договір») до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Торгсервіс Південь» (надалі іменується «боржник») в розмірі 417 582,54 грн, (надалі іменується «вимога»), а фактор зобов`язується передати грошові кошти у сумі, що відповідає розміру вимоги (надалі іменуються «кошти) в розпорядження клієнта за плату, розмір якої складає 417,42грн.

Відповідно до п. 6.6. договору поставки права і зобов`язання, які виникають за цим договором не можна передавати третім сторонам без попередньої письмової згоди іншої сторони. У разі порушення умов даного пункту договору покупець має право вимагати компенсації збитків, негайно припинити дію цього договору.

Договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов`язань або відповідальності перед боржником у зв`язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги (ч. 1 ст. 1080 Цивільного кодексу України).

Враховуючи викладене, відповідно до ч. 1 ст. 1080 Цивільного кодексу України необхідність отримання згоди позивача для відступлення права вимоги відсутня.

Позивач зазначає, що отримав повідомлення від 06.06.2018 про відступлення права грошової вимоги (факторинг) (а.с. 29-31) з наступною інформацією - 07.06.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінфест» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юніка-Сервіс» було укладено Договір факторингу №14. Однак, в повідомленні від 06.06.2018 помилково зазначається, що договір факторингу №14 укладено 07.06.2019.

Відповідач-2 у своєму відзиві зазначив, що при виготовлені тексту повідомлення про відступлення права грошової вимоги від 06.06.2018 було допущено механічну помилку та зазначено неправильну дату укладання договору факторингу.

Господарський суд зазначає, що про здійснення відповідачем-2 описки в тексті повідомлення свідчить також той факт, що вказане повідомлення підписано сторонами 06.06.2018.

Зазначена описка в повідомленні (« 7» замість « 6», за умови складання повідомлення саме 06.06.2018) жодним чином не впливає на зміст правочину та факт повідомлення позивача про укладення договору факторингу.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено порушення його права чи охоронюваного законом інтересу відповідачами на момент звернення до господарського суду та відповідно необхідність його відновлення, а також не доведено порушення вимог чинного законодавства при укладенні оспорюваного договору факторингу, у зв`язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи (п.2 ч.3 с. 123 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу витрати, пов`язані із залученням спеціаліста, у розмірі 13000,00грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 921,00 грн. покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Дніпропетровської області.

Повне рішення складено 18.10.2019

Суддя

І.В. Мілєва