справа №619/522/19

провадження №2/619/522/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2019 року Дергачівський районний суд Харківської області

у складі: головуючого судді Якименко Л.О.

за участю: секретаря судового засідання Ломанової І.А.

представників позивача ОСОБА_1 І ОСОБА_2 ,

Шабаса Г.В.

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дергачі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мерефа-Агро» до ОСОБА_3 , третя особа Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Галина Іванівна про визнання договорів купівлі-продажу недійсними внаслідок вчинення під впливом обману.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мерефа-Агро» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_3 , третя особа Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Галина Іванівна про визнання договорів купівлі-продажу недійсними внаслідок вчинення під впливом обману.

На підтвердження позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «Мерефа-Агро» посилається на те, що 08 лютого 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мерефа-Агро» та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу частини нежитлової будівлі літ. «Г1», загальною площею 1028,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Договір було посвідчено 08.02.2017 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І., зареєстровано в реєстрі за №239.

За цим договором позивач передав у власність відповідачу, а відповідач прийняв 1/2 частину нежитлової будівлі літ. «Г1», загальною площею 1028,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначене майно належало позивачу на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. 09.06.2016 за реєстровим №1054 та згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на майно зареєстровано 09.06.2016, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 932897263220.

У п. 9 цього договору зазначено, що право власності на майно виникає у покупця з моменту нотаріального посвідчення цього договору та державної реєстрації цього права.

Згідно із ст. 182 Цивільного кодексу України право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації.

Договір між сторонами було укладено, нотаріально посвідчено та право власності відповідача на частину нежитлової будівлі літ. «Г1», загальною площею 1028,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо права власності. Відтак, відповідач ОСОБА_3 є власником частини нежитлової будівлі літ. «Г1», загальною площею 1028,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , з 08.02.2017.

Також 09 лютого 2017 року між позивачем ТОВ «Мерефа-Агро» та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу 1/2 частини нежитлової будівлі літ. «Г1», загальною площею 1028,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Договір був посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. та зареєстровано в реєстрі за №245.

1\2 частина нежитлової будівлі літ. «Г1». загальною площею 1028,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належала позивачу (продавцю) на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. 10.06.2016 за реєстровим №1080 та згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманої шляхом безпосереднього доступу до нього, право власності на майно зареєстроване 10.06.2016, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 932897263220, номер запису про право власності 14922579.

У п. 9 Договору 2 зазначено, що право власності на майно виникає у покупця з моменту нотаріального посвідчення цього Договору та державної реєстрації цього права. Право власності ОСОБА_3 на 1/2 частину нежитлової будівлі літ. «Г1», загальною площею 1028,4 кв.м. що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за Договором 2 зареєстровано 09.02.2017 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, ОСОБА_3 став власником нежитлової будівлі літ. «Г1», загальною площею 1028,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі двох нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 08.02.2017 та 09.02.2017, зареєстровано за №239 та №245 відповідно (Договір 1 та Договір 2).

Однак між сторонами цих Договорів була домовленість щодо здійснення покупцем попередньої оплати.

Так, у п. 3 Договору 1 визначено, що за домовленістю сторін продаж вчинено на суму 104459,25 грн., які покупець сплатив продавцю ще до підписання та нотаріального посвідчення цього договору.

Пункт 3 Договору 2 є аналогічним пункту 3 Договору 1.

Покупець мав здійснити попередню оплату повної вартості всієї нежитлової будівлі літ. «Г1», загальною площею 1028,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , тобто до укладення Договорів сплатити грошові кошти у сумі 208918 грн. 50 коп.

Безпосередньо перед укладенням Договору 1 та його нотаріальним посвідченням відповідач сказав позивачу, що сплатив грошові кошти у повній сумі 208918,50 грн. шляхом перерахування на рахунок позивача, на підтвердження чого продемонстрував платіжне доручення. Відповідач запевнив позивача, що оплату здійснено, грошові кошти перераховано та перешкод в укладенні Договору 1 та в подальшому Договору 2 немає.

Будучи впевненим в тому, що кошти у сумі 208918,50 грн. як попередню оплату за Договорами перераховано відповідачем на рахунок позивача, останній підписав 08.02.2017 та 09.02.2017 договори купівлі-продажу частини нежитлової будівлі літ. «Г1», загальною площею 1028,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 Договори було нотаріально посвідчено, зареєстровано за №239 та №245 відповідно. Право власності ОСОБА_3 на нежитлову будівлю на підставі цих Договорів зареєстровано.

Проте виявилося, що кошти від ОСОБА_3 на рахунок ТОВ «Мерефа-Агро», в тому числі і щодо здійснення попередньої оплати купівлі нерухомого майна - вищезгаданої нежитлової будівлі, не надходили. Відповідачем не було сплачено кошти і після укладення Договорів та переходу права власності на нерухоме майно від позивача до відповідача.

Відповідно до листа ГУ ДФС у Харківській області №49237/10/20-40-08-01-09 від 27.11.2018, у ТОВ «Мерефо-Агро» (податковий номер 33561242) наявні відкриті банківські рахунки у м. Харкові, ГРУ ПАТ КБ «ПриватБанк», м. Харків, а саме: № НОМЕР_1 (валюта рахунку - 980 - українська гривня, дата відкриття - 02.07.2016); № НОМЕР_2 (валюта рахунку - 980 - українська гривня, дата відкриття - 02.07.2016).

Відсутність будь-яких коштів від ОСОБА_3 як до укладення Договорів, так і після підтверджується довідкою про обіг коштів за період з 01.07.2016 по 10.10.2018 за рахунками ТОВ «Мерефа-Агро» в АТ КБ «ПриватБанк» (п/р №260030522162233), виданою АТ КБ «ПриватБанк» ТОВ «Мерефа-Агро» 10.10.2018 за №1810108 НОМЕР_3 . Згідно із цією довідкою з серпня 2016 року по жовтень 2018 року (10.10.2018) на поточний рахунок ТОВ «Мерефа-Агро» не надходили грошові кошти взагалі, в тому числі і від ОСОБА_3

Розрахунок між сторонами мав відбутися лише у безготівковій формі.

У ст. 4 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» зазначено, що для проведення переказу можуть використовуватися кошти як у готівковій, так і в безготівковій формі. Види безготівкових розрахунків визначаються законами та прийнятими на їх основі нормативно-правовими актами Національного банку України.

Крім того, у п.1 Постанови Правління Національного Банку України «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою» від 06.06.2013 N 210, яка діяла на час укладення Договорів і втратила чинність 29.12.2017, було встановлено граничну суму розрахунків готівкою: підприємств (підприємців) між собою протягом одного дня в розмірі 10 000 (десяти тисяч) гривень; між фізичною особою та підприємством (підприємцем) протягом одного дня в розмірі 50 000 (п`ятдесяти тисяч) гривень; фізичних осіб між собою за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню, у розмірі 50 000 (п`ятдесяти тисяч) гривень.

Згідно із п. 7 Розділу II Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні затвердженого Постановою Правління Національного банку України 29.12.2017 № 148 (на підставі якого втратила чинність Постанова Правління Національного Банку України «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою» від 06.06.2013 N 210).

Фізичні особи мають право здійснювати розрахунки готівкою:

1) із суб`єктами господарювання протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами - у розмірі до 50 000 (п`ятдесяти тисяч) гривень включно.

Платежі на суму, що перевищує 50 000 гривень, проводяться через банки або небанківські фінансові установи, які в установленому законодавством України порядку

отримали ліцензію на переказ коштів у національній валюті без відкриття рахунку, шляхом переказу коштів із поточного рахунку на поточний рахунок або внесення коштів до банку чи небанківської фінансової установи для подальшого їх переказу на поточні рахунки в банку та ін.

Відтак, з огляду на викладене, розрахунок між позивачем та відповідачем, а саме здійснення оплати відповідачем коштів у сумі 208918,50 грн. мало бути проведено лише у безготівковій формі.

Позивач стверджує, що відповідач ввів його в оману щодо попередньої сплати коштів за купівлю нерухомого майна за Договорами, так як хотів стати власником такого майна, а позивач, в свою чергу, знаючи про нездійснення оплати, не надав би згоди на укладення цього Договору та не підписав би його.

Із положень цивільного законодавства України вбачається, що на покупця покладається обов`язок сплати грошової суми за майно, що ним придбавається за договором купівлі-продажу.

Обман щодо обов`язку покупця провести оплату за договором купівлі-продажу має істотне значення.

Відповідач діяв недобросовісно та умисно, так як бажав отримати у власність нерухоме майно без проведення оплати та ввів позивача та нотаріуса в оману щодо виконання цього обов`язку, так як приховав несплату коштів, запевнивши, що кошти перераховано на поточний рахунок ТОВ «Мерефа-Агро». Відповідач діяв умисно. Крім того, у разі б обізнаності ТОВ «Мерефа-Агро» про не проведення попередньої оплати відповідачем, позивач не укладав би Договори, так як також розраховував та очікував на настання відповідних правових наслідків за цими Договорами, бажав отримати кошти за продаж нерухомості та відповідно реалізувати своє право на отримання оплати за Договорами, в тому числі попередньої.

Відповідно до пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають па вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Норми статті 230 ЦК не застосовуються щодо односторонніх правочинів.

Таким чином, у діях відповідача ОСОБА_3 був умисел, так як останній надав неправдиву інформацію про попередню сплату коштів для купівлі нерухомості за Договорами, умисно надав недостовірні відомості про сплату коштів, навпаки продемонструвавши розрахунковий документ. Відповідач діяв умисно, так як хотів отримати у власність нежитлову будівлю за Договорами. Обставина щодо здійснення оплати за Договорами має істотне значення, саме щодо неї позивача було введено в оману відповідачем. Позивач після укладення Договорів був впевнений в тому, що кошти надійшли на поточний рахунок, однак цього не сталося та не могло статися, так як жодні гроші не перераховувалися, підтвердженням чого слугує довідка про обіг коштів за рахунками ТОВ «Мерефа-Агро» у ПАТ КБ «Приватбанк».

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на зміст спірних правовідносин, вбачається що Договори, укладені 08.02.2017 та 09.02.2017 (нотаріально посвідчені, реєстраційні № НОМЕР_4 та №245) між ТОВ «Мерефа-Агро» (Продавець) та ОСОБА_3 (Покупець), не були спрямовані на настання реальних правових наслідків у вигляді отримання Продавцем оплати за продане ним майно в порушення вимог чинного законодавства України. Договори купівлі-продажу від 08.02.2017 та від 09.02.2017, укладені між ТОВ «Мерефа-Агро» та ОСОБА_3 , нотаріально посвідчені, були вчинені під впливом обману, а саме відповідач ввів в оману позивача щодо оплати за договорами, а тому такі договори мають бути визнані недійсними судом.

Представником відповідача ОСОБА_3 – адвокатом Ткаченко Є.О. подано до суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що свої позовні вимоги позивач аргументує тим, що 08.02.2017 між позивачем та відповідачем укладено два договори купівлі-продажу частини нежитлової будівлі літ. «Г1», загальною площею 1028,4 кв,м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані в реєстрі за № 239 та № 245 відповідно. В результаті укладання вказаних договорів відповідач став власником зазначеної нежитлової будівлі, але більше, ніж через два роки позивач згадав, що спірні договори купівлі-продажу є недійсними на підставі ст. 230 ЦК України, у зв`язку з тим, що начебто відповідач ввів позивача в оману щодо істотної умови договору, та не здійснив оплату за придбане нежитлове приміщення.Позивачем не доведений факт обману, під впливом якого ним вчинено правочини.Згідно ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.Доказами позивача є зазначення у позові наступного твердження «Безпосередньо перед укладанням Договору 1 відповідач (Покупець) сказав позивачу (Продавцю), що сплатив грошові кошти у повній сумі 208918,50 гри. шляхом перерахування на рахунок позивача, на підтвердження чого продемонстрував платіжне доручення. Відповідач запевнив позивача, що оплату здійснено, грошові кошти перераховано та перешкод в укладанні Договору 1 та в подальшому Договору 2 немає.Відповідач ОСОБА_3 вчинив активні дії шляхом демонстрації розрахункового документа, щоб впевнити позивача про здійснення попередньої оплати за договором».При цьому в підтвердження заявлених аргументів позивач не надає ані копій зазначеного ним платіжного доручення (розрахункового документа), та навіть не зазначає його реквізитів. Жодних розрахункових документів відповідач позивачу не надавав.Натомість, відповідач стверджує, що платіжне доручення має можливість сформувати юридична особа, відповідач - як фізична особа мав можливість лише видати чек або доручення на списання коштів, яке погоджується окремо у договорі з банком, яких відповідач жодного разу не укладав.Цим фактом позивач сам вводить суд в оману й зазначає неіснуючі відомості, не додаючи належні докази до позову. Таким чином, позивачем не доведений факт обману, його доводи є голослівними й не можуть прийматися до уваги при вирішенні справи.Позивач підтверджує, що між сторонами існувала домовленість попередньої оплати. І, як стверджує позивач, відсутність будь-яких коштів як до укладання Договорів, так і після підтверджується довідкою № 1810108Ш5535242 від 10.10.2018 року про обіг коштів позивача за період з 01.07.2016 р. по 10.10.2018 р. Позивач зазначає, що з серпня 2016 по жовтень 2018 на поточний рахунок позивача кошти не надходили взагалі.З довідки видно, що у липні 2016 року на рахунку позивача було 209021,50 грн., 208921,50 з яких цього ж місяця позивачем було перераховано третім особам. Зазначені суми фактично співпадають з ціною Договору 1 та Договору 2.Більш того, позивач чомусь звертає увагу саме на серпень 2016 року, хоча законом не встановлено обмежень щодо строків для здійснення попередньої оплати, це може бути і 7 місяців, і рік, і будь який строк, визначений домовленістю сторін.Отже, довідка КБ «Приватбанк» від 10.10.2018 р. - це ще один доказ, наданий позивачем, який свідчить, що сума, аналогічна ціні договорів, була зарахована на рахунок позивача, та про наміри позивача ввести суд в оману. При вирішенні купівлі-продажу нежитлового об`єкту сторони дійшли згоди із всіх його істотних умов та домовились про попередню оплату. Оскільки гроші у відповідача були у готівковій формі та враховуючи обмеження щодо суми розрахунків готівкою між фізичною особою та підприємством протягом одного дня в розмірі 50 000 гривень, встановленими Постановою Правління НБУ від 06.06.2013 р. № 210, відповідач та директор ТОВ «Мерефа-Агро» уклали договір доручення, за яким директор позивача ОСОБА_5 зобов`язався внести у касу підприємства від імені відповідача грошові кошти у розмірі вартості нежитлової будівлі, не перевищуючи встановлених обмежень готівкового розрахунку. На підтвердження отримання грошових коштів було складено розписку. Відповідно до ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. При укладанні договорів купівлі-продажу сторони у п. 3 зазначили, що за домовленістю сторін продаж вчинено за суму 104 459,25 гри., які покупець сплатив продавцю ще до підписання та нотаріального посвідчення цього договору, після чого відповідач повернув розписку позивачу і був абсолютно впевнений, що обов`язки сторін взаємно виконані в повному обсязі і нотаріально засвідчені договори купівлі-продажу та витяги з реєстру речових прав на нерухоме майно до них є тому надійним підтвердженням. Директор ТОВ «Мерефа-агро» підтвердив приватному нотаріусу ОСОБА_6 , що грошові кошти за спірними договорами ним отримані попередньо в повному обсязі. Таким чином, факт обману щодо несплати ціни договорів позивачем не доведено, навпаки всі документи, надані до позову, підтверджують факт повного розрахунку відповідача перед позивачем за придбану нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі викладеного просить у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.

У відповіді на відзив представник позивача посилався на те, що заперечує проти поданої відповідачем заяви по суті, так як остання є необгрунтованою та не містить жодних доказів на підтвердження викладених в ній обставин. Щодо посилання відповідача на той факт, що співпадіння суми коштів, яка знаходилася на рахунку позивача у липні 2016 року в розмірі 208 921, 50 грн. та загальної суми коштів за двома оспорюваними договорами, то позивач став власником нежитлової будівлі літ. «Г1», загальною площею 1028,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договорів купівлі-продажу, посвідчених приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. 09.06.2016 за р.№ 1054 та 10.06.2016 за р.№ 1080, продавцем за якими виступало Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Стандарт Кепітал» (код ЄДРПОУ 33561242). Договори були укладені в червні 2016 року, оплату Позивачем було здійснено у липні 2016 року, що і вбачається з довідки про обіги, виданої ТОВ «Мерефа-Агро» Акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» за період з 01.07.2016 по 10.10.2018. Для підтвердження вищевикладеного та належного виконання процесуальних обов`язків щодо подання усіх наявних доказів, представник ТОВ «Мерефа-Агро» звернувся до ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» із адвокатським запитом щодо надання інформації про сплату ТОВ «Мерефа-Агро» коштів на рахунок ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» у сумі 208 918, 50 грн. на виконання договорів купівлі-продажу від 09.06.2016, 10.06.2016 з наданням документального підтвердження. У відповідь на адвокатський запит ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» надало належним чином завірену виписку по рахунку № НОМЕР_5 ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» з 06.07.2016 до 06.07.2016 в АТ «ПРОКРЕДИТ БАНК», код банку 320984, з якої вбачається, що 06.07.2016 від платника ТОВ «Мерефа-Агро» (код ЄДРПОУ 33561242, рахунок № НОМЕР_1 , по якому і було надано довідку від АТ КБ «ПриватБанк» про обіги по рахунку клієнта ТОВ «Мерефа-Агро») на рахунок ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» було перераховано кошти у сумі 208 918, 50 грн. з призначенням платежу - сплата за нерухоме майно за договорами купівлі-продажу від 09.06.2016 та 10.06.2016. Відтак, кошти у сумі 208 918, 50 грн., що знаходилися на рахунку ТОВ «Мерефа-Агро» були перераховані в рахунок оплати за двома договорами купівлі-продажу від 09.06.2016 та від 10.06.2016. При цьому позивач акцентуємо увагу на тому, що вартість нерухомого майна за двома договорами купівлі-продажу, за якими позивач набув це майно у власність та сума коштів за двома оспорюваними договорами не є однаковими із сумою коштів, що відтворена у довідці про обіги, виданої АТ КБ «Приватбанк» клієнту ТОВ «Мерефа-Агро» за період з 01.07.2016 по 10.10.2018, так як сума коштів, яку був зобов`язаний сплатити відповідач за двома оспорюваними договорами становить 208 918,50 грн., а в липні 2016 року на рахунку ТОВ «Мерефа-Агро» знаходилося 209 021,50 грн., а тому зауваження відповідача щодо фактичного співпадіння цієї суми з ціною оспорюваних договорів є недоречними та спростовується тим, що кошти у сумі 208 918, 50 грн. у липні 2016 року були перераховані ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» для виконання зобов`язань за договорами щодо оплати за придбане нерухоме майно, по 1/2 частині якого є предметами оспорюваних договорів. Посилання відповідача на те, що «позивач чомусь звертає увагу саме на серпень 2016 року, хоча законом не встановлено обмежень щодо строків для здійснення попередньої оплати, це може бути і 7 місяців, і рік, і будь-який строк, визначений домовленістю сторін» спростовується вищевикладеним, так як у червні 2016 року позивач лише став власником нерухомого майна, що є предметом оспорюваних договорів, відповідно раніше жодні оплати і не могли надходити за оспорюваними договорами. Так як лише власник має одну із правомочностей щодо розпорядження своєю власністю. Тому все вище зазначене лише підтверджує, що відповідач жодних оплат за оспорюваними договорами не здійснював. Також у відзиві відповідач посилається на те, що «відповідач та директор ТОВ «Мерефа-Агро» ОСОБА_5 уклали договір доручення, за яким директор Позивача зобов`язався внести у касу підприємства від імені Відповідача грошові кошти у розмірі вартості нежитлової будівлі, не перевищуючи встановлених обмежень готівкового розрахунку. На підтвердження отримання грошових коштів було складено розписку». Так, відповідно до ст. 1000 Цивільного кодексу України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.Договором доручення може бути визначений строк, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя (ст. 1001 ЦК України).Згідно із ст. 1003 ЦК України, у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.Відповідач зазначаючи про начебто наявність договору доручення, не надав жодних доказів викладеного, ні договору доручення, чи можливо копії довіреності, чи будь-яких інших доказів, які б підтвердили існування такого договору.Також заперечуючи проти позовних вимог відповідач посилається на ст. 545 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.За оспорюваними договорами купівлі-продажу позивач є кредитором щодо права вимагати оплати за продане майно, а відповідач є боржником, а тому в разі і наявності розписки, вона мала б зберігатися у відповідача на підтвердження отримання позивачем коштів для оплати придбаного за оспорюваними договорами майна, так як позивач не має жодних розписок. Відповідач не передавав жодних розрахункових документів позивачеві на підтвердження проведення оплати за оспорюваними договорами, а лише продемонстрував розрахунковий документ. Враховуючи вищезазначене представник позивача, просить задовольнити позов у повному обсязі.

Представником відповідача ОСОБА_3 – адвокатом Ткаченко Є.О. подано до суду письмове заперечення на відповідь на відзив, в якому вона зазначила, що позивач жодним чином не довів факт обману зі сторони позивача, що є саме його обов`язком по справі, не надав жодного належного та допустимого доказу обставинам, на які посилався, а тому Договори купівлі-продажу від 08.02.2017 та 09.02.2017 є дійсними та відповідають Закону.

У судовому засіданні представники позивача ОСОБА_7 А ОСОБА_8 , ОСОБА_9 підтримали позовні вимоги і просили їх задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги не визнав і просив відмовити в задоволенні позову.

Представник відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_4 заперечувала проти позову і просила відмовити в його задоволенні.

Третя особа – приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Г.І. не прибула в судове засідання, повідомлялася про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується поштовим повідомленням про отримання судового виклику 26.09.2019 року. Про поважні причини неявки ОСОБА_6 суду не повідомила, письмових пояснень по справі не надала. Суд вважає можливим розглянути справу за відсутності третьої особи ОСОБА_6 .

Суд, дослідивши матеріали справи, як докази, вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1)письмовими, речовими і електронними доказами;

2)висновками експертів;

3)показаннями свідків.

Згідно ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України: кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Судом було достовірно встановлено, що 08 лютого 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мерефа-Агро» та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу 1\2 частини нежитлової будівлі літ. «Г1», загальною площею 1028,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Договір було посвідчено 08.02.2017 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І., зареєстровано в реєстрі за №239.

За договором позивач передав у власність відповідачу, а відповідач прийняв 1/2 частину нежитлової будівлі літ. «Г1», загальною площею 1028,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначене майно належало позивачу на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. 09.06.2016 за реєстровим №1054 та згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на майно зареєстровано 09.06.2016, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 932897263220.

Згідно п.9 цього Договору зазначено, що право власності на майно виникає у покупця з моменту нотаріального посвідчення цього Договору та державної реєстрації цього права.

Договір між сторонами було укладено, нотаріально посвідчено та право власності відповідача на частину нежитлової будівлі літ. «Г1», загальною площею 1028,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо права власності. Відповідач ОСОБА_3 є власником частини нежитлової будівлі літ. «Г1», загальною площею 1028,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , з 08.02.2017.

09 лютого 2017 року між позивачем ТОВ «Мерефа-Агро» та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу 1/2 частини нежитлової будівлі літ. «Г1», загальною площею 1028,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Договір був посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. та зареєстровано в реєстрі за №245.

За договором позивач передав у власність відповідачу, а відповідач прийняв 1/2 частину нежитлової будівлі літ. «Г1», загальною площею 1028,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначене майно належало позивачу на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. 10.06.2016 за реєстровим №1080 та згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на майно зареєстровано 09.06.2016, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 932897263220.

Згідно п. 9 Договору 2 зазначено, що право власності на майно виникає у покупця з моменту нотаріального посвідчення цього Договору та державної реєстрації цього права. Право власності ОСОБА_3 на 1/2 частину нежитлової будівлі літ. «Г1», загальною площею 1028,4 кв.м. що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за Договором 2 зареєстровано 09.02.2017 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Згідно із ст. 182 Цивільного кодексу України право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації.

Таким чином, ОСОБА_3 став власником нежитлової будівлі літ. «Г1», загальною площею 1028,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі двох нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 08.02.2017 та 09.02.2017, зареєстровано за №239 та №245 відповідно (Договір 1 та Договір 2).

Між сторонами вищевказаних Договорів була домовленість щодо здійснення покупцем попередньої оплати.

У п. 3 Договору 1 визначено, що за домовленістю сторін продаж вчинено на суму 104459,25 грн., які покупець сплатив продавцю ще до підписання та нотаріального посвідчення цього договору. Пункт 3 Договору 2 є аналогічним пункту 3 Договору 1.

Покупець мав здійснити попередню оплату повної вартості всієї нежитлової будівлі літ. «Г1», загальною площею 1028,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме до укладення Договорів сплатити грошові кошти у сумі 208918 грн. 50 коп.

Позивач посилається на те, що відповідач ОСОБА_3 безпосередньо перед укладенням Договору 1 та його нотаріальним посвідченням повідомив позивачу, що сплатив грошові кошти у повній сумі 208918,50 грн. шляхом перерахування на рахунок позивача і на підтвердження продемонстрував платіжне доручення, запевнивши позивача, що оплату здійснено, грошові кошти перераховано та перешкод в укладенні Договору 1 та в подальшому Договору 2 немає.

Проте виявилося, що вищевказані кошти від ОСОБА_3 на рахунок ТОВ «Мерефа-Агро», в тому числі і щодо здійснення попередньої оплати купівлі вищевказаної нежитлової будівлі, не надходили.

Відповідно до листа ГУ ДФС у Харківській області №49237/10/20-40-08-01-09 від 27.11.2018, у ТОВ «Мерефа-Агро» (податковий номер 33561242) наявні відкриті банківські рахунки у м. Харкові ГРУ ПАТ КБ «ПриватБанк», м. Харків, а саме: № НОМЕР_1 (валюта рахунку - 980 - українська гривня, дата відкриття - 02.07.2016); № НОМЕР_2 (валюта рахунку - 980 - українська гривня, дата відкриття - 02.07.2016). (а.с. 9).

За довідкою про обіг коштів за період з 01.07.2016 по 10.10.2018 за рахунками ТОВ «Мерефа-Агро» в АТ КБ «ПриватБанк» (п/р №260030522162233), виданою АТ КБ «ПриватБанк», до ТОВ «Мерефа-Агро» з серпня 2016 року по жовтень 2018 року (10.10.2018) на поточний рахунок не надходили грошові кошти. (а.с. 10).

У відповідності до ст. 4 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» проведення переказу можуть використовуватися кошти як у готівковій, так і в безготівковій формі. Види безготівкових розрахунків визначаються законами та прийнятими на їх основі нормативно-правовими актами Національного банку України.

Згідно Постанови Правління Національного Банку України «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою» від 06.06.2013 № 210, яка діяла на час укладення Договорів і втратила чинність 29.12.2017, було встановлено граничну суму розрахунків готівкою: підприємств (підприємців) між собою протягом одного дня в розмірі 10 000 (десяти тисяч) гривень; між фізичною особою та підприємством (підприємцем) протягом одного дня в розмірі 50 000 (п`ятдесяти тисяч) гривень; фізичних осіб між собою за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню, у розмірі 50 000 (п`ятдесяти тисяч) гривень.

Згідно із п. 7 Розділу II Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України 29.12.2017 № 148 (на підставі якого втратила чинність Постанова Правління Національного Банку України «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою» від 06.06.2013 № 210), фізичні особи мають право здійснювати розрахунки готівкою із суб`єктами господарювання протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами - у розмірі до 50 000 (п`ятдесяти тисяч) гривень включно. Платежі на суму, що перевищує 50 000 гривень, проводяться через банки або небанківські фінансові установи, які в установленому законодавством України порядку отримали ліцензію на переказ коштів у національній валюті без відкриття рахунку, шляхом переказу коштів із поточного рахунку на поточний рахунок або внесення коштів до банку чи небанківської фінансової установи для подальшого їх переказу на поточні рахунки в банку та ін.

Розрахунок між позивачем ТОВ «Мерефа-Агро» та відповідачем ОСОБА_3 , а саме здійснення оплати коштів у сумі 208918,50 грн. мало бути проведено лише у безготівковій формі.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України,відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Підстави недійсності правочину визначено статтею 215 ЦК України.

Так , підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману визначено статтею 230 ЦК України.

Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Згідно із ч. 1 ст. 229 ЦК України, істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 691 ЦК України зазначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Із положень цивільного законодавства України вбачається, що на покупця покладається обов`язок сплати грошової суми за майно, що ним придбавається за договором купівлі-продажу.

Обман щодо обов`язку покупця провести оплату за договором купівлі-продажу має істотне значення.

Відповідно до пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають па вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Норми статті 230 ЦК не застосовуються щодо односторонніх правочинів.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_3 не здійснив розрахунок за договорами купівлі-продажу від 08.02.2017 та 09.02.2017. Посилання відповідача ОСОБА_3 про те, що він під розписку передавав грошові кошти директору ТОВ «Мерефа-Агро» ОСОБА_5 не підтверджені суду жодними доказами, а знаходження на дебетовому обігу ТОВ «Мерефа-Агро» коштів в сумі 208921,50 грн. підтверджує те, що нежитлова будівля літ. «Г1» за адресою: АДРЕСА_1 , належала позивачеві ТОВ «Мерефа-Агро» з 09.06.2016 та з 10.06.2016 на підставі договорів купівлі-продажу за реєстровим №1054 та за реєстровим №1080.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Керуючись ст.ст. 7, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, ст.ст. 182, 203, 215, 229, 230, 626, 627, 632, 655, 691 ЦК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мерефа-Агро» – задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу 1\2 частини нежитлової будівлі літ. «Г-1» загальною площею 1028,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 Серпня, 6-е, укладений 08 лютого 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мерефа-Агро» та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. за реєстровим № 239.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу 1\2 частини нежитлової будівлі літ. «Г-1» загальною площею 1028,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 09 лютого 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мерефа-Агро» та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. за реєстровим № 245.

Сторони повернути в початкове становище, скасувавши відомості у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме нежитлову будівлю літ. «Г-1», яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 6-е в цілому, за ОСОБА_3 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мерефа-Агро» сплачений судовий збір в розмірі 4802 грн. 50 коп.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення 17 жовтня 2019 року.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Л. О. Якименко