ПОСТАНОВА

Іменем України

17 жовтня 2019 року

Київ

справа №826/3688/15

адміністративне провадження №К/9901/10175/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючий - Бучик А.Ю.,

суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "ДИВОСВІТ" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва в складі судді Качура І.А. від 14 червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Шостака О.О., Желтобрюх І.Л., Мамчура Я.С. від 26 липня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "ДИВОСВІТ" до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про визнання протиправним та скасування рішення, -

УСТАНОВИВ:

У березні 2015 року ТОВ "Телерадіокомпанія "Дивосвіт" (надалі по тексту - позивач) звернулося до суду з позовом до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, в якому просило про визнати протиправним та скасувати рішення від 12.02.2015 № 144 в частині оголошення попередження за перешкоджання у здійсненні контролюючих та наглядових повноважень, передбачених чинним законодавством.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.06.2016, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2016, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що судами попередньої інстанції не надано правової оцінки тому факту, що правомірність застосування Національною радою до позивача штрафних санкцій у вигляді попередження обґрунтовано виключно на підставі порушення щодо перешкоджання діяльності Національної ради, санкція за яке не передбачена жодним нормативно-правовим актом України. Також вказує, що висновки акту позапланової перевірки, на підставі яких прийнято оскаржуване рішення, базуються виключно на суб`єктивних припущеннях відповідача і не підтверджені належними доказами, оскільки лише факт повернення листів, надісланих Національною радою на адресу позивача, не може бути належним і допустимим доказом відсутності позивача за адресою: м. Київ, вул. Отто Шмідта, буд. 6.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 серпня 2016 року відкрито касаційне провадження.

У запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити судові рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2016 року справу призначено до розгляду.

Справу передано до Верховного Суду.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

У ході розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що до відповідача неодноразово надходили усні та письмові звернення, в яких радіослухачі звертали увагу державного регулятора на ознаки порушень законодавства України, яке регулює відносини у сфері телебачення і радіомовлення" (ст. 28 Закону України "Про інформацію": "розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі"; п. 2 ст. 6 Закону України "Про телебачення і радіомовлення": поширення інформації, яка посягає на честь, гідність особи та інші ознаки порушення), які на їх думку, містились в ефірі ліцензіата.

Так, зі змісту звернення ОСОБА_1 , вбачається, що останній доводив до відома Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про те, що зокрема, у передачі "ІНФОРМАЦІЯ_2", що йшла в ефірі радіо "Вести" ІНФОРМАЦІЯ_1, було допущено відповідні глибинні образи і приниження українців за національною ознакою, посягання на честь гідність українців, а також розпалювання міжетнічної ворожнечі між вірменською та азербайджанською громадами України", з огляду про що заявник просив Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення застосувати до радіо "Вести" відповідні санкції.

В подальшому, з огляду на надходження наведених вище скарг та на виконання законних повноважень, передбачених статтею 13 Закону України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення", Національна рада в особі голови прийняла рішення звернутись до позивача з проханням у семиденний термін дати добовий запис ефірної трансляції радіоканалу ТОВ "ТРК "Дивосвіт" у м. Києві за 16.12.2014.

Також судами встановлено, що Національною радою двічі 19.12.2014 (вих. №17/2699) та 16.01.2015 (вих. №17/71) були направлені листи рекомендованою поштою з повідомленням за адресою, зазначеною у ліцензії на мовлення серії HP №00184-м, в якій вказано, що компанія зареєстрована за адресою вул. Отто Шмідта, буд . 6, м. Київ, 04107. Двічі листи були повернуті до Національної ради, із зазначенням, що адресат вибув.

Наведене вище свідчить, що відповідачем було зафіксовано факт відсутності ТОВ "ТРК "Дивосвіт" за адресою зазначеною в Ліцензії станом на 16.01.2015.

З огляду на наведені обставини, на підставі рішення № 102 від 29.01.2015 відповідачем призначено позапланову перевірку діяльності ТОВ "ТРК "Дивосвіт" на предмет дотримання вимог частини 4 статті 35 Закону України "Про телебачення і радіомовлення".

Запрошення на засідання 29.01.2015 ТОВ "ТРК "ДИВОСВІТ" здійснювалось листом, який доставлявся ліцензіату нарочно, за адресою, що була вказана на веб-сайті ліцензіата (м. Київ, вул. Шовковична, 42-44), проте, і за цією адресою відповідної компанії чи її представників не було.

12 лютого 2015 року відповідачем, на підставі акту перевірки № 8 ПП/Кв/С/А/15(І) від 02.02.2015, прийнято рішення № 144, яким за перешкоджання Національній раді у здійсненні нею контролюючих та наглядових повноважень, передбачених чинним законодавством, ТОВ "ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ "ДИВОСВІТ", м. Київ, оголошено попередження.

Зі змісту акту перевірки та письмових заперечень відповідача вбачається, що оголошення позивачу попередження ґрунтується на обставинах не знаходження ТОВ "ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ "ДИВОСВІТ" станом на кінець грудня 2014 та початок січня 2015 за адресою, зазначеною в Державному реєстрі телерадіокомпаній (вул. Отто Шмідта, буд. 6, м. Київ, 04107), внаслідок чого контролюючий орган був позбавлений можливості здійснити наглядову функцію.

Не погоджуючись з рішенням відповідача про оголошено попередження, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що станом на дати направлення контролюючим органом листів (19.12.2014 та 16.01.2015) про надання добових записів ефірної трансляції, позивач не знаходився за адресою місцезнаходження. Отже, контролюючий орган був позбавлений можливості перевірити відповідність ефірних трансляцій вимогам чинного законодавства України, внаслідок чого твердження відповідача про перешкоджання позивачем у здійсненні Нацрадою контролюючих та наглядових повноважень є цілком обґрунтованими, а оспорюване рішення відповідача - правомірним.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017) передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Тож суди мали перевірити, чи прийняте рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення №144 від 12.02.2015, зокрема, в межах повноважень, на законних підставах та з дотриманням встановленої процедури на засадах розумності, добросовісності та пропорційності.

Тож суди мали перевірити, чи прийняте рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення №144 від 12.02.2015, зокрема, в межах повноважень, на законних підставах та з дотриманням встановленої процедури на засадах розумності, добросовісності та пропорційності.

Так, повноваження Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення у спірних правовідносинах визначені, зокрема, законами України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення", "Про телебачення та радіомовлення".

Закон України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" (у реакції станом на 12.02.2015) визначає правові засади діяльності Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення як конституційного, постійно діючого, колегіального, наглядового та регулюючого державного органу в галузі телерадіомовлення.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" Національна рада є конституційним, постійно діючим колегіальним органом, метою діяльності якого є нагляд за дотриманням законів України у сфері телерадіомовлення, а також здійснення регуляторних повноважень, передбачених цими законами.

Статтею 13 Закону України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" визначено наглядові повноваження Національної ради, серед яких, зокрема, нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями та провайдерами програмної послуги вимог законодавства у галузі телерадіомовлення; нагляд за дотриманням ліцензіатами вимог законодавства України щодо реклами та спонсорства у сфері телерадіомовлення; нагляд за дотриманням ліцензіатами ліцензійних умов та умов ліцензій; нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями законодавства у сфері захисту суспільної моралі; застосування в межах своїх повноважень санкцій відповідно до закону; офіційний моніторинг телерадіопрограм.

Закон України "Про телебачення і радіомовлення" (в редакції станом на 12.02.2015) відповідно до Конституції України та Закону України "Про інформацію" регулює відносини, що виникають у сфері телевізійного та радіомовлення на території України, визначає правові, економічні, соціальні, організаційні умови їх функціонування, спрямовані на реалізацію свободи слова, прав громадян на отримання повної, достовірної та оперативної інформації, на відкрите і вільне обговорення суспільних питань.

Відповідно до частини четвертої статті 7 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" єдиним органом державного регулювання діяльності у сфері телебачення і радіомовлення незалежно від способу розповсюдження телерадіопрограм і передач є Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення.

Згідно ч. 1 ст. 70 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" від 21.12.1993 №3759-XII Національна рада здійснює контроль за дотриманням та забезпечує виконання вимог: законодавства України у сфері телебачення і радіомовлення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5, 6 ст. 72 Закону № 3759-XII санкції за порушення законодавства про телебачення і радіомовлення застосовуються за рішенням суду або, у встановлених цим Законом випадках, за рішенням Національної ради.

Національна рада застосовує санкції до телерадіоорганізацій у разі порушення ними вимог цього Закону або ліцензійних умов

Національна рада приймає рішення про застосування санкцій на підставі наданих документальних свідчень, актів перевірки чи подання визначених цим Законом органів державної влади.

Національна рада може застосовувати до телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги такі санкції: оголошення попередження.

Згідно ч. 1, 2 ст. 73 Закону № 3759-XII питання про порушення ліцензіатом законодавства або умов ліцензії розглядаються на засіданні Національної ради в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення".

Національна рада починає розгляд питання про порушення ліцензіатом законодавства або умов ліцензії на підставі актів перевірки.

Згідно ч. 1, 4 ст. 74 Закону 3759-XII за результатами розгляду питання про порушення ліцензіатом законодавства або умов ліцензії Національна рада приймає рішення про: а) визнання порушення і застосування передбачених цим Законом санкцій.

Відповідальність за порушення законодавства про телебачення і радіомовлення встановлюється на підставі документальних свідчень, актів перевірки телерадіоорганізацій, звернень визначених цим Законом органів державної влади (ч.4 ст. 71 Закону 3759-ХІІ).

Згідно ч. 2 ст. 24 Закону України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" від 23.09.1997 року №538/97-ВР виключно на засіданнях Національної ради: приймаються рішення про застосування санкцій та про звернення до суду із заявою про анулювання ліцензії.

Відповідно до ч. 4 та 5 ст. 48 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" усі передачі, які телерадіоорганізація транслювала чи ретранслювала або забезпечувала їх трансляцію чи ретрансляцію у повній та незмінній формі третьою особою (оператором телекомунікацій), повинні бути записані і зберігатися протягом 14 днів від дати їх розповсюдження, якщо у цей строк не надійшло скарги щодо їхнього змісту. У разі подання скарги щодо змісту передачі її записи зберігаються до того часу, поки скаргу не буде розглянуто і рішення стосовно неї не буде прийнято у визначеному порядку.

Приписами ч. 1 ст. 61 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" встановлено, що телеглядачі і радіослухачі мають право звертатися до телерадіоорганізації, її засновників, Національної ради, Державного комітету телебачення і радіомовлення України із зауваженнями та пропозиціями щодо змісту і технічної якості відповідних програм або передач і отримувати письмово або безпосередньо у передачах відповідь на звернення.

На цій підставі суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про те, що оскаржуване рішення №144 від 12.02.2015 прийнято Нацрадою за наслідками призначеної позапланової перевірки з підстав дотримання позивачем вимог частини четвертої статті 35 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", в межах повноважень Нацради, згідно з передбаченими вказаними Законами, у тому числі, з наглядовими та контролюючими функціями.

Отже, за наявності повноважень для проведення позапланової перевірки, вивчення обставин, які входять до предмету такої перевірки, а також наявності повноважень на прийняття рішень про застосування санкцій за результатами такої перевірки, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення є уповноваженим органом, яким надається оцінка встановленим обставинам, висновок про відповідність яких Закону України "Про телебачення і радіомовлення" відображається у акті і слугує підставою для прийняття рішення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі скарг радіослухачів стосовно діяльності ТОВ "Телерадіокомпанія "Дивосвіт" відповідач згідно ст. 13 Закону України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" 19.12.2014 та 16.01.2015 звертався до позивача за адресою, зазначеною у Державному реєстрі телерадіоорганізацій (вул. Отто Шмідта, буд. 6, м. Київ, 04107), з проханням у семиденний термін надати добовий запис ефірної трансляції радіоканалу "Вести Радио" у м. Києві за 16.12.2014. Проте, дані листи до компанії фактично не надходили через відсутність позивача за місцезнаходженням.

Разом з тим, позивач лише 29 січня 2015 року звернувся до Національної ради із заявою про переоформлення ліцензії у зв`язку зі зміною місцезнаходження (зміни до статуту затверджені 29.01.2015), за результатами розгляду якої рішенням відповідача від 26.02.2015 № 275 переоформлено Ліцензію позивача в зв`язку зі зміною місцезнаходження.

З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що оскільки позивач станом на дати направлення контролюючим органом листів від 19.12.2014 та від 16.01.2015 про надання добових записів ефірної трансляції не знаходився за адресою місцезнаходження, зазначеною у Державному реєстрі телерадіоорганізацій до переоформлення, чим порушив ліцензійні вимоги, відповідач був позбавлений можливості перевірити відповідність ефірних трансляцій вимогам чинного законодавства України та відреагувати на численні звернення радіослухачів і захистити їх право на звернення із зауваженнями до телерадіомовлення, що в свою чергу призвело до перешкоджання позивачем у здійсненні Національною радою контролюючих та наглядових повноважень в частині нагляду за дотриманням законодавства в галузі телерадіомовлення та стало підставою для прийняття відповідачем рішення від 12.02.2015 № 144.

Не дають підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій також інші, зазначені у касаційній скарзі аргументи позивача, позаяк вони не применшують і не змінюють основних правових висновків та мотивів судів.

Суд також, звертає увагу на те, що здійснюючи судочинство Європейський суд з прав людини в рішенні від 18 липня 2006 р. у справі "Проніна проти України" зазначив, що за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції суди зобов`язані обґрунтувати свої рішення, проте це не може сприйматись як вимога давати детальну відповідь на кожен довод. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру ухвалюваного рішення (CASE OF Svetlana Vladimirovna PRONINA against Ukraine (Application no. 63566/00)).

Таким чином, проаналізувавши доводи касаційної скарги та постанови судів першої та апеляційної інстанції, Суд встановив правильне застосування норми матеріального та процесуального права і погоджується з їх висновком судів попередніх інстанцій про правомірність оскаржуваного рішення від 12.02.2015 № 144.

Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "ДИВОСВІТ" залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 року залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ю. Бучик

Судді А.І. Рибачук

Л.Л. Мороз