Справа № 420/6060/19

УХВАЛА

17 жовтня 2019 року м.Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Катаєва Е.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 , що діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей з інвалідністю, які є позивачами, ОСОБА_2 , 2009 року народження, ОСОБА_3 , 2009 року народження, до Одеської обласної державної адміністрації, третя особа на стороні відповідача Виконавчий комітет Одеської міської ради, про визнання протиправною бездіяльності Одеської обласної державної адміністрації, яка є засновником КЗ «Одеська спеціальна загальноосвітня школа - інтернат №93 І-Ш ступенів з дошкільними групами корекційного та реабілітаційного спрямування», зобов`язання Одеської обласної державної адміністрації вчинити невідкладні дії, щоб забезпечити щоденне підвезення учнів (вихованців) ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з місця їх мешкання до спеціальної школи КЗ «Одеська спеціальна загальноосвітня школа - інтернат №93 I- III ступенів з дошкільними групами корекційного та реабілітаційного спрямування» та у зворотному напрямку, стягнення з Одеської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , що діє в інтересах малолітніх дітей з інвалідністю, які є позивачами, ОСОБА_2 , 2009 року народження, ОСОБА_3 , 2009 року народження, до Одеської обласної державної адміністрації, третя особа на стороні відповідача Виконавчий комітет Одеської міської ради, в якій позивач просить:

- визнати бездіяльність Одеської обласної державної адміністрації, яка є засновником КЗ «Одеська спеціальна загальноосвітня школа - інтернат №93 І-Ш ступенів з дошкільними групами корекційного та реабілітаційного спрямування» щодо невиконання вимог ст. 60 «Положення про спеціальну школу та положення про навчально-реабілітаційний центр» про забезпечення щоденного підвезення учнів (вихованців) до спеціальної школи та у зворотному напрямку - протиправною.

- зобов`язати Одеську обласну державну адміністрацію вчинити невідкладні дії, щоб упродовж 24 годин з дня отримання ними рішення (або копії рішення) по вказаній справі, забезпечити щоденне підвезення учнів (вихованців) ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з місця їх мешкання до спеціальної школи КЗ «Одеська спеціальна загальноосвітня школа - інтернат №93 I- III ступенів з дошкільними групами корекційного та реабілітаційного спрямування» (розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Героїв Крут (вул. Валентини Терешкової, 25а) та у зворотному напрямку, забезпечуючи першочергові вищі інтереси права дітей з інвалідністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що навчаються у вказаній спеціальній школі, відповідно до ст.3 конвенції про права дитини, а також ст.6,7 конвенції про права осіб з інвалідністю, ст.60 «Положення про спеціальну школу та положення про навчально-реабілітаційний центр» та до закону «Про середню освіту» та Конституції України.

- стягнути з Одеської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ: 00022585, місце знаходження: 65032, м. Одеса, пр. Шевченка, будинок 4), яка є засновником КЗ «Одеська спеціальна загальноосвітня школа - інтернат №93 І-ІІІ ступенів з дошкільними групами корекційного та реабілітаційного спрямування» ((код ЄДРПОУ: 25428118, місце знаходження: 65078, м. Одеса, вул. Героїв Крут (вул. Валентини Терешкової, будинок 25а) на користь ОСОБА_1 (Реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце знаходження: АДРЕСА_1 ) моральну шкоду сто тисяч гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_1 зазначив, що він проживає разом із своєю родиною, до якої входять його доньки ОСОБА_2 (2009 року народження) та ОСОБА_3 (2009 року народження), які мають інвалідність по зору (незрячі) та навчаються в комунальному закладі «Одеська спеціальна загальноосвітня школа - інтернат №93 І-ПІ ступенів з дошкільними групами корекційного та реабілітаційного спрямування», яка є єдиною на півдні України з напрямком навчання незрячих дітей.

06.03.2019 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №221 (вступила в закону силу 27.03.2019), якою затверджені «Положення про спеціальну школу та положення про навчально-реабілітаційний центр».

Відповідно до ст.60 положень про спеціальну школу: «Засновник забезпечує щоденне підвезення учнів (вихованців) до спеціальної школи та у зворотному напрямку».

Згідно відомостей ЄДРЮО, ФОП та ГФ засновником комунального закладу «Одеська спеціальна загальноосвітня школа - інтернат №93 І-ПІ ступенів з дошкільними групами корекційного та реабілітаційного спрямування» є Одеська обласна державна адміністрація, на яку покладений обов`язок щоденне підвезення учнів (вихованців) до спеціальної школи та у зворотному напрямку.

В обґрунтування позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди позивач ОСОБА_1 зазначив, що на його утриманні знаходяться двоє малолітніх дітей з інвалідністю кат. «А» по зору, та незважаючи, що з 27.03.2019 року набрав чинності нормативно-правовий акт зобов`язуючий засновника Комунального закладу забезпечити щоденне підвезення учнів (вихованців) до спеціальної школи та у зворотному напрямку, цього зроблено не було, в результаті чого були порушені його життєві плани та розпорядок, через витрачання 4-5 годин на день для підвезення його дітей до школи, яка є єдиною в своєму роді на півдні України, в тому числі витрачаючи особисті гроші на вказані дії. У зв`язку з чим є усі підстави для стягнення на його користь матеріальної шкоди у розмірі коштів на проїзд до вказаної спеціальної школи за кожен день навчань у вказаній школі, та у зворотному напрямку. Проте з об`єктивною неможливістю надати підтверджуючі документи (такси тощо), позивач просить стягнути з відповідача завдану йому також моральну шкоду в розмірі 100000грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, крім іншого, чи позов подано у строк, установлений законом; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) від 20 липня 2006 року зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <�…> Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, який не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, що не мала регулювання законом.

Отже, висловлювання «судом, встановленим законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до ч. ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з п. 1, п.2 ч. 1 ст.4 КАС України адміністративна справа-переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір – спір, у якому, зокрема, хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Статтею 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п.1 ч.1 ст.19 КАС України).

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст.4 КАС України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Публічно-правовий спір має свою особливість суб`єктного складу - участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати з публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб`єкта владних повноважень.

Велика палата Верховного Суду неодноразово у своїх рішеннях зазначала, що неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії, дія, бездіяльність. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Під час визначення юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Стаття 15 ЦПК передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Не є публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб`єктом владних повноважень) як суб`єктом публічного права та суб`єктом приватного права - фізичною особою чи юридичною особою, в якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права.

У позовній заяві позивач ОСОБА_1 посилається на порушення його прав та прав його неповнолітніх доньок зі сторони Одеської обласної державної адміністрації як засновника КЗ «Одеська спеціальна загальноосвітня школа - інтернат №93 І-Ш ступенів з дошкільними групами корекційного та реабілітаційного спрямування» по управлінню вказаним закладом щодо бездіяльності по забезпеченню щоденного підвезення їх до спеціальної школи та у зворотному напрямку. Вказана бездіяльність спричинила йому моральну шкоду.

Отже, змістом позовних вимог у цій справі є захист цивільних прав майнового та немайнового характеру.

Статтями 15,16 ЦКУ встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Статтею 170 ЦКУ встановлено, що Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

05.09.2017 року прийнятий Закон України № 2145-VIII «Про освіту» (набрав чинності 28.09.2017 року), статтею 1 якого визначено, що заклад освіти - юридична особа публічного чи приватного права, основним видом діяльності якої є освітня діяльність(п.6); засновник закладу освіти - орган державної влади від імені держави, відповідна рада від імені територіальної громади (громад), фізична та/або юридична особа, рішенням та за рахунок майна яких засновано заклад освіти або які в інший спосіб відповідно до законодавства набули прав і обов`язків засновника (п.7).

Відповідно до ч.3,6,8 ст.22 Закону України «Про освіту» заклад освіти залежно від засновника може діяти як державний, комунальний, приватний чи корпоративний. Статус, організаційно-правова форма, тип закладу освіти визначаються засновником і зазначаються в установчих документах закладу освіти. Заклади освіти діють на підставі власних установчих документів, що затверджуються їх засновниками відповідно до законодавства.

Стаття 24 Закону регламентує питання управління закладом освіти. Статтею 24 Закону встановлено, що система управління закладами освіти визначається законом та установчими документами. Установчі документи закладу освіти повинні передбачати розмежування компетенції засновника (засновників), інших органів управління закладу освіти та його структурних підрозділів відповідно до законодавства.

Управління закладом освіти в межах повноважень, визначених законами та установчими документами цього закладу, здійснюють: засновник (засновники); керівник закладу освіти; колегіальний орган управління закладу освіти; колегіальний орган громадського самоврядування; інші органи, передбачені спеціальними законами та/або установчими документами закладу освіти.

Права і обов`язки засновника закладу освіти визначені ст.25 Закону.

Позивач не вступав в адміністративні правовідносини з Одеською обласною державною адміністрацією щодо здійснення нею публічно-владних управлінських функцій, а порушення своїх прав та прав малолітніх доньок мотивує бездіяльністю Одеської обласної державної адміністрації, як засновника комунального закладу освіти по управлінню вказаним закладом. Права та обов`язки якого як засновника щодо управління закладом освіти регламентовані Законом «Про освіту», Положенням про спеціальну школу, затвердженого постановою КМУ №221 від 06.03.2019 року.

Предмет позову - певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно є способом захисту порушеного права, а підставу позову становлять факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2002 року №3-рп/2003).

Відповідно до ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що ефективний засіб правового захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату, а ухвалення рішень, які безпосередньо не призводять до змін в обсязі прав, та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає змісту цього поняття.

Виходячи із змісту позовних вимог позивач прагне захистити свої права та права неповнолітніх доньок, як учнів комунального закладу освіти, шляхом зобов`язання Одеської обласної державної адміністрації як засновника закладу здійснити визначені законодавством дії по управлінню вказаним закладом освіти щодо забезпечення щоденного підвезення його неповнолітніх доньок до спеціальної школи та у зворотному напрямку.

За таких умов захист прав позивача та його неповнолітніх доньок, в інтересах яких ним пред`явлений позов, здійснюється у порядку цивільного судочинства.

Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Пунктом 1 ч.1 ст.170 КАС України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

На підставі викладеного, керуючись ст.170 КАС України,-

У Х В А Л И В:

Відмовити ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей з інвалідністю, які є позивачами, ОСОБА_2 ,2009 року народження, ОСОБА_3 , 2009 року народження, у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом до Одеської обласної державної адміністрації, третя особа на стороні відповідача Виконавчий комітет Одеської міської ради, про визнання протиправною бездіяльності Одеської обласної державної адміністрації, яка є засновником КЗ «Одеська спеціальна загальноосвітня школа - інтернат №93 І-Ш ступенів з дошкільними групами корекційного та реабілітаційного спрямування», зобов`язання Одеської обласної державної адміністрації вчинити невідкладні дії, щоб забезпечити щоденне підвезення учнів (вихованців) ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з місця їх мешкання до спеціальної школи КЗ «Одеська спеціальна загальноосвітня школа - інтернат №93 I- III ступенів з дошкільними групами корекційного та реабілітаційного спрямування» та у зворотному напрямку, стягнення з Одеської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі сто тисяч гривень.

Позовну заяву з додатками повернути позивачу.

Роз`яснити позивачу, що його позов повинен розглядатися у порядку цивільного судочинства місцевим загальним судом.

Ухвала суду може бути оскаржена у порядку та строки встановлені ст.ст.295-297 КАС України.

Суддя Е.В. Катаєва