ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/1522/19 Суддя (судді) першої інстанції: В.П. Тимошенко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Парінова А.Б.,

суддів: Степанюка А.Г.,

Лічевецького І.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01 липня 2019 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

До Черкаського окружного адміністративного суду звернулися ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з адміністративним позовом до Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради, в якому просили суд:

- визнати протиправним рішення відповідача про відмову позивачам в призначенні допомоги внутрішньо переміщеної особи на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг з 11.06.2018;

- зобов`язати відповідача відновити позивачам виплату допомоги внутрішньо переміщеної особи на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг з 11.06.2018.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 01 липня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, позивачами подано апеляційні скарги, в яких, останні посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані, зокрема тим, що вони не є членами сім`ї їх невістки, яка придбала у власність квартиру, у зв`язку з чим, вважають, що відповідачем було протиправно відмовлено у наданні державної соціальної допомоги.

Відзиву на апеляційну скаргу від до суду не надходило.

У судове засідання учасники судового процесу, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи явку уповноважених представників до суду не забезпечили.

02 жовтня 2019 року до суду надійшли заяви апелянтів відповідно до змісту яких, останні просили суд розглянути справу без їх участі. Відповідач про причини неявки уповноваженого представника суду не повідомив та будь-яких заяв або клопотань до суду не надав.

За наведених обставин та керуючись приписами ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України колегія суддів визнала за можливе здійснити апеляційний розгляд даної справи у порядку письмового провадження.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є внутрішньо переміщеними особами, що підтверджується довідкою № 2488 від 13.08.2018 та № 747 від 14.08.2018, які були видані Департаментом соціальної політики Черкаської міської ради.

Судом встановлено, що з листопада 2014 року позивачі разом з родиною їх сина ОСОБА_3 (невісткою ОСОБА_4 та сином ОСОБА_1 ), яка також переїхала з окупованої території України, проживають у м. Черкаси.

Як стверджують позивачі та підтверджується матеріалами справи, з листопада 2014 року по 31 травня 2018 року ОСОБА_2 регулярно отримувала адресну допомогу відповідно до Постанови КМУ № 505 від 1 жовтня 2014 р. «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг», що призначалася ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 Син позивачів ОСОБА_3 відповідної соціальної допомоги не отримував.

Водночас, у березні 2018 року невістка позивачів ОСОБА_4 придбала у власність житло у м. Чернігові ОСОБА_4 та відповідно разом зі своїм сином ОСОБА_1 (онуком позивачів) втратили право на отримання адресної допомоги.

З червня 2018 року Департамент соціальної політики Черкаської міської ради припинив виплату адресної допомоги на всіх членів і нарахував переплату за період з 01.04.2018 року по 10.06.2018 року в розмірі 7000 гривень.

11.06.2018 ОСОБА_2 звернулася до відповідача із заявою за продовженням адресної грошової допомоги на наступний шестимісячний період.

Під час перевірки поданих ОСОБА_2 документів для призначення адресної грошової допомоги та відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, встановлено, що ОСОБА_4 має на праві приватної власності квартиру, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 .

Враховуючи те, що ОСОБА_4 є членом сім`ї позивачів з якими разом проживає за адресою АДРЕСА_1 , комісією виконавчого комітету Черкаської міської ради для розгляду питань щодо призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям, надання населенню пільг та житлових субсидій 15.06.2018 прийнято рішення №84 про відмову ОСОБА_2 в призначенні грошової допомоги на підставі пункту 6 Порядку.

29.01.2019 позивачі звернулися із заявою до Департаменту соціальної політики про призначення адресної допомоги і повідомили, що оскільки ОСОБА_4 в дійсності не являється членом їхньої сім`ї, просили відновити виплату адресної допомоги лише на ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не враховуючи до складу сім`ї невістку.

За результатом розгляду вказаного звернення відповідачам листом від 07.02.2019 року № 940/28-5/01-9 було повідомлено, що у виплаті державної соціальної допомоги відмовлено за наявності обставин передбачених пунктом 6 Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 505.

Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивачі звернулись до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що член сім`ї позивачів має у власності житлове приміщення, що розташовано на території України, а тому відповідач, керуючись приписами чинного законодавства, правомірно відмовив у призначенні позивачам грошової допомоги.

За наведених обставин, Черкаський окружний адміністративний суд дійшов висновку, що позивачами не доведено правових підстав для задоволення позову.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів зазначає про таке.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Сімейним кодексом України, Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 505 «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», що набрав чинності 15 жовтня 2014 року, визначено тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

З метою обліку осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 01 жовтня 2014 року № 509, якою затверджений Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік переміщених осіб, відповідно до п. 1 якого довідка є документом, який видається громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають на території України і переміщуються з тимчасово окупованої території або району проведення антитерористичної операції.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 505 затверджено Порядок надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг (далі - Порядок), який визначає механізм надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг (далі - грошова допомога).

Відповідно до п.2 вказаного Порядку грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території України, населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, а також внутрішньо переміщеним особам, житло яких зруйновано або стало непридатним для проживання внаслідок проведення антитерористичної операції та які взяті на облік у структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи), з дня звернення за її призначенням по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж на шість місяців.

Згідно з п.3 цього Порядку грошова допомога внутрішньо переміщеним особам призначається на сім`ю та виплачується одному з її членів за умови надання письмової згоди у довільній формі про виплату йому грошової допомоги від інших членів сім`ї (далі - уповноважений представник сім`ї).

Випадки, за яких грошова допомога не призначається визначені у п.6 вказаного Порядку, зокрема, відповідно до абз.2 вказаного пункту грошова допомога не призначається у разі, коли будь-хто із членів має у власності житлове приміщення / частину житлового приміщення, що розташоване в інших регіонах, ніж тимчасово окупована територія України, населені пункти, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення, крім житлових приміщень, які непридатні для проживання, що підтверджується відповідним актом технічного стану.

Нормами п.8 наведеного порядку передбачено, що уповноважені органи протягом 10 днів після подання уповноваженим представником сім`ї заяви та документів, зазначених у пункті 5 цього Порядку, призначають грошову допомогу або відмовляють у її призначенні, про що надають відповідне повідомлення уповноваженому представнику сім`ї.

Отже, у випадку, коли будь-хто з членів сім`ї внутрішньо переміщеної особи має у власності житлове приміщення / частину житлового приміщення, що розташоване в інших регіонах, ніж тимчасово окупована територія України грошова допомога не призначається, про що уповноваженим органом надається відповідне повідомлення.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для повідомлення позивачів про відмову у призначенні їм грошової допомоги визначено, що член їх сім`ї має у власності житлове приміщення/частину житлового приміщення, що розташоване в інших регіонах, ніж тимчасово окупована територія України.

Так, з матеріалів справи вбачається, та не заперечується сторонами, що 27 березня 2018 року ОСОБА_4 придбала у власність квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Сторонами визнається, що ОСОБА_5 є дружиною ОСОБА_3 - сина позивачів.

Відповідно до ч.2 ст.3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Частиною 1 ст.6 СК України передбачено, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Таким чином, для набуття статусу однієї сім`ї особи мають, зокрема, спільно проживати, бути пов`язані спільним побутом, мати взаємні права та обов`язки.

В той же час, позивачі зазначають, що вони не є членами сім`ї ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки вони не пов`язані з ними спільним побутом, мають окремий бюджет, окреме господарство, хоча і проживають спільно в одній квартирі.

Відповідачем вказаних доводів відповідачів жодним чином не спростовано.

Таким чином, відповідачем не доведено, що позивачі пов`язані спільним побутом з ОСОБА_4 , а отже у розумінні ст.3 Сімейного кодексу України є членами сім`ї останньої.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що апелянтами не заперечується відсутність права на отримання відповідної соціальної допомоги у родини їх сина ОСОБА_3 (а саме безпосередньо ОСОБА_3 , його дружини ОСОБА_4 та їх сина ОСОБА_1 )

Таким чином, на переконання колегії суддів та обставина, що невістка позивачів ОСОБА_4 з 27 березня 2018 року має у власності квартиру у м. АДРЕСА_2 , тобто в інших регіонах, ніж тимчасово окупована територія України, не може бути підставою для позбавлення позивачів права на отримання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 505, оскільки ОСОБА_4 не є членом сім`ї позивачів, що свідчить про відсутність підстав для не призначення грошової допомоги, передбачених абз.2 п.6 Порядку надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

Той факт, що попередньо, рішенням відповідача така допомога була призначена сім`ї у складі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не є належним доказом того, що на момент звернення позивачів із заявою в січні 2019 року щодо призначення грошової допомоги для покриття витрат на проживання та на оплату житлово-комунальних послуг, позивачі були членами сім`ї ОСОБА_4 та жодні обставини не змінились.

Належних та допустимих доказів того, що позивачі та ОСОБА_4 окрім спільного проживання мають спільний бюджет, спільне господарство, спільний побут відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, всупереч ч.2 ст.77 КАС України, до суду надано не було.

Крім того, колегія суддів зауважує, що згідно з приписами ст. 4 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям» від 01.06.2000 № 1768-III до складу сім`ї включаються, зокрема, непрацездатні батьки чоловіка та дружини, які проживають разом з ними і перебувають на їх утриманні у зв`язку з відсутністю власних доходів.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, позивачі не перебувають на утриманні свого сина та невістки, оскільки є пенсіонерами за віком та відповідно мають власний дохід у вигляді пенсії, що підтверджується наявними у справі довідками про розмір пенсії позивачів та довідками про доходи за 2018 рік.

Отже, наведені обставини також дають підстави для висновку, що позивачі не входять до складу сім`ї ОСОБА_6 .

Таким чином, відповідачем не виконано свій обов`язок з доведення правомірності відмови у наданні особисто ОСОБА_2 та ОСОБА_1 державної соціальної допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 505 та наявності обставин, за яких така допомога не призначається.

Разом з цим, колегія суддів зауважує, що в силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем було неправомірно відмовлено позивачам в призначенні допомоги внутрішньо переміщеної особи на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг з 11.06.2018.

В той же час, щодо вимог позивачів про зобов`язання відповідача відновити позивачам виплату допомоги внутрішньо переміщеної особи на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг з 11.06.2018, колегія суддів зазначає про таке.

З аналізу вказаних вище норм законодавства вбачається, що Департамент соціальної політики Черкаської міської ради наділено дискреційними повноваженнями з питань призначення державної соціальної допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 505 або прийняття рішення про відмову у її призначенні.

Відповідно до приписів Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

У пункті 10.3 Постанови від 20 травня 2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» Пленум Вищого адміністративного суду України зазначив, що суд може ухвалити постанову про зобов`язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб`єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

Також положеннями Постанови Вищого адміністративного суду України від 21.10.2010 № П-278/10 встановлено, що з огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Разом з цим, суд зазначає, що відповідно до приписів статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, з наведеного вбачається, що адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

У ході судового розгляду справи суд дійшов висновку про невідповідність оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень вказаним критеріям.

З огляду на зазначене та враховуючи, що прийняття рішення відповідачем у спірних правовідносинах ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, суд дійшов висновку, що вказана вимога позивача є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача, а тому задоволенню не підлягає.

За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

При цьому, колегія суддів зазначає, що висновки викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та нормам чинного законодавства, а також повністю спростовуються доводами апелянта.

Положеннями ст. 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, а рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, що є підставою для його скасування, та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 3 вказаної норми визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Згідно ч 6 статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Положеннями ч.7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Вирішуючи відповідне питання щодо розподілу судових витрат, колегією суддів встановлено, що під час звернення до суду з адміністративним позовом позивачами було сплачено судовий збір за одну позовну вимогу немайнового характеру у розмірі 768,40 грн., що підтверджується наявними у справі платіжними дорученнями від 23 травня 2019 року № 0.0.1363550062.1 та 0.0.1363549056.1.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2019 року апелянти були звільнені від сплати судового збору у суді апеляційної інстанції.

За наведених обставин, та враховуючи, що позивачами (кожним окремо) було сплачено судовий збір за одну вимогу немайнового характеру, а судом задоволено одну позовну вимогу не майнового характеру (відносно кожного позивача) у зв`язку з чим не надається за можливе визначити розмір судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд дійшов висновку, що витрати позивачів, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 768,40 грн. підлягають відшкодуванню позивачам за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 139, 242, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01 липня 2019 скасувати та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради в призначенні соціальної допомоги відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 505 внутрішньо переміщеним особам: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з 11 червня 2018 року.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) з Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради (ЄДРПОУ 37853109, місцезнаходження: бул. Шевченка, 307, м. Черкаси, Черкаська область, 18000) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань.

Стягнути на користь ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) з Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради (ЄДРПОУ 37853109, місцезнаходження: бул. Шевченка, 307, м. Черкаси, Черкаська область, 18000) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді А.Г. Степанюк

І.О. Лічевецький