ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 жовтня 2019 року 14:18 № 640/8752/19

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді Федорчука А.Б., при секретарі судового засідання Семеняці А.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

За позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 )

до

Конституційного Суду України (вул.Жилянська,14, Київ, 01033, код ЄДРПОУ 00013534)

про

визнання дій протиправними, визнання протиправною та скасування постанови №1-пс/2019 від 14.05.2019

за участю представників сторін:

представник позивача: Янченко С.П., Федур А.А.,

представник відповідача: Ковальов С.В.,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся з адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ІПН НОМЕР_1 ) до Конституційного Суду України (вул.Жилянська,14, Київ, 01033, код ЄДРПОУ 00013534), в якому просить:

- визнати протиправними дії Конституційного Суду України щодо незаконного звільнення ОСОБА_1 з посади судді Конституційного Суду України;

- визнати протиправною та скасувати постанову Конституційного Суду України №1-пс/2019, ухвалену 14 травня 2019 року щодо звільнення ОСОБА_1 з посади судді Конституційного Суду України;

- поновити негайно ОСОБА_1 ОСОБА_1 на посаді судді Конституційного Суду України;

- поновити негайно ОСОБА_1 на посаді Голови Конституційного Суду України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

У зв`язку з надходженням апеляційної скарги Конституційного Суду України на ухвалу суду від 22 травня 2019 року провадження у справі було зупинено і адміністративну справу №640/8752/19 скеровано до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2019 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Конституційного Суду України на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2019 року та підтверджено дотримання судом першої інстанції правил підсудності розгляду даного спору.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначив, що Конституційним Судом України 14 травня 2019 року за результатами розгляду висновку Постійної комісії з питань регламенту та етики Конституційного Суду України про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади судді Конституційного Суду України у зв`язку з вчиненням ним істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування своїми обов`язками, що є несумісним зі статусом судді Конституційного Суду України та виявленням його невідповідності займаній посаді, прийнято постанову №1-пс/2019 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Конституційного Суду України.

Позивач стверджував, що при розгляді і ухваленні висновку Постійної комісії з питань регламенту та етики Конституційного Суду України була порушена процедура ініціювання та підготовки питання дисциплінарного провадження щодо судді, передбачена параграфом 13 Регламенту, оскільки під час засідань Комісії позивача не було повідомлено про початок дисциплінарного провадження, про зміст звинувачень у межах цього провадження.

Крім того, на переконання позивача, при розгляді дисциплінарного провадження були порушені вимоги статті 60 Закону України «Про Конституційний Суд України», адже члени Комісії ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5. відмовилися брати відводи через існуючий реальний конфлікт інтересів, так як вони одночасно виступили у взаємовиключних процесуальних статусах заявників, свідків, обвинувачів та суддів.

Також позивач повідомив, що Конституційним Судом України при ініціюванні та прийнятті рішення про направлення звернення до Постійної комісії з питань регламенту і етики були порушені вимоги пункту п`ятого частини 2 статті 39 Закону України «Про Конституційний Суд України» та параграфу 27 Регламенту, оскільки судом не проводилося з цього приводу обов`язкового спеціального пленарного засідання.

На думку позивача, Комісія вийшла за межі своїх повноважень, адже відповідно до Положення про Постійну комісію з питань регламенту і етики розгляд питань щодо управлінської діяльності Голови суду знаходиться поза межами компетенції цієї Комісії.

Позивач просив врахувати, що зміст ухваленого висновку не встановлювався на засіданні Постійної комісії з питань регламенту та етики Конституційного Суду України, при прийнятті оскаржуваного рішення не досліджувалися факти, не було надано та досліджено жодних доказів.

Додатково позивач зазначив, що порушення, вказані у висновку, стосуються не статусу судді Конституційного Суду України, а статусу Голови Суду, що свідчить про неправомірне застосування аналогії права у відносинах юридичної відповідальності. Також позивач наголошував на тому, що Конституційний Суд України притягнув його до дисциплінарної відповідальності, не розкривши суті обвинувачень, не визначивши які його дії кваліфіковані як істотний дисциплінарний проступок, а які - як грубе та як систематичне нехтування своїми обов`язками судді Конституційного Суду України, в чому саме полягає несумісність цих дій зі статусом судді Конституційного Суду України, які його дії виявили невідповідність займаній посаді судді Конституційного Суду України.

Позивач також стверджував, що Конституційний Суд України на власний розсуд кваліфікував дії позивача як дисциплінарні порушення, оскільки законодавцем взагалі не визначений склад дисциплінарного проступку ані в Конституції України, ані в Законі України «Про Конституційний Суд України».

На переконання позивача, всупереч вимог пунктів другого та третього частини 2 статті 33 Закону України «Про Конституційний Суд України», після того, як ОСОБА_1 як Головою суду закрито пленарне засідання Великої Палати і призначено дату наступного пленарного засідання Великої Палати, заступник Голови Суду Тупицький О.М., привласнив посаду головуючого та самовільно відкрив пленарне засідання Великої Палати, в порушення вимог параграфів 13, 27, 53 Регламенту Конституційного Суду України поставив на голосування питання про продовження пленарного засідання Великої Палати Конституційного Суду України, на якому вирішити питання про призначення день у день спеціального пленарного засідання з розгляду висновку Постійної комісії з питань регламенту та етики щодо звільнення судді ОСОБА_1 .

В адміністративному позові наголошував, що після вказаних незаконних дій, суддя Тупицький О.М., привласнивши собі роль головуючого на пленарному засіданні Великої Палати, запропонував негайно призначити збори суддів, що, на думку позивача, суперечить параграфу 26 Регламенту Конституційного Суду України, згідно вимог якого інформацію про збори суддів Конституційного Суду України Секретаріат завчасно доводить до суддів. Також, позивач просив при вирішенні спору врахувати, що вказані «збори суддів» були призначені за декілька хвилин до їх проведення, дата скликання і порядок денний завчасно не були доведені Секретаріатом до відома суддів, в тому числі відсутніх, в т.ч. і позивача.

В обґрунтування адміністративного позову додатково позивач зазначив, що оскаржувана постанова про звільнення позивача не вмотивована, в ній відсутня описова та мотивувальна частини, не наведено причини, з яких Конституційний Суд прийняв до уваги лише висновок Комісії і причин, з яких не прийняв аргументів судді ОСОБА_1

У відзиві на адміністративний позов представник Конституційного Суду України посилався на порушення правил предметної юрисдикції, вважаючи, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Також, представник відповідача стверджував, що відповідно до вимог статті 151-2 Конституції України та частини 5 статті 39 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року №2136-VIII постанова - це лише одна із форм рішень Конституційного Суду України, які не підлягають оскарженню, зокрема, в порядку адміністративного судочинства. На переконання представника відповідача, неможливість оскарження по суті рішення Конституційного Суду України про звільнення з посади судді Конституційного Суду України вбачається не лише, виходячи з норм чинного законодавства, а й з огляду на те, що в питанні визначенні того чи є певні дії/бездіяльність судді даного суду істотним дисциплінарним проступком, грубим чи систематичним нехтуванням своїми обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді Конституційний Суд України має виключні дискреційні повноваження і лише закон надає певні повноваження і встановлює спосіб їх реалізації, але не передбачає жодних обмежень, рівно як і не встановлює критеріїв для прийняття певного рішення під час реалізації повноважень.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва,-

В С Т А Н О В И В:

Наявними матеріалами справи підтверджується, що 13 березня 2014 року ОСОБА_1 прийняв присягу судді Конституційного Суду України.

21 лютого 2018 року під час спеціального пленарного засідання ОСОБА_1 обрано Головою Конституційного Суду України.

В подальшому, 17 квітня 2019 року Постійна комісія з питань регламенту та етики Конституційного Суду України склала висновок, яким встановлено наявність у діях ОСОБА_1 істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування своїми обов`язками, що є несумісним зі статусом судді Конституційного Суду України та виявлено його невідповідність займаній посаді.

14 травня 2019 року Конституційний Суд України, розглянувши на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України зазначений вище висновок Постійної комісії з питань регламенту та етики Конституційного Суду України про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади судді Конституційного Суду України у зв`язку з вчиненням ним істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування своїми обов`язками, що є несумісним зі статусом судді Конституційного Суду України та виявленням у нього невідповідності займаній посаді, прийняв постанову №1-пс/2019 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Конституційного Суду України.

Незгода позивача із діями відповідача щодо прийняття оскаржуваної постанови та безпосередньо із постановою про його звільнення з посади судді Конституційного Суду України зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Приписами пункту 8 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відтак, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для вирішення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв`язку з прийняттям рішення чи вчиненням дій (допущенням бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковими.

Таким чином, підставами для визнання протиправними дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень є невідповідність їх вимогам чинного законодавства. При цьому, обов`язковою умовою для визнання таких дій/бездіяльності протиправними є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, передбачено право особи, права та свободи якої було порушено, на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (право на ефективний засіб юридичного захисту).

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам.

Згідно статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини 3 статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Аналіз наведених вище норм чинного законодавства свідчить, що даний адміністративний позов відноситься до спорів щодо прийняття, проходження і звільнення з публічної служби і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Стосовно підстав вчинення оскаржуваних дій та прийняття оскаржуваної постанови, суд зазначає наступне.

Порядок організації та діяльності Конституційного Суду України, статус суддів Конституційного Суду України, підстави і порядок звернення до нього, процедуру розгляду ним справ і виконання його рішень визначає Закон України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року №2136-VIII.

Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 39 Закону України «Про Конституційний Суд України» ухвалення Регламенту здійснюється виключно на спеціальних пленарних засіданнях Суду.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що 02 квітня 2019 року під час проведення засідання Великої Палати Конституційного Суду України, Конституційний Суд України направив звернення судді ОСОБА_4 до Постійної Комісії з питань регламенту і етики для надання висновку щодо наявності у діях судді Конституційного Суду України ОСОБА_1 істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування своїми обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявлення його невідповідності займаній посаді.

Вимогами статті 60 Закону України «Про Конституційний Суд України» та параграфу 44 Регламенту Конституційного Суду України визначено, що Суддя Конституційного Суду не може брати участі у підготовці, розгляді та прийнятті рішень, виконувати інші повноваження у питаннях, щодо яких у нього наявний реальний чи потенційний конфлікт інтересів.

У разі наявності у судді Конституційного Суду реального чи потенційного конфлікту інтересів він повинен протягом одного робочого дня письмово поінформувати про це Суд та заявити самовідвід.

З тих самих підстав відвід судді Конституційного Суду можуть заявити особи, які є учасниками конституційного провадження.

Відвід (самовідвід) застосовується, зокрема, якщо, зокрема, Суддя безпосередньо або опосередковано заінтересований у результаті розгляду справи; є інші обставини, що викликають сумнів в об`єктивності та неупередженості Судді.

Так, з протоколу засідання Комісії вбачається, що позивач звернув увагу членів Комісії на наявність реального конфлікту інтересів у суддів-членів Комісії ОСОБА_3, ОСОБА_4, які виступили одночасно і заявниками, і особами, які приймали рішення за своїми ж зверненнями з питання притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності. Проте, вказані члени Комісії, а також член Комісії ОСОБА_6 , який виступив, як свідок, всупереч вимог закону і Регламенту прийняли участь у розгляді звернення та у прийнятті рішення за результатами розгляду такого звернення.

Тобто, у суду наявні підстави для висновку про порушення при розгляді зазначеного питання принципу неупередженості та справедливості суду.

Суд також звертає увагу, що відповідно до пункту 53 Регламенту Конституційного Суду України на пленарних засіданнях Великої палати розглядаються виключно справи, провадження в яких відкрито за конституційним поданням, конституційним зверненням, та справи, провадження в яких відкрито за конституційною скаргою. В даному випадку, Сенат відмовився від розгляду справи на розсуд Великої палати.

При вирішенні даного спору суд також враховує, що відповідно до вимог параграфів 13, 27 Регламенту Конституційного Суду України питання про розгляд Висновку Постійної комісії з питань регламенту та етики щодо звільнення судді за вчинення Суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування ним своїми обов`язками, що є несумісним зі статусом судді Конституційного Суду України та виявлення його невідповідності займаній посаді, вирішуються виключно на спеціальному пленарному засіданні.

Однак, як вбачається з наявних матеріалів справи та не спростовано відповідачем, дата проведення засідання Великої Палати і порядок денний, в ході якого прийнято оскаржувано постанову, не були доведені завчасно до відома суддів і не була визначена Головою Суду.

Фактичні обставини справи свідчать, що після закриття Головою Суду ОСОБА_1 пленарного засідання Великої Палати Конституційного Суду України і визначення ним нової дати, заступником Голови Суду Тупицьким О.М., було відкрито та продовжено пленарне засідання Великої Палати, на якому вирішено питання про призначення день у день спеціального пленарного засідання з розгляду Висновку Постійної комісії з питань регламенту та етики щодо звільнення ОСОБА_1 за вчинення ним істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування своїми обов`язками, що є несумісним зі статусом судді Конституційного Суду України та виявлення його невідповідності займаній посаді, що не узгоджується з пунктами 2, 3 частини 2 статті 33 Закону України «Про Конституційний Суд України».

Крім того, вказані дії протирічать вимогам параграфів 13, 27, 53 Регламенту Конституційного Суду України, адже питання призначення спеціального пленарного засідання не входить до виключного переліку питань, які підлягають розгляду на пленарному засіданні Великої Палати.

Суд зазначає, що порушення порядку та строків оголошення суддею Тупицьким О.М. як головуючим на пленарному засіданні Великої Палати 14 травня 2019 року вимог параграфу 13, 27, 53 Регламенту Конституційного Суду України, а також вимог параграфу 26 Регламенту Конституційного Суду України, згідно якого збори суддів призначаються не пізніше сьомого робочого дня з дня отримання відповідної письмової вимоги, а дату скликання і порядок денний зборів суддів Конституційного Суду України Секретаріат завчасно доводить до суддів, свідчить про протиправність дій відповідача, зокрема в частині призначення спеціального пленарного засідання 14 травня 2019 року.

Також суд зазначає, що відповідач, ухвалюючи оскаржувану постанову, не вказав, в яких конкретно діях ОСОБА_1 як судді, а також як Голови Конституційного Суду України, вбачаються ознаки істотного дисциплінарного проступку, а в яких грубе чи систематичне нехтування суддею своїми обов`язками, в чому полягає несумісність таких дій судді з його статусом. Крім того, у своєму висновку Комісія не визначила критерії грубості або систематичності нехтування позивачем обов`язками судді; не вказала чому та у зв`язку з чим ці «нехтування» несумісні зі статусом судді. Вказані вимоги, на переконання суду, були проігноровані членами Комісії, як при розгляді, так і при ухваленні висновку.

Відтак, судом встановлено, що ані постанова, ані висновок Комісії взагалі не містять у собі розмежування понять істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування суддею своїми обов`язками, що в свою чергу унеможливлює будь-який ефективний захист від несправедливого звинувачення.

Суд враховує, що вимогами пункту 3 частини 1 статті 21 Закону України «Про Конституційний Суд України» передбачено можливість звільнення судді за вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування своїми обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявлення його невідповідності займаній посаді.

Однак, усі пункти звинувачень, наведені у висновку Комісії, відносно ОСОБА_1 , стосуються не порушень, вчинених ним як суддею, а містять у собі доводи щодо порушень, які на думку відповідача, допущені позивачем як Головою Суду при здійсненні ним адміністративних функцій керівника і розпорядника коштів.

Разом з тим, відповідно до частини 8 статті 33 Закону України «Про Конституційний Суд України», Голова Суду можу бути звільнений достроково лише у разі подання заяви про звільнення з посади Голови Суду. Водночас, як встановлено судом в ході розгляду даної справи та не спростовано учасниками справи, відповідної заяви ОСОБА_1 до Конституційного Суду України не подавав та, як наслідок, суд вважає, що позивач не міг бути звільнений з посади Голови Суду.

Також, суд приходить до висновку, що і звільнення позивача за дії, які не стосуються належності виконання ним обов`язків як судді є протиправним та таким, що не узгоджується з вимогами чинного законодавства.

Відповідно до статті 58 Конституції України ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

При цьому, ні Закон України «Про Конституційний Суд України», ні Конституція України не містять чіткого визначення складу істотного дисциплінарного проступку.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Сандей Таймс» (Тhe Sunday Тimes) проти Сполученого Королівства »від 26 квітня 1979 зазначив, що норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована досить чітко, що дозволяє особі співвідносити з нею свою поведінку; кожен громадянин, відповідно до обставин, має орієнтувати те, яка саме правова норма застосовується в конкретному випадку, і мати можливість, користуючись при необхідності допомогою компетентних радників, передбачати в розумних межах, виходячи із заданих обставинах, які наслідки може мати конкретний вчинок (пункт 49).

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз наведеного у взаємозв`язку із фактичними обставинами справи дає підстави для висновку, що Конституційний Суд України притягнув суддю до дисциплінарної відповідальності, виходячи з довільного трактування фактичних обставин справи та необґрунтованого застосування аналогії закону.

Суд також враховує, що відповідно до статті 40 Закону України «Про Конституційний Суд України» та Параграфу 25 Регламенту Конституційного Суду України допоміжними органами Суду з питань організації його внутрішньої діяльності є постійні комісії.

Діяльність та повноваження Постійних комісій регламентуються відповідними Положеннями.

Згідно Положення про Постійну комісію з питань регламенту та етики, до її повноважень входять наступні функції:

- аналіз практики застосування Регламенту Суду та вироблення пропозицій із його удосконалення;

- вивчення подання Генерального прокурора або особи, яка здійснює його повноваження, про надання згоди на затримання, утримування під вартою чи арешт судді Суду щодо вмотивованості, достатності конкретних фактів і доказів, які підтверджують факти вчинення суддею Суду суспільно небезпечного діяння, передбаченого Кримінальним кодексом України та надання висновку для розгляду вказаного подання Судом. З цією метою на засідання Комісії запрошуються: суддя Суду, щодо якого внесено подання, Генеральний прокурор або особа, яка здійснює його повноваження, інші особи, які можуть володіти інформацією щодо фактичних обставин, зазначених у поданні. Комісія в разі необхідності може витребовувати додаткові матеріали кримінального провадження, заслухати пояснення осіб за клопотанням судді Суду, щодо якого внесено подання. У разі якщо подання є вмотивованим, достатнім, містить конкретні факти і докази, що підтверджують факт вчинення суддею Суду суспільно небезпечного діяння, визначеного Кримінальним кодексом України, Комісія ухвалює висновок і направляє його на розгляд Суду;

- надання висновку для розгляду Судом питання про порушення суддею Суду вимог щодо несумісності, визначених у частинах третій та четвертій статті 11 Закону України «Про Конституційний Суд України», у разі звернення до Суду із цього питання;

- надання висновку для розгляду Судом питання про звільнення судді Суду з посади на підставах і в порядку, передбачених пунктом 3 частини першої статті 21 Закону України «Про Конституційний Суд України», у зв`язку із вчиненням суддею Суду істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування своїми обов`язками, що є несумісним зі статусом судді Суду або виявило його невідповідність займаній посаді у разі звернення до Суду із цього питання.

- розгляд пропозицій суддів Суду стосовно внесення змін до Регламенту.

Тобто, питання управлінської діяльності Голови Суду не можуть бути предметом розгляду Комісії, адже це не передбачено ані в Законі України «Про Конституційний Суд України», ані в Регламенті Конституційного Суду України, ані в Положенні про Постійну комісію з питань етики та регламенту.

Рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем з порушенням вимог частини 2 статті 19 Конституції України, частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки ним, як суб`єктом владних повноважень, не дотримано критеріїв, наведених в такому правовому положенні, а саме:

- відповідач та його допоміжний орган вийшли за межі своїх у повноважень та порушили процедуру притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення судді Конституційного Суду України, передбачені Конституцією та законами України;

- постанова про звільнення не містить обґрунтування прийнятого рішення та мотивування підстав прийняття до уваги твердження заявників та спростування заперечення особи, притягнутої до відповідальності;

- порушений принцип безсторонності (неупередженості), оскільки не був взятий відвід членами Комісії та суддями, які виступили заявниками, у яких вбачається реальний конфлікт інтересів. Розгляд не був добросовісним, розсудливим і рівним перед законом, оскільки під час розгляду і ухвалення рішення були допущені свідомі та грубі порушення Закону «Про Конституційний Суд України» та Регламенту Конституційного Суду України;

- не дотримано принципу пропорційності, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). Відповідачем було визначено найсуворіше дисциплінарне стягнення, не дивлячись на те, що раніше позивач не притягувався до будь-якої юридичної відповідальності. Мотивів такого непропорційного стягнення у оскаржуваній постанові не наведено;

- позивач не був завчасно проінформований ні про відкриття щодо нього дисциплінарного провадження, ні про проведення спеціального пленарного засідання щодо його звільнення; його пояснення не були взяті до уваги за відсутності належного спростування його доводів та надання їм оцінки під час розгляду справи, адже розгляд справи відбувся за його відсутності;

- розгляд справи і ухвалення оскаржуваної постанови відбулися в один день за дуже короткий проміжок часу, без завчасного повідомлення усіх суддів Конституційного Суду України, включно із позивачем, що свідчить про недотримання відповідачем розумного строку, який був необхідний для проведення належної процедури і ухвалення справедливого, розсудливого, об`єктивного рішення.

За таких обставин, з урахуванням вищенаведеного у сукупності, суд приходить до висновку про протиправність дій Конституційного Суду України щодо звільнення ОСОБА_1 з посади судді Конституційного Суду України та протиправність постанови Конституційного Суду України №1-пс/2019, ухваленої 14 травня 2019 року щодо звільнення ОСОБА_1 з посади судді Конституційного Суду України, а відтак, як наслідок, наявність підстав для задоволення адміністративного позову в цій частині.

Вимогами частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Закону.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи вимоги статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірності дій щодо прийняття оскаржуваної постанови про звільнення позивача з посади судді Конституційного Суду України та Голови Конституційного Суду України.

При цьому, судом застосовуються висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 01 липня 2003 року по справі «Суомінен проти Фінляндії», відповідно до яких, саме орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

В частині позовних вимог про негайне поновлення позивача на посаді судді Конституційного Суду України та про негайне поновлення позивача на посаді Голови Конституційного Суду України, суд зазначає наступне.

Так, наслідком задоволення в адміністративному судочинстві позовних вимог є відновлення фактично порушених прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин. Суд, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, повинен не лише вирішити позовні вимоги у відповідності до принципів верховенства права, а й обрати найбільш ефективний спосіб захисту порушеного права.

Належні способи захисту - це способи, які прямо передбачені законом або спеціальною нормою, аналіз якої дає змогу обрати такий спосіб захисту, який дає змогу забезпечити виконання її приписів.

Водночас, суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Тобто законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Так, оскільки підставою для звільнення позивача з посади судді Конституційного Суду України та з посади Голови Конституційного Суду України є оскаржувана постанова Конституційного Суду України №1-пс/2019, ухвалена 14 травня 2019 року щодо звільнення ОСОБА_1 з посади судді Конституційного Суду України, суд приходить до висновку, що скасування такої постанови в судовому порядку є безумовною підставою для відновлення порушеного права позивача та необхідності його поновлення на посаду судді Конституційного Суду України з одночасним поновленням його на посаду Голови цього ж Суду з виконанням обов`язків за посадою.

Обрана судом форма захисту порушених прав у даному випадку не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Більш того, згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі Олссон проти Швеції від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

З аналізу норм права та обставин справи, суд приходить до висновку про допущені порушення вимог законодавства під час прийняття оскаржуваного рішення стосовно позивача, що призвело до звільнення позивача з займаної посади судді та Голови Суду, а тому вважає, що наявні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача і в частині зобов`язання Конституційного Суду України поновити ОСОБА_1 на посаді судді Конституційного Суду України та на посаді Голови Конституційного Суду України.

У відповідності до частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць (пункт 2); поновлення на посаді у відносинах публічної служби (пункт 3). Отже, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді судді Конституційного Суду України та Голови Конституційного Суду України підлягають негайному виконанню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для здійснення розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивачем не понесено судових витрат у зв`язку із розглядом даної справи.

Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77,139, 143, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ІПН НОМЕР_1 ) до Конституційного Суду України (вул.Жилянська,14, Київ, 01033, код ЄДРПОУ 00013534) задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати протиправними дії Конституційного Суду України щодо незаконного звільнення ОСОБА_1 з посади судді Конституційного Суду України.

3. Визнати протиправною та скасувати постанову Конституційного Суду України №1-пс/2019, ухвалену 14 травня 2019 року щодо звільнення ОСОБА_1 з посади судді Конституційного Суду України.

4. Зобов`язати Конституційний Суд України поновити ОСОБА_1 на посаді судді Конституційного Суду України.

5. Зобов`язати Конституційний Суд України поновити ОСОБА_1 на посаді Голови Конституційного Суду України.

6. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді судді Конституційного Суду України, в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді Голови Конституційного Суду України допустити до негайного виконання.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя А.Б. Федорчук