ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" жовтня 2019 р. Справа№ 910/7170/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Пашкіної С.А.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 18.07.2019

у справі №910/7170/19 (суддя Гумега О.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства

"Страхова компанія "Український страховий стандарт"

до Товариство з додатковою відповідальністю

"Страхова компанія "Альфа-Гарант"

про стягнення 17 179, 89 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова Компанія «Український Страховий Стандарт» (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» (відповідач) про стягнення 17 179,89 грн. страхового відшкодування в порядку регресу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на підставі Договору добровільного страхування наземного транспорту цивільно-правової відповідальності та від нещасного випадку на транспорті № 0105-0104-0172 від 21.11.2017 внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди виплатив страхове відшкодування в розмірі 38 600,00 грн. на ремонт автомобіля «Toyota», державний номер НОМЕР_1 , а тому позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України «Про страхування» та статей 993 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги (регресу) до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки, цивільна відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля «Suzuki», державний номер НОМЕР_2 , водій якого визнаний винним у скоєнні ДТП була застрахована Товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант», позивач просить суд стягнути з останнього 17 179,89 грн. частини невиплаченого страхового відшкодування.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2019 у справі №910/7170/19 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Український страховий стандарт» 17 179,89 грн. страхового відшкодування та 1921,00 грн. судового збору.

Рішення обґрунтовано тим, що до виплати із страховика, яким застраховано відповідальність особи, яку визнано винною у ДТП, належить сума в розмірі 17 179,89 грн. (38 600,00 грн. (вартість відновлювального ремонту автомобіля, підтверджена звітом № 22592 від 23.03.2018, страховим актом № 8975 від 14.05.2018, розрахунком суми страхового відшкодування до нього та платіжним дорученням № 2482 від 14.05.2018) - 21 420,11 грн. (часткова сплата відповідачем страхового відшкодування)

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач (Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант») звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2019 у справі №910/7170/19 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, а також стягнути з позивача судові витрати на оплату професійної правової допомоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм процесуального права та без повного з`ясування обставин справи, що є підставою для скасування рішення.

За твердженням позивача, суд першої інстанції не дослідив належним чином документи, що підтверджують розмір матеріального збитку завданого в результаті ДТП та безпідставно відхилив доводи відповідача про наявність зносу автомобіля, як такого, що станом на 13.03.2018 (дату ДТП яким було завдано збитків застрахованій особі) застрахований автомобіль вже неодноразово перебував у ДТП 22.07.2014, 29.07.2014 та 17.12.2014, а тому при розрахунку збитків мав застосовуватись коефіцієнт фізичного зносу.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.08.2019 апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Мартюк А.І., Пашкіна С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2019 відкрито апеляційне провадження у справі №910/7170/19 за апеляційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2019. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Роз`яснено позивачу право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не надав.

Відповідно до ч. 3 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У відповідності до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до п. п. 4, 5 ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід скасувати, а апеляційну скаргу - задовольнити, з наступних підстав.

11.11.2016 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Український Страховий Стандарт» (страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ніка Транс Логістика» (страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту, цивільно-правової відповідальності та від нещасного випадку на транспорті № 0105-0104-0172 (надалі - договір страхування).

Згідно з договором страхування у позивача був застрахований, зокрема, автомобіль «Toyota Land Cruiser», реєстраційний номер НОМЕР_3 . Строк дії договору страхування визначений 00:00 год. 27.12.2017 до 24:00 год. 26.12.2018.

13.03.2018 в місті Києві на бульварі Лесі Українки сталася дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП) за участю автомобіля «Toyota Land Cruiser», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля «Suzuki Grand Vitara 2.0», реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керувала ОСОБА_2 .

Вищезазначена ДТП за взаємним погодженням водіїв, оформлена повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (європротоколом), у якому ОСОБА_2 визнала свою вину у спричиненні даної ДТП.

Внаслідок ДТП, автомобіль «Toyota Land Cruiser», реєстраційний номер НОМЕР_3 , застрахований позивачем - ПРИВАТНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «УКРАЇНСЬКИЙ СТРАХОВИЙ СТАНДАРТ», отримав механічні пошкодження.

Згідно Звіту № 22592 про оцінку колісного транспортного засобу, складного 23.03.2018 оцінювачем ОСОБА_3 , вартість відновлювального ремонту автомобіля «Toyota Land Cruiser», реєстраційний номер НОМЕР_3 , з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу становить 101 466,07 грн. (надалі - звіт № 22592 від 23.03.2018).

За страховим випадком (ДТП) згідно складеного страхового акту № 8975 від 14.05.2018 по договору страхування та розрахунку суми страхового відшкодування до нього було визначено суму страхового відшкодування в розмірі 38 600,00 грн., виплата якого підтверджується позивачем наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 2482 від 14.05.2018.

Частиною другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За чинним законодавством України окрім особи, винної у завданні шкоди, потерпілий у ДТП має також право одержати майнове відшкодування або за рахунок страхової організації, якою застраховане його майно, за правилами і в порядку, встановленому Цивільним кодексом України та Законом України «Про страхування», або за рахунок страховика, яким застраховано відповідальність особи, що володіє транспортним засобом, водія якого визнано винним у ДТП, за правилами та у порядку, встановленому ЦК України та Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Право потерпілого обрати той чи інший спосіб захисту чинним законодавством не обмежене.

В даному випадку потерпілий звернувся за відшкодуванням майнової шкоди до позивача, який застрахував його майно (автомобіль). В п. 1.1, 1.4, 1.7 ст. 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин по страховому випадку, що настав 13.03.2018) наведені визначення наступних термінів:

- страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу;

- особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду;

- забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України (визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Зокрема, правила відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені в ст.22 закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно п.22.1 якої в разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Отже, страховик (відповідач) за договором страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує лише шкоду, яка визначена та оцінена в порядку, встановленому цим законом.

Згідно зі ст.29, п.32.7 ст.32 цього закону у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого в порядку, встановленому законодавством. Шкоду, пов`язану з утратою товарної вартості транспортного засобу, страховик не відшкодовує.

Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (п.1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції та Фонду державного майна від 24.11.2003 №142/5/2092).

Відповідно до вимог п.8.2 цієї методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою:

Сврз = Ср + См + Сс х (1 - ЕЗ), де:

Ср - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн.;

См - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн.;

Сс - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн.;

ЕЗ - коефіцієнт фізичного зносу.

Отже, якщо для відновлення пошкодженого в ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу. Аналогічна правова позиція викладена в постановах ВСУ від 22.03.2017 у справах №№910/3650/16, 910/32969/15 та у постановах ВС від 06.02.2018 у справі №910/3867/16, від 1.02.2018 у справі №910/22886/16.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що в спірному випадку позивачем заявлена до стягнення з відповідача сума страхового відшкодування, виплаченого позивачем на умовах договору добровільного страхування, що укладений між позивачем та страхувальником у відношенні транспортного засобу, який було пошкоджено в ДТП, з урахуванням ліміту по майну за полісом № АМ/0253122. При цьому, позивач зазначає, що коефіцієнт фізичного зносу становить 0, так як транспортний засіб вироблений поза межами СНД, а строк його експлуатації не перевищує 7 років (відповідно до п. 7.37 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів).

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву зазначив, що транспортний засіб не є новим, неодноразово був учасником ДТП, на підтвердження чого надав, зокрема, копію консультації № 18/0663 про величину фізичного зносу транспортного засобу надану аварійним комісаром, в додатках до якого міститься витяг з сайту AUDAHISTIRY та розшифровку до нього з вказівкою на дати ДТП та відновлювальні роботи які проводились з транспортним засобом (т.1 а.с.100-104).

Розглянувши надані відповідачем докази, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до Консультації № 18/0663 про величину фізичного зносу транспортного засобу, складеної 05.09.2018 аварійним комісаром Колядою В. В . , коефіцієнт фізичного зносу деталей автомобіля Toyota Land Cruiser», реєстраційний номер НОМЕР_3 , становить 65,10%.

З урахуванням зазначеного, згідно складеного страхового акту № ЦВ/18/0663 від 14.02.2019 та розрахунку страхового відшкодування до нього було визначено розмір страхового відшкодування в порядку суброгації (регресу) в розмірі 21 420,11 грн., виплата якого підтверджується відповідачем наявними в матеріалах справи платіжним дорученням № ID-115676 від 14.02.2019.

Зі змісту Звіту № 22592 про оцінку колісного транспортного засобу, складного 23.03.2018 оцінювачем ОСОБА_3 , наданого позивачем разом із позовною заявою, судом встановлено, що на момент складання зазначеного висновку 23.03.2018 строк експлуатації автомобіля «Toyota Land Cruiser», реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2011 року випуску становив 6,33.

Колегія суддів погоджується з висновками зазначеними у звіті про експлуатаційний термін автомобіля 6,33 роки, що оскільки точна дата виготовлення автомобіля є невідомою, а перша реєстрація автомобіля відбулась 30.12.2011 відповідно до даних технічного паспорту, а отже такий висновок відповідає вимогам п. 6.3.3. Методики.

Крім того, у звіті № 22592 від 23.03.2018 зазначено, що вартість відновлювального ремонту автомобіля «Toyota Land Cruiser», реєстраційний номер НОМЕР_3 , визначена з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, а коефіцієнт фізичного зносу автомобіля складає 0.

Суд першої інстанції послався на відсутність у нього можливості дослідити зміст витягу із системи «Audatex», доданий відповідачем до відзиву, через неякісно зроблену копію, та зазначив що відповідачем не доведено факт, що пошкоджений у ДТП автомобіль «Toyota Land Cruiser», реєстраційний номер НОМЕР_3 , раніше був учасником інших ДТП, окрім ДТП 13.03.2018.

Однак колегія суддів зазначає, що вирішуючи питання про розгляд справи в порядку спрощеного провадження, суд мав дотриматись положень п. п. 4, 5 ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України в яких зазначено наступне.

Відповідно до п. п. 4, 5 ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо.

Тобто суд встановивши характер поданих доказів, з метою повного та всебічного розгляду спору мав викликати учасників процесу у судове засідання з метою надання відповідних пояснень, однак вказані дії судом вчинено не було, що призвело до відхилення доказів важливих для правильного встановлення обставин справи.

Дослідивши обставини справи та наявні в ній докази, колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що застрахований транспортний засіб був учасником ДТП.

В методиці товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 145/5/2092 зазначено, зокрема, наступне:

7.37. Коефіцієнт фізичного зносу Е розраховується за формулою: Е=1-С/З, де: С - ринкова вартість, грн; Ц - ціна нового КТЗ в Україні або в провідних країнах-експортерах за інформацією з довідкової літератури.

7.38. Значення Е приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує:

5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД;

7 років - для інших легкових КТЗ;

3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД;

4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів;

5 років - для мототехніки.

7.39. Винятком стосовно використання зазначених вимог є:

а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний);

б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації;

в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4.

З огляду на викладене, коефіцієнт фізичного зносу не дорівнює 0 якщо, зокрема, складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом.

Як вбачається з євро протоколу (т. 1 а.с. 8), в результаті ДТП було пошкоджено задню частину застрахованого автомобіля, а з розшифровки ремонтних робіт які було здійснено в результаті трьох ДТП у 2014 вбачається ремонт саме задньої частини застрахованого автомобіля.

Таким чином, оскільки в результаті спірного ДТП було повторно пошкоджено ту частину застрахованого транспортного засобу яка вже неодноразово відновлювалась після ДТП, застосування позивачем коефіцієнту фізичного зносу 0 є неправомірним.

Відповідно до полісу № АМ/0253122, транспортний засіб, яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди застрахованому у позивача транспортному засобу, взято на страхування Товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» (відповідачем), ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну визначений в сумі 100 000,00 грн., строк дії полісу встановлений з 21.06.2017 по 20.06.2018.

Вартість відновлювального ремонту сплачена позивачем становить 38 600,00 грн., а відповідачем з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу здійснене страхове відшкодування у розмірі 21 420,11 грн., що підтверджується копією наявного в матеріалах справи платіжного доручення № ID-115676.

Щодо посилання суду першої інстанції на консультацію аварійного комісара, як на неналежний доказ у справі, колегія суддів зазначає, що положення Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» надають страховикам та потерпілим право для визначення розміру збитків залучати аварійних комісарів. Таке право кореспондується з положеннями ст. 25 Закону України «Про страхування», яким передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком, а отже у суду були відсутні підстави відхиляти консультацію аварійного комісара за відсутності порушень щодо форми та змісту.

Враховуючи викладене, відповідач належним чином виконав зобов`язання з виплати страхового відшкодування, а вимоги позивача є безпідставними та не підлягають задоволенню, що не було досліджено в повній мірі судом першої інстанції.

Відповідно до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно із ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Положеннями ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

За змістом ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, є обґрунтованими та спростовують висновки місцевого господарського суду, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на задоволення апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги та витрати відповідача на професійну правничу допомогу в сумі 4 000,00 грн. в суді першої інстанції та 3 200,00 грн. на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 267-270, 273, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2019 у справі №910/7170/19 - задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2019 у справі №910/7170/19 - скасувати.

3. Прийняти нове рішення яким у задоволенні позову відмовити повністю.

4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Український Страховий Стандарт» (04073, м. Київ, пров. Балтійський, буд. 20; ідентифікаційний код 22229921) на користь Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» (01133, м. Київ, бульв. Лесі Українки, буд. 26; ідентифікаційний код 32382598) 2 881 (дві тисячі вісімсот вісімдесят одна) грн. 50 коп. судового збору за подання апеляційної скарги, 4 000 (чотири тисячі) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції та 3 200 (три тисячі двісті) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

5. Доручити місцевому господарському суду видати судові накази.

6. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено - 16.10.2019.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

С.А. Пашкіна