ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2019 року м. Київ №826/16288/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Костенка Д.А.,

при секретарі судового засідання Вовк І.Р.,

за участю представника позивача адвоката Кравця Р.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Голови Шевченківсь-кого районного суду міста Києва, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Шевченківський районний суд міста Києва, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, зобов`язання поновити на роботі,

в с т а н о в и в:

У грудні 2017р. представник позивача адвокат Кравець Р.Ю. звернувся до суду з даним позовом, в якому просить:

1) визнати незаконним та скасувати наказ Голови Шевченківського районного суду міста Києва від 17.11.2017 №02-04-К-261 "Про відрахування зі штату суду судді ОСОБА_1";

2) зобов`язати Голову Шевченківського районного суду міста Києва поновити позивача на посаді судді Шевченківського районного суду міста Києва.

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.02.2018 відкрито спрощене позовне провадження у справі (без повідомлення сторін), а від 13.03.2019 призна-чено судове засідання для розгляду справи по суті.

Протокольною ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.04.2019 залишено без розгляду заяву представника позивача адвоката Кравця Р.Ю. про збільшення позовних вимог та про залучення другого відповідача.

За клопотанням представника позивача адвоката Кравця Р.Ю. ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.04.2019 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Шевченківський районний суду міста Києва.

Підставою позову зазначено те, що рішення Вищої ради правосуддя від 31.10.2017 про звільнення позивача з посади судді було оскаржено в судовому порядку, а також те, що звільнення позивача передувало винесенню самого наказу про звільнення, оскільки її відра-ховано із штату суду 31.10.2017, а наказ про звільнення видано 17.11.2017, що не відповідає ч.ч. 1, 2 ст. 47 КЗпП України. Оскільки оскаржуваний наказ є незаконним, то відповідно до ст. 235 КЗпП України позивач має бути поновлена на посаді судді.

Відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити в його задоволенні з підстав правомірності оскаржуваного наказу, який винесено відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 24, ч. 2 ст. 112, ч. 4 ст. 116 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 31.10.2017, яке отримано відповідачем 17.11.2017. Вважає, що оскаржуваний наказ є виключно констатацією факту звільнення позивача з посади судді належним уповноваженим органом та не порушує трудових прав позивача. Зазначає, що наказ про звільнення позивача з посади судді відповідачем не видавався. Також, зазначає, що згідно із п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" питання поновлення судді на посаді не належить до повноважень голови місцевого суду. Окремо зауважує на тому, що згідно із ч. 3 ст. 35 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" оскарження рішення Вищої ради правосуддя не зупиняє його виконання.

Представником третьої особи Марчуком М.В. подано письмові пояснення, в яких він підтримує у повному обсязі відзиві відповідача, вважаючи, що відповідач не має повнова-жень на звільнення позивача, ні на її поновлення на посаді судді. Одночасно повідомлено, що на час розгляду справи оскаржуваний наказ є чинним.

Під час розгляду справи судом представник позивача адвокат Кравець Р.Ю. підтримав позов з наведених у позові підстав.

Відповідач і третя особа на його стороні до судових засідань не прибули, подали клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Судом взято до розгляду:

- копію трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 (с.с. 1-13);

- копію рішення Вищої ради правосуддя від 31.10.2017 №3525/0/15-17;

- копію наказу Голови Шевченківського районного суду міста Києва від 17.11.2017 №02-04-К-261;

- копію листа Шевченківського районного суду міста Києва від 17.11.2017 №01-10/144/2017-Вих/05-202/вк;

- паперову копію електронного листа з електронної пошти Шевченківського райо-нного суду міста Києва;

- копію листа Верховного Суду від 20.02.2019 №11-738заі18;

- копію постанови Верховного Суду від 31.01.2019 №800/556/17;

- копії листів Шевченківського районного суду міста Києва від 20.02.2019 №К-21/01-19/16/2019-вих/к-301 та від 19.03.2019 №К-36/01-19/34/2019-вих/М-210;

- довідку Бердянського університету менеджменту і бізнесу від 24.04.2019 №6;

- копію наказу Бердянського університету менеджменту і бізнесу від 27.09.2018 №63-к.

Заперечень щодо прийняття вказаних доказів від учасників справи не було. Інших доказів учасниками не надано, про їх наявність - не зазначено; клопотань про витребування доказів - не заявлялося.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі докази, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивач призначена на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва Указом Президента України від 13.07.2010 №767/2010 та відповідно до наказу від 26.08.2010 №1.5-7 про зарахування до штату суду почала виконувати свої обов`язки з 26.08.2010. П`ятирічний строк повноважень судді закінчився у позивача 13.07.2015.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 31.10.2017 №3525/0/15-17 позивача звільнено з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва на підставі п. 3 ч. 6 ст. 126 Конституції України (вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематич-не нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповід-ність займаній посаді).

На підставі зазначеного рішення Вищої ради правосуддя, яке надійшло до Шевченків-ського районного суду міста Києва 17.11.2017, та ч. 2 ст. 24 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" відповідачем прийнято наказ від 17.11.2017 №02-04-К-261 про відрахування позивача із штату Шевченківського районного суду міста Києва з 31.10.2017, а також випла-ту грошової компенсації за невикористані частини щорічної основної і додаткової відпусток.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 31.01.2019 у справі №800/556/17 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконними і скасування рішення задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 і скасовано рішення Вищої ради правосуддя від 31.10.2017 №3525/0/15-17.

Позивач зверталася до Шевченківського районного суду міста Києва із заявами про зарахування до штату цього суду у зв`язку із скасуванням рішення про її звільнення, у відповідь на які відповідач повідомляв про те, що питання поновлення на посаді не було предметом судового провадження у справі №800/556/17 й у постанові Великої Палати Верховного Суду відсутнє відповідне зобов`язання Голови Шевченківського районного суду міста Києва видати наказ, а також послався на перебування у провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва цієї справи.

Встановлені судом обставини ніким з учасників справи не заперечувалися і підтвер-джуються наявними у справі копіями:

- трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 , на с. 13 (а.с. 8) якої містяться записи: №17 від 26.08.2010 про призначення позивача на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва на підставі Указу Президента України "Про призначення суддів" від 13.07.2010 №767/2010; №18 від 17.08.2010 про прийняття присяги судді; №19 від 31.10.2017 про відрахування позивача зі штату Шевченківського районного суду міста Києва у зв`язку зі звільненням на підставі р. 3 ч. 6 ст. 126 Конституції України відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 31.10.2017 №3525/0/15-17;

- рішення Вищої ради правосуддя від 31.10.2017 №3525/0/15-17 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України" (а.с. 9, 10);

- наказу Голови Шевченківського районного суду міста Києва від 17.11.2017 №02-04-К-261 "Про відрахування зі штату судді ОСОБА_1 " (а.с. 11);

- листа Шевченківського районного суду міста Києва від 17.11.2017 №01-10/144/2017-Вих/05-202/вк, адресованого Вищій раді правосуддя щодо офіційного підтвердження звіль-нення ОСОБА_1 (а.с. 19);

- електронного листа Шевченківського районного суду міста Києва від 17.11.2017 з елек-тронної пошти Шевченківського районного суду міста Києва про направлення на електронну пошту Вищої ради правосуддя листа (а.с. 20);

- постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.01.2019 №800/556/17 і супровідного листа від 20.02.2019 №11-738заі18 до неї (а.с. 30-40);

- листів Шевченківського районного суду міста Києва від 20.02.2019 №К-21/01-19/16/2019-вих/к-301 та від 19.03.2019 №К-36/01-19/34/2019-вих/М-210, яким надано позива-чу відповіді на її звернення щодо зарахування у штат суду (а.с. 73-76, 86-89).

Спірні правовідносини виникли у сфері проходження публічної служби і стосуються правомірності рішення відповідача про відрахування позивача із штату суду.

Згідно з ч. 2 ст. 112 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №1402) рішення про звільнення судді з посади ухвалює Вища рада правосуддя у порядку, встановленому Законом України "Про Вищу раду правосуддя".

Згідно з ч. 4 ст. 116 Закону №1402 суддя здійснює свої повноваження до ухвалення рішення про його звільнення.

Згідно з ч. 3 ст. 35 Закону України від 21.12.2016 №1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" оскарження рішення Вищої ради правосуддя не зупиняє його виконання, якщо інше не визначено законом.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону №1402 голова місцевого суду видає на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв`язку з припиненням повноважень судді відповідний наказ.

Наявна у справі і досліджена судом копія рішення Вищої ради правосуддя від 31.10.2017 №3525/0/15-17 про звільнення позивача з посади судді Шевченківського райо-нного суду міста Києва є належним, допустимим і достатнім доказом на підтвердження факту звільнення позивача компетентним органом з посади судді названого суду, який вказує на наявність у відповідача підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону №1402, для прийняття оскаржуваного наказу про відрахування позивача із штату цього суду.

При цьому, як вірно зазначає відповідач, оскарження позивачем рішення Вищої ради правосуддя до суду не зупиняло його виконання, а та обставина, що вказане рішення отримано відповідачем 17.11.2017, після відповідного звернення відповідача до Вищої ради правосуддя, обґрунтовує неможливість прийняття оскаржуваного наказу раніше.

Посилання представника позивача на ч.ч. 1, 2 ст. 47 КЗпП України, якими встановле-но обов`язок власника або уповноваженого ним органу провести розрахунок з працівником і видати йому трудову книжку у день звільнення, а також твердження представника позивача про те, що звільнення позивача передувало самому наказу про звільнення, оскільки у тру-довій книжці зазначено про відрахування із штату 31.10.2017, а наказ прийнято 17.11.2017, суд вважає помилковим тому, що рішення про звільнення позивача з посади судді 31.10.2017 прийнято не відповідачем, який не має для цього повноважень, а Вищою радою правосуддя, натомість оскаржуваний наказ не про звільнення, а про відрахування зі штату суду.

Таким чином, на час прийняття цього наказу відповідач діяв правомірно й відповідно до зазначених вище норм законів України і доводи представника позивача, наведені у позовній заяві, не спростовують цього.

Проте, встановлений судом факт скасування Великою Палатою Верховного Суду вищевказаного рішення Вищої ради правосуддя про звільнення позивача з посади судді свідчить, що підстава відрахування позивача із штату суду відпала.

Суд констатує, що національне законодавство не містить правового механізму понов-лення особи на посаді судді в разі незаконного звільнення і не передбачає прийняття уповно-важеним органом (посадовою особою) повторного рішення про призначення на посаду судді або про поновлення на посаді судді у разі скасування рішення про звільнення з посади судді.

У цьому контексті посилання відповідача на п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України від 21.12.2016 №1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя", згідно з яким Вища рада правосуддя ухвалює рішення про звільнення судді з посади, суд відхиляє, оскільки воно не містить вимоги про прийняття Вищою радою правосуддя рішення про поновлення на посаді судді.

Водночас, ч. 6 ст. 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незако-нного звільнення.

Згідно з ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про пору-шення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Виходячи із даної конституційної гарантії захисту особи від незаконного звільнення, зважаючи на скасування судом рішення про звільнення позивача з посади судді і відсутність у законодавстві вимоги повторного прийняття рішення про призначення на посаду судді або поновлення на посаді судді у разі скасування рішення про звільнення з посади судді, а також, беручи до уваги повноваження голови місцевого суду, суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування позивача у штат суду.

Такі підстави виникли після набрання законної сили постановою Великої Палати Вер-ховного Суду і звернення позивача з відповідною заявою до відповідача, однак останнім не було скасовано чи змінено оскаржуване рішення і не зараховано позивача у штат суду, а оскаржуваний наказ у частині відрахування позивача із штату суду є перешкодою для остаточного поновлення позивача на посаді судді, яка (перешкода) не може вважатися виправданою за встановлених судом обставин і такого правового регулювання.

Посилання відповідача у своїх відповідях на відсутність у постанові Великої Палати Верховного Суду зобов`язання поновити позивача на посаді судді чи винести наказ про зарахування до штату суду, суд вважає недостатньо переконливим, адже відповідач та/або третя особа не були учасниками справи №800/556/17. Крім цього, відсутність правового механізму поновлення на посаді судді в разі незаконного звільнення, на переконання суду, не може бути перешкодою для реалізації громадянами своїх прав, свобод чи інтересів і не може тлумачитися не на користь особи, захист прав якої гарантований державою, тому суд не може відмовити позивачу у такому захисті.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність, на час розгляду справи, підстав для визнання протиправним і скасування оскаржуваного наказу в частині відрахування позивача із штату суду.

У решті наказ стосується виплати позивачу грошової компенсації за невикористану частину щорічної основної і додаткової відпусток, що по суті позивачем не оскаржується і наслідки чого суд вважає за доцільне зберегти, тому в цій частині у визнанні протиправним і скасуванні наказу слід відмовити.

Вимога про зобов`язання відповідача поновити позивача на посаді судді не підлягає задоволенню, оскільки належним і ефективним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача зарахувати позивача у штат суду, з приводу чого законодавство наділило відповідача відповідними повноваженнями. У зв`язку з цим та згідно із ч. 2 ст. 9 КАС України суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог і зобов`язати відповідача зарахувати позивача у штат суду.

Судом встановлено, що на час звернення до суду з даним позовом і розгляду цієї справи судом у позивача 13.07.2015 закінчився п`ятирічний строк повноважень судді.

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 127 Конституції України (у редакції, чинній станом на 13.07.2015) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі закінчення строку, на який його обрано чи призначено.

Порядок і підстави звільнення судді з посади у разі закінчення строку, на який його призначено, визначалися ст. 112 Закону України від 07.07.2010 №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (чинний станом на 13.07.2015).

Підпунктом 2 п. 16-1 Перехідних положень Конституції України (чинна редакція) передбачено, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" повноваження суддів, призначених на посаду строком на п`ять років, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Такі судді можуть бути призначені на посаду судді в порядку, визначеному законом.

Закон України від 02.06.2016 №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" набрав чинності 30.09.2016.

Відповідно до ст. 125 Закону №1402 припинення повноважень судді є підставою для припинення трудових відносин судді із відповідним судом, про що голова суду видає наказ.

Однак, про обставини звільнення позивача і припинення трудових відносин між позивачем і третьою особою з підстав закінчення п`ятирічного строку повноважень ніхто з учасників справи не зазначав, а судом такого факту не встановлено. Судячи із змісту постанови Великої Палати Верховного Суду і з факту прийняття Вищою радою правосуддя рішення про звільнення позивача з посади судді 31.10.2017, такого рішення стосовно позивача не приймалося й вона продовжувала обіймати посаду судді до 31.10.2017.

У зв`язку з цим суд вважає, що обставина закінчення п`ятирічного строку повноважень судді не впливає на вирішення справи і можливість повернення позивача у попередній статус, який існував до прийняття оскаржуваного рішення.

Також, судом встановлено, що позивач з 28.09.2018 по 24.04.2019 працює в ТОВ "Бердянський університет менеджменту і бізнесу" на посаді начальника юридичного відділу, що підтверджується довідкою ТОВ "Бердянський університет менеджменту і бізнесу" від 24.04.2019 №6 (а.с. 117), копією наказу ТОВ "Бердянський університет менеджменту і бізнесу" від 27.03.2018 №63-к (а.с. 118). Доказів припинення трудових відносин із вказаним Товариством до суду не подано.

Відповідно до ч. 2 ст. 127 Конституції України суддя не може належати до політичних партій, профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької чи творчої.

Отже, для належного виконання рішення і повернення позивача у попередній статус, який існував до прийняття оскаржуваного рішення, їй слід усунути вказану обставину.

Враховуючи встановлені судом обставини і наведені мотиви, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позову і наявність підстав для його задоволення у зазначеній вище судом частині. В іншій частині позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 90, 134, 242-246, 250, 251 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 .

2. Визнати протиправним і скасувати наказ Голови Шевченківського районного су-ду міста Києва від 17.11.2017 у частині відрахування ОСОБА_1 зі штату Шевченківського районного суду міста Києва.

3. Зобов`язати Голову Шевченківського районного суду міста Києва зарахувати ОСОБА_1 у штат Шевченківського районного суду міста Києва.

4. Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову в іншій частині.

Позивач : ОСОБА_1 ;

АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач : Голова Шевченківського районного суду міста Києва Савицький Олег Антонович; 03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, 31-А.

Третя особа: Шевченківський районний суд міста Києва;

03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, 31-А, код ЄДРПОУ 02896710.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження. Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку, встановленому ст.ст. 293-297 КАС України. Апеляційна скарга подається протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 11.10.2019.

Суддя Д.А. Костенко