Справа № 755/9590/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" жовтня 2019 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Астахової О.О.

при секретарі Індик М.В.,

за участю

представника позивача Красник С. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до заступника начальника Головного управління Державної міграційної служби України у місті Києві Пономаренка Віктора Васильовича, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України у місті Києві про скасування постанови про накладання адміністративного стягнення, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до суду в якому просить скасувати постанову Головного управління Державної міграційної служби України у місті Києві від 13 червня 2018 року серії ПН МКМ № 002796 про накладання адміністративного стягнення на громадянина Афганістану ОСОБА_2 і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Мотивуючи тим, що він маючи цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань у країні походження, а також у зв`язку із різким погіршенням безпечності перебування та ситуації загальнопоширеного насильства і систематичного порушення прав людини в Афганістані, перебуває в Україні. 13.06.2018 року він був незаконно затриманий співробітниками Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві, та доставлений до управління. Головним спеціалістом відділу протидії нелегальній міграції Славецьким Є.Ю. щодо нього (позивача) складено протокол про вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП - порушення правил перебування в Україні, а саме: проживання без документів на право проживання в Україні. Також, винесено постанову серії ПН МКМ № 002796 про накладення на нього адміністративного стягнення у розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 1 700,00 грн.

Також, 13.06.2018 року Головним управлінням Державної міграційної служби України у місті Києві винесено рішення про примусове повернення з України громадянина Афганістану ОСОБА_2 до країни походження або третьої країни та зобов`язано його покинути територію України у термін до 02.07.2018 року.

Вказану постанову позивач просить скасувати, оскільки вона винесена незаконно, так як під час перебування в Україні він звернувся до Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, про що він повідомляв співробітникам міграційної служби, та надавав відповідний лист на підтвердження даної обставини. Тобто, при складанні протоколу та винесенні постанови не було з`ясовано усіх фактичних обставин. Відповідачем не було враховано, що він є громадянином Афганістану та перебуває в Україні з наміром отримати притулок чи бути визнаним біженцем, а тому відноситься до вкрай вразливої групи населення - шукачів притулку. Він мав необхідні документи для звернення за захистом, заповнені належним чином, та відвідував Управління Державної міграційної служби у Київській області (м. Київ, бул. Л. України, 34, оф. 314), однак співробітники повідомили йому про необхідність звернутися пізніше у зв`язку з відсутністю перекладача.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 02 липня 2018 року відкрито провадження у даній справі та роз`яснено відповідачу право подати відзив на позов з посиланням на докази, якими він обгрунтовується. Визначено строк на подання відзиву до суду протягом 15 днів з моменту отримання копії ухвали суду.

27.07.2018 року до суду надійшов відзив відповідача. Зі змісту якого убачається, що Головне управління Державної міграційної служби України у місті Києві заперечує проти позову та просить відмовити у його задоволенні. Посилаючись на те, що 13.06.2018 співробітниками ВБЗПТЛ ГУНП в Закарпатський області під час проведення санкціонованого обшуку за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , який проживав без документів на право проживання в Україні.

З метою складання протоколу про адміністративні правопорушення -співробітниками ВБЗПТЛ ГУНП в Закарпатський області в порядку ст. 259 КУпАП гр. Афганістану ОСОБА_2 доставлено до ГУДМС.

В ході опитування ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 пояснив, що в Україну приїхав 10.11.2017 року, кордон України перетнув нелегально поза пунктами пропуску. В Україну прибув з особистою метою, а саме залишитися для проживання. Проживає за рахунок коштів отриманих від підробітку. Приймаючої сторони, близьких родичів на території України та власного житла немає. Податки не сплачує.

Перевіркою також встановлено, шо станом на 13.06.2018 року іноземець із заявою про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту чи для оформлення документів на право проживання до ДМС не звертався.

Пунктом 14 статті 1 Закону визначено, що нелегальний мігрант - це іноземець особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Отже, позивач відповідно до п. 14 ст. 1 Закону є нелегальним мігрантом.

За порушення правил перебування в Україні, а саме: проживання без документів на право проживання в Україні, відповідно до ч.1 ст.203 КУпАП ГУДМС стосовно гр. Афганістану ОСОБА_2 13.06.2018 складено протокол про адміністративне правопорушення та винесено постанову про притягнення до адміністративної відповідальності та накладено стягнення у вигляді штрафу, у розмірі 1700 грн. Копії документів позивач отримав 13.06.2018 року. Суму штрафу не сплатив.

Таким чином час нелегального перебування позивача на території України (з 10.11.2017 р). до моменту затримання (13.06.2018 р) становить 205 днів, що суперечить приписам ч. 2 ст. 5 Закону.

Метою адміністративного стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання Законів України, поваги до правил співжиття а також запобігання вчиненню нових правопорушень.

А відтак, постановаГоловного управління Державної міграційної служби України у місті Києві від 13 червня 2018 року серії ПН МКМ № 002796 про притягнення до адміністративної відповідальності та накладання адміністративного стягнення на громадянина Афганістану ОСОБА_2 у вигляді штрафу, у розмірі 1700 грн., прийнята у межах наданих повноважень та у спосіб, що передбачений законом.

З огляду на означене, просив позов залишити без задоволення.

У судовому засіданні представник позивача підтримав обставини викладені в позовній заяві, позовні вимоги просив задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явився, хоча про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Про причини неявки суд не повідомив. Заяв про розгляд справи за його відсутності, чи про відкладення розгляду справи з поважних причин до суду не подавав.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи (а тому і органи та посадові особи пенсійного фонду України, як органи виконавчої влади, до яких відноситься і Відповідач) зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 203 КУпАП порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в`їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.

Згідно ч. 8 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Відповідно до ч. 8 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» положення цієї статті не застосовуються до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

За ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Іноземці та особи без громадянства, яких визнано біженцями в Україні або яким надано притулок в Україні, вважаються такими, які постійно проживають на території України з моменту визнання біженцем в Україні або надання притулку в Україні. Постійне проживання на території України біженців підтверджується посвідченням біженця.

Іноземці та особи без громадянства, яких визнано особами, що потребують додаткового захисту, або яким надано тимчасовий захист в Україні, вважаються такими, які на законних підставах тимчасово проживають на території України на період дії обставин, за наявності яких додатковий чи тимчасовий захист було надано. Тимчасове проживання на території України таких іноземців та осіб без громадянства підтверджується посвідченням особи, яка потребує додаткового захисту в Україні, або посвідченням особи, якій надано тимчасовий захист в Україні.

Частиною 4 ст. 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною четвертою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства (крім іноземців та осіб без громадянства, які згідно із законодавством України мають право на працевлаштування без отримання такого дозволу) та зобов`язання роботодавця повідомити центральні органи виконавчої влади, що забезпечують реалізацію державної політики у сферах міграції, зайнятості населення та трудової міграції про дострокове розірвання чи припинення трудового договору (контракту) з таким іноземцем або особою без громадянства.

Згідно із ст.ст. 6, 7 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземця або особу без громадянства може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або їм може бути надано тимчасовий захист у порядку, встановленому законом.

Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

Статтею 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

Судом встановлено, що 13.06.2018 року на позивача, як громадянина Афганістану, складено протокол ПР МКМ 002796 за ч. 1 ст. 203 КУпАП - порушення правил перебування в Україні.

Уповноваженою особою Державної міграційної служби України - заступником начальника Пономаренком В.В. відносно громадянина Афганістану ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , 13.06.2018 року винесено постанову про накладення адміністративного стягнення за вчинення вказаного правопорушення, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1 700,00 грн. в дохід держави.

13 червня 2018 року головним спеціалістом відділу протидії нелегальній міграції управління організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення Славецьким Є .Ю. винесено рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Республіки Афганістану ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов`язано покинути територію України у термін до 02.07.2018 року.

З матеріалів справи № 474 про примусове повернення громадянина Афганістану ОСОБА_2 убачається, що 24.04.2018 року позивач звернувся до УВКБ ООН Управління Верховного Комісара ООН із заявою № 788-17-00658 з проханням про допомогу в проходженні державної процедури про надання статусу біженця у відповідності до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 22.07.2011 року а також за правовим захистом для осіб без громадянства і тих хто ризикує такими стати.

Ця особа підпадає під захист Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців і повинна, зокрема бути захищеною від примусового повернення до країни, де існуватиме загроза її життю чи свободі.

У заяві вказано номер телефону Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців Представництво в Україні за яким можливо звернутися у разі виникнення запитань. Про що було надано відповідачу відповідний документ.

По даній справі відповідач не надав обґрунтувань щодо даного документу.

Доводи відповідача у відзиві про те, що перевіркою встановлено, що станом на 13.06.2018 року іноземець із заявою про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту чи для оформлення документів на право проживання до ДМС не звертався, спростовуються дослідженими судом доказами, зокрема тими, що долучив відповідач до відзиву.

Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, оцінюючи надані сторонами докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що відповідачем не надано суду жодного доказу на спростування доводів позивача, тоді як дане спростування, відповідно до ст. 77 КАС України, покладено на відповідача. У зв`язку з чим суд приймає до уваги доводи позивача і виходить з того, що позивач звернувся в установленому законом порядку із заявою про надання йому статусу біженця, що не було враховано відповідачем при складанні протоколу про адміністративне правопорушення серії ПР МКМ № 002796 та винесенні оспорюваної постанови.

На підставі наведеного, суд вважає, що постанова від 13.06.2018 року серії ПН МКМ № 002796 Уповноваженої особи Державної міграційної служби України - заступника начальника Пономаренка Віктора Васильовича відносно громадянина Афганістану ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , про накладення адміністративного стягнення за вчинення правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП, та накладання адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1 700,00 грн. в дохід держави підлягає скасуванню, а справу належить закрити.

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, ст. 203 КУпАП, 4, 5, 6, 7, 26, 30, 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ст.ст. 2, 5, 7-9, 72-79, 90, 241, 242, 243, 246, 250, 255, 288, 289, 371 КАС України, суд, -

у х в а л и в :

Адміністративний позов ОСОБА_2 до заступника начальника Головного управління Державної міграційної служби України у місті Києві Пономаренка Віктора Васильовича, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України у місті Києві про скасування постанови про накладання адміністративного стягнення - задовольнити.

Скасувати постанову заступника начальника Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві Пономаренка Віктора Васильовича про адміністративне правопорушення від 13.06.2018 року, серія ПН МКМ № 002796 про притягнення громадянина Афганістану ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП і накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1 700,00 грн., та закрити справу.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного адміністративного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: О.О. Астахова