Постанова

Іменем України

07 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 475/9/17

провадження № 61-32915св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Маринівський дошкільний навчальній заклад № 1 Маринівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області,

треті особи: ОСОБА_2 , Відділ освіти Доманівської районної державної реєстрації Миколаївської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Маринівського дошкільного навчального закладу № 1 Маринівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області на рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 04 травня 2017 року у складі судді Якименко Л. М. та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 13 липня 2017 року у складі колегії суддів:

Коломієць В. В., Данилової О. О., Шаманської Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Маринівського дошкільного навчального закладу № 1 Маринівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області (далі - Маринівський ДНЗ № 1), треті особи: ОСОБА_2 , Відділ освіти Доманівської районної державної реєстрації Миколаївської області, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що з 02 червня 1993 року вона працювала у Маринівському ДНЗ № 1, 20 квітня 1994 року її переведено на посаду вихователя ясельної групи.

Наказом Маринівського ДНЗ № 1 від 20 грудня 2016 року № 75 її звільнено із займаної посади з 20 грудня 2016 року, на підставі пункту 3 статті

41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у зв`язку з вчиненням нею як працівником, що виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням виконання її роботи.

Посилаючись на, що вона не вчиняла аморального проступку, до того ж її звільнення із займаної посади відбулося без згоди профспілкового комітету, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати незаконним та скасувати наказ Маринівського ДНЗ № 1 від 20 грудня 2016 року № 75 про її звільнення; поновити її на посаді виховательки Маринівського ДНЗ № 1 з

20 грудня 2016 року; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 грудня 2016 року по день ухвалення рішення суду у справі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області від 04 травня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ завідуючої Маринівським ДНЗ № 1

від 20 грудня 2016 року № 75 про звільнення ОСОБА_1 з 20 грудня

2016 року з посади вихователя Маринівського ДНЗ № 1 за пунктом 3 статті 41 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді вихователя Маринівським ДНЗ № 1 з

20 грудня 2016 року.

Стягнуто з Маринівського ДНЗ № 1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 грудня 2016 року по 04 травня 2017 року в розмірі 14 651,78 грн. Зобов`язано Маринівську сільську раду Доманівського району Миколаївської області при виконанні судового рішення нарахувати та утримати з нарахованої суми 14 651,78 грн податок з доходів фізичних осіб та інші обов`язкові збори та внески.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення ОСОБА_1 із займаної посади відбулося з порушенням закону, що є підставою для визнання незаконним, скасування наказу про звільнення та поновлення позивача на роботі. Зокрема у наказі Маринівського ДНЗ № 1 про звільнення позивача не зазначено який саме аморальний проступок вона вчинила, і не надано доказів на підтвердження вчинення такого проступку. Розірвання трудового договору з позивачем, як членом первинної профспілкової організації відбулося за наявності обгрунтованої відмови виборного органу первинної профспілкової організації, членом якого є позивач та без попередньої згоди вищого виборного органу цієї профспілки - профспілки працівників освіти Доманівського району, що є порушенням вимог статей 43, 252 КЗпП України та статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Покладена в основу звільнення позивача довідка від 23 листопада 2016 року № 1030, складена за підсумками службового розслідування проведеного комісією Доманівської районної державної адміністрації Миколаївської області за заявою

ОСОБА_3 про психологічний тиск з боку вихователя ясельної групи ОСОБА_1 на її сина ОСОБА_4 , 2013 року народження (далі - довідка від 23 листопада 2016 року № 1030), не містить встановлених комісією прямих доказів психологічного чи фізичного тиску на дітей вихователем ОСОБА_1 , а порушення, викладені у зазначеній довідці були підставою для оголошення позивачу догани (наказ Маринівського ДНЗ № 1 від 25 листопада 2016 року № 69).

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 13 липня 2017 року апеляційну скаргу Маринівського ДНЗ № 1 залишено без задоволення, рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 04 травня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга Маринівського ДНЗ № 1, у якій заявник просив скасувати рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 04 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 13 липня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована посиланнями на те, що поза увагою судів попередніх інстанцій залишилися обставини, викладені у довідці

від 23 листопада 2016 року № 1030, про відсутність співпраці у вихованні малолітнього ОСОБА_4 між вихователем ОСОБА_1 та рідними дитини, а також письмові пояснення Маринівської сільської ради Доманівського районну Миколаївської області від 03 травня 2017 року, з яких убачається, що до сільського голови неодноразово надходили скарги від батьків на вихователя ОСОБА_1 у зв`язку з грубим відношенням до вихованців, застосуванням фізичної сили, та неналежним доглядом за дітьми, що приводило до їх травмування. Висновки судів про відсутність у наказі Маринівського ДНЗ № 1 від 20 грудня 2016 року № 75 про звільнення ОСОБА_1 конкретизації аморального проступку, за який її було звільнено на підставі пункту 3 статті 41 КЗпП України, не відповідають фактичним обставинам, оскільки правовою підставою для звільнення позивача стала довідка від 23 листопада 2016 року

№ 1030, зі змісту якої вбачається, що позивач вчиняла неприпустимий психологічний тиск на чотирирічного вихованця ОСОБА_4 . Суди також не врахували, що звільнення ОСОБА_1 з посади вихователя не можна вважати дисциплінарним стягненням та розповсюджувати на цей випадок положення статей 148, 149 КЗпП України. Рішення профспілкового комітету за наслідками розгляду подання завідувача Маринівського ДНЗ № 1 про звільнення ОСОБА_1 з посади вихователя на підставі пункту 3 статті 41 КЗпП України не містить належного обгрунтування, а є лише констатацію профспілковим комітетом факту не вчинення позивачем аморального проступку.

Крім того, суд першої інстанції після початку розгляду справи по суті прийняв заяву позивача про уточнення позовних вимог, тоді як відповідно до частини другої статті 31 ЦПК України, зміна предмету або підстав позову після початку розгляду справи судом не допускається.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Відповідно до статті 388 Цивільного процессуального кодексу України (далі - ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Рух справи у суді касаційної інстанції

31 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 з 02 червня

1993 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем, з 20 квітня

1994 року вона працювала на посаді вихователя ясельної групи Маринівського ДНЗ № 1.

Наказом завідувача Маринівського ДНЗ № 1 від 25 листопада 2016 року № 69 позивачу оголошено догану, накладену за результатами службового розслідування заяви ОСОБА_3 про психологічний тиск ОСОБА_5 на її малолітнього сина ОСОБА_4 (довідка від 23 листопада 2016 року № 1030).

02 грудня 2016 року Маринівським ДНЗ № 1 направлено подання до первинної профспілкової організації навчального закладу про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 3 статті 41 КЗпП України.

Рішенням зборів профспілкового комітету від 02 грудня 2016 року (протокол

№ 11) відмовлено у наданні згоди на звільнення позивача за пунктом 3 статті 41 КЗпП України за відсутності в діях ОСОБА_1 аморального проступку.

Наказом Маринівського ДНЗ № 1 від 20 грудня 2016 року № 75 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з 20 грудня 2016 року на підставі пункту 3 статті

41 КЗпП України, у зв`язку з вчиненням нею як працівником, що виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням її роботи. Підставою звільнення позивача зазначена довідка від 23 листопада 2016 року

№ 1030.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Маринівського ДНЗ № 1 правильність висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Відповідно до пункту 3 статті 41 КЗпП України вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи, є підставою для розірвання трудового договору з працівником.

Аморальним проступком є винне діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні устої суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, суперечить змісту трудової функції, тим самим дискредитуючи службово-виховні, посадові повноваження відповідного кола осіб.

До суб`єктів, які можуть бути звільнені за вказаною підставою, належать учасники навчально-виховного процесу, зазначені у статті 50 Закону України від 23 травня 1991 року № 1060-XII «Про освіту» (далі - Закон України від 23 травня 1991 року № 1060-XII), у редакції, чинній на час винесення наказу про звільнення позивача, а саме керівні, педагогічні, наукові, науково-педагогічні працівники, спеціалісти.

Відповідно до частини першої статті 54 Закону України від 23 травня

1991 року № 1060-XII, у редакції, чинній на час винесення наказу про звільнення позивача, педагогічною діяльністю можуть займатися особи з високими моральними якостями, які мають відповідну освіту, професійно-практичну підготовку, фізичний стан яких дозволяє виконувати службові обов`язки.

За змістом статті 56 Закону України від 23 травня 1991 року № 1060-XII, у редакції, чинній на час винесення наказу про звільнення позивача, педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов`язані постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру; настановленням та особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі (правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбства, поміркованості, інших доброчинностей); виховувати в дітей і молоді повагу до батьків, жінки, старших за віком.

Системний аналіз положень пункту 3 статті 41 КЗпП України та Закону України «Про освіту» у редакції, чинній на час винесення наказу про звільнення позивача, дає підстави для висновку про те, що працівники, які виконують виховну функцію, - вчитель, педагог, вихователь - зобов`язані бути людиною високих моральних переконань та бездоганної поведінки. Унаслідок цього, якщо педагог недостойною поведінкою скомпрометував себе перед учнями, іншими особами, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе як вихователь, він може бути звільнений з роботи за пунктом 3 статті 41 КЗпП України.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року № 6-248цс14.

Звільнення з підстав вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи (пункт 3 статті 41 КЗпП України) не може бути визнано правильним, якщо воно проведено лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами.

Вирішуючи спір суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обгрунтовано виходив з того, що довідка Доманівської районної державної адміністрації Миколаївської області від 23 листопада 2016 року № 1030 про підсумки проведеного службового розслідування за заявою ОСОБА_3 про вчинення психологічного тиску вихователем ясельної групи ОСОБА_1 на ОСОБА_4 , 2013 року народження, не є доказом на підтвердження вчинення ОСОБА_1 аморального проступку не сумісного з продовженням її роботи вихователем, зважаючи на відсутність встановлених комісією прямих доказів вчинення позивачем психологічного і фізичного тиску на вихованців Маринівського ДНЗ № 1.

Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації) 2-5, 7 статті 40 та пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник (частина перша статті 43 КЗпП України).

Посилання заявника у касаційній скарзі на необгрунтоване відхилення профспілковим комітетом Маринівського ДНЗ № 1 подання від 02 грудня

2016 року про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 3 статті 41 КЗпП України є неспроможними з таких підстав.

Відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обгрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обгрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Аналогічні положення містяться і у частині шостій статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

За змістом зазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обгрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обгрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.

В аспекті положень частини сьомої статті 43 КЗпП України, частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обгрунтованості.

Обгрунтованість рішення профспілкового органу повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України) та лексичного значення (тлумачення) самого слова «обгрунтований», що означає «бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеними фактами».

Рішення профспілкового органу про відмову у наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути аргументованим та містити посилання на правове обгрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

Висновок про обгрунтованість чи необгрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичним обставинам і підставам звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.

Зазначений правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-703цс15.

Рішенням профспілкового комітету Маринівського ДНЗ № 1 від 02 грудня

2016 року (протокол № 11) відхилено подання завідувача Маринівського ДНЗ №1 про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 3 статті 41 КЗпП України, у зв`язку з вчиненням нею, як працівником, що виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням її роботи. На обгрунтування зазначеного висновку первинна профспілкова організація послалася на відсутність належного підтвердження вчинення позивачем аморального проступку, з урахуванням пояснень ОСОБА_1 , помічника вихователя ОСОБА_6 та пралі-машиніста ОСОБА_7

Твердження заявника про те, що суди попередніх інстанцій надали неправильну оцінку рішенню профспілкового органу Маринівського ДНЗ № 1 щодо відмови у наданні згоди на звільнення позивача з підстав, передбачених пунктом 3 статті 41 КЗпП України, та у порушення частини дев`ятої статті 43 КЗпП України не зупинили провадження у справі для з`ясування згоди вищого виборного органу первинної профспілкової організації - профспілки працівників освіти Доманського району є неспроможними, оскільки відмова профспілкового органу у наданні згоди на розірвання трудового договору із ОСОБА_1 є обгрунтованою, та з огляду на те, що відповідно до частини дев`ятої статті 43 КЗпП України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі лише у випадку якщо розірвання трудового договору з працівником з ініціативи власника або уповноваженого ним органу відбулося без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації.

Ураховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обгрунтованого висновку про те, що звільнення позивача на підставі пункту 4 статті 41 КЗпП України здійснено відповідачем з порушенням вимог трудового законодавства.

Помилкове посилання судів на недодержання відповідачем порядку застосування дисциплінарного стягнення передбаченого статтями 148, 149 КЗпП України, не призвело до неправильного вирішення справи.

За змістом частини другої статті 31 ЦПК України 2004 року позивач протягом усього часу розгляду справи наділений правом збільшити чи зменшити розмір позовних вимог, а тому прийняття судом першої інстанції уточнених позовних вимог ОСОБА_1 від 03 травня 2017 року, які не стосуватися зміни предмету чи підстав заявленого позову, не свідчить про порушення судом норм процесуального права.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлених апеляційним судом обставин справи та їх оцінки, які в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі переоцінювати.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Маринівського ДНЗ № 1.

Керуючись статтями 400, 401, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Маринівського дошкільного навчального закладу № 1 Маринівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області залишити без задоволення.

Рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 04 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 13 липня

2017 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак