Постанова

Іменем України

26 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 272/356/16-ц

провадження № 61-18644св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - комунальне підприємство «Пролісок», Новоівницька селищна рада Андрушівського району Житомирської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Житомирської області, у складі колегії суддів: Худякова А. М., Косигіної Л. М.,

Григорусь Н. Й., від 21 березня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог позовом

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Андрушівського районного суду Житомирської області з позовом до комунального підприємства «Пролісок»(далі - КП «Пролісок»), Новоівницької селищної ради Андрушівського району Житомирської області про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 із 16 січня 2009 року по

04 квітня 2016 року працював машиністом насосних установок

КП «Пролісок». Наказом № 17 від 04 лютого 2016 року позивача було звільнено із займаної посади в зв`язку зі скороченням чисельності працівників.

Позивач вважав своє звільнення незаконним, оскільки в порушенням вимог частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) йому не було запропоновано іншу роботу, роботодавцем не враховано його переважне право на залишення на роботі відповідно до пунктів 2, 3, 4 частини другої статті 42 КЗпП України, а також те що при зміні штату підприємства, було змінено лише назву посад працівників, а місце роботи та функціональні обов`язки не змінились.

Посилаючись на вказані обставини, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 18 жовтня 2016 року, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати його звільнення з посади машиніста насосних установок

КП «Пролісок» незаконним;

- скасувати наказ КП «Пролісок» № 17 від 04 лютого 2016 року про його звільнення та поновити його на роботі;

- зобов`язати відповідача виплатити йому середньомісячний заробіток.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області

від 26 грудня 2016 року позов ОСОБА_1 частково задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ від 04 лютого 2016 року

КП «Пролісок» в частині звільнення ОСОБА_1 з посади машиніста насосних установок ВНС.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді наглядача гідротехнічних споруд

КП «Пролісок».

Зобов`язано КП «Пролісок» сплатити ОСОБА_1 компенсацію за час вимушеного прогулу в розмірі середньомісячного заробітку.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем порушено вимоги КЗпП України при звільненні ОСОБА_1 із займаної посади, оскільки при скороченні чисельності працівників та звільненні

ОСОБА_1 мав переважне право на залишення на роботі перед іншими працівниками: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

При цьому, суд поновив ОСОБА_1 строк звернення до суду, як такий, що пропущений з поважних причин.

Короткий зміст судового рішення апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 21 березня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано, й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції не в достатній мірі визначився з відповідними правовими нормами, які регулюють строки звернення до суду і зробив помилковий висновок про наявність підстав для поновлення пропущеного позивачем строку.

Суд першої інстанції безпідставно поновив пропущений позивачем строк, оскільки доказів поважності пропуску строку у період з 08 березня 2016 року

до 04 квітня 2016 року позивач не надав та не довів, що після звільнення з роботи у нього існували об`єктивні, непереборні, істотні труднощі для своєчасного звернення із позовом.

Короткий зміст вимог касаційної скарг

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи № 272/356/16-ц із суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-УІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

06 червня 2019 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 272/356/16-ц передано судді- доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована помилковістю висновків суду апеляційної інстанції про відсутність доказів поважності пропуску ним строку звернення до суду. Вважав, що апеляційний суд безпідставно не врахував перебування на його утриманні неповнолітньої дочки, яка часто хворіє, а крім того він сам із 29 лютого 2016 року по 07 березня 2016 року перебував на амбулаторному лікуванні. Також для отримання правової допомоги він вимушений був їздити за 30 км. 18 березня 2016 року він вже звертався із аналогічним позовом до Андрушівського районного суду Житомирської області, але в порядку адміністративного судочинства та ухвалою суду від 21 березня 2016 року було відмовлено у відкритті провадження у справі за його позовом, оскільки спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Доводи осіб, які подали відзив (заперечення) на касаційну скаргу

У травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення КП «Пролісок» на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому відповідач, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення апеляційного суду, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Звертав увагу суду касаційної інстанції на те, що у клопотанні про поновлення строку для звернення до суду позивачем була зазначена лише одна причина пропуску такого строку, - хвороба в період з 29 лютого

по 07 березня 2016 року (усього 5 днів).

У суді першої інстанції позивач не зазначав, що строк позовної давності пропустив у зв`язку з тим, що на його утриманні знаходиться неповнолітня дочка, яка хворіє, а також про звернення з аналогічним позовом в порядку адміністративного судочинства.

Також відповідач вважав, що непрофесійні дії особи, яка надавала правову допомогу ОСОБА_1 та безвідповідальність самого позивача не можуть бути поважними причинами пропуску строку для звернення до суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в

КП «Пролісок» на посаду машиніста насосних установок ВНС із 16 січня

2009 року.

04 лютого 2016 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Рішенням Новоівницької селищної ради від 03 грудня 2015 року «Про затвердження штатного розпису працівників КП «Пролісок» відповідно до статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» у зв`язку з реформуванням КП «Пролісок» затверджено штатний розпис працівників

станом на 04 лютого 2016 року, на підставі якого в КП «Пролісок» 04 грудня 2015 року видано наказ № 126, згідно з яким скорочено 4 посади машиніста насосних установок ВНС та 4 посади машиніста насосних установок КНС.

04 лютого 2016 року в КП «Пролісок» видано наказ № 17, згідно з яким ОСОБА_1 звільнено з займаної посади на підставі пункту 1

статті 40 КЗпП України, про що його повідомлено під розписку.

Згідно штатного розпису на 2016 рік працівників КП «Пролісок» введено

посади працівників ВНС, а саме 4 посади наглядача гідро-технічних споруд,

1 посада слюсаря водопровідних робіт, а також введено 1 посаду працівників КНС - наглядач гідротехнічних споруд.

Місце роботи та функціональні обов`язки працівників не змінилися, що було визнано в судовому засіданні директором КП «Пролісок».

ОСОБА_1 отримує пенсію, як військовий пенсіонер, має на утриманні неповнолітню дитину 2004 року, яка потребує санаторно-курортного лікування, а також дружину, яка не працює.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач отримав наказ про звільнення 04 лютого 2016 року.

У період з 29 лютого 2016 року по 07 березня 2016 року ОСОБА_1 перебував на амбулаторному лікуванні.

До суду ОСОБА_1 звернувся із розглядуваним позовом 04 квітня

2016 року.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 213 ЦПК України (в редакції чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 42 КЗпП України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;

2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;

9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Згідно статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника; які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, і про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації; чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Роботодавець вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Так як обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що при звільненні ОСОБА_1 у зв`язку із скороченням штату роботодавцем було порушено вимоги

КЗпП України.

Про наступне звільнення ОСОБА_1 був повідомлений шляхом ознайомлення з наказом від 04 грудня 2015 року № 126 за два місяця до звільнення, однак роботодавцем не було враховано переважне право позивача на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Передбачені у положеннях статей 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

При цьому норми КЗпП України не містять вичерпного переліку причин, які можна вважати поважними при пропуску строку звернення до суду, вони враховуються у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.

Як поважні причини пропуску строку, встановленого у частині першій

статті 233 КЗпП України, слід кваліфікувати такі, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Судами попередніх інстанцій встановлено порушення відповідачем прав позивача при звільненні з роботи, однак скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення до суду, оскільки ОСОБА_1 04 лютого 2016 року отримав наказ про звільнення, однак із позовом до суду звернувся лише 04 квітня 2016 року, тобто з пропуском місячного строку, визначеного статтею 233 КЗпП України.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку звернення до суду, ОСОБА_1 вказував, що в період з 29 лютого 2016 року по 07 березня 2016 року перебував на амбулаторному лікуванні, 18 березня 2016 року звертався до Андрушівського районного суду Житомирської області з аналогічним позовом до КП «Пролісок» в порядку адміністративного судочинства, крім того, на його утриманні перебуває неповнолітня дочка, яка постійно хворіє та потребує догляду, за місцем його проживання відсутні спеціалісти в галузі права, у зв`язку з чим він вимушений їздити за 30 км для одержання правової допомоги.

Наведені позивачем підстави не є поважними та не підтверджують об`єктивну неможливість звернення до суду з позовом у передбачений статтею 233 КЗпП України строк.

Докази перебування дочки ОСОБА_1 на лікуванні у період із

05 лютого 2016 року і до дня його звернення до суду в матеріалах справи відсутні.

В порядку адміністративного судочинства ОСОБА_1 звертався до суду вже із пропуском місячного строку, визначеного статтею 233 КЗпП України.

За таких обставин Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги, оскільки вони не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду апеляційної інстанції, яким правильно застосовано норми матеріального права та не допущено порушення норм процесуального права.

При цьому доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів і незгоди позивача із висновками апеляційного суду стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом.

В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.

Помилкове зазначення у судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанції прізвища позивача « ОСОБА_1 » замість правильного « ОСОБА_1 » є опискою, яка може бути виправлена в порядку передбаченому статтею 269 ЦПК України і на законність оскарженого рішення апеляційного суду не впливає.

Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Житомирської області від 21 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович