Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2019 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючої судді - Бенца К.К.

при секретарі – Вереш А.В.

за участю:

позивача – ОСОБА_1

представника позивача – ОСОБА_2 ,

відповідача - ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до першого відповідача - ОСОБА_3 , другого відповідача - Відділу землекористування Ужгородської міської ради, третього відповідача - Відділу державного підприємства «Центр ДЗК» Закарпатська регіональна філія про визнання права на приватизацію земельної ділянки без погодження меж із суміжним землекористувачем, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 звернулася в суд з позовною заявою до першого відповідача - ОСОБА_3 , другого відповідача - Відділу землекористування Ужгородської міської ради, третього відповідача - Відділу державного підприємства «Центр ДЗК» Закарпатська регіональна філія за якою просить суд:

-визнати неправомірною відмову ОСОБА_3 у підписанні Плану розподілу земельної ділянки (погодження меж);

-визнати за нею - ОСОБА_1 , право на приватизацію без підпису.

-зобов`язати Відділ землекористування Ужгородської міської ради та Закарпатську регіональну філію Державного підприємства «Центр ДЗК», виготовити та видати їй відповідні документа на право власності на земельну ділянку, наданням кадастрового номеру, за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовну заяву мотивує тим, що вона,ОСОБА_1 , 27 липня 1998 року одержала спадщину, згідно Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, по якому набула нерухоме майно, яке складається з 68/100 частини будинковолодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1 , що належали померлій ОСОБА_5 , на підставі свідоцтва про право власності на частину будинковолодіння, виданого виконавчим комітетом Ужгородської міської ради № 375 від 26.07.1978 року, зареєстрованого в Ужгородському міському інвентар бюро за № 4667.

Оскільки, ОСОБА_1 набула право власності на житловий будинок (його частину) за ним, і біля нього належить земельна ділянка, яка слугувала для обслуговування частини будинку, що було надано рішенням Ужгородської міської ради № 26 від 26 лютого 1997 року, яким було виділено на приватизацію земельної ділянки площею 0,10 га, ОСОБА_5 , за адресою: АДРЕСА_2 .

Після здійснення геодезичної зйомки, та виділення меж на план земельної ділянки, та необхідності погодження меж з власником суміжної ділянки, ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_3 , для підписання відповідного документа.

ОСОБА_3 , земельна ділянка, яка межує із даною земельною ділянкою, але не приватизована, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , відмовилася підписувати вказаний вище План розподілу земельної ділянки, погодження меж. Що й зумовило звернення до суду з відповідним позовом.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала , просила їх задовольнити з підстав та мотивів викладених у позові.

Представник позивача ОСОБА_6 в судовому засіданні вимоги позовної заяви підтримав та просив суд їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечила проти задоволення позовних вимог.

Представник відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_4 в судовому засіданні проти задоволення позву заперечив, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву . Вважає, що пред`явлений позов є необґрунтованим та не законним, а викладені в ньому висновки такими, що не відповідають фактичним обставинам та не підтверджуються належними та допустимими доказами, у наданому плані не вказані жодні розміри та межі земельної ділянки, яка підлягає поділу, у тому числі тої, яка залишається у спільному користуванні власників будинковолодіння. Вважає, що невірно обрано спосіб захисту. Просив відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача – відділ землекористування Ужгородської міської ради – Зеленяк С.С. в судовому засіданні проти задоволення позову заперечила з підстав викладених у письмовому відзиві на позовну заяву. Вважає, що до юрисдикції суду не належать спори про встановлення меж земельної ділянки, а тому звернення позивача до суду з даним позовом до вирішення питання з органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів щодо встановлення меж суміжного землекористування є передчасним. Фактично має місце виділення сторонам земельної ділянки з урахуванням їх використання з виносом меж на місцевості. Просила відмовити у задоволенні позову. Після оголошеної в судовому засіданні перерви в наступне судове засідання не зявилась.

Представник Державного підприємства «Центр ДЗК» Закарпатська регіональна філія в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомлений про дату час і місце розгляду справи.

18.01.2018 р. позивач ОСОБА_1 подала до суду заяву про усунення недоліків.

10.05.2018 р. відповідач ОСОБА_3 подала до суду відзив на позовну заяву, за яким просить суд відмовити повністю у задоволенні позовних вимог позивача, оскільки вважає їх необґрунтованими та незаконними. Заперечення ґрунтуються на тому, що земельна ділянка, площею 2008 кв.м., на якій розташований будинок, передбачає єдиний безальтернативний вхід та в`їзд до будинковолодіння. Власники будинку, у тому числі попередні, користувалися земельною ділянкою та розташованими на ній спорудами (підсобними та господарськими приміщеннями, тощо) за усною домовленістю, при цьому будь –яких суперечок з цього приводу ні у кого не виникало, з цих підстав будь –якого документального оформлення щодо порядку користування земельною ділянкою, на якій розташований будинок, не здійснювалось.

Позивач не зверталася до неї із варіантами розподілу та користування земельною ділянкою, які б забезпечили безперешкодний доступ обох землекористувачів до належних їм частин житлового будинку, до господарських будівель і споруд, та надавали би можливість безперешкодного користування власним майном. Запропонований варіант приватизації земельної ділянки грубо порушує її права, оскільки до запропонованого варіанту включений загальний вхід та в`їзд в двір спільного користування, тобто у разі приватизації земельної ділянки ОСОБА_1 , їй унеможливлюється повноцінний вхід та в`їзд до належної їй частини будинку та підсобних приміщень, а й заїзд будь – якого транспорту, у тому числі для обслуговування земельної ділянки, в тому числі у разі пожежі, виток газу чи іншої небезпечної ситуації. Більш того, з лівого боку будинковолодіння під літерою А підведені комунікації, зокрема труба, яка забезпечує газопостачання усього будинку, там же розташовані лічильники газу та світла та в дворі загального користування йдуть загальні комунікації електроенергії. У будинку першого відповідача відсутнє водопостачання, вона користується колодязем, який розташований з правого боку центрального входу будинку, від якого вона буде відрізана у разі запропонованого позивачем варіанту приватизації земельної ділянки.

04.06.2018 р. представником Ужгородської міської ради Зеленяк С. подано заяву про відкладення розгляду справи.

04.07.2018 р. представником Ужгородської міської ради Зеленяк С. подано заяву про відкладення розгляду справи.

04.10.2018 р. представником Ужгородської міської ради Зеленяк С. подано відзив, за яким він просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі, оскільки погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками (користувачами) є обов`язковим при виділенні земельної ділянки у власність. Згідно відповіді Ужгородської міської ради від 17.05.2018 року № 1455/03-17, наданої на адвокатський запит, до комісії з вирішення земельних спорів щодо меж земельної ділянки та додержання добросусідства ОСОБА_1 не зверталася. Сторони не отримували дозволу на розробку проекту землеустрою на підставі рішення органу місцевого самоврядування, між тим і надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки не породжує право власності чи користування земельною ділянкою як у позивачки та і у відповідачки, оскільки ними не отримано правовстановлюючих документів на виділені земельні ділянки.

31.10.2018 р. позивачем ОСОБА_1 подано до суду заперечення на відзив Ужгородської міської ради, за яким просить вищезазначений відзив другого відповідача не приймати до уваги, оскільки ним фактично Ужгородська міська рада підтвердила, що не може вирішити питання по суті і пропонують звернутися до суду.

02.11.2018 р. відповідач ОСОБА_3 подала до суду клопотання про відкладення судового засідання.

13.11.2018 р. позивач ОСОБА_1 подала до суду відповідь на відзив Ужгородської міської ради від 05.10.2018 р. у якому наполягала на задоволенні позову у повному обсязі, оскільки зверталася до другого відповідача із заявою про вирішення спору на що отримала рекомендацію звернутися до суду.

29.11.2018 р. відповідач ОСОБА_7 подала до суду заперечення на відповідь ОСОБА_1

30.11.2018 р. відповідач ОСОБА_7 подала до суду клопотання про визнання доказів неналежними та недопустимими.

В ході розгляду справи проведені наступні процесуальні дії:

12 грудня 2017 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду позовну заяву залишено без руху .

06 лютого 2018 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду відкрито провадження по справі № 308/12372/17 та призначено до судового розгляду за правилами загального позовного провадження.

05 жовтня 2018 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Заслухавши учасників судового процесу, вивчивши та перевіривши в судовому засіданні матеріали справи, з`ясувавши обставини, якими сторони обґрунтовують свої вимоги, правовідносини сторін, що випливають з таких обставин, перевіривши їх доводи наявними в справі доказами, надавши їм правову оцінку, суд вважає, що позов до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Згідно ст. ст. 13, 81ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Як вбачається із наданої позивачем копії інвентаризаційної справи № 4667 на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_4 будівлі належить ОСОБА_5 , а 32/100 – ОСОБА_8 .

Згідно заповіту від 08.04.1997 року ОСОБА_5 , все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач – ОСОБА_1 27.07.1998 року отримала свідоцтво про право власності на спадщину за заповітом за № 3-3683, за яким є спадкоємцем 68/100 частини будинковолодіння, яке знаходиться в АДРЕСА_1 , що належали померлій – ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на частину будинковолодіння, виданого виконавчим комітетом Ужгородської міської ради народних депутатів 28.07.1978 року на підставі рішення Ужгородської міської ради народних депутатів № 375 від 26.07.1978 року, зареєстрованого в Ужгородському міському інвентар бюро за № 4667. На підставі зазначеного свідоцтва було проведено перереєстрацію власника 68/100 будинковолодіння на ОСОБА_1 , що підтверджується відповідним реєстраційним написом від 20.08.1998 року № 4667.

Довідкою КП «Архітектурно – планувальне бюро» від 22.06.2017 року № 789 також підтверджується, що ОСОБА_1 є власником вищезазначеного домоволодіння.

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.07.2017 року № 91207853 також вбачається, що ОСОБА_3 є власником 32/200 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 13.12.2004 року № 4892.

07.12.2009 року між позивачем – ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Терра Капітал» був укладений заява – договір № 228 на виконання геодезичної зйомки на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

За рішенням Виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 26.02.1997 року № 26 «Про виділення, приватизацію та продаж земельних ділянок» було надано у приватну власність ОСОБА_5 надану раніше земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 0,10 га по 275/1.

Як вбачається з плану розподілу земельної ділянки суміжною земельною ділянкою із земельною ділянкою позивача є земельна ділянка ОСОБА_3 , першого відповідача у цій справі.

Як зазначив позивач, спір між сторонами виник через порушення правил добросусідства, а саме через відмову першого відповідача погодити межі земельної ділянки позивача, шляхом проставляння підпису на технічній документації, що створює позивачу перешкоди у подальшій приватизації земельної ділянки у встановленому законом порядку.

Проте, як вбачається з відзиву на позовну заяву, перший відповідач ОСОБА_3 зазначила, що Позивач не зверталася до неї із варіантами розподілу та користування земельною ділянкою, які б забезпечили безперешкодний доступ обох землекористувачів до належних їм частин житлового будинку, до господарських будівель і споруд, та надавали би можливість безперешкодного користування власним майном. Запропонований варіант приватизації земельної ділянки грубо порушує її права, оскільки до запропонованого варіанту включений загальний вхід та в`їзд в двір спільного користування, тобто у разі приватизації земельної ділянки ОСОБА_1 , їй унеможливлюється повноцінний вхід та в`їзд до належної їй частини будинку та підсобних приміщень, а й заїзд будь – якого транспорту, у тому числі для обслуговування земельної ділянки, в тому числі у разі пожежі, виток газу чи іншої небезпечної ситуації. Більш того, з лівого боку будинковолодіння під літерою А підведені комунікації, зокрема труба, яка забезпечує газопостачання усього будинку, там же розташовані лічильники газу та світла та в дворі загального користування йдуть загальні комунікації електроенергії. У будинку першого відповідача відсутнє водопостачання, вона користується колодязем, який розташований з правого боку центрального входу будинку, від якого вона буде відрізана у разі запропонованого позивачем варіанту приватизації земельної ділянки.

Як вбачається із наданих першим відповідачем доказів, 10.05.2018 року її адвокат звертався до Ужгородської міської ради із запитом про надання інформації чи звертався позивач до комісії з питань вирішення земельних спорів та чи надавалися дозвільні документи ОСОБА_1 на проведення будівельних робіт у 2016 – 2018 роках за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно відповіді Ужгородської міської ради від 17.05.2018 року № 1455/03-17, наданої на адвокатський запит, до комісії з вирішення земельних спорів щодо меж земельної ділянки та додержання добросусідства ОСОБА_1 не зверталася. З моменту утворення відділу ДАБК 09.09.2016 року по теперішній час дозвільні документи на проведення будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_1 , власнику будинку ОСОБА_1 не надавались.

Вже під час розгляду справи судом, позивач зверталася до Ужгородської міської ради із заявою від 08.10.2018 року про розмежування меж по спірній земельній ділянці між нею та першим відповідачем.

На яку отримала разом із листом від 19.10.2018 року № Ш-2435/04-06 витяг з протоколу засідання комісії з вирішення земельних спорів щодо меж земельних ділянок та додержання добросусідства від 16.10.2018 року № 410 з якого вбачається, що на засіданні комісії вирішили рекомендувати заявникові вирішувати питання в судовому порядку.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Нормами частини другої статті 6, частини першої статті 22, частини першої статті 23 ЗК України (1991 року) передбачалося набуття громадянами права власності на земельні ділянки у разі одержання їх у спадщину та виникнення права власності після встановлення меж земельної ділянки в натурі і одержання державного акта про право власності на землю.

Аналогічними за змістом нормами статті 81 ЗК України також передбачено, що громадяни набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, приватизації, придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, прийняття спадщини.

Як зазначено у п. «а» ч. 1 ст. 17 ЗК України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить: розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Положенням ч. 3 ст. 116 ЗК України регламентовано безоплатну передачу земельних ділянок у власність громадян у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 8 - 10 ст. 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Згідно ст. 198 ЗК України кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; виготовлення кадастрового плану.

Статтею 91 ЗК України визначено, що власники земельних ділянок зобов`язані, серед іншого: не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Стаття 96 ЗК України визначає обов`язки землекористувачів, які між іншим зобов`язані: не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Стаття 103 ЗК України визначає зміст добросусідства. Власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Стаття 106 ЗК України визначає, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

На виконання вказаної статті наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686, затверджено Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками (далі - Інструкція), пунктом 3.12 якої передбачено, що закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Повідомлення власників (користувачів) суміжних земельних ділянок про дату і час проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем завчасно, не пізніше ніж за п`ять робочих

днів до початку робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Повідомлення надсилається рекомендованим листом, кур`єрською поштою, телеграмою чи за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення.

Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез`явлення якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення

вищезазначених робіт, про що зазначається у акті прийомки-передачі межових знаків на зберігання.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 681/1039/15-ц (провадження № 61-4200св18) погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є «погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами». Із цього зовсім не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж - слід вважати, що погодження меж не відбулося. Видається, що погодження полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови (якщо вони озвучені). Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки - правового значення вони не мають. У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним.

Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів. Не надання відповідачем своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача не може бути перепоною для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність позивачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 346/4408/15-ц (провадження № 61-8450св18) згідно зі статтею 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних та картографічних матеріалів. Межі земельної ділянки в натурі закріплюються межовими знаками встановленого зразка, крім того, межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам.

У відповідності до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Захист земельних прав - це передбачені законом способи охорони цих прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Однак, вирішуючи спір, місцевий суд, всупереч статей 212, 213 ЦПК України, 2004 року, не в повній мірі врахував те, що непогодження відповідачем меж земельної ділянки, яке мотивоване наявністю земельного спору є формою реалізації прав останнього, а сама по собі процедура погодження меж є виключно допоміжною стадією у процесі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути технічних помилок. Акт погодження меж земельної ділянки є складовою частиною технічної документації, на підставі якої орган місцевого самоврядування, реалізуючи власну компетенцію, приймає рішення про передачу громадянам безоплатно земельних ділянок у власність. При цьому кадастровою зйомкою є комплекс робіт, яку проводять юридичні та фізичні особи, які одержали в установленому порядку ліцензію на проведення геодезичних і картографічних робіт, а при їх проведенні суміжні землекористувачі погоджують межі земельних ділянок і вказані дії не впливають на правовий режим земельної ділянки і не є юридичним фактом, на підставі якого виникають, змінюються чи припиняються земельні правовідносини, оскільки в результаті кадастрових робіт створюється лише інформаційна база.

У той же час непогодження суміжним землекористувачем меж земельної ділянки не є само по собі підставою для прийняття органом місцевого самоврядування рішення про відмову у затвердженні технічної документації та передачі земельної ділянки у власність.

Визнавши за позивачем право на приватизацію земельної ділянки без підпису суміжного землекористувача, суд першої інстанції не врахував, що вирішення питань, пов`язаних із передачею земельної ділянки у власність, належить до повноважень органу місцевого самоврядування, а чинне земельне законодавство не обмежує права на приватизацію земельної ділянки у зв`язку із відмовою суміжного землекористувача від підписання акту погодження меж земельних ділянок.

Таким чином відмова особи від підписання акту погодження меж земельних ділянок не порушує прав іншої на отримання земельних ділянок у власність і не є перешкодою у проведенні передбачених законом дій, спрямованих на приватизацію земельної ділянки позивачем, в тому числі і прийняття відповідних рішень органом місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 3, 5 ст. 158 ЗК України органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Як зазначено у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 № 7 « Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» Згідно зі статтею 158 ЗК суди розглядають справи за спорами про межі земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні громадян-заявників, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Зазначені спори підлягають розгляду місцевими судами незалежно від того, розглядалися вони попередньо органом місцевого самоврядування або органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів чи ні. Рішення цих органів щодо

такого спору не може бути підставою для відмови в прийнятті заяви чи для закриття провадження в порушеній справі.

Відповідно до п. 5 цієї ж постанови спори щодо додержання правил добросусідства - обов`язку власників і землекористувачів обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо), - розглядаються судами відповідно до статей 103-109 ЗК і в тому разі,коли вони попередньо

не розглядалися відповідним органом місцевого самоврядування чи органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Зазначені спори потрібно відрізняти від спорів щодо земельних сервітутів - права власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне чи безоплатне користування чужою земельною ділянкою (право проходу чи проїзду на велосипеді; проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; право прогону худоби по наявному шляху; право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд тощо), - вирішення яких не віднесено до компетенції органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Пунктом 10 Постанови також визначено, що згідно зі статтею 118 ЗК питання про безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення фермерського господарства в межах норм за заявою громадянина із зазначенням бажаного розміру та мети одержання землі вирішується районною, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями щодо земель державної власності, а стосовно земель комунальної власності - сільською, селищною, міською радою. У судовому порядку це питання вирішується в разі відмови зазначених органів у передачі земельної ділянки у власність для цієї мети в бажаному розмірі чи місці або в разі нерозгляду ними заяви.

Згідно п. 21 цієї ж Постанови якщо до вирішення судом спору між співвласниками жилого будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на

якій розташовані будинок, господарські будівлі та споруди, не визначався або вона перебувала у користуванні співвласників і ними не було досягнуто угоди про порядок користування нею, суду при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач (позивачі), слід виходити з розміру його (їх) частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої.

З урахуванням вищевикладених норм діючого законодавства та судової практики, судом встановлено, що підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів. Не надання позивачем своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача не може бути перепоною для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Вирішення питань, пов`язаних із передачею земельної ділянки у власність, належить до повноважень органу місцевого самоврядування, а чинне земельне законодавство не обмежує права на приватизацію земельної ділянки у зв`язку із відмовою суміжного землекористувача від підписання акту погодження меж земельних ділянок.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Таким чином відмова ОСОБА_3 від підписання акту погодження меж земельних ділянок не порушує прав ОСОБА_1 на отримання земельних ділянок у власність і не є перешкодою у проведенні передбачених законом дій, спрямованих на приватизацію земельної ділянки позивачем, в тому числі і прийняття відповідних рішень органом місцевого самоврядування.

Відтак вимоги позивача щодо визнання неправомірною відмови ОСОБА_3 у підписанні Плану розподілу земельної ділянки (погодження меж) та визнання за нею - ОСОБА_1 , права на приватизацію без підпису, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Позовна вимога про зобов`язання Відділу землекористування Ужгородської міської ради та Закарпатську регіональну філію Державного підприємства «Центр ДЗК», виготовити та видати позивачу відповідні документи на право власності на земельну ділянку, із наданням кадастрового номеру, за адресою: АДРЕСА_1 , також не підлягає задоволенню, оскільки суду не надано належним і допустимих доказів, що вона подала повний пакет документів другому та третьому відповідачам та зверталася із письмовою заявою про виготовлення та видачу правовстановлюючих документів на землю та отримала відповідну відмову, відтак на цей час відсутнє порушене право позивача. Слід також зазначити, що у даному випадку суд не має право підміняти дискреційні повноваження відповідачів, оскільки наслідком розгляду заяви позивача може бути рішення як позитивне, так і негативне, яке і підлягає оскарженню у встановленому законом порядку.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі відмови в позові, судові витрати покладаються на позивача.

Витрати із сплати судового збору слід покласти на позивача, через необґрунтованість позовних вимог.

Крім того, представник відповідача ОСОБА_3 просив стягнути з позивача судові витрати, понесені відповідачем у зв`язку наданням правничої допомоги на суму 8850,00 грн.

На підтвердження цих витрат суду були надані відповідні документи, а саме: договір №96/4 про надання правової допомоги від 07.05.2018 року, укладений з відповідачкою ОСОБА_3 ; акт прийому-передачі виконаних робіт по наданню правової допомоги від 12.04.2019 року на суму 8850,00 грн.; розрахункова квитанція №1232 від 14.04.2019 року про оплату суми 8850,00 грн., розрахунок витрат на правову допомогу.

Відповідно дост. 137 ЦПК України- витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судовихвитрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються - згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат -учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу.

Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі ( наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Згідно з ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та інших видів правовоїдопомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фінансовий розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумний та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено в п. 95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015, п. п. 34-36 Рішення у справі Гімайдуліна і інших проти України від 10.12.2009, п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Верховний Суд у своїй постанові від 03 травня 2018 року в справі №372/1010/16-ц дійшов висновку, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме, надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат, стороні на користь якої ухвалено судове рішення.

Будь-яких доказів на підтвердження не співмірності витрат відповідачки на правничу допомогу позивач суду не надавав, клопотання про зменшення витрат на оплату правничої дороги адвоката не заявляв.

Позивачем у справі не надано жодних пояснень, доводів та доказів щодо заявлених відповідачем витрат на правничу допомогу, що є його обов`язком виходячи з положень ст. 137 ЦПК України. У зв`язку з відсутністю відповідної заяви судом не здійснюється перевірка співмірності заявлених відповідачем витрат на правничу допомогу.

З огляду на наведене та враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, суд приходить до висновку, що заява підлягає задоволенню та з позивача на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню 8 850,00( вісім тисяч вісімсот п`ятдесят) гривень витрат на професійну правничу допомогу, які підтверджено документально.

Керуючись ст.ст. 12, 76, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Відділу землекористування Ужгородської міської ради, Відділу державного підприємства «Центр ДЗК» Закарпатська регіональна філія, про визнання права на приватизацію земельної ділянки без погодження меж із суміжним землекористувачем, зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Витрати із сплати судового збору покласти на позивача.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , понесені витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 8 850,00( вісім тисяч вісімсот п`ятдесят) гривень.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги .

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2 ст.273 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч.3 ст.354 ЦПК України).

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Учасники справи :

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_5 );

Відповідач: ОСОБА_3 (місце реєстрації АДРЕСА_6 );

Відповідач: Відділ землекористування Ужгородської міської ради (місце знаходження пл. Поштова, 3, м. Ужгород, 88000);

Відповідач: Відділ державного підприємства «Центр ДЗК» Закарпатська регіональна філія (місце знаходження пл. Петефі, 14 м. Ужгород, 88000).

Дата складання повного тексту судового рішення 09.10.2019 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду К.К. Бенца