Постанова
Іменем України
18 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 431/4028/17
провадження № 61-27019св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Ступак О. В. (суддя-доповідач), суддів:Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І., Яремко В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач: управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області, виконавча дирекція Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Старобільського районного суду Луганської області від 16 листопада 2017 року у складі судді Форощука О. В. та постанову Апеляційного суду Луганської області від 28 березня 2018 року у складі колегії суддів: Дронської І. О., Карташова О. Ю., Яреська А. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області (далі - управління виконавчої дирекції ФСС України в Луганській області), виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - виконавча дирекція ФССНВ України) про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
Свої вимог позивач обґрунтовував тим, що у період із 04 липня 2006 року по 31 липня 2017 року він працював у відділені виконавчої дирекції ФССНВ України у Старобільському районі Луганської області. Із 08 січня 2013 року по 31 липня 2017 року він був керівником вказаного відділення. Із 01 січня 2015 року ФССНВ України реорганізований у ФСС України шляхом злиття із Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - ФСС з ТВП).
07 червня 2017 року комісія з припинення управління виконавчої дирекції ФССНВ України у Луганській області направила електронним листом до відділення виконавчої дирекції ФССНВ України у Старобільському районі Луганської області копію попередження, датованого 30 травня 2017 року, у якій зазначені працівники відділення та їх посади, у тому числі і він. У цьому попередженні відсутні роз`яснення щодо зміни істотних умов праці, крім посилання на те, що із 01 серпня 2017 року буде переведено до управління виконавчої дирекції ФСС України в Луганській області. Йому запропоновано працювати на посадах провідного спеціаліста відділу обліку страхувальників, правового забезпечення та контрольно-ревізійної роботи Старобільського відділення управління, або завідувача сектору профілактики виробничого травматизму та інформаційного експерта з охорони праці в Новоайдарському відділенні управління. При цьому посилалися не на затверджений штатний розпис управління та структуру управління, а на постанову правління № 13, якою визначено лише граничну кількість працівників ФСС України, кількість управлінь, кількість відділень, яка пізніше змінена на Постанову правління ФСС України від 24 травня 2017 року № 34, якою зобов`язано повноважних осіб прискорити реорганізацію фондів. Він не погодився працювати на зазначених посадах, оскільки вважав, що має право на призначення на посаду керівника відділення управління ФСС в Луганській області. Наказом виконавчої дирекції ФССНВ України від 31 липня 2017 року він звільнений з роботи згідно з пунктом 6 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці.
Позивач зазначав, що його звільнення є незаконним, порушує його трудові права та завдало йому моральної шкоди. Крім того, його звільнено у період хвороби.
Із урахуванням наведених обставин, позивач просив суд визнати його звільнення незаконним та скасувати наказ про його звільнення від 24 липня 2017 року № 01-219-к, поновити його на посаді керівника Старобільського відділення управління ФСС України в Луганській області та стягнути із відповідачів на його користь компенсацію за час вимушеного прогулу за період із 01 серпня 2017 року по день подання позову у сумі 12 514,60 грн, стягнути із виконавчої дирекції ФССНВ України на його користь 4 648,28 грн за затримку розрахунку при звільненні, стягнути солідарно із відповідачів на його користь 100 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконним звільненням, а також судові витрати.
Рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 16 листопада 2017 року позов задоволено частково. Визнано звільнення ОСОБА_1 незаконним та скасовано наказ про його звільнення від 24 липня 2017 року № 01-219-к.Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділення виконавчої дирекції ФССНВ в Старобільському районі Луганської області та стягнуто з виконавчої дирекції ФССНВ України на користь ОСОБА_1 компенсацію за час вимушеного прогулу за період із 01 серпня по 05 вересня 2017 року у сумі 12 514,60 грн. Стягнуто із виконавчої дирекції ФССНВ України на користь ОСОБА_1 4 648,28 грн за затримку розрахунку при звільненні. Стягнуто з виконавчої дирекції ФССНВ України на користь ОСОБА_1 1 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, спричиненої йому незаконним звільненням.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачу із двадцяти можливих посад, затверджених штатним розписом, пропонувалися лише дві, що є порушенням процедури звільнення позивача згідно з нормою пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України, а тому звільнення позивача є незаконним, наказ про звільнення підлягає скасуванню, а позивача необхідно поновити на попередньому місці роботи із якого його звільнено із виплатою компенсації заробітної плати за час вимушеного прогулу, компенсації за затримку розрахунку при звільненні.
Постановою Апеляційного суду Луганської області від 28 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Апеляційну скаргу ФСС України задоволено. Рішення Старобільського районного суду Луганської області від 16 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що звільнення позивача з роботи згідно з пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України є законним, оскільки зміна істотних умов праці позивача встановлена законом, попередження останнього про зміну істотних умов праці відбулося за два місяці до його звільнення відповідно до вимог трудового законодавства, а обов`язок запропонувати позивачу під час реорганізації підприємства усі можливі посади, передбачені затвердженим штатним розписом, у роботодавця відсутній. Вимоги позивача про стягнення компенсації за час вимушеного прогулу, затримки розрахунку при звільненні, а також відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не доведено порушення його законних прав при звільненні.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників
У травні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Старобільського районного суду Луганської області від 16 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Луганської області від 28 березня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду в частині відмови у визнанні звільнення позивача незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення компенсації за час вимушеного прогулу та залишити в силі рішення суду першої інстанції у цій частині; скасувати рішення суду першої інстанції у частині часткового задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позов у цій частині.
Касаційна скарга мотивована тим, що будь-яких змін істотних умов праці у ФССНВ у Старобільському районі Луганської області не відбулося, що підтверджується, зокрема, відсутністю відповідного наказу про зміну істотних умов праці, відсутністю змін у штатному розписі, відсутністю змін у функціональних обов`язках працівників, відсутності змін у фонді виплати заробітної плати. Зміна істотних умов праці за своїм змістом не є тотожною звільненню у зв`язку зі зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників, оскільки передбачає продовження роботи за цією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці. Та обставина, що 01 серпня 2017 року утворено ФСС України шляхом злиття ФСНВ України та ФСС з ТВП не звільняє роботодавців від обов`язку привести штат та численність працівників у відповідність до вимог законодавства, тобто провести звільнення у зв`язку із скороченням штату та чисельності працівників згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
У жовтні 2018 року від управління виконавчої дирекції ФСС України у Луганській області надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому заявник просить відхилити вказану касаційну скаргу та залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що звільнення позивача із роботи відбулося на законних підставах, оскільки зміна істотних умов праці встановлена Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», позивача попереджено за два місяці про зміну істотних умов праці та можливе звільнення, запропоновано останньому інші посади, від яких він відмовився.
У жовтні 2018 року від виконавчої дирекції ФСС України надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , уякому заявник просить відхилити вказану касаційну скаргу та залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню із таких підстав.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді начальника відділення виконавчої дирекції ФСНВ в Старобільському районі Луганської області із 08 січня 2013 року по 31 липня 2017 року, що підтверджується записами у його трудовій книжці.
Відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділення із 08 січня 2013 року.
Наказом голови комісії з питань припинення директора Лапчика С . ОСОБА_1 31 липня 2017 року звільнено з посади начальника відділення виконавчої дирекції ФСНВ в Старобільському районі Луганської області у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці.
Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», його перехідними положеннями та постановою Правління фонду соціального страхування України від 24 травня 2017 року № 34, передбачено утворення ФСС України шляхом реорганізації та злиття ФСНВ України та ФСС з ТВП.
Згідно з пунктом 1.3 Постанови правління ФСС України від 24 травня 2017 року № 34, повинно бути забезпечено попередження працівників виконавчих дирекцій ФСНВ України та ФСС з ТВП та їх робочих органів про зміну істотних умов праці до 01 червня 2017 року.
Листом від 30 травня 2017 року № 06/1055 управління виконавчої дирекції ФСНВ України у Луганській області на виконання постанови правління ФСС України від 24 травня 2017 року № 34 повідомлено управління виконавчої дирекції ФСС України в Луганській області про те, що 30 травня 2017 року комісією з припинення управління виконавчої дирекції ФСНВ України у Луганській області попереджено працівників, у тому числі ОСОБА_1 , про зміну істотних умов праці із 01 серпня 2017 року, про що свідчить його підпис на попередженні.
Відповідно до листа від 23 червня 2017 року № 01/159-1 управлінням виконавчої дирекції ФСС України у Луганській області ОСОБА_1 запропоновано перейти на роботу до управління виконавчої дирекції ФСС України у Луганській області на посаду завідувача сектору профілактики виробничого травматизму та інформаційного забезпечення страхового експерта з охорони праці, із чим ОСОБА_1 не погодився.
Відповідно до листа від 23 червня 2017 року № 01/159 управлінням виконавчої дирекції ФСС України у Луганській області ОСОБА_1 запропоновано перейти на роботу до управління виконавчої дирекції ФСС України у Луганській області на посаду провідного спеціаліста з контрольно-ревізійної роботи відділу обліку страхувальників, правового забезпечення та контрольно-ревізійної роботи, з чим ОСОБА_1 не погодився 23 червня 2017 року.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.
Пунктами 3, 4 статті 32 КЗпП України передбачено, що у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.
Таким чином, зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці.
Зміною істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, викликаною змінами в організації виробництва і праці, визнається раціоналізація робочих місць,введення нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і впровадження передових методів тощо (пункт 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).
Зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку із зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.
Зазначене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду України, викладеними у постанові від 23 березня 2016 року у справі № 6-2748цс15.
Частинами першою, другою статті 235 КЗпП України встановлено, що У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).
Згідно зі статтею 237? КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що звільнення позивача з роботи згідно з пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України проведено відповідно до вимог трудового законодавства, оскільки зміна істотних умов праці позивача встановлена законом, попередження останнього про зміну істотних умов праці відбулося за два місяці до його звільнення, позивачу запропоновано перевестися на іншу роботу, проте від такого переведення він відмовився.
Верховний Суд не може погодитися із таким висновком суду апеляційної інстанції, оскільки він є помилковим, з огляду на таке.
Частиною третьою статті 32 КЗпП України встановлений перелік істотних умов праці, а саме: система та розмір оплати праці, пільги, режим роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміна розрядів і найменування посад.
Наведений перелік не є вичерпним, оскільки істотними можуть вважатися й інші умови праці.
У матеріалах справи міститься попередження від 30 травня 2017 року, зі змісту якого вбачається, що зміною істотних умов праці позивача є переведення до управління виконавчої дирекції ФСС України в Луганській області. Також, листами від 23 червня 2017 року № 01/159 та № 01/159-1 позивачу запропоновано перейти на іншу роботу.
Разом з цим, переведення працівника на іншу роботу не можна вважати зміною істотних умов праці у розумінні частини третьої статті 32 КЗпП України, оскільки воно не передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою.
Таким чином, відмова від переведення на іншу роботу не може бути підставою для звільнення працівника за пунктом 6 статті 36 КЗпП України, оскільки переведення на іншу роботу не є тотожним зміні істотних умов праці.
Дійшовши висновку про застосування до спірних правовідносин пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України, суд апеляційної інстанції не зазначив у своєму рішенні, які саме умови праці для позивача змінилися.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що на підприємстві відбулися зміни істотних умов праці та про законність дій роботодавця під час звільнення позивача на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції, яким звільнення позивача визнане незаконним та скасовано наказ про його звільнення, поновлено позивача на роботі, стягнуто із відповідача на користь позивача компенсацію за час вимушеного прогулу, середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а також відшкодовано розмір заподіяної моральної шкоди, є законним та обґрунтованим.
Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що визначений місцевим судом розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 1 000,00 грн не відповідає фактичним обставинам справи, не заслуговують на увагу, оскільки вони по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Таким чином, Верховний Суд на підставі статті 413 ЦПК України дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги та скасування рішення апеляційного суду із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Розподіл судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на висновок щодо сутті касаційної скарги судовий збір у розмірі 1 280,00 грн, сплачений у зв`язку із розглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягає стягненню із управління виконавчої дирекції ФСС України в Луганській області.
Керуючись статтями 141, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Апеляційного суду Луганської області від 28 березня 2018 року скасувати, рішення Старобільського районного суду Луганської області від 16 листопада 2017 року залишити в силі.
Стягнути із управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 1 280,00 грн.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков А. С. Олійник Г. І. Усик В. В. Яремко
