ПОСТАНОВА
Іменем України
10 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 804/5046/15
адміністративне провадження № К/9901/9925/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :
Судді-доповідача Саприкіної І. В.,
суддів Єзерова А. А., Чиркіна С. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі головуючого судді Кругового О. О., суддів Юхименка О. В., Нагорної Л. М.) від 27 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноважених осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Міський комерційний банк» Чернявської Олени Степанівни, Тимошенка Костянтина Володимировича про визнання дій та бездіяльності неправомірними і зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, Фонд), Уповноважених осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Міський комерційний банк» (далі - Уповноважена особа Фонду) Чернявської О. С . , Тимошенка К. В. , у якому з урахуванням уточнення вимог просив:
- визнати неправомірною бездіяльність відповідачів щодо невиплати йому грошових коштів у сумі 14 727,51 грн як відшкодування гарантованої суми за договором строкового банківського вкладу «Ваш Стабільний» від 26 лютого 2014 року № НОМЕР_1, укладеного між ним та Публічним акціонерним товариством «Міський комерційний банк» (далі - ПАТ «Міський комерційний банк»);
- зобов`язати ФГВФО та Уповноважену особу Фонду Тимошенка К. В. надати до Фонду додаткову інформацію про виплату позивачу 14 727,51грн як відшкодування гарантованої суми за вказаним вище договором строкового банківського вкладу;
- зобов`язати Фонд та Уповноважену особу Фонду Тимошенка К. В. виплатити позивачу грошові кошти в сумі 14 727,51 грн як відшкодування гарантованої суми за договором строкового банківського вкладу «Ваш Стабільний» від 26 лютого 2014 року № НОМЕР_1, укладеного між позивачем та ПАТ «Міський комерційний банк».
На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що відповідачі протиправно виплатили йому суму вкладу у розмірі меншому ніж гарантована Законом України № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) сума відшкодування вкладів, а саме 185 272, 49 грн, а тому, на думку позивача, недоплачені в межах гарантованої суми відшкодування кошти в розмірі 14 272,51 грн підлягають стягненню на користь позивача в судовому порядку.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 24 грудня 2015 року адміністративний позов задовольнив. Визнав протиправною бездіяльність Фонду та Уповноважених осіб Фонду Чернявської О. С . , Тимошенка К. В. щодо невиплати ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 14 727,51 грн як відшкодування гарантованої суми за договором строкового банківського вкладу «Ваш Стабільний» від 26 лютого 2014 року № НОМЕР_1, укладеного з ПАТ «Міський комерційний банк». Зобов`язав Уповноважену особу Фонду Тимошенка К. В. надати до ФГВФО додаткову інформацію про виплату ОСОБА_1 14 727,51 грн, як відшкодування гарантованої суми за договором строкового банківського вкладу «Ваш Стабільний» від 26 лютого 2014 року № НОМЕР_1, укладеного з ПАТ «Міський комерційний банк». Зобов`язав Фонд та Уповноважену особу Фонду Тимошенка К. В. виплатити ОСОБА_1 14 727,51 грн, як відшкодування гарантованої суми за вказаним договором строкового банківського вкладу.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 27 квітня 2016 року скасував зазначене вище судове рішення першої інстанції та ухвалив нове, яким відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Не погодившись з таким судовим рішенням апеляційної інстанції, у травні 2016 року ОСОБА_1 подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просив скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2016 року і залишити в силі постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач зазначив, що суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права і не дослідили належним чином усі обставини справи.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 31 травня 2016 року відкрив провадження у цій справі за вказаною касаційною скаргою.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Відповідно до підп. 4 п. 1 розд.«Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила таке.
26 лютого 2014 року між ПАТ «Міський комерційний банк» та ОСОБА_1 укладено договір строкового банківського вкладу № НОМЕР_1 «Ваш стабільний» на 89 днів (до 26 травня 2014 року), відповідно до якого сума вкладу становила 180 000,00 грн зі сплатою 22,35 % річних.
З матеріалів справи вбачається, що того ж дня позивач перерахував грошові кошти, згідно вищевказаного договору в розмірі 180 000,00 грн, що підтверджується ордером від 26 лютого 2014 року № 2659.
23 травня 2014 року ОСОБА_1 письмово повідомив банк про намір не продовжувати депозитний договір та просив по закінченню його дії (26 травня 2014 року) повернути йому суму депозиту та нараховані відсотки у готівковій формі через касу банку.
Однак, 28 травня 2014 року позивачу було відмовлено у поверненні грошових коштів з посиланням на відсутність готівкових коштів у касі ПАТ «Міський комерційний банк».
З метою отримання належних йому коштів по вказаному депозитному рахунку позивач звернувся до суду, і заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 грудня 2014 року у цивільній справі № 201/12519/14-ц з ПАТ «Міський комерційний банк» стягнуто на користь позивача грошові кошти, а саме: 180 000,00 грн вкладу за договором строкового банківського вкладу; 23 277,60 грн відсотків за договором банківського вкладу; 1 800,72 грн 3% річних за прострочення виконання грошових зобов`язань; 10 980,00 грн інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов`язання; 60 734,77 грн пені. Усього вказаним рішенням з банку на користь позивача стягнуто 276 793,09 грн.
20 листопада 2014 року виконавча дирекція ФГВФО прийняла рішення № 124 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Міський комерційний банк», яким призначено Уповноважену особу Фонду Чернявську О. С.
04 лютого 2015 року ОСОБА_1 направив до Упованоженої особи Фонду лист-звернення з вимогою здійснити відшкодування коштів за депозитним договором та відсотків по ньому в межах гарантованої суми - 200 000 грн, і 26 лютого 2015 року позивач отримав у банку-агенті Акціонерному товаристві «ОТП Банк» відшкодування за депозитним договором в розмірі 185 272,49 грн.
З матеріалів справи також убачається, що 19 березня 2015 року Правління Національного банку України прийняло постанову № 187 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Міський комерційний банк».
Наказом виконуючого обов`язки директора-розпорядника Фонду від 20 березня 2015 року № 103 Уповноваженою особою Фонду призначено Тимошенка К. В.
Вважаючи, що відповідачі протиправно не доплатили йому в межах гарантованої суми відшкодування вкладів грошові кошти у розмірі 14 727,51 грн ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
Судове рішення апеляційного суду, ухвалене за результатом перегляду судового рішення першої інстанції, є предметом касаційного розгляду в даній справі.
Проаналізувавши наведені в касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи і заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов таких висновків.
Відмовляючи в задоволенні позову, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд виходив з того, що обов`язок зі сплати грошових коштів у розмірі 14 727.51 грн є таким, що виник у відповідача на підставі рішення суду від 02 грудня 2014 року після введення тимчасової адміністрації та має відшкодовуватись відповідачем за рахунок ліквідаційної маси, а тому така сума не підлягає відшкодуванню за рахунок коштів Фонду (в межах гарантованої суми відшкодування вкладів).
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені Законом № 4452-VI.
Відповідно до п. 3, 4 ст. 2 Закону № 4452-VI, вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти. Вкладник - фізична особа (у тому числі фізична особа-підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
Частиною 1 ст. 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 1 та ч. 3 ст. 12 Закону № 4452-VI виконавча дирекція Фонду здійснює управління поточною діяльністю Фонду і має такі повноваження у сфері забезпечення відшкодування коштів за вкладами: 1) визначає порядок ведення реєстру учасників Фонду; 2) визначає порядок відшкодування Фондом коштів за вкладами відповідно до розділу V цього Закону; 3) визначає порядок ведення банками бази даних про вкладників та ведення Фондом відповідної узагальненої бази даних; 4) приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; 5) затверджує порядок визначення банків-агентів та визначає на підставі цього порядку банків-агентів; 6) приймає рішення про оплату Фондом витрат, пов`язаних із процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку, у межах кошторису витрат Фонду, затвердженого адміністративною радою Фонду; 7) встановлює вимоги до змісту договорів банківського вкладу, договорів банківського рахунка з питань, що стосуються функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб.
За змістом ч. 1 ст. 26 вказаного Закону ФГВФО гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
Частиною 1- 3 ст. 27 Закону № 4452-VI передбачено, що Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Нарахування відсотків за вкладами припиняється в останній день перед початком процедури виведення Фондом банку з ринку (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених ч. 2 ст. 77 Закону України 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність», - у день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку).
Отже, з урахуванням вищевказаних приписів Закону № 4452-VI право на відшкодування грошових коштів в межах гарантованої суми грошових коштів має вкладник банку. При цьому такому відшкодуванню відповідно до ст. 26- 27 зазначеного Закону підлягають саме кошти, залучені вкладником банку в банківську установу на його рахунок, та нараховані проценти за період строку дії вкладу (з 26 лютого 2014 року по 26 травня 2014 року).
Водночас, судом апеляційної інстанції правильно встановлено, що предметом цього спору є стягнення на користь ОСОБА_1 грошової суми в розмірі 14 727,51 грн, яка є заборгованістю банку перед позивачем за заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 грудня 2014 року в цивільній справі № 201/12519/14-ц.
На обґрунтування своєї касаційної скарги ОСОБА_1 зазначив, що вказаним вище заочним рішенням на його користь стягнуто заборгованість у загальному розмірі 276 793,09 грн, однак Фонд, на його думку, протиправно виплатив не 200 000 грн (гарантовану законом № 4452-VI суму відшкодування), а 185 272, 49 грн. Отже, за позицією позивача, ФГВФО повинен доплатити йому 14 727,51 грн.
Колегія суддів не погоджується з такими аргументами ОСОБА_1 та вважає їх неприйнятними з огляду на такі обставини.
З метою збереження активів неплатоспроможного банку задля подальшого розрахунку з його вкладниками та кредиторами, під час дії тимчасової адміністрації за приписами ч. 5 ст. 36 Закону № 4452-VI діють певні обмеження, зокрема не здійснюється:
1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку;
2) примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку);
3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку;
4) зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов`язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі;
5) нарахування відсотків за зобов`язаннями банку перед вкладниками та кредиторами.
Водночас, згідно п. 1 ч. 6 ст. 36 вказаного Закону обмеження, встановлене п. 1 ч. 5 цієї статті, не поширюється на зобов`язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що обмеження стосовно задоволення вимог вкладників та інших кредиторів під час введення тимчасової адміністрації стосуються лише тих вимог, що виникли після 20 листопада 2014 року (дати ведення тимчасової адміністрації у ПАТ «Міський комерційний банк»).
Колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи містяться відомості, відповідно до яких за період дії договору банківського вкладу ОСОБА_1 (з 26 лютого 2014 року по 26 травня 2014 року (89 днів) позивачу було нараховано прибуток у вигляді відсотків за вкладом всього на суму 9 809,51 грн (110,21 грн в день).вказана сума нарахованих відсотків, а саме 4 4558,22 грн була перерахована ПАТ «Міський комерційний банк» на поточний рахунок ОСОБА_1 , а залишок суми відсотків по кредиту у розмірі 5 251,36 грн разом із сумою вкладу у розмірі 180 021,13 грн, були відшкодовані за рахунок коштів Фонду в межах гарантованої держави суми відшкодування.
При цьому, обов`язок зі сплати грошових коштів у розмірі 14 727,51 грн виник в Уповноваженої особи Фонду, яка здійснює тимчасову адміністрацію в ПАТ «Міський комерційний банк», на підставі заочного рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 грудня 2014 року в цивільній справі № 201/12519/14-ц, тобто після введення тимчасової адміністрації, а тому має відшкодовуватись відповідачем за рахунок ліквідаційної маси банку.
Отже, у частині права на отримання грошових коштів за рішенням суду ОСОБА_1 є не вкладником банку, а кредитором.
Виходячи з наведеного, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що спірна сума грошових коштів у розмірі 14 727,51 грн має інший статус, ніж сума самостійно нарахованих банком відсотків за договором вкладу, оскільки виникла після дати введення тимчасової адміністрації, а тому підлягає відшкодуванню за рахунок ліквідаційної маси банку, а не ФГВФО в межах гарантованою державною суми відшкодування за договором строкового банківського вкладу «Ваш Стабільний» від 26 лютого 2014 року № НОМЕР_1.
Відповідно до ч. 4 ст. 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
З огляду на зазначене вище, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , оскільки суд апеляційної інстанцій правильно встановив обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду скаржниця не спростувала.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 349, ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2016 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Саприкіна
Судді
А. А. Єзеров
С. М. Чиркін
