ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/5681/19

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Бужак Н. П.

Суддів: Костюк Л.О., Файдюка В.В.

За участю секретаря: Гайворонського В.М.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Національного антикорупційного бюро України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 серпня 2019 року, суддя Чудак О.М., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного антикорупційного бюро України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, треті особи: Директор Національного антикорупційного бюро України Ситник Артем Сергійович, Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, -

У С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА _1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Національного антикорупційного бюро України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, треті особи: Директор Національного антикорупційного бюро України Ситник Артем Сергійович, Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Національного антикорупційного бюро України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо ненадання позивачу інформації, зазначеної у запитах 1, 3, 4 про доступ до публічної інформації від 17.10.2018 року та 24.10.2018 року та невжиття заходів реагування на порушення законодавства про інформацію;

- зобов`язати Національне антикорупційне бюро України надати протягом п`яти робочих днів з дня набрання чинності рішенням суду ОСОБА_1 інформацію про всіх посадових та службових осіб, які виконуючи свої посадові (службові) обов`язки брали участь в досудовому розслідуванні у кримінальних провадженнях №42017000000000137 від 20.01.2017 року та №52018000000000070 від 30.01.2018 року протягом часу, за який була витребувана інформація;

- зобов`язати Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в межах повноважень вирішити питання щодо реалізації повноважень, передбачених пунктами 11, 12, 14 частини першої статті 13 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", а також притягнення винних працівників Національного антикорупційного бюро України та Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у протиправній бездіяльності, наслідком яких відбулось тривале порушення прав відповідача та їх своєчасне не поновлення, до відповідальності.

Позовні вимоги обґрунтовано безпідставністю відмови Національного антикорупційного бюро України, як розпорядника інформації, у наданні позивачу інформації, яка є відкритою, щодо осіб, які брали участь у досудовому розслідуванні у вказаних кримінальних провадженнях, що порушує права позивача на доступ до інформації та невжиття Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини заходів щодо притягнення відповідних осіб до дисциплінарної відповідальності за ненадання запитуваної інформації.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 серпня 2019 року адміністративний позов задоволено частково. Зобов`язано Національне антикорупційне бюро України надіслати ОСОБА_1 лист-відповідь від 05.11.2018 року №131-188/41513. Визнано протиправною бездіяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо невжиття заходів реагування на порушення законодавства про інформацію. Зобов`язано Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 14.01.2019 року про незаконну бездіяльність керівника Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та поновлення порушеного права на належний розгляд скарги, з урахуванням висновків суду. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач та відповідачі звернулися до суду з апеляційними скаргами, в яких: ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити; Національне антикорупційне бюро України просить змінити рішення суду першої інстанції, виключивши з резолютивної частини пункт 2 щодо зобов`язання Національне антикорупційне бюро України надіслати ОСОБА_1 лист-відповідь від 05.11.2018 року №131-188/41513; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправною бездіяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо невжиття заходів реагування на порушення законодавства про інформацію та зобов`язання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 14.01.2019 року та ухалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини відмовити.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційні скарги подані на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для проведення розгляду апеляційних скарг за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційних скарг, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги Національного антикорупційного бюро України та ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, апеляційна скарга Уповноваженого Верховноїх Ради України з прав людини підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що 17.10.2018 року НАБУ отримано запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації, в якому він просив надати інформацію про всіх посадових та службових осіб, які виконуючи свої посадові (службові) обов`язки брали участь в досудовому розслідуванні у кримінальному провадженні №42017000000000137 від 20.01.2017 року із зазначенням посади, прізвища, ініціалів та/або імені, по-батькові за період з 20.01.2017 року по дату отримання запиту (далі - Запит 1).

За результатами розгляду Запиту 1, НАБУ листом від 30.10.2018 року №0434-190/40661 (а.с. 22, 62) повідомлено Головному управлінню Національної поліції в Харківській області та позивачу про те, що листом від 16.10.2018 року №0434-192/38947-ДСК матеріали кримінального провадження №42017000000000137 від 20.01.2017 року направлені для подальшого здійснення досудового розслідування до Головного управління Національної поліції в Харківській області, з урахуванням чого Запит 1 направлено для розгляду в межах вказаного кримінального провадження, а також висловлено прохання про повідомлення заявника у передбачений законодавством строк.

Також, 17.10.2018 року НАБУ отримано запит позивача на отримання публічної інформації (а.с. 53), в якому він просив надати інформацію про всіх посадових та службових осіб, які виконуючи свої посадові (службові) обов`язки брали участь в досудовому розслідуванні у кримінальному провадженні №52017000000000836 від 28.11.2017 року із зазначенням посади, прізвища, ініціалів та/або імені, по-батькові за період з 28.11.2017 року по дату отримання запиту (далі - Запит 2).

За результатами розгляду Запиту 2, НАБУ листом від 23.10.2018 року № 13-188/39921 (а.с. 17-18, 54-55) повідомлено позивача, що важливою ознакою публічної інформації є її попередня фіксація, в той час як задоволення запиту не вимагає створення нової інформації. Прохання надати роз`яснення та відповіді на питання не може вважатися запитом на отримання публічної інформації.

Запит 2 містить питання, що за своєю суттю потребують підготовки інформації та формування нового документа і, як наслідок, не підпадають під дію статті 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації". Крім того, відповідно до частини другої статті 2 такого Закону, він не поширюється на відносини у сфері звернень громадян, які регламентуються спеціальним законом.

Ураховуючи законодавчі норми, порушені питання за своїм змістом не є предметом правового регулювання Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Разом з тим, надання інформації та документів у кримінальному провадженні врегульовано спеціальним законом - Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України). Інформація стосовно посадових осіб НАБУ, які здійснювали досудове розслідування у кримінальному провадженні №52017000000000836 від 28.11.2017 року, відповідно до частини першої статті 222 КПК України є відомостями досудового розслідування, котрі можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.

Таким чином, для отримання запитуваної інформації позивачу рекомендовано звернутись до слідчого або прокурора у вказаному кримінальному провадженні у порядку, передбаченому КПК України.

Крім того, позивачу роз`яснено, що у разі незгоди з прийнятим рішенням, він має право згідно з статтею 17 Закону України "Про звернення громадян" оскаржити його посадовій особі вищого рівня або до суду.

Також, 17.10.2018 року НАБУ отримано запит позивача на отримання публічної інформації (а.с. 58), в якому він просив надати інформацію про всіх посадових та службових осіб, які, виконуючи свої посадові (службові) обов`язки, брали участь в досудовому розслідуванні у кримінальному провадженні №52018000000000070 від 30.01.2018 із зазначенням посади, прізвища, ініціалів та/або імені, по-батькові за період з 30.01.2018 по 01.05.2018 (далі - Запит 3).

За результатами розгляду Запиту 3, НАБУ складено лист від 05.11.2018 року №131-188/41513 (а.с. 59-60), в якому зазначено те саме, у тому числі підстави відмови у наданні запитуваної інформації, що і у відповіді на Запит 2.

Разом з тим, 24.10.2018 року позивач звернувся до НАБУ з інформаційним запитом (а.с. 56), в якому просив: повідомити підстави невиконання вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації" щодо надання витребуваної інформації щодо кримінального провадження №42017000000000137 від 20.01.2017 року або аргументованої відмови у її наданні протягом 5 днів з дня отримання запиту у формі, яка запитувалася; надати інформацію про посадових осіб, відповідальних за опрацювання направленого запиту від 17.10.2018 року; надати інформацію, запитувану по кримінальному провадженню №42017000000000137 від 20.01.2017 року (далі - Запит 4).

За результатами розгляду вказаного запиту, НАБУ листом від 30.10.2018 року №13-188/40694 (а.с. 57) повідомлено позивачу, що про наслідки розгляду запиту на інформацію від 17.10.2018 року надано відповідь протягом п`яти робочих днів з дня отримання запиту, за підписом керівника Управління внутрішнього контролю Осипчука Р .С. , виконавець - детектив відділу запобігання корупції та інформаційної безпеки Управління внутрішнього контролю Гайданка А.І., а також додано копію листа-відповіді від 23.10.2018 року №13-188/39921. Також, позивачу роз`яснено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації.

Вважаючи свої права порушеними, ОСОБА_1 звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та його секретаріату зі скаргою від 16.11.2018 року (а.с. 26-31) про усунення порушень права на доступ до публічної інформації та притягнення правопорушників до адміністративної відповідальності за статтею 212³ КУпАП, в якій просив:

- провести перевірку на предмет вчинення адміністративних правопорушень посадовими особами НАБУ, які у межах повноважень зобов`язані забезпечувати додержання законодавства про доступ до публічної інформації, розпорядником якої є НАБУ, та безпосередньо його виконувати;

- притягнути до адміністративної відповідальності осіб, які протиправно обмежили доступ до публічної інформації, а саме: щодо Запитів 1, 3 та 4;

- направити до НАБУ акти реагування на зазначені порушення права на доступ до публічної інформації з метою їх усунення та надання запитуваних відомостей;

- про результати розгляду скарги у встановленому законодавством порядку поінформувати позивача.

Листом від 20.12.2018 року №17/15-Ч330421.18/20-32 (а.с. 32-33), за результатами розгляду вказаної скарги позивача, керівник секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини повідомив позивачу, що інформація, що міститься в процесуальних документах, зокрема, про хід досудового розслідування, зібрані докази, проведені та заплановані слідчі дії, про учасників провадження (свідки, потерпілі, слідчі працівники тощо) є таємною інформацією. Поширення інформації з обмеженим доступом допускається у випадках, коли така інформація є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності/бездіяльності фізичних або юридичних осіб тощо (стаття 29 Закону України "Про інформацію").

Однак, ні зі змісту звернення позивача до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, ні зі змісту запиту до НАБУ не вдалося встановити в чому полягає суспільний інтерес в отриманні запитуваної інформації, окрім особистого інтересу позивача.

Таким чином, порушень посадовими особами НАБУ вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації" не виявлено.

Також зазначено, що порядок ознайомлення з матеріалами досудового розслідування, зокрема, з інформацією щодо осіб, які беруть участь у досудовому розслідуванні регулюється виключно нормами КПК України, а не нормами Закону України "Про доступ до публічної інформації".

З огляду на що, зазначено про відсутність підстав для вжиття Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини заходів реагування за звернення ОСОБА_1 , а також вказано на порядок оскарження відповідно до статті 16 Закону України "Про звернення громадян".

Не погодившись з висновком керівника Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, позивач звернувся зі скаргою від 14.01.2019 року до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (а.с. 35-36) про незаконну бездіяльність керівника Секретаріату та поновлення порушеного права на належний розгляд скарги, в якій зазначив, зокрема, що питання порушення строків, встановлених Законом України "Про доступ до публічної інформації", щодо надання відповідей на запити про доступ до публічної інформації, а також не надання відповідей на запити - взагалі залишилися поза увагою.

З огляду на наведене, позивач просив: вжити передбачених законодавством заходів реагування на порушення вимог Конституції та Законів України керівником секретаріату Омбудсмена; поновити порушене право на належний, у відповідності до вимог законодавства, розгляд скарги від 16.11.2018 року шляхом розгляду її по суті; про результати розгляду скарги та вжиття відповідних заходів повідомити письмово.

Розглянувши наведену скаргу, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини листом від 18.02.2019 року №1589.4/Ч-686.3/19/20/22.4 (а.с. 37-38) повідомив позивача, що порядок отримання інформації про кримінальне провадження, а також ознайомлення з матеріалами кримінального провадження сторін кримінального процесу передбачено виключно КПК України. З огляду на те, що порядок розгляду запитів позивача не регулюється положеннями Закону України "Про доступ до публічної інформації", відсутній обов`язок застосування визначених таким законом строків щодо їх розгляду та надання відповідей.

З урахуванням зазначеного, позиція керівника Секретаріату, викладена у листі від 20.12.2018 року №17/15-Ч330421.18/20-32 є обґрунтованою, а аргументи та зауваження, викладені у скарзі, не спростовують її. Також позивачу повідомлено, що у разі незгоди з відповіддю, він може оскаржити її в судовому порядку.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним адміністативним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

В розумінні ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року № 2939-VI (надалі - Закон № 2939-VI) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 2 ст. 5 Закону № 2939-VI визначено, що доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

У відповідності до ч. 2 ст. 10 Закону № 2939-VI обсяг інформації про особу, що збирається, зберігається і використовується розпорядниками інформації, має бути максимально обмеженим і використовуватися лише з метою та у спосіб, визначений законом.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону № 2939-VI інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація.

Відповідно до ч. 2 цієї ж статті, обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог, зокрема, виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

Частина 3 ст. 6 Закону № 2939-VI передбачає, що інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше.

Згідно з ч. 4 ст. 6 Закону № 2939-VI інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше.

Відповідно до статей 15 та 18 Закону № 393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право, серед іншого: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.

Згідно зі статтею 19 Закону № 393/96-ВР органи державної влади зобов`язані, зокрема: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення.

Отже, спір у цій справі підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

За змістом частини другої статті 2 Закону України "Про доступ до публічної інформації" дія цього Закону не поширюється на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.

Відповідно до частини першої статті 222 Кримінального процесуального кодексу України, відомості досудового розслідування можуть бути розголошені з дозволу слідчого або прокурора у конкретному кримінальному провадженні і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.

Види інформації з обмеженим доступом (конфіденційна, таємна та службова) визначено у Законах України "Про доступ до публічної інформації" та «Про інформацію».

Частиною першою статті 8 Закону України "Про доступ до публічної інформації" встановлено, що таємна інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачувану законом таємницю.

Беззаперечним є висновок про те, що вказана інформація є публічною, але вона має обмежений доступ, а отже і доступ до неї обмежений. Разом із цим логічним є висновок, що публічною також є інформація, яка містить таємницю досудового розслідування. Тобто в розумінні цього Закону до публічної інформації віднесено інформацію стосовно досудового розслідування. Досудове розслідування завжди є формою процесуальної діяльності відповідних суб`єктів владних повноважень.

Виходячи з загальних засад права, бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це певна форма його поведінки, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків і згідно з законодавством України.

Отже, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що відповідачем НАБУ не допущено протиправну бездіяльність щодо ненадання позивачу відповідей на його звернення, так як запитувана інформація містить відомості досудового розслідування, надання її здійснюється в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України.

Окрім того, в матеріалах справи відсутні докази наявності у позивача необхідного дозволу слідчого або прокурора у відповідному кримінальному провадженні на розголошення відомостей досудового слідства по такому кримінальному провадженню, а також докази щодо представництва позивачем інтересів сторін у конкретному кримінальному провадженні або ж особистої участі у таких кримінальтних провадженнях.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що запити 1, 3 та 4 позивача стосувались посадових та службових осіб, які, виконуючи свої посадові (службові) обов`язки, брали участь в досудовому розслідуванні у кримінальних провадженнях, що є частиною матеріалів досудового розслідування таких проваджень, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

При цьому, запит 4 фактично дублював запит 2, на який НАБУ надано відповідь та правомірність відповіді на яке оскаржується у межах іншої справи.

Отже, відповідачем НАБУ повідомлено про надання відповіді на запит 2 і не продубльовано саме відповідь, а надано копію листа-відповіді на запит 2 із зазначенням відповідальних за опрацювання запиту посадових осіб, про яких просив позивач, а тому суд вірно встановив, що така відповідь є правомірною.

Також колегія суддів враховує ту обставину, що відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро» працівники Національного бюро під час виконання покладених на них обов`язків є представниками влади, діють від імені держави і перебувають під її захистом. Ніхто, за винятком уповноважених посадових осіб державних органів у передбачених законами випадках, не має права втручатися в їхню законну діяльність. В інтересах забезпечення особистої безпеки працівників Національного бюро та членів їхніх сімей не допускається розголошення в засобах масової інформації відомостей про місце проживання цих осіб.

Відомості про проходження служби працівниками Національного бюро надаються з дозволу Директора Національного бюро або його заступника.

Таким чином, зазначена норма Закону наділяє Директора Національного бюро правом вибору однієї з форм реалізації наданих йому повноважень - надання або відмову в наданні відомостей про проходження служби працівниками Національного бюро, що дає підстави для висновку про те, що Директор Національного бюро застосовує надані йому в межах закону повноваження при вирішенні питання при наданні дозволу на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами.

Реалізація цієї функції становить інтелектуально-вольову діяльність Директора Національного бюро, в рамках якої ним і приймається рішення про необхідність надання чи відмови у наданні відомостей про проходження служби працівниками Національного бюро.

Що стосується переадресування відповідачем НАБУ запиту 1, про що повідомлено позивача, то колегія суддів вважає такі дії відповідача правомірними, оскільки матеріали кримінального провадження №42017000000000137 від 20.01.2017 року направлені для подальшого здійснення досудового розслідування до Головного управління Нацполіції в Харківській області, оскільки на час надання такої відповіді НАБУ не був розпорядником такої інформації.

Щодо доводів апеляційної скарги НАБУ про відсутність підстав для зобов`язання відповідача надіслати позивачу лист-відповідь, колегія суддів зазначає наступне.

Як убачається з матеріалів справи, на адресу позивача ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 направлено відповідь на запит про отримання публічної інформації від 17.10.2018 року за вихідним №131-188/41513 (а.с.59-60).

Із пояснень позивача слідує, що такої відповіді він не отримував. Доказів того, що така відповідь була направлена відповідач НАБУ в ході розгляду справи в суді першої інстанції не надав, як не надав таких доказів до суду апеляційної інстанції. Зокрема, не долучив відповідний витяг з реєстру почтової кореспонденції про відправку даного листа позивачу або ж інший документ, який би свідчив про відправлення такої кореспонденції.

Посилання відповідача на ту обставину, що чинним законодавством не визначено виду поштового відправлення таких листів, колегія суддів не бере до уваги, оскільки питання стосується не виду поштового відправлення, а самого факту такого направлення листа.

Також колегія суддів не приймає до уваги доводи відповідача про те, що обраний судом спосіб захисту у даному випадку не є ефективним, оскільки право на отримання відповіді на запит позивач не позбавлений, тоді як докази такого направлення у справі відсутні.

З урахуванням вищевикладених доводів та встановлених у справі обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Окружного адміністративного суду м. Києва в частині, що стосується вимог до Національного антикорупційного бюро України є законним і обгрунтованим і підстав для його скасування не має. Тому апеляційні скарги ОСОБА_1 та НАБУ не підлягають задоволенню.

Що стосується доводів апеляційної скарги Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» №2581-УІІІ Уповноважений має право:

11) направляти у відповідні органи акти реагування Уповноваженого у разі виявлення порушень прав і свобод людини і громадянина для вжиття цими органами заходів;

12) перевіряти стан додержання встановлених прав і свобод людини і громадянина відповідними державними органами, в тому числі тими, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, здійснюють виконання судових рішень, вносити в установленому порядку пропозиції щодо поліпшення діяльності таких органів у цій сфері;

14) здійснювати інші повноваження, визначені законом.

Отже, зазначена норма Закону визначає наявність в Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини відповідного права вчиняти дії, передбачені у ст.13 Закону.

Тобто законодавець даною нормою надав певні права Уповноваженому, проте ці права не є абсолютними, і Уповноважений може їх реалізувати у певних випадках з метою контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції.

Із позовної заяви вбачається, що оскільки на думку позивача мала місце бездіяльність та дії НАБУ щодо обов`язковості розгляду його інформаційних запитів про доступ до публічної інформації, а також обов`язковість надання публічної інформації, що підпадають під ознаки вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 212-3 КУпАК, він звернувся до Уповноваженого Верховної ради України з прав людини із скаргою про усунення порушень права на доступ до публічної інформації та притягнення правопорушників до адміністратвиної відповідальності. Проте, як вказав позивач, Уповноважений безпідставно відмовився від виконання покладених на його обов`язків, що є порушенням конституційних прав позивача.

Погодитись з таким доводами позивача колегія суддів не може, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Як вже зазначено судовою колегією, ст. 13 Закону №2581-УІІІ визначає повноваження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Виходячи з вищезазначеної норми Закону, Уповноважений, визначаючи необхідність втручання, повинен діяти відповідно до Конституції та Законів України, з урахуванням конкретних обставин, викладених у зверненні особи та з урахуванням наявності відповідних правових підстав.

Як убачається із відповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (а.с. 32-33) останній вважає, що запитувана позивачем інформація є інформацією з обмеженим доступом і поширення такої інформації допускається у випадаках, коли така інформація є суспільно необхідною, тобто предметом суспільного інтересу, свідчить про загрозу державному суверинітету, територіальній цілосності України, тощо.

Сам факт ненадання відповіді на запит позивача НАБУ не є беззаперечною обставиною, яка зобов`язує Уповноваженого приймати міри до відповідного втручання чи реагування, виходячи з вимог Закону України №2581-УІІІ.

Відповідно до ст. 17 Закону Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України "Про звернення громадян".

Звернення подаються Уповноваженому в письмовій формі протягом року після виявлення порушення прав і свобод людини і громадянина. За наявності виняткових обставин цей строк може бути подовжений Уповноваженим, але не більше ніж до двох років.

При розгляді звернення Уповноважений:

1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина;

2) роз`яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому;

3) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення;

4) відмовляє в розгляді звернення.

Повідомлення про прийняття звернення до розгляду або відмову у прийнятті звернення до розгляду надсилається в письмовій формі особі, яка його подала. Відмова у прийнятті звернення до розгляду повинна бути вмотивованою.

Викладені в оскаржуваному рішенні доводи суду щодо протиправної бездіяльності Уповноваженого, колегія суддів вважає помилковими.

Сам факт, що Уповноважений вважає, що розгляд запиту позивача не повинен здійснюватись відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», не є свідченням протиправності чи бездіяльності Уповноваженого в частині розгляду звернення ОСОБА_1 .

У відповіді Уповноважений виклав свою позицію щодо звернення позивача та зазначив, що підстави для вжиття Уповноваженим заходів реагування відсутні.

Отже, розгляд звернення позивача до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини проведено у відповідності до вимог чинного законодавства, порушень під час розгляду зверенння судом апеляційної інстанції не встановлено.

Подана скарга ОСОБА_1 щодо незаконної бездіяльності керівника Секретаріату та поновлення порушеного права на розгляд, була розглянута Уповноваженим та 18.02.2019 року позивачу надана відповідь про обгрунтованість відповіді керівника Секретаріату за результатами розгляду звернення позивача від 16.11.2018 року.

Колегія суддів звертає увагу, що позивач 16.11.2018 року направив скаргу на ім`я Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в якій просив провести перевірку на предмет вчинення адміністративних порушень посадовими особами НАБУ, притягнути до відповідальності осіб, які протиправно обмежили доступ до публічної інформації.

За підписом керівника Секретаріату Л.Левшуна на дану скаргу позивача була надана відповідь.

У позовній заяві позивач просив визнати протиправною бездіяльність Уповноваженого щодо невжиття заходів реагування на порушення законодавства про інформацію та про зобов`язання Уповнвоаженого в межах повноважень вирішити питання щодо реалізації повноважень, передбачених п. 11, 12, 14 ч. 1 ст. 13 Закону, а також притягнення винних осіб НАБУ та Секретаріату Уповноваженого ВР з прав людини у протиправній бездіяльності, наслідком якого відбулося порушення прав позивача.

Задовольняючи в частині позовні вимоги, суд першої інстанції зобов`язав Уповноваженого повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 14.01.2019 року, тоді як таких позовних вимог, зокрема щодо протиправної відповіді на скаргу від 14.01.2019 року, позивач не заявляв та не просив суд визнати протиправною таку відповідь.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку під час розгляду звернення та скарги позивача Уповноважений діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Тому, колегія суддів вважає за необхідне рішення Окружного адміністративного суду м. Києва в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Уповноваженого та зобов`язання вчинити дії, а також щодо стягнення на користь позивача з Уповноваженого витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн скасувати та прийняти у цій частині рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В решті рішення суду залишити без змін.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 315,317 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю чи частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.

Керуючись ст. ст. 139, 143, 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги Національного антикорупційного бюро України та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 серпня 2019 року в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо невжиття заходів реагування, зобов`язання повторно розглянути скаргу, стягнення судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Судя -доповідач: Бужак Н.П.

Судді : Костюк Л.О.

Файдюк В.В.