ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.10.2019 Справа № 914/1089/19

Господарський суд Львівської області у складі судді Горецької З.В.,

за участю секретаря судового засідання Хороз І.Б.

розглянувши в судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали позовної заяви: Акціонерного Товариства “Укрпошта” в особі Львівської дирекції, м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Експрес медіа сХаб”, м. Львів

про визнання умови договору недійсною.

за участю представників:

від позивача: Райхель Роман Петрович - представник

від відповідача: Малярчук Олексій Олексійович - представник

Представникам сторін роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст. ст. 38, 42, 43 ГПК України. Заяв про відвід судді не надходило. Проводилася технічна фіксація судового засідання.

ІСТОРІЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ:

Позов заявлено Акціонерним Товариством “Укрпошта” в особі Львівської дирекції, м. Львів до Товариства з обмеженою відповідальністю “Експрес медіа сХаб”, м. Львів про визнання умови договору недійсною.

Ухвалою від 13.05.2019 відкрито провадження у справі № 914/1089/19 за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 08.07.2019.

Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду.

В призначене, на 01.10.2019 року, судове засідання представник позивача та відповідача з”явились, доказів примирення суду не надали.

Позивач позовні вимоги підтримав, просить суд задоволити позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві.

Відповідач щодо позовних вимог заперечив, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві, зокрема просить суд застосувати строки позовної давності щодо звернення із позовом.

Враховуючи, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення, в судовому засіданні 01.10.2019 року проголошено вступну та резолютивну частину рішення у справі.

АРГУМЕНТИ СТОРІН.

Аргументи позивача.

Позивач стверджує, що 07 жовтня 2015 між Українським державним підприємством поштового зв`язку «Укрпошта», правонаступником якого є АТ «Укрпошта», в особі Львівської дирекції (надалі - Укрпошта) та ТзОВ «Експрес Медіа сХаб» (надалі - Видавець) було укладено Договір - доручення від 07.10.2015 року № 13-595 на розповсюдження періодичних видань за передплатою.

Додатковим договором № 1 від 07.09.2016 р. дія Договору-доручення на розповсюдження періодичних видань за передплатою від 07 жовтня 2015 р. № 13-595 була продовжена до 31 грудня 2017 року.

ТОВ «Експрес Медіа сХаб», підписуючи запропонований Укрпоштою текст договору зазначило, що договір укладається з протоколом розбіжностей, і додавши відповідний протокол, запропонувало викласти умови договору в новій редакції.

Зокрема, пунктом 3.2 Договору-доручення від 07.10.2015 року № 13-595 було передбачено: «В разі виходу друком газет більшим обсягом, а журналів - більшою вагою, ніж про це заявлено в даному договорі, Видавець зобов`язаний провести доплату за експедирування і перевезення газет з додатковою кількістю полос, або журналів більшою вагою (за кожні наступні 50 г ваги) згідно з діючими на момент виконання робіт тарифами, та урахуванням коефіцієнтів, у відповідності з розрахунками Укрпошти».

В той же час, з врахуванням Протоколу розбіжностей від 07.10.2015 р. до Договору - доручення на розповсюдження періодичних видань за передплатою від 07 жовтня 2015 р. № 13- 595, пункт 3.2. договору було доповнено словами: «за умови, що таке збільшення обсягу тягне за собою витрати Укрпошти, що є більшими за розрахункові».

Відповідно до п. 181 ГК України, сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов`язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

Позивач вважає, що умова пункту 3.2. договору, викладена видавцем – в «Редакція Видавця» містить додаткову умову застосування тарифів за збільшений обсяг видання, і є умовою договору, що обмежує застосування тарифів, встановлених центральним органом виконавчої влади.

Позивач вважає, що умова договору, яка всупереч встановленому порядку встановлює додаткові умови застосування тарифів і тим самим обмежує випадки застосування, суперечить вимогам ч. 1 ст.203 ЦК України.

Аргументи відповідача.

Відповідач проти позову належним чином заперечив, відзив на позов подав.

Вважає позовні вимоги АТ «Укрпошта» незаконними, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі, зважаючи на наступне.

1. Позовна заява про визнання недійсною умови правочину пред`явлена позивачем після спливу трирічного строку позовної давності, встановленого статтею 257 ЦК України, що має наслідком відмову у задоволенні позову. Усі норми законодавства, на які посилається АТ «Укрпошта», обгрунтовуючи невідповідність оспорюваної умови договору їх вимогам, діяли станом на дату укладення Договору та Протоколу розбіжностей до нього (07.10.2015 року). Усі обставини, на які посилається АТ «Укрпошта» у позовній заяві по даній справі були відомі йому станом на момент укладення Договору та Протоколу розбіжностей до нього - 07.10.2015 року. З огляду на це, відповідач стверджує, що позивач безумовно знав про зміст оспорюваної умови Договору найпізніше - 07.10.2015 року, з чого випливає висновок, що позивач знав або повинен був знати порушення свого права ще 07.10.2015 року. Саме ця дата є моментом початку відліку строку позовної давності, який завершився 07.10.2018 року.

2. Доводи Укрпошти щодо невідповідності оспорюваної умови Договору чинному законодавству є необґрунтованими.

На думку відповідача, включення сторонами до п. 3.2 Договору оспорюваної умови, відповідає ст. ст. 6, 627, 628 ЦК України. Відповідно до частин 2, 3 статті 6 ЦК України, сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до частини статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Право сторін регулювати свої відносини в договорах розповсюдження друкованих видань передбачено спеціальним нормативним актом, який регулює відносини в сфері розповсюдження друкованих видань посилання на цей акт є у пункті 5.9 Договору.

Так, відповідно пунктів 1, 2,13 Правил розповсюдження періодичних друкованих видань, затв. наказом Держкомзв`язку від 10 грудня 1998 року N 169/81/492 (надалі – Правила):

- розповсюдження періодичних друкованих видань, зареєстрованих у встановленому порядку, здійснюється згідно з договорами, укладеними між редакціями і видавцями або друкарнями, між редакціями (видавцями) та розповсюджувачами і адміністраціями транспортних підприємств незалежно від форм власності. Суб`єкти видавничої справи, що внесені до Державного реєстру України видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції, укладають угоди на розповсюдження періодичних видань з фізичними і юридичними особами, які займаються розповсюдженням періодичних друкованих видань, у відповідності з цими Правилами.

- умови і порядок розрахунків за розповсюдження періодичних друкованих видань визначаються укладеними договорами між видавцями та розповсюджувачами.

Пунктом 3.2 Договору в редакції протоколу розбіжностей, який містить оспорювану позивачем умову вказано, що в разі виходу друком газет більшим обсягом, а журналів - більшою вагою, ніж про це заявлено в даному договорі, видавець зобов`язаний провести доплату за експедирування і перевезення газет з додатковою кількістю полос, або журналів з більшою вагою, (за кожні наступні 50 г ваги) згідно з діючими на момент виконання робіт тарифами, та урахуванням коефіцієнтів, у відповідності з розрахунками Укрпошти, за умови, що таке збільшення обсягу тягне за собою витрати Укрпошти, що є більшими за розрахункові.

Як стверджує ТзОВ «Експрес Медіа сХаб», сторони, підписавши протокол розбіжностей до договору та включивши до п. 3.2 Договору у вказаній новій редакції до тексту договору, реалізували свої право учасників цивільних відносин, передбаченого ч. 2 статті 6 ЦК України, згідно якої сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Відносини між сторонами договору щодо порушення видавцем обов`язку поставляти видання обсягом, передбаченим договором, не врегульовані актами цивільного законодавства, в т.ч. і тими на які посилається Укрпошта у позовній заяві. Тому, сторони мали повне право врегулювати у пункті 3.2 Договору порядок дій сторін на випадок, якщо видавець порушив свої зобов`язання за Договором, а саме випустив у світ видання обсягом більшим, аніж встановлений договором.

Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Оспорюване положення договору містить умови, які стосуються правових наслідків порушення зобов`язання та відповідальності за його порушення, які регулюються положеннями глави 51 ЦК України. Умова, яка включено до п 3.2 договору встановлює додаткові гарантії для видавця з метою недопущення з боку АТ «Укрпошта» зловживань та покладення на нього необгрунтованих фінансових обов`язків щодо оплати послуг, які фактично не надавалися АТ «Укрпошта». Однак, така умова жодним чином не забороняє та не обмежує застосування загальнообов`язкових тарифів (ціни послуги) на приймання та доставку передплати, не змінює їх розміру та порядку застосування, а лише встановлює умову з метою гарантування законних прав та інтересів видавця, як однієї зі сторін договору, що відповідає засадам розумності та добросовісності. Включення цієї умови повністю узгоджується з частиною 6 статті 11 ЦК України, яка передбачає, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події. Понесення АТ «Укрпошта» витрат на розповсюдження додаткових обсягів видань і є цією подією, яка тягне за собою можливість застосування обов`язку, передбаченого п. 3.2 Договору. Істотне значення, на думку відповідача, має те, що АТ «Укрпошта» добровільно погодилась на встановлення такої умови, беззастережно підписавши протокол розбіжностей, та повторно підтвердила свою згоду з цією умовою, підписавши Додаткові угоду про пролонгацію діючого Договору на 2017 рік.

Також відповідач стверджує, що оспорювана умова договору не порушує жодну з норм чинного законодавства, на яку позивач посилається у позовній заяві, зокрема, статті 10, 12 13 Закону України «Про ціни та ціноутворення», та постанови Кабінету мінстрів України від 17.09.2001 року № 1198 «Про вдосконалення передплати періодичних видань». Позивач посилається на порушення оспорюваної умовою ст. ст. 10, 13 Закону про ціни та ціноутворення, проте, на думку відповідача,в цих нормах законодавства йдеться про те, що сфера державного регулювання обмежується лише встановлення обов`язкових для застосування суб`єктами господарювання: фіксованих цін. Зважаючи на зміст наведених норм, згаданий Закон встановлює для суб`єктів господарювання лише обов`язок дотримуватися фіксованих цін, тобто використовувати у договорах та їх виконанні ціну договору у тому розмірі, який визначений на підставі фіксованих цін, встановлених державою.

В той же час, за твердженням відповідача, жоден із законодавчих актів не встановлюють будь-яких обмежень чи зобов`язань для суб`єктів господарювання в частині визначення їх взаємних договірних зобов`язань, наявності умов для їх виконання, окрім умов договору, що стосуються ціни договору, тобто грошового еквіваленту одиниці послуги. Закон України «Про ціни та ціноутворення» або інші законодавчі акти не містить заборони для суб`єктів господарювання регулювати в договорі порядок та умови застосування регульованих фіксованих цін. Це повністю узгоджується з правилами ч. 3 статті 6 ЦК України, згідно якої сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

3. Щодо відсутності порушення оспорюваною умовою договору тарифів Міністерства інфраструктури № 335 від 20.08.2015 року та № 137 від 08.04.2017 року.

По-перше, накази міністерства інфраструктури, якими затверджено тарифи має обмежену сферу дії, і стосується винятково цін на послуги Укрпошти та способу їх розрахунку. Тарифи містять інформацію, з допомогою якої обчислюється розмір ціни послуги та порядок її калькулювання залежно від кількісних характеристик послуг Укрпошти, в т.ч. з доставки та експедирування видань. Тарифи не можуть діяти окремо від укладеного між сторонами договору, і не можуть застосуватися за відсутності договірних умов та підстав для їх застосування. Послуги надаються АТ «Укрпошта» видавцям відповідно та на підставі договорів, і лише договором встановлюється перелік та об`єм послуг, які замовляються видавцями та надаються АТ «Укрпошта», строки їх надання, порядок їх оплати, умови за наявності яких ці послуги оплачуються. Наказ про затвердження тарифів не містить будь-яких норм про “автоматичне” їх застосування окремо від положень договору.

По-друге, за змістом цього пункту Договору у випадку виходу друком газет більшим обсягом доплата за експедирування і перевезення газет з додатковою кількістю полос повинна здійснюватися згідно з діючими на момент виконання робіт тарифами. Затвердженням відповідача, даний пункт містить бланкетну норму, яка посилається на «діючі тарифи на роботи з експедирування і перевезення газет з додатковою кількістю полос» . Однак, ні станом на дату укладення Договору, ні станом на сьогодні такі тарифи не затверджувалися та не діяли.

Тарифи, затверджені наказами Міністерства інфраструктури № 335 від 20.08.2015 року та № 137 від 08.04.2017 року, які на думку АТ «Укрпошта», стосуються пункту 3.2 даного Договору не можуть застосовуватися при виконанні спірного пункту Договору, оскільки вони не встановлюють фіксованих цін на роботи з експедирування та перевезення газет з додаткової кількістю полос. Зазначені тарифи встановлюють фіксовані ціни на послуги з приймання та доставки вітчизняних періодичних друкованих видань за передплатою, в той же час у пункті 3.2 Договору йдеться про тарифи на роботи з експедирування та перевезення газет з додаткової кількістю полос.

Ця теза підтверджується змістом пунктів 1, 5 згаданих Тарифів, в яких використовується термін «послуги», а не «роботи».

Поняття «виконання робіт» і «надання послуг» відрізняються за своїм правовим змістом, та регулюються різними главами Цивільного кодексу України. Відтак необхідно розмежовувати ці поняття. В результаті виконання роботи замовник отримає певний матеріальний результат. В результаті ж надання послуг замовник отримує цю саму послугу, споживаючи її в процесі отримання.

З огляду на це, накази Мінінфраструктури про затвердження тарифів, на які посилається Укрпошта у позовній заяві, та тарифи про які йдеться в п. 3.2 Договору є різними. Як наслідок, оспорювана умова п. 3.2 не може порушувати нормативний акт, який не поширюється на відносини, які регулюються п. 3.2 договору.

По-третє, відповідно до статті 7 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни і тарифи встановлюються на усі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Відповідно до Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 р. № 1548 “Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів) передбачено повноваження Мінінфраструктури встановлювати за погодженням з Мінекономрозвитку тарифи на приймання та доставку вітчизняних періодичних друкованих видань за передплатою.

Пунктом 33 Положення про Міністерство інфраструктури України затв. постановою Кабінету Міністрів України від 30 червня 2015 р. № 460 передбачено повноваження Мінінфраструктури затверджувати тарифи на приймання та доставку вітчизняних періодичних друкованих видань за передплатою. Відповідач наголошує, що у спірному пункті 3.2 Договору не йдеться про тарифи на послуги з приймання та доставки вітчизняних періодичних друкованих видань за передплатою, а згадуються тарифи на роботи з експедирування і перевезення газет з додатковою кількістю полос. Таким чином, тарифи (ціни) про які йдеться в пункті 3.2 не відносяться до тих, які підлягають державному регулюванню, а тому сторони у договорі вправі були самостійно визначати порядок застосування цін на роботи з експедирування і перевезення газет з додатковою кількістю полос, а також порядок та умови їх застосування, оскільки такі є вільними в силу вимог статті 7 Закону про ціни та ціноутворення.

Не відповідає дійсності твердження АТ «Укрпошта» про те, що тарифи на є обов`язковими до застосування відповідними суб`єктами господарювання, що здійснюють відповідну діяльність, і вони не вправі самостійно встановлювати застереження чи обмеження застосування тарифів, оскільки відповідно до їх змісту їх дія не поширюється на ТзОВ «Експрес Медіа сХаб». Тарифи Мінінфраструктури не замінюють договір та не є його частиною, оскільки договір та тарифи мають різний предмет регулювання та коло суб`єктів на яких поширюється їх дія. Сфера застосування визначена пунктом 1 тарифів, де зазначено, що вони застосовуються суб`єктами господарювання, що надають послуги з приймання та доставки вітчизняних періодичних друкованих видань за передплатою і розташовані на території України незалежно від підпорядкування та форми власності.

Відповідач стверджує, що ТзОВ “Експрес Медіа сХаб” не є суб`єктом господарювання, який надає послуги з доставки видань за передплатою, а є споживачем, отримувачем цих послуг, які надаються Укрпоштою. Тому, ці Тарифи є обов`язковими для ТзОВ «Експрес Медіа сХаб» лише на підставі Договору, в якому передбачено, що вартість послуг Укрпошти з розповсюдження видань за передплатою визначається відповідно до цін, які встановлені Тарифами (пункти 2.2.1, 3.1 Договору). Одночасно сторони у Договорі встановили, зокрема у п. 3.2 Договору, умови надання послуг та підстави виникнення обов`язку їх оплати.

4. На думку відповідача, АТ «Укрпошта» не обгрунтувало у позовній заяві, які саме законні права та інтереси порушуються оспорюваною частиною Договору, а спосіб захисту порушеного права обраний у даній справі не підлягає до застосування для захисту від порушення п. 3.2 Договору.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стаття 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Як вже зазначалося вище, п. 3.2 Договору у новій редакції містить норму, яка визначає порядок дій сторін та взаємні права та обов`язки, у випадку порушення однією зі сторін (видавцем) своїх зобов`язань щодо відвантаження друкованих видань обсягом, що є більшим аніж передбачений Договором. Іншими словами, цей пункт Договору передбачає право Укрпошти вимагати у видавця доплати за виконання робіт з експедирування та перевезення додаткових обсягів друкованої продукції у певному розмірі.

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює в межах, наданих їй договором або актом цивільного законодавства, а частина 1 статті 12 передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Збереження дійсності оспорюваної частини Договору в діючій редакції не порушує будь-яких прав Укрпошти пов`язаних із виконанням Договору та перешкоджає їй реалізувати ці права у спосіб передбачений п. 3.2 Договором, оскільки Укрпошта має усі можливості для отримання від ТзОВ «Експрес Медіа сХаб» оплати за експедирування та доставку додаткових обсягів друкованих видань, але при виконанні Укрпоштою умов передбачених п. 3.2 Договору, а саме: доведення фактів відвантаження видавцем видань обсягом більшим, аніж передбачено Договором; проведення розрахунків суми такої оплати; використання коефіцієнтів необхідних для таких розрахунків; обґрунтування наявності додаткових витрат Укрпошти на експедирування та перевезення додаткових обсягів видань, які є більшими за розрахункові. Належним способом захисту вказаного права, на думку відповідача, є звернення до суду з позовом про спонукання іншої сторони виконати свій обов`язок, передбачений п. 3.2 договору, а не подача позову про визнання недійним частини Договору.

Своє право на захист цього права Укрпошта вже реалізувала, звернувшись до господарського суду з позовом у справі № 914/256/18 про стягнення грошових коштів за доставку додаткових обсягів видань на суму 6 192 588,63 гривень, який станом на сьогодні розглядається господарським судом Львівської області (суддя Манюк П.Т.). Суть позовних вимог Укрпошти у справі 914/256/18 зводиться до того, що, на думку Укрпошти, ТзОВ «Експрес Медіа сХаб» відвантажувавав Укрпошті тиражі друкованих видань обсягом більшим, ніж передбачено Договором, а в силу пункту 3.2 Договору, ТзОВ «Експрес Медіа сХаб» зобов`язаний здійснити оплату послуг Укрпошти з доставки таких додаткових обсягів. У позовній заяві по справі 914/256/18, позивач сам визнає той факт, що обов`язок видавця щодо оплати поставлено в залежність від наявності факту додаткових витрат Укрпошти за таку доставку (2 абзац 3 сторінки позовної заяви). При цьому будь-яких обгрунтувань щодо невідповідності цієї умови договору вимогами законодавства позивач у позовній заяві не наводив, та не вимагає в суду не застосовувати цю умову, у зв`язку з її невідповідністю вимогам законодавств. Одним із аргументів заперечення ТзОВ «Експрес Медіа сХаб» проти позову у справі № 914/256/18 є посилання на положення п.3.2 Договору в редакції Протоколу розбіжностей до Договору, який ставить виконання обов`язку здійснити доплату в залежність від доведенням Укрпоштою додаткових витрат, пов`язаних із доставкою додаткових обсягів видань.

З огляду на те, що Укрпошта не обґрунтувала та не надала доказів понесення нею таких витрат у справі № 914/256/18, з метою уникнення виконання обов`язку доказування було пред`явлено позов у даній справі, яким Укрпошта намагається уникнути необхідності подавати докази для підтвердження витрат на доставку по справі № 914/256/18. Таким чином, звернення до суду з позовом про визнання недійсним частини п.3.2 Договору зумовлено не порушенням права Укрпошти, передбаченого п.3.2 Договору, а виключно небажанням реалізовувати своє право, передбачене цим пунктом Договору та виконати необхідні дії для його підтвердження, а саме зібрати та подати докази у справі № 914/256/18 про наявність додаткових витрат. Натомість, підставою для позову може бути лише порушення чи оспорювання цивільного права особи, а не її небажання (відмова) здійснювати своє право.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

07 жовтня 2015 між Українським державним підприємством поштового зв`язку «Укрпошта», правонаступником якого є АТ «Укрпошта», в особі Львівської дирекції та ТзОВ «Експрес Медіа сХаб» було укладено Договір - доручення від 07.10.2015 № 13-595 на розповсюдження періодичних видань за передплатою.

Додатковим договором №1 від 07.09.2016 р. дія Договору-доручення на розповсюдження періодичних видань за передплатою від 07 жовтня 2015 р. №13-595 була продовжена до 31 грудня 2017 року.

Згідно п. 1.1. Договору-доручення, предметом договору є розповсюдження загальнодержавних періодичних видань за передплатою, зокрема газет, які випускаються ТОВ «Експрес Медіа сХаб», згідно переліку, який міститься в Додатку № 1 до Договору, які згруповані за різними передплатними індексами (всього 80 індексів).

Додатком № 1 до Договору (який з урахуванням п. 10 Договору є його невід`ємною частиною), було визначено періодичність виходу кожного видання, кількість шпальт, формат та видавнича вартість.

Згідно п. 2.1.12 договору, видавець зобов`язаний повідомляти АТ «Укрпошта» письмово про зміни обсягу та часу видачі газет за 5 робочих днів до моменту видачі.

Відповідно до п. 2.1.19 договору, видавець зобов`язаний не вкладати в періодичне друковане видання додаткових листів, вкладок для доставки без попереднього укладення відповідної на це угоди між видавцем та Укрпоштою.

П. 2.2.1 договору передбачено, що Укрпошта зобов`язується організувати включення до каталогів видання, які видавець пропонує для розповсюдження за передплатою. Здійснювати розрахунок вартості послуг по оформленню, прийманню та доставці видань за передплатою згідно з чиннимм законодавством, відповідно до затверджених тарифів з врахуванням інформації. Наданої видавцем на момент включення цього видання до Каталогу.

Згідно п. 2.2.2 договору, Укрпошта зобов`язується здійснювати розповсюдження видань згідно з умовами запропонованими і відображеними в каталогах, данному договорі, чинних нормативних актах, правилах та інструкціях Уповноваженого державного органу України у галузі зв`язку, та відповідно до Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» і інших діючих нормативних актів.

Відповідно до п. 5.9. Договору, взаємовідносини між сторонами даного договору регулюються даним договором, законами України «Про зв`язок», Постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2001 року № 1198, Правилами розповсюдження періодичних друкованих видань, затверджених наказом Держкомзв`язку України, Міністерством інформації України та Міністерством транспорту України від 10.12.1998 р. №169/81/492, іншими законодавчими та нормативними документами.

ОЦІНКА СУДУ.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пунктах 2.1, 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України» № 11 від 29.05.2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. За загальним правилом не є підставою для визнання недійсним відсутність у договорі істотних умов.

Отже, як встановлено судом, 07 жовтня 2015 між Українським державним підприємством поштового зв`язку «Укрпошта», правонаступником якого є АТ «Укрпошта», в особі Львівської дирекції та ТзОВ «Експрес Медіа сХаб» укладено Договір - доручення від 07.10.2015 року № 13-595 на розповсюдження періодичних видань за передплатою.

АТ «Укрпошта» - державне підприємство поштового зв`язку, підпорядковане Міністерству інфраструктури України, національний оператор поштового зв`язку. Підприємство забезпечує надання універсальних послуг поштового зв`язку, перелік яких і відповідні тарифи затверджуються Національною комісією з питань регулювання зв`язку, а також має виключне право на видання, введення в обіг та організацію розповсюдження поштових марок, маркованих конвертів і карток, а також виведення їх з обігу в Україні.

Діяльність АТ «Укрпошта» регламентується Законом України «Про поштовий зв`язок» від 4 жовтня 2001 року, іншими Законами України, а також нормативними актами Всесвітнього поштового союзу, членом якого Україна стала у 1947 році. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 року № 10-р «Про національного оператора поштового зв`язку» на організацію «Укрпошта» покладено виконання функцій національного оператора поштового зв`язку України.

Підприємство надає різноманітні послуги, одна з яких є передплата та розповсюдження періодичних видань.

ТзОВ «Експрес Медіа сХаб» - підприємство, основним видом діяльності якого є видання газет (Код КВЕД 58.13), а також такі види діяльності Код КВЕД 18.11 Друкування газет; Код КВЕД 18.12 Друкування іншої продукції; Код КВЕД 18.13 Виготовлення друкарських форм і надання інших поліграфічних послуг; Код КВЕД 18.14 Брошурувально-палітурна діяльність і надання пов`язаних із нею послуг; Код КВЕД 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; Код КВЕД 47.62 Роздрібна торгівля газетами та канцелярськими товарами в спеціалізованих магазинах; Код КВЕД 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; Код КВЕД 58.13 Видання газет (основний); Код КВЕД 73.11 Рекламні агентства; Код КВЕД 73.12 Посередництво в розміщенні реклами в засобах масової інформації.

Згідно ст. 10 Закону України «Про видавничу справу», який визначає загальні засади видавничої справи, регулює порядок організації та провадження видавничої діяльності, розповсюдження видавничої продукції, умови взаємовідносин і функціонування суб`єктів видавничої справи, до суб`єктів видавничої справи відносяться видавці, виготовлювачі та розповсюджувачі видавничої продукції.

Згідно ст. 22 Закону України «Про видавничу справу», об`єктом видавничої справи є видавнича продукція, що розрізняється відповідно до державних стандартів за:

цільовим призначенням видань - офіційні, наукові, науково-популярні, науково-виробничі, науково-методичні, виробничо-практичні, нормативні з виробничо-практичних питань, виробничо-практичні для аматорів, навчальні, навчально-методичні,

громадсько-політичні, довідкові, рекламні, літературно-художні видання, видання для організації дозвілля та відпочинку;

аналітико-синтетичною переробкою інформації - інформаційні, бібліографічні, реферативні, оглядові видання, дайджести;

інформаційними знаками - текстові, нотні, картографічні, образотворчі видання;

матеріальною конструкцією видань - книжкові, аркушеві видання, буклети, плакати, поштові картки, комплектні видання, карткові видання, книжки-іграшки;

обсягом видань - книги, брошури, листівки;

складом основного тексту - моновидання, збірники;

періодичністю видань - неперіодичні, серіальні, періодичні видання, видання, що продовжуються;

структурою видань - серії видань, однотомні, багатотомні видання, зібрання творів, вибрані твори.

Об`єктом видавничої справи можуть бути інші види видавничої продукції, визначені стандартами.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про видавничу справу», розповсюдження видавничої продукції здійснюється після внесення розповсюджувача до Державного реєстру. Розповсюдження видавничої продукції може здійснюватися шляхом

її реалізації (продажу) в роздрібній та оптовій торгівлі, безоплатного розповсюдження чи обміну на договірних засадах.

Згідно ст. 26 Закону У країни «Про видавничу справу», розповсюджувач видавничої продукції має право: здійснювати роздрібну і оптову купівлю-продаж видавничої продукції; самостійно формувати свої виробничі плани, визначати масштаби своєї діяльності, добирати видавничу продукцію за тематичною спрямованістю; приймати від юридичних і фізичних осіб замовлення на розповсюдження видавничої продукції, погоджувати замовлення з видавцями та виготівниками видавничої продукції; встановлювати виробничі відносини з іноземними видавцями, виготівниками чи розповсюджувачами видавничої продукції з метою її ввезення або вивезення.

Розповсюджувач зобов`язаний: здійснювати свою діяльність відповідно до законодавства України; подавати у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку

державну статистичну звітність про вивезення за межі України і ввезення видавничої продукції в Україну.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», до суб`єктів діяльності друкованих засобів масової інформації належать засновник (співзасновники) друкованого засобу масової інформації, його редактор (головний редактор), редакційна колегія, редакція, трудовий колектив редакції, журналістський колектив, журналіст, автор, видавець, розповсюджувач.

Згідно ст. 31 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», виробничі, майнові та фінансові відносини засновника (співзасновників), редакції, видавця, розповсюджувача друкованого засобу масової інформації будуються на основі чинного законодавства і договору.

Як вбачається з наведеного, відносини між АТ «Укрпошта» та ТзОВ «Експрес медіа сХаб» повинні регулюватися договором, в якому передбачається встановлення, зміна та припинення взаємних прав та обов`язків, і хоч сторони, відповідно до ст. ст.6, 627, 628 ЦК України вільні у визначені істотних умов договору, проте вони (умови) повинні відповідати та не суперечити чинному законодавству України.

Так, між сторонами укладено 07.10.2015 року договір – доручення № 13-595, відповідно до п. 1.2 якого Укрпошта за дорученням видавця за плату, за рахунок видавця: приймає, систематизує і направляє інформацію про видання у ДПРПВ «Преса» щодо включення до Каталогу періодичних видань України, Каталогу видань зарубіжних країн, експортного Каталогу, або в інформаційні листи до них для розповсюдження за передплатою (прийом, переадресування, анулювання, оброблення замовлень, експедирування перевезення і вручення клієнту) періодичні видання, зареєстровані у встановленому порядку, а також здійснює таке розповсюдження.

За своїм змістом Договір є комплексним договором з елементами договору доручення та договору надання послуг. Це випливає із змісту зобов`язань сторін за цим договором, описом предмету договору, що міститься у п. 1.2. та з інших положень договору.

ТОВ «Експрес Медіа сХаб», підписуючи запропонований «Укрпоштою» текст договору зазначило, що договір укладається з протоколом розбіжностей, і додавши відповідний протокол, запропонувало викласти умови договору в новій редакції.

Зокрема, пунктом 3.2 Договору-доручення від 07.10.2015 року № 13-595 було передбачено: «В разі виходу друком газет більшим обсягом, а журналів - більшою вагою, ніж про це заявлено в даному договорі, Видавець зобов`язаний провести доплату за експедирування і перевезення газет з додатковою кількістю полос, або журналів більшою вагою (за кожні наступні 50 г ваги) згідно з діючими на момент виконання робіт тарифами, та урахуванням коефіцієнтів, у відповідності з розрахунками Укрпошти».

Тож, відповідач, укладаючи договір із АТ «Укрпошта», яке є державним підприємством і діяльність якого регулюється законом, акцептує умови договору без умов і застережень, зокрема щодо тих пунктів, зміст яких чітко визначени законами України. Відтак, ТзОВ “Експрес Медіа сХаб” у відносинах із АТ «Укрпошта», отримуючи послуги з доставки, розповсюдження видань за передплатою за договором-доручення, не є споживачем цих послуг в класичному розумінні права, а їх замовником, тому, тарифи для визначення вартості наданих послуг є обов`язковими для ТзОВ «Експрес Медіа сХаб» лише на підставі договору, в якому передбачено, що вартість послуг Укрпошти з розповсюдження видань за передплатою визначається відповідно до цін, які встановлені тарифами.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про ціни і ціноутворення» суб`єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують: вільні ціни, державні регульовані ціни.

За положеннями ст. 12 цього Закону, державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб`єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Державні регульовані ціни можуть запроваджуватися на товари суб`єктів господарювання, які порушують вимоги законодавства про захист економічної конкуренції. Державні регульовані ціни повинні бути економічно обґрунтованими (забезпечувати відповідність ціни на товар витратам на його виробництво, продаж (реалізацію) та прибуток від його продажу (реалізації). Зміна рівня державних регульованих цін здійснюється в порядку і строки, що визначаються органами, які відповідно до цього Закону здійснюють державне регулювання цін. Зміна рівня державних регульованих цін може здійснюватися у зв`язку із зміною умов виробництва і продажу (реалізації) продукції, що не залежать від господарської діяльності суб`єкта господарювання. Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади, державні колегіальні органи та органи місцевого самоврядування під час встановлення державних регульованих цін на товари до складу таких цін обов`язково включають розмір їх інвестиційної складової частини.

Згідно з вимогами ст. 13 цього Закону, державне регулювання цін здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень шляхом:

1) установлення обов`язкових для застосування суб`єктами господарювання:

фіксованих цін;

граничних цін;

граничних рівнів торговельної надбавки (націнки) та постачальницько-збутової надбавки (постачальницької винагороди);

граничних нормативів рентабельності;

розміру постачальницької винагороди;

розміру доплат, знижок (знижувальних коефіцієнтів);

2) запровадження процедури декларування зміни ціни та/або реєстрації ціни.

Кабінет Міністрів України постановою від 17 вересня 2001 р. № 1198 «Про вдосконалення передплати періодичних друкованих видань» з метою вдосконалення порядку проведення передплати та доставки вітчизняних періодичних друкованих видань, оптимізаци та вироблення єдиних принципів формування тарифів і скасування невиправданих пільг на їх передплату та доставку зобов`язав Державний комітет зв`язку та інформатизації за погодженням з Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції затвердити тарифи на передплату та доставку періодичних друкованих видань, обчислені відповідно до фактичних витрат на надання цих послуг з урахуванням періодичності, обсягу та формату видання і сфери розповсюдження (місцева, регіональна та загальнодержавна).

Відповідно до пункту 2 Повноважень центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг (додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.1996 року № 1548) Міністерство інфраструктури України встановлює тарифи на приймання та доставку вітчизняних періодичних друкованих видань за передплатою.

Передплатна вартість видання, яку сплачує споживач, складається з сукупності видавничої вартості та вартості послуг з розповсюдження періодичного друкованого видання за передплатою. Зокрема, питома вага вартості послуг з розповсюдження періодичного друкованого видання за передплатою у загальній вартості видання становить 15-20%.

Так, за період з 07.10.2015 р. по 31.12.2017 р. діяли тарифи, розраховані на основі прогнозованих витрат ПАТ «Укрпошта» та ДП «Преса», на приймання та доставку вітчизняних періодичних друкованих видань за передплатою затверджені наказами Міністерства інфраструктури України № 335 від 20.08.2015 р. та № 137 від 08.04.2017 р.

Відповідно до тарифів в редакції Наказу Мінінфраструктури № 335 від 20.08.2015 року: ці тарифи застосовуються суб`єктами господарювання, що надають послуги з приймання та доставки вітчизняних періодичних друкованих видань за передплатою і розташовані на території України незалежно від підпорядкування та форми власності. Тарифи на приймання передплати встановлено з урахуванням строку, на який здійснюється передплата. Вартість операцій, пов`язаних із доставкою періодичних друкованих видань передплатникам, розраховується залежно від обсягу видання (шпальт) та мінімального строку, на якии здійснюється передплата. Тарифи розраховано на газети формату А3, 4 шпальти. Для визначення тарифу на газети інших форматів застосовуються коефіцієнти у такому співвідношенні:

А2, 2 =А4 , 8 =АЗ, 4x1;

А2, 4 =АЗ, 8 = А 4 ,16 = АЗ, 4 х 2;

1) за кожне подальше збільшення кількості шпальт, кратне А3 , 4 шпальти, до результату, отриманого внаслідок розрахунку із застосуванням коефіцієнта 2, додається фіксований тариф

для видань загальнодержавної сфери розповсюдження -13,82 коп., з них за:

- перевезення до обласних центрів або пунктів обміну на магістральних маршрутах - 3,20 коп.;

- перевезення в межах області та району - 7,42 коп.;

- експедирування - 3,20 коп.;

для видань обласної сфери розповсюдження - 7,42 коп.;

для видань районної та місцевої сфер розповсюдження- 6,48 коп.;

2) у разі якщо формати та кількість шпальт не є кратними А3, 4 шпальти, фіксований тариф розраховується за фактичним форматом та кількістю шпальт;

3) тарифи на розповсюдження журналів розраховано за кожні повні або неповні 50 г ваги. Журнал вагою 50 г прирівнюється до ваги чотирьох примірників газети формату А3, 4 шпальти;

Вартість послуг з приймання та доставки вітчизняних періодичних друкованих видань за передплатою формується відповідно до цих тарифів.

Що ж до тарифів в редакції Наказу Мінінфраструктури № 137 від 08.04.2017 р. ці тарифи застосовуються суб`єктами господарювання, шо надають послуги з приймання та доставки вітчизняних періодичних друкованих видань за передплатою і розташовані на території України, незалежно від підпорядкування та форми власності. Тарифи на приймання передплати встановлено з урахуванням строку, на який здійснюється передплата. Вартість операцій, пов`язаних із доставкою періодичних друкованих видань передплатникам, розраховується залежно від обсягу видання (шпальт) та мінімального строку, на який здійснюється передплата. Тарифи розраховано на газети формату А3, 4 шпальти. Для визначення тарифу на газети інших форматів застосовуються коефіцієнти у такому співвідношенні:

А2, 2 = А 4 , 8 =АЗ, 4 х 1;

А2, 4 = АЗ, 8 = А 4 ,16 = АЗ,4х 2;

1) за кожне подальше збільшення кількості шпальт, кратне А3 , 4 шпальти, до результату, отриманого внаслідок розрахунку із застосуванням коефіцієнта 2, додається фіксований тариф

- для видань загальнодержавної сфери розповсюдження – 16,78 коп., з них за:

перевезення до обласних центрів або пунктів обміну на магістральних маршрутах – 5,30 коп.;

перевезення в межах області та району - 7,48 коп.;

експедирування – 4,00 коп.;

- для видань обласної сфери розповсюдження - 7,48 коп.;

- для видань районної та місцевої сфер розповсюдження- 6,50 коп.;

2) у разі якщо формати та кількість шпальт не є кратними А3, 4 шпальти, фіксований тариф розраховується за фактичним форматом та кількістю шпальт.

Вартість послуг з приймання та доставки вітчизняних періодичних друкованих видань за передплатою формується відповідно до цих тарифів.

Отже, затверджені Міністерством інфраструктури тарифи на приймання та доставку вітчизняних періодичних друкованих видань за передплатою є обов`язковими до застосування відповідними суб`єктами господарювання, що здійснюють відповідну діяльність, а останні не вправі самостійно встановлювати застереження чи обмеження застосування тарифів.

Щодо твердження відповідача, що накази Мінінфраструктури про затвердження тарифів, на які посилається АТ «Укрпошта» у позовній заяві, та тарифи про які йдеться в п. 3.2 Договору є різними, оскільки ці тарифи встановлені на «послуги», а спірний п. 3.2 договору встановлює «роботи» з експедирування і перевезення газет з додатковою кількістю полос або журналів більшою вагою і як наслідок, така умова п. 3.2 не може порушувати нормативний акт, який не поширюється на відносини, які регулюються п. 3.2 договору, слід зазначити наступне.

Відповідно до положень Правил розповсюдження періодичних друкованих видань, затверджених Наказом № 169/81/492 від 10.12.1998 року Державного комітету зв`язку України Міністерства інформації України Міністерства транспорту України, розповсюдження періодичних друкованих видань - оформлення передплати, замовлення тиражів уроздріб, експедирування, перевезення, оброблення, доставлення та вручення видань передплатнику, продаж видань уроздріб; ( Абзац чотирнадцятий розділу із змінами, внесеними згідно з Наказом Держкомзв`язку N 135/31/585 ( z0914-99 ) від 06.12.99);

експедирування періодичних друкованих видань - виробнича операція, до якої входить приймання від видавця, редакції періодичних друкованих видань, обробка та здавання їх за призначенням.

Відповідно до п. 20 Правил, експедирування періодичних друкованих видань здійснюється за картковою і адресною системами. Експедирування періодичних друкованих видань за картковою системою включає такі операції: - приймання періодичних друкованих видань від видавця, редакції; - підготовка документації для обробки і відправлення періодичних видань до газетних вузлів; - видавання періодичних друкованих видань на робочі місця обробки; - формування посилів періодичних друкованих видань; - сортування газетних пачок, мішків з періодичними друкованими виданнями за напрямками; - здавання мішків та пачок для відправлення за призначенням.

Згідно з п. 34 Правил, перевезення періодичних друкованих видань здійснюється згідно з Правилами перевезення пошти та експлуатації поштових вагонів на залізницях України, затвердженими спільним наказом Міністерства зв`язку України і Міністерства транспорту України від 20.03.97 N 26/90 ( z0121-97 ) і зареєстрованими в Мін`юсті України 14.04.97 за N 121/1924, Правилами перевезення пошти автомобільним транспортом, затвердженими спільним наказом Міністерства зв`язку України і Міністерства транспорту України від 12.03.97 N 32/76 (z0195-97) і зареєстрованими в Мін`юсті України від 28.05.97 за N 195/1999, Повітряним кодексом України ( 3167-12 ) та цими правилами.

Аналізуючи наведене вбачається, що експедирування і перевезення - це складові такої послуги як розповсюдження періодичних друкованих видань, і не можуть розцінюватися як окремі види робіт, які мали б оплачуватися видавцем за ціною, визначеною в договорі, АТ «Укрпошта», в разі їх виконання останнім. Отже, плата за експедирування і перевезення, як за послуги, підпадає під тарифи, які затверджені Міністерством інфраструктури.

Так, відповідач у відзиві погоджується, що Закон України «Про ціни та ціноутворення» встановлює для суб`єктів господарювання лише обов`язок дотримуватися фіксованих цін, тобто використовувати у договорах та їх виконанні ціну договору у тому розмірі, встановлених державою. Однак, на його думку, жоден із законодавчих актів не встановлює будь-яких обмежень чи зобов`язань для суб`єктів господарювання в частині визначення їх взаємних договірних зобов`язань, наявності умов для їх виконання, окрім умов договору, що стосуються ціни договору, тобто грошового еквіваленту одиниці послуги. Закон України «Про ціни та ціноутворення» або інші законодавчі акти не містить заборони для суб`єктів господарювання регулювати в договорі порядок та умови застосування регульованих фіксованих цін.

Проте у спростування наведеного слід зазначити, що в той час, коли було визначено додаткову умову, за якою встановлені центральним органом виконавчої влади тарифи застосовуються лише за умови, якщо це потягнуло витрати Укрпошти, що більші за розрахункові, будь-яких базових розрахунків до договору не оформлялося, оскільки всі тарифи визначалися на рівні центрального органу виконавчої влади.

Суд вважає п. 3.2. договору, містить додаткову умову застосування тарифів за збільшений обсяг видання, а саме визначення витрат Укрпошти, що є більшими за розрахункові, механізм і порядок визначення яких не врегульовано ані самим договором, ані нормами чинного законодавства, відтак є умовою договору, що обмежує застосування тарифів встановлених центральним органом виконавчої влади.

Не заслуговує на увагу також твердження відповідача, що п. 3.2 договору ніяким чином не порушує право позивача, тому звернення до суду із таким позовом є безпідставним. На думку відповідача, збереження дійсності оспорюваної частини Договору в діючій редакції не порушує будь-яких прав Укрпошти пов`язаних із виконанням Договору та перешкоджає їй реалізувати ці права у спосіб передбачений п. 3.2 Договором, оскільки Укрпошта має усі можливості для отримання від ТзОВ «Експрес Медіа сХаб» оплати за експедирування та доставку додаткових обсягів друкованих видань, але при виконанні Укрпоштою умов передбачених п. 3.2 Договору.

Однак, як йшлося вище, вказана умова виконання обов`язку щодо здійснення доплати видавцем ставить в залежність від доведенням Укрпоштою додаткових витрат, пов`язаних із доставкою додаткових обсягів видань, що є порушенням норм чинного законодавства.

Як зазначив позивач в судовому засіданні, у діяльності, пов`язаній із доставкою періодики, задіяні майже 31 тисяча листонош та близько 3,0 тис. одиниць автомобільного транспорту АТ «Укрпошта». Для перевезення пошти та друкованих видань використовується понад 3,1 тис. поштових маршрутів загальною протяжністю понад 311,8 тис. км. Безумовно, що така діяльність потребує значних витрат. Значний вплив на собівартість послуги мають витрати на оплату праці з нарахуваннями, які в загальних витратах «Укрпошти» становлять близько 70%. Водночас розмір мінімальної заробітної плати, передбачений у Державному бюджеті України на відповідний рік, постійно збільшувався. На збільшення витрат АТ «Укрпошта» та відповідно зростання собівартості надання послуги з приймання та доставки вітчизняних періодичних друкованих видань за передплатою істотно впливають й інфляційні процеси та підвищення цін на паливно-мастильні матеріали, тарифів на електроенергію, опалення та інші комунальні послуги. Індекс цін виробників, роботи та послуги яких національний оператор поштового зв`язку «Укрпошта» використовує для надання послуг поштового зв`язку та послуг з приймання та доставки вітчизняних періодичних друкованих видань за передплатою, тільки за січень - жовтень 2017 року становив 12,7% (за даними Державної служби статистики України), прогноз на 2018 рік - 10,2% (постанова Кабінету Міністрів України від 31.05.2017 року № 411 «Про схвалення Прогнозу економічного й соціального розвитку У країни на 2018-2020 роки»).

Таким чином, розроблений наказ Міністерства інфраструктури України «Про затвердження Тарифів на приймання та доставку вітчизняних періодичних друкованих видань за передплатою» спрямований на подолання явищ, що негативно позначаються на фінансовому стані підприємства «Укрпошта», забезпечення мінімальної рентабельності надання цих послуг.

Тож, під час формування та затвердження тарифів, окрім інвестиційної складової частини, закладались показники зростання рівня заробітної плати, в т.ч. встановленої мінімальної заробітної плати, інфляційні процеси, підвищення цін на паливно-мастильні матеріали, тарифів на електроенергію, опалення та інші комунальні послуги.

Отже, затверджені Міністерством інфраструктури тарифи на приймання та доставку вітчизняних періодичних друкованих видань за передплатою є обов`язковими до застосування відповідними суб`єктами господарювання, що здійснюють відповідну діяльність, а останні не вправі самостійно встановлювати застереження чи обмеження застосування тарифів і ставити в залежність від витрат, механізму визначення яких не передбачено.

Виявлення факту про експедирування та перевезення газет та журналів в більшому обсязі, ніж передбачено договором, безумовно має наслідком встановлення додаткової плати за додаткові шпальти в межах тарифів, визначених законом, без будь - яких обмежень та умов щодо витрат на їх виконання, порядок та механізм визначення яких нічим не врегульовано.

Також відповідач подав заяву про застосування строків позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

У ч. 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Зважаючи на те, що суд визнав позовні вимоги обґрунтованими, однак, враховуючи подану відповідачем заяву про застосування строків позовної давності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку зі спливом строків позовної давності.

Для юридичної особи (суб`єкта підприємницької діяльності), як сторони правочину (договору), днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладення договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 19 серпня 2014 року у справі № 3-59гс14.

З позовом про визнання пункту договору недійсними у цій справі АТ «Укрпошта» звернулося до суду 06.06.2019 року, що підтверджується поштовим конвертом, у якому до суду надійшла позовна заява.

Так, позовна давність щодо вимоги про визнання недійсним пункту договору розпочала свій перебіг 07.10.2015 року та сплинула 07.10.2018 року з огляду на таке.

Позовна заява про визнання недійсною умови правочину, пред`явлена позивачем після спливу трирічного строку позовної давності, встановленого статтею 257 ЦК України, що має наслідком відмову у позові. Договір-доручення № 13-595 на розповсюдження періодичних видань за передплатою від 07.10.2015 року, а також Протокол розбіжностей до нього, частиною якого є оспорюваний пункт 3.2 було укладено та підписано уповноваженими особами від імені ТзОВ «Газета «Експрес» (після зміни найменування - ТзОВ «Експрес Медіа сХаб») та Львівської дирекції Укрпошти - 7 жовтня 2015 року. Згодом сторони пролонгували дію даного на наступні два роки, підписавши Додатковий договір від 07.09.2016 року. Дана обставина Укрпоштою визнається, про що зазначено у позовній заяві в цій справі. У преамбулі до протоколу розбіжностей від 07.10.2015 року, який підписано заступником директора Укрпошти та скріплено печаткою вказано, що «Сторони уклали цей протокол розбіжностей про наступне та домовились вважати Видавця кінцевою». В таблиці на сторінці 2 у десятій по рахунку лінійці в стовпці «Редакція Видавця» зазначено: «п. 3.2 доповнити словами «за умови, що таке збільшення тягне за собою витрати Укрпошти, що є більшими за розрахункові».

З огляду на це, відповідач стверджує, що позивач безумовно знав про зміст оспорюваної умови Договору найпізніше - 07.10.2015 року, з чого випливає висновок, що позивач знав або повинен був знати порушення свого права ще 07.10.2015 року. Саме ця дата є моментом початку відліку строку позовної давності, який завершився 07.10.2018 року.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного суду від 14.05.2019 року справа № 911/7394/18: для юридичної особи (суб`єкта підприємницької діяльності) як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Позивач у позовній заяві не посилається на обставини, передбачені статтями 263, 264 ЦК України, які могли стати підставою для зупинення або переривання перебігу позовної давності. Крім того, вимога про визнання недійсним правочину з підстав даного позову не належить до вимог, на які позовна давність не поширюється, (стаття 268 ЦК України). До такої вимоги на застосовуються спеціальний (більший ніж 3 роки) строк позовної давності. Таким чином, позовні вимоги у даній справі заявлені після закінчення строку позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України. Будь-яких обгрунтувань причин пропуску такого строку, позивач на подавав, як і клопотань про його поновлення.

Також, пункт 2.8. постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 року № 11 містить наступне роз`яснення: щодо вимог, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України, з урахуванням водночас наведеного в підпунктах 2 і 3 пункту 5 Перехідних та прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 № 4176-УІ). Перебіг позовної давності починається, за загальним правилом, від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України), за винятком випадків, зазначених у частинах другій і третій цієї статті.

Зважаючи на вищевикладене, враховуючи встановлені судом факти, наявність поданої відповідно до частини 3 ст. 267 Цивільного кодексу України заяви ТОВ "Експрес медіа сХаб" про застосування позовної давності, позовні вимоги про визнання недійсним пункту договору не підлягають задоволенню з огляду на сплив позовної давності.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частинами ч. ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та обєктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

З огляду на вищевикладене, господарським судом були створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції, відтак було досліджено всі докази, наявні в матеріалах справи та надано оцінку всім доводам сторін.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, у зв`язку зі спливом позовної давності.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України, витрати на оплату судового збору в розмірі 1921,00 грн. залишаються за позивачем.

Керуючись ст. ст. 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог Акціонерного Товариства “Укрпошта” в особі Львівської дирекції до Товариства з обмеженою відповідальністю “Експрес медіа сХаб” про визнання умови договору недійсною відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Веб -адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено « 10» жовтня 2019 р.

Суддя Горецька З. В.