Постанова

Іменем України

3 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 709/1173/17

провадження № 51-875км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 12квітня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 22листопада 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016250280000587, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.286 Кримінального кодексу України (далі КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 12 квітня 2018року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 5 100 грн без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання.

Стягнуто:

з ПАТ НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_8 відповідно 12294, 27 грн і 614, 71 грн у рахунок відшкодування витрат на лікування та моральної шкоди.

з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 9385, 29 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.

Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 04 грудня 2016 близько 13:15, керуючи автомобілем «ГАЗ-330202» (державний номерний знак НОМЕР_1 ), рухаючись по провулку Шевченка до виїзду на вулицю Шевченка в с. Мельники Чорнобаївського району Черкаської області всупереч вимогам п. 2.3б), п. 16.11 Правил дорожнього руху України (далі ПДР), рухаючись по другорядній дорозі, не надав перевагу в русі транспортному засобу, який наближається до даного перехрестя проїзних частин по головній дорозі, виїхав на перехрестя провулку Шевченка вулиці Шевченка в с.Мельники Чорнобаївського району Черкаської області, де допустив зіткнення з автомобілем «ЗАЗ SENS» (державний номерний знак НОМЕР_2 ) під керуванням водія ОСОБА_9 , який рухався зліва направо відносно його напрямку руху, внаслідок чого автомобіль «ЗАЗ SENS», реєстраційний номер НОМЕР_2 , виїхав на зустрічну смугу руху, переїхавши її, виїхав на ліве узбіччя, де скоїв наїзд на електроопору.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі ДТП) пасажир автомобіля «ЗАЗ SENS», ОСОБА_8 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я у вигляді закритого перелому лівої променевої кістки зі зміщенням уламків.

Апеляційний суд Черкаської області ухвалою від 22 листопада 2018 року змінив вирок місцевого суду в частині вирішення цивільного позову, збільшивши розмір моральної шкоди. Стягнув з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 40000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, а в решті вирок місцевого суду залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати постановлені судові рішення щодо ОСОБА_7 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги захисник зазначає, що суд першої інстанції в основу обвинувального вироку поклав недопустимий доказ, а саме висновок судовоавтотехнічної експертизи від 13 лютого 2017 № 88/17-23, оскільки, цей висновок, на думку скаржника, не відповідає вимогам КПК. Крім того, суд всупереч вимог ст. 22 КПК безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про проведення повторної судово-автотехнічної експертизи. Стверджує, що на час проведення експертизи ОСОБА_7 не мав процесуального статусу підозрюваного у кримінальному провадженні, а тому його не ставили до відома про проведення стосовно нього судових експертиз, що є порушенням права на захист останнього. Апеляційний суд, при перегляді вироку, на вказані порушення не звернув уваги, належним чином не перевірив усіх доводів, наведених у апеляційній скарзі захисника (щодо порушення права на захист обвинуваченого та невідповідність висновку вимогам пунктів 5,6, ч. 1 ст. 102 КПК) та постановив судове рішення з порушенням статей 404, 419 КПК. Також усупереч вимогам статей 91, 374 КПК згаданий суд на переконання захисника, не навів належних аргументів щодо збільшення розміру відшкодування з ОСОБА_7 моральної шкоди до 40000 грн.

На вказану касаційну скаргу, потерпіла ОСОБА_8 подала заперечення, в яких наводячи доводи щодо безпідставності заявлених вимог захисника, просила залишити їх без задоволення, а судові рішення без змін.

Позиція учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 підтримали подану касаційну скаргу, просили скасувати судові рішення та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Прокурор заперечила проти задоволення касаційної скарги захисника, просив оскаржені судові рішення залишити без змін.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Набудь-яких інших підставах (через неповноту судового розгляду та невідповідність висновків, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження), суд касаційної інстанції не вправі приймати рішення про скасування чи зміну оскаржуваних судових рішень, а виходить з обставин, установлених судами.

У поданій касаційній скарзі захисник, серед іншого, посилається на неповноту судового розгляду, не погоджується з установленими у вироку фактичними обставинами кримінального провадження, тоді як у силу статей 433, 438 КПК їх перевірки до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесено.

Разом із тим, як вбачається з матеріалів справи, висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК ґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду здодержаннямст. 23 КПКй оціненими відповідно дост. 94 вказаного Кодексу.

Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу: показань,допитаних у ході судового слідства потерпілої ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_9 про обставини дорожньо-транспортної пригоди, які мали місце 4 грудня 2016 року, зокрема те, що вони їхали з м. Черкаси у с. Мельник по вул. Шевченка по головній дорозі, яка має дві смуги руху, ОСОБА_7 виїжджав з пров.Шевченка, однак не зупинився на перехресті, а продовжив рух, внаслідок чого відбулося зіткнення; показань експерта ОСОБА_10 щодо проведеної ним експертизи № 88/17-23 від 13 лютого 2017 року, за результатами якої встановлено порушення водієм ОСОБА_7 п. 16.11.ПДР, висновки якої він підтримав.

Також суд проаналізував фактичні дані, що містяться у протоколах: огляду місцевості від 4 грудня 2016 року з доданою до нього схемою та таблицею зображень, в якому зафіксовано загальний вигляд місця ДТП, проведення слідчого експерименту від 30 січня 2017 року за участю водія автомобіля « ЗАЗ SENS» ОСОБА_9 , який показав та розказав про обставини ДТП, які мали місце 4 грудня 2016 року, у висновку експерта № 02-01/205 від 31 січня 2017 року про характер, механізм, локалізацію та тяжкість заподіяних потерпілій ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, у висновку судової автотоварознавчої експертизи № 20/17 від 10 лютого 2017 року з доданою до нього фототаблицею, протоколом огляду транспортного засобу, даними про вартість автомобіля та калькуляцією, згідно з яким встановлено вартість ремонтно відновлюваних робіт «ЗАЗ SENS» та вартість матеріального збитку, спричиненого власнику автомобіля;у висновку експерта № 88/17-23 від 13 лютого 2017 року про невідповідність дій водія ОСОБА_7 п. 16.11.ПДР, яке перебуває в причинному зв`язку з настанням ДТП.

Ретельно дослідивши зібрані у кримінальному провадженні докази та оцінивши їх з точки зору належності, достовірності, допустимості, а сукупність зібраних доказів? з точки зору достатності і взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення, суд дійшов правильного висновку про доведеність поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК.

Доводи у касаційній скарзі захисника про те, що висновок експерта № 88/17-23 від 13 лютого 2017 року, який суд поклав в основу доведеності винуватості ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 286 КК є недопустимим доказом через невідповідність його вимогам КПК, є необґрунтованими.

Так, вищезазначений висновок складено із дотриманням вимог статей 101, 102 КПК, дослідження було проведено з дотриманням процесуального порядку призначення й проведення експертизи. Крім того, виконання експертизи було доручено ОСОБА_10 , який є кваліфікованим експертом Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, має відповідну освіту та стаж роботи. При проведенні експертизи ОСОБА_10 попереджався про кримінальну відповідальність за статтями384,385 КК. При цьому допитаний у судовому засіданні ОСОБА_10 підтвердив вищезгаданий висновок та зазначив, що вихідних даних було достатньо для проведення експертизи, а параметри, на які вказує сторона захисту, є схожими з тими, що вказані в постанові про призначення експертизи і не впливають на кінцевий результат.

Не заслуговують на увагу і доводи сторони захисту про те, що на час проведення судової автотехнічної експертизи від 13 лютого 2017 року ОСОБА_7 не мав процесуального статусу підозрюваного у кримінальному провадженні, що призвело до порушення його прав, передбачених ст. 42 КПК.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження не встановлено будь-яких даних, які б давали підстави вважати, що при проведенні вказаної експертизи були порушені права чи свободи ОСОБА_7 . Лише після проведення згаданої експертизи, відповідно до якої встановлено наявність у діях останнього порушенняправил дорожнього рухута причинно-наслідковий зв`язок між цими порушеннями і настанням ДТП, йому було оголошено про підозру (29 травня 2017 року).

Отже, всупереч доводам захисника, проведення судово-автотехнічної експертизи до моменту оголошення ОСОБА_7 підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, не є підставою для визнання висновку експерта недопустимим доказом.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, клопотання сторони захисту про призначення повторної судово-автотехнічної експертизи вирішувались судами першої та апеляційної інстанцій у встановленому кримінальним процесуальним законом порядку, зокрема, відповідно до положень ст. 350, ч. 3 ст. 404 КПК (т. 1, а. к.п. 191-193, т. 2, а. к. п. 38-40, 158).

Отже, посилання в касаційній скарзі на порушення судами вимог КПК не можна визнати прийнятними.

Переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі сторони захисту доводам про необґрунтованість засудження ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 286 КК та недопустимості доказів, обґрунтовано відмовивши у їх задоволенні, навівши переконливе обґрунтування прийнятого рішення. Порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційним судом не встановлено. Ухвала апеляційного суду в цій частині відповідає вимогам статей 370,419 КПК є законною, обґрунтованою та вмотивованою.

Разом з тим, заслуговують на увагу доводи, наведені у касаційній скарзі захисника про те, що апеляційний суд безпідставно збільшив розмір відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_8 до 40000 грн.

Так, ст. 23 Цивільного кодексу України (далі ЦК) передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає, між іншим, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Відповідно до ст. 1167 ЦК під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд має навести у рішенні відповідні мотиви.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, потерпіла ОСОБА_8 у підготовчому судовому засіданні заявила цивільний позов про стягнення з ОСОБА_7 , зокрема, на її користь 40000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Визначаючи розмір заподіяної потерпілій моральної шкоди, місцевий суд частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_8 і стягнув з засудженого ОСОБА_7 з огляду на вимоги ст. 1194 ЦК на її користь у рахунок відшкодування моральної шкоди у розмірі 9385,29 грн.

Переглянувши кримінальне провадження, зокрема, за апеляційною скаргою представника потерпілої адвоката ОСОБА_11 щодо неправильного вирішення цивільного позову в частині відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд вказав, що внаслідок порушення ОСОБА_7 правил безпеки дорожнього руху потерпіла ОСОБА_8 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я у вигляді закритого перелому лівої променевої кістки зі зміщенням уламків, у результаті чого відчувала фізичний біль та зазнала душевних страждань пов`язаних з проблемами зі здоров`ям, погіршенням сну, знервованістю. Враховуючи викладене, апеляційний суд змінив вирок місцевого суду у цій частині та постановив стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 40000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Однак апеляційний суд при цьому належним чином не врахував, що потерпіла, перебуваючи на пасажирському синінні в момент ДТП була не пристебнута ременями безпеки, що сприяло її травмуванню.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що розмір морального відшкодування, визначеного судом апеляційної інстанції, не відповідає принципам розумності і справедливості, а тому вважає за необхідне змінити ухвалу апеляційного суду в частині вирішення цивільного позову шляхом зменшення розміру моральної шкоди, який підлягає стягненню з засудженого ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_8 у рахунок відшкодування моральної шкоди до 30 000 грн.

Таке стягнення не впливає на обсяг обвинувачення та правову кваліфікацію правову кваліфікацію кримінального правопорушення.

За вказаних обставин, касаційна скарга захисника ОСОБА_6 підлягає задоволенню частково.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 22 листопада 2018 року щодо ОСОБА_7 в частині вирішення цивільного позову змінити, зменшити розмір суми, яка підлягає стягненню з засудженого у рахунок відшкодування моральної шкоди на користь потерпілої ОСОБА_8 до 30000 грн.

У решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3