ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2019 року справа №200/9691/19-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Компанієць І.Д. (суддя-доповідач),

суддів Блохіна А.А., Сіваченка І.В..,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 серпня 2019 року у справі № 200/9691/19-а (головуючий І інстанції Бабіч С.І. ) за позовом ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії ,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом, в кому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області щодо невиконанню вимог п. 1 статті 63 ЗУ «Про виконавче провадження», п. 2 ст. 63 ЗУ «Про виконавче провадження», абзацу 3 п. З ст. 63 ЗУ «Про виконавче провадження».

- зобов`язати Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області відповідно до абзацу 3 п. 3 ст. 63 ЗУ «Про виконавче провадження» направити до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та винести постанову про закінчення виконавчого провадження № 57879608.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Станом на 25.07.2019 року відповідач ухиляється від виконання вказаної норми закону, оскільки на адресу позивача не надходить повідомлення про направлення до органів досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, також відповідач не виносить постанову про закінчення виконавчого провадження по примусовому виконанню рішення у справі №805/3311/18-а від 27.07.2018 року.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23 серпня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з судовим рішенням, позивач звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Обґрунтування апеляційної скарги.

Відповідач проводить формальну переписку з позивачем, створюючи ілюзорне враження, начебто проведення виконавчих дій по примусовому виконанню судового рішення №805/3311/18-а від 27.07.2018 року.

Відсутність фінансування не є поважною причиною невиконання судового рішення в розумінні ЄСПЛ, що не враховано судом першої інстанції. Всупереч обов`язку по застосування правових висновків, викладених в рішення Європейського суду з прав людини, суд першої інстанції не описав, чому він не взяв до уваги правовий висновок, викладений в рішення по справі «Юрій Миколайович Іванов проти України».

При застосуванні правової позиції, викладеної Верховним Судом по справі №405/3663/13-а, суд першої інстанції не врахував, що позивачем питання щодо накладення штрафу в позові не ставиться.

Відповідач неправомірно не направляє до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та не виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, оскільки згідно висновку Європейського суду з прав людини, викладеного в рішення по справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», Державна не має права посилатися на відсутність коштів в даному випадку, як на підставу поважності невиконання судового рішення, оскільки без участі боржника неможливо виконати судове рішення у справі №805/3311/18-а.

Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.

Фактичні обставини справи.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27.07.2018 року по справі № 805/3311/18-а визнано протиправною бездіяльність Селидовського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати пенсії позивачу з травня 2016 року.

Зобов`язано Селидовське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити виплату раніше призначеної пенсії позивачу з травня 2016 року.

Присуджено до стягнення з Селидовського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - боржник) за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судові витрати з судового збору у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

04.10.2018 року на виконання вказаного рішення видано виконавчий лист № 805/3311/18-а, який пред`явлено позивачем на примусове виконання відповідачу (а.с. 87).

Постановою від 10.12.2018 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 57879608 з примусового виконання вказаного виконавчого листа (а.с. 41).

26.12.2018 року на адресу відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області надійшов лист боржника за № 17443/07 про виконання судового рішення (а.с. 43-45).

У вказаному листі, зокрема, вказано, що на виконання вимог рішення суду від 27.07.2018 року, боржником було поновлено нарахування та виплату раніше призначеної позивачу пенсії за віком з травня 2016 року. Рішення суду відпрацьовано 24.09.2018 року.

Також зазначено, що головним розпорядником коштів, є Пенсійний фонд України. Кошти на виплату пенсії надходять до головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області за кодами бюджетної класифікації.

Боржник надавав інформацію щодо кількості пенсійних виплат за рішеннями суду на жовтень 2018 року із зазначенням суми заборгованості по ОСОБА_1 39231,23 грн., на листопад 2018 року із зазначенням суми заборгованості по ОСОБА_1 39231,23 грн., на грудень 2018 року із зазначенням суми заборгованості по ОСОБА_1 42101,23 грн. У грудні ОСОБА_1 отримала пенсію за грудень.

27.05.2019 року державний виконавець звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із заявою про заміну способу та порядку виконання вищезазначеного рішення суду.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10.06.2019 року у справі 805/3311/18-а у задоволенні вказаної заяви відмовлено у повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що невиконання судового рішення боржником в частині виплати суми пенсії за минулі періоди за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважитися невиконанням судового рішення без поважних причин. Оскільки відповідачем не допущено бездіяльності під час здійснення виконавчих дій в рамках виконавчого провадження №57879608 відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Оцінка суду.

Спірним питанням ційй справи є бездіяльність відповідача щодо не виконання вимог п.п.1-3 ст.63 ЗУ « Про виконавче провадження» та не направлення до органів досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та не винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 58007461.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VІІ (далі - Закон № 1404-VІІ).

Відповідно до ст.1 Закону № 1404-VІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1404-VІІ виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема, наказу, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Статтею 10 Закону № 1404-VІІ встановлено, що заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Статтею 13 Закону № 1404-VІІ визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

За порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавці несуть відповідальність в порядку, встановленому законом.

Порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом.

Статтею 26 Закону № 1404-VІІ визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною 5 зазначеної статті виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Частиною 6 статті 26 Закону № 1404-VІІ передбачено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Матеріали справи свідчать, що державним виконавцем виконані вказані вимоги Закону, а саме 10 грудня 2018 року на підставі заяви позивача, головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Григорян Г.Ю. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 57879608 (а.с. 16).

Розділом VIII «ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ НЕМАЙНОВОГО ХАРАКТЕРУ» Закону № 1404-VІІ визначений порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

Статтею 63 Закону № 1404 передбачено, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (п.2 ст.63).

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником (п.3 ст. 63).

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Відтак, аналіз вказаних норм свідчить, що державний виконавець зобов`язаний:

1. після спливу 10 денного строку, визначеного у постанові про відкриття виконавчого провадження, перевірити виконання рішення боржнику;

2. у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець винести постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначити вимогу виконати рішення протягом 10 робочих днів та попередити боржника про кримінальну відповідальність;

3. виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевірити виконання рішення боржником;

4. у разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, надіслати органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вжити заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, надіслати до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та винести постанову про закінчення виконавчого провадження.

Отже, Законом № 1404 чітко визначений строк, протягом якого державний виконавець зобов`язаний вчинити визначені цим же Законом дії.

За приписами п.п. 3, 5, 8 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2, управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань: планує доходи та видатки коштів Фонду в районі (місті), у межах своєї компетенції забезпечує виконання бюджету Фонду; забезпечує ведення бухгалтерського обліку з виконання доходів і видатків, кошторису видатків на утримання управління Фонду та своєчасно складає і в установленому порядку подає затверджену звітність головним управлінням Фонду; забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством.

Тобто, виплати пенсій здійснюються Селидівським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області виключно за рахунок Фонду та інших джерел, визначених законодавством, інших фінансових можливостей, крім зазначених, для здійснення виплат управління не має.

Пунктом 4 Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 передбачено, що Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань планує у відповідному регіоні доходи та видатки коштів Фонду, у межах своєї компетенції забезпечує виконання бюджету Фонду.

Згідно ст.ст. 23 та 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства.

Суд зазначає, що невиконання судового рішення в частині виплат грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, оскільки відповідач не належить до категорії розпорядників бюджетних коштів, а тільки є їх одержувачем (п 38, 47, ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України), не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 24.01.2018 року у справі № 405/3663/13-а (К/9901/1598/18).

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 статті 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Відповідно до матеріалів справи Селидовське об`єднане управління ПФУ Донецької області надавало інформацію щодо кількості пенсійних виплат за рішеннями суду на жовтень 2018 року із зазначенням суми заборгованості по ОСОБА_1 39231,23 грн., на листопад 2018 року із зазначенням суми заборгованості по ОСОБА_1 39231,23 грн., на грудень 2018 року із зазначенням суми заборгованості по ОСОБА_1 42101,23 грн. У грудні 2018 року позивач отримала поточну пенсію за грудень.

Суд зазначає, що сума заборгованості боржника перед позивачем обліковується у боржника та має бути виплачена згідно з вимогами та на умовах окремого порядку відповідно до п. 15 постанови КМУ від 08.06.2016р. №365 із змінами, внесеними постановою КМУ віл 25.04.2018 №335 (а.с. 16, 17).

Проте, з Державного бюджету України не виділені кошти на фінансування сум пенсій для виплати, обчислених органами Пенсійного фонду України.

Згідно пункту 6 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року №3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» судам необхідно враховувати, що постанови державного виконавця про [...] накладення штрафу належать до [...] відповідальності [...] за невиконання без поважних причин рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії […].

Згідно статті 75 Закону України від 2 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження», в редакції Закону України №2417-VIII від 15.05.2018 року, особа не несе відповідальності за невиконання рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії, у разі, якщо таке невиконання, сталося з поважних причин.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що невиконання судового рішення боржником в частині виплати cуми пенсії за минулі періоди за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновок щодо застосування норм права, викладений в постанові Верховного Суду від 24 січня 2018 року по справі № 405/3663/13-а (касаційне провадження К/9901/1598/18).

Суд наголошує, що органи Пенсійного фонду України лише здійснюють фактичну виплату громадянам коштів, які надходять від розпорядників бюджету Пенсійного Фонду.

Водночас, на підставі ч. 1,3,5 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно ч. 3 вказаної статті, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право зокрема: 1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; 10) звертатися до суду із заявою (поданням) про роз`яснення рішення у випадках, передбачених цим Законом, із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; 22) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

Суб`єкт владних повноважень має діяти виключно в межах та у спосіб, що встановлені законом, оскільки він виконує державні функції, і лише держава шляхом законодавчого регулювання визначає його завдання, межі його повноважень та спосіб, у який він здійснює ці повноваження. Розширене тлумачення суб`єктом владних повноважень способів здійснення своїх повноважень не допускається.

Враховуючи норми матеріального права та виходячи з аналізу матеріалів справи, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції щодо відсутності бездіяльності з боку відповідача під час виконання виконавчих дій в рамках ВП № 57879608, дії державного виконавця відповідають нормам Закону України «Про виконавче провадження», при цьому, невиконання вимог ч.ч. 1- 3 статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» не відбулось.

Відтак, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, як і похідні від них, а саме зобов`язання відповідача відповідно до п. 3 статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» направити до органів досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та винести постанову про закінчення виконавчого провадження № 57879608.

Суд апеляційної інстанції не вбачає порушення судом першої інстанції норм ст. 19 Конституції України та приписів КАС України, вимог Закону України «Про виконавче провадження», ст. 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року , чт. 17 ЗУ « Про виконання рішень так застосування практики Європейського суду з прав людини» та правових висновків ЄСПЛ по справі « Юрій Миколайович Іванов проти України» 9 п.54), на які наголошує апелянт, оскільки дії державного виконавця в рамках примусового виконання судового рішення відповідають принципу законності та наданим йому повноважень.

Окрім того в зазначених рішеннях ЄСПЛ йдеться мова про кошти Держави, а не кошти Пенсійного Фонду, який тільки частково фінансується з Державних коштів України.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 271, 272, 287, 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 серпня 2019 року у справі № 200/9691/19-а - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 серпня 2019 року у справі № 200/9691/19-а - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 08 жовтня 2019 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.Д. Компанієць

Судді А.А. Блохін

І.В. Сіваченко