ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2019 року м. Черкаси справа № 925/718/19

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Грачова В.М., при секретарі судового засідання Нестеренко А.М., за участі прокурора відділу прокуратури Черкаської області Синецької О.Ю., представників сторін: позивача - адвоката Новікова М.В. за довіреністю, відповідача - адвоката Ремши Д.С за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Черкаси справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ім Шевченка» до Москаленківської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області про визнання права власності на земельну ділянку та скасування запису про державну реєстрацію права,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "ім Шевченка" звернувся в господарський суд Черкаської області з позовом до Москаленківської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області (далі - відповідач), у якому просив суд:

визнати за позивачем право власності на земельну ділянку кадастровий номер 7125186800:02:000:4268 площею 49,2618 га, адреса: Черкаська обл., Чорнобаївський район, с/рада Москаленківська, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

скасувати запис про право власності номер 26130526 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності Москаленківської сільської ради на земельну ділянку кадастровий номер 7125186800:02:000:4268.

Позов мотивовано набуттям позивачем права власності на спірну земельну ділянку в наслідок правонаступництва після реорганізації шляхом перетворення колективного сільськогосподарського підприємства ім. Шевченка, якому спірна земельна ділянка належала на праві колективної власності. Свою правову позицію позивач підтверджує постановою Верховного Суду від 31.08.2018 у справі № 924/1020/17.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 18.06.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, по ній відкрито провадження у справі № 925/718/19 за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалами суду від 23.07.2019 (а.с. 36-39) і від 30.07.2019 (а.с. 61) відмовлено у задоволенні заяв позивача (а.с. 26, 55) про відвід судді Грачова В.М., на період їх розгляду провадження у справі зупинялось.

25.07.2019 року заступник прокурора Черкаської області подав заяву про вступ у справу на підставі ч. 6 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. 53 ГПК України. Заява обґрунтована тим, що предметом спору у справі № 925/718/19 є визнання права власності господарюючого суб`єкта - товариства з обмеженою відповідальністю «ім Шевченка» на земельну ділянку комунальної форми власності, у разі визнання права власності на землю за позивачем можуть бути порушені майнові інтереси територіальної громади, а відтак - держави.

Відповідач 29.08.2019 подав відзив на позовну заяву (а.с. 85-86), у якому позов не визнав, і посилаючись на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 року №5245-VI, зазначив, що спірна земельна ділянка є власністю територіальної громади, на території якої вона розташована.

Позивач в особі свого представника 29.08.2019 подав заяву щодо участі прокурора у справі № 925/718/19, у якій просив суд не підтверджувати підстави для представництва прокурора та не допускати прокурора до участі у справі (вх. № 26598, а.с. 81-83). Заява позивача обґрунтована тим, що про право прокуратури на представництво інтересів територіальних громад у Конституції України не передбачено, тому у прокурора немає повноважень представляти в суді інтереси місцевої ради.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 29.08.2019 року підготовче провадження у справі № 925/718/19 закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.09.2019 року.

17.09.2019 прокурор відділу прокуратури Черкаської області подала письмові пояснення щодо додаткового обґрунтування підстав вступу прокурора у справу, які судом приєднані до справи.

Ухвалою суду від 17.09.2019 року (в протоколі судового засідання) відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про недопуск прокурора до участі у справі № 925/718/19 з підстав суперечності цієї заяви нормам п. 2 ч. 6 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ч. 3 ст. 53 ГПК України.

У судовому засіданні представник позивача позов з підстав, викладених у позовній заяві, підтримав і просив задовольнити повністю, представник відповідача позов не визнав і просив суд відмовити у його задоволенні повністю, прокурор вирішення спору поклала на розсуд суду.

У судовому засіданні була оголошена перерва з 17.09 по 24.09. 2019 року.

Після перерви 24.09.2019 року відповідач явку представника не забезпечив, подав заява про продовження розгляду справи за його відсутності.

Згідно з ст.ст. 233, 240 ГПК України, у судовому засіданні судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, прокурора, дослідивши наявні в справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд відмовляє у задоволенні позову повністю з таких підстав.

Рішенням Чорнобаївської районної ради народних депутатів від 29.12.1993 року № 14-21 «Про роздержавлення земель та видачу державних актів на право колективної власності на землю та право постійного користування землею колективному сільськогосподарському підприємству ім. Шевченка» (а.с. 10) затверджено проект роздержавлення земель колективного сільськогосподарського підприємства ім. Шевченка, яким передбачено із загальної площі 2434,6 га залишити в державній власності 109,8 га земель та передати в колективну власність КСГП ім. Шевченка 2324,8 га земель (п. 1). Москаленківській сільській раді та КСГП ім. Шевченка доручено підготувати список громадян, що мають право на середню земельну частку, для заповнення додатку до акту на право колективної власності на землю (п. 5).

Відповідно до рішення Чорнобаївської районної ради народних депутатів від 29.12.1993 року № 14-21 «Про роздержавлення земель та видачу державних актів на право колективної власності на землю та право постійного користування землею колективному сільськогосподарському підприємству ім. Шевченка» колективному сільськогосподарському підприємству ім. Шевченка 01.04.1994 року було видано Державний акт на право колективної власності на землю серії ЧР 19-1 (а.с. 11-12), зареєстрований в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 55, згідно з яким колективному сільськогосподарському підприємству ім. Шевченка передано у колективну власність 2324,8 гектарів землі для ведення сільськогосподарського виробництва в межах згідно з планом. Додатком 1 до названого Державного акта є "Список громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу або товариства".

Із витягу з протоколу № 2 від 14.03.2000 року вбачається, що Зборами уповноважених членів КСГП ім. Шевченка 14.03.2000 року прийнято рішення про реорганізацію КСГП ім. Шевченка шляхом перетворення його у товариство з обмеженою відповідальністю ім. Шевченка, в голосуванні приймали участь 360 осіб (а.с. 16).

Із витягу зі Статуту позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «ім Шевченка» (а.с. 18, 97, 98) слідує, що позивач є правонаступником товариства з обмеженою відповідальністю ім. Шевченка, він же є правонаступником колективного сільськогосподарського підприємства ім. Шевченка (п. 1.2. Статуту).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 09.07.2019, товариство з обмеженою відповідальністю «ім Шевченка» має ідентифікаційний код юридичної особи 03793596 (такий же як і КСГП ім. Шевченка), засновниками (учасниками) товариства є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , керівником і підписантом товариства є ОСОБА_6, статутний капітал товариства сформований 16.03.2000 року і складає 11000 грн. (а.с. 17, 44-46).

Із висновку сертифікованого інженера-землевпорядника ОСОБА_5 слідує, що спірна земельна ділянка кадастровий номер 7125186800:02:000:4268 площею 49,2618 га знаходиться в межах землі, переданої у колективну власність КСГП ім. Шевченка на підставі Державного акта на право колективної власності на землю серії ЧР 19-1 від 01.04.1994 року, не підлягала паюванню, не була розпайована та не передавалась у приватну власність (а.с. 13).

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 07.06.2019 року № 169608616, 10.05.2018 року державним реєстратором Департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради Гнатиком А.І. проведено державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку кадастровий номер 7125186800:02:000:4268 за Москаленківською сільською радою, запис про право власності: 26130526. Того ж дня, 10.05.2018 року державним реєстратором Департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради Гнатиком А.І. проведено державну реєстрацію іншого речового права на земельну ділянку кадастровий номер 7125186800:02:000:4268 - права оренди цієї земельної ділянки за товариством з обмеженою відповідальністю «ім Шевченка», орендодавцем є Москаленківська сільська рада, запис про інше речове право: 26130569 (а.с. 14).

Предметом позову, що розглядається у даній справі, є вимога позивача про визнання права власності на земельну ділянку кадастровий номер 7125186800:02:000:4268 площею 49,2618 га, яка входить до складу земель, переданих згідно з Державним актом на право колективної власності на землю від 01.04.1994 року серія ЧР 19-1 у колективну власність колективному сільськогосподарському підприємству ім. Шевченка, правонаступником якого вважає себе позивач, та вимога про скасування запису про державну реєстрацію цього права за відповідачем.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та Законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 4, 6 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання наявності або відсутності прав, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Згідно з пунктами «а», «д» частини 3 статті 152 Земельного кодексу України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання прав, застосуванням інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Згідно з ч. 2 ст. 5 чинного Господарського процесуального кодексу України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Правові, економічні, соціальні та організаційні умови діяльності колективного сільськогосподарського підприємства визначає Закон України «Про колективне сільськогосподарське підприємство». Нормами цього Закону встановлено, що:

колективне сільськогосподарське підприємство (надалі - підприємство) є добровільним об`єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування. Підприємство є юридичною особою (ст.1 ч.ч. 1, 2);

майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам. Суб`єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени - в частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства (ст. 7 ч. 1 абз. 2, ч. 2);

земля може належати підприємству на праві колективної власності, а також може бути надана у тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди. Право підприємства на земельну ділянку або її частину може бути припинено в порядку і на підставах, встановлених Земельним кодексом України, Законом України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)". Члену підприємства, який побажав вийти з його складу, земельна ділянка надається із земель сільськогосподарських угідь підприємства, придатних для сільськогосподарського виробництва, в частині, що припадає на одного члена підприємства (ст. 10 ч.ч.1, 3, 4, 5);

реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) та ліквідація підприємства провадяться за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) його членів або за рішенням суду. При перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства (ст. 31 ч.ч. 1, 6).

Норми Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» в чинній редакції в цілому узгоджуються з нормами цього ж Закону у редакції від 31.10.1996 року, чинній на період реорганізації КСГП ім. Шевченка (станом на 14.03.2000 року).

Зокрема, нормами ч.ч. 1, 3, 4 ст. 10 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» в редакції від 31.10.1996 року передбачалось, що земля може належати підприємству на праві колективної власності, а також може бути надана у постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, а право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором. Право підприємства на земельну ділянку або її частину може бути припинено в порядку і на підставах, встановлених Земельним кодексом України. Члену підприємства, який побажав вийти з його складу для організації селянського (фермерського) господарства, земельна ділянка надається із земель запасу, а в разі їх відсутності - із земель підприємства, придатних для сільськогосподарського виробництва, в частині, що припадає на одного члена колективу.

Згідно з ст. 20 Закону України «Про власність» (в редакції від 28.02.1995, діючій на момент виникнення спірних відносин), суб`єктами права колективної власності є, в тому числі, трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи. Суб`єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про власність», у колективну власність можуть бути передані землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садівницьких товариств - за рішенням загальних зборів цих підприємств, кооперативів, товариств.

Відповідно до ст. 22 Земельного кодексу України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Згідно з ст. 28 Земельного кодексу України, сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, крім державних і комунальних, землі сільськогосподарського призначення можуть належати на праві власності. Право власності на землю цих підприємств може набуватися шляхом внесення до статутного капіталу земельних ділянок їх засновників та придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами. Реалізація права власності на землю зазначеними сільськогосподарськими підприємствами здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 82 Земельного кодексу України, юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного капіталу; в) прийняття спадщини; г) виникнення інших підстав, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України, набуття права на землю юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Указом Президента України від 8 серпня 1995 року N 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» установлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі майна радгоспів. Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. У разі виходу власника земельної частки (паю) з колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі в установленому порядку і видається державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку (пункти 1, 2, 6).

Відповідно до п. 4 Порядку оформлення правонаступництва за зобов`язаннями реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 14.03.2001 за N 63, основними умовами реорганізації є: прийняття вищим органом управління КСП рішення про реорганізацію; інвентаризація та паювання майна, визначення розміру паю кожного з членів КСП; створення юридичних осіб - правонаступників, до яких перейшли права та обов`язки реорганізованого КСП; визначення обсягів майнових прав та обов`язків КСП, що підлягають передачі кожному з правонаступників; виділення майна в рахунок майнових паїв членів КСП, які не стали засновниками новоутворених підприємств; затвердження вищим органом управління КСП переліку індивідуально визначеного майна, що підлягатиме передачі кожному з правонаступників у межах визначених для них обсягів правонаступництва; складання передавального або роздільного балансу; державна реєстрація підприємств-правонаступників; фактична передача майна новим власникам.

Згідно з п. 13 вказаного Порядку, при реорганізації КСП всі його члени припиняють членство в ньому і відповідно до чинного законодавства мають право на отримання майнового паю.

Відповідно до п. 17 зазначеного Порядку, обсяг правонаступництва визначається за передавальним (роздільним) актом (балансом), складеним на дату реорганізації КСП і затвердженим вищим органом управління КСП, який може бути уточнений на дату врегулювання майнових відносин у частині боргових зобов`язань підприємства і затверджений загальними зборами співвласників або іншим уповноваженим органом. Разом з установчими документами підприємства-правонаступника роздільний (передавальний) баланс є правовою підставою для встановлення наявності та обсягів правонаступництва за майновими правами та обов`язками КСП.

Відповідно до п. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 року № 5245-VI, з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки:

на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;

які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

Згідно з п. 13 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», органам місцевого самоврядування протягом року з дня опублікування цього Закону: забезпечити визначення будівель, споруд, інших об`єктів нерухомого майна комунальної власності, право власності на які не зареєстровано, та забезпечити здійснення державної реєстрації такого права.

Згідно з ст. 117 Земельного кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 року № 5245-VI, передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні. На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї. До земель комунальної власності, які не можуть передаватися у державну власність, належать земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об`єктів у державну власність.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 328 ЦК України встановлена презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.

З огляду на викладені обставини справи та наведені норми законодавства суд вбачає, що КСГП ім. Шевченка набуло права колективної власності на земельну ділянку площею 2324,8 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що було посвідчено відповідним Державним актом на право колективної власності на землю серії ЧР 19-1 від 01.04.1994 року. Спірна земельна ділянка кадастровий номер 7125186800:02:000:4268 площею 49,2618 га входить до складу земель, переданих згідно з цим Державним актом у колективну власність КСГП ім. Шевченка, що визнається відповідачем. Проте, позивачем не подано суду доказів, підтверджуючих передачу за передавальними балансами (актами) земельної ділянки площею 2324,8 га і, зокрема, спірної земельної ділянки площею 49,2618 га від КСГП ім. Шевченка до товариства з обмеженою відповідальністю ім. Шевченка, та в подальшому до позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «ім Шевченка».

За змістом наведених норм законодавства земля, передана у колективну власність КСГП ім. Шевченка, призначена для розпаювання між учасниками КСГП та особами, що мають право на земельну частку (пай). Нерозпайована земля повертається у власність держави або територіальної громади в залежності від конкретних обставин.

При реорганізації КСГП ім. Шевченка припинилось членство всіх його членів в ньому, засновниками новоутворених підприємств - товариства з обмеженою відповідальністю ім. Шевченка, та в подальшому позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «ім Шевченка» вони не стали, доказів отримання ними майнового і земельного паїв, виділення земельних ділянок в натурі, оформлення права приватної власності на них та внесення учасниками земельних ділянок, що складають у сукупності спірну земельну ділянку, до статутного фонду підприємства позивача ним також суду не подано.

Таким чином, набуття права власності позивачем на землю у зв`язку з правонаступництвом, про що стверджує позивач, або іншим законним способом суд визнає безпідставним і недоведеним.

Рішення державного реєстратора Департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради Гнатика А.І. про державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку кадастровий номер 7125186800:02:000:4268 за Москаленківською сільською радою, на підставі якого здійснено запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстр прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про право власності 26130526, про скасування якого заявив позивач, відповідає нормам ст. 117 Земельного кодексу України, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 року № 5245-VI, позивачем чи третіми особами не оскаржувалось, є чинним.

Цим же державним реєстратором проведено державну реєстрацію іншого речового права на спірну земельну ділянку - права оренди цієї земельної ділянки на підставі договору оренди землі за товариством з обмеженою відповідальністю «ім Шевченка», орендодавцем є відповідач - Москаленківська сільська рада, запис про інше речове право: 26130569, відтак позивач реалізував своє право на цю землю у визначений законом спосіб.

Вимога позивача про скасування запису про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за відповідачем є похідною від первісної вимоги, тому з урахуванням попереднього висновку і ця вимога також задоволенню не підлягає.

Із постанови колегії суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду від 31.08.2018 у справі № 924/1020/17, на правові позиції якої послався позивач, вбачається, що предметом позову у цій справі, що розглядалась, було визнання права власності на земельну ділянку, набутого на підставі правонаступництва від реорганізованої селянської спілки власників, якій ця земля належала на праві колективної власності. Крім того, як на підставу своїх вимог позивач посилався на те, що ним було набуто право власності на нежитлові будівлі, які розташовані на спірній земельній ділянці, що перебувала у власності селянської спілки власників, тому в силу ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України до позивача, як власника нерухомого майна, перейшло право на земельну ділянку, на якій розташоване нерухоме майно.

Обставини, які були предметом розгляду у справі № 924/1020/17, відмінні від обставин справи № 925/718/19, що розглядається судом.

Крім того, відповідно до частин 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів в Україні» від 02.06.2016 N 1402-VIII, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частин 1, 4 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», саме Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права. Відтак, суд не може взяти до уваги посилання позивача, наведені ним в обґрунтування позову.

Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 755/10947/17 також зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.

Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що:

учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43);

кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74);

належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76);

обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77);

достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78);

достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79);

учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80);

суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 86).

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на викладені обставини справи, встановлені на підставі доказів, поданих сторонами, та наведені норми законодавства суд надає перевагу запереченням відповідача, позов вважає необґрунтованим, недоказаним і з цих підстав у його задоволенні відмовляє повністю.

На підставі статті 129 ГПК України судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у сумі 27005,73 грн. покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236-240, 256 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «ім Шевченка» до Москаленківської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області про визнання права власності на земельну ділянку та скасування запису про державну реєстрацію права - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 04.10.2019 року.

Суддя В.М. Грачов