Постанова

Іменем України

02 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 753/21559/15-ц

провадження № 61-15498св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), КарпенкоС. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

відповідачі: ОСОБА_6, ОСОБА_7,

третя особа - Головне територіальне управління юстиції у м. Києві,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 червня 2017 року у складі судді Колесника О. М. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 07 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Заришняк Г. М., Мараєвої Н. Є.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 і просили встановити факт їх проживання понад п'ять років однією сім'єю з ОСОБА_8 та усунути відповідачів від права на спадщину.

Свої вимоги обґрунтовували тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_8, після смерті якого залишилася спадщина у вигляді квартири АДРЕСА_1. Зазначали, що усе своє життя проживали разом з померлим, оскільки батько ОСОБА_8 був вітчимом позивача ОСОБА_5 Після смерті ОСОБА_8 вони звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини та їм стало відомо, що із заявами про прийняття спадщини до нотаріуса також звернулися ОСОБА_7, яка є рідною сестрою померлого, та ОСОБА_6, яка є двоюрідною сестрою ОСОБА_8

Відповідачі за життя не надавали допомогу ОСОБА_8, не піклувалися про нього, не зважаючи на те, що після перенесеного інфаркту міокарда йому була встановлена друга група інвалідності та він потребував стороннього догляду. Похованням ОСОБА_8 займався ОСОБА_4 та відповідачі не брали участь у витратах на його поховання.

Враховуючи наведене, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 просили позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 07 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 07 вересня 2017 року, позов ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задоволено частково.

Усунуто ОСОБА_6 від права на спадкування за законом на спадщину, яка відкрилась на майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8

У задоволенні позові в іншій частині відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_6 визнала позовні вимоги, тому позов в частині вимог до неї підлягає задоволенню. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог суд виходив з того, що позивачами не доведено факт проживання із померлим ОСОБА_8 однією сім'єю понад п'ять років, а також те, що він потребував постійного стороннього догляду, від надання якого відповідач ОСОБА_7 ухилялася.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У вересні 2017 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили частково скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 червня 2017 року скасувати, скасувати ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 07 вересня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким встановити факт проживання однією сім'єю понад п'ять років ОСОБА_4, ОСОБА_5 з ОСОБА_8 та усунути від права на спадщину ОСОБА_7 Рішення суду першої інстанції в частині усунення ОСОБА_6 від права на спадкування просили залишити без змін.

В обґрунтування касаційної скарги зазначали, що судом першої інстанції при ухвалені оскаржуваного рішення не досліджувалися показання всіх свідків та не надано їм належну оцінку. Суд повинен був критично поставитися до показань свідків з боку відповідача ОСОБА_9

Судами невірно надано оцінку тій обставині, що позивачі у період з 2010 по 2015 рік проживали у АДРЕСА_1, оскільки вони лише були там зареєстровані, однак постійно проживали у місті Києві разом з померлим ОСОБА_8

Висновки суду про недоведеність безпорадного стану спадкодавця є помилковими, оскільки не відповідають встановленим обставинам у справі. В матеріалах справи наявні належні та допустимі докази, які підтверджують те, що ОСОБА_8 у 2012 році отримав інвалідність 2 групи безстроково.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

29 березня 2018 року справу № 753/21559/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

ОСОБА_7 направила заперечення на касаційну скаргу, в яких просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Судові рішення в частині позовних вимог до ОСОБА_6 в касаційному порядку не оскаржувалися та не переглядаються.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_8 Причиною його смерті була хронічна ішемічна хвороба серця, що підтверджується довідкою про причину смерті від 21 червня 2015 року.

Протягом 2012 року ОСОБА_8 переніс інфаркт міокарду, лікувався у кардіологічному відділенні Київської міської клінічної лікарні №1, йому була зроблена операція на серці 19 червня 2012 року, а 14 серпня 2012 року встановлена друга група інвалідності довічно. Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 10 ААА № 788706 він міг працювати в спеціально створених умовах.

ОСОБА_8 з 2010 року і по день смерті працював у Центральній спілці споживчих товариств України на різних посадах, йому надавалася матеріальна допомога на лікування у червні 2012 року, безвідсоткова позика у липні 2012 року та путівка Фонду соціального страхування до санаторію «Жовтень» з оплатою 20 % вартості у грудні 2012 року.

Стосовно обставин перебування спадкодавця у безпорадному стані судом першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, які пояснили, що у ОСОБА_17 не перебував у безпорадному стані, не потребував сторонньої допомоги, працював та отримував заробітну плату.

Після смерті ОСОБА_8 відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1.

11 червня 2015 року о 10:00 год до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу КамінськоїВ. П. звернулась рідна сестра померлого ОСОБА_7 із заявою про прийняття спадщини, а 02 листопада 2015 року о 13:45 год - двоюрідна сестра ОСОБА_6

Встановлено, що позивачі не були зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 і питання про це за життя ОСОБА_8 не ставили. Відповідно до повідомлення Канівської об'єднаної державної податкової інспекції місцем проживання позивача ОСОБА_5 в період з 01 квітня 2010 року по 30 червня 2015 року є будинок АДРЕСА_2, а місцем проживання позивача ОСОБА_4 - квартира АДРЕСА_3, при чому за цією адресою він займався підприємницькою діяльністю та звітував про свої доходи.

Згідно письмових пояснень, наданих ОСОБА_19 та ОСОБА_20 працівникам Канівського ВП ГУ НП України в Черкаській області, ОСОБА_5 проживає понад п'ять років у квартирі АДРЕСА_3. ОСОБА_4 також проживав за вказаною адресою, однак на сьогодні його місце проживання їм не відоме.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово (частина перша статті 1258 ЦК України).

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Згідно з частиною другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 21 постанови

від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України підлягає встановленню два юридичних факти: проживання однією сім'єю із спадкодавцем; на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю.

Обов'язковою умовою для визнання осіб членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої, четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суди попередніх інстанцій встановивши, що позивачами не доведено ту обставину, що вони протягом останніх п'яти років проживали разом з ОСОБА_8 однією сім'єю, дійшли правильних висновків про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 1224 ЦК України не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

За змістом частини п'ятої статті 1124 ЦК України особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Зі змісту частини п'ятої статті 1224 ЦК України та роз'яснень, викладених у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7 убачається, що правило частини п'ятої статті 124 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до Сімейного кодексу України не були зобов'язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для життєдіяльності спадкодавця, наявність можливості для цього та свідоме невиконання такою особою встановленого законом обов'язку.

Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права спадкування відповідно до частини п'ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця у безпорадному стані, потреба спадкодавця в сторонньому догляді, допомозі та піклуванні. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності у сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про усунення ОСОБА_7 від права на спадкування, суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи, застосували положення статті 1224 ЦК України та дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність позивачами тієї обставини, що ОСОБА_7 свідомо ухилялася від надання допомоги померлому ОСОБА_8, а також безпорадного стану спадкодавця та постійної його потреби у наданні допомоги відповідачем.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_5 та ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 07 вересня 2017 року в оскарженій частині залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 07 вересня 2017 року в оскарженій частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

С. О.Карпенко

В.А. Стрільчук