ПОСТАНОВА

Іменем України

03 жовтня 2019 року

Київ

справа №818/3683/14

адміністративне провадження №К/9901/8178/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Приватного підприємства «Тарасівка-99»

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2015 року (головуючий суддя - Осіпова О.О.)

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року (головуючий суддя - Старостін В.В., судді - Бегунц А.О., Рєзнікова С.С.)

у справі № 818/3683/14

за позовом Приватного підприємства «Тарасівка-99»

до Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2014 року Приватне підприємство «Тарасівка-99» (далі - Підприємство) звернулося до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області (далі - Охтирська ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.08.2014 за №0001992201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 504 659 грн за основним платежем та на 126 165 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, а також податкового повідомлення-рішення від 03.11.2014 за №0013781703 про застосування штрафних (фінансових) санкцій по податку з доходів фізичних осіб в сумі 37 203 грн 53 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані неправомірністю висновків відповідача про заниження позивачем бази оподаткування по продажу пшениці та ячменю ТОВ «Українські аграрні інвестиції» за відповідними договорами поставки. Так, позивач вважав, що Охтирською ОДПІ всупереч вимогам п.39.14 ст.39 Податкового кодексу України не доведено факту невідповідності ціни договору рівню звичайної ціни внаслідок відсутності достовірної інформації про укладені на момент продажу товару договори з ідентичними товарами у співставних умовах. Також Підприємство не погоджується з висновками контролюючого органу про порушення п.189.1 ст.189, пп. г п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України у зв'язку із заниженням податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 158 950 грн по залишкам озимої пшениці урожаю 2008 року, фактичну наявність яких не доведено під час проведення перевірки. Позивач вважає помилковим висновок відповідача про завищення податкового кредиту за листопад 2013 року у сумі 21 750 грн через непідтвердження реальності господарської операції з придбання цукру у ПП «Дружба 6» на загальну суму 130 500 грн. Крім того, підприємство не погоджується із висновком відповідача про завищенням ним податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 117 290 грн, посилаючись на те, що орендна плата за використання сільськогосподарської техніки, автомобілів та обладнання згідно з умовами договорів, укладених з ТОВ «Українські аграрні інвестиції», має сплачуватися за весь час перебування майна в оренді, незалежно від його фактичного використання в господарській діяльності ПП «Тарасівка-99» у певні періоди року. Також позивач вважав протиправним застосування штрафних (фінансових) санкцій по податку з доходів фізичних осіб в сумі 37 203 грн 53 коп., оскільки підприємством своєчасно і в повному обсязі було перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб, утриманий при виплаті доходу від надання в оренду земельної частки (паю) за відповідні періоди.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року, позовні вимоги задоволено частково:

визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 28.08.2014 року №0001992201 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 349 355 грн - за основним платежем та на 87 338 грн 75 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 03.11.2014 року №0013781703 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 37 203 грн 53 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанції зазначили, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 28.08.2014 №0001992201 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 349 355 грн за основним платежем та на 87 338 грн 75 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями та податкове повідомлення-рішення від 03.11.2014 за №0013781703 є протиправними та підлягають скасуваню.

При цьому суди визнали безпідставними позовні вимоги ПП "Тарасівка-99" щодо скасування податкового повідомлення-рішення, яким збільшено суму зобов'язання з податку на додану вартість на 158 950 грн за основним платежем та на 38 826 грн 25 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями. Суди погодилися з висновками контролюючого органу про недоведеність позивачем фактичної наявності залишків озимої пшениці урожаю 2008 року у кількості 733 812 кг на суму 794 749 грн 92 коп., а також їх використання у оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності сільськогосподарського підприємства, а тому визнали правильним нарахування зобов'язання, виходячи з бази оподаткування, визначеної згідно з п.189.1 ст.189 ПК України.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 20 січня 2016 року було виправлено очевидну арифметичну помилку в мотивувальній частині постанови Сумського окружного адміністративного суду від 02.04.2015, зазначено правильну суму штрафних (фінансових) санкцій « 39 737 грн 5 коп.» замість « 38 826 грн 25 коп». Виправлено очевидну арифметичну помилку, допущену в резолютивній частині постанови Сумського окружного адміністративного суду від 02.04.2015 і зазначено правильно про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.08.2014 №0001992201 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 345 709 грн та на 86 427 грн 50 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів в частині відмови в задоволенні позову, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та винести нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначив про безпідставність висновків відповідача щодо нарахування податкового зобов'язання, виходячи з бази оподаткування, визначеної згідно п.189.1 ст. 189 ПК України, по залишкам озимої пшениці в кількості 733 812 кг. Скаржник вказав, що суди не врахували положень ст..ст. 102, 187, 189, 198 Податкового кодексу України, ст.ст.14, 32 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст.ст. 91, 936 Цивільного кодексу України. Зауважив, що ПП «Тарасівка-99» не є кредитором ТОВ «Надежда» за грошовими зобов'язаннями і відповідно не повинно було подавати кредиторські вимоги до зазначеного підприємства. При цьому на момент перевірки ТОВ «Надежда» за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не значилося ліквідованим. Отже, передане на зберігання зерно рахується за вказаним підприємством. Також зауважив, що на момент здійснення перевірки закінчився строк нарахування податкового зобов'язання, так як відносини щодо зберігання товару мали місце у 2008 році. Суди не врахували доводів позивача і належним чином не обґрунтували правомірності прийняття податкових повідомлень - рішень.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 жовтня 2015 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.

Відповідач своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає розгляду справи.

03 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).

Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, Охтирською ОДПІ проведено планову виїзну перевірку ПП «Тарасівка-99» з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2011 до 31.12.2013, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 до 31.12.2013.

За результатами перевірки складено акт від 13.08.2014 №157/18-11-22/34205162 (том 1 а.с.25-143) (далі - Акт перевірки).

Як встановлено з Акту перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про порушення Товариством, зокрема:

- пунктів 39.1, 39.2, 39.4, 39.5 статті 39, пункту 188.1 статті 188, пункту 189.1 статті 18,. пунктів 198.1. 198.2 198.3, «г» 198.5, 198.6 статті 198, підпункту 209.15.1 пункту 209.15 статті 209 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI, із змінами та доповненнями (далі - Податковий кодекс України), в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість: по загальній декларації за листопад 2013 року на суму 21750 грн , по скороченій декларації на загальну суму 482909 грн, у тому числі за вересень 2011 року на суму 544 грн, за грудень 2011 року на суму 7216 грн, за вересень 2012 року на суму 28524 грн., за грудень 2012 року на суму 9460 грн, за січень 2013 року на суму 199 грн, за листопад 2013 року на суму 260658 грн, за грудень 2013 року на суму 176308 грн;

- підпунктів 168.1.4, 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України в частині несвоєчасного перерахування податку на доходи фізичних осіб до бюджету із нарахованої заробітної плати та із доходу від надання в оренду земельної частки (паю).

За результатами перевірки контролюючим органом прийнято:

- податкове повідомлення-рішення від 28 серпня 2014 року №0001992201, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 504 659 грн та застосовано штрафні санкції у розмірі 126 165 гривень;

- податкове повідомлення-рішення від 27 серпня 2014 року №0010381703, яким Підприємству збільшено грошове зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб у вигляді штрафних санкцій, передбачених пунктом 127.1 статті 127 Податкового кодексу України, у розмірі 37 575,39 гривень (т.1 а.с.144-147).

Рішенням Головного управління Міндоходів у Сумській області від 24.10.2014 року вих.№16114/10/18-28-10-03-04-186/237ск податкове повідомлення-рішення від 27.08.2014 №0001992291 залишено без змін, а податкове повідомлення-рішення від 27.08.2014 №0010381703 скасовано в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 371 грн 86 коп. та прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.11.2014 року за №0013781703 про застосування штрафних (фінансових) санкцій по податку на доходи фізичних осіб.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про законність податкового повідомлення - рішення від 28.08.2014 №0001992201 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 158 950 грн за основним платежем та на 38 826 грн 25 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями з таких підстав.

Згідно акту перевірки відповідач дійшов висновку про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість за грудень 2013 року на суму 158 950 грн по залишках озимої пшениці урожаю 2008 року в кількості 733 812 кг, фактичну наявність яких ПП «Тарасівка-99» не доведено та відповідно і не встановлено використання її у оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності сільськогосподарського підприємства.

Пунктом 189.1 ст.189 Податкового кодексу України передбачено, що у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Відповідно до п.198.5 ст.198 ПК України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання, виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 ст.189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися: а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу); б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Статтею 24 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» від 04.07.2002 року N 37-IV встановлено, що власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах.

Видача зерна володільцеві складського документа на зерно здійснюється в обмін на виписані на це зерно складські документи.

За договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов'язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб'єктом ринку зерна. Договір складського зберігання зерна укладається в письмовій формі, що підтверджується видачею власнику зерна складського документа (ч.2, ч.3 ст.26 Закону N 37-IV).

Згідно ч.1, ч.3, ч.4 ст. 28 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються договором складського зберігання зерна. Якщо поклажодавець після закінчення строку дії договору складського зберігання зерна не забрав зерно назад, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час його зберігання.

Статтею 31 цього ж Закону закріплений обов'язок поклажодавця забрати зерно у зернового складу після закінчення строку зберігання зерна. Зерновий склад зобов'язаний письмово за сім днів до закінчення строку зберігання зерна попередити поклажодавця зерна про закінчення строку зберігання зерна та запропонувати термін витребування зерна.

Як встановлено судами попередніх інстанцій ТОВ «Надежда» на підставі договору складського зберігання від 15.09.2008 за №23 зерновий склад прийняло на зберігання від ПП «Тарасівка-99» відповідно до накладної (реєстру накладних) зерно - пшеницю 2008 року, 4 та 6 класу зі строком зберігання до 01.04.2009, про що свідчать складські квитанції №30 від 17.09.2008, №46 від 24.09.2008, №196 від 30.09.2008, №61 від 01.10.2008 та №68 від 10.10.2008 (т.1 а.с.234-237).

Крім того, підприємством були надані копії рахунків та актів виконаних робіт за зберігання пшениці 4 та 6 класу за період липень - жовтень 2009 року, а також товарно-транспортні накладні на вивезення на зберігання озимої пшениці ТОВ «Надежда» за 2008 рік (т.1 а.с.190-233).

При цьому відсутні будь-які фінансово-господарські документи, що підтверджують фактичну сплату коштів за надані послуги зберігання суб'єктом підприємницької діяльності - зерновим складом (платіжні доручення, виписки банківських установ, прибуткові та видаткові касові ордери, фіскальні чеки тощо), а також Підприємством не надано доказів повернення зерна зі складу після закінчення строку його зберігання для подальшого переміщення чи продажу.

Отже, оскільки позивач не здійснював оплату послуг контрагента по зберіганню зерна, яке станом на грудень 2013 року не було повернуто зі зберігання, є підстави для висновку про відсутність відповідних господарських відносин у сторін. При цьому позивачем вимог про повернення переданого на зберігання майна або про відшкодування його вартості до ТОВ «Надежда», що перебувало у стані ліквідації, висунуто не було, а тому суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність такого у розпорядженні позивача і використання цього товару Підприємством в операціях, що не є господарською діяльністю платника.

Враховуючи викладене, відповідач відповідно до п.198.5 ст.198 ПК України правильно донарахував ПП «Тарасівка-99» податкове зобов'язання, виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 ст.189 цього Кодексу, за товарами під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту.

Доводи скаржника щодо закінчення 1095 денного строку донарахування податку на додану вартість є безпідставними з огляду на встановлення відповідачем факту використання товару на кінець перевіряємого періоду - грудень 2013 року.

Також, колегія судів також відхиляє посилання позивача на необґрунтованість судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, з підстав ненадання судами у своїх рішеннях відповідей на кожен довод позивача зазначений у позовній заяві та апеляційній скарзі, з огляду на судову практику Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини, в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент. Отже, відхиляючи скаргу, апеляційний суд, у принципі, має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій не порушували норм процесуального законодавства даючи відповіді лише на ті доводи позивача, які безпосередньо стосувались предмету спору. Зазначений підхід у практиці Європейського суду з прав людини, також стосується процесу касаційного розгляду скарги поданої скаржником.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Доводи касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у адміністративному позові, апеляційній скарзі та з урахуванням яких суди першої та апеляційної інстанції вже надавали оцінку встановленим обставинам справи. У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції на час прийняття судами рішень).

Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права та встановлених судами обставин, враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Тарасівка-99» залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 2 квітня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова