Справа № 127/2-1421/09
Провадження 4-с/127/54/19
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 жовтня 2019 року
м. Вінниця
Вінницькій міський суд Вінницької області
в складі: головуючого судді Борисюк І. Е.,
за участю: секретаря Максимчука Я.В.,
представника заявника Бевз О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу Бевз Оксани Іванівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на дії начальника Центрального відділу державної виконавчої служби міста Вінниця Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Шуляка В.О., -
ВСТАНОВИВ:
До Вінницького міського суду Вінницької області звернулась Бевз Оксана Іванівна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , із скаргою на дії начальника Центрального відділу державної виконавчої служби міста Вінниця Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Шуляка В.О.
Скарга мотивована тим, що 02.12.2010 державним виконавцем Вишенського відділу ДВС Вінницького міського управління юстиції була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом № 2-1421, виданим Ленінським районним судом м. Вінниці 12.06.2009 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» 29 492, 64 гривень, в тому числі й судового збору в розмірі 297, 71 гривень та витрат на ІТЗ в розмірі 30, 00 гривень. В той же день державним виконавцем була винесена постанова про арешт майна боржника та оголошено заборону його відчуження. 26.06.2012 виконавчий лист № 2-1421 був повернутий стягувачу на підставі п. 4 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», при цьому припинено арешт. Таким чином виконавче провадження є закінченим. В 2019 році заявник дізнався, що на майно, власником якого він є – квартиру, 17/3000 часток по АДРЕСА_1 , накладено арешт на підставі постанови державного виконавця від 02.12.2010 у виконавчому провадженні № 22977803. ОСОБА_1 звернувся до ДВС із заявою про зняття арешту з майна. У відповідь йому було повідомлено, що на примусовому виконанні виконавчий лист № 2-1421, виданий Ленінським районним судом м. Вінниці 12.06.2009, не перебуває. На даний час виконавчий документ повторно на виконання не пред`являвся. Таким чином, Центральний відділ ДВС м. Вінниця ГТУЮ у Вінницькій області в особі начальника Шуляка В.О. не вчинив жодних дій щодо зняття арешту з майна заявника. Такою бездіяльністю начальника Шуляка В.О. порушено права заявника, а саме право власності на вільне володіння, користування та розпорядження належним йому майном. Враховуючи, що виконавче провадження № 2277803 фактично закінчено, відсутність відкритого виконавчого провадження на виконання виконавчого листа № 2-1421, виданого Ленінським районним судом м. Вінниці 12.06.2009, та закінчення строків для його пред`явлення, Центральний відділ ДВС м. Вінниця ГТУЮ у Вінницькій області в особі начальника Шуляка В.О. зобов`язаний зняти арешт з майна ОСОБА_1 .
Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду із вимогами про визнання бездіяльності начальника Центрального відділу державної виконавчої служби міста Вінниця Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Шуляка В.О. відносно не зняття арешту з майна ОСОБА_1 , а саме квартири, що становить 17/3000 часток по АДРЕСА_1 , накладеного на підставі постанови державного виконавця від 02.12.2010 у виконавчому провадженні № 22977803, незаконною та зобов`язати його зняти арешт з цієї квартири.
Ухвалою суду від 15.07.2019 скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.
29.07.2019 судом отримано «відзив» на скаргу від головного державного виконавця Березової Н.М. Однак, суд не приймає даний відзив до розгляду, оскільки його подано неналежною особою. Враховуючи положення ст.ст. 447 та 450 ЦПК України, учасником справи, в даному випадку, є зокрема безпосередньо посадова особа ДВС, дії якої оскаржуються. Державний виконавець може надати пояснення у даній справі виключно у разі перебування у нього на виконанні виконавчого документа, дії в ході якого є предметом оскарження. Навіть у разі, якщо державний виконавець, дії якого оскаржуються, звільнений з посади (не здійснює відповідну діяльність), то до участі у справі судом може бути залучено виключно посадову особу, до компетенції якої належить вирішити питання про усунення порушення права чи свободи заявника.
У судове засідання посадова особа ДВС, дії якої оскаржуються, та стягувач не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час і місце розгляду справи. Причини неявки суду не повідомлено. Однак, в засідання з`явилась державний виконавець Заверуха Ж.А., яка не була допущена судом до участі у справі (ухвала суду постановлена не виходячи до нарадчої кімнати та занесена до протоколу судового засідання).
Враховуючи вищевказане, думку представника заявника та положення ст. 223 та ч. 2 ст. 450 ЦПК України, суд ухвалив провести розгляд справи у відсутність стягувача та посадової особи ДВС, дії якої оскаржуються (ухвала суду постановлена не виходячи до нарадчої кімнати та занесена до протоколу судового засідання).
У судовому засіданні представник заявника підтримала скаргу, аргументуючи мотивами викладеними у ній, та просила задовольнити.
Відповідно до ч. 1 ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Ухвалою суду від 15.07.2019 було встановлено, що заявник звернувся до суду із скаргою у строк встановлений законом.
Однак, заслухавши пояснення представника заявника, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
При розгляді скарги судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
02.12.2010 державним виконавцем Вишенського відділу ДВС Вінницького міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження № 22977803 про що винесено відповідну постанову, якою зокрема було накладено арешт на квартиру, АДРЕСА_2 НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 , належну на праві власності ОСОБА_1 , що вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 05.07.2019 (реєстраційне обтяження № 10850382).
26.06.2012 державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого листа № 2-1421, виданого Ленінським районним судом м. Вінниці 12.06.2009 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Кредитпромбанк» 29 492, 64 гривень, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 47 та ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» стягувачу. Також в постанові державний виконавець вказав про припинення чинності арешту майна боржника, скасування інших заходів примусового виконання рішення та можливість повторного пред`явлення виконавчого документа для виконання в строк до 26.06.2013.
29.05.2019 Центральним відділом ДВС м. Вінниця ГТУЮ у Вінницькій області Бородія В.А. повідомлено, зокрема про те, що після повернення вищевказаного виконавчого документа стягувачу, повторно він на виконання не пред`являвся.
З матеріалів цивільної справи № 2-1421/09 вбачається, що ухвалою суду від 28.12.2016 (приймаючи до уваги ухвалу суду від 13.02.2017 про виправлення описки) було замінено сторону виконавчого провадження - стягувача ВАТ «Кредитпромбанк» на ПАТ «Дельтабанк» за виконавчим листом № 2-1421, виданим Ленінським районним судом м. Вінниці за рішенням суду від 08.04.2009.
На сьогодні арешт на квартиру АДРЕСА_3 , належну ОСОБА_1 на праві власності, чинний.
Відповідно до Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.
Згідно з приписами ст. 14 ЦПК України, в редакції чинній на час набрання судовим рішенням законної сили у справі № 2-1421/09, та ст. 18 чинного ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках,встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (від 21.04.1999 № 606-XIV зі змінами та доповненнями) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 47 наведеного Закону виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо, зокрема, стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа.
У відповідності до приписів ч. 1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» (від 21.04.1999 № 606-XIV зі змінами та доповненнями) виконавче провадження підлягає закінченню у разі:
1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду;
2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання;
3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва;
4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого иданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню;
5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі;
6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення;
7) передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії (або ліквідатору) у разі ліквідації боржника - юридичної особи;
8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом;
9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ;
10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби;
11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону;
12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини;
13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону;
14) списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» (3319-17) заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.
Згідно із ч. 2 і ч. 2 ст. 50 наведеного Закону, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
У відповідності до ч. 3 – ч. 5 ст. 60 наведеного Закону з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. У разі наявності письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов`язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.
У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.
З аналізу положень Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що у разі повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п. 4 ч. 1 ст. 47Закону України «Про виконавче провадження» (від 21.04.1999 № 606-XIV зі змінами та доповненнями), виконавче провадження не є закінченим. При цьому, державному виконавцю не надано право на зняття арешту з майна боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав перешкоджання провадженню виконавчих дій або не здійснення авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій.
Суд відхиляє аргумент представника заявника про те, що виконавче провадження № 22977803 закінчено державним виконавцем 26.06.2012, оскільки державним виконавцем 26.06.2012 було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п. 4 ч. 1 ст. 47Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно ж до приписів статті 49 зазначеного Закону, виконавче провадження підлягає закінченню у передбачених частиною першою цієї статті випадках. При цьому, повернення виконавчого документа стягувачеві, у зв`язку з перешкоджанням провадженню виконавчих дій або не здійснення авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, не є підставою для закінчення виконавчого провадження згідно з приписами статті 49 Закону України «Про виконавче провадження».
Суд не погоджується із твердженням представника заявника про те, що якщо виконавчий документ не було пред`явлено до виконання протягом року з дати його повернення стягувачу, то виконавче провадження не може бути відновлено і є закінченим на підставі ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки законодавством України передбачено право стягувача на звернення до суду про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання. Крім того, про закінчення виконавчого провадження державним виконавцем має бути винесена вмотивована постанова.
Суд також не погоджується із твердженням представника заявника про те, що навіть у разі погашення заявником заборгованості, державний виконавець законодавчо позбавлений права прийняти постанову про зняття арешту з майна боржника, оскільки виконавчого провадження не існує. Так, ніщо не перешкоджає боржнику виконати рішення суду, що є його обов`язком з огляду, зокрема, на приписи Конституції України, Цивільного процесуального кодексу України, після чого арешт з майна боржника буде знято у відповідності до приписів чинного законодавства.
Вищевикладене узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою 17.01.2018 у справі № 910/8019-15-г.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» (від 21.04.1999 № 606-XIV зі змінами та доповненнями) та ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» (від 02.06.2016 № 1404-VIII із змінами і доповненнями) виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
В свою чергу, згідно із ч. 6 та ч. 7 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» (від 21.04.1999 № 606-XIV зі змінами та доповненнями) та ч. 8 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» (від 02.06.2016 № 1404-VIII із змінами і доповненнями), боржник зобов`язаний, зокрема, утримуватися від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення. Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.
Статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції чинній на час звернення боржника із заявою про зняття арешту, чітко визначено підстави і порядок зняття арешту з майна. Так, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:
1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;
9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.
Також судом враховано, що суд не вправі зобов`язати ДВС вчинити дії, які згідно із Законом України можуть здійснюватися тільки державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби. На що також звертав увагу Верховний Суд України в п. 7 Постанови Пленуму «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» № 14 від 26.12.2003 року та Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 18 Постанови Пленуму «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» № 6 від 07.02.2014 року (із змінами, внесеними згідно з Постановою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 03.06.2016) і в узагальненні від 28.01.2013 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення у цивільній справі».
Судом прийнято до уваги, що виконання судових рішень – це заключна стадія цивільного процесу. Завданням ДВС є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.
Згідно із ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно ч. 3 ст. 451 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Таким чином, розглянувши скаргу, заслухавши пояснення представника заявника в судовому засіданні, оглянувши матеріали справи, суд дійшов до переконання, що начальник Центрального відділу державної виконавчої служби міста Вінниця Головного територіального управлінця юстиції у Вінницькій області Шуляк В.О. діяв в межах своїх повноважень, як те визначено Законом України «Про виконавче провадження», відповідно до вимог чинного законодавства, з дотриманням засад диспозитивності, незалежності, справедливості, неупередженості та об`єктивності.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до переконання, що скарга Бевз Оксани Іванівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на дії (бездіяльність) начальника Центрального відділу державної виконавчої служби міста Вінниця Головного територіального управлінця юстиції у Вінницькій області Шуляка В.О. є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
Судом не встановлено понесення судових витрат у зв`язку з розглядом цієї скарги.
На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження» (від 21.04.1999 № 606-XIV зі змінами та доповненнями), Законом України «Про виконавче провадження» (від 02.06.2016 № 1404-VIII із змінами і доповненнями), ст.ст. 2, 4, 5, 10-13, 18, 76-82, 89, 95, 133, 229, 258-260, 263, 353, 354, 447-452 ЦПК України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні скарги Бевз Оксани Іванівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на дії (бездіяльність) начальника Центрального відділу державної виконавчої служби міста Вінниця Головного територіального управлінця юстиції у Вінницькій області Шуляка В.О. – відмовити.
Ухвала суду може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подання апеляційної скарги через Вінницький міський суд Вінницької області або до Вінницького апеляційного суду.
Повний текст ухвали суду складено 04.10.2019.
Суддя:
