ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/3857/18 Суддя (судді) першої інстанції: Бояринцева М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді: Собківа Я.М.,

суддів: Ісаєнко Ю.А., Файдюка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", в якому просила:

- визнати протиправними дії ДП «НАЕК «Енергоатом» щодо відмови надати їй копії декларацій про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру з 2012 по 2016 роки президента ОСОБА_2 , першого-віце президента ОСОБА_3 , віце-президентів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , генерального інспектора-директора ОСОБА_7, головного бухгалтера ОСОБА_6 та керівників відокремлених підрозділів;

- зобов`язати ДП «НАЕК «Енергоатом» надати протягом 5 робочих днів з дня набрання чинності постанови суду копії декларацій про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру з 2012 по 2016 роки президента ОСОБА_2 , першого-віце президента ОСОБА_3 , віце-президентів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , генерального інспектора-директора ОСОБА_7, головного бухгалтера ОСОБА_6 та керівників відокремлених підрозділів.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2019 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» щодо відмови у наданні копій декларацій про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру з 2013 по 2015 роки президента ОСОБА_2 , першого-віце президента ОСОБА_3 , віце-президентів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , генерального інспектора-директора ОСОБА_7, головного бухгалтера ОСОБА_6 та керівників відокремлених підрозділів.

Зобов`язано Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» надати протягом 5 робочих днів з дня набрання чинності постанови суду копії декларацій про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру з 2013 по 2015 роки президента ОСОБА_2 , першого-віце президента ОСОБА_3 , віце-президентів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , генерального інспектора-директора ОСОБА_7, головного бухгалтера ОСОБА_6 та керівників відокремлених підрозділів, крім відомостей, зазначених в абзаці 2 ч. 2 ст. 12 Закону України «Про засади та запобігання та протидії корупції», а саме: щодо реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта громадянина України, а також реєстрації місця проживання, дати народження декларанта, місцезнаходження об`єктів, які наводяться в декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якому просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2019 року та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні вимог даного позову.

Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення не повно досліджено обставини, що мають значення для справи та не правильно застосовано норми матеріального права.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки в апеляційній скарзі апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне здійснювати апеляційний перегляд рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2019 року в межах доводів та вимог апеляційної скаги Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом".

Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення до суду) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

З матеріалів даної справи убачається, що 05.09.2017 року позивач за № 024-ОМ направила на адресу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі по тексту - ДП НАЕК «Енергоатом») запит щодо надання в електронному вигляді копій декларацій про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру президента ОСОБА_2 , першого-віце президента ОСОБА_3 , віце-президентів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , генерального інспектора-директора ОСОБА_7, головного бухгалтера ОСОБА_6 та керівників відокремлених підрозділів за 2012-2016 роки.

Листом від 12.09.2017 року № 12581/32 за підписом директора центру зовнішніх інформаційних комунікацій ДП НАЕК «Енергоатом» позивачу було відмовлено в задоволенні запиту, у зв`язку з відсутністю запитуваної інформації, посилаючись на те, що дане підприємство не є розпорядником інформації про декларації посадових осіб.

Вказане стало підставою для звернення позивача з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 2 статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Відповідно до частин 2, 3 статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Згідно зі статтями 5,7 Закону України "Про інформацію", кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Право на інформацію охороняється законом.

Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначено у Законі України "Про доступ до публічної інформації" від 13 січня 2011 року

№ 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI).

Відповідно до ст.1 Закону № 2939-VI, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з п.2 ч.1 ст.5 Закону № 2939-VI, доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Положення статті 6 Закону № 2939-VI передбачено, що інформацією з обмеженим доступом є:

1) конфіденційна інформація;

2) таємна інформація;

3) службова інформація.

Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше.

Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше.

Не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.

Не належать до інформації з обмеженим доступом відомості, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданій відповідно до Закону України "Про запобігання корупції", крім відомостей, зазначених в абзаці четвертому частини першої статті 47 вказаного Закону.

Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

За приписами частини 2 статті 10 Закону № 2939-VI, обсяг інформації про особу, що збирається, зберігається і використовується розпорядниками інформації, має бути максимально обмеженим і використовуватися лише з метою та у спосіб, визначений законом.

Положенням статті 12 Закону № 2939-VI встановлено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у ст.13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 2939-VI, розпорядниками інформації визнаються:

1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання;

2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків;

4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Згідно частини 2 вказаної статті, до розпорядників інформації, зобов`язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб`єкти господарювання, які володіють:

1) інформацією про стан довкілля;

2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту;

3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян;

4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).

На розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами.

Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Пункт 6 ч.1 ст.14 Закону № 2939-VI передбачає, що розпорядники зобов`язані надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації.

Згідно з ч.1,2 ст.19 цього Закону, запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Відповідно до ч.1 ст.20 Закону № 2939-VI, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Частиною 1 ст.22 Закону № 2939-VI визначено вичерпний перелік для відмови у задоволенні запиту на інформацію, зокрема, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Згідно з ч.2 ст.22 цього Закону, відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Статтею 15 Закону № 2939-VI визначено перелік та види інформації, яку розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати.

Відповідно до ст. 18 цього Закону, для забезпечення збереження та доступу до публічної інформації документи, що знаходяться у суб`єктів владних повноважень, підлягають обов`язковій реєстрації в системі обліку, що має містити: 1) назву документа; 2) дату створення документа; 3) дату надходження документа; 4) джерело інформації (автор, відповідний підрозділ); 5) передбачену законом підставу віднесення інформації до категорії з обмеженим доступом; 6) строк обмеження доступу до інформації, у разі якщо вона віднесена до інформації з обмеженим доступом; 7) галузь; 8) ключові слова; 9) тип, носій (текстовий документ, плівки, відеозаписи, аудіозаписи тощо); 10) вид (нормативні акти, угоди, рішення, протоколи, звіти, прес-релізи); 11) проекти рішень (доповідні записки, звернення, заяви, подання, пропозиції, листи тощо); 12) форму та місце зберігання документа тощо.

Доступ до системи обліку, що містить інформацію про документ та знаходиться у суб`єкта владних повноважень, забезпечується шляхом: 1) оприлюднення на офіційних веб-сайтах суб`єктів владних повноважень такої інформації, а в разі їх відсутності - в інший прийнятний спосіб; 2) надання доступу до системи за запитами.

Система обліку публічної інформації не може бути віднесена до категорії інформації з обмеженим доступом. Розпорядники інформації несуть відповідальність за забезпечення доступу до системи обліку відповідно до закону.

Отже, із системного аналізу вищенаведених правових норм можна дійти висновку, що на суб`єктів владних повноважень, як розпорядників публічної інформації, покладено власне обов`язок формувати, розповсюджувати та забезпечувати доступ осіб до загальнодоступної публічної інформації, яка виникає та створюється в процесі здійснення ними своїх владних, делегованих повноважень, шляхом розміщення та оприлюднення такої інформації у спосіб встановлений законодавством, чим забезпечується дотримання прав громадян на доступ до публічної інформації.

Разом з тим, приписами частини третьої статті 101 Закону № 2939-VI передбачено, що публічна інформація, що містить персональні дані фізичної особи, оприлюднюється та надається на запит у формі відкритих даних у разі додержання однієї з таких умов:

1) персональні дані знеособлені та захищені відповідно до Закону України «Про захист персональних даних»;

2) фізичні особи (суб`єкти даних), персональні дані яких містяться в інформації у формі відкритих даних, надали свою згоду на поширення таких даних відповідно до Закону України «Про захист персональних даних»;

3) надання чи оприлюднення такої інформації передбачено законом;

4) обмеження доступу до такої інформації (віднесення її до інформації з обмеженим доступом) заборонено законом.

Як свідчать матеріали даної справи, 05.09.2017 року ОСОБА_1 звернулася до ДП «НАЕК «Енергоатом» із запитом про доступ до публічної інформації щодо надання копій декларацій про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру з 2012 по 2016 роки президента ОСОБА_2 , першого-віце президента ОСОБА_3 , віце-президентів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , генерального інспектора-директора ОСОБА_7, головного бухгалтера ОСОБА_6 та керівників відокремлених підрозділів, на що отримала відповідь, що запитувана інформація у ДП «НАЕК «Енергоатом» відсутня, оскільки дана компанія не є розпорядником інформації про декларації посадових осіб.

Відповідно до статуту ДП «НАЕК «Енергоатом», дане підприємство засноване на державній власності (а саме: на базі майна атомних електростанцій та їх інфрастуктур - ВО «Запорізька АЕС», ВО «Южно-Українська АЕС», ВО «Чорнобильська АЕС», ВО «Рівненська АЕС», ВО «Хмельницька АЕС» і є правонаступником їх майна, майнових прав і обов`язків) та належить до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.1996 року №1268 «Про створення Національної атомної енергогенеруючої компанії «Енергоатом» встановлено Державному комітетові по використанню ядерної енергії за погодженням з Міністерством економіки та Антимонопольним комітетом до 1.12.1996 року створити на базі майна атомних електростанцій та їх інфраструктур державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» з покладенням на неї функцій експлуатуючої організації, частину яких у перехідний період вона делегує атомним електростанціям.

При цьому, за змістом пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.10.1996 року №1268 «Про створення Національної атомної енергогенеруючої компанії «Енергоатом» вищим органом управління компанії «Енергоатом» є правління. Оперативне управління господарською діяльністю компанії здійснює президент компанії. Президент, перший віце-президент компанії, а також віце-президент компанії призначаються на посаду і звільняються з посади Кабінетом Міністрів України, а члени правління затверджуються та увільняються від обов`язків членів правління Міністерством енергетики та вугільної промисловості.

Як випливає зі змісту пункту 2.1 статуту ДП «НАЕК «Енергоатом», затвердженого наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 08.04.2013 року № 156, метою діяльності підприємства є виробництво електроенергії, забезпечення безпечної експлуатації та підвищення ефективності роботи атомних електростанцій, безперебійного енергопостачання суб`єктів господарювання та населення, а також, у межах своєї компетенції, забезпечення постійної готовності України до швидких ефективних дій у разі виникнення аварій на підприємствах атомної енергетики, радіаційних аварій у промисловості.

У зв`язку з цим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що засновником ДП «НАЕК «Енергоатом» є саме держава в особі Кабінету Міністрів України.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про звернення громадян", органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Згідно зі статтею 20 Закону України "Про звернення громадян", звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Як уже зазначалося, єдиною підставою для відмови у наданні позивачу копій декларацій про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру з 2012 по 2016 роки посадових та службових осіб ДП «НАЕК «Енергоатом» стало твердження відповідача про те, що дана компанія не є розпорядником інформації про декларації посадових осіб.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а саме: посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені у пункті 1 частини 1 цієї статті, особи, які входять до складу наглядової ради державного банку, державного підприємства або державної організації, що має на меті одержання прибутку.

Як зазначено у пункті 2.9 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №10 від 29.09.2016 року, вирішуючи питання, чи належить суб`єкт господарювання, до якого подано запит на інформацію, до числа суб`єктів природної монополії, суди повинні мати на увазі, що сфери діяльності суб`єктів природних монополій закріплені у статті 5 Закону України від 20.04.2000 року № 1682-III «Про природні монополії». При цьому зведений перелік таких суб`єктів ведеться Антимонопольним комітетом України (частина 2 статті 5 Закону «Про природні монополії») та розміщується на його офіційному веб-сайті (пункт 7 Порядку складання та ведення зведеного переліку суб`єктів природних монополій, затверджений розпорядженням Антимонопольного комітету України від 28.11.2012 року № 874-р). Так само до компетенції Антимонопольного комітету України віднесено прийняття рішень (розпоряджень) щодо визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на товарному ринку (пункт 11 частини 1 статті 7 Закону України від 26.11.1993 року № 3659-XII «Про Антимонопольний комітет України»).

Ефективний доступ до інформації, якою володіють органи публічної влади, інші суб`єкти, є важливою передумовою для запобігання корупції, виявлення та припинення корупційних діянь. Особливе значення має інформація, яка становить суспільний інтерес, а саме: відомості про використання публічних коштів, розпорядження державним або комунальним майном, особисті доходи, майно, видатки та зобов`язання фінансового характеру публічних службовців. Доступ до інформації є необхідним інструментом для проведення журналістських розслідувань, стимулювання громадянської активності в антикорупційній сфері (розділ 3 Закону України від 14.10.2014 № 1699-VII «Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014 - 2017 роки» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин)).

Оскільки засновником ДП «НАЕК «Енергоатом» є держава в особі Кабінету Міністрів України, про що було зазначено вище, то враховуючи положення Закону України «Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014 - 2017 роки», ДП «НАЕК «Енергоатом» є суб`єктом господарювання, який володіє іншою інформацією, що становить суспільний інтерес, а відтак підпадає під визначення розпорядника інформації згідно з пунктом 4 частини 2 статті 13 Закону № 2939-VI.

Що стосується наявності у позивача власне права на звернення до суду з даним позовом, колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З аналізу викладеного випливає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Отже, до адміністративного суду вправі звернутися з позовом особа, яка має суб`єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні її прав чи свобод. Однак обов`язковою умовою надання правового захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

Визначення обсягу вимог, що підлягають судовому захисту є диспозитивним правом позивача. При цьому, підстави, з якими позивач пов`язує виникнення у нього права на звернення до суду і для задоволення його вимог визначаються позивачем самостійно. Суд під час прийняття постанови вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються і яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин (стаття 244 Кодексу адміністративного судочинства України).

Так в своєму позові позивач серед іншого просить зобов`язати відповідача надати їй копії декларацій про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру з 2012 по 2016 роки президента ОСОБА_2 , першого-віце президента ОСОБА_3 , віце-президентів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , генерального інспектора-директора ОСОБА_7, головного бухгалтера ОСОБА_6 та керівників відокремлених підрозділів ДП «НАЕК «Енергоатом».

Відповідно до статті 47 Закону України від 14.10.2014 № 1700-VII «Про запобігання корупції» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), зазначені у декларації відомості щодо реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта громадянина України, місця проживання, дати народження фізичних осіб, щодо яких зазначається інформація в декларації, місцезнаходження об`єктів, які наводяться в декларації, є інформацією з обмеженим доступом та не підлягають відображенню у відкритому доступі.

З наведеної норми закону випливає, що відомості, які містяться в декларації (окрім відомостей щодо реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта, а також реєстрації місця проживання, дати народження, місцезнаходження об`єктів, які наводяться в декларації) є інформацією з відкритим доступом.

Так у пункті 9.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №10 від 29.09.2016 року зазначено: «… оскільки в декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданій відповідно до Закону України «Про запобігання корупції», наявна інформація, яка має статус конфіденційної, запитувачу має надаватися копія декларації, з якої шляхом ретушування вилучено відомості, доступ до яких обмежено відповідно до закону».

Разом з тим, пункт 9.4 вказаної Постанови визначає, що запитуючи копію документа, особа не зобов`язана наводити конкретну інформацію, яку вона має намір з його допомогою отримати, а повинна вказати вид, назву, реквізити чи зміст документа, якщо їй це відомо. Такий документ або його частина, доступ до якої не обмежений, є самостійним предметом запиту на інформацію (пункт 2 частини п`ятої статті 19 Закону статті 13 Закону № 2939-VI).

При цьому, визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходилась у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.

Зважаючи на норми чинного законодавства та приймаючи до уваги роз`яснення, викладені в Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України №10 від 29.09.2016 року, колегія суддів погоджується з висовоком суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на звернення до відповідача про надання копій декларацій в електронному вигляді, а а відтак твердження посилання відповідача про те, що у зазначених деклараціях міститься інформація з обмеженим доступом, що виключає можливість їх надання, є безпідставними.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують обставини, дослідженні судом першої інстанції при розгляді даної справи.

У рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 250, 308, 311, 313, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Суддя Ісаєнко Ю.А.

Суддя Файдюка В.В.