ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА _{01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua}

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.09.2019

Справа № 910/10374/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Бугаєнко Я.В., розглянувши у судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-логістичний комплекс «Арктика»

до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Авдієнко Оксана Віталіївна

Відділ примусового виконання рішень державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

ОСОБА_2

про визнання виконавчих написів нотаріуса такими, що не підлягають виконанню

за участю представників сторін:

від позивача: Петрова І.Г. , Кравчук А.С.

від відповідача: Тарасенков В.В.

від третіх осіб: не з`явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляді Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/10374/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-логістичний комплекс «Арктика» (надалі - позивач/Товариство) до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (надалі - відповідач/Банк), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Авдієнко Оксана Віталіївна, Відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, ОСОБА_2 , про визнання виконавчих написів, вчинених 22.05.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Авдієнко Оксаною Віталіївною на кредитному договорі №876/31/1 від 04.11.2014 та зареєстровані в реєстрі за №№779, 780, такими, що не підлягають виконанню.

В підтвердження своїх доводів щодо наявності підстав для визнання спірних виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню, позивачем було визначено те, що:

- при їх вчиненні було порушено вимоги норм чинного законодавства України щодо змісту таких виконавчих написів, отримання нотаріусом необхідного обсягу документів та інформації та за спливом більше року від дня виникнення права вимоги, а тому останні не відповідають приписам ст.ст. 87, 88, 89 Закону України "Про нотаріат", п.п. 1-4 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5, та Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172;

- заборгованість, яка стала предметом стягнення за оскаржуваними виконавчими написами, не була безспірною, оскільки щодо неї існували судові спори, які були предметом вирішення справ Господарського суду Київської області №911/2798/16 та Господарського суду міста Києва №910/5810/17;

- заборгованості, яка стала предметом стягнення за оскаржуваними виконавчими написами, не існувало на момент їх вчинення, оскільки: щодо її стягнення Банком було вчинено раніше інші виконавчі написи, а саме: виконавчі написи, вчинені 27.03.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О.С. та зареєстровані в реєстрі за №704 та №705 на іпотечному договорі №876/31/1-3, посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лосєвим В.В. та зареєстрованому в реєстрі за №2041; заявлені до стягнення за виконавчим написом проценти за користування кредитом були нараховані після припинення строку дії кредитного договору, що не відповідає приписам ст. 1048 Цивільного кодексу України.

Заперечуючи проти вказаного позову відповідачем зазначається про те, що:

- для вчинення спірних виконавчих написів Банком було надано приватному нотаріусу всі, визначені п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172, документи, що в силу приписів п. 3.2 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5, свідчить про підтвердження ним факту безспірності відповідної заборгованості, адже будь-яких інших вимог чинне законодавство не містить, а саме по собі існування судових спорів щодо стягнення відповідної заборгованості не спростовує наведених обставин;

- спірні виконавчі написи було вчинено в межах погодженого сторонами в кредитному договорі №876/31/1 від 04.11.2014 строку позовної давності, що відповідає положенням ст. 88 Закону України «Про нотаріат», п.п. 3.1, 3.3 п. 3 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5.

Вирішення справи, в т.ч. у зв`язку із зміною складу суду та зупиненням провадження у ній, тривало з 30.06.2017, а в судовому засіданні 31.07.2019 було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 14.08.2019, яке відкладалося до 18.09.2019.

У судове засідання 18.09.2019 з`явилися представники сторін, надали свої пояснення по суті спору, за змістом яких: позивач позовні вимоги підтримує повністю, а відповідач проти позову заперечує та в його задоволенні просить відмовити.

Треті особи, повідомлені про місце, дату та час розгляду справи належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, в судове засідання не з`явилися, своїх повноважних представників не направили, про причини неявки суд не повідомили.

У судовому засіданні 18.09.2019 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив.

Судом встановлено і не заперечується учасниками судового процесу наступні обставини спірних правовідносин:

04.11.2014 між Банком та Товариством (позичальник) було укладено кредитний договір №876/31/1, до якого в подальшому було внесено зміни та доповнення згідно додаткових договорів №1 від 29.12.2014, №2 від 20.04.2015 та №3 від 03.08.2015 (надалі разом - Кредитний договір), на виконання умов якого Банком було надано, а позичальником отримано із зобов`язанням повернути в передбачені договором строки кошти у розмірі 100 000 000,00 грн. та сплатити проценти, інші платежі за користування кредитом.

В якості забезпечення виконання зобов`язань Товариства за Кредитним договором між сторонами 04.11.2014 було укладено іпотечний договір №876/31/1-3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лосєвим В.В. та зареєстрований в реєстрі за №2041, (надалі - Іпотечний договір), у відповідності до якого Товариством було передано в іпотеку Банку нерухоме майно, а саме: рибний ярмарок та комплекс по зберіганню, виробництву продуктів харчування для ТОВ "Логістик центр "Скандинавія", який розташований за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н., с. Софіївська Борщагівка, вул. Чорновола, 46а; земельну ділянку площею 2,500 га, кадастровий номер 3222486200:04:001:0001, яка розташована за адресою: Софіївсько-Борщагівська сільська рада; земельну ділянку площею 2,500 га, кадастровий номер 3222486200:04:001:0002, яка розташована за адресою: Софіївсько-Борщагівська сільська рада.

Листом від 10.03.2016 №55/2-06/340-2042 Банк звернувся до Товариства з вимогою про дострокове повернення кредиту, відповідно до якої вказував, що внаслідок невиконання останнім передбаченого п.п. 5.3.2 Кредитного договору обов`язку своєчасно в визначені договором строки сплачувати плату за користування кредитом утворилася прострочена заборгованість, яка станом на 09.03.2016 становить 113 059 309,41 грн. та складається з: 93 333 334,34 грн. - строкової заборгованості за кредитом; 4 166 666,66 грн. - простроченої заборгованості за кредитом; 3 577 529,19 грн. - строкової заборгованості за процентами; 9 952 330,43 грн. - простроченої заборгованості за процентами; 1 342 326,62 грн. - пені; 90 219,61 грн. - 3% річних; 147 026,56 грн. - інфляційних втрат; 449 877,00 грн. - штрафу за порушення умов Іпотечного договору, а тому відповідно до визначеного п. 3.3 Кредитного договору порядку повідомив про відкликання кредиту та вимагав не пізніше 20 (двадцяти) банківських днів з моменту вручення такої вимоги здійснити повне погашення кредиту, включаючи основну суму боргу, нараховані та неоплачені проценти за користування кредитом та інші платежі, що підлягають сплаті позичальником на користь Банку відповідно до умов кредитного та іпотечного договорів на загальну суму 113 059 309,41 грн., а також проценти, комісії, штрафні санкції, які будуть донараховані на дату погашення заборгованості відповідно до умов Кредитного договору.

24.05.2016 Банк звернувся до Товариства з листом №31/4-12/298-5139, в якому зазначав про те, що станом на 23.05.2016 заборгованість Товариства перед Банком складає 114 367 359,62 грн., в т.ч.: 97 500 000,00 грн. - прострочений кредит; 16 867 359,62 грн. - прострочені проценти, нараховані за серпень 2015 року - квітень 2016 року (строками сплати: 10.09.2015, 09.10.2015, 10.11.2015, 10.12.2015, 11.01.2016, 10.02.2016, 10.03.2016, 11.04.2016 та 10.05.2016), в т.ч. нараховані за квітень 2016 року у розмірі 1 838 114,75 грн., у зв`язку з чим просив здійснити погашення заборгованості по кредиту та процентам.

В серпні 2016 року Банк звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства про стягнення заборгованості за Кредитним договором у розмірі 137 670 517,14 грн., розрахованій станом на 07.07.2016, що складається з: 97 500 000,00 грн. - простроченої заборгованості за кредитом; 20 534 859,62 грн. - заборгованості за процентами; 8 634 403,47 грн. - суми пені за несвоєчасну сплату основного боргу; 2 815 329,87 грн. - суми пені за несвоєчасну сплату процентів; 693 510,94 грн. - суми 3% річних за несвоєчасну сплату основного боргу; 219 376,37 грн. - суми 3% річних за несвоєчасну сплату процентів; 5 744 125,01 грн. - інфляційних втрат за несвоєчасну сплату основного боргу; 1 079 034,86 грн. - інфляційних втрат за несвоєчасну сплату процентів; 449 877,00 грн. - штрафу за порушення умов Іпотечного договору, та звернення стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором в рахунок погашення такої заборгованості, за яким ухвалою Господарського суду Київської області від 31.08.2016 було порушено провадження у справі №911/2798/16.

08.09.2016 Банк звернувся до Господарського суду Київської області із заявою №55/2-08/1529-3460/2016-00/вих про збільшення розміру позовних вимог у справі №911/2798/16, відповідно до якої вказував на те, що станом на 08.09.2016 заборгованість Товариства за Кредитним договором становить 145 080 487,50 грн., що складається з: 97 500 000,00 грн. - простроченої заборгованості за кредитом; 24 333 630,12 грн. - заборгованості за процентами; 13 874 874,77 грн. - суми пені за несвоєчасну сплату основного боргу; 3 508 224,58 грн. - суми пені за несвоєчасну сплату процентів; 1 196 994,54 грн. - суми 3% річних за несвоєчасну сплату основного боргу; 319 338,45 грн. - суми 3% річних за несвоєчасну сплату процентів; 3 002 776,65 грн. - інфляційних втрат за несвоєчасну сплату основного боргу; 894 771,39 грн. - інфляційних втрат за несвоєчасну сплату процентів; 449 877,00 грн. - штрафу за порушення умов іпотечного договору.

27.03.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О.С. був вчинений виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №704, відповідно до якого запропоновано в рахунок часткового погашення простроченої заборгованості Товариства перед Банком за основною сумою боргу за період з 15.03.2016 по 15.03.2017 за Кредитним договором в сумі 93 333 333,34 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором.

27.03.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О.С. був вчинений виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №705, відповідно до якого запропоновано в рахунок часткового погашення простроченої заборгованості ТОВ "ТЛК «Арктика» перед Банком за процентами та штрафними санкціями за період з 15.03.2016 по 15.03.2017 за Кредитним договором в сумі 60 779 032,54 грн., з яких: прострочена заборгованість за процентами - 23 994 249,95 грн.; загальна сума штрафних санкцій в розмірі 36 297 282,59 грн., в тому числі: загальна сума пені - 20 046 605,78 грн.; загальна сума 3% річних - 3 415 480,22 грн.; загальна сума інфляційних втрат - 12 835 196,59 грн.; сума штрафу за порушення п.п. 7.2.6 Кредитного договору - 487 500,00 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором.

07.04.2017 Банк звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства про стягнення 29 830 131,61 грн. заборгованості за Кредитним договором, за яким ухвалою Господарського суду Київської області від 10.04.2017 було порушено провадження у справі №910/5810/17.

Заявами №55/2-09/804/10465/2017-00/вих та №55/2-09/805/10466/2017-00/вих від 22.05.2017 Банк звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Авдієнко О.В. з проханням вчинити виконавчі написи на Кредитному договорі, за якими стягнути з Товариства на користь Банку основну суму заборгованості (тіло кредиту) у розмірі 97 500 000,00 грн. та заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 22 313 873,24 грн.

22.05.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Авдієнко О.В. був вчинений виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №779 (надалі - Виконавчий напис №779), відповідно до якого запропоновано стягнути з Товариства на користь Банку невиплачені в строк на підставі Кредитного договору грошові кошти, а саме: основну суму заборгованості (тіло кредиту) у розмірі 97 500 000,00 грн. та витрати, понесені Банком за вчинення виконавчого напису - 120 000,00 грн. Визначено строк за який провадиться стягнення - з 22.05.2016 по 22.05.2017.

22.05.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Авдієнко О.В. був вчинений виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №780 (надалі - Виконавчий напис №780), відповідно до якого запропоновано стягнути з Товариства на користь Банку невиплачені в строк на підставі Кредитного договору грошові кошти, а саме: заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 22 313 873,24 грн. та витрати, понесені Банком за вчинення виконавчого напису - 85 000,00 грн. Визначено строк за який провадиться стягнення - з 22.05.2016 по 22.05.2017.

23.05.2017 Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було відкрито виконавчі провадження №№54007213, 54007317 з виконання Виконавчих написів №779 та №780, які об`єднано у зведене виконавче провадження №53999200.

23.05.2017 державним виконавцем було видано акт №53999200/24 державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, затверджений 23.05.2017 заступником директора Департаменту - начальником відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Ярушевською І.І., у відповідності до якого зазначено, що «при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження АСВП №53999200 до складу якого входить:

- виконавче провадження АСВП №53731207 з виконання виконавчого напису №705, вчиненого 27.03.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О.С., про звернення стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором з метою часткового погашення простроченої заборгованості Товариства перед Банком за Кредитним договором за процентами та штрафними санкціями за період з 15.03.2016 по 15.03.2017 в сумі 60 779 032,54 грн.;

- виконавче провадження АСВП №53995297 з виконання виконавчого напису №704, вчиненого 27.03.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О.С., про звернення стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором з метою часткового погашення заборгованості Товариства перед Банком за Кредитним договором за основною сумою боргу за період з 15.03.2016 по 15.03.2017 в сумі 93 333 333,34 грн.;

- виконавче провадження АСВП №54007317 з виконання виконавчого напису №780, вчиненого 22.05.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Авдієнком О.В., про стягнення з Товариства на користь Банку заборгованості за Кредитним договором за процентами за період з 22.05.2016 по 22.05.2017 в сумі 22 313 873,24 грн.;

- виконавче провадження АСВП №54007213 з виконання виконавчого напису №779, вчиненого 22.05.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Авдієнком О.В., про стягнення з Товариства на користь Банку заборгованості за Кредитним договором за основною сумою боргу (тіло кредиту) за період з 22.05.2016 по 22.05.2017 в сумі 97 500 000,00 грн.,

предмет іпотеки за Іпотечним договором не було реалізовано у зв`язку з тим, що торги визнано такими, що не відбулися, а Банком заявлено про намір набути спірне майно шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна (172 653 000,00 грн. - стартова ціна лоту №212585), тому грошові кошти стягувачем перерахуванню не підлягають, а даний акт є підставою для подальшого оформлення Банком права власності на спірне майно».

Спір у даній справі виник у зв`язку із оспоренням Товариством законності вчинених за зверненням Банку на Кредитному договорі Виконавчих написів №779 та №780.

За загальним правилом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 18 Цивільного кодексу України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України "Про нотаріат" та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України "Про нотаріат"). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5 (надалі - Порядок вчинення нотаріальних дій).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України "Про нотаріат").

Так, згідно зі статтею 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить аналогічні правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172 (надалі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів.

При цьому, Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України "Про нотаріат" та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України "Про нотаріат").

З огляду на викладені положення вбачається, що вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому, нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а лише підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент такого звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України "Про нотаріат").

Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Тобто, нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 Цивільного кодексу України, статей 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

При цьому, вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

В даному випадку, звертаючись з позовом до суду про визнання Виконавчих написів №779 та №780 таким, що не підлягає виконанню, позивачем було визначено, зокрема, що: останні було вчинено за спливом більше року від дня виникнення права вимоги; вони не відповідають вимогам Переліку документів; заборгованість, яка стала предметом стягнення за ними, не була безспірною, оскільки щодо неї існували судові спори; заборгованості, яка стала предметом стягнення за ними, не існувало на момент їх вчинення.

Дослідивши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення та заперечення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

По-перше, на виконання вимог статті 87 Закону України "Про нотаріат" Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 29.06.1999 №1172 "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів".

Відповідно до п. 1 Переліку документів, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172 із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 11.11.1999 №2075, від 24.04.2000 №693 та від 29.11.2001 №1602, до відповідних документів було віднесено виключно нотаріально посвідчені угоди, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, а для одержання виконавчого напису подаються: оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

В той же час, постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №662 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів", було внесено зміни до Переліку документів та доповнено останній після розділу "Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами" новим розділом: "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин" такого змісту: "Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: оригінал кредитного договору; засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.".

Однак, постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2017 у справі №826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017, було визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" в частині, а саме: п. 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині "а після слів "заставлене майно" доповнити словами "(крім випадку, передбаченого пунктом 1¹ цього переліку)"; доповнити розділ пунктом 1¹ такого змісту: "1¹. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов`язанням до закінчення строку виконання основного зобов`язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов`язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу". п. 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: "Доповнити перелік після розділу "Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості." Зобов`язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

Відповідно до ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, діючій на момент прийняття постанови Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2017 у справі №826/20084/14) у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб`єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

Положення ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, діючій на момент прийняття постанови Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2017 у справі №826/20084/14) визначають, що суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині. Якщо у процесі розгляду справи щодо нормативно-правового акта виявлено незаконність або невідповідність правовому акту вищої юридичної сили інших правових актів чи їх окремих положень, крім тих, щодо яких відкрито провадження в адміністративній справі, які впливають на прийняття постанови у справі, суд визнає такі акти чи їх окремі положення незаконними або такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили. Резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

За змістом ст.ст. 254, 255 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, діючій на момент прийняття постанови Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2017 у справі №826/20084/14) постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п`ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Як зазначалося в п. 10.2 постанови пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 №7 "Про судове рішення в адміністративній справі" із змісту статті 162 КАС України випливає, що в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень. При цьому суди повинні мати на увазі, що одночасне застосування обох способів захисту порушеного права - визнання спірного акта нечинним та скасування такого акта - є помилковим. Скасування акта суб`єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта. Визнання ж акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта. Суд визначає, що рішення суб`єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти. При цьому суди повинні виходити з того, що вимоги про визнання акта владного органу недійсним або неправомірним тощо є різними словесними формами вираження одного й того самого способу захисту порушеного права позивача, а саме визнання акта протиправним. Ухваливши рішення про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його з цих підстав нечинним, суд у порядку, визначеному частиною одинадцятою статті 171 КАС України, повинен зобов`язати орган, який видав оскаржуваний акт, невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданні, в якому такий акт було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили. Водночас з огляду на положення пункту 1 частини другої статті 162 КАС України у разі визнання акта незаконним суд повинен скасувати його, якщо він є актом індивідуальної дії, або визнати нечинним, якщо він є нормативно-правовим актом, про що зазначити у резолютивній частині постанови. Визнаючи протиправним рішення суб`єкта владних повноважень чи його окремі положення, суд повинен зазначити дату, номер рішення, найменування органу, котрий видав рішення або його окремі пункт, абзац, частину, які визнано протиправними. Задовольняючи позовні вимоги про поновлення на публічній службі, суд повинен визнати протиправним рішення суб`єкта владних повноважень повністю або частково та скасувати акт індивідуальної дії повністю або ту його частину, яка стосується позивача, з моменту прийняття акта та обов`язково вказати дату, з якої особу поновлено на посаді.

Статтею 11 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили.

З огляду на викладене та враховуючи закріплену в положеннях ст. 129¹ Конституції України обов`язковість остаточного судового рішення суд не вбачає за можливе застосування до спірних правовідносин Переліку документів в редакції згідно постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №662 у визнаній нечинною постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2017 у справі №826/20084/14 частині, адже оскаржувані Виконавчі написи №779 та №780 було вчинено після набрання законної сили вказаним судовим рішенням.

Отже, Кредитний договір, який в даному випадку не було нотаріально посвідчено, не може відноситися до документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в розумінні положень ст.ст. 87, 88 Закону України "Про нотаріат", адже на момент звернення Банку до приватного нотаріуса для вчинення виконавчих написів про стягнення відповідної заборгованості з Товариства (22.05.2017) вже не існувало чинних положень які б передбачали можливість вчинення таких дій на укладеному в простій письмові формі договорі.

Посилання представника відповідача на те, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.03.2017 у справі №826/20084/14 було зупинено виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 до закінчення касаційного розгляду, що тривав до 01.11.2017 - винесення Вищим адміністративним судом України ухвали про залишення без задоволення касаційних скарг Кабінету Міністрів України та Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", а постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 - без змін, а тому приватним нотаріусом правомірно було вчинено 22.05.2017 Виконавчі написи №799 та №780 на підставі п. 2 Переліку документів, в редакції постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів", судом відхиляється з огляду на наступне.

В даному випадку, резолютивна частина постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі №826/20084/14 в частині відображення висновків щодо вирішення позовних вимог містить висновки: 1) про визнання незаконною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" у наведеній частині; 2) про зобов`язання Кабінету Міністрів України опублікувати резолютивну частину даної постанови про визнання незаконною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" у наведеній частині.

Тобто, з набуттям постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі №826/20084/14 законної сили, що мало місце в момент її оголошення (22.02.2017), остання в частині визнання незаконною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 у визначеній частині не підлягала будь-якому виконанню, адже стосувалася виключно підтвердження певного юридичного факту - незаконності наведеного нормативно-правового акту, дія чого не ставиться в залежність від обставин виконання відповідної постанови, оскільки не підлягає фактичному виконанню.

В іншій же частині така постанова породжувала виникнення у Кабінету Міністрів України обов`язку щодо вчинення певних дій - здійснення відповідної публікації резолютивної частини такої постанови, і тому саме в цій частині доцільно вести мову про те, що відповідна постанова підлягає виконанню, в порядку, визначеному чинним законодавством.

Наведене підтверджується і тим, що в положеннях ст.ст. 256-258 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, діючій на момент прийняття постанови Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2017 у справі №826/20084/14), в яких законодавцем було: визначено постанови суду, які виконуються негайно; врегульовано порядок виконання судових рішень в адміністративних справах; визначено порядок звернення судових рішень в адміністративних справах до примусового виконання, не було відображено жодного згадування про рішення, прийняті за наслідками вирішення такої категорії справ, що стосуються вирішення спорів про оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень.

Більш того, згідно чинного процесуального законодавства України відмова в задоволенні касаційних скарг та залишення судом касаційної інстанції без змін оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції не змінює строку набрання ним законної сили не в залежності від того чи було зупинено його виконання на час відповідного касаційного провадження.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що зупинення ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.03.2017 у справі №826/20084/14 виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у цій справі жодним чином не змінило строків набрання чинності таким судовим рішенням, в т.ч. в частині визнання незаконною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" у визначеній частині, що мало місце саме з 22.02.2017. До того ж, не стосувалося фактичного зупинення дії відповідної постанови, а лише вказувалося на тимчасове обмеження можливості її виконання, яка виходячи із суті постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 полягало у публікації відповідного оголошення.

По-друге, визначаючи поняття безспірності, що міститься в главі 14 Закону України "Про нотаріат", суд оцінює таке поняття як з точки зору науково-теоретичного (в т.ч. з урахуванням позицій вчених у цій галузі), так і практичного значення, оскільки у вказаному Законі не міститься фактичного визначення цього терміну.

Зокрема, поняття "безспірний" є антонімом слова "спірний", яке походить від слова "спір".

Спір необхідно розуміти як протистояння, протидія, перешкода, перепона здійснення права, як спірне правовідношення, яке перейшло в стан невизначеності, спірності в результаті правозастосування ( Гурвич М . А . Лекции по советскому гражданському процессу. М., 1950. С.68-69, 150).

Концепція спору про право як протиріччя між твердженнями двох сторін, що сперечаються про права та обов`язки в матеріальних правовідносинах ( Побірченко І.Г. , Господарські спори та форми їх вирішення: автореф. Дис. д-ра юрид. наук. Харків, 1971. С.8).

На думку Н .Б. Зейдера "спір - це розбіжність", а спір про право проявляється в двох твердженнях: "по-перше, в твердженні хоча б одного учасника спора про наявність відповідного правовідношення між ними, по-друге, в твердженні учасника спора, що іншим суб`єктом порушено чи оспорено його, заявника, суб`єктивне право".

Спір про право - це юридичний конфлікт рівноправних суб`єктів, який виникає внаслідок розбіжності їх поглядів на взаємні права та обов`язки, який проявляється в протистоянні сторін.

Спір про право це обмін вимогами та запереченнями, що мають юридичне значення, висунутих та обґрунтованих відповідно до визначених процедурно-процесуальних норм. Це сам конфлікт, його різновид ( Зеленцов А.Б . Административно-правовой спор: Теоретико-методологические подходы к исследованию/Правоведение. - 2000. №1- с.68-79.)

Таким чином, спір про право можна визначити як формально визнана розбіжність між суб`єктами цивільного права, яка виникла по факту порушення чи оспорення суб`єктивного права однією стороною цивільних правовідносин іншою стороною, яке вимагає урегулювання самими сторонами чи вирішення судом.

В свою чергу, варто зазначити, що Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" містить визначення поняття "безспірні вимоги кредиторів", згідно з яким це грошові вимоги кредиторів, підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, і постановою про відкриття виконавчого провадження, згідно з яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. До складу цих вимог, у тому числі щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції.

Крім того, з практики застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції "безспірні факти" - в цивільному праві і процесі обставини, що мають значення для правильного вирішення цивільної справи, про існування яких сторони не спорять. Факт є безспірним, якщо він підтверджується поясненнями позивача й відповідача - за твердженнями однієї сторони і визнанням іншої.

Також, термін безспірності знайшов своє відображення і в судовій практиці вищих судових інстанції при вирішенні спорів, пов`язаних із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, якими вказується на те, що умовою, за наявності якої можливе припинення зобов`язання зарахуванням, є прозорість вимог, тобто коли між сторонами немає спору відносно характеру зобов`язання, його змісту, умов виконання, а встановлення при вирішенні таких спорів наявності розбіжностей у посиланнях сторін щодо таких ознак зумовлювало висновки про відсутність безспірності не в залежності від існування судових спорів (постанови Верховного Суду від 15.08.2019 у справі №910/21683/17, від 13.11.2018 у справі №914/163/14 та інші).

Оскільки наявність правопорушення не є обов`язковою умовою спору, адже суб`єкт, який заявляє про порушення чи оспорення його прав може помилятися, щодо обсягу та змісту свого права, відтак спір виникає у випадку, коли одна із сторін правовідносин вважає, що її права чи інтереси порушено діями іншої сторони.

Безспірність є антонімом слова спірність, а тому суд вважає, що безспірністю є стан правовідношення в якому всі його учасники погоджуються із сукупністю наявних в них на певний момент час сукупності прав та обов`язків по відношенню один до одного.

Наявність як безспірності, так і спору ніяким чином не залежить від реалізацією особою, яка вважає, що її права чи інтереси порушено, оспорено чи не визнано, свого права на звернення до суду з огляду на наступне.

З нормативно-практичного значення, спір існує і до відкриття провадження у справі судом, адже за змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, стаття 19 наведеного кодексу передбачає можливість досудового врегулювання спору, а стаття 20 - визначає юрисдикцію господарських судів з визначенням спорів, які можуть бути передані на розгляд суду, стаття 29 - передбачає існування категорії позовів у спорах, а згідно ч. 1 ст. 162 цього кодексу у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Положення щодо передування спору та права сторони передати його вирішення на розгляд суду, передбачені нормами матеріального права, зокрема ст.ст. 29, 98, 122, 148, 218, 366, 402, 749, 816, 853, 926, 976, 1075, 1256, 1291 Цивільного кодексу України.

Таким чином, спір передує подачі позову до суду та відкриттю провадження у справі судом, а вчинення таких дій стороною спору є її правом, яке спрямоване на вирішення спору, проте ніяким чином не впливає на існування такого спору.

Відтак, спір існує незалежно від передачі його на розгляд до суду, та можна вважати, що з моменту звернення до суду спір з матеріально-правової квінтесенції, трансформується в процесуально-правову. Аналогічні положення закріплені в нормах як національного законодавства - юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення (ст. 124 Конституції України), так і міжнародного - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Отже, спір в розумінні як теоретичного, так і нормативно-практичного тлумачення виникає до відкриття провадження судом, а відтак і критерій спірності/безспірності не залежать від наявності справи на розгляді у компетентному суді. Наведені категорії співвідносяться як загальне і спеціальне, адже в кожній судовій справі є спір, проте не в кожному спорі є звернення до суду. Тобто, спір в матеріально-правому значенні є ширшим від процесуально-правового значення спору.

В той же час, стягнення заборгованості шляхом вчинення виконавчого напису законодавцем не відноситься до безумовних способів задоволення вимог кредитора, адже як зазначено вище такою умовою є наявність безспірності, тобто погодження всіх учасників спірних правовідносин.

Таким чином, передбачене законом право кредитора захистити свої права шляхом вчинення виконавчого напису не нівелює необхідність відповідності такого напису вимогам законодавства, а відтак такий напис може бути вчинено за відсутності спору між сторонами щодо заборгованості, в іншому випадку спір підлягає вирішенню судом.

Наприклад, за змістом правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постановах від 04.03.2015 у справі №6-27цс15, від 11.03.2015 у справі №6-141цс14 розгляд судом по суті спору щодо розміру заборгованості, для погашення якої вчинено виконавчий напис нівелює безспірність такої заборгованості.

Судом встановлено, що набуття матеріально-правовим спором процесуального характеру (передача однією із сторін такого спору на розгляд компетентного суду) не змінює існування такого спору, а відтак не можна вважати, що заборгованість не є безспірною тільки при відкритті відповідного провадження судом.

Приписи Закону України "Про нотаріат" не визначають обов`язку нотаріуса перевіряти суб`єктивну думку особи відносно якої вчиняється такий напис, однак наведене, у випадку невідповідності кредиторських вимог критерію безспірності, не звільняє кредитора від наслідку у вигляді нівелювання такого виконавчого документу та втрати сплачених за нотаріальні дії коштів з правом реалізувати інші, передбачені законом чи договором способи захисту свого права.

Наведений механізм, з огляду на визначення судом поняття "безспірність" за змістом ст. 41 Конституції України, ст.ст. 87, 88 Закону України "Про нотаріат", повинен входити до предмету доказування при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, а підстави для оцінки правомірності заборгованості боржника за кредитним договором відсутні з огляду на наступне.

По-перше, законодавство визначає диспозицією норми, яка регулює можливість захисту цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису - критерію "безспірності", а не "обґрунтованості", що позбавляє суд необхідності оцінювати розмір заборгованості, адже для встановлення факту безспірності необхідна думка сторін правовідносин щодо оспорення чи не оспорення такої заборгованості.

Позов у даній справі мотивовано невідповідністю заборгованості, за якою вчинено оскаржувані виконавчі написи, критерію безспірності, зокрема, позивач вказує про часткову відсутність такої заборгованості та те, що її було вже використано раніше для вчинення інших виконавчих написів, що не було враховано кредитором при обрахунку загального розміру заборгованості при вчиненні спірних виконавчих написів.

По-друге, відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Термін "суд" може поширюватися на органи, які розглядають обмежене коло специфічних питань, якщо такий орган забезпечений відповідними гарантіями, однією із яких відповідно до п. 95 рішення Європейського суду з прав людини "Рінгайсен проти Австрії" від 16.07.1971 є те, що процес у таких органах має забезпечувати виконання гарантій справедливого судочинства.

Оскільки, положення законодавства не передбачають обов`язку нотаріуса при вчиненні виконавчого напису навіть з`ясовувати думку особи, відносно якої вчиняється такий напис, то суд вважає, що нотаріус при вчиненні виконавчого напису не підпадає під широке тлумачення суду в розумінні Конвенції.

Таким чином, право боржника за кредитом та/або власника майна, яке є предметом забезпечення, відносно яких вчинено виконавчий напис, на розгляд їх справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру, не може бути обмежене.

В контексті права кожного на вирішення його справи судом, позовна заява про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку відсутністю безспірності заборгованості, на погашення якої вчинено виконавчий напис, є волевиявленням боржника щодо його бажання розглядати справу судом у визначеному законом порядку. Оскільки закон не визначає строку, коли боржник/особа, відносно якого вчинено виконавчий напис, може заявити про небезспірність заборгованості, суд виходить із принципів розумності та справедливості, і вважає, що така заява має бути здійснена в розумний строк, коли такій особі стало відомо про виконавчий напис. Адже, наприклад оспорення виконавчого напису з підстави небезспірності заборгованості через значний час після обізнаності боржника та повного фактичного виконання такого виконавчого документу не відповідатиме принципам розумності та справедливості. Крім того, може йти мова про порушення правової визначеності у правах кредитора (який, отримавши виконання, добросовісно розраховує на згоду боржника щодо наявності боргу). Проте, в даній справі Виконавчі написи №779 та №780 вчинено 22.05.2017, про їх існування позивачу стало відомо після відкриття відповідного виконавчого провадження з їх виконання (23.05.2017) та фактичного використання для набуття майна позивача у власність Банком (24.05.2017), а даний позов подано 10.07.2017.

В аспекті наведеного, суд відзначає, що процесуальне та матеріальне законодавство не визначає, що у випадку незгоди боржника із судовим наказом, суд розглядає таку заяву по суті і оцінює правомірність виданого наказу, навпаки - суд автоматично скасовує такий наказ, надаючи кожному право на розгляд його справи судом із реалізацією процесуальних прав та обов`язків, спрямованих на забезпечення справедливого розгляду справи судом, що було б доцільно застосовувати до відповідних правовідносин, які виникають у зв`язку із вчинення виконавчого напису нотаріусом.

Посилання відповідача на те, що на момент вчинення Виконавчих написів №779 та №780 Товариством не заявлялося жодних заперечень проти заявленої Банком до стягнення в межах справ Господарського суду Київської області №911/2798/16 та Господарського суду міста Києва №910/5810/17 заборгованості за Кредитним договором, частина якої в послідуючому була запропонована до стягнення за такими виконавчими написами, як підтвердження факту її безспірності не спростовує наведених висновків суду щодо правової природи такого позасудового способу задоволення вимог кредитора та наслідків непогодження з його застосуванням боржником. Тобто, заявлення боржником про своє непогодження із вчиненими кредитором виконавчими написами не може ставитися в залежність від існування судових спорів щодо стягнення відповідної заборгованості.

Більш того, суд враховує, що на момент вирішення спору у справі Господарського суду Київської області №911/2798/16 діяв Господарський процесуальний кодексу України в редакції до 15.12.2017, яка не визначала строків подачі відзиву на позовну заяву, тобто, право Товариства на висловлення своїх заперечень щодо заявленої в межах даної справи до стягнення заборгованості могло бути реалізовано до винесення рішення у справі №911/2798/16, що мало місце 22.08.2017, тобто, як після вчинення відповідних виконавчих написів, так і після звернення до суду з позовом у даній справі, що в силу набуття Банком права власності на предмет іпотеки за Іпотечним договором до раніше такої дати свідчить про обґрунтованість доводів Товариства відносно втрати доцільності вчинення таких дій (подачі відзиву у справі №911/2798/16). Аналогічні обставини стосуються і розгляду Господарським судом міста Києва справи №910/5810/17 в частині, яка здійснювалася за час дії Господарський процесуальний кодексу України в редакції до 15.12.2017.

В той же час, існування відповідних судових спорів в сукупності з обґрунтованістю заперечень боржника відносно відсутності безспірності відповідної заборгованості є безумовною підставою для визнання вчинених щодо неї виконавчих написів.

Аналогічні правові висновки щодо неможливості визнання вимог безспірними за наявності відповідного судового спору викладено в постановах Верховного Суду України від 04.03.2015 №6-27цс15, від 11.03.2015 №6-141цс14, відступу від яких Верховним Судом на сьогоднішній день не здійснювалося.

Навпаки, відповідні правові висновки підтримано Великою Палатою Верховного Суду в своїй постанові від 16.05.2018 у справі №320/8269/15-ц, де серед іншого зазначено наступне: "Велика Палата Верховного Суду вважає, що питання визначення судами безспірності суми заборгованості під час розгляду справ про оскарження законності вчинення нотаріусом виконавчого напису, вже досліджене Верховним Судом України. Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 20 травня 2015 року у справі № 6-158цс15 зазначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком № 1172, нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов`язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів. У постанові Верховного Суду України від 04 березня 2015 року у справі №6-27цс15 зазначено, що наявність спору про розмір заборгованості у суді на час вчинення виконавчого напису спростовує висновок суду про безспірність заборгованості боржника. Аналогічні правові висновки містяться й у постановах Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-141цс14 та від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17. Так, у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17 міститься правовий висновок про те, що суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком № 1172. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. У цій постанові також зазначено, що законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлює суд відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.".

Більш того, із зібраних в матеріалах справи документів та наданих представниками сторін пояснень вбачається, що в даному випадку має місце не лише існування невирішених судових спорів на момент вчинення Виконавчих написів №779 та №780 щодо стягнення спірної заборгованості, а й відсутність в цілому прозорості вимог кредитора до боржника, яка б надавала можливість визначити зміст, умови виконання та дійсний розмір спірних зобов`язань, що полягає в наступному.

Відповідно до Виконавчих написів №779 та №780, предметами стягнення за ними виступила заборгованість за Кредитним договором по сплаті тіла кредиту у розмірі 97 500 000,00 грн. та по сплаті процентів за користування кредитом у розмірі 22 313 873,24 грн., визначена за період з 22.05.2016 по 22.05.2017.

Одночасно з цим, така заборгованість (в певних її обсягах) стала предметом: вирішення спору у справі Господарського суду Київської області №911/2798/16 (в частині заборгованості за кредитом у розмірі 97 500 000,00 грн. та процентами у розмірі 24 333 630,12 грн., розрахованими станом на 08.09.2016); стягнення за виконавчими написами від 27.03.2017, вчиненими на Іпотечному договорі приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О.С. за реєстровими №№704, 705 (в частині заборгованості за кредитом у розмірі 93 333 333,34 грн. та процентами у розмірі 23 994 249,95 грн., розрахованими за період з 15.03.2016 по 15.03.2017); вирішення спору у справі Господарського суду міста Києва №910/5810/17 (в частині заборгованості за процентами у розмірі 11 099 863,01 грн.), а в послідуючому була використана Банком для набуття у власність предмету іпотеки за Іпотечним договором шляхом зарахування визначених ним вимог за Кредитним договором в рахунок його вартості, що було здійснено в рамках зведеного виконавчого провадження №53999200 з виконання зазначених та спірних виконавчих написів.

При цьому, таке розгалуження Банком строків визначення нарахування та сум відповідних складових зобов`язань Товариства за Кредитним договором задля вчинення чотирьох різних виконавчих написів зумовило фактичну концентрацію загального розміру вимог стягувача в межах зведеного виконавчого провадження №53999200 в розмірі більшому від дійсної заборгованості такої особи за Кредитним договором (зокрема, зведення в єдині суми визначених у виконавчих написах від 27.03.2017 та спірних виконавчих написах показники заборгованості за кредитом та процентами, не враховуючи інші нарахування, вказують на те, що останні становлять 190 833 333,34 грн. та 46 308 123,19 грн., відповідно, в т.ч. як самим же Банком у розрахунку заборгованості Товариства за Кредитним договором станом на 22.05.2017 вказувалося на те, що такі показники становлять 97 500 000,00 грн. щодо заборгованості по тілу кредиту та 39 181 232,86 грн. щодо заборгованості по процентам).

Тобто, сформована Банком поведінка відносно вибору способу задоволення своїх вимог до Товариства, які виникли за Кредитним договором, яка полягала у першочерговому зверненні до суду (справа №911/2798/16), в послідуючому вчиненні виконавчих написів від 27.03.2019 на Іпотечному договорі (щодо частини заявленої до стягнення в межах справи №911/2798/16 заборгованості), новому ініціюванні звернення з позовом до суду (справа №910/5810/17) щодо ще іншої частини заборгованості, та знову ж таки вчинення спірних виконавчих написів (про стягнення заборгованості, яка часткова за строками нарахування збігалась з попередніми трьома способами задоволення своїх вимог) породила певну невизначеність у спірних правовідносинах сторін щодо дійсного обсягу зобов`язань Товариства за Кредитним договором, що є цілком обґрунтованою підставою для посилань боржника ні відсутність безспірності такої заборгованості.

В підтвердження наведеного свідчить те, що в доданому Банком до заяв №55/2-09/804/10465/2017-00/вих та №55/2-09/805/10466/2017-00/вих від 22.05.2017 про вчинення виконавчих написів розгорнутому розрахунку заборгованості Товариства по Кредитному договору станом на 22.05.2017 відповідачем вказувалося про існування простроченої заборгованості за процентами за період з 22.05.2016 по 22.05.2017 (включно) у розмірі 22 313 873,24 грн. (саме щодо її стягнення і було вчинено Виконавчий напис №780), однак, наведена ним же в підтвердження цієї суми таблиця свідчить, що розмір заборгованості Товариства за підрахунками Банку за процентами за період з 22.05.2016 по 22.05.2017 становить 22 383 873,24 грн., а якщо здійснити операцію віднімання визначених Банком загальних сум нарахованих процентів та сплачених в рахунок їх погашення коштів виходить сума у розмірі 41 342 054,77 грн., в т.ч. як в графі "сума несплачених %" (тобто, загальна заборгованість по процентам за Кредитним договором), яка мала б відповідати визначеній сумі, визначено 39 181 232,86 грн.

Отже, наявні арифметичні помилки в розрахунках Банку при визначені за його даними заборгованості Товариства за Кредитним договором, що виключає можливість для висновку про її належне підтвердження.

Наведені обставини, що підтверджуються наявними в матеріалах справи документами, свідчать про відсутність прозорості вимог Банку до Товариства у спірних правовідносинах, яка б надавала можливість визначити зміст, умови виконання та дійсний розмір зобов`язань Товариства за Кредитним договором (в т.ч. щодо запропонованих до стягнення за Виконавчими написами №779 та №780 сум), що вже саме по собі вказує на існування між сторонами спору щодо дійсного розміру відповідної заборгованості за Кредитним договором, який виник до вчинення Виконавчих написів №779 та №780, а відтак, і наявності факту її безспірності як необхідної складової можливості вчинення щодо неї таких виконавчих написів.

По-третє, частиною 1 ст. 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

У відповідності до частин 1, 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

Згідно із ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до п. 3.3.1 Кредитного договору банк має право у випадку, якщо будуть мати місце будь-які або всі можливі випадки невиконання позичальником та/або майновим поручителем/поручителем взятих на себе обов`язків та недотримання умов, передбачених цим договором та/або документами забезпечення, вимагати негайного повернення суми кредиту та всієї суми нарахованих процентів за користування кредитом (разом з будь-якими іншими нарахованими сумами або сумами, що підлягають до сплати за цим договором), у тому числі, але не виключно, якщо: позичальник вчасно не сплатив суму кредиту, її частину або проценти за користування кредитом або будь-які інші суми, які підлягають сплаті за цим договором; ліквідність забезпечення втрачена та/або вона не відповідає умовам надання; порушена процедура визнання позичальника та/або поручителя та/або майнового поручителя банкрутом та/або судом прийнято рішення, що визнає позичальника та/або поручителя та/або майнового поручителя банкрутом або підтверджує його (їх) неплатоспроможність; прийнято рішення про припинення (реорганізацію або ліквідацію) та/або розпочата процедура реорганізації або ліквідації позичальника та/або майнового поручителя та/або поручителя, якщо такі дії здійснюються без попередньої письмової згоди банку; позичальник використовує кредитні кошти не за цільовим призначенням кредиту; з`являться обставини, які за обґрунтованим висновком банку призведуть до того, що позичальник не виконає свої зобов`язання за цим договором; звітність та інформація, які повинні надаватися позичальником згідно з умовами цього договору, не будуть надані вчасно або при перевірці виявиться недійсними та/або не зможуть бути перевірені у зв`язку з недоліками ведення бухгалтерського обліку позичальника.

За змістом п. 3.3.2 Кредитного договору після отримання позичальником від банку листа з повідомленням про вручення щодо відкликання кредиту позичальник зобов`язаний не пізніше (двадцяти) банківських днів з моменту вручення такого листа здійснити повне погашення кредиту (включаючи основну суму боргу, нараховані та несплачені проценти за користування кредитом та інші платежі, що підлягають сплаті позичальником на користь банку відповідно до умові цього договору).

Як вбачається із наявного в матеріалах справи листа від 10.03.2016 №55/2-06/340-2042 Банком, внаслідок порушення Товариством взятих на себе зобов`язань, було реалізовано закріплені в наведених положеннях Кредитного договору права та заявлено вимогу про дострокове повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України, та пені за порушення умов такого договору, нарахованих станом на 09.03.2016.

Таким чином, з прийняттям відповідного рішення Банком фактично на власний розсуд, на підставі наданих йому положеннями Кредитного договору та чинного законодавства України прав, було змінено умови основного зобов`язання щодо строку кредитування, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, встановивши сплив таких строків 13.04.2016 (дата спливу двадцятиденного строку з моменту отримання наведеної вимоги банку про дострокове повернення кредиту як вказується Товариством та не заперечувалося Банком).

Вирішуючи в такому випадку питання нарахування процентів за користування кредитом слід враховувати, що у відповідності до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України такі проценти нараховуються до дня, встановленого кредитором у змінених умовах виконання основного зобов`язання, тобто, до спливу строку дострокового повернення всієї суми кредиту, адже право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України.

Тобто, наявність рішення банку про дострокове повернення кредиту зумовлює зміну строку дії договору з відповідної дати (в даному випадку 13.04.2016), а тому подальше нарахування процентів та неустойки за таким договором є неможливим, адже відповідне зобов`язання було змінено і кредитний договір припинився, в той час як положення абз. 2 ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору (кредитування), а в силу приписів ст. 548 Цивільного кодексу України зобов`язання може бути забезпечено неустойкою якщо це встановлено договором, строк дії якого в даному випадку припинився.

Аналогічні правові висновки в тотожних правовідносинах викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц та поставі Верховного Суду від 19.09.2018 у справі №752/11447/16-ц, в якій Верховний Суд, в т.ч. з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, вказав на правомірність висновків судів першої та апеляційної інстанції про припинення кредитного договору у зв`язку із спливом строку дострокового повернення кредиту за вимогою кредитора.

Таким чином, правові підстави для нарахування Банком процентів за користування кредитом згідно Кредитного договору після 13.04.2016 (дати спливу строку дострокового повернення кредиту - дати спливу строку кредитування (дії договору)) відсутні, а відтак, і відсутня можливість вчинення щодо стягнення процентів за користування кредитом, нарахованих у період з 22.05.2016 по 22.05.2017 у розмірі 22 313 873,24 грн., виконавчого напису, адже матеріали справи не підтверджують існування такого зобов`язання Товариства перед Банком за Кредитним договором, в т.ч. на момент вчинення спірного виконавчого напису.

Також, вирішуючи даний спір, судом з метою неухильного дотримання принципу верховенства права при здійсненні правосуддя, невід`ємним елементом якого є принцип правової визначеності, враховується вкладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 02.07.2019 у справі №916/3006/17 правова позиція щодо вирішення питання про визначення строку для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису, а тому доводи позивача відносно вчинення Виконавчих написів №779 та №780 за спливом встановленого ст. 88 Закону України "Про нотаріат" строку відхиляються як такі, що не відповідають сформованій станом на сьогоднішній день практиці застосування наведеної норми права при вирішенні тотожних спорів.

З огляду на наведене, враховуючи в сукупності те, що: вчинення Виконавчих написів №779 та №780 мало місце на документі (Кредитному договорі), який не передбачено Переліком документів, в редакції з урахуванням постанови Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2017 у справі №826/20084/14; щодо заборгованості (процентів), правові підстави для нарахування яких припинилися до визначеного у Виконавчому написі №780 періоду їх обрахунку, а обставини дійсних правовідносин сторін за Кредитним договором в розрізі поведінки Банку щодо визначення заборгованості Товариства за таким правочином та обранні шляхів задоволення своїх вимог не спростовують відсутність спору між сторонами щодо визначеного спірними виконавчими написами характеру зобов`язання, їх змісту та умов виконання, тобто, не вказують на наявність факту безспірності заборгованості, для стягнення якої їх було вчинено, то з урахуванням волевиявлення божника щодо відсутності його бажання врегулювати питання заборгованості за Кредитним договором в позасудовому порядку в обраний кредитором спосіб (шляхом вчинення виконавчих написів) суд вважає, що позовні вимоги Товариства про визнання Виконавчих написів №779 та №780 такими, що не підлягають виконанню, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 13, 74, 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" задовольнити повністю.

2. Визнати виконавчі написи, вчинені 22.05.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Авдієнко Оксаною Віталіївною на кредитному договорі №876/31/1 від 04.11.2014 та зареєстровані в реєстрі за №779 та №780, такими, що не підлягають виконанню.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (01001, м. Київ, вул. Госпітальна, 12-Г; ідентифікаційний код 00032129) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" (04086, м. Київ, вул. О.Теліги, буд. 41; ідентифікаційний код 37075024) витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 200 (три тисячі двісті) грн. 00 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 27.09.2019.

Суддя Л.Г. Пукшин