Провадження №2/760/3412/19
Справа №760/13986/17
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 липня 2019 року Солом`янський районний суд міста Києва
у складі головуючого судді Усатової І.А,
при секретарі Мелешко О.С.,
за участю представника позивача ОСОБА_1. ,
представника відповідача Куценко О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського" про визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення на роботі, визнання трудового договору таким, що укладений на невизначений строк, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА _3 31.07.2017 звернулася до Солом`янського районного суду міста Києва із позовом до Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського" та просить:
визнати незаконним наказ № 1792-п від 29.06.2017 Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» про звільнення з роботи викладача кафедри англійської мови гуманітарного спрямування № 3 ОСОБА_3 з 30.06.2017;
поновити ОСОБА_3 на посаді викладача кафедри англійської мови гуманітарного спрямування № 3 Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» з 01.07.2017;
визнати трудовий договір, укладений між ОСОБА_3 та Національним технічним університетом України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» таким, що укладений на невизначений строк;
стягнути з Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.07.2017 про день прийняття судом рішення з розрахунку 357,88 грн. за один робочий день заробітку;
стягнути з Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат в сумі 23 620,08 грн.;
відповідно до ст. 235 КЗпП України допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітку в межах місячного платежу в розмірі 7 873,36 грн. (357,88 (середньоденний заробіток) * 22 (середня кількість робочих днів в місяці) = 7 873,36 грн.).
Позов обгрунтований тим, що 01 вересня 2004 року, наказом № 1677-п від 06.09.2004 Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» ( надалі - КПІ), позивачка була прийнята на посаду викладача кафедри основ перекладу англійської мови по строковому трудовому договору, 17 червня 2005 року, наказом КПІ № 1164-п від 23.06.2005, вона була переведена на ту ж посаду тієї ж кафедри за контрактом як обрана за конкурсом.
Зазначено, що 01 вересня 2005 року, наказом КПІ № 1603-п від 01.09.2005, позивачка була переведена па ту ж посаду кафедри англійської мови № 1 зі збереженням умов діючого контракту, а 01.09.2006, наказом КПІ № 1661-п від 01.09.2006 вона була переведена на посаду викладача кафедри англійської мови гуманітарного спрямування № 3 за контрактом як обрана за конкурсом, 01 липня 2015 року, наказом КПІ № 1763-п від 02.07.2015, була переведена на посаду викладача кафедри англійської мови гуманітарного спрямування № 3 по строковому трудовому договору.
Позивач вказала на те, що 30 червня 2016 року, наказом КПІ № 1519-п від 13.06.2016, була звільнена у зв`язку із закінченням строку роботи за п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.
Вказала, що 14 липня 2016 року до відповідача звернувся депутат Київської міської ради Назаренко В.Е. з депутатським зверненням № 08/279/08/166-137 від 13.07.2016 щодо поновлення на посаді викладача ОСОБА_3 , та 22 липня 2016 року, наказом КПІ № 1788-п від 22.07.2016 року, пункт 4 наказу № 1519-п від 13.06.2016 КПІ, про звільнення викладача кафедри англійської мови гуманітарного спрямування № 3 ОСОБА_3 та надання їй компенсації за 61.6 к.д. невикористаної відпустки - скасовано. Цим же наказом продовжено строк роботи за строковим договором до проведення конкурсу, але не пізніше 31.12.2016 викладачу кафедри гуманітарного спрямування № 3 ОСОБА_3 .
Позивачка посилалася на те, що 27 жовтня 2016 року (вх. № б0002-3978) вона звернулась до відповідача із заявою від 26.10.2016 про визнання трудового договору, укладеного з нею згідно наказу № 1677-п від 06.09.2004 таким, що укладений на невизначений строк, та 28 листопада 2016 року до відповідача звернувся депутат Київської міської ради Назаренко В.Е. з депутатським зверненням № 08/279/08/166-219 від 08.11.2016 щодо розгляду заяви ОСОБА_3 від 27.10.2016 № б0002-3978 та сприяння у вирішенні питання щодо визнання трудового договору, укладеного з ОСОБА_3 , згідно з наказом № 1677-п від 06.09.2004 таким, що укладений на невизначений строк.
Вказала, що 30.11.2016 (вх. № б0001-4565) вона звернулась до відповідача із заявою про надання відповіді на її звернення вх. № б0002-3978 від 27.10.2016 щодо визнання трудового договору безстроковим, а також повідомила, що найближчим часом не має наміру припиняти укладений з нею трудовий договір, на що 08 грудня 2016 року листом № 0450/1027/1 відповідач надав відповідь на депутатське звернення № 08/279/08/166-219 від 08.11.2016 та її заяву від 27.10.2016, в якому ухилився від задоволення її заяви щодо визнання трудового договору, укладеного згідно з наказом № 1677-п від 06.09.2004 таким, що укладений на невизначений строк, а лише вказав витяг з частини 3 ст. 54 Закону України «Про освіту» від 23.05.1991 № 1060-ХІІ, а саме: Педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом. Прийняття на роботу науково-педагогічних працівників здійснюється на основі конкурсного відбору.
Посилалася на те, що 29 грудня 2016 року відповідач у листі № 0450/1109 відмовився надавати відповідь на її заяву від 30.11.2016 (вх. № б0001-4565) щодо визнання трудового договору безстроковим, а також надіслав копію наказу КПІ № 3749-п від 26.12.2016 про продовження дії строкового трудового договору викладачу кафедри англійської мови гуманітарного спрямування № 3 ОСОБА_3 до проведення конкурсу, але не пізніше 30.06.2017. Відповідач також вказав, що підставою для видання цього наказу є заява (без дати) ОСОБА_3 з резолюцією першого проректора Ю. І . Якименка.
Позивач запевняла суд, що ніякої заяви про продовження дії строкового трудового договору вона не писала, своїх повноважень нікому не передавала. Таким чином, на думку позивачки, згадана вище заява є видуманою відповідачем, або підробленою.
Вказала, що 30 червня 2017 року, наказом КПІ № 1792-п від 29.06.2017, вона була звільнена з роботи викладача кафедри англійської мови гуманітарного спрямування № 3, як працююча по строковому трудовому договору, згідно п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, у зв`язку з закінченням строку роботи з 30.06.2017. Крім того, Відповідач в цьому наказі вказав: виплатити грошові компенсації: 56 к.д. невикористаної відпустки за 2016/2017 навчальний рік та 20 к.д. соціальної відпустки, як одинокій матері за 2016 та 2017 календарні роки.
Однак, позивач не погоджується з наказом КПІ № 1792-п від 29.06.2017 про звільнення її з посади, а також вважає трудовий договір, укладений нею з відповідачем таким, що укладений на невизначений строк, посилаючись на норми ст. 21 КЗпП України, ЗУ «Про вищу освіту».
Позивач стверджує, що законом не передбачена процедура укладання з педагогічними і науково-педагогічними працівниками вищих навчальних закладів контрактів та лише ч. 6 ст. 60 Закону України «Про вищу освіту» вказано, що посади педагогічних і науково-педагогічних працівників, які підвищують кваліфікацію або доходять стажування з відривом від виробництва, на цей період можуть заміщуватися іншими особами без проведення конкурсу на умовах строкового трудового договору.
В обгрунтування вимоги про визнання трудового договору таким, що укладений на невизначений строк посилалася на те, що строковий трудовий договір укладений між сторонами 01 вересня 2004 року, наказом № 1677-п від 06.09.2004. У подальшому трудові відносини фактично тривали, жодна із сторін не вимагала їх припинення, відповідач, на переконання позивача, всупереч вимогам чинного законодавства переводив її на ту ж саму посаду впродовж багатьох років, що підтверджується трудовою книжкою та наказами КПІ. Тобто, фактично трудовий договір переукладався шість разів, а саме: наказом № 1164-п від 23.06.2005 року; наказом № 1603-п від 01.09.2005 року; наказом № 1661-п від 01.09.2006 року; наказом № 1763-п від 02.07.2015 року; наказом № 1788-п від 22.07.2016 року; наказом № 3749-п від 26.12.2016 року.
Пояснено, що положеннями ст. 391 КЗпП України передбачено, що після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк. Також, пунктом 9 «Постанови Пленуму ВСУ № 9», роз`яснено, що оскільки згідно з ч.2 ст.23 КЗпП трудовий договір на визначений строк укладається лише у разі, коли трудові відносини на невизначений строк не може бути встановлено з рахуванням характеру роботи або умов її виконання, або інтересів працівника (наприклад, його бажання), або в інших випадках, передбачених законодавчими актами, укладення трудового договору на визначений строк при відсутності зазначених умов є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку.
За таких умов, позивачка вважає, що трудовий договір, укладений наказом № 1677-п від 06.09.2004 Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» та ОСОБА_3 підлягає визнанню таким, що укладений на невизначений строк.
У обґрунтування заявлених вимог про незаконне звільнення з посади та завдання моральної шкоди, позивачка вказала наступне.
Оскільки, вона не писала та не подавала відповідачу заяви про звільнення із займаної посади, а навпаки у заяві від 30.11.2016 повідомила останнього про те, що найближчим часом не має наміру припинити укладений з нею трудовий договір, враховуючи багаторічну фактичну тривалість трудових відносин та неодноразове переукладання трудового договору, а також враховуючи постійний характер роботи, вважає своє звільнення із займаної посади у зв`язку із закінченням строку роботи безпідставним та таким, що суперечить чинному законодавству в Україні.
Позивачка посилалася на те, що відповідач обізнаний про те, що вона має двох дітей (одна дочка 2009 року народження), виховує дітей одна, та є одинокою матір`ю, відомості про батька записані відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
Так, в результаті, на думку позивачки, незаконного звільнення та цинічного відношення до неї та її дітей, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, що вимагають додаткових зусиль для організації свого життя, залишення дітей без годувальника, відповідач всупереч вимог законодавства не виконав вимоги, передбачені ч. 3 ст. 184 КЗпП та завдав їй моральної шкоди. Цинічність відповідача також свідчить про завдання їй моральних та матеріальних страждань незаконним звільненням як інваліда третьої групи. Крім того, відповідач знаючи про її онкологічне захворювання, операцію, постійні обстеження та дороге лікування, незаконним звільненням завдав їй значних моральних страждань.
Позивачка посилалася на те, що про існування наказу КПІ № 1792-п від 29.06.2017 про її звільнення 30.06.2017 вона дізналась 07 липня 2017 року, тобто в день, коли стала до роботи після звільнення за листком непрацездатності. Тобто, в період з 09.06.2017 по 22.06.2017 позивач знаходилась на стаціонарному лікування в Київській міській клінічній лікарні № 4, а з 23.06.2017 по 06.07.2017 вона знаходилась на стаціонарному лікуванні в Національному науковому центрі Інститут кардіології імені академіка М.Д . Стражеска».
Зазначено, що з урахуванням вказаних обставин справи, позивачці спричинено моральну шкоду, а тому враховуючи перенесені моральні страждання, просить вважати обґрунтованими твердження в частині завдання їй моральних страждань та стягнення з відповідача на її користь моральної шкоди в розмірі трьох середньомісячних заробітних плат, що дорівнює 23 620,08 грн. ( 357,88 (середньоденний заробіток) * 66 (середня кількість робочих днів за три місяці) = 23 620,08 грн.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.07.2017 по день прийняття рішення суду, посилаючись на те, що середню зарплату слід розраховувати за квітень та травень 2017 року. Також зазначила, що відповідач проігнорував її звернення від 27.07.2017 з проханням надати довідки про доходи за останні шість місяців 2017 року. Таким чином, позивачем розраховувалася середня зарплата згідно даних виписки від 30.07.2017 №IGKJAVS4G8OK949L з карткового рахунку № НОМЕР_1 , відкритого на ім`я позивача ПАТ КБ «Приватбанк», на який відповідачем нараховувалася позивачу заробітна плата. Так, відповідно до розрахунку позивача, її середньоденний заробіток становить 357,88 грн.
У зв`язку з наведеним просить задовольнити позов.
Ухвалою судді від 02.08.2017 у справі відкрито провадження.
22.09.2017 на адресу суду від відповідача надійшли заперечення на позовну заяву, в яких відповідач посилається на безпідставність і необгрунтованість позову, у зв`язку з чим просить відмовити у задоволенні позову.
Зазначено, що 01 вересня 2004 року, наказом № 1677п від 06.09.2004 позивачку було прийнято на посаду викладача кафедри основ перекладу англійської мови по строковому трудовому договору по 30.06.2005, а 26.05.2005 позивачкою було подано заяву з проханням допустити її до участі у конкурсі на заміщення посади викладача кафедри основ перекладу англійської мови. За результатами конкурсних випробувань на підставі рішення Вченої ради факультету, 21.06.2005 з позивачкою було укладено контракт № 1026 від 21.06.2005 строком дії з 17.06.2005 по 31.08.2006, 17 червня 2005 року, наказом № 1164п від 23.06.2005 позивачку було переведено на ту ж посаду тієї ж кафедри за контрактом як обрану за конкурсом, а з 01 вересня 2005 року наказом № 1603-п переведено на ту ж посаду кафедри англійської мови № 1 зі збереженням умов діючого контракту на підставі написаної позивачкою заяви. В подальшому, на підставі заяви позивачки її було допущено до участі в конкурсі на заміщення посади викладача англійської мови кафедри англійської мови №1 та за результатами конкурсних випробувань з позивачкою було укладено контракт № 508 від 01.09.2006 строком дії з 01.09.2006 по 31.08.2009. Під час дії контракту за заявами позивачки їй було надано щорічну відпустку з 18.08.2009 по 13.10.2009 та в подальшому відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку по ІНФОРМАЦІЯ_2 , а згодом і відпустку без збереження заробітної плати до досягнення дитиною 6-ти років (заяви від 17.08.2009, від 25.06.2012, від 27.12.2012, від 26.06.2013, від 25.12.2013, від 25.06.2014, від 26.12.2014).
Відповідач посилається на те, що ч. 2 ст. 3 Закону України «Про відпустки» передбачено, що в разі звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору невикористану відпустку можна за його бажанням надати й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому разі чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки. Оскільки в цій нормі не вказується конкретний вид відпустки, то з огляду на її зміст приписи стосуються й соціальних відпусток. Враховуючи зазначене та на підставі власноруч написаних заяв позивача строк дії контракту № 508 від 01.09.2006 було подовжено на час відпусток та встановлено по 07.07.2015.
Відповідач вказав, що 01.07.2015 позивачка звернулась до нього з заявою, в якій просила прийняти її на роботу на посаду викладача на 0,9 ставки кафедри англійської мови гуманітарного спрямування по строковому трудовому договору на 2015/2016 навчальний рік до проведення конкурсу, але не пізніше 30.06.2016, про що було видано відповідний наказ по КПІ від 02.07.2015 № 1763-п. Наказом № 1788-л від 22.07.2016 було скасовано пункт 4 наказу № 1519 п від 13.06.2016 про звільнення і продовжено строк роботи за строковим трудовим договором відповідно до поданої позивачкою заяви до оголошення конкурсу, але не пізніше 31.12.2016, та 08.11.2016 за заявою позивачки її було переведено на 0,85 ставки в межах дії строкового трудового договору.
Зазначено, що оскільки конкурс проведено не було, з метою забезпечення освітнього процесу протягом навчального року та враховуючи заяву позивачки від 30.11.2016, в якій зазначалось, що найближчим часом позивачка не має наміру припиняти укладений трудовий договір, дію строкового трудового договору було продовжено до проведення конкурсу, але не пізніше 30.06.2017, а про майбутнє звільнення позивачка була попереджена 22.02.2017, але ознайомитись з попередженням під підпис відмовилася, про що складено відповідний акт.
На переконання відповідача, припинення трудового договору по закінченні строку не потребує заяви чи іншого волевиявлення працівника, а тому відповідач мав право на звільнення позивачки в обумовлені сторонами строки.
Таким чином, 03.06.2017 позивачку звільнено з роботи згідно з п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку роботи (Наказ № 1792-п від 29.06.2017).
Відповідач вважає, що оскільки трудовий договір із позивачкою, строк закінчення якого пов`язано з певної датою або проведенням конкурсу, припинено за п. 2 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (тобто, у зв`язку із закінченням строку трудового договору), таке припинення є правомірним і повністю відповідає змісту трудових відносин та чинному законодавству України, а, отже, звільнення позивачки було проведено у відповідності з вимогами трудового законодавства.
Відповідачем пояснено, що зі змісту норм ст.ст. 23, 39-1 КЗпП України, ст.ст. 54, 55 ЗУ «Про вищу освіту» випливає, що конкурс на заміщення посад науково-педагогічних працівників повинен проводитися обов`язково, а тому трудовий договір, який укладається між навчальним закладом та науково-педагогічним працівником, може бути виключно строковим, оскільки закінчення (або продовження) такого договору пов`язане з певною подією - проведенням конкурсного відбору.
Відповідач посилався на те, що в наказі про прийняття позивачки на роботу та наступних наказах про внесення змін до трудового договору в частині терміну його дії, були зазначені конкретні терміни існування трудових відносин між сторонами. При цьому, позивачка ці накази не оспорювала, а навпаки, у власних заявах ставила питання про внесення змін до трудового договору в частині строку його дії. Враховуючи зазначене та вказані приписи законодавства, на переконання відповідача, строковий трудовий договір/контракт з науково-педагогічним працівником, в тому числі викладачем, не може «трансформуватися» в договір на невизначений термін. При цьому, право продовжувати контракт з науково - педагогічним працівником є виключною компетенцією керівника вищого навчального закладу і ніхто не вправі втручатися до цих повноважень. Права вищого навчального закладу, що визначають його автономію, встановлені Законом України «Про вищу освіту», не можуть бути обмежені іншими законами чи нормативно-правовими актами (ч. 3 ст. 2), тому в даному випадку з позивачем укладався строковий трудовий договір на час виконання певної роботи, а саме: до кінця навчального року, у зв`язку з умовами зайняття посади викладача, які регулює ч. 12 ст. 55 Закону України «Про вищу освіту».
Крім того, відповідач не погоджується з твердженням позивачки, що її не може бути звільнено у зв`язку з закінченням терміну дії строкового трудового договору за п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, тому що вона є одинокою матір`ю, оскільки, на переконання відповідача, звільнення позивачки з роботи проведено з дотриманням вимог трудового законодавства, у зв`язку з тим, що позивачку було прийнято на роботу та звільнено з роботи в строки, передбачені строковим трудовим договором, а тому порушення вимог ст. 184 КЗпП України немає, оскільки звільнення з роботи здійснено не за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, а за укладеною угодою сторін.
Відповідач посилався на те, що в той же час, при звільненні працівника з цих підстав діють механізми, засновані на захисті прав певних категорій працівників. Зокрема, законодавством передбачена процедура подальшого працевлаштування таких жінок. Оскільки, викладачі приймаються на роботу виключно на конкурсних засадах, то на виконання ч. 3 ст. 184 КЗпП України позивачці було запропоновано прийняти участь у конкурсі на заміщення посади викладача, але позивачка не подала документи для участі в конкурсі. Крім того, за інформацією, наявною у відповідача, позивачка одночасно працює в Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка як штатний працівник. Зокрема, як вбачається з листа-відповіді № 08/48 від 20.09.2017, наданої на запит відповідача, позивачка працює на посаді лаборанта на 0,5 ставки штатним працівником Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. При цьому, відповідач зауважив, що згідно з повідомленням МСЕК від 09.04.2013 позивачка може працювати лише неповний робочий день або тиждень. Таким чином, позивачка є працевлаштованою.
Відповідач вказав на те, що з вказаної відповіді вбачається, що позивачка тривалий час вводила своїми діями обидва навчальні заклади в оману, оскільки одночасно працювала, як штатний працівник і в Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка, і в Національному технічному університеті «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» маючи дві трудові книжки, що є неправомірним, оскільки чинним законодавством передбачена можливість працювати лише на одній роботі, як на основній, а на інших - лише за сумісництвом.
Крім того, відповідач вважає хибною позицію позивачки про те, що її не може бути звільнено під час лікарняного, оскільки, на спірні правовідносини не поширюються норми ч. 3 ст. 40 КЗпП України.
Також відповідач вважає, що не підлягають задоволенню вимоги позивачки про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, оскільки є похідними.
Окрім того, відповідач звернув увагу суду на те, що позивачкою здійснено розрахунок середньоденної заробітної плати виходячи з сум, які отримувались в травні, квітні, у зв`язку з перебуванням на лікарняному у червні, з чим відповідач не погоджується. Позивачка також замовчувала, що і в травні, і в червні вона перебувала на лікарняному, а відповідно після надання листів непрацездатності за вказані місяці проводився перерахунок.
Відповідач посилався на те, що в розрахунку позивачки вказано невірні робочі дні, оскільки для викладачів встановлено 6-денний робочий тиждень. Вказав, що ВСУ в постанові від 14.09.2016 у справі № 6-419цс16 сформував правову позицію щодо розрахунку середньої зарплати за час вимушеного прогулу. Виходячи з вказаного середньоденна заробітна плата позивача складає: 6830 грн. (оклад та надбавка за вислугу років позивача за фактично відпрацьовані у травні, червні робочі дні) / 18 (фактично відпрацьованих днів) = 379,44 грн. без вирахування податків та зборів.
Також відповідач вказує на те, що вимоги позивачки щодо відшкодування моральної шкоди в розмірі 3 середньомісячних заробітних плат обґрунтовуються загальними фразами, безпідставні та недоведені.
08.12.2017 від відповідача на адресу суду надійшли додаткові заперечення на позовну заяву, в яких зазначено, що під час підготовки до розгляду справи була виявлена інформація про те, що позивачка працює в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Так, Київським національним університетом імені Тараса Шевченка на запит суду було надано копію трудової книжки позивача НОМЕР_2 від 23 грудня 1996 року, згідно з записом № 3 якої, ОСОБА_3 25.09.2002 була прийнята на посаду лаборанта 0,5 ставки навчальної лабораторії інтенсивного навчання іноземним мовам Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка штатним працівником. Таким чином, позивачка є працевлаштованою, а отже гарантії надані їй ч. 3 ст. 184 КЗпП України дотримано в повному обсязі. А тому, на думку відповідача, відсутність порушення ним прав позивачки призводить до відсутності підстав для захисту в судовому порядку.
Крім того, відповідач додатково звернув увагу суду на те, що позивачка має дві трудові книжки: Трудова книжка НОМЕР_3 від 16 жовтня 1986 року (трудова книжка №1) та Трудова книжка НОМЕР_2 від 23 грудня 1996 року (трудова книжка №2). При цьому, чинне законодавство передбачає, що лише одне місце роботи може бути постійним, а решта - за сумісництвом, робота за сумісництвом виконується на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час з оплатою праці за фактично виконану роботу; передбачається одна трудова книжка, яка ведеться тільки за місцем основної роботи.
Зазначено, що протягом понад 20 років позивачка одночасно використовувала дві трудові книжки, які мають розбіжності та неточності в записах щодо одного і того самого місця роботи. Зокрема, згідно з трудовою книжкою №1 громадянка ОСОБА_3 з 01.09.1985 по 30.06.1986 навчалась в СПТУ №46 м. Києва, в результаті чого отримала атестат НОМЕР_5 від 01.07.1986. З 15.10.1986 наказом №324 була прийнята в Київське вище воєнне авіаційно-інженерне училище на посаду машиністки (запис №1 в трудовій книжці №1) та працювала там до 20.05.1987 (запис №3 в трудовій книжці №1). В подальшому, 05.08.1987 прийнята на посаду завідуючого діловодством - машиністки факультету № 4 Київського вищого інженерного радіотехнічного училища ПВО (запис № 4 в трудовій книжці №1), з якої звільнена 11.12.1996 (запис № 5 в трудовій книжці №1). Натомість, в трудовій книжці №2 зазначено, що в період з 01.09.1985 по 24.06.1990 ОСОБА_3 навчалась в Московському державному університеті ім. М. Ломоносова на спеціальності «Слов`янські мови», кваліфікація: викладач польської та чеської мов і літератури, в результаті чого отримала Диплом НОМЕР_4 від 24.06.1990.
Щодо вказаного диплому також у відповідача виникають сумніви, оскільки його копії до матеріалів особової справи не додано, а в різних особових листках, що заповнювались ОСОБА_3 при прийомі на роботу містяться різні періоди навчання та отримання диплому у вказаному університеті.
Також, відповідач посилається на те, що згідно з записом № 6 в трудовій книжці №1 та записом № 1 в трудовій книжці №2, ОСОБА_3 з 23.12.1996 була прийнята в ПП «МАКЗАРН» на посаду регіонального представника - перекладача в м. Києві. Проте, згідно з відомостями в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, датою державної реєстрації приватного підприємства «МАКЗАРН» (код 30047962) є 04 грудня 1998 р. Тобто, юридична особа була створена лише через два роки від дати з якої нібито там працював позивач. Крім того, відрізняється дата звільнення позивача з ПП «МАКЗАРН». Згідно з записом № 7 в трудовій книжці №1 ОСОБА_3 була звільнена з ПП «МАКЗАРН» наказом №207 від 31.08.2004, тоді як відповідно до запису №2 в трудовій книжці № 2 ОСОБА_3 була звільнена з ПП «МАКЗАРН» наказом №78 від 04.09.2002. Така невідповідність інформації в цих трудових книжках, може свідчити про внесення неправдивих відомостей з метою збільшення трудового стажу.
Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає позовні вимоги безпідставними і необгрунтованими, та просив відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
27.02.2018 на адресу суду від позивачки надійшла відповідь на відзив, у якій остання посилалась на те, що заперечення відповідача є не аргументованим, а деякі факти, викладені в запереченнях не відповідають дійсності.
Посилалася на те, що з моменту прийняття на роботу в КПІ (01.09.2004) по день її незаконного звільнення (30.06.2017) жодного разу не була звільнена. На переконання позивача, всі накази відповідача і відповідні записи в трудовій книжці ОСОБА_3 свідчать про те, що з позивачкою трудовий договір у період з 01.09.2004 по 30.06.2017 не припинявся, а ОСОБА_3 лише декілька разів була переведена на ту ж посаду тієї ж кафедри.
Позивачка вказує на те, що переведення її 08.11.2016 за її заявою на 0,85 ставки в межах дії строкового трудового договору не відповідає дійсності, у вказаній заяві позивача жодного слова не вказано щодо строкового трудового договору.
Позивачка вважає, що контракти № 1026 від 21.06.2005 та № 508 від 01.09.2006 укладені між сторонами з порушенням чинного в Україні законодавства, умови праці за контрактом погіршують становище позивачки порівняно з законодавством України, а тому вищевказані контракти мають бути визнані судом недійсними.
Позивачка стверджує, що 01.09.2004, наказом № 1677-п від 06.09.2004 вона була прийнята на посаду викладача кафедри основ перекладу англійської мови по строковому трудовому договору, саме за конкурсним відбором.
Посилається на те, що системний аналіз положень частин 6, 11 статті 55 Закону України «Про вищу освіту», «Положення про обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 24.12.2002 № 744, Рекомендацій щодо проведення конкурсного відбору при заміщенні вакантних посад науково-педагогічних працівників та укладання з ними трудових договорів (контрактів), затвердженої наказом Міністерства освіти і науки України від 05.10.2015 № 1005, дає підстави, на думку позивачки, для висновку, що відповідач безпідставно посилається на проведення конкурсного відбору посади, яку до дня незаконного звільнення займала позивачка.
З огляду на наведене, позивач вважає, що її позовні вимоги підлягають задоволенню.
05.03.2018 на адресу суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь позивачки, в яких відповідач посилається на те, що позиція позивачки щодо того, що законом не передбачена процедура укладання з педагогічними і науково-педагогічними працівниками вищих навчальних закладів контрактів, у зв`язку з чим контракти, які були укладені з позивачкою, мають бути визнані судом недійсними, не грунтується на нормах законодавства.
Посилається на те, що норми трудового законодавства та спеціальні норми, що регулюють трудові правовідносини у вищих навчальних закладах, передбачають, зокрема, що обіймання посад науково-педагогічних працівників - завідувачів (начальників) кафедр, професорів, доцентів, старших викладачів, викладачів здійснюється виключно шляхом проходження працівником конкурсного відбору з подальшим укладенням трудового договору (контракту).
На переконання відповідача, визнання за позивачкою безстроковості трудових правовідносин суперечила б самій суті освітнього процесу та організації навчання у вищих навчальних закладах.
Зазначено, що згідно норм законодавства, строковий трудовий договір/контракт з науково-педагогічним працівником, в тому числі викладачем, не може «трансформуватися» в договір на невизначений термін. При цьому, право продовжувати контракт з науково - педагогічним працівником є виключною компетенцією керівника вищого навчального закладу і ніхто не вправі втручатися до цих повноважень. Права вищого навчального закладу, що визначають його автономію, встановлені Законом України «Про вищу освіту», не можуть бути обмежені іншими законами чи нормативно-правовими актами (ч. 3 ст. 2), тому в даному випадку з позивачкою укладався строковий трудовий договір на час виконання певної роботи, а саме: до кінця навчального року, у зв`язку з умовами зайняття посади викладача, які регулює ч. 12 ст. 55 Закону України «Про вищу освіту». Більш того, згідно з пунктом 10 Положення вносити пропозиції щодо терміну трудового договору має право кожна із сторін.
Відповідач стверджує, що позивачка свідомо ввела два вищих навчальних закладу в оману, працював одночасно в двох навчальних закладах штатним працівником, використовуючи дві трудові книжки. В книжках містяться різні записи, правдивість частини з яких ставиться під сумнів. Також позивачка свідомо вводить в оману і суд, зазначаючи, що після звільнення з роботи в КПІ ім. Ігоря Сікорського вона не працює.
З огляду на наведене, просить відмовити у позові.
12.04.2018 на адресу суду від позивачки надійшли додаткові пояснення, в яких посилається на те, що відповідач у своїх запереченнях невірно трактує норму закону щодо проведення конкурсного відбору, хоча й сам вказує, що проведення конкурсного відбору здійснюється при заміщенні вакантних посад. На думку позивачки, відповідач також помиляється щодо трактування ч. 3 ст. 54 Закону України «Про освіту», що діяв на час трудових відносин позивачки.
Позивачка звертає увагу суду, що 01.09.2004, наказом № 1677-п від 06.09.2004 вона була прийнята на посаду викладача кафедри основ перекладу англійської мови по строковому трудовому договору, за конкурсним відбором та без укладання контракту. Пізніше, ОСОБА_3 не була звільнена з роботи, тобто її посада не була вакантною. Однак, відповідач створив їй такі умови, що остання вимушена була підписати контракт № 1026 від 21.06.2005, умови якого погіршують її становище порівняно з законодавством України.
На переконання позивачки, відповідач безпідставно посилається на положення ч. 3 ст. 54 Закону України «Про освіту», що діяв на час спірних правовідносин, оскільки, при укладанні контракгу з позивачкою остання не була звільнена з роботи, а її посада не була вакантною.
Також, на думку позивачки, відповідач безпідставно посилається на норми пункту 10 Положення про обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації, що діяло на той час, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 24.12.2002 № 744, оскільки дана норма стосується кандидата виключно при прийнятті на роботу. В даному випадку ця норма закону не стосується позивачки, оскільки остання була діючим працівником, вона не була звільнена з роботи, а її посада не була вакантною.
Позивачка вважає доводи відповідача про специфіку вищого навчального закладу безпідставними та такими, що не мають законного підґрунтя. Специфіка роботи вищого навчального закладу Відповідача не відрізняється від інших навчальних закладів такої ж категорії та не носить індивідуального характеру.
29.05.2018 на адресу суду від відповідача надійшли заперечення на додаткові пояснення, в яких відповідач вкотре звернув увагу суду на те, що позивачка помилково трактує норми законодавства щодо застосування до неї положень, що стосуються педагогічних працівників, оскільки вона обіймала посаду науково-педагогічного працівника, при цьому, позиція позивачки щодо безстроковості її правовідносин з КПІ ґрунтується виключно на власному баченні норм законодавства.
Представник позивачки у судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні.
Суд, заслухавши сторін, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.
З матеріалів справи вбачається, що 01 вересня 2004 року, на підставі наказу № 1677п від 06.09.2004, позивачку було прийнято на посаду викладача кафедри основ перекладу англійської мови Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут" за строкововим трудовим договором з 01.09.2004 по 30.06.2005 (Т. 1 а.с. 15, 65).
26.05.2005 позивачкою було подано заяву до ректора НТУУ КПІ з проханням допустити її до участі у конкурсі на заміщення посади викладача кафедри основ перекладу англійської мови факультету лінгвістики (Т. 1 а.с. 66).
З витягу з протоколу №5 засідання Вченої Ради факультету лінгвістики від 16.06.2005, ОСОБА_3 обрано на посаду викладача на 1 рік з 17.06.2005 по 31.08.2006 (Т. 1 а.с. 67).
Згідно витягу з наказу НТУУ «КПІ» №1164п від 23.06.2005, ОСОБА_3 , працюючу по строковому договору, переведено на ту же посаду тієї ж кафедри за контрактом з 17.06.2005 по 31.08.2006 як обрану за конкурсом (Т. 1 а.с. 68).
16.05.2006 позивачкою було подано заяву до ректора НТУУ КПІ з проханням допустити її до участі у конкурсі на заміщення посади викладача англійської мови кафедри англійської мови №1 факультету лінгвістики у зв`язку з закінченням строку контракту (Т. 1 а.с. 69).
З витягу з протоколу №5 засідання Вченої Ради факультету лінгвістики НТУУ «КПІ» від 21.06.2006, ОСОБА_3 обрано на посаду викладача кафедри англійської мови №1 строком на 3 роки з 01.09.2006 по 31.08.2009 (Т. 1 а.с. 70), а також укладено з позивачем контракт № 508 від 01.09.2006 строком дії з 01.09.2006 по 31.08.2009 (Т. 1 а.с. 71-74).
Згідно витягу з наказу НТУУ «КПІ» №1661п від 01.09.2006, продовжено строк роботи за новим контрактом з 01.09.2006 по 31.08.2009, як обраній за конкурсом, викладачу кафедри англійської мови гуманітарного спрямування №3 ОСОБА_3 (Т. 1 а.с. 75).
З матеріалів справи вбачається, що під час дії контракту за заявами позивачки їй було надано щорічну відпустку з 18.08.2009 по 13.10.2009 та в подальшому відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку по ІНФОРМАЦІЯ_2 , а згодом і відпустку без збереження заробітної плати до досягнення дитиною 6-ти років (заяви від 17.08.2009, від 25.06.2012, від 27.12.2012, від 26.06.2013, від 25.12.2013, від 25.06.2014, від 26.12.2014) (Т. 1 а.с. 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 83, 90, 91, 92, 93, 94, 95, 96).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 неодноразово подавалися заяви першому проректору Акад. Якименку Ю.І. про продовження терміну попереднього контракту у зв`язку з відпусткою по догляду за дитиною до 6 років за медичними показниками. Так, 25.06.2012 позивачкою подано заяву про продовження терміну попереднього контракту по 02.01.2013 (Т. 1 а.с. 84), 27.12.2012 - по 03.07.2013 (Т. 1 а.с. 85), 26.06.2013 - по 04.01.2014 (Т. 1 а.с. 86), 25.12.2013 - по 05.07.2014 (Т. 1 а.с. 87), 25.06.2014 - по 06.01.2015 (Т. 1 а.с. 88), 26.12.2014 - по 07.07.2015 (Т. 1 а.с. 89).
На підставі наведених вище заяв позивачки, НТУУ «КПІ» були видані відповідні накази про продовження дії контрактів по періоди, наведені позивачкою у своїх заявах (Наказ №1559 від 30.07.2012, Наказ №3768-п від 29.12.2012, Наказ №1464-п від 01.07.2013, Наказ №13-п від 09.01.2014, Наказ №1369-п від 01.07.2014, Наказ №3104-п від 29.12.2014 ) (Т.1 а.с. 91, 92, 93, 94, 95, 96).
З матеріалів справи вбачається, що 01.07.2015 позивачка звернулась до ректора НТУУ «КПІ» із заявою, в якій просила прийняти її на роботу до НТУУ «КПІ» на посаду викладача 0,9 ставки кафедри англійської мови гуманітарного спрямування №3 по строковому трудовому договору на 2015/2016 навчальний рік з 02.07.2015 по 30.06.2016 до проведення конкурсу, але не пізніше 30.06.2016 (Т. 1 а.с. 97), про що було видано відповідний наказ від 02.07.2015 № 1763-п (Т. 1 а.с. 99).
Відповідно до витягу з наказу КТУУ «КПІ» №1519-п від 13.06.2016, ОСОБА_3 було звільнено з роботи по ст. 36 ч. 1 п. 2 КЗпП України у зв`язку з закінчення строку роботи (Т. 1 а.с. 102).
Наказом № 1788-л від 22.07.2016 було скасовано пункт 4 наказу № 1519п від 13.06.2016 про звільнення і продовжено строк роботи за строковим трудовим договором відповідно до поданої позивачкою заяви до оголошення конкурсу, але не пізніше 31.12.2016, та 08.11.2016 за заявою позивачкою її було переведено на 0,85 ставки в межах дії строкового трудового договору (Т. 1 а.с. 105, 106, 107).
З матеріалів справи вбачається, що 30.11.2016 позивачкою, першому проректору Акад. Якименку Ю.І ., було подано заяву, в якій зазначалось, що найближчим часом вона не має наміру припиняти укладений з нею трудовий договір (Т. 1 а.с. 108).
Так, 05.12.2016 було складено акт, за підписом зав. кафедри АМСГ №3 Сімковою І.О. , викладачем КАМГС №3 Борковською І.П. , зав. лаб. КАМГС №3 Овчаренко Л.В. , про те, що ОСОБА_3 було повідомлено, що на її прохання дія строкового трудового договору буде продовжена до проведення конкурсу, але не пізніше 30.06.2017 (Т. 1 а.с. 109).
Наказом НТУУ «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» №3749-п від 26.12.2016 продовжено дію строкового трудового договору викладачу кафедри англійської мови гуманітарного спрямування №3 ОСОБА_3 до проведення конкурсу, але не пізніше 30.06.2017 (Т. 1 а.с. 110).
Встановлено, що 20.02.2017 було складено повідомлення викладачам кафедри англійської мови гуманітарного спрямування №3 про те, що строк дії їх строкових договорів закінчується 30.06.2017. Також викладачам кафедри доведено до відома, що для продовження трудових відносин з університетом вони мають звернутися до керівництва університету до закінчення цього строку, в іншому випадку, згідно ст. 36 ч. 1 п. 2 КЗпП України, підлягають звільненню у зв`язку із закінченням строку роботи (Т. 1 а.с. 111).
22.02.2017 було складено акт, за підписом зав. кафедри АМСГ №3 Сімковою І.О. , ст. викладачем КАМГС №3 Шепелєвою О.В. , зав. лаб. КАМГС №3 Овчаренко Л.В. , про те, що ОСОБА_3 під час особистої зустрічі було ознайомлено з повідомленням, що строк дії строкового договору закінчується 30.06.2017 і для продовження трудових відносин з університетом вона повинна звернутися до керівництва університету до закінчення цього строку, викладач ОСОБА_3. відмовилась проставити підпис під зазначеним повідомленням, також їй було запропоновано прийняти участь у конкурсі на заміщення посади викладача, який буде оголошено в квітні (Т. 1 а.с. 112).
Наказом № 1792-п від 29.06.2017 ОСОБА_3 . , викладача кафедри англійської мови гуманітарного спрямування №3, працюючу по строковому трудовому договору, звільнено з роботи згідно п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку роботи з 30.06.2017 (Т. 1 а.с. 32, 113).
ОСОБА_3 , посилаючись на те, що її трудовий договір, укладений між сторонами на невизначений строк, а також на те, що в період з 23.06.2017 по 06.07.2017 знаходилась на стаціонарному лікуванні в Національному науковому центрі «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» та є матір`ю одиначкою, вважає своє звільнення незаконним, у зв`язку з чим звернулася до суду із вказаним позовом, на що суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно зі ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути:
1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;
2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;
3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» визначено, що згідно з ч. 2 ст. 23 КЗпП (в редакції від 19 січня 1995 року) трудовий договір на визначений строк укладається лише у разі, коли трудові відносини на невизначений строк не може бути встановлено з урахуванням характеру роботи або умов її виконання, або інтересів працівника (наприклад, його бажання), або в інших випадках, передбачених законодавчими актами, укладення трудового договору на визначений строк при відсутності зазначених умов є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку.
Абзацами другим-четвертим пункту 7 цієї постанови передбачено, що при укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 23 КЗпП України строковий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Частиною третьої статті 54 Закону України "Про освіту" (в редакції закону № 1060-XII від 01.07.2004), визначено, що прийняття на роботу науково-педагогічних працівників здійснюється на основі конкурсного відбору.
У даному конкретному випадку закон, а саме: ст. 54 ЗУ « Про освіту», передбачає, що педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом. Прийняття на роботу науково-педагогічних працівників здійснюється на основі конкурсного відбору.
Згідно з положеннями ч. 11 ст. 55 Закону України «Про вищу освіту» під час заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників - завідувачів (начальників) кафедр, професорів, доцентів, старших викладачів, викладачів укладенню трудового договору (контракту) передує конкурсний відбір, порядок проведення якого затверджується вченою радою вищого навчального закладу.
Таким чином, норми трудового законодавства та спеціальні норми, що регулюють трудові правовідносини у вищих навчальних закладах, передбачають, зокрема, обіймання посад науково-педагогічних працівників, в тому числі викладачів, виключно, шляхом проходження працівником конкурсного відбору.
Згідно п. 10 Наказу Міністерства освіти і науки України «Про затвердження Положення про обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації» №744 від 24.12.2002 (в редакції, що діяла на час прийняття позивачки на роботу) відповідно до чинного законодавства при прийнятті на роботу науково-педагогічних працівників може укладатися безстроковий, строковий трудовий договір, у тому числі контракт. Термін строкового трудового договору встановлюється за погодженням сторін. Вносити пропозиції щодо терміну трудового договору має право кожна із сторін.
При цьому, згідно з п.1.10 Положення про обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників відповідача, яке затверджене наказом № 1-112 від 07.07.2009, після проведення конкурсу укладається контракт строком від 1 до 5 років.
Відповідно до ч. 12 ст. 55 Закону України «Про вищу освіту» в окремих випадках, у разі неможливості забезпечення освітнього процесу наявними штатними працівниками, вакантні посади науково-педагогічних працівників можуть заміщуватися за трудовим договором до проведення конкурсного заміщення цих посад у поточному навчальному році.
Така форма трудового договору узгоджується з положеннями частини 3 статті 54 Закону України «Про освіту», згідно якої педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 39-1 КЗпП України трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених ст. 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.
Переукладання строкового трудового договору у випадках, що підпадають під дію частини другої ст. 23 КЗпП, не тягне набуття трудовим договором характеру безстрокового, укладеного на невизначений строк.
Зі змісту вищезазначених норм випливає те, що конкурс на заміщення посад науково- педагогічних працівників повинен проводитися обов`язково, а тому трудовий договір, який укладається між навчальним закладом та науково-педагогічним працівником, може бути виключно строковим, оскільки закінчення (або продовження) такого договору пов`язане з певною подією - проведенням конкурсного відбору.
У наказі про прийняття позивача на роботу та наступних наказах про внесення змін до трудового договору в частині терміну його дії, були зазначені конкретні терміни існування трудових відносин між сторонами. При цьому позивачка ці накази не оспорювала, а навпаки, у власних заявах ставила питання про внесення змін до трудового договору в частині строку його дії.
Враховуючи зазначене та вказані приписи законодавства, строковий трудовий договір/контракт з науково-педагогічним працівником, в тому числі викладачем, не може «трансформуватися» в договір на невизначений термін.
При цьому, право продовжувати контракт з науково - педагогічним працівником є виключною компетенцією керівника вищого навчального закладу і ніхто не вправі втручатися до цих повноважень. Права вищого навчального закладу, що визначають його автономію, встановлені Законом України «Про вищу освіту», не можуть бути обмежені іншими законами чи нормативно-правовими актами (ч. 3 ст. 2), тому в даному випадку з ОСОБА_3 укладався строковий трудовий договір на час виконання певної роботи, а саме: до кінця навчального року, у зв`язку з умовами зайняття посади викладача, які регулює ч. 12 ст. 55 Закону України «Про вищу освіту».
Більш того, згідно з пунктом 10 Положення вносити пропозиції щодо терміну трудового договору має право кожна із сторін.
Встановлено, що 01.07.2015 позивачка звернулася до відповідача з заявою, в якій просила прийняти її на роботу на посаду викладача на 0,9 ставки кафедри англійської мови гуманітарного спрямування по строковому трудовому договору на 2015/2016 навчальний рік до проведення конкурсу, але не пізніше 30.06.2016, про що було видано відповідний наказ по КПІ від 02.07.2015 № 1763-п.
У заяві від 21.06.2016 позивачка звернулася до відповідача з проханням продовжити строк дії угоди до оголошення конкурсу.
Наказом № 1788-л від 22.07.2016 було скасовано пункт 4 наказу № 1519 п від 13.06.2016 про звільнення і продовжено строк роботи за строковим трудовим договором відповідно до поданої позивачкою заяви до оголошення конкурсу, але не пізніше 31.12.2016.
08.11.2016 за заявою позивачки її було переведено на 0,85 ставки в межах дії строкового трудового договору.
Оскільки конкурс проведено не було, з метою забезпечення освітнього процесу протягом навчального року та враховуючи заяву позивачки від 30.11.2016, в якій зазначалось, що найближчим часом позивачка не має наміру припиняти укладений трудовий договір, дію строкового трудового договору було продовжено до проведення конкурсу, але не пізніше 30.06.2017.
Встановлено, що про майбутнє звільнення позивачка була попереджена 22.02.2017, але ознайомитись з попередженням під підпис відмовилася, про що складено відповідний акт.
Тобто, домовляючись про строк дії трудового договору, сторони свідомо пов`язують із його закінченням, можливість припинення трудових правовідносин.
Тобто, припинення трудового договору по закінченні строку не потребує заяви чи іншого волевиявлення працівника, а тому відповідач мав право на звільнення позивача в обумовлені сторонами строки.
Так, з 30.06.2017 позивачку звільнено з роботи згідно з п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку роботи (Наказ № 1792-п від 29.06.2017).
Оскільки трудовий договір із позивачкою, строк закінчення якого пов`язано з певної датою або проведенням конкурсу, припинено за п. 2 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (тобто, у зв`язку із закінченням строку трудового договору), таке припинення є правомірним і повністю відповідає змісту трудових відносин та чинному законодавству України.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що посилання позивачки на обставини, викладені вище в обгрунтування позову, не приймаються судом до уваги як такі, що не грунтуються на законі.
Не є підставою для задоволення позову і посилання сторони позивача на те, що вона є матір`ю-одиначкою, перебування її на лікарняному під час звільнення, оскільки, позивача, як встановлено вище, звільнено у зв`язку із закінченням строку роботи на підставі ст. 36 ч.1 п.2 КЗпП України і застосування вказаних обмежень при звільненні не розповсюджується на дані правовідносини, що виникли між сторонами.
Так, згідно ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням.
Відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗПП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Однак, звільнено позивачку було не з ініціативи власника, а на підставі ст. 36 ч. 1 п. 2 КЗпП України.
Також суд не приймає до уваги посилання представника позивача на Закон України «Про вищу освіту» в частині не обов`язковості укладення конкракту із позивачкою, оскільки сторони мали керуватися та керувалися ЗУ «Про освіту», в якому мова йшла саме про обов`язковість конкурсу і заборони на укладення контракту не існувало.
Крім того, суд звертає увагу на те, що з витребуваної судом інформації встановлено, що ОСОБА_3 працювала також в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. У відповідь на запит суду, Київським національним університетом імені Тараса Шевченка надано копію трудової книжки позивача НОМЕР_2 від 23 грудня 1996 року, згідно з записом № 3 якої, ОСОБА_3 25.09.2002 була прийнята на посаду лаборанта 0,5 ставки навчальної лабораторії інтенсивного навчання іноземним мовам Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка штатним працівником.
Встановлено, що позивачка має дві трудові книжки: Трудова книжка НОМЕР_3 від 16 жовтня 1986 року та Трудова книжка НОМЕР_2 від 23 грудня 1996 року.
При цьому, чинне законодавство передбачає, що лише одне місце роботи може бути постійним, а решта - за сумісництвом, робота за сумісництвом виконується на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час з оплатою праці за фактично виконану роботу; передбачається одна трудова книжка, яка ведеться тільки за місцем основної роботи (Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затверджене наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28.06.1993 № 43; Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58).
Таким чином, позивака є працевлаштованою, а отже гарантії, надані їй ч. 3 ст. 184 КЗпП України дотримано в повному обсязі.
Оскільки, судом встановлено, що позивачка працювала за строковим трудовим договором, правомірність укладання якого судом встановлено, не підлягають задоволенню і вимоги про визнання трудового договору таким, що укладений на невизначений строк.
Крім того, позивачка просила суд:
стягнути з Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.07.2017 про день прийняття судом рішення з розрахунку 357,88 грн. за один робочий день заробітку;
стягнути з Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат в сумі 23 620,08 грн.;
відповідно до ст. 235 КЗпП України допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітку в межах місячного платежу в розмірі 7 873,36 грн. (357,88 (середньоденний заробіток) * 22 (середня кількість робочих днів в місяці) = 7 873,36 грн.), на що слід зазначити наступне.
Так, зазначені вимоги є похідними від вимог про визнання незаконним наказу № 1792-п від 29.06.2017 Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» про звільнення з роботи викладача кафедри англійської мови гуманітарного спрямування № 3 ОСОБА_3 з 30.06.2017, поновлення на роботі та визнання трудового договору, укладеного між ОСОБА_3 та Національним технічним університетом України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» таким, що укладений на невизначений строк.
Оскільки, ці вимоги є похідними від позову про поновлення на роботі, суд відмовляє в їх задоволенні.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд не приймає до уваги посилання позивачки на те, що її заява про продовження дії строкового трудового договору, без дати, з резолюцією першого проректора Ю.І. Якименка, нею не писалася, є підробленою, оскільки, на підтвердження цього будь-якого доказу не надано.
Відсутність порушення прав позивача відповідачем призводить до відсутності підстав для захисту в судовому порядку.
Виходячи з вищевикладеного, у суду відсутні підстави для задоволення позову.
Суд, керуючись ЗУ «Про освіту», ЗУ «Про вищу освіту», ст.ст. 21, 23, 36, 39-1 КЗпП України, ст. 81, 258 - 259, ст.263-265, ст.268 ЦПК України, -
В И Р І Ш И В:
У задоволенні позову - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя :
