ПОСТАНОВА

Іменем України

27 вересня 2019 року

Київ

справа №814/271/16

касаційне провадження №К/9901/27008/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго» на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.05.2016 (суддя Желєзний І.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2016 (головуючий суддя - Потапчук В.О., судді: Жук С.І., Семенюк Г.В.)у справі №814/271/16 за позовом Публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління ДФС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Миколаївобленерго» звернулося до адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.05.2013 № 0000031520 та № 0000041520.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 23.09.2013 позовні вимоги задовольнив повністю.

Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 28.01.2015 постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.09.2013 залишив без змін.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 03.02.2016 скасував постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.09.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2015 в частині задоволення позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.05.2013 № 0000041520 та направив справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. У іншій частині постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.09.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2015 залишив без змін.

Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 31.05.2016 позовні вимоги задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 27.05.2013 № 0000041520 в частині визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 1067073 грн. основного платежу та в сумі 533536,5 грн. штрафних (фінансових) санкцій. У задоволенні іншої частини позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.05.2013 № 0000041520 в частині визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 1091438 грн. основного платежу та в сумі 545719 грн. штрафних (фінансових) санкцій - відмовив.

Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 06.09.2016 постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.05.2016 залишив без змін.

Публічне акціонерне товариство «Миколаївобленерго» звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.05.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2016, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права в частині відмови в задоволенні позову щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.05.2013 № 0000041520 щодо визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 1091438 грн. основного платежу та в сумі 545719 грн. штрафних (фінансових) санкцій, а саме: статтей 26, 27 Закону України «Про електроенергетику» від 16.10.1997 №575, пунктів 12, 13 Порядку постачання електричної енергії споживачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.03.1999 № 441, частини першої статті 276 Господарського кодексу України.

Зокрема, наголошує на тому, що сплата двократної вартості різниці фактично спожитої і договірної величини споживання електричної енергії понад договірний ліміт є видом господарсько-правової відповідальності за порушення умов договору і не може розглядатись як об`єкт оподаткування податком на додану вартість. Крім того, позивач посилається на неврахування судами попередніх інстанцій факту невідповідності показників споживання електроенергії у пред`явлених податковим органом зведеній таблиці по філіям та зведеній таблиці по споживачам на суму 9297 грн. Також наголошує на ненаданні судами попередніх інстанцій оцінки правильності застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням у розмірі 50 % суми основного грошового зобов`язання.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління ДФС проведено документальну планову виїзну перевірку Публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт від 15.05.2013 №83/15-2/23399393.

Правовою підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 27.05.2013 № 0000041520 в частині визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 1091438 грн. основного платежу та в сумі 545719 грн. штрафних (фінансових) санкцій слугувало зафіксоване в акті перевірки порушення позивачем вимог пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, яке полягало у невключенні до бази оподаткування податком на додану вартість суми коштів, які надійшли як плата за перевищення договірної величини спожитої електроенергії, що призвело до заниження грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 1091438 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.05.2013 № 0000041520 в частині визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 1091438 грн. основного платежу та в сумі 545719 грн. штрафних (фінансових) санкцій, судові інстанції виходили з того, що двократна вартість різниці фактично спожитої і договірної величини електричної енергії фактично являє собою підвищену плату за використану з порушенням режимів споживання електроенергію і така плата є додатковою компенсацією вартості товарів, а тому підлягає включенню до бази оподаткування податком на додану вартість.

У відповідності до пункту 22.1 статті 22 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов`язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв`язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

У разі якщо постачання товарів/послуг здійснюється за регульованими цінами (тарифами), база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за такими цінами (тарифами).

Враховуючи викладене, база оподаткування операції з поставки товару (у спірному випадку - електроенергії) визначається виходячи з її договірної (контрактної) вартості, до складу якої включаються суми коштів, що передаються платнику податку покупцем у зв`язку з компенсацією вартості такого товару.

Закон України «Про електроенергетику» від 16.10.1997 № 575/97-ВР регулює відносини, що виникають у зв`язку з виробництвом, передачею, постачанням і використанням енергії, державним наглядом за безпечним виконанням робіт на об`єктах електроенергетики незалежно від форм власності, безпечною експлуатацією енергетичного обладнання і державним наглядом за режимами споживання електричної і теплової енергії.

Відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону України «Про електроенергетику» від 16.10.1997 № 575/97-ВР (у редакції, чинній до 01.01.2012) споживачі (крім населення, професійно-технічних навчальних закладів та вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації державної і комунальної форм власності) у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період сплачують енергопостачальникам двократну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини.

Згідно з частиною сьомою статті 27 Закону України «Про електроенергетику» від 16.10.1997 № 575/97-ВР санкції, передбачені частиною восьмою статті 24, частинами третьою, четвертою і п`ятою статті 26 та частиною третьою цієї статті, застосовуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Законом України від 15.03.2011 № 3134-VI, який набрав чинності з 01.01.2012, статтю 26 Закону України «Про електроенергетику» від 16.10.1997 № 575/97-ВР після частини четвертої доповнено новою частиною такого змісту: «Споживач енергії несе відповідальність за шкоду, заподіяну енергопостачальнику внаслідок невідповідності технічного стану електроустановок споживача та/або схеми живлення споживача вимогам нормативно-технічних документів, згідно з умовами договору».

У зв`язку з такими змінами законодавства частину п`яту статті 26 Закону України «Про електроенергетику» від 16.10.1997 № 575/97-ВР установлено вважати частиною шостою. При цьому, положення частини сьомої статті 27 Закону України «Про електроенергетику» від 16.10.1997 № 575/97-ВР з набранням чинності Законом України від 15.03.2011 № 3134-VI (з 01.01.2012) залишилися незмінними.

Правила користування електричною енергією, затверджені постановою Національної комісії з питань електроенергетики України від 31.07.1996 № 28, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 02.08.1996 за № 417/1442 (далі - Правила № 28), регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії).

У пункті 1.2 Правил № 28 визначено, що договірна величина споживання електричної енергії - узгоджена в договорі між постачальником електричної енергії і споживачем величина обсягу електричної енергії на відповідний розрахунковий період.

Пунктом 7 Порядку постачання електричної енергії споживачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.03.1999 N 441 (далі - Порядок № 441), передбачено, що місцеві енергопостачальні організації до початку наступного року в обумовлені договорами про постачання електричної енергії терміни узгоджують з усіма споживачами, крім населення, обсяги очікуваного споживання електричної енергії на наступний рік за місяцями (кварталами).

Узгоджені обсяги споживання електричної енергії оформлюються додатком до договору як договірні величини.

Відповідно до абзацу 2 пункту 10 Порядку № 441 для підприємств, які розраховуються за спожиту електричну енергію за тарифами, диференційованими за періодами часу, у повному обсязі та для споживачів, постачання електричної енергії яким здійснюють постачальники електроенергії за нерегульованим тарифом, і які застосовують засоби диференційного (погодинного) обліку електричної енергії, гранична величина споживання електричної потужності встановлюється на рівні, заявленому споживачем на розрахунковий період.

У пункті 11 Порядку № 441 встановлено, що споживач має право протягом поточного розрахункового періоду звернутися до постачальника електричної енергії за коригуванням договірної величини споживання електричної енергії. У разі коригування договірної величини споживання електричної енергії протягом поточного розрахункового періоду здійснюється відповідне коригування граничної величини споживання електричної потужності. Скоригована гранична величина споживання електричної потужності дійсна з дня проведення коригування.

Системний аналіз вищенаведених положень дає підстави для висновку про те, що постачання споживачу електричної енергії здійснюється на підставі відповідного договору, в якому за домовленістю сторін встановлюється, зокрема, договірна величина обсягу споживання електричної енергії на відповідний розрахунковий період. При цьому, двократна вартість за перевищення установлених договором величин споживання електричної енергії є спеціальною вартістю понадлімітно спожитої електроенергії із застосуванням подвійного тарифу, а не видом відповідальності споживача за порушення договірного зобов`язання.

На користь такого висновку свідчить і те, що Правилами № 28 передбачено певну процедуру встановлення невідповідності дій (бездіяльності) споживача умовам договору про постачання електричної енергії та вимог законодавства України в електроенергетиці, зокрема - необхідність складення постачальником відповідного акту про порушення.

Натомість, відповідно до пункту 6.14 Правил № 28 перевищення договірної величини споживання електричної енергії визначається під час підбиття підсумків розрахункового періоду на основі підтверджених сторонами даних розрахункового обліку електричної енергії або акта прийняття-передавання електричної енергії.

Тобто, споживання електричної енергії понад договірну величину не передбачає складення акта про порушення.

Більше того, пункт 5.5. Правил № 28, яким передбачено умови, що є істотними та обов`язковими для укладення договору про постачання електричної енергії, розмежовує такі умови як «відповідальність сторін за невиконання умов договору та підстави її застосування» (абзац 13) та «зобов`язання сторін у разі порушення договірних величин» (абзац 14).

Враховуючи викладене, споживання електричної енергії понад установлений договірною величиною обсяг не визначається як порушення умов договору/нормативно-правових актів, за яке передбачено господарську відповідальність, що виключає підстави вважати сплату за таке понаднормове споживання у подвійному тарифі як погашення господарської санкцій.

Таке правозастосування відповідає висновкам, викладеним Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 15.04.2019 (справа № 911/210/18) та у постанові від 23.04.2018 (справа № 926/2121/17).

Наведені у касаційній скарзі посилання позивача на те, що положення статті 27 Закону України «Про електроенергетику» від 16.10.1997 № 575/97-ВР прямо вказують на те, що сплата двократної вартості різниці фактично спожитої і договірної величини понад установлений договором ліміт законодавцем визначена санкцією, є необґрунтованими.

Так, приписи цієї норми (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) стосуються санкцій, які застосовуються в порядку, встановленому Положенням про порядок накладення на суб`єктів господарювання штрафів за порушення законодавства в галузі електроенергетики та сфері теплопостачання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1999 № 1312 (далі - Положення № 1312).

Вказане Положення № 1312 визначає порядок накладення Національною комісією регулювання електроенергетики, державними інспекторами з експлуатації електричних станцій і мереж, державними інспекторами з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії на суб`єктів господарювання незалежно від форм власності штрафів за порушення законодавства в галузі електроенергетики та сфері теплопостачання.

Серед установлених у Положенні № 1312 порушень, за які передбачено накладення штрафів, відсутнє таке порушення як споживання електричної енергії у більшому обсязі, ніж установлено договірними величинами, а до суб`єктів, які уповноважені накладати такі штрафи, не включено постачальників.

Більше того, смисловий зміст приписів статті 26 Закону України «Про електроенергетику» від 16.10.1997 № 575/97-ВР щодо необхідності сплати двократної вартості різниці фактично спожитої і договірної величини визначає таку сплату саме як обов`язок споживача, а не як відповідальність.

Таким чином, суд касаційної інстанції вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що двократна вартість різниці фактично спожитої електроенергії і її договірної величини являє собою підвищену плату за використану з порушенням договірних режимів споживання електроенергію, така оплата за правовою природою є додатковою компенсацією вартості товару (електроенергії) і підлягає включенню до бази оподаткування податком на додану вартість.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У спірній ситуації податковим органом надано всі докази у підтвердження показників, на підставі яких ним здійснено нарахування позивачу грошових зобов`язань з податку на додану вартість за спірним податковим повідомленням-рішенням. Таким документам суди попередніх інстанцій надали правову оцінку.

Так, судами попередніх інстанцій на підставі пред`явлених відповідачем доказів, зокрема додатку 1.5 до акта перевірки, встановлено, що позивач у повідомленнях, які надсилались споживачам про перевищення договірної величини споживання електричної енергії за період з 01.10.2011 по 31.12.2012, виставляв рахунки у подвійному тарифі без нарахування податку на додану вартість та не відображав відповідних показників у декларації.

Разом з тим, пункти 3 та 4 частини першої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи судами попередніх інстанцій) закріплюють принцип рівності усіх учасників перед законом і судом та принцип змагальності сторін.

За змістом статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи судами попередніх інстанцій) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи судами попередніх інстанцій) за загальним правилом кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з частиною шостою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи судами попередніх інстанцій) якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Таким чином, кожна із сторін в адміністративному процесі повинна приймати активну участь у збиранні доказової інформації з метою підтвердження обґрунтованості своєї позиції.

У спірній ситуації позивач, посилаючись на допущення податковим органом арифметичної помилки при обчисленні основної суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням, не надав судам належних та допустимих доказів таким обставинам.

Так, пред`явлені судам Публічним акціонерним товариством «Миколаївобленерго» рахунки з сумою перевищення споживачами договірної величини електроенергії засвідчені лише представником позивача.

Своєю чергою, як зазначено вище, пунктом 6.14 Положення № 1312 передбачено, що перевищення договірної величини споживання електричної енергії визначається під час підбиття підсумків розрахункового періоду на основі підтверджених сторонами даних розрахункового обліку електричної енергії або акта прийняття-передавання електричної енергії.

Позивачем не надано судам попередніх інстанцій підтверджених сторонами даних розрахункового обліку електричної енергії або акта прийняття-передавання електричної енергії, які у розглядуваній ситуації були б належними та достовірними доказами у спростування зафіксованих у акті перевірки показників суми плати за перевищення договірної величини споживання електричної енергії.

Крім того, відповідно до пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов`язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, -тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов`язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

У касаційній скарзі позивач наголошує на відсутності такої обов`язкової умови для застосування штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов`язання, як повторність визначення контролюючим органом протягом 1095 днів суми податкового зобов`язання з цього податку.

Як вбачається з матеріалів справи, податковий орган у підтвердження повторності визначення контролюючим органом протягом 1095 днів суми податкового зобов`язання з цього податку спірним податковим повідомленням-рішенням від 27.05.2013 № 0000041520 посилався на прийняття на підставі акту перевірки від 20.02.2012 № 29/39/23399393 податкового повідомлення-рішення від 01.03.2012 № 0000033900 про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 152866 грн.

Суд звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою надання оцінки вказаним обставинам справи, незважаючи на те, що Вищий адміністративний суд України, направляючи справу на новий розгляд, наголошував на необхідності дослідження питання правильності застосування до позивача штрафної (фінансової) санкції у розмірі 50 %.

Згідно з частиною другою статі 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У відповідності до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи все вищенаведене, суд касаційної інстанцій дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги та:

скасування судових рішень судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.05.2013 № 0000041520 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 545719 грн. з направленням справи в цій частині на новий розгляду до суду першої інстанції;

залишення судових рішень судів попередніх інстанцій без змін в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.05.2013 № 0000041520 в частині визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 1091438 грн. основного платежу.

У частині задоволення позову постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.05.2016 та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2016 учасниками справи не оскаржується, тому підстави для надання правової оцінки висновкам судів в цій частині вирішення справи відсутні.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго» задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.05.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2016 у справі №814/271/16 в частині відмови в задоволенні позову щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління ДФС від 27.05.2013 № 0000041520 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 545719 грн. - скасувати.

Справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

У іншій частині постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.05.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2016 у справі №814/271/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М. Шипуліна

Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк