ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА _{01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua}

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.09.2019

Справа № 910/6462/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,

за участю секретаря судового засідання: Вегера А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Державного підприємства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування

«Зоря»-«Машпроект»

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче

підприємство «Енергія-Новояворівськ»

2. Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та

управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів

про стягнення 15 274 954, 04 грн.,

Представники сторін:

від позивача: Семещенко М.О. - довіреність № 17/1-164 від 10.01.2019;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: Антошин В.В. - довіреність № 31/7 від 21.03.2019.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство «Науково-виробничий комплекс газозотурбобудування «Зоря»-«Машпроект» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Енергія-Новояворівськ» (далі - відповідач-1) та Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - відповідач-2) про солідарне стягнення 15 274 954, 04 грн., з яких 13 902 080, 00 грн. основного боргу, 337 828, 96 грн. пені, 277 666, 82 грн. 3% річних, 757 378, 26 грн. інфляційних втрат.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що між ним та відповідачем-1 було укладено Договір про закупівлю № 957 від 10.05.2018, проте відповідач-1 всупереч умов пункту 3.4.1. означеного Договору не оплатив в повному обсязі авансовий платіж за ремонт газотурбінного двигуна, а також не оплатив в повному обсязі платіж № 1 відповідно до пункту 3.4.2. Договору, внаслідок чого за ним виникла заборгованість. При цьому, позивач вказує на те, що листом № 30/9/6.1-33-18/6 від 05.11.2018 відповідач-2 повідомив про те, що активи відповідача-1 передані йому в управління на підставі ухвали Солом`янського районного суду м. Києва. У зв`язку з цим позивач вважає, що у відповідачів виник солідарний обов`язок по сплаті боргу на підставі статті 196 Господарського кодексу України, статей 541, 543 Цивільного кодексу України, статей 2, 19, 20, 22 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів».

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.05.2019 відкрито провадження у справі № 910/6462/19, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 19.06.2019 року.

19.06.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшов відзив на позов, відповідно до змісту якого відповідач-2 проти задоволення позову заперечує, оскільки спірні правовідносини виникли між позивачем та відповідачем-1 на підставі Договору про закупівлю № 957 від 10.05.2018, а відповідач-2 не є стороною вказаного Договору і не відповідає за боргові зобов`язання відповідача-1 перед позивачем. При цьому, відповідач-2 зазначає, що позивачем не наведено обґрунтованих доводів, та не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про порушення прав та законних інтересів позивача саме відповідачем-2.

У підготовчому засіданні 19.06.2019 року позивач зазначив, що фактично розмір нарахованої пені складає 337 827, 96 грн., а у доданому до позовної заяви розрахунку було допущено технічну помилку в частині розміру пені 337 828, 96 грн., яка відобразилась на загальному розмірі позовних вимог, викладених у прохальній частині позову.

Разом з тим, позивач не скористався наданими йому процесуальними правами відповідно до статті 46 Господарського процесуального кодексу України, жодних заяв та клопотань щодо розміру позовних вимог не надав, а позовні вимоги підтримав у розмірі, який зазначений у прохальній частині позову.

У зв`язку з цим, заявлені позовні вимоги, розглядаються судом у розмірі, зазначеному позивачем у позовній заяві.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.06.2019 підготовче засідання відкладено на 10.07.2019 року.

27.06.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва позивачем подано відповідь на відзив відповідача-2, в якій посилаючись на положення статті 196 Господарського кодексу України та статті 541, 543 Цивільного кодексу України вказує, що листом № 30/9/6.1-33-18/6 від 05.11.2018 відповідач-2 повідомив, що ухвалами Солом`янського районного суду міста Києва відповідачу-2 передано в управління активи відповідача-1, і вказаним листом відповідач-2 підтвердив наявність боргу перед позивачем та повідомив, що борг буде сплачено наприкінці опалювального сезону. Враховуючи наведене, відповідач-2 відповідно до вимог Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» та інших нормативно-правових актів взяв на себе зобов`язання перед позивачем щодо погашення боргу за відповідача-1 і є солідарним боржником перед позивачем разом з відповідачем-1.

09.07.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва відповідачем-2 подано заперечення на відповідь на відзив, відповідно до змісту яких відповідач-2 вказує на те, що оскільки спірні правовідносини виникли між позивачем та відповідачем-1 на підставі Договору про закупівлю № 957 від 10.05.2018, а відповідач-2 не є стороною вказаного Договору і не відповідає за боргові зобов`язання відповідача-1 перед позивачем. Лист № 30/9/6.1-33-18/6 від 05.11.2018 виходячи з положень статей 174 Господарського кодексу України не є підставою для виникнення у відповідача обов`язку з оплати боргу. При цьому, відповідач-2 зазначає, що позивачем не наведено обґрунтованих доводів, та не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про порушення прав та законних інтересів позивача саме відповідачем-2.

Крім того, 09.07.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-2 подано клопотання про відкладення розгляд справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.07.2019 відповідно до частини 3 статті 177 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 06.08.2019 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.08.2019 закрито підготовче провадження у справі № 910/6462/19 та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.08.2019 року.

У судовому засіданні 21.08.2019 року оголошено перерву до 11.09.2019 року.

11.09.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-1 подано відзив на позов, відповідно до змісту якого відповідач-1 просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог та залучити до участі у справі ПП «Гарант Енерго М».

13.09.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано відповідь на відзив, відповідно до змісту якої позивач вказує на те, що зобов`язання щодо сплати належних позивачу грошових коштів по договору № 957 від 10.05.2018, невиконання якого є підставою, а зобов`язання виконання (стягнення) є предметом спору не є майном, не є коштами, не є майновим чи іншим правом (є майновим зобов`язанням, тобто зворотньою стороною майнового - права вимоги). Таким чином, борги (зобов`язання щодо сплати грошових коштів - боргу) не є активами, які переходять в управління Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, а значить на такі зобов`язання не може бути накладено арешт і щодо таких зобов`язань не може здійснювати управління, як Національним агентством так і іншими особами на підставі договору управління. Зазначене підтверджується також переліком арештованих активів, переданих в управління АРМА станом на 30.08.2019, який ведеться відповідачем-2 на підставі наказу від 08.05.2019 № 206, і який оприлюднюється на офіційному сайті Національного агентства і є загальнодоступним, так як у цьому переліку відсутні жодні арештовані і передані в управління зобов`язання щодо сплати грошових коштів.

Також позивач зазначає, що лист відповідача-2 № 30/9/6.1-33-18/6 від 05.11.2018 не підтверджує факт передання в управління та або факт переведення боргу від відповідача-1 до ПП «Гарант Енерго М» зобов`язання щодо сплати грошових коштів, як по договору № 957 від 10.05.2018, так і будь-яких інших боргових зобов`язань. Цим листом відповідач-2 підтвердив наявність боргу у відповідача-1 перед позивачем і зобов`язався погасити його із накопичених у нього коштів від управління активами (причому від управління усіма активами, а не тільки активами відповідача-1). Отже цей лист не є доказом того, що боргові зобов`язання відповідача-1 є активами у розумінні Закону і що ці боргові зобов`язання відповідача-1 передані в управління відповідача-2, а також в управління ПП «Гарант Енерго М».

Разом з цим позивач наголошує, що правочин, на підставі якого у відповідача-1 виникло зобов`язання перед позивачем, а саме договір № 957 від 10.05.2018, здійснений у письмовій формі. Жодна із сторін цього правочину, а також ПП «Гарант Енерго М» не отримували, а позивач не надавав згоду на заміну боржника у зобов`язанні щодо сплати коштів за спірним договором. Таким чином, позивач вважає, що ПП «Гарант Енерго М» не є боржником у спірних зобов`язаннях і не може бути відповідачем у даній справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.09.2019 поданий Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Енергія-Новояворівськ» відзив на позов залишено без розгляду.

У судовому засіданні 17.09.2019 представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача-2 у судовому засіданні 17.09.2019 проти задоволення позову заперечив.

Представник відповідача-2 у судове засідання 17.09.2019 року не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 17.09.2019 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10 травня 2018 року між позивачем (Підрядник) та відповідачем-1 (Замовник) було укладено Договір про закупівлю № 957 (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1. якого Замовник зобов`язується передати для проведення капітального ремонту газотурбінний двигун ДЖ59ЛЗ зав. Д1Ж152009 (далі по тексту ГТД) і провести оплату ремонту.

Підрядник зобов`язується виконати ремонт ГТД і передати його Замовнику (пункт 1.2. Договору).

Згідно з пунктом 2.1. Договору термін виконання ремонту - протягом 6 місяців з дати поступлення ГТД в ремонт на підприємство Підрядника і виконання Замовником умов, викладених в п. 3.4.1. і п. 3.4.2. Датою поступлення ГТД в ремонт є дата акту здачі-приймання ГТД після ремонту Замовнику.

На виконання умов Договору позивач прийняв від відповідача-1 в ремонт ГТД ДЖ59ЛЗ зав.№ Д1Ж152009, що підтверджується Актом здачі-приймання від 10.05.2018 року.

За умовами пункту 2.3. Договору, за 14 календарних днів до приймання відремонтованого ГТД Підрядник письмово повідомляє Замовника про дату проведення приймання ГТД. У випадку неприбуття представника Замовника прийом ГТД здійснюється ВТК Підрядника самостійно, ремонт і прийом вважаються виконаними якісно в повному обсязі, ГТД вважаються прийнятими.

Позивач стверджує, що 01.06.2018 року він направив відповідачу факс-повідомлення № 10-1282 про сплату авансового платежу в сумі 11 934 720, 00 грн. разом з рахунком № 33 від 10.05.2019 року.

Як стверджує позивач, після виконання ремонту ГТД він, відповідно до приписів пункту 2.3. Договору повідомив відповідача-1 факс-повідомленням № 10-1746 від 02.08.2018 про дату проведення приймання ГТД та просив повідомити про участь у прийманні ГТД представників відповідача.

Листом № 1631 від 10.08.2018 відповідач-1 повідомив позивача про участь своїх представників у приймально-здавальних випробуваннях ГТД та просив оформити перепустки.

Відповідно до Протоколу випробувань № 30 від 16.08.2018 та п. 5.2.6. Паспорту, двигун ДЖ59ЛЗ зав. № Д1Ж152009 пройшов випробування, відповідає технічним умовами Ж15108010ТУ та визнаний таким, що придатний до експлуатації.

Таким чином, позивач у повному обсязі виконав взяті на себе зобов`язання щодо ремонту ГТД ДЖ59ЛЗ зав. № Д1Ж152009.

Відповідно до пункту 3.1. Договору вартість ремонту ГТД на дату підписання Договору складає 23 869 440, 00 грн., в тому числі ПДВ 3 978 240, 00 грн. при курсі НБУ гривні до долара США на 26.04.2018 - 26,270545 за один долар США.

Пунктом 3.4.1. Договору визначено, що авансовий платіж за ремонт ГТД в розмірі 11 934 720, 00 грн., в т.ч. ПДВ - 1 989 120, 00 грн. повинен бути здійснений Замовником протягом 30 календарних днів після підписання Договору.

Положеннями пункту 3.4.2. Договору визначено, що платіж № 1 за ремонт ГТД в розмірі 5 967 360, 00 грн. в т.ч. ПДВ 994 560, 00 грн., повинен бути здійснений Замовником до відвантаження ГТД протягом 10 календарних днів після отримання Замовником факсимільного повідомлення про готовність ГТД до відвантаження.

Платіж № 2 за ремонт ГТД в розмірі 5 967 360, 00 грн., в т.ч. ПДВ 994 560, 00 грн. повинен бути здійснений Замовником протягом 30 календарних днів після відвантаження ГТД з підприємства Підрядника (пункт 3.4.3. Договору).

Згідно з пунктом 3.5. Договору після проведення Платежу № 1 за ремонт ГТД перед передачею його Замовнику сторони оформляють двосторонній «Акт прийому-передачі виконаних робіт». Замовник протягом 3-х робочих днів після отримання від Підрядника «Акту прийому-передачі виконаних робіт» оформляє його і направляє 1 примірник оригіналу Підряднику.

Відповідач-1 взяті на себе зобов`язання в частині сплати авансового платежу в сумі 11 934 720, 00 грн. виконав частково в сумі 4 000 000, 00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.

Залишок авансового платежу в сумі 7 934 720, 00 грн. залишився неоплаченим.

16.07.2018 року позивач направив на адресу відповідача-1 лист № 10/9-4999 з проханням оплатити залишок авансового платежу в сумі 7 934 720, 00 грн., разом з рахунок-фактурою № 33 від 11.07.2018.

На виконання умов пункту 3.4.2. Договору позивач листом № 10/9-9892 від 22.12.2018 шляхом його направлення електронною поштою та поштовим відправленням, повідомив відповідача-1 про готовність ГТД до відвантаження, надав рахунок № 33 від 20.12.2018 на здійснення Платежу № 1 та повідомив про необхідність сплатити заборгованість згідно з пунктом 3.4.1. Договору. При цьому, позивач повідомив відповідача-1 про те, що ГТД буде відвантажений тільки після оплати відповідачем-1 авансового платежу та Платежу № 1 згідно з п. 3.4.1., п. 3.4.2. Договору.

Відповідач-1 вказаний лист отримав за допомого засобів електронного зв`язку 22.12.2018, у зв`язку з чим повинен був здійснити оплату Платежу № 1 до 02.01.2019 року включно.

Проте, відповідач-1 в порушення умов Договору взяті на себе зобов`язання належним чином не виконав.

Так, в порушення умов п. 3.4.1. Договору зобов`язання по сплаті авансового платежу в сумі 11 934 720, 00 грн. відповідачем-1 виконано лише частково в сум 4 000 000, 00 грн., внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 7 934 720, 00 грн.

Також, відповідач-1 в порушення п. 3.4.2. Договору не оплатив Платіж № 1 в сумі 5 967 360, 00 грн.

Таким чином, у зв`язку з невиконанням умов п.п. 3.4.1., 3.4.2. Договору за відповідачем-1 виникла заборгованість в сумі 13 902 080, 00 грн.

Листом № 30/9/6.1-33-18/6 від 05.11.2018 відповідач-2 повідомив позивача, що ухвалами Солом`янського районного суду міста Києва відповідачу-2 передано в управління активи відповідача-1, а саме єдині майнові комплекси. 17.08.2018 року на засіданні Тендерного комітету Національного агентства, відповідно до положень чинного законодавства, обрано управителя - Приватне підприємство «Гарант Енерго М», з яким було укладено відповідний договір про передачу в управління майна в якості єдиних майнових комплексів, які належать відповідачу-1. Управителем розпочато проведення інвентаризації майна теплоелектростанцій, його технічний аудит, розпочато роботи з підготовки обладнання до найскорішої подачі тепла. У зв`язку з цим відповідач-2 зазначив, що відповідач-1 у травні 2018 року передав позивачу для проведення ремонту двигун ГТУ, який на даний час перебуває у позивача. Згідно з ухвалою суду цей двигун було передано в управління відповідачу-2, і ефективна експлуатація «Новояворівської ТЕЦ» неможлива без повернення даного обладнання. У зв`язку з цим відповідач-2 просив позивача невідкладно повернути це обладнання під гарантійний лист ПП «Гарант Енерго М» з оплатою вартості його ремонту наприкінці опалювального сезону за рахунок коштів, що будуть накопичені від управління активами.

Також, вищевказаним листом відповідач-2 просив позивача направити у відрядження колектив працівників, які можуть у стислі терміни провести пусконалагоджувальні роботи та забезпечити початок обладнання «Новояворівської ТЕЦ». Зі свого боку ПП «Гарант Енерго М» гарантує оплату всіх витрат, пов`язаних з відрядженням працівників, а також забезпечення працівників всім необхідним, для належної організації роботи.

25.01.2019 року позивач звернувся до відповідача-1 з претензією № 17/1-455 від 21.01.2019 про оплату боргу, яка відповідачем-1 задоволена не була.

Враховуючи наведене позивач вважає, що відповідач-2 відповідно до вимог Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» та інших нормативно-правових актів взяв на себе зобов`язання перед позивачем щодо погашення боргу за відповідача-1 і є солідарним боржником перед позивачем разом з відповідачем-1.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями частини 1 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до частини 1 статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось судом вище, пунктом 3.4.1. Договору визначено, що авансовий платіж за ремонт ГТД в розмірі 11 934 720, 00 грн., в т.ч. ПДВ - 1 989 120, 00 грн. повинен бути здійснений Замовником протягом 30 календарних днів після підписання Договору.

Таким чином, взяте на себе зобов`язання по сплаті авансового платежу відповідач-1 повинен був виконати у строк до 11.06.2018 року включно.

Під час розгляду справи судом встановлено, що відповідачем-1 авансовий платіж в сумі 11 934 720, 00 грн. було оплачено лише частково, а саме:

- 2 000 000, 00 грн. на підставі платіжного доручення № 9381 від 11.06.2018;

- 1 000 000, 00 грн. на підставі платіжного доручення № 9388 від 12.06.2018;

- 1 000 000, 00 грн. на підставі платіжного доручення № 9390 від 13.06.2018.

Залишок авансового платежу у розмірі 7 934 720, 00 грн. відповідачем-1 оплачений не був.

Крім того, положеннями пункту 3.4.2. Договору визначено, що платіж № 1 за ремонт ГТД в розмірі 5 967 360, 00 грн. в т.ч. ПДВ 994 560, 00 грн., повинен бути здійснений Замовником до відвантаження ГТД протягом 10 календарних днів після отримання Замовником факсимільного повідомлення про готовність ГТД до відвантаження.

Як вказує позивач, листом № 10/9-9892 від 22.12.2018 шляхом його направлення електронною поштою та поштовим відправленням, він повідомив відповідача-1 про готовність ГТД до відвантаження та надав рахунок № 33 від 20.12.2018 на здійснення платежу № 1 згідно з п. 3.4.2. Договору.

Таким чином позивач вважає, що оскільки відповідач-1 отримав лист по електронній пошті 22.12.2018, він повинен був оплатити платіж № 1 в сумі 5 967 360, 00 грн. у строк до 02.01.2019 року включно.

Проте, суд не погоджується з вищевказаними аргументами позивача, оскільки ним не надано належних та допустимих доказів на підтвердження направлення відповідачу-1 та отримання останнім по електронній пошті листа № 10/9-9892 від 22.12.2018 та рахунку № 33 від 20.12.2018 на суму 5 967 360, 00 грн.

Надана позивачем роздруківка з електронної пошти судом до уваги не приймається, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що електронна пошта energynov@ukr.net, gasyuk@energy.lviv.ua є офіційною електронною поштою відповідача-1.

Разом з тим, факт направлення позивачем на адресу відповідача-1 листа № 10/9-9892 від 22.12.2018 та рахунку № 33 від 20.12.2018 на суму 5 967 360, 00 грн. підтверджується Рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з трек-номером 5401805464197, яке отримано відповідачем-1 26.12.2018 року.

За таких обставин суд дійшов висновку, що платіж № 1 в сумі 5 967 360, 00 грн. відповідач-1 повинен був сплатити позивачу у строк до 08.01.2019 року включно.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з положеннями статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідачем-1 були порушені права та законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

При цьому, що стосується аргументів позивача в частині того, що відповідач-2 має нести солідарну відповідальність разом з відповідачем-1 за спірними зобов`язаннями, суд зазначає наступне.

Статтею 541 Цивільного кодексу України передбачено, що солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Законодавець пов`язує виникнення солідарної відповідальності у зобов`язальному праві, коли існує відповідальність кількох боржників перед кредитором, при якій кредиторові надається право на свій розсуд вимагати виконання зобов`язання у повному обсязі або частково від усіх боржників разом або від кожного з них окремо.

Положеннями статті 543 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі. Виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором. Ліквідація солідарного боржника - юридичної особи, смерть солідарного боржника - фізичної особи не припиняють обов`язку решти солідарних боржників перед кредитором та не змінюють його обсягу та умов виконання.

Відповідно до статті 196 Господарського кодексу України у разі якщо в господарському зобов`язанні беруть участь кілька управнених або кілька зобов`язаних суб`єктів, кожний з управнених суб`єктів має право вимагати виконання, а кожний із зобов`язаних суб`єктів повинен виконати зобов`язання відповідно до частки цього суб`єкта, визначеної зобов`язанням. У разі якщо це передбачено законодавством або договором, зобов`язання повинно виконуватися солідарно. При солідарному виконанні господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено законом.

Правові та організаційні засади функціонування Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, врегульовані положеннями Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» (далі - Закон).

Частина 1 статті 2 Закону визначає, що Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - Національне агентство), є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виявлення та розшуку активів, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, та/або з управління активами, на які накладено арешт або які конфісковано у кримінальному провадженні.

Управління активами - діяльність із володіння, користування та/або розпорядження активами, тобто забезпечення збереження активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та їх економічної вартості або реалізація таких активів чи передача їх в управління відповідно до цього Закону, а також реалізація активів, конфіскованих у кримінальному провадженні (пункт 4 частини 1 статті 1 Закону).

Згідно зі статтею 19 Закону Національне агентство здійснює управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, у тому числі як захід забезпечення позову - лише щодо позову, пред`явленого в інтересах держави, із встановленням заборони розпоряджатися та/або користуватися такими активами, сума або вартість яких дорівнює або перевищує 200 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня відповідного року.

Зазначені активи приймаються в управління на підставі ухвали слідчого судді, суду чи згоди власника активів, копії яких надсилаються Національному агентству не пізніше наступного робочого дня після їх винесення (надання) з відповідним зверненням прокурора.

У разі прийняття в управління активів, які чи права на які та їх обтяження підлягають державній реєстрації, Національне агентство надсилає того самого дня інформацію про накладення арешту на активи органам, що ведуть державні реєстри таких активів, прав на них або їх обтяжень. У разі прийняття в управління цінних паперів інформація також надсилається відповідним учасникам депозитарної системи України.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 21 Закону управління рухомим та нерухомим майном, цінними паперами, майновими та іншими правами здійснюється Національним агентством шляхом реалізації відповідних активів або передачі їх в управління. Активи, зазначені у частині першій цієї статті, прийняті Національним агентством в управління, підлягають оцінці, яка здійснюється визначеними за результатами конкурсу суб`єктами оціночної діяльності, та передачі в управління визначеним за результатами конкурсу юридичним особам або фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому законодавством про державні (публічні) закупівлі. Управління активами здійснюється на підставі договору, укладеного відповідно до глави 70 Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Положеннями частини 3 статті 21 Закону визначено, що управління активами, зазначеними у частині першій цієї статті, здійснюється на умовах ефективності, а також збереження та збільшення їх вартості. Управитель має право на плату (винагороду), а також на відшкодування необхідних витрат, зроблених ним у зв`язку з управлінням активами, що відраховуються безпосередньо з доходів від використання прийнятих в управління активів. Управитель не має права відчужувати активи, прийняті ним в управління. Дія договору про управління активами припиняється у разі скасування арешту прийнятих в управління активів або їх конфіскації, спеціальної конфіскації, іншого судового рішення про їх стягнення в дохід держави. Ці та інші умови управління активами зазначаються в договорі між Національним агентством та управителем.

У разі надходження винесеного у межах наданих законом повноважень рішення прокурора, а також судового рішення, що набрало законної сили, яким скасовано арешт прийнятих в управління активів, Національне агентство у триденний строк повертає їх законному власнику, а в разі їх реалізації - повертає одержані від цього кошти, а також проценти, нараховані як плата за користування банком такими коштами (частина 8 статті 21 Закону).

З аналізу вищевказаних положень чинного законодавства, як і з умов укладеного між позивачем та відповідачем-1 Договору, не вбачається обов`язку відповідача-2 у разі прийняття активів відповідача-1 в управління нести солідарну відповідальність з відповідачем-1 за невиконання укладеного з позивачем Договору № 957 від 10.05.2018.

Наданий позивачем лист № 30/9/6.1-33-18/6 від 05.11.2018 не породжує цивільні права та обов`язки, та відповідно до статей 11, 541, 543 Цивільного кодексу України не є підставою для виникнення у відповідача-2 солідарної відповідальності з відповідачем-1 за невиконання укладеного з позивачем Договору № 957 від 10.05.2018.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності правових підставі відповідно до статті 541 Цивільного кодексу України для покладення на відповідача-2 солідарної відповідальності за неналежне виконання господарських зобов`язань відповідачем-1, у зв`язку з чим суд відмовляє у задоволенні позовних вимог до відповідача-2.

Таким чином, відповідний борг в сумі 13 902 080, 00 грн., який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з відповідача-1 в судовому порядку.

Що стосується заявлених позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 337 828, 96 грн., суд зазначає наступне.

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Положеннями статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

Відповідно до пункту 7.1. Договору за порушення термінів оплати, викладених в пункті 3.4., Замовник сплачує підряднику пеню в розмірі 0,01% від суми платежу за кожен день прострочки платежу до фактичної оплати заборгованості.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом чинного законодавства передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Враховуючи викладене, надавши оцінку умовам Договору суд вважає, що умовами пункту 7.1. Договору сторони визначили інший строк припинення нарахування пені, у зв`язку з чим при нарахуванні пені в даному випадку не підлягає застосуванню строк, передбачений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 337 828, 96 грн., суд вважає його таким, що не повністю відповідає вимогам діючого законодавства, враховуючи наступне.

Так, під час здійснення розрахунку пені позивачем було допущено арифметичну помилку, оскільки при складанні всіх нарахувань (993, 47 грн.+1 786, 94 грн.+ 261 052, 29 грн.+73 995, 26 грн.) загальний розмір пені складає 337 827, 96 грн.. а не 337 828, 96 грн., як помилково вказує позивач у розрахунку.

У підготовчому засіданні 19.06.2019 року представник позивача зазначив, що фактично розмір нарахованої пені складає 337 827, 96 грн., що було відображено у протоколі судового засідання. Однак при цьому, жодних заяв та клопотань з приводу уточнення заявлених позовних вимог заявлено не було, а позовні вимоги підтримувались позивачем у первісній редакції.

Крім того, згідно з частиною другою статті 252 Цивільного кодексу України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до частини першої статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Як зазначалось вище, згідно з положеннями частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Правовий аналіз вказаних норм матеріального права свідчить про те, що пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення виконання зобов`язання, а день фактичної оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» та постановах Верховного Суду у справах № 927/1091/17 від 10.07.2018, № 922/1008/16 від 13.06.2018, № 910/13064/17 від 10.04.2018, № 910/9078/18 від 08.05.2019.

Проте, під час розрахунку пені вищевказаних положень чинного законодавства позивачем враховано не було.

Також суд зазначає, що позивачем невірно визначено дату виникнення права на нарахування пені за несвоєчасну сплату відповідачем Платежу № 1.

За таких обставин, здійснивши власний розрахунок пені, суд вважає позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають частковому задоволенню в сумі 331 567, 73 грн.

Що стосується заявлених позовних вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 277 666, 82 грн. та інфляційних втрат в сумі 757 378, 26 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату № 265 від 27.07.2007 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.

Судом перевірено розрахунок позивача в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 757 378, 26 грн. та встановлено, що він є арифметично вірним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства.

Водночас, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних суд вважає його арифметично невірним та таким, що не повністю відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки позивачем, як і під час розрахунку пені, невірно визначено день виникнення права вимоги на їх нарахування та включено до періоду часу нарахування день фактичної оплати.

За розрахунком суду розмір 3% річних складає 272 520, 94 грн.

Разом з цим, суд зазначає, що частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем-1 не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв`язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача-1 пропорційно задоволеної частині позову.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Державного підприємства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект» до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Енергія-Новояворівськ», Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів про стягнення 15 274 954, 04 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Енергія-Новояворівськ» (81053, Львівська область, Яворівський район, місто Новояворівськ, вулиця Богдана Пасічника, будинок 1; код ЄДРПОУ 32789941) на користь Державного підприємства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект» (54018, Миколаївська область, місто Миколаїв, проспект Богоявленський, будинок 42А; код ЄДРПОУ 31821381) основний борг в сумі 13 902 080 (тринадцять мільйонів дев`ятсот дві тисячі вісімдесят) грн. 00 коп., пеню в сумі 331 567 (триста тридцять одну тисячу п`ятсот шістдесят сім) грн. 73 коп., 3% річних в сумі 272 520 (двісті сімдесят дві тисячі п`ятсот двадцять) грн. 94 грн., інфляційні втрати в сумі 757 378 (сімсот п`ятдесят сім тисяч триста сімдесят вісім) грн. 26 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 228 953 (двісті двадцять вісім тисяч дев`ятсот п`ятдесят три) грн. 20 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 27.09.2019 року.

Суддя В.С. Ломака