Справа № 484/1657/19

Провадження № 2/484/835/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.09.2019 року року Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

у складі: головуючого судді Мельничук О.В.

при секретарі Голубковій Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Первомайська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Миколаївобленерго» про скасування наказу про припинення трудового договору, поновлення на посаді та виплату середнього заробітку-

ВСТАНОВИВ:

09.04.2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом в якому просив:

Скасувати наказ про припинення трудового договору від 03.07.2018 року №1009к АТ «Миколаївобленерго» щодо його звільнення;

Поновити його на посаді контролера енергонагляду ІІІ групи кваліфікації Західного округу філія Первомайського району Акціонерного товариства «Миколаївобленерго»;

Виплатити середню заробітну плату на підприємстві за час вимушеного прогулу через незаконне звільнення з 03.07.2018 року.

Позов мотивував тим, що з 05.12.2011 року працював на посаді контролера енергонагляду ІІІ групи кваліфікації АТ «Миколаївобленерго». В зв`язку з частковою мобілізацією в травні 2018 р. його викликали до Доманівського РВК Миколаївської області де запропонували проходити військову службу за контрактом в В\ч НОМЕР_1 . 02.06.2018р. з ним укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу і наказом командира В\ч НОМЕР_1 №160 від 03.07.2018 р. його було зараховано до списків особового складу.

У період проходження ним військової служби за контрактом його було звільнено з основного місця роботи наказом АТ «Миколаївобленерго» про припинення трудового договору від 03.07.2018 року №1009к про, що повідомив листом від 23.07.2018 р. Вважає таке звільнення незаконним, оскільки воно суперечить вимогам ч. 3 ст. 119 КЗпП України, що визначають гарантії для працівників, які призвані на військову службу під час мобілізації і продовжують військову службу за контрактом і виключають звільнення таких працівників до закінчення строку укладеного контракту, тобто до закінчення особливого періоду, який відповідно до Указу Президента України від 17.03.2014 р. №303/2014 «Про часткову мобілізацію» діє до теперішнього часу.

В судовому засіданні позивач повністю підтримав свої позовні вимоги, просив їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що визначені статтею 119 КЗпП України гарантії поширюються на осіб, які призвані на військову службу по мобілізації і діють такі гарантії у період до закінчення мобілізації або особливого періоду. Вважає, що особливий період в Україні діяв під час оголошеної мобілізації з 18 березня 2014 року по 2 травня 2014 року; з 7 травня 2014 року по 21 червня 2014 року; з 24 липня 2014 року по 7 вересня 2014 року та з 20 січня 2015 року по 22 серпня 2015 року. Контракт укладено з позивачем 02.06.2018 року, коли в Україні закінчився особливий період. На думку відповідача, на момент звільнення позивача з роботи в Україні не проводилася мобілізація, не був введений воєнний стан, а тому на цей час не розповсюджувався правовий режим особливого періоду. За таких обставин просила відмовити у задоволенні вимоги про поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Також представник відповідача вважає, що відсутні підстави для задоволення вимоги позивача про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу на підставі викладеного, а крім того, позивачем не надані будь-які розрахунки заробітної плати, яку він просить стягнути.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши надані суду письмові докази, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював контролером енергонагляду ІІІ групи кваліфікації енергоінспекції філії Первомайського району Західного округу з 24.11.2017 року, з тарифною ставкою відповідно до штатного розпису, що підтверджується копією наказу ПАТ «Миколаївобленерго» №1747к від 24.11.2017 року.

02.06.2018 року між Міністерством оборони України та ОСОБА_1 був укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу строком на 5 років і в той же день наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » №125 позивач був призначений на посаду начальника служби ракетно-артилерійського озброєння технічної частини в/ч НОМЕР_2 , а наказом командира в\ч НОМЕР_2 №160 від 03.07.2018 року ОСОБА_1 був зарахований до списків особового складу частини з того ж дня.

Наказом № 1009-к від 03.07.2018 року ОСОБА_1 звільнений із займаної посади контролера енергонагляду ІІІ групи кваліфікації енергоінспекції філії Первомайського району Західного округу по п.3 ст. 36 КЗпП України відповідно до витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_2 (по строєвій частині) від 03.07.2018 року №160. З вказаним наказом ОСОБА_1 був ознайомлений в той же день.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігається місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Згідно до ч.3 ст. 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігається місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з положеннями ч.2 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Пунктом 6 п.п. м) статті 24 вказаного Закону визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв`язку із закінченням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу за новим контрактом військовослужбовцями, які проходили військову службу за контрактом, укладеним на умовах, передбачених абзацом другим частини третьої статті 23 цього Закону.

Частиною 2 статті 34 вказаного Закону визначено, що громадяни України, призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

З положень зазначених норм законів вбачається, що гарантії, передбачені частиною 3 статті 119 КЗпП України розповсюджуються і на тих осіб, які були прийняті на вій1ськову службу за контрактом про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу, у тому числі і позивача.

Враховуючи наведене, визначальним в даному випадку є встановлення факту наявності або ж відсутності в Україні на час звільнення позивача особливого періоду.

Згідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконання стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У частині четвертій статті 3 вказаного Закону зазначено, що зміст мобілізації становить переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду.

Відповідно до ч.5 ст. 4 вказаного Закону обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.

Відповідно до Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», оголошено часткову мобілізацію, у зв`язку з чим в Україні з 18 березня 2014 року настав особливий період.

Законом «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду. Водночас, абзацом 6 статті 1 цього Закону визначено, що демобілізація це комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати мирного часу.

Статтею 11 того ж Закону встановлено, що рішення про демобілізацію із внесенням його на затвердження Верховною Радою приймає Президент України.

Враховуючи зміст заходів мобілізації і демобілізації, визначених Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», закінчення заходів мобілізації не припинило особливий період, який діє в Україні з 18 березня 2014 року.

Зважаючи на кризову ситуацію, що виникла на сході України у квітні 2014 року та безпосередньо загрожувала національній безпеці України, відповідно до Указу Президента України від 14.04.2014 року № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» було розпочато проведення Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. Збройні Сили України приймають участь в антитерористичній операції визначеним складом сил і засобів у відповідності до норм Закону України «Про боротьбу з тероризмом». На цей час проведення антитерористичної операції триває. Враховуючи наведене, наразі існує кризова ситуація, що загрожує національній безпеці України.

В постанові Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі №205/1993/17ц (касаційне провадження № 61-1664са17) установлено, що особливий період діє в Україні від 17.03.2014 року, після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 року №303/2014 «Про часткову мобілізацію».

В цій справі також наголошується те, що Президент України відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позивач прийнятий на військову службу за контрактом з причин існування кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України, і на даний час контракт діє, які продовжує діяти в Україні і особливий період; або до оголошення демобілізації, яка на даний час не оголошена. За таких обставин відповідно до частини 3 ст. 119 КЗпП України за ним на час проходження військової служби за контрактом зберігається місце роботи, посада і середній заробіток, тобто оспорюваний наказ про звільнення позивача з роботи є незаконним, а сам позивач має бути поновлений на роботі відповідно до ч.1 ст. 235 КЗпП України.

Також на підставі ч.2 ст. 235 КЗпП України з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, тобто з 28 вересня 2016 року по 27 січня 2017 року. Розмір такого стягнення слід обчислювати відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 року, виходячи із середньоденного заробітку позивача за два останні місяці роботи до звільнення, помноженого на кількість робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. При цьому середньоденна заробітна плата обчислюється діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.

Так як позивачем не надано довідки про середній заробіток і відповідних розрахунків, то такий розрахунок і нарахування необхідно зобов`язати провести відповідача самостійно. При цьому виплату слід провести за мінусом податків та інших обов`язкових платежів.

Позивачем при зверненні до суду судовий збір не сплачено. Оскільки позов задоволено, на підставі ч.6 ст. 141 ЦПК України судовий збір в наданій справі підлягає стягненню з відповідача на користь держави за ставками, які були встановлені станом на день пред`явлення позову для фізичних осіб; за трьома позовними вимогами однією майнового характеру (про стягнення середнього заробітку) та двома немайнового характеру (скасування наказу та поновлення на роботі).

Керуючись ст.ст. 10, 12, 82, 263, 265, 272-273, 354-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Скасувати наказ №1009к від 03.07.2018 року Акціонерного товариства «Миколаївобленерго» про припинення трудового договору (контракту) та звільнення ОСОБА_1 контролера енергонагляду ІІІ групи кваліфікації Західного округу філія Первомайського району енергоінспекція.

Поновити ОСОБА_1 на посаді контролера енергонагляду ІІІ групи кваліфікації Західного округу філія Первомайського району енергоінспекція Акціонерного товариства «Миколаївобленерго».

Зобов`язати Акціонерне товариство «Миколаївобленерго» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03.07.2018 року по 18.09.2019 року, виходячи із середнього заробітку контролера енергонагляду ІІІ групи кваліфікації Західного округу філія Первомайського району енергоінспекція Акціонерного товариства «Миколаївобленерго».

Стягнути з Акціонерного товариства «Миколаївобленерго» судовий збір в сумі 2305,20 грн. на користь держави.

Згідно з п.4 ч.5 ст. 265 ЦПК України повні відомості про учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ;

відповідач - Акціонерне товариство «Миколаївобленерго», адреса: вул. Громадянська, 40 м. Миколаїв, ЄДРПОУ 23399393.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 27.09.2019 року.

Суддя: підпис.

Згідно з оригіналом. Суддя: