Постанова

Іменем України

18 вересня 2019 року

м. Київ

справа 461/8293/16-ц

провадження № 61-1343св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Кривцової Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство «Національний академічний український драматичний театр ім. Марії Заньковецької»

треті особи: первинна профспілкова організація працівник Державного підприємства «Національний академічний український драматичний театр ім. Марії Заньковецької», професійна спілка працівників культури України, Міністерство культури України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Львівської області у складі колегії суддів: Левика Я. А., Струс Л. Б., Шандри М. М., від 21 листопада 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Національний академічний український драматичний театр ім. Марії Заньковецької» ( далі - ДП «НАУДТ ім. Марії Заньковецької») про стягнення недоотриманої заробітної плати, компенсації за затримку заробітної плати та зобов`язання вчинити дії.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що постановою Кабінету міністрів України від 30 серпня 2002 року № 1298, постановою Кабінету міністрів України від 03 квітня 2006 року № 413 передбачено, що при визначенні граничних розмірів (схем) посадових окладів окремих категорій працівників національних закладів культури, застосовуються додаткові коефіцієнти підвищення посадових окладів, зокрема, для керівників закладів та їх заступників, артистичного і художнього персоналу - 2,2-4. Зазначав, що в жовтні 2016 року позивач отримав з бухгалтерії театру виписку про нарахування та виплату йому заробітної плати, з якої він встановив, що заробітну плату у період з 2006 року по 01 серпня 2016 року йому нараховували, застосовуючи до окладу підвищений коефіцієнт у 2006 році - 3,8; з 01 червня 2007 року - 3,5; з 01 грудня 2010 року - 3,42; з 01 січня 2011 року - 3,35; з 01 квітня 2011 року - 3,29; з 01 січня 2012 року - 3,00; з 01 квітня 2012 року - 3,29; з 01 жовтня 2012 року - 3,3; з 01 вересня 2015 року - 2,88; з 01 травня 2016 року - 2,71. Вказував, що накази про встановлення посадових окладів працівникам театру зі змінами коефіцієнту підвищення посадового окладу, внаслідок чого позивачеві зменшено заробітну плату, не видавались, а відповідно до відома працівників зміни в оплаті праці не доводились. Зміна умов оплати праці не була викликана змінами в організації виробництва і праці, з виборним органом профспілкова організація працівників ДП «НАУДТ ім. Марії Заньковецької» професійної спілки працівників культури України, питання щодо зміни умов оплати праці позивачу не вирішувалося. Вважав, що йому при нарахуванні заробітної плати безпідставно змінено істотні умови оплати праці, в результаті занижено додатковий коефіцієнт підвищення заробітної плати. Просив суд: стягнути на його користь недоотриману заробітну плату згідно із коефіцієнтом «3,8» в період з 2006 року по 30 листопада 2016 року в сумі 206 065,63 грн та компенсацію за затримку заробітної плати 115 863,14 грн, зобов`язати ДП «НАУДТ ім. Марії Заньковецької» застосовувати додатковий коефіцієнтом підвищення заробітної плати при нарахуванні заробітної плати, починаючи з 01 грудня 2016 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 12 квітня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оплата праці позивача у 2006-2016 роках проводилась на підставі штатних розписів, затверджених у встановленому чинним законодавством порядку, відповідно до займаної посади, в тому числі із застосування додаткового коефіцієнта підвищення посадових окладів. Питання оплати праці у спірних правовідносинах регулюється Кодексом законів про працю України ( далі - КЗпП України), постановою Кабінету міністрів України від 30 серпня 2002 року № 1298, наказом Міністерства культури і туризму України від 18 жовтня 2005 року № 745 та наказом Міністерства культури і туризму України від 05 червня 2006 року № 385. Позивач не надав належних та допустимих доказів, що зменшення розміру додаткового коефіцієнту підвищення посадових окладів, у разі не зменшення посадового окладу працівника у штатному розписі, є зміною істотних умов праці. Змін систем та розмірів оплати праці в театрі у бік погіршення не відбувалось, що виключає необхідність попередження працівників про зміну істотних умов праці та одержання попереднього погодження профспілковою організацією, тому вимога про донарахування заробітної плати та похідна вимога про стягнення компенсації задоволенню не підлягали. Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача застосовувати додатковий коефіцієнт підвищення заробітної плати «3,8» при нарахуванні заробітної плати, суд зазначив, що оскільки з вересня 2016 року між сторонами укладено контракт, згідно якого позивача призначено на посаду артиста драми вищої категорії, тому на нього поширюється штатний розпис, який введений в дію з 01 травня 2016 року та відповідно до якого йому встановлено додатковий коефіцієнт 2,71. Розміри додаткових коефіцієнтів підвищення посадових окладів встановлюються працівникам в межах, визначених законодавством та залежать від фонду оплати праці, затвердженого на відповідний рік та це право надано керівникам бюджетних установ, закладів та організацій культури, що виключає можливість задоволення вимоги про зобов`язання відповідача застосовувати додатковий коефіцієнт підвищення заробітної плати «3,8» при нарахуванні заробітної плати в порядку поновлення попередніх умов праці, оскільки змін до штатного розпису щодо встановлення коефіцієнту 3,8 не проводилось.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 22 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано, увалено нове рішення яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відповідачем жодних наказів, розпоряджень, рішень інших розпорядчих актів щодо зміни коефіцієнту у структурі заробітної плати позивача не приймалось, оскільки згідно з діючим законодавством проекти штатних розписів розроблялися відповідачем, однак штатний розпис свою дію починає лише після їх затвердження Міністерством культури України. Тобто зміна вказаного коефіцієнту, що впливає на заробітну плату позивача здійснювалася не відповідачем, а третьою особою по справі - Міністерством культури України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2017 року ОСОБА_1 направив касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм матеріального права, просив скасувати рішення апеляційного суду та ухвали рішення, яким задовольнити позов.

Відповідачі судове рішення не оскаржили, тому Верховний Суд у силу частини першої статті 400 ЦПК України переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів касаційної скарги ОСОБА_1

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано справу із суду першої інстанції.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України ( далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 12 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку зібраним доказам, дійшов помилкових висновків щодо відсутності істотних змін умов оплати праці позивача. Посилаючись на вимоги статей 21, 22 Закону України «Про оплату праці», вказує, що суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку змінювати умови оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. Крім того, вказує, що ДП «НАУДТ ім. Марії Заньковецької» не має статусу бюджетної установи і не повинен повністю фінансуватися з бюджету, тому вважає хибними висновки суду апеляційної інстанції щодо залучення Міністерства культури України в якості співвідповідача по справі, надання йому відповідних прав та покладення на нього відповідних обов`язків.

Доводи особи, яка подала відзив

У червні 2018 року ДП «НАУДТ ім. Марії Заньковецької» направив відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти викладених у касаційній скарзі доводів, вказує, що при ухваленні рішення правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

У червні 2018 року Первинна профспілкова організація працівників ДП «НАУДТ ім. Марії Заньковецької» направила письмове пояснення та просила задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_1 , скасувати рішення суду апеляційної інстанції, ухвалити рішення про задоволення позову.

У червні 2018 року від Міністерства культури України надійшли пояснення, в яких воно просило залишити без задоволення касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами.

Встановлено, що наказом від 06 вересня 2002 року№ 88-к ОСОБА_1 зарахований на посаду артиста першої категорії ДП «НАУДТ ім. Марії Заньковецької», наказом від 23 липня 2004 року № 78-к переведений на посаду артиста драми вищої категорії та продовжує працювати на даній посаді.

Оплата праці позивача у 2006-2016 роках проводилась на підставі штатних розписів, затверджених у встановленому чинним законодавством порядку відповідно до займаної посади, в тому числі із застосування додаткового коефіцієнта підвищення посадових окладів (графа 5 штатного розпису):

з 01 січня 2006 року по 31 травня 2007 року - 3.8;

з 01 червня 2007 року по 30 листопада 2010 року - 3.5;

з 01 грудня 2010 року по 31 грудня 2010 року - 3.42;

з 01 січня 2011 року по 31 березня 2011 року - 3.35;

з 01квітня 2011 року по 31 грудня 2011 року - 3.29;

з 01 січня 2012 року по 31 березня 2012 року - 3.00;

з 01 квітня 2012 року по 30 вересня 2012 року - 3.29;

з 01 жовтня 2012 року по 31 серпня 2015 року - 3.3;

з 01 вересня 2015 року по 30 квітня 2016 року - 2.88;

з 01березня 2016 року - 2.71.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено, й це вбачається із матеріалів справи, що судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вимогам закону.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Питання оплати праці у спірних правовідносинах урегульовано Кодексом законів про працю України, Законом України «Про оплату праці», постановою Кабінету міністрів України від 30 серпня 2002 року № 1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» (далі - постанова №1298), наказом Міністерства культури і туризму України від 18 жовтня 2005 року № 745 «Про впорядкування умов оплати праці працівників культури на основі Єдиної тарифної сітки» ( далі - наказ № 745) та наказом Міністерства культури і туризму України від 05 червня 2006 року № 385 «Про умови оплати праці працівників національних закладів культури».

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Згідно зі статтею 96 КЗпП України основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники). Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.

Постановою № 1298 затверджено Єдину тарифну сітку розрядів та коефіцієнтів оплати праці робітників підприємств, установ та організацій деяких галузей бюджетної сфери.

Постановою Кабінету міністрів України від 03 квітня 2006 року № 413 починаючи з 1 січня 2006 року для визначення граничних розмірів посадових окладів окремих категорій працівників національних закладів культури згідно з додатком, умови оплати праці яких затверджено постановою N 1298, установлено застосовування додаткових коефіцієнтів підвищення посадових окладів, зокрема, для керівників закладів та їх заступників, артистичного і художнього персоналу - 2,2-4.

Згідно з доданим до постанови № 1298 додатком, працівники ДП «НАУДТ ім. Марії Заньковецької» мають право на встановлення додаткового коефіцієнту підвищення посадових окладів від 2 до 4, залежно від категорії посади.

У свою чергу, розміри тарифних розрядів та коефіцієнтів оплати праці керівних робітників, художнього, артистичного персоналу, професіоналів, спеціалістів, службовців, робітників бюджетних установ, закладів та організацій культури, затверджені наказом № 745.

Вказаним наказом, зокрема, пунктом 3 керівникам бюджетних установ, закладів та організацій культури надано право встановлювати працівникам цих закладів конкретні розміри посадових окладів та доплат і надбавок до них в межах фонду заробітної плати, затвердженого в кошторисі.

Згідно з підпунктом 2.2. наказу Міністерства Культури України від 13 березня 2014 року № 142 «Про затвердження Порядку формування та подання на затвердження штатних розписів та змін до шатних розписів підприємств, установ, організацій, що фінансуються з Державного бюджету України та належать до сфери управління Міністерства культури України» (далі - наказ № 142) визначено, що при формуванні штатних розписів керівники закладів культури зобов`язані враховувати видатки на оплату праці, затверджені в кошторисі, та вживати вичерпних заходів щодо приведення показників штатного розпису у відповідність до затвердженого фонду оплати праці та вимог постанови № 228.

Крім того, пунктом 2.5 розділу II Порядку формування та подання на затвердження штатних розписів та змін до штатних розписів підприємств, установ, організацій, що фінансуються з Державного бюджету України та належать до сфери управління Міністерства культури України, затвердженого наказом № 142, передбачено, що при формуванні штатних розписів та змін до штатних розписів розміри додаткових коефіцієнтів підвищення посадових окладів встановлюються працівникам у межах, визначених законодавством, та залежать від фонду оплати праці, затвердженого на відповідний рік.

Із системного аналізу нормативних актів вбачається, що при формуванні посадового окладу у зв`язку зі зростанням розміру мінімальної заробітної плати або розміру першого тарифного розраду, з метою не перевищення фонду заробітної плати, коефіцієнт підвищення посадових окладів може бути скорегований в бік зменшення, але, при цьому, розмір раніше встановленого працівнику посадового окладу не може бути зменшений.

Згідно зі статтею 22 Конституції України не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод людини і громадянина.

У свою чергу, із аналізу нормативних документів можна дійти висновку, що встановлення додаткового коефіцієнту до посадового окладу покликаний забезпечувати граничний розмір посадового окладу та не допустити перевищення фонду заробітної плати, визначеного на певний період кошторисом. При цьому законодавець надав право керівнику бюджетної установи самостійно приймати рішення про його розмір ( в межах приписів наказу № 745, постанови № 1298) для визначення граничного розміру посадового окладу із врахуванням тенденцій у зміні мінімальної заробітної плати, що і відображається у штатному розписі.

Таким чином, зменшення додаткового коефіцієнту посадового окладу не є зміною суттєвих умов оплати праці позивача, оскільки зміна систем та розмірів оплати праці ( заробітної плати в цілому) позивача в бік погіршення не відбулася, що в свою чергу виключає необхідність попередження позивача у відповідності з вимогами статті 110 КЗпП України і не є порушенням його трудових прав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що неодноразові зміни величини додаткового коефіцієнту підвищення посадового окладу, зокрема, позивача, що входить до структури його заробітної плати, відбувалися з тенденцією в бік зменшення, однак без прийняття відповідачем відповідних наказів, розпоряджень, рішень, інших розпорядчих актів щодо зміни згаданого коефіцієнту у структурі заробітної плати позивача тоді як штатні розписи, якими і були визначені оспорювані розміри додаткового коефіцієнту посадового окладу, не могли діяти без затвердження їх посадовою особою Міністерства культури України. Вказавши, що відповідач був лише розробником проекту штатних розписів, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що зміна вказаного коефіцієнту, що впливає на заробітну плату позивача, проводилось не відповідачем, а залученою до участі у справі третьою особою - Міністерством культури України.

Таким чином, суди належним чином виконали вимоги статті 212 ЦПК України 2004 року щодо оцінки доказів і дотримання вимог, статті 213 ЦПК України 2004 року щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідили обставини у справі, обґрунтовано застосували положення статей 94,96,110 КЗпП України до спірних правовідносин.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 389, 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Львівської області від 21 листопада 2017 року без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б.І.Гулько Г. В. Кривцова Р. А. Лідовець