ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2019 рокуЛьвів№ 857/8416/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Сеника Р.П.,

суддів Онишкевича Т.В., Хобор Р.Б.,

з участю секретаря судового засідання Коваль Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду з питань поновлення строку звернення до суду та залишення позовної заяви без розгляду від 09 липня 2019 року у справі №1.380.2019.001406 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні,-

суддя в 1-й інстанції Кухар Н.А.,

час ухвалення рішення 09.07.2019 року, 14:30 год,

місце ухвалення рішення м. Львів,

дата складання повного тексту рішення 12.07.2019 року,

В С Т А Н О В И В :

27.03.2019 року представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Позивач подав заяву про поновлення строку звернення до суду. Дана заява обґрунтовується тим, що позивачем пропущено строк з поважних причин, що є підставою для поновлення пропущеного строку. Представник відповідача подав до суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду. Клопотання обґрунтоване тим, що позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права з моменту отримання нарахованих сум, а саме з 24 жовтня 2018 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що наказом начальника 7 карпатського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 26.05.2018 року №136-ос «По особовому складу» та наказом №157-ос від 19.06.2018 року «По особовому» позивача виключено із списків особового складу загону та знято з усіх видів забезпечення з 19.06.2018 року у зв`язку із звільненням позивача з військової служби. Виплата компенсації за речове майно здійснена 24.10.2018 року. Позивач просив суд визнати протиправною бездіяльність щодо непроведення повного розрахунку при звільненні та невиплати компенсації за неотримане речове майно в день виключення зі списків частини а також зобов`язати нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 09 липня 2019 року у справі №1.380.2019.001406 позовну заяву залишено без розгляду.

Ухвалу суду першої інстанції оскаржив представник позивача, подавши на неї апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що ухвала суду першої інстанції винесена незаконно, з невідповідністю висновків суду обставинам справи та порушенням норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, а тому підлягає скасуванню в апеляційному порядку із направленням справи на продовження розгляду.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що висновок суду першої інстанції, що у справі №813/3313/18 та справі №1.380.2019.001406 різні предмети спору не відповідає обставинам справи, зазначає, що позивач не мав процесуальної можливості в ході розгляду справи №813/3313/18 змінити вимогу з виплати йому грошового забезпечення за час вимушеного прогулу на вимогу виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Просить скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 09 липня 2019 року у справі №1.380.2019.001406 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Вислухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що перебування у провадженні суду справи № 813/3313/18 не було перешкодою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок за речове майно при звільненні, так як у даних справах різні предмети спору. Також інших поважних причин пропущення строку звернення до суду позивачем не наведено.

Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що наказом начальника 7 карпатського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 26.05.2018 року №136-ос «По особовому складу» та наказом №157-ос від 19.06.2018 року «По особовому» позивача виключено із списків особового складу загону та знято з усіх видів забезпечення з 19.06.2018 року у зв`язку із звільненням позивача з військової служби. Виплата компенсації за речове майно здійснена 24.10.2018 року. Позовна заява подана до Львівського окружного адміністративного суду 27.03.2019 року.

З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 122 КАС України, визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 3 ст.122 КАС України встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, частиною 1 ст. 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що для звернення до суду щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня фактичного розрахунку.

Строк звернення до адміністративного суду - це строк, в межах якого особа, яка має право на позов, може звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно-правових відносинах або для реалізації владних повноважень.

Так, ч. 1 ст. 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Як вбачається із матеріалів справи та підтверджується позивачем у позовній заяві, виплата компенсації за речове майно здійснена 24.10.2018 року. Отже відлік процесуального строку, протягом якого позивач мав право на звернення до суду із зазначеним позовом почався з 25.10.2018 року і закінчився 25.01.2019 року. Позовну заяву подано 27.03.2019, тобто із пропущенням строку на звернення до суду.

Посилання апелянта на наявність спору про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як на причини пропуску строку на звернення до суду, суд апеляційної інстанції відхиляє та вважає, що дані обставини не свідчать про поважність пропуску строку звернення до суду.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, а доводи апелянта не простовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що ухвала суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, а доводи апелянта на правомірність прийнятого рішення не впливають та висновків суду не спростовують.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду з питань поновлення строку звернення до суду та залишення позовної заяви без розгляду від 09 липня 2019 року у справі №1.380.2019.001406 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Т. В. Онишкевич Р. Б. Хобор Повне судове рішення складено 26.09.2019 року