ПОСТАНОВА

Іменем України

25 вересня 2019 року

Київ

справа №712/7317/17

адміністративне провадження №К/9901/43478/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бучик А.Ю.,

суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2017 (в складі колегії суддів: головуючий суддя - Бужак Н.П., судді: Костюк Л.О., Троян Н.М.) у справі №712/7317/17 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Черкасах Черкаської області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

В червні 2017 року позивач звернулась до суду з адміністративним позовом, уточнивши який, просила:

- визнати неправомірною відмову відповідача від 16.08.2017 за №323/Ш-10 щодо відмови у виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за період з 01.06.2015 по 13.12.2016;

- зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м. Черкасах Черкаської області (далі - УПФУ в м. Черкасах) здійснити нарахування та виплату призначеної їй пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за період з 01.06.2015 по 13.12.2016.

В обґрунтування своїх вимог зазначила, що перебуває на обліку в УПФУ в м. Черкасах та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». На час призначення пенсії за віком вона працювала на посаді судді Апеляційного суду Черкаської області, де працює і до цього часу. Однак, з 1 квітня 2015 року відповідно до Закону України від 2 березня 2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» виплату пенсії їй припинено. З діями відповідача щодо припинення виплати пенсії не погоджується та вважає, що оскільки пенсія їй призначена довічно, її виплата не може бути припинена. З 14.12.2016 отримує щомісячне довічне грошове утримання судді.

Постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 31 серпня 2017 року позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністравтиного суду від 17 жовтня 2017 року скасовано постанову Соснівського районного суду м. Черкаси від 31 серпня 2017 року та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що виплата пенсії їй як працюючому пенсіонеру припинена протиправно, оскільки з 01.06.2015 правові підстави для призупинення виплати їй пенсії за віком відпали. Також зазначає про незастосування апеляційним судом до спірних правовідносин рішення Конституційного суду України від 08.06.2016 № 4-рп/2016.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Справу передано до Верховного Суду.

У запереченні на касаційну скаргу відповідач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги позивача, а постанову суду апеляційної інстанції залишити - без змін.

У зв`язку із відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, ця справа розглядалася в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Суд касаційної інстанції, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку у відповідача, з 03.08.2010 року їй призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Після досягнення пенсійного віку позивач продовжувала працювати суддею Апеляційного суду Черкаської області.

З 01.04.2015 виплата пенсії позивачу була тимчасово призупинена відповідно до ст. 58 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VІІІ у зв`язку з тим, що вона працювала на посаді, яка давала право на призначення пенсії чи довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про судоустрій і статус суддів" (ст. 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування").

На підставі рішення Вищої Ради Юстиції позивача 08.12.2016 року звільнено з посади судді Апеляційного суду Черкаської області у відставку, а з 13.12.2016 відраховано зі штату Апеляційного суду згідно наказу голови Апеляційного суду Черкаської області № 32.

З 14 грудня 2016 року позивач знаходиться на обліку в УПФУ в м. Черкасах як суддя у відставці і отримує щомісячне довічне грошове утримання судді.

Після звільнення з посади судді пенсія за віком за період з 01 червня 2015 року по 13 грудня 2016 року позивачу не виплачена, а з 14 грудня 2016 року нараховано щомісячне довічне грошове утримання судді.

В серпні 2017 року позивач звернулась до відповідача із заявою, в якій просила виплатити їй пенсію за віком за період з 01.06.2015 по 13.12.2016.

Листом №323/Ш-10 від 16.08.2017 УПФ в м. Черкасах повідомило позивача про відсутність правових підстав для виплати їй пенсії за період з 01.06.2015 по 13.12.2016, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2017 року особам (крім інвалідів І та ІІ груп, інвалідів ІІІ групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються.

Позивач, вважаючи такі дії протиправними, відмову необґрунтованою, а свої законні права порушеними, звернулась з даним позовом до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки з 01 червня 2015 року особи, яким пенсії (довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, згідно з Законом України «Про судоустрій і статус суддів», втратили право на пенсійне забезпечення відповідно до вказаного закону, і з цієї дати їм повинна бути відновлена виплата пенсії за віком, призначена відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Крім того, суд першої інстанції вирішуючи спір виходив з того, що оскільки про порушення свого права позивач дізналась 16.08.2017 (з моменту відмови їй УПФУ в м. Черкасах у нарахуванні та виплаті пенсії за спірний період), то строк звернення до суду нею не пропущений.

Скасовуючи постанову суду першої інсатнції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки позивач у 2015-2016 роках продовжувала працювати на посаді судді Апеляційного суду Черкаської області, то обмеження щодо тимчасового припинення виплати пенсії у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року та з 1 січня 2016 року по 13 грудня 2016 року поширюються на неї відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в редакції, згідно з підп. 2 пункту 12 Розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII (на період з 01.04.2015 року до 31.12.2015 року) та в редакції згідно з п. 22 Закону України від 24.12.2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (на період з 01.01.2016 року до 31.12.2016 року).

Також суд апеляційної інстанції вказував, що рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2016 від 08.06.2016, не поширюється на спірні правовідносини, оскільки ним визнано неконституційними обмеження щодо виплати довічного грошового утримання або пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2453-VI. Обмеження, які встановлювалися до працюючих пенсіонерів, в тому числі на посадах суддів, прокурорів, тощо, встановлені Законами України "Про державну службу", "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" неконституційними не визнавалися і є чинними на час виникнення спірних правовідносин. Позивач, працюючи на посаді судді, отримувала пенсію відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", що не є щомісячним довічним грошовим утриманням, призначеним відповідно до Закону України «Про судоустрій та статус суддів». Отже, відсутні підстави вважати наявними порушення конституційних гарантій незалежності суддів.

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено забезпечення суддів та передбачена виплата суддівської винагороди. Суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з положеннями статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (в редакції чинній на час призначення позивачу пенсії за віком) пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Однак, в наступному законодавство, яке регулює зазначені правовідносини, змінилось.

Так, Законом України від 2 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» абзац другий частини першої статті 47 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-VI «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» викладено в такій редакції: «Тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року: особам, на яких поширюється дія цього Закону (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії/щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених цим Законом, законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про судоустрій і статус суддів», пенсія, призначена відповідно до цієї статті, не виплачується.

Аналогічні зміни також внесено до положень статті 141 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI).

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень вищезазначеного Закону України від 2 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» порядок виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) працюючим пенсіонерам, встановлений цим Законом, поширювався на пенсіонерів (отримувачів щомісячного довічного грошового утримання) незалежно від часу призначення пенсії.

Крім того, з 1 січня 2016 року набрав чинності Закон України від 24 грудня 2015 року № 911-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 911-VІІІ), яким було продовжено особливий порядок виплати пенсії працюючим пенсіонерам у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року.

Згідно з частиною першою статті 47 Закону № 1058-IV (зі змінами, внесеними Законом № 911-VIII, які набрали чинності з 1 січня 2016 року) було передбачено, що тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року у період роботи особи (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених Законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються; після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.

Крім того, статтею 141 Закону № 2453-VI було встановлено, що тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбачених цим Законом, законами України "Про прокуратуру", призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються. Після звільнення з роботи щомісячне довічне грошове утримання виплачується у повному розмірі.

Пунктом 5 Прикінцевих положень Закону № 213-VIII передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/довічне грошове утримання призначаються, зокрема відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Однак, 8 червня 2016 року Конституційним Судом України прийнято рішення № 4-рп/2016 (справа №1-8/2016), яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: частини третьої статті 141 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 213-VIII від 2 березня 2015 року; абзаців першого, другого, третього, четвертого та першого, другого речень абзацу шостого частини п`ятої статті 141 Закону № 2453-VI у редакціях Закону № 213-VIII, Закону № 911-VIII; пункту 5 розділу III Прикінцеві положення Закону № 213-VIII в частині скасування з 1 червня 2015 року норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Отже, рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2016 від 8 червня 2016 року було визнано неконституційною заборону виплати пенсій, призначених відповідно до Закону № 1058-IV особам, які працюють на посаді судді відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №466/1725/17 і колегія суддів не вбачає підстав для відступлення від нього.

Отже, за встановлених обставин позивач має право на поновлення виплати пенсії за віком, оскільки в рішенні Конституційного Суду України № 4-рп/2016 від 8 червня 2016 року визначено зазначені нормативно-правові акти як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Разом з тим, відповідно до частин першої та другої статті 99 КАС (в редакції до 15.12.2017) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як встановлено судами, позивач звернулася до суду з позовом до УПФУ в м. Черкасах про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії 12 червня 2017 року, уточнений позов подано - 21.08.2017.

Частиною першою статті 100 КАС України (в редакції до 15.12.2017) визначено наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду, за якими адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

За визначенням ч. 2 ст. 100 КАС України позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Отже, позивач звернувшись до суду 12.06.2017, пропустила 6-місячний строк для звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів за період з 01.06.2015 по 12.12.2016. При цьому, клопотань про поновлення пропущеного строку та належних доказів на підтвердження підстав для поновлення цього строку, не подавала.

Враховуючи, що позивач в судах першої та апеляційної інстанцій не звернулась з клопотанням чи заявою та не додала до неї матеріали на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом, а також не навела жодних аргументів на поважність причин пропуску цього строку, а висновки суду першої інстанції про те, що про порушення свого права позивач дізналась лише 16.08.2017 є безпідставними з огляду на те, що пенсія є періодичним щомісячним платежем, а тому не отримуючи її, позивач знала про це починаючи з червня 2015 року, що колегія суддів вважає, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню в межах строку звернення до суду, тобто з 12 грудня 2016 року.

Відповідно до ст. 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

За таких обставин, коли суди повно і правильно встановили обставини справи, проте неправильно тлумачили закон, який підлягав застосування, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог та залишення частини позовних вимог без розгляду.

Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частиною 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

За подання позовної заяви відповідно до квитанції про сплату від 12.06.2017 позивач сплатила судовий збір у розмірі 640,00 грн, а за подання касаційної скарги - 768,00 грн відповідно до квитанції про сплату від 06.11.2017.

Враховуючи зазначене та у зв`язку із задоволенням касаційної скарги позивача частково та задоволення позовних вимог частково, лише половина понесених позивачем судових витрат на звернення до суду із позовом та касаційною скаргою, підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача, що становить 704,00 грн.

Керуючись статтями 345, 349, 351, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Соснівського районного суду м. Черкаси від 31 серпня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністравтиного суду від 17 жовтня 2017 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Черкасах Черкаської області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Черкасах Черкаської області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії за період з 01 червня 2015 року по 11 грудня 2016 року залишити без розгляду.

Визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Черкасах Черкаської області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком з 12 грудня 2016 року.

Зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м. Черкасах Черкаської області здійснити нарахування та виплату пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за період з 12 грудня по 13 грудня 2016 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) 704 (сімсот чотири) гривні за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м. Черкасах Черкаської області (18000, м. Черкаси, вул. Хрещатик, будинок 195, код ЄДРПОУ 37930126).

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А. Ю. Бучик

Судді: Л. Л. Мороз

А. І. Рибачук