Постанова

Іменем України

23 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 727/738/17

провадження № 61-31273св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», ОСОБА_2 ,

треті особи: приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Хоменко Марина Олександрівна, служба у справах дітей Чернівецької міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Хоменко Марина Олександрівна, служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про визнання договору недійсним,

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 червня 2017 року у складі судді Смотрицького В. Г. та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 12 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Половінкіної Н. Ю., Кулянди М. І., Одинака О. О.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив визнати недійсним договір іпотеки житлового приміщення від 19 червня 2008 року № 88456, укладений між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»).

В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що до червня 2008 року він проживав та був зареєстрований в гуртожитку, з метою покращення житлових умов його батько купив квартиру АДРЕСА_1 , яка є єдиним житлом їхньої сім`ї, іншого житла у них не було і не має.

У січні 2017 року йому стало відомо, що квартира, в якій він проживає придбана батьком за кредитні кошти отримані на підставі укладеного 19 червня 2008 року між його батьком ОСОБА_2 та АКІБ «УкрСиббанк» договору про надання споживчого кредиту № 11362384000, за умовами якого банк надав ОСОБА_2 у тимчасове користування грошові кошти у розмірі 56 283 дол. США зі строком повернення до 18 червня 2035 року та сплатою процентів за користування кредитними коштами в розмірі 14 % річних.

З метою забезпечення належного виконання боржником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором 19 червня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки № 88456 (далі - договір іпотеки, іпотечний договір), за умовами якого ОСОБА_2 передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .

На момент укладення оскаржуваного правочину позивачу було 12 років, а його брату ОСОБА_1 9 років, тобто вони були неповнолітніми.

Однак, при укладенні іпотечного договору сторони договору не дотрималися вимог законів, які зобов`язують учасників правочину при відчуженні приміщень та купівлі нового житла мати наявний дозвіл органу опіки та піклування, однак такий дозвіл відсутній, в наслідок чого договір іпотеки суперечить його правам та інтересам, а саме: звужує обсяг існуючих майнових прав позивача, порушує охоронювані законом інтереси, порушує гарантії збереження права на житло.

Частиною третьою статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

Ураховуючи наведене, позивач просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Шевченківський районний суд м. Чернівці рішенням від 14 червня 2017 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що ОСОБА_1 на час вчинення між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 договору іпотеки № 88456 не набув право користування квартирою АДРЕСА_1 , а тому посвідчення правочину не потребувало попередньої згоди органу опіки та піклування.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Апеляційний суд Чернівецької області ухвалою від 12 вересня 2017 року рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 червня 2017 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував ухвалу тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 12 вересня 2017 року, і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Висновок судів про те, що на момент укладання оспорюваного договору іпотеки місцем проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є АДРЕСА_2 , спростовується тим, що за вказаною адресою ні позивач, ні він, ні його дружина ОСОБА_3 , ні молодший син ОСОБА_1 не проживали, а тільки були зареєстровані, як мешканці цього житла, оскільки приміщення по АДРЕСА_2 ніколи не було житловим приміщенням; в паспорті ОСОБА_2 на сторінці 11 значиться прописка по АДРЕСА_2 , без визначення статусу приміщення «гуртожиток».

Під час розгляду справи ним заявлялися усні та письмові клопотання про дослідження статусу будинку по АДРЕСА_2 та можливість проживання осіб, які беруть участь у справі за вказаною адресою, однак суди першої та апеляційної інстанції на місці ухвалили про відмову у заявлених клопотаннях без відповідного обґрунтування.

Суди не правильно застосували частини другу та третю статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», за змістом якої діти члена сім`ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

При укладенні іпотечного договору сторони договору не дотрималися вимог законів, які зобов`язують учасників правочину при відчуженні приміщень та купівлі нового житла мати дозвіл органу опіки та піклування.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій повністю проігноровано те, що у позивача відсутнє будь-яке майно, крім квартири АДРЕСА_1 .

Суди не сприяли повному та всебічному розгляду справи, не витребували всі необхідні документи для розгляду справи, не допитали в якості свідків органи опіки та піклування Чернівецької міської ради, не залучили до участі у розгляді справи ОСОБА_1 , який на момент укладення договору іпотеки також був малолітнім - 9 років, і який на момент розгляду справи проживає у спірному житлі, що призвело до порушення норм ЦПК України.

Апеляційний суд Чернівецької області в межах своїх повноважень не перевірив законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, не дав належної оцінки доводам апеляційної скарги, не перевірив справу у повному обсязі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду м. Черкаси.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

26 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Зайцеву А. Ю.

Фактичні обставини справи встановлені судами

19 червня 2008 року між ОСОБА_2 та АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», укладено договір про надання споживчого кредиту № 11362384000, за умовами якого банк надав ОСОБА_2 у тимчасове користування грошові кошти в розмірі 56 283 дол. США, що еквівалентно за курсом НБУ на день укладення цього договору 273 163,91 грн, зі строком повернення до 18 червня 2035 року та сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 14 % річних.

З метою забезпечення належного виконання боржником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», і ОСОБА_2 19 червня 2008 року укладено договір іпотеки № 88456, за умовами якого ОСОБА_2 передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .

Право користування предметом іпотеки виникло у позивача після укладення договору іпотеки, до вчинення якого позивач мав право користування нерухомим майном по АДРЕСА_2 , за місцем проживання своїх батьків.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального

права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла (частини друга, третя статті 18 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини четвертої статті 12 Закону України Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей (в чинній на час укладення оспорюваного правочину редакції) для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували право членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

Частиною першою статті 405 ЦК України визначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

У справі, яка переглядається, на час придбання квартири місцем проживання позивача було місце проживання його батьків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 , який на момент укладення іпотечного договору був неповнолітнім, не мав і не має права власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , а набув право користування житлом, - зазначеною квартирою, як член сім`ї власника відповідно до статті 405 ЦК України, статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», і таке право ним не втрачено і після укладення оспорюваного договору іпотеки.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, а тому суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб.

Ураховуючи наведене, у судів не було підстав для задоволення позову про визнання недійсним іпотечного договору, оскільки його укладення не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження права неповнолітнього на той час ОСОБА_1 на користування житлом - квартирою АДРЕСА_1 .

Суди правильно виходили з того, що сама по собі відсутність згоди органу опіки та піклування на укладення договору іпотеки не може бути підставою для визнання цього договору недійсним, якщо укладенням оспорюваного договору не були порушені житлові права на той час неповнолітнього ОСОБА_1

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суду у постановах від 24 січня 2019 року у справі № 439/496/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 295/16874/15-ц, від 27 червня 2019 року у справі № 381/1737/17.

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Аргументи касаційної скарги відповідача у справі - ОСОБА_2 , які зводяться до порушення договором іпотеки прав його неповнолітніх на той час дітей, а тому цей договір підлягає визнанню недійсним, є необґрунтованими з викладених вище підстав.

Верховний Суд зауважує, що загальними засадами цивільного законодавства є,

зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (стаття 3 ЦК України). Відповідно до частин другої та третьої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Під час укладення іпотечного договору ОСОБА_2 , який був одночасно і законним представником позивача, зобов`язаний був діяти добросовісно та в інтересах дітей, а інша сторона, в свою чергу, мала права очікувати від неї таких дій.

Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні

підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 12 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

М. Є. Червинська