ПОСТАНОВА

Іменем України

23 вересня 2019 року

Київ

справа №428/13509/16-а

адміністративне провадження №К/9901/34193/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Саприкіної І.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу №428/13509/16-а

за позовом ОСОБА_1

до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області

на постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 05 січня 2017 року (головуючий суддя Баронін Д.Б.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року (у складі колегія: головуючого судді Компанієць І.Д., суддів Сухарька М.Г., Ястребової Л.В.),

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернулася до Сєвєродонецького міського суду Луганської області із позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (далі також - Управління або відповідач) про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання призначити та нарахувати щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, в якому просила суд:

- визнати дії Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області в частині зарахування стажу роботи на посаді судді при призначенні (перерахунку) та виплаті щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 у розмірі 86% згідно протоколу № 5205 від 28 жовтня 2016 року - протиправними;

- зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в Сєвєродонецьку Луганської області призначити та нарахувати ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання з 04 жовтня 2016 року в розмірі 90 % грошового утримання судді на відповідній посаді без обмеження граничного розміру, виходячи зі стажу роботи - 28 років 01 місяць 7 днів, з врахуванням фактично виплачених сум.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 05 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року, позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправними дії УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області в частині зарахування стажу роботи на посаді судді при призначенні (перерахунку) та виплаті щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 у розмірі 86% згідно протоколу № 5205 від 28 жовтня 2016 року.

Зобов`язано відповідача призначити та нарахувати ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання з 04 жовтня 2016 року в розмірі 90 % грошового утримання судді на відповідній посаді з урахуванням фактично виплачених сум без обмеження граничного розміру, виходячи зі стажу роботи - 28 років 01 місяць 7 днів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанції дійшли висновку, про те, що законодавством, яке діяло до моменту набрання чинності Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI, було передбачено для суддів судів загальної юрисдикції зарахування стажу роботи, що дає право на одержання надбавки до посадового окладу за вислугу років та додаткової відпустки, крім часу роботи на посадах суддів, - час роботи на посадах слідчих, прокурорських працівників, а також інших працівників, яким законом передбачені такі ж пільги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до суду 13 березня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі №428/13509/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 20 вересня 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу № 428/13509/16-а та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 23 вересня 2019 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено те, що позивач ОСОБА_1 з 22 березня 1993 року по 03 жовтня 2016 року працювала суддею, заступником голови Первомайського міського суду Луганської області, суддею Сєвєродонецького міського суду Луганської області, що підтверджується записами в трудовій книжці позивача.

Наказом голови Сєвєродонецького міського суду №102/к від 03 жовтня 2016 року, на підставі Постанови Верховної Ради України від 22 вересня 2016 року № 1600-VIII «Про звільнення суддів», позивача відраховано зі штату Сєвєродонецького міського суду Луганської області у зв`язку з поданням заяви про відставку та виходом у відставку 03 жовтня 2016 року.

Відповідно до подання голови Сєвєродонецького міського суду про встановлення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 21 жовтня 2016 року № 1, стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, становить 28 років 01 місяць 07 днів (враховуючи періоди роботи на посадах начальницького складу УВС та помічника голови суду).

21 жовтня 2016 року позивач звернулася до Управління із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, але протоколом Управління № 5205 від 28 жовтня 2016 року їй визначено стаж судді 23 роки 06 місяців 13 днів, без врахування до цього стажу періодів роботи позивача на посадах начальницького складу УВС та на посаді помічника голови суду. Тому визначено загальний процент розрахунку утримання від заробітку у розмірі 86%, а не 90%, як визначено позивачем.

Вважаючи, що її права, свободи та законні інтереси порушені, позивач звернулася до суду першої інстанції з адміністративним позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга обґрунтована тим, що на час звернення позивача із заявою про призначення щомісячного довічного утримання судді у відставці від 21 жовтня 2016 року діяв Закон України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII. Частиною першою статті 135 зазначеного Закону передбачено види стажу, який зараховуються до стажу роботи на посаді судді. Даною нормою права на зарахування періоду роботи в органах внутрішніх справ (з 24 грудня 1985 року по 16 липня 1988 року) та на посаді помічника судді (з 21 березня 1991 року по 22 березня 1993 року) до стажу роботи на посаді судді не передбачено.

Згідно наданих документів стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді складає 23 роки 06 місяців 13 днів, відповідно розмір щомісячного грошового утримання позивача становить 86 відсотків заробітної платні.

Встановити розмір щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 90 відсотків її заробітної плати не має правових підстав.

Від позивача відзиву або заперечень на касаційну скаргу відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 05 січня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року не відповідають, а доводи касаційної скарги є обґрунтованими з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Норми матеріального права в цій справі суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

На момент виходу ОСОБА_1 у відставку та призначення їй щомісячного довічного грошового утримання діяв Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402).

Відповідно до пункту 25 Розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402 право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Відповідно до положень частини першої статті 135 Закону № 2453-VI, до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України; 2) члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

Частиною третьою статті 141 Закону № 2453-VI в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року №1-8/2016 визначено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Пунктом 11 Перехідних положень Закону № 2453-VI (в редакції, чинній до 28 березня 2015 року) передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності Законом №2453-VI зазначені правовідносини регулювались Законом України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ (далі - Закон № 2862-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 43 Закону № 2862-ХІІ кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов`язків за власним бажанням або у зв`язку з закінченням строку повноважень.

Абзацом другим частини четвертої цієї статті передбачено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Згідно з частиною четвертою статті 43 Закону № 2453-VI, судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді.

З аналізу зазначених вище правових норм вбачається, що до стажу роботи, який дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, не входить стаж роботи позивача на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ та на посаді помічника голови суду.

Суди помилково застосовували до спірних правовідносин частину шосту статті 44 Закону України «Про статус суддів», як на підставу для часткового задоволення позову, оскільки зазначена норма не врегульовує спірні правовідносини, а саме, не визначає перелік посад, робота на яких входить до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання.

Частина шоста статті 44 Закону України «Про статус суддів» передбачає, що для суддів судів загальної юрисдикції до стажу роботи, що дає право на одержання надбавки до посадового окладу за вислугу років та додаткової відпустки, крім часу роботи на посадах суддів, зараховується час роботи на посадах слідчих, прокурорських працівників, а також інших працівників, яким законом передбачені такі ж пільги.

Тобто, зазначена норма стосується визначення стажу роботи, що дає право на одержання надбавки до посадового окладу за вислугу років та додаткової відпустки, однак жодним чином не врегульовує питання стажу роботи, який дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання.

Колегія суддів Верховного Суду вважає, що управління пенсійного органу при призначенні позивачу щомісячного довічного грошового у розмірі 86 відсотків від розміру заробітної плати судді (виходячи із стажу роботи на посаді судді 23 роки 06 місяців 13 днів), діяло правомірно з дотриманням вимог законодавства.

Враховуючи викладене, колегія Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії.

Аналогічних правових висновків у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 листопада 2018 року у справі 9901/548/18.

При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України, не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку, суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у пункті 32 рішення по справі "Стреч проти Сполучного Королівства" (Stretch v. the United Kingdom, № 44277/98).

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic, № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Аналізуючи поняття «якість закону», Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» 9№ 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Згідно з уже сталою практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах «Сєрков проти України», заява № 39766/05, пункт 51; «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява № 33014/05, пункт 51, 52; «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява № 77703/01, пункт 115; «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), № 18139/91, пункт 37; «Санді Таймс» проти Об`єднаного Королівства» (№ 1) («SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1) 6538/74 пункти 48-49); «Мелоун протии Об`єднаного Королівства» («Malone v. The United Kingdom»), № 8691/79, пункт 66); «Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції» («Margareta and Roger Andersson v. Sweden»), заява № 12963/87, п. 75; «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; «Ювіг проти Франції» (Huvig v. France), № 42921/09, пункт 26; «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 351 КАС України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки обставини справи встановлені з достатньою повнотою, але судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, вони підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Зважаючи на те, що особа, яка подає касаційну скаргу, звільнена від сплати судового збору, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області задовольнити.

Постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 05 січня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року скасувати.

Прийняти нову постанову.

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

І.В. Саприкіна